Постанова від 28.05.2025 по справі 260/4817/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4817/24 пров. № А/857/25413/24Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року у справі № 260/4817/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кривка» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

суддя в І інстанції Гаврилко С.Є.,

дата ухвалення рішення 30.09.2024,

місце ухвалення рішення м. Ужгород,

дата складення повного тексту рішення не зазначено

ВСТАНОВИВ :

26 липня 2024 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся з позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кривка", в якому просив суд: "1. Прийняти дану позовну заяву та відкрити провадження; 2. Визнати протиправною бездіяльність Товариство з обмеженою відповідальністю "Кривка" щодо не надання ОСОБА_1 відповіді на запит про надання публічної інформації від 18.06.2024 та зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Кривка" надати відповідь на запит про надання публічної інформації від 18.06.2024; 3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати.".

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що відповідно до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" інформація, запитувана ним у відповідача, є публічною, однак станом на час подання позову до суду відповіді відповідачем надано не було.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 у цій справі у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що відповідач є суб`єктом господарювання і є розпорядником публічної інформації про надання інформації про аварії та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян на території суб`єкта господарювання або офісу. Однак відповідач не надав відповіді на даний запит.

З позиції апелянта будь-який суб`єкт господарювання, який володіє публічною інформацією та отримує відповідні запити, повинен діяти відповідно до Закону №2939-VI і зобов`язаний навіть при відсутності запитуваної інформації надавати обґрунтовану відмову в задоволенні запиту.

Апелянт просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідач правом відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи із такого.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що з аналізу статті 13 частини 2 Закону України №2939-VI резюмується, що для того, щоб суб`єкт господарювання мав обов`язок надати запитувачу інформацію, зокрема, про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян, необхідним є те, щоб цей суб`єкт господарювання володів цією інформацією. Таким чином у випадку, коли суб`єкт господарювання не володіє запитуваною інформацією, він не є її розпорядником.

Під час вирішення спору судом не здобуто доказів того, що відповідач володіє запитуваною інформацією або хоча б може такою володіти, а учасники справи такої інформації суду не надали.

Щодо спірного випадку, то судом зроблено висновок, що лише тоді, коли відповідач, володіє запитуваною інформацією відповідно до статті 13 частини 2 Закону України №2939-VI, на нього розповсюджуються положення цього Закону щодо надання відповіді на запит, а відтак й положення щодо відповідальності за порушення його вимог. І навпаки, якщо суб`єкт господарювання не володіє запитуваною інформацією, що передбачена статтею 13 частиною 2 Закону України № 2939-VI, то такий суб`єкт не є розпорядником інформації відповідно до цього Закону і, відповідно, не несе будь яких обов`язків, у тому числі й відповідальності за ненадання інформації за запитами чи ігнорування таких запитів.

З врахуванням викладеного, судом не встановлено того, що відповідач є розпорядником запитаної позивачем інформації, володіє нею чи зобов`язаний володіти такою інформацією, щодо якої зроблено запит, а відтак у відповідача щодо позивача будь які обов`язки відповідно до Закону України № 2939-VI відсутні.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Кривка» зареєстроване як юридична особа з 19 січня 2022 року. Видами економічної діяльності є: 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля (основний); 02.30 Збирання дикорослих недеревних продуктів; 10.20 Перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків; 10.39 Інші види перероблення та консервування фруктів і овочів; 10.91 Виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; 10.92 Виробництво готових кормів для домашніх тварин; 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; 46.31 Оптова торгівля фруктами й овочами; 46.32 Оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами; 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; 46.34 Оптова торгівля напоями; 46.36 Оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами; 46.37 Оптова торгівля кавою, чаєм, какао та прянощами; 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 52.10 Складське господарство; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (а.с.а.с. 35-37).

10 червня 2024 року позивач звернувся до відповідача із запитом про надання публічної інформації, а саме просив надати інформацію про аварії та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян на території суб`єкта господарювання або офісу (а.с. 12).

Станом день звернення із позовом до суду відповіді від відповідача на електронну адресу позивача не надходило. Зокрема, позивач в позові зазначає, що види діяльності відповідача: 02.30 Збирання дикорослих недеревних продуктів; 10.20 Перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків; 10.39 Інші види перероблення та консервування фруктів і овочів; 10.91 Виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; 10.92 Виробництво готових кормів для домашніх тварин; 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; 52.10 Складське господарство; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна можуть призвести до настання аварій та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян на території об`єкта господарювання або офісу.

Оскільки позивач вважав, що його права порушені, звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ст. 40 Конституції України визначено, що держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. статтею також надано тлумачення зазначених термінів.

У цій статті протлумачено також і інші терміни

Так, заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Приписами статті 5 Закону України «Про інформацію» визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про інформацію» за змістом інформація поділяється на такі види: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

Приписами частини 1 статті 14 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI).

Відповідно до ст. 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлені гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації, згідно з якою, право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема:

- обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом;

- визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє;

- юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Також доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах, зокрема, прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом (ст. 4 цього ж Закону).

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації», доступ до інформації забезпечується шляхом:

1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом;

2) надання інформації за запитами на інформацію.

Отже, доступ до публічної інформації, крім передбаченої цим Законом публічної інформації з обмеженим доступом, щодо якої існує спеціальний порядок її поширення, можливий за допомогою двох способів, а саме отримання такої інформації з загальнодоступних встановлених законом джерел оприлюднення суб`єктами владних повноважень публічної інформації або за результатами надання такої інформації у відповідь на конкретне відповідне звернення особи.

Згідно зі ст. 12 Закону №2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти визначені у ст. 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

За приписами ст. 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

До розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині оприлюднення та надання відповідної інформації за запитами.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Розпорядники інформації зобов`язані:

1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами;

2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні;

3) вести облік запитів на інформацію;

4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо;

5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації;

6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію (ст. 14 Закону №2939-VI).

Відповідно до положень ч.ч. 1-4 ст. 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Відповідно до ст. 20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. Клопотання про термінове опрацювання запиту має бути обґрунтованим. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Згідно з нормою ст. 23 Закону №2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

З матеріалів справи встановлено, що позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації про аварії та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян на території суб`єкта господарювання або офісу.

На переконання суду, відповідач не є суб`єктом владних повноважень, не виконує делегованих повноважень та не фінансується з державного чи місцевого бюджетів, а тому не є розпорядником інформації за загальним правилом.

Суд першої інстанції вірно сформував висновок, що умовою для виникнення обов`язку у суб`єкта господарювання надати запитувачу інформацію, зокрема, про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян, є володіння відповідною інформацією. Таким чином у випадку, коли суб`єкт господарювання не володіє запитуваною інформацією, то він, відповідно, не є розпорядником такої та не зобов`язаний надати відповідь на такий запит.

Слід зазначити, що інформація про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян є такою, яка відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 6 Закону «Про доступ до публічної інформації», не може бути обмеженою.

При цьому у вказаному законі не перераховано конкретні господарюючі суб`єкти, які повинні володіти такою інформацію, однак у контексті Законів України «Про техногенну та природну безпеку», «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про захист прав споживачів» тощо відповідні суб`єкти зобов`язані фіксувати та зберігати інформацію про загрози/події; інформувати відповідні органи влади , надавати інформацію за запитом громадян, органів контролю тощо. Обов`язок володіти і надавати інформацію про аварії, катастрофи, надзвичайні події покладається на всіх суб`єктів господарювання, якщо вони здійснюють діяльність у сфері де є загроза безпеці людей або довкіллю; така подія мала місце в межах їх відповідальності; такі суб`єкти зобов`язані здійснювати відповідний контроль чи моніторинг, дослідження тощо.

Під час вирішення спору доказів того, що відповідач володіє запитуваною інформацією або хоча б може такою володіти, не надано.

За таких обставин, апеляційний суд вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що якщо відповідач володіє запитуваною інформацією відповідно до статті 13 частини 2 Закону України № 2939-VI, то на нього розповсюджуються положення Закону України №2939-VI, зокрема, щодо надання відповіді на запит.

Якщо ж суб`єкт господарювання не володіє запитуваною інформацією, що передбачена статтею 13 частиною 2 Закону України № 2939-VI, то такий суб`єкт не є розпорядником інформації відповідно до цього Закону і, відповідно, не несе будь яких обов`язків, в тому числі й відповідальності за ненадання інформації за запитами.

З огляду на викладене обов`язку щодо надання відповіді на запит позивача не встановлено, як і не встановлено допущення ним протиправної бездіяльності.

Таким чином, підстави для зобов`язання відповідача вчинити дії щодо надання відповіді на запит у межах цієї справи в частині зобов`язання надати відповідь на запит позивача - відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до приписів ст. 139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 у справі №260/4817/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк