Окрема думка від 22.04.2025 по справі 9901/178/21

22 квітня 2025 року

м. Київ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О.

справа № 9901/178/21

провадження № 11-94заі25

ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

1. Під час розгляду цієї справи постало питання щодо застосування до позивача санкцій, передбачених Законом України від 14 серпня 2014 року № 1644-VІІ «Про санкції»(далі - Закон № 1644-VІІ).

2. Погоджуюся з висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо правомірності застосовування оскаржуваним Указом Президента України від 25 березня 2021 року № 123/2021 санкцій до позивача, за винятком безстрокового блокування його активів.

3. Вважаю, що застосування такого виду санкцій, як блокування активів безстроково, не відповідає вимогам закону щодо строковості характеру цієї санкції та є непропорційним легітимній меті втручання у право позивача на мирне володіння належним йому майном (активами).

4. З урахуванням наведеного на підставі частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) висловлюю окрему думку виходячи з таких міркувань.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

5. У травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Гео Стенс» (далі - ТОВ «Гео Стенс») звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 25 березня 2021 року № 123/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 123/2021, РНБО) у частині введення в дію персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) щодо ТОВ «Гео Стенс», код ЄДРПОУ 42673653 (пункт 13 додатка до цього рішення).

6. Вимоги позову обґрунтовані тим, що введені проти позивача санкції є протиправними і такими, що істотно порушують його права та інтереси, охоронювані законом, а оскаржуваний Указ не відповідає критеріям законності, обґрунтованості та іншим вимогам, які передбачені для акта суб`єкта владних повноважень та передбачає непропорційне втручання у права та інтереси позивача. Крім того, в Указі № 123/2021 нема покликань на будь-які конкретні обставини, які б свідчили про наявність достатніх та обґрунтованих підстав для застосування санкцій, та дозволили б позивачу зрозуміти суть порушень, які він ніби міг допустити, а також нема відповідних доказів існування таких порушень.

7. На переконання позивача, рішення про застосування до нього санкцій не ґрунтується на встановлених Законом № 1644-VII підставах, ухвалене поза законодавчою процедурою, а в його основі - свавільне застосування закону, що суперечить рішенням Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), оскільки воно перекреслює приписи статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та не містить умов для застосування санкцій.

8. Позивач вважає, що таке застосування не обумовлюється інтересами суспільства, не є співмірним поняттю порушення, якого до того ж позивач не допускав.

9. Позивач звертає увагу, що у тексті Указу № 123/2021 та рішенні РНБО нема покликань на будь-які конкретні обставини, які б свідчили про наявність достатніх та обґрунтованих підстав для застосування санкцій, та дозволили б позивачу зрозуміти суть порушень, які він ніби міг допустити, а також нема відповідних доказів існування таких порушень.

10. Вважає, що санкції, застосовані до позивача без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, є втручанням у його права на мирне володіння майном, які гарантовані статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

11. Крім того, звертає увагу на те, що оскільки кінцевим бенефіціарним власником позивача є громадянин України, а структура його власності не передбачає будь-якого контролю з боку іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента, то відповідно позивач не може бути суб`єктом накладення персональних санкцій з огляду на критерій приналежності до такої групи, як «юридичні особи, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи - нерезидента».

12. Також у контексті пропорційності позивач звертає увагу і на той факт, що обмежувальні заходи (санкції) передбачено застосовувати до позивача безстроково, водночас оскаржуваний Указ передбачає застосування таких санкцій, як «блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном» чи «зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань», які навіть у разі буквального прочитання змісту акта не можуть бути безстроковими.

13. Наголошує, що, після того як Указ № 123/2021 набрав законної сили, він є обов`язковим для виконання та не може бути призупинений оскарженням його до суду, суд не може забезпечити адміністративний позов шляхом зупинення його дії, тобто позивач позбавлений можливості будь-яким чином відвернути для себе негативні наслідки застосування оскаржуваного акта.

14. Звертає увагу, що обсяг та види обмежувальних заходів (санкцій), які підлягають застосуванню до нього, їхній безстроковий характер свідчать, що їх реалізація призведе до неможливості здійснювати будь-яку господарську діяльність, зокрема укладати будь-які угоди з іншими особами, виконувати свої фінансові зобов`язання перед ними, отримувати будь-які інші дозволи чи ліцензії, тобто фактично застосованими санкціями повністю нівелюється можливість позивача як юридичної особи набувати та реалізовувати будь-які права та обов`язки, необхідні для ведення господарської діяльності. Фактично застосованими обмежувальними заходами (санкціями) нівелюється будь-яка реальна можливість позивача бути учасником господарських правовідносин.

15. Зазначає, що фактично обсяг застосованих до позивача обмежувальних заходів (санкцій) призводить до повного блокування його діяльності як юридичної особи, що з огляду на безстроковий характер таких санкцій матиме наслідком її ліквідацію.

Обставини справи

16. РНБО 19 березня 2021 року ухвалила рішення «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким вирішила підтримати пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), внесені Службою безпеки України (далі - СБУ).

17. Президент України 25 березня 2021 року видав Указ № 123/2021, яким ввів у дію рішення РНБО від 19 березня 2021 року «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». Згідно з пунктом 13 додатка до вказаного рішення до ТОВ «Гео Стенс» безстроково застосовано такі обмежувальні заходи (санкції), як: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб - резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб`єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походження з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом; 9) заборона або обмеження заходження іноземних невійськових суден та військових кораблів до територіального моря України, її внутрішніх вод, портів та повітряних суден до повітряного простору України або здійснення посадки на території України; 10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; 11) заборона видачі дозволів, ліцензій Національного банку України на здійснення інвестицій в іноземну державу, розміщення валютних цінностей на рахунках і вкладах на території іноземної держави; 12) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 13) заборона збільшення розміру статутного капіталу господарських товариств, підприємств, у яких резидент іноземної держави, іноземна держава, юридична особа, учасником якої є нерезидент або іноземна держава, володіє 10 і більше відсотками статутного капіталу або має вплив на управління юридичною особою чи її діяльність; 14) запровадження додаткових заходів у сфері екологічного, санітарного, фітосанітарного та ветеринарного контролю; 15) припинення дії торговельних угод, спільних проєктів та промислових програм у певних сферах, зокрема у сфері безпеки та оборони; 16) заборона передання технологій, прав на об`єкти права інтелектуальної власності; 17) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом.

18. Указ Президента України набрав чинності 26 березня 2021 року з дня опублікування в офіційному виданні «Офіційний вісник Президента України», № 8.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

19. Рішенням від 21 січня 2025 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у задоволенні позову ТОВ «Гео Стенс».

20. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у підпункті 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII чітко зазначено, які дії суб`єктів є підставою для застосування санкцій. Тобто в цьому випадку достатньо встановлення компетентними і повноважними органами держави не лише реальної загрози в діях певного суб`єкта, а й прихованої, яка за певних умов може стати реальною.

21. Судовий контроль за таким рішенням є обмеженим, оскільки суд, з одного боку, не може за Президента України повторно оцінити наявність та достатність підстав для введення таких санкцій у межах його дискреції (що означало б порушення принципу розподілу влади), а з іншого - може перевірити дотримання меж такої дискреції та процедури введення санкцій.

22. Вирішуючи питання пропорційності застосованих до позивача заходів, суд першої інстанції зазначив, що ухвалене відносно позивача рішення безумовно є втручанням держави у його право мирного володіння майном, однак у цьому випадку необхідно проаналізувати співвідношення державного суверенітету і права власності, тобто співвідношення публічних інтересів України і приватних інтересів конкретного власника, та встановити пропорційність втручання в такому випадку в право власності.

23. У цьому контексті суд першої інстанції зауважив, що втручання держави у право позивача на мирне володіння його майном ґрунтується на вимогах законодавства, зокрема Закону № 1644-VIІ, та має легітимну мету - забезпечити контроль за власністю особи, діяльність якої може нести загрозу національним інтересам України. Зазначена мета відповідає пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

24. При цьому втручання у право мирного володіння майном позивача не позбавляє його права власності, таке втручання, на переконання суду, є пропорційним легітимній меті та не становить надмірного тягаря для позивача.

25. У підсумку суд першої інстанції виснував, що Указ № 123/2021 у частині, яка стосується позивача, Президент України видав на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто пропорційно, а отже, підстав для задоволення позову немає.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи скаржника

26. ТОВ «Гео Стенс» у поданій до суду апеляційній скарзі просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2025 року та ухвалити нове - про задоволення позовних вимог.

27. Скаржник вважає, що суд мав би перевірити оскаржуваний Указ № 123/2021 не лише на предмет наявності у Президента України повноважень на видання такого акта, дотримання процедури прийняття вказаного рішення, але й дослідити питання запровадження обмежувальних заходів (санкцій) по суті, встановити, чи були у Президента України достатні фактичні підстави для їх запровадження, тобто провести повну перевірку акта суб`єкта владних повноважень на відповідність мінімальним критеріям, закріпленим у статті 2 КАС України.

28. Також скаржник вказує, що суд не проаналізував і не аргументував наявності / відсутності порушення принципу пропорційності, а лише в цій частині зробив покликання на загальні норми права (як національні, так і міжнародні).

29. Звертає увагу, скаржник на те, що позивач є резидентом України, кінцевим бенефіціарним власником якого є громадянин України, а відтак в силу вимог Закону № 1644 - VII позивач не належить до кола суб`єктів застосування цього Закону і до нього не можна застосувати санкції.

30. Вважає, що суд в оскаржуваному рішенні взагалі не відобразив та не обґрунтував установлених обставин, з посиланням на аргументи, на підставі яких надані позивачем докази не просто не відхилені з указівкою на мотиви їх відхилення, а взагалі не проаналізовані (переважна більшість із них навіть не зазначено в мотивувальній частині) та не застосовував однакового підходу до всіх учасників процесу, не зважив на те, що відповідач не надав жодних доказів на підтвердження існування фактичних підстав для застосування санкцій до позивача, не оцінив усіх долучених СБУ доказів у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, на відповідність критеріям, передбаченим статтями 72-77 та 90 КАС України.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

Доводи Президента України та СБУ

31. Представники відповідача та третьої особи - СБУ, подали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції з наведених у них підстав.

32. Загалом доводи відзиву зводяться до того, що оспорюваний Указ виданий на підставі та у межах повноважень і у спосіб, визначені Конституцією України та відповідними законами, а суд першої інстанції дослідив усі докази у справі з дотриманням норм матеріального та процесуального права і за наслідками розгляду ухвалив законне рішення.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

33. Постановою від 22 квітня 2025 року Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ТОВ «Гео Стенс» залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2025 року - без змін.

34. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за змістом пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII нормативними та фактичними підставами для застосування санкцій є дії особи, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.

35. Велика Палата Верховного Суду на підставі граматичного і логічного тлумачення виснувала, що дію цього припису закону не обмежено за колом осіб, на що вказує вжите законодавцем у ньому формулювання «інших суб`єктів», а вирішальне значення для застосування санкцій має саме певна діяльність суб`єктів. Інакше кажучи, основним критерієм визначення суб`єкта, до якого можуть бути застосовані санкції, є його діяльність, указана в пункті 1 частини першої статті 3 Закону № 1644-VII.

36. Проаналізувавши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для обґрунтованого сумніву стосовно достовірності встановлених СБУ обставин, що на її думку є належними підставами для внесення СБУ пропозиції до РНБО щодо застосування спеціальних санкцій до позивача.

37. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що санкції як економічні обмежувальні заходи є лише тимчасовими обмеженнями, які стосуються здебільшого втручання у право власності особи та мають превентивний характер.

38. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тимчасове обмеження права позивача користуватися та розпоряджатися належним йому майном, запобігання виведенню капіталів за межі України, зупинення торгівельних та фінансових операцій безумовно є втручанням держави у його право на мирне володіння майном. Водночас таке втручання у право позивача на мирне володіння майном ґрунтується на вимогах чинного законодавства, зокрема Закону № 1644-VII, та має легітимну мету забезпечити контроль за власністю особи, діяльність якої може нести загрозу національним інтересам України. Зазначена мета відповідає пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

39. За позицією Великої Палати Верховного Суду згадане втручання у право позивача на мирне володіння майном є пропорційним легітимній меті й таким, що не становитиме надмірного тягаря для позивача. Втручання у право останнього на мирне володіння майном не позбавляє його права власності на таке майно, а лише на певний час обмежує можливість реалізації цього права в Україні. За встановлених обставин несприятливі для позивача наслідки запроваджених до нього санкцій дозволяють досягнути цілей, на які спрямовані рішення РНБО та Указ № 123/2021.

40. За висновком Великої Палати Верховного Суду, Президент України, РНБО і СБУ, ураховуючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні та потенційні загрози, використали свої повноваження з належною метою, а саме захисту національних інтересів, національної безпеки, прав власності, сталого економічного розвитку України.

41. Велика Палата Верховного Суду відхилила також доводи представника позивача щодо можливих процедурних порушень при прийнятті рішення РНБО та виданні Указу № 123/2021 як такі, що не підтвердилися судовим розглядом цієї справи.

42. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що Президент України, видаючи Указ № 123/2021 в оскаржуваній частині, діяв у межах своїх конституційних повноважень, у порядку та на підставі законодавства України, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, тобто пропорційно.

43. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

Щодо можливості безстрокового застосування санкцій у вигляді блокування активів особи

44. Перелік видів санкцій, що можуть застосовуватися до особи, урегульований статтею 4 Закону № 1644-VII, у пункті 1 частини першої якої (в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваного Указу) одним із видів санкцій визначено блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном.

45. Законом України від 12 травня 2022 року № 2257-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності санкцій, пов`язаних з активами окремих осіб" до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII були внесені зміни та викладено санкцію у вигляді блокування активів у такій редакції: "блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними".

46. Згідно із частиною восьмою статті 5 Закону № 1644-VII забезпечення реалізації санкції у виді блокування активів здійснюється відповідними органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами у межах наданих їм повноважень. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, вживає заходів щодо виявлення та розшуку активів фізичних та юридичних осіб, зазначених у відповідних рішеннях РНБО. У разі виявлення незаблокованих активів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, звертається до відповідних органів та/або посадових осіб з вимогою вчинити дії, спрямовані на тимчасове позбавлення відповідних осіб права користуватися та розпоряджатися цими активами. Така вимога центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, є обов`язковою та підлягає негайному виконанню.

47. За визначенням, що дає Словник української мови [в 11 томах], слово "тимчасовий" має таке значення: який триває, існує або діє протягом деякого часу; протилежне до "постійний" // непостійний, минущий, скороминущий (Том 10, 1979. - С. 113, URL: https://sum.in.ua/s/tymchasovyj).

48. Частиною п`ятою статті 5 Закону № 1644-VII визначено, що рішення щодо застосування санкцій повинне містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово. Санкція, передбачена пунктом 24 частини першої статті 4 цього Закону, застосовується безстроково.

49. Отже, положеннями Закону № 1644-VII закріплено темпоральне правило щодо строковості (на певний строк, відрізок часу) застосування усіх санкцій, за винятком:

- санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово;

- санкції, передбаченої пунктом 24 частини першої статті 4 цього Закону (позбавлення державних нагород України, інших форм відзначення), яка застосовується безстроково.

50. З огляду на широкий перелік видів санкцій, передбачених законодавством, та враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені в постанові у цій справі, з якими я частково не погоджуюсь, вважаю за необхідне в межах цієї окремої думки насамперед зосередити увагу виключно на правовому аналізі строковості застосування санкції у вигляді блокування активів, яку законодавець чітко визначив як строковий обмежувальний захід.

51. На мою думку, санкція, визначена пунктом 1 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII, у вигляді блокування активів не належить до безстрокових санкцій, що наведені у частині п`ятій статі 5 цього Закону.

52. На моє переконання, структурна будова та текстуальне викладення пункту 1 частини першої, статті 4, частини восьмої статті 5 Закону № 1644-VII дозволяє безумовно стверджувати, що цією нормою законодавець урегулював можливість лише тимчасового (на чітко визначений строк) обмеження реалізації права особи на користування та розпорядження належними їй активами.

53. Ураховуючи наведене, вважаю, що положеннями пункту 1 частини першої статті 4, частини восьмої статті 5 Закону № 1644-VII передбачено можливість застосування щодо особи санкцій у вигляді блокування активів лише тимчасово - на чітко визначений строк (тимчасовий характер санкцій).

Щодо пропорційності втручання у право на мирне володіння майном

54. Відповідно до практики ЄСПЛ [зокрема, у справах, таких як "Аль-Дулімі та Монтана Менеджмент Інк. Проти Швейцірії" (Al-Dulimi and Montana Management Inc. v. Switzerland) чи "Центро Європа 7 С. р. л. та ді Стефано проти Італії" (Centro Europa 7 S.r.l. and Di Stefano v. Italy)] будь-який обмежувальний захід має бути чітко визначеним, передбачуваним та пропорційним, щоб відповідати принципу законності та мінімізувати втручання у права, гарантовані Конвенцією.

55. Вважаю, що Закон № 1644-VII досить чітко і передбачувано визначає блокування активів як строковий захід, що, на мою думку, відповідає вимогам передбачуваності.

56. Однак укотре звертаю увагу, що санкції у вигляді блокування активів як економічні обмежувальні заходи за своєю природою є лише тимчасовими обмеженнями, виправдані саме їх тимчасовим характером, а тому вони не можуть продовжувати діяти постійно, без необхідності, на шкоду правам і свободам особи, щодо якої вжиті ці заходи, обмежуючи тим самим на безстроковій основі (на невизначений термін) можливість їй реалізувати право на користування та розпорядження належними їй активами.

57. Знову ж таки ЄСПЛ звертав увагу, що обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (див. рішення ЄСПЛ від 05 січня 2000 року у справі "Беєлер проти Італії", заява № 33202/96). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечувати "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи (див. рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", заява № 8793/79).

58. Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законом і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка його зазнала. "Справедлива рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між передбачуваною метою та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

59. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, 2) чи переслідувало воно легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

60. Іншими словами, заходи втручання у право на мирне володіння майном мають відповідати таким умовам:

- втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке повинне бути доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання - або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності.

61. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для цього.

62. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного із зазначених критеріїв не буде дотримано. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримано всіх трьох критеріїв.

63. Застосування санкцій безумовно є необхідним для ефективного реагування держави на загрози її безпеці, і цей факт не можна ставити під сумнів.

64. Проте важливо враховувати, що застосування до особи будь-якого з видів санкцій на безстроковій основі повинне здійснюватися з урахуванням принципу пропорційності, який має на меті досягнення балансу між публічними інтересами держави та індивідуальними інтересами особи, а також між цілями та засобами їх досягнення.

65. У протилежному разі, зокрема у випадку застосування санкцій безстроково без урахування принципу пропорційності, такі обмежувальні заходи можна розцінити як непропорційне втручання у право на мирне володіння майном.

66. Тож, на моє переконання, безстрокове застосування буд-якого з видів санкцій безумовно потребує обов`язкової оцінки судом за критерієм пропорційності вжитих обмежувальних заходів щодо особи.

67. У цьому контексті слід наголосити, що прийняття відповідачем відносно особи рішення про введення санкцій зумовлює втручання держави у її право мирного володіння майном, у такому випадку необхідно проаналізувати співвідношення державного суверенітету і права власності, тобто співвідношення публічних інтересів держави і приватних інтересів конкретного власника, та встановити пропорційність втручання у право власності. Це може і має бути предметом судового контролю (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 9901/405/19, від 27 серпня 2024 року у справі № 800/162/16).

68. У справі, яка була предметом розгляду, обмеження прав позивача у вигляді блокування активів очевидно є втручанням держави у його право на мирне володіння майном.

69. Таке втручання у право позивача на мирне володіння майном ґрунтується на вимогах чинного законодавства, зокрема Закону № 1644-VII, положення статей 4, 5 якого передбачають можливість застосування до фізичних або юридичних осіб санкцій у вигляді блокування активів особи.

70. Також наведене втручання має легітимну мету - забезпечити контроль за власністю особи, діяльність якої може нести загрозу національним інтересам України. Зазначена мета відповідає пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

71. Однак, на моє переконання, згадане втручання у право позивача на мирне володіння майном не може бути визнане пропорційним легітимній меті й таким, що не становитиме надмірного тягаря для позивача, оскільки обмежує на безстроковій основі (на невизначений термін) можливість реалізувати його право на користування та розпорядження належними йому активами, тоді як відповідно до Закону № 1644-VII блокування активів має застосовуватися лише тимчасово (на чітко визначений строк).

72. Тож з огляду на важливість мети, яку переслідують застосовані до позивача обмежувальні заходи у вигляді блокування активів, несприятливі наслідки, спричинені їх застосуванням до позивача на невизначений строк (безстроково), є очевидно неспівмірними.

73. Тому вважаю, що санкції у вигляді блокування активів застосовано до позивача без урахування строковості характеру цих санкцій (можливості їх застосування лише тимчасово, тобто протягом чітко визначеного періоду), що є непропорційним легітимній меті втручання у право позивача на мирне володіння належним йому майном (активами).

74. Для прикладу в порядку оbiter dictum (не як до джерела права, а для ілюстрації того, яке значення під час застосування обмеження права власності особи має дотримання принципу пропорційності) звертаю увагу на практику Суду справедливості Європейського Союзу, який, з-поміж іншого, зазначає, що основоположні права, зокрема свобода ведення бізнесу та право власності, не є абсолютними і їх здійснення може підлягати обмеженням, виправданим цілями суспільного інтересу, які переслідує Європейський Союз, за умови, що такі обмеження фактично відповідають цілям загального інтересу і не становлять по відношенню до переслідуваної мети непропорційного і неприйнятного втручання, що порушує саму суть гарантованих прав (див. рішення від 28 березня 2017 року у справі (Rosneft Oil Company v Her Majesty's Treasury and Others), C-72/15, EU: C:2017:236, п. 148).

ВИСНОВКИ

75. У цілому погоджуюся з висновками Великої Палати Верховного Суду щодо наявності підстав для застосовування оскаржуваним Указом Президента України від 25 березня 2021 року № 123/2021 санкцій до позивача, за виняткомбезстрокового блокування його активів.

76. Вважаю, що Велика Палата Верховного Суду принаймні мала частково задовольнити апеляційну скаргу позивача, скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2025 року в частині відмови в задоволенні вимог позову про визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 25 березня 2021 року № 123/2021 щодо безстрокового блокування активівТОВ "Гео Стенс" та прийняти нове рішення, яким задовольнити в цій частині вимоги позову цього товариства.

Суддя О. О. Банасько