Постанова

від 28.05.2025 по справі 120/8727/24

КРИМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/8727/24

Головуючий у 1-й інстанції: Маслоід О.С.

Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.

28 травня 2025 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Шидловського В.Б.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Поділля" на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року у справі за адміністративним позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Поділля" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2024 року Вінницьке обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Поділля" про стягнення з відповідача адміністративно-господарської санкції у сумі 78639,46 грн та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 755,04 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем у 2023 році не забезпечено встановленого нормативу одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю у зв`язку з чим він мав сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 78639 грн 46 коп. Водночас відповідачем зазначена сума у встановлені строки не сплачена, що зумовило нарахування пені у розмірі 755 грн 04 коп. З метою стягнення з відповідача вказаних сум, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасуватиоскаржуване рішення та ухвалити нове, яким в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судомпершої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Поділля" перебуває на обліку у Вінницькому обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача складає 159 осіб.

Таким чином, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складає 6 робочих місць. Відповідачем, у свою чергу, працевлаштовано 5 осіб з інвалідністю.

Отже, у 2023 році відповідачем не виконано вищезазначеного нормативу.

Відповідно до листа Вінницького обласного центру зайнятості від 02.04.2024 відповідачем протягом 2023 року не подавались звіти за формою № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії).

У зв`язку з наведеним позивачем застосовано до відповідача адміністративно-господарській санкції у сумі 78639,46 грн.

Водночас відповідачем зазначена сума у встановлені строки не сплачена, що зумовило нарахування пені у сумі 755, 04 грн.

З метою стягнення з відповідача сум адміністративно-господарських санкцій та пені позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів про вжиття усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у незабезпеченні середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу у 2023 році, в тому числі подання звітності форми №3-ПН до органів зайнятості, адміністративно-господарські санкції своєчасно ним не сплачено, що зумовило нарахування пені, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у сумі 78639,46 грн та пені у сумі 755,04 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" №875-ХІІ від 21.03.1991 року (далі Закон №875-ХІІ).

Згідно із ч.1 ст.19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця.

Частиною 2 статті 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.6 ст.19 Закону №875-XII в порядку визначеному постановою Правління Пенсійного Фонду України від 10.03.2023 №14-2 Про затвердження Порядку та Форми надання Пенсійним фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, Пенсійний фонд України надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію про:

- про працевлаштованих осіб з інвалідністю;

- створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

- необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Таким чином, інформацію щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримує з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, яку передає Пенсійний Фонд України.

У свою чергу, інформація Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування формується на підставі даних, які подає податковий агент до Пенсійного Фонду України в Податковому розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, відповідно до Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 № 4.

Отже, чинне законодавство визначає механізм передачі даних від Пенсійного фонду України до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, що дозволяє моніторити виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом (ч. 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ).

Водночас у силу приписів ч.2 ст.20 Закону № 875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи зі 120 відсотків річних облікових ставок Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її рядок.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першої цієї статті, окремо в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в яким відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першої статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із застосуванням адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч.4 ст.20 Закону № 875-XII).

Також згідно із ч.9 та 10 ст.20 цього ж Закону спори, що виникають з правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Крім того, відповідно до частини першої ст.218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч.2 ст.218 ГК України).

Зі змісту ч.2 ст.218 ГК України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно зі ст.18 Закону № 875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи, роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страховик внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19.12.2018 у справі №812/1140/18.

За змістом п.4 ч.3 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.

На виконання вищевказаної норми Закону № 5067-VI, наказом Міністерства економіки України № 827-22 від 12.04.2022 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (далі - Порядок № 827-22).

П.1.4-1.5 Порядку № 827-22 встановлено, що Форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами-підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального /регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості до дати припинення їхньої діяльності) (далі-центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

За правилами, передбаченими п.1.4-1.5 Порядку № 827-22, звітність за формою № 3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Системний зміст наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом №5067-VI та Порядку № 827-22;

- звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 13.03.2023 у справі № 460/5056/21 та від 06.03.2024 у справі № 120/7955/21-а.

В ході розгляду справи судом встановлено, що у 2023 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача становила 159 осіб.

Таким чином, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складає 6 робочих місць.

Суд першої зазначає, що відповідачем, у свою чергу, працевлаштовано лише 5 осіб з інвалідністю.

Проте наведена обставина не відповідає дійсності з огляду на те, що у 2023 році в ТОВ «Санаторій Поділля» було працевлаштовано 8 осіб з інвалідністю, а саме:

ОСОБА_1 прийнятий на роботу відповідно до Наказу №193 від 17.11.2021 та має третю групу інвалідності безстроково, що підтверджується Довідкою до акта огляду МСЕК №248714 від 05.06.2009

ОСОБА_2 переведена на посаду економіста по реалізації готівки відповідно до Наказу №136 від 03.10.2011 та має третю групу інвалідності безтерміново, що підтверджується Довідкою до акта огляду МСЕК №360118 від 06.07.2023

ОСОБА_3 переведена на посаду молодшої медсестри підводної витяжки відповідно до Наказу №12 від 27.01.2014 та має третю групу інвалідності безтерміново, що підтверджується Довідкою до акта огляду МСЕК №831945 від 11.12.2020,

ОСОБА_4 призначений тимчасово директором ТОВ «Санаторій Поділля» відповідно до Наказу №86 від 18.05.2011 та має третю групу інвалідності строком до 01.04.2024, що підтверджується Довідкою до акта огляду МСЕК №013407 від 31.03.2022,

ОСОБА_5 прийнятий на посаду слюсара з обслуговування теплових пунктів ванного відділення відповідно до Наказу №169 від 04.10.2018 та має третю групу інвалідності безтерміново, що підтверджується Довідкою до акта огляду МСЕК №080426 від 01.10.2021,

ОСОБА_6 переведена на посаду кухара 6 розряду відповідно до Наказу №144 від 01.09.2021, та має третю групу інвалідності безтерміново, що підтверджується Випискою з акта огляду МСЕК №371756 від 28.10.2019.

ОСОБА_7 прийнятий на посаду столяра відповідно до Наказу №134 від 17.08.2021, та має третю групу інвалідності безтерміново, що підтверджується Довідкою з акта огляду МСЕК №680571 від 07.12.2023.

Вищевказані відомості відображені в Списку осіб з інвалідністю за 2023 рік в ТОВ «Санаторій Поділля» та в Довідці №10 від 30.01.2025, виданою ТОВ «Санаторій Поділля».

Перебування вищевказаних осіб з інвалідністю в трудових відносинах з ТОВ «Санаторій Поділля» у 2023 році також підтверджується відповідними відомостями про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб, сформованих засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України.

Також у 2023 році в трудових відносинах з ТОВ «Санаторій Поділля» перебував ОСОБА_8 прийнятий на посаду слюсара-сантехніка ванного відділення по ІІ розряду відповідно до Наказу №53 від 03.05.2002 та був звільнений з посади відповідно до Наказу №38 від 18.06.2024 у зв`язку зі смертю, мав третю групу інвалідності, встановлену до 01.12.2023, що підтверджується Випискою з акта огляду МСЕК №831868 від 25.11.2020.

Із змісту відомостей Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, сформованих засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України 29.01.2025 вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 протягом 2023-2024 р.р. перебували в трудових відносинах з Відповідачем (апелянтом).

Відтак суд першої інстанцію дійшов помилкового висновку про невиконання Відповідачем (апелянтом) нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, який складає 6 робочих місць, оскільки у 2023 році з Відповідачем (апелянтом) у трудових відносинах перебувало 8 осіб з інвалідністю.

Відповідачем було направлено Позивачу лист-повідомлення про надання уточнюючих даних по кількості працюючих осіб з інвалідністю станом на 2023 від 15.10.2024 №146, до якого було додано відповідний список, із змісту якого вбачається, що Відповідачем було виконано норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідачем також було направлено Позивачу лист №16 від 03.02.2025 щодо виконання Відповідачем (апелянтом) нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та додано документи, що підтверджують таке виконання.

Наведені документи містять відомості про обставини, які підтверджують заявлені Відповідачем заперечення та мають значення для розгляду справи. Водночас наведені відомості щодо працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості, достатній для виконання визначеного Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" нормативу, були у розпорядженні Позивача, оскільки інформацію щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю отримує з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, яку передає Пенсійний Фонд України.

Враховуючи, що Відповідачем (апелянтом) було виконано норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у останнього не виникало обов`язку подавати звітність за формою № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", оскільки такий обов`язок пов`язаний із наявністю на підприємстві чи в організації вільних робочих місць.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Відповідно до п.2 ч.5ст.328 КАС Українине підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цьогоКодексурозглядаються за правилами загального позовного провадження).

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій "Поділля" задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Шидловський В.Б. Судді Боровицький О. А. Курко О. П.