Рішення від 22.05.2025 по справі 755/12899/24

Справа №:755/12899/24

Провадження №: 2/755/3882/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.,

за участю секретарів: Бєльченко М.В., Зілінської М.В.,

учасники справи:

представник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва - Форманюк В.В.,

інші учасники справи - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом Дніпровської окружної прокуратури міста Києва, в інтересах держави, в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про витребування нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду міста Києва звернувся Керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до ОСОБА_1 про витребування нерухомого майна.

Згідно заявлених вимог, Керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва просить суд витребувати від ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,3 кв. м, житловою площею 32,1 кв. м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2503472180000).

Вимоги позову обґрунтовані тим, що Дніпровською окружною прокуратурою міста Києва під час здійснення повноважень, передбачених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення майнових прав територіальної громади міста Києва, а саме, незаконне вибуття квартири АДРЕСА_1 з комунальної власності усупереч волі законного власника та без достатніх правових підстав. Так, 11 листопада 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В.В. на підставі дубліката свідоцтва про право власності, виконаного на бланку НОМЕР_2 від 05 вересня 2013 року, виданого Органом приватизації житла Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, згідно з розпорядженням № 33-49/Д зареєстровано право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 . Цього ж дня, 11 листопада 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , що також посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В.В. Позивач вказує, що відповідне свідоцтво на бланку НОМЕР_2 від 05 вересня 2013 року на ім`я ОСОБА_2 уповноваженим суб`єктом не видавалося, Орган приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації бланк НОМЕР_2 не отримував та не використовував. Розпорядження органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 05 вересня 2013 року № 33-49/Д не видавалося. Орган приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації не здійснював оформлення документів на приватизацію квартири АДРЕСА_1 ). Враховуючи те, що Київською міською радою рішення про відчуження спірного майна не приймалося, не було волевиявлення законного власника на відчуження вказаного майна, ОСОБА_3 не набув право власності на спірну квартиру у спосіб, передбачений діючим законодавством, тому він та наступний набувач ОСОБА_1 не були та не є власниками спірної квартири і не мають законних прав розпоряджатися нею, спірне майно підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України на користь Київської міської ради, як розпорядника майна територіальної громади міста Києва, у зв`язку з чим позов слід задовольнити.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 07 жовтня 2024 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання. Залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 .

25 листопада 2025 року представником Київської міської ради - Малуєвою С.О. подано до суду письмові пояснення, в яких Київська міська рада підтримує заявлені вимоги Керівником Дніпровської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі ради вимоги в повному обсязі. (т.1 а.с.231-232)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 26 березня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва - Форманюк В.В. в судовому засіданні вимоги позову підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, надала пояснення аналогічні доводам, наведеним у позові та підкреслила, що квартира АДРЕСА_1 підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради як дійсного власника, оскільки спірне майно вибуло з володіння територіальної громади міста Києва за відсутності її волевиявлення, а ОСОБА_2 не міг набути право власності.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були повідомлені про день, час та місце розгляду справи належним чином.

У письмових пояснення Київської міської ради представник просив слухати справу за його відсутності.

За вказаних обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, що не з`явилися в судове засідання.

Суд, вислухавши пояснення представника прокуратури, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до статей 317, 319, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

За змістом статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, які належать територіальній громаді.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Судом установлено, що рішенням Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» затверджено перелік об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1-10 до рішення. (т.1 а.с.37-40)

Відповідно до Додатку № 4 до рішення Київської міської ради від 02 грудня 2010 року № 284/5096 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розташовані у Дніпровському районі міста Києва включено житловий будинок АДРЕСА_2 (пункт 712 таблиці № 6. Житлове господарство). (т.1 а.с.41-44)

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві» затверджено перелік підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, згідно з додатками 1-10 до цього розпорядження. (т.1 а.с.45-48)

Відповідно до додатку № 4 до розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в місті Києві», до переліку підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, включено житловий будинок АДРЕСА_2 (пункт 611 таблиці № 5. Житлове господарство). (т.1 а.с.49-51)

Таким чином, враховуючи наведене, судом установлено, що вказана квартира належала до комунальної власності міста Києва.

Вказане також узгоджується з позицією щодо підтвердження права власності територіальної громади міста Києва на нерухоме майно відповідними рішеннями Київради викладеною в постановах Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 754/14094/17, від 04.11.2020 у справі № 761/46240/16.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Нормами ст. 345 ЦК України передбачено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Частиною третьою статті 9 ЖК Української РСР передбачено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальше використання і утримання визначається Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», відповідно до статті 8 якого передача квартир у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон), приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до статті 5 ЖК Української РСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).

Статтею ст. 8 вказаного Закону визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Аналогічний порядок передачі квартир визначений п. 4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 396 від 16.12.2009 (далі - Положення).

Відповідно до п. 16 Положення передача квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках кімнат у комунальних квартирах у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» оформлюється свідоцтвом про право власності, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Пунктом 17 Положення передбачено, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви.

Відповідно до п. 23 Положення орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

Згідно з вимогами статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Київська міська рада, яка діє від імені територіальної громади міста Києва.

Оскільки спірна квартира є комунальною власністю, її відчуження могло відбуватись в рамках приватизаційної процедури за наявності рішення відповідної міської ради.

Згідно із пунктом 30 частини першої статті 26 та частиною восьмої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, та об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Рішення щодо відчуження комунального майна приймається виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Отже, право на приватизацію житла мають особи, які постійно там проживають, а відчуження комунального майна повинно було відбуватися в рамках приватизаційної процедури у порядку, визначеному вказаними законодавчими актами та у спосіб, передбачений законом.

З матеріалів справи вбачається, що Органом приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації 05 вересня 2013 року, на підставі розпорядження від 05 вересня 2013 року № 33-49/Д видано дублікат свідоцтва, виконаний на бланку серії НОМЕР_3 , яким посвідчено право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 . (т.1 а.с. 57)

Дублікат свідоцтва видано на підставі первинного свідоцтва, виданого на підставі розпорядження № 62-681 від 11 грудня 2012 року.

11 листопада 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В.В. на підставі заяви ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав, прийнято рішення про державну реєстрацію прав, індексний номер № 61527615 (т.1 а.с.55-56, 62). Відповідні відомості внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2503472180000 (т.1 а.с.52-54).

Реєстраційні дії вчинено на підставі дубліката свідоцтва про право власності, виконаного на бланку НОМЕР_2, виданого Органом приватизації житла Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, згідно розпорядження від 05 вересня 2013 року № 33-49/Д.

Однак, згідно інформаційної довідки КП Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 01 березня 2023 року № 062/14-2332 щодо надання інформації на майно, згідно з даними реєстрових книг КП КМР «КМ БТІ» квартира АДРЕСА_1 на праві власності не зареєстрована. (т.1 а.с.87-88)

Відповідно до листа Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 16 лютого 2024 року № 103-1355, станом на 15 лютого 2024 року орган приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації не здійснював оформлення документів на приватизацію квартири АДРЕСА_1 . Розпорядження органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 05 вересня 2013 року за № 33-49/Д не видавалося. Дублікат свідоцтва про право власності на спеціальному бланку документів інформаційної системи Міністерства юстиції України у двох примірниках (вид бланка - свідоцтво про право власності, серія - САК, номер - НОМЕР_4 ) на ім`я ОСОБА_2 не видавалося. (т.1 а.с.68-70)

При цьому, у листі вказано, що з 01 червня 2013 року функції з приватизації державного житлового фонду Дніпровського району міста Києва здійснює сектор приватизації житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Також зазначено, що з червня 2013 року спеціальні бланки документів інформаційної системи Міністерства юстиції України від постачальника ДП «Національної інформаційної системи» Орган приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації отримував по видатковим накладним серії: САЕ, САК та СТЕ з зазначенням номерів бланків та їх кількості. На підставі акту від 07.06.2013 до сектору приватизації житлового фонду управління житлового-комунального господарства Дніпровської районної державної адміністрації було передано спеціальні бланки документів інформаційної системи Міністерства юстиції України (вид бланка - Свідоцтво, серія бланків САЕ, номери бланків з 753731 по 754000 загальної кількістю 270 шт.). Згідно акту про приймання-передавання спеціальних бланків документів інформаційної системи Міністерства юстиції України від 17.10.2013 ДП «Національні інформаційні системи» передано, а Органом приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації прийнято бланки серії САК, номери бланків 597501-598500 в кількості 1000 шт. Розпорядженням Дніпровської районної державної адміністрації № 699 від 29.10.1996 створений Орган по оформленню права власності на об`єкти нерухомого майна і житла, який займався оформленням документів по приватизації житла. Згідно розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації № 910 від 13.08.2007 «Про створення Органу приватизації житла Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації» розпорядження № 699 від 29.10.1996 визнане таким, що втратило чинність. Також відповідно до розпорядження № 395 від 20.09.2011 «Про внесення змін до розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 05.01.2011 № 12 «Про створення Органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації» та розпорядження «Про Орган приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації» № 378 від 12.07.2013 з відповідними додатками, керівником Органу приватизації була заступник голови Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації Дейнега Ольга Петрівна. Розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 244 від 04.06.2014 «Про склад Органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації» був затверджений склад Органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, де керівником Органу приватизації житла був затверджений перший заступник голови Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації Горбунов Ярослав Володимирович. Перший заступник голови Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації Щербак Ігор Михайлович затверджений керівником Органу приватизації відповідно до розпорядженням № 387 від 08.09.2014 «Про склад Органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації».

Разом із тим, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем Вадимом Вікторовичем, 11.11.2021 прийнято рішення за індексним номером 61527615 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі дубліката свідоцтва про право власності, яке підписано керівником Органу приватизації - І. Щербак, який на момент видачі дубліката свідоцтва про право власності - 05 вересня 2013 року не був керівником Органу приватизації.

Також установлено, що за інформацією Державного підприємства «Національні інформаційні системи» від 17.04.2024 № 1846/16.3-11, згідно даних Реєстру бланків інформаційної системи, Бланк серії НОМЕР_2 був виданий 13.11.2013 Криворізькому міському управлінню юстиції, попереднім постачальником Бланків, державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. (т.1 а.с.94-95)

Крім того, матеріали справи містять ордер, виданий виконкомом Дніпровської районної ради депутатів трудящих від 27.12.1972, на вселення у спірну квартиру родини ОСОБА_4 , а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (дружина), ОСОБА_7 (дочка), ОСОБА_8 (син). (т.1 а.с.90-91)

Згідно витягу з реєстру територіальної громади м. Києва станом на 10.11.2021 у квартирі було зареєстровано 4 особи, а саме: ОСОБА_9 - з 23.05.1984, ОСОБА_10 - з 22.09.1987, ОСОБА_8 - з 31.01.1991, ОСОБА_11 - з 27.09.1994. (т.1 а.с.129)

За інформацією КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва» від 07.03.2024 власником особового рахунку № НОМЕР_5 за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, вивезення побутових відходів за адресою: АДРЕСА_3 , обліковується ОСОБА_6 . Станом на 01.03.2024 по особовому рахунку № НОМЕР_5 обліковується заборгованість за житлово-комунальні послуги в розмірі 50 889,97 грн. Звернень щодо зміни власника особового рахунку до Підприємства не надходило. (т.1 а.с. 92. 93)

Водночас, за матеріалами справи судом установлено, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 липня 2024 року № 387409337, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,3 кв.м, житловою площею 32,1 кв.м, зареєстровано 11 листопада 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В.В. на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 , виданого 05 вересня 2013 року Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією, номер відомостей про речове право: 44990759, за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ). (т.1 а.с.52-54)

Цього ж дня, 11 листопада 2021 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який також посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем В.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2249. (т.1 а.с.65-66)

Відповідно до п. 2 вказаного договору, квартира належить ОСОБА_2 на підставі дублікату свідоцтва про право власності, виданого Дніпровською районною в місті Києві державної адміністрацією, 11 грудня 2012 року, згідно з розпорядженням № 33-49/Д від 05 вересня 2013 року. Право власності на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 284260071, виданим приватним нотаріусом Рогачем В.В. 11 листопада 2021 року.

Разом із цим, судом установлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рогачем Вадимом Вікторовичем, 11 листопада 2021 року прийнято рішення за індексним номером 61527615 про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка у встановленому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» не передавалась у власність будь-яким фізичним особам.

Свідоцтво про право власності на квартиру та його дублікат ОСОБА_2 уповноваженим органом приватизації не видавались та в КП КМР «КМ БТІ» право власності не реєструвалось.

Правовстановлюючий документ - бланк свідоцтва про право власності НОМЕР_2 не передавався Органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, розпорядження на підставі якого виданий дублікат не приймалося, особа, що нібито його підписувала на той час не працювала керівником органу приватизації.

Бланк серії НОМЕР_2 був виданий 13 листопада 2013 року Криворізькому міському управлінню юстиції.

Крім того, ОСОБА_2 не був наймачем квартири та не міг набути право власності на неї у встановленому законом порядку.

Ордер на спірну квартиру видано на родину ОСОБА_4 , а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (дружина), ОСОБА_7 (дочка), ОСОБА_8 (син).

Перед посвідченням договору купівлі-продажу квартири приватним нотаріусом Рогачем В.В. зроблено витяг з реєстру територіальної громади м. Києва, згідно з яким станом на 10 листопада 2021 року в квартирі було зареєстровано 4 особи, а саме: ОСОБА_9 - з 23.05.1984, ОСОБА_10 - з 22.09.1987, ОСОБА_8 - з 31.01.1991, ОСОБА_11 - з 27.09.1994.

Таким чином, суд погоджується з доводами позовної заяви про те, що спірна квартира є об`єктом комунальної власності територіальної громади міста Києва, однак вона вибула з власності Київської міської ради без її волі.

Тобто, оскільки спірна квартира належить до комунальною власності, вона могла бути відчужена на підставі рішення органу місцевого самоврядування в порядку приватизаційної процедури, однак таке рішення органом місцевого самоврядування не приймалось, приватизація спірної квартири не проводилась, що підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 52,3 кв. м, житловою площею 32,1 кв. м, є комунальною власністю та належить територіальній громаді міста в особі Київської міської ради, оскільки нею вказане майно не відчужувалося, право власності територіальної громади м. Києва в силу закону на вказане майно не припинялося, а ОСОБА_2 не набував права власності на майно у встановленому законом порядку та не мав права нею розпоряджатися.

Статтею 658 ЦК України визначено, що право продажу товару належить власникові товару.

Однак, ОСОБА_3 не набував право власності на спірну квартиру у спосіб, передбачений діючим законодавством, тому він та наступний набувач ОСОБА_1 не були та не є законними власниками спірної квартири і не мають законних прав на неї.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Ефективним способом захисту права неволодіючого власника майна до володіючого, на його думку, невласника є звернення з віндикаційним позовом, тобто з позовом про витребування майна (пункт 6.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19)).

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (п. 10.9 постанови).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.

При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено статтею 387 ЦК України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у статті 388 ЦК України і є обмеженим.

Такий правовий висновок неодноразово висловлений Верховним Судом України в постановах від 06 грудня 2010 року у справі № 3-13г10, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 1522/25684/12 та інших.

За нормами статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника (п. 85).

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-2233цс16 від 21.12.2016, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила в постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Судом ураховано, що свідоцтво про право власності від 05 вересня 2013 року серії НОМЕР_2 на житлове приміщення уповноваженим органом не видавалось, а тому воно не породжує правових наслідків та є нікчемним за своєю правовою природою, та не потребує додаткового визнання його недійсним за рішенням суду.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №755/9182/17.

Враховуючи, що свідоцтво про право власності від 05 вересня 2013 року серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 не видавалось, орган приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації не здійснював оформлення документів на приватизацію квартири АДРЕСА_1 ), розпорядження органу приватизації житла Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 05 вересня 2013 року № 33-49/Д також не видавалося, суд доходить висновку, що у ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру не виникало, у зв`язку з чим він не мав права нею розпоряджатися, в тому числі на користь ОСОБА_1 .

Втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

У практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у рішеннях у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Як убачається з матеріалів справи, звернення прокурора до суду відповідає критерію законності, оскільки здійснюється на підставі норм ст. 388 ЦК України, яка відповідає вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст якої є публічним та загальнодоступним. Сумніви відповідача у правильності тлумачення та застосування цієї норми судами не можуть свідчити про незаконність втручання у право власності.

Отже, критерій законності у цьому контексті дотримано.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Таким чином, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи може бути припинено, зокрема у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Прокурор звернувся до суду з даним позовом для захисту інтересів не конкретної особи, а мешканців територіальної громади, що свідчить про наявність суспільного інтересу, який превалює над інтересом індивідуальним, і потребує захисту.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

Одним із елементів дотримання принципу пропорційності при втручанні у право на мирне володіння майном є надання справедливої та обґрунтованої компенсації. Відповідач ОСОБА_1 не позбавлений права у подальшому на підставі ст. 661 ЦК України звернутись до суду із відповідним позовом про відшкодування йому компенсації вартості витребуваного майна, що сприятиме принципу пропорційності.

Отже, суд погоджується з тим, що втручання є законним, має суспільний інтерес та є пропорційним визначеним цілям, оскільки переслідує легітимну мету - захист економічних інтересів держави в особі Київської міської ради, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Крім того, суд звертає увагу на недобросовісність поведінки останнього набувача спірної квартири - ОСОБА_1 , за яким право власності на квартиру було зареєстровано вже через кілька годин після відкриття розділу та реєстрації квартири за ОСОБА_2 .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2023 року у справі №206/4841/20 виснувала, що перед придбанням квартири кінцевий набувач міг ознайомитися з даними Державного реєстру речових прав, щоб встановити історію вибуття квартири з володіння її власника. Кінцевий набувач несе ризик настання негативних наслідків придбання квартири у її незаконного володільця.

Проявивши обачність, ОСОБА_1 мав можливість самостійно чи за допомогою фахівця у галузі права встановити, що квартира за ОСОБА_2 в Київському міському БТІ не реєструвалась, а зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за продавцем в один і той же день, що і посвідчено договір про відчуження - 11 листопада 2021 року, а тому знав чи міг знати, що майно незаконно відчужується продавцем.

Крім того, укладаючи договір купівлі-продажу від 11 листопада 2021 року, покупець ОСОБА_1 не мав перешкод у доступі до отримання інформації щодо квартири, зокрема, щодо платника комунальних платежів та наявності заборгованості за житлово-комунальні послуги, кола зареєстрованих у квартирі осіб.

Так, перед посвідченням договору купівлі-продажу квартири приватним нотаріусом Рогачем В.В. зроблено витяг з реєстру територіальної громади м. Києва, згідно з яким станом на 10 листопада 2021 року в квартирі було зареєстровано 4 особи, а саме: ОСОБА_9 - з 23.05.1984, ОСОБА_10 - з 22.09.1987, ОСОБА_8 - з 31.01.1991, ОСОБА_11 - з 27.09.1994.

Отже, що з метою усунення ризиків при укладенні договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості перевірити наявність зареєстрованих осіб у квартирі та з`ясувати, яке відношення до квартири мають ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_11 , чому станом на час продажу квартири вказаних осіб не знято з реєстрації, ким вони доводиться продавцю тощо.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, міг поцікавитись про причини накопичення великої суми заборгованості за житлово-комунальні послуги, реєстрації у квартирі не продавця ОСОБА_2 , а інших осіб.

Вказане підтверджує, що ОСОБА_1 не проявив розумну обачність та обережність при купівлі квартири, та спростовує беззаперечну добросовісність дій відповідача.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 203/4439/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що: «45. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність набувача майна має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього. Якщо особа витребовує нерухоме майно, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів Цивільного кодексу України, слід застосовувати припис п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (п. 37), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (п. 6.45), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (п. 53), постанові Верховного Суду від 20.06.2024 у справі № 761/22556/18).

Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування ст. 388 Цивільного кодексу України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (п. 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пп. 38-39, 57), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пп. 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (п. 61), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (п. 211), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (п. 55), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (п. 5.66), постанові Верховного Суду від 20.06.2024 у справі № 761/22556/18).

Отже, з огляду на характер спірних правовідносин, втручання у право власності відповідача не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Частинами першої, шостої, сьомої статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Також, за матеріалами справи, яка розглядається судом у даному провадженні, встановлено, що Дніпровською окружною прокуратурою міста Києва на адресу Київської міської ради направлено лист від 06 березня 2024 року № 50-1814ВИХ-24, яким було проінформовано про вибуття спірної квартири, а також про необхідність пред`явлення позовної заяви до суду.

Так, відповідно до Порядку роботи з позовними заявами, рішеннями суду у справах, стороною яких є Київська міська рада, Київський міський голова та заступник міського голови - секретар Київради, затвердженого розпорядженням Київського міського голови від 17 листопада 2011 року № 225, Департамент будівництва та житлового забезпечення здійснює представництво Київської міської ради у судових установах.

Згідно відповіді Департаменту будівництва та житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 14 березня 2024 року № 056/1554 Київська міська рада просить Дніпровську окружну прокурату міста Києва звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради про витребування майна, яке складається з квартири АДРЕСА_1 . (т.1 а.с.192-193)

У свою чергу, Дніпровська окружна прокуратура міста Києва листом від 08 липня 2024 року № 50-5216 ВИХ-24 повідомила Київську міську раду про прийняття рішення на підставі ч. 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» про представництво інтересів держави в особі Київської міської ради щодо звернення з позовної заявою до ОСОБА_1 про витребування з чужого незаконного володіння спірної квартири. (т.1 а.с.198-202)

Так, відповідно до норм ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Згідно з ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зазначив, що із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, наведені вище норми законодавства та Рішення Конституційного Суду України надають прокуророві право звертатися до суду з позовами про захист інтересів держави, обґрунтовуючи при цьому, в чому саме полягає таке порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Частиною 1 ст. 18 вказаного Закону передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

За змістом ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема, законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, нерухоме майно, правомочності власника щодо якого від імені територіальної громади виконує відповідна рада.

Тобто економічні інтереси держави полягають також і в законному та ефективному використанні об`єктів, що є комунальною власністю - для задоволення суспільної потреби у функціонуванні місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15 січня 2009 року, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив позицію, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов`язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

Крім того, дотримання всіма суб`єктами права встановленого законодавством порядку відчуження майна, у тому числі комунального, беззаперечно становить інтереси держави.

Таким чином, у даному випадку, порушення інтересів держави полягає в тому, що всупереч встановленому законодавством порядку, відповідач набув у володіння нерухоме майно територіальної громади міста Києва, при цьому волі дійсного власника на відчуження цього майна не було, що порушує економічні інтереси територіальної громади столиці.

У зв`язку із тим, що компетентним органом - Київською міською радою не вжито жодних заходів щодо повернення спірного майна у судовому порядку, з метою поновлення порушеного права власності територіальної громади міста Києва, прокурором пред`явлено позов в інтересах держави в особі Київської міської ради.

В силу приписів Конституції України, Законів України «Про столицю України - місто-герой Київ» та «Про місцеве самоврядування в Україні» органом, уповноваженим здійснювати функції держави у зазначених правовідносинах, є Київська міська рада, а тому позов подано прокурором в інтересах держави в її особі.

Враховуючи викладені обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, оскільки звернення прокурора до суду у цих спірних правовідносинах спрямоване на захист прав та інтересів територіальної громади міста Києва, а саме права власності на комунальне майно, факт порушення яких є доведеним, приймаючи до уваги тривалу бездіяльність Київської міської ради в частині захисту таких інтересів територіальної громади, суд дійшов висновку, що прокурором належним чином обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 56 ЦПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» подано у даній справі позовну заяву в інтересах держави в особі Київської міської ради, як органу, який здійснює представництво територіальної громади міста Києва в даних правовідносинах.

При оцінці ефективності та правомочності обраного прокурором способу захисту, суд ураховує наступні правові висновки Верховного Суду.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що судове рішення про задоволення віндикаційного позову саме по собі є достатньою підставою для внесення державним реєстратором відповідних записів до Державного реєстру. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

У пункті 74 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача. У справі, що переглядається, Львівська міська рада заявила саме віндикаційний позов, отже, такий спосіб захисту прав, як скасування державної реєстрації права також не є належним способом захисту прав позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові».

Беручи до уваги такі чинники як справедливість і розумність в рамках застосування принципу верховенства права, дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази кожен окремо та у їх сукупності, суд дійшов висновку, що Київська міська рада рішення про відчуження вказаного спірного майна не приймала, а тому не було волевиявлення законного власника на відчуження вказаного майна, останнє підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на користь Київської міської ради, як власника та розпорядника майна територіальної громади міста Києва, в зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат. (ч.1 ст. 209 ЦПК України)

У відповідності до положень ст.141 ЦПК України, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь Київської міської прокуратури підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 25 610,89 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 16, 317, 319, 321, 328, 330, 346, 388, 658 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 5, 10, 12, 13, 56, 76-81, 89, 141, 209, 229, 259, 263-265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Дніпровської окружної прокуратури міста Києва (місцезнаходження: м. Київ, вул. Юрія Поправки, 14-А), в інтересах держави, в особі Київської міської ради (ЄДРПОУ: 22883141, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, 36) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ), третя особа - ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_6 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_5 ), про витребування нерухомого майна - задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 52,3 кв.м, житловою площею 32,1 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2503472180000).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури (ЄДРПОУ 02910019, місцезнаходження: вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150) судовий збір в сумі 25 610,89 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне рішення суду складено 28 травня 2025 року.

Суддя: