Рішення

від 29.05.2025 по справі 910/2848/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.05.2025Справа № 910/2848/25Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Г.П. Бондаренко-Легких, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/2848/25.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БОГАЧ ПЛЮС» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 5, офіс 105)

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОКОМ» (04076, м. Київ, проспект С.Бандери, буд. 6)

про стягнення 46 094, 33 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БОГАЧ ПЛЮС» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОКОМ» про стягнення 70 094, 33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.02.2022, 21.02.2022, 21.06.2022, 08.08.2022 позивач на виконання умов договору №121118/1 від 12.11.2018 здійснив поставку відповідачу обумовленого товару, натомість, відповідач здійснив лише часткову оплату за поставлений товар. Не оплаченою залишилась сума у розмірі 55 000, 00 грн.

З огляду на зазначене, позивач просить стягнути з відповідача 70 094, 33 грн, з яких: 55 000, 00 грн - основний борг; 7 219, 13 грн - пені; 1 411, 88 грн - 3% річних; 6 463, 32 грн - інфляційних втрат.

14.03.2025 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, дійшов висновку про наявність підстав для залишення її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п`ятиденний строк з дня вручення ухвали від 14.03.2025 для усунення недоліків позовної заяви.

20.03.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач усунув недоліки, встановлені ухвалою суду від 14.03.2025.

27.03.2025 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи №910/2848/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

14.04.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог.

Так, у зазначеній заяві позивач просить стягнути з відповідача лише 39 631, 01 грн основного боргу та 6 463, 32 грн інфляційних втрат, що в сукупності становить 46 094, 33 грн.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно частини 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на те, що заява про зменшення розміру позовних вимог подана позивачем у строк передбачений частиною 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд задовольняє таку заяву та ухвалює розгляд справи здійснювати із урахуванням зменшення позовних вимог.

Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

І. Фактичні обставини, що стали підставою спору (підстави позову).

12.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «БОГАЧ ПЛЮС», як постачальником (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОКОМ», як покупцем (відповідач) укладено договір купівлі-продажу №121118/01.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін, а строк його дії закінчується 31 грудня 2019 року. У випадку, якщо жодна із сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити умови договору за 30 днів до його закінчення, даний договір вважається пролонгованим щорічно на кожний наступний календарний рік на тих же умовах, які визначені цим договором (пункт 9.1., 9.2. договору №121118/01 від 12.11.2018).

Згідно пункту 1.1. договору №121118/01 від 12.11.2018, постачальник зобов`язується передавати у власність покупця товар - піддони дерев`яні, партіями у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов`язується проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору.

Пунктами 2.3. та 2.4. договору №121118/01 від 12.11.2018 між сторонами узгоджено, що постачальник на основі отриманого замовлення складає рахунок-фактуру і надсилає її покупцю. Зобов`язання сторін по поставці товару виникають на підставі підтвердженого замовлення постачальником. Рахунок-фактури, виписаний у відповідності до замовлення покупця, в односторонньому порядку зміні не підлягають.

Згідно пункту 5.1. договору №121118/01 від 12.11.2018, вартість товару формується в національній валюті України, включаючи ПДВ, та вказується у рахунках-фактурах та накладних, які з моменту їх підписання є невід`ємною частиною даного договору.

Постачальник виставив покупцю рахунки на оплату замовлень на загальну суму 394 503, 84 грн з ПДВ, а саме:

- рахунок на оплату по замовленню №110222/10 від 11.02.2022 у розмірі 73 501, 20 грн;

- рахунок на оплату по замовленню №210222/11 від 21.02.2022 у розмірі 147 002, 40 грн;

- рахунок на оплату по замовленню №210622/06 від 21.06.2022 у розмірі 22 800, 24 грн;

- рахунок на оплату по замовленню №80822/04 від 08.08.2022 у розмірі 151 200, 00 грн;

Відповідно до пунктів 4.2. та 4.3. договору №121118/01 від 12.11.2018, перехід права власності на товар відбувається в момент підписання сторонами відповідних накладних. Постачальник несе всі ризики загибелі, пошкодження, псування товару тільки до моменту переходу права власності на товар до покупця. Передача товару постачальником і його приймання покупцем по асортименту, кількості і ціні здійснюється на підставі відповідної накладної.

Постачальник поставив, а покупець прийняв обумовлений товар на загальну суму 394 503, 84 грн, що підтверджується підписаними між сторонами відповідними видатковими (ВН) та товарно-транспортними накладними (ТТН), а саме:

- ВН №110222/13 від 11.02.2022 (сума 73 501, 20 грн). ТТН №Р110222/13;

- ВН №210222/09 від 21.02.2022 (сума 147 002, 40 грн).

- ВН №210622/05 від 21.06.2022 (сума 22 800, 24 грн). ТТН №Р210622/05;

- ВН №80822/05 від 08.08.2022 (сума 151 200, 00 грн). ТТН №Р80822/05.

Згідно підпункту 7.2.3. пункту 7.2. договору №121118/01 від 12.11.2018, покупець зобов`язаний оплатити товар в розмірах і терміни, установлені даним договором.

Згідно пункту 5.2. договору №121118/01 від 12.11.2018, розрахунки за товар здійснюються протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання товару.

Однак, покупець здійснив часткову оплату за отриманий в лютому, червні та серпні 2022 року товар, у зв`язку з чим неоплаченою залишилась сума у загальному розмірі 55 000, 00 грн.

Відповідно до підпункту 8.2.1. пункту 8.2. договору №121118/01 від 12.11.2018, за порушення термінів розрахунків, передбачених договором, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплати за кожен день прострочення.

Сплата неустойки не звільняє сторони від виконання зобов`язань за договором (пункт 8.4. договору №121118/01 від 12.11.2018).

В пункті 10.2. договору №121118/01 від 12.11.2018 сторони узгодили, що всі можливі претензії за даним договором повинні бути розглянуті сторонами протягом 30 днів з моменту отримання претензії.

Покупець в особі директора листом вих.№29-04/1 від 29.04.2024 повідомив постачальника, що покупець визнає, що станом на 29.04.2024 в нього наявна заборгованість у розмірі 55 000, 00 грн.

Усі спори між сторонами, з яких не було досягнуто згоди під час переговорів, розв`язуються у відповідності до законодавства України в господарському суді (пункт 10.1. договору №121118/01 від 12.11.2018).

Однак, до березня 2025 року відповідач не погасив перед позивачем визнану заборгованість, у зв`язку з чим останній змушений був звернутись до суду з відповідним позовом.

Після відкриття провадження у справі, позивач 14.04.2025 повідомив, що відповідач здійснив часткову оплату у розмірі 24 000, 00 грн, яка позивачем була зарахована в порядку відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України, тобто, у першу чергу позивач зарахував сплачену суму в погашення нарахованих 3% річних, пені, а залишкову суму в погашення основного боргу.

Відповідних доказів здійснення відповідачем часткової оплати позивач не надав, натомість, просив зменшити розмір позовних вимог.

З огляду на зазначене з урахуванням зменшення позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача неоплачену суму поставленого товару у розмірі 39 631, 01 грн та за прострочення вчасної оплати позивач просить додатково стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 6 463, 32 грн.

II. Предмет позову та підстави позову.

Предметом позову у справі є матеріально-правова вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 46 094, 33 грн (основний борг, інфляційні втрати).

Юридичними підставами позову є статті 173, 193, 265 Господарського кодексу України, статті 525, 526, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України.

Фактичними підставами позову є неналежне виконання відповідачем умов договору №121118/01 від 12.11.2018 в частині своєчасної і повної оплати за поставлений товар.

III. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на виконання умов договору №121118/01 від 12.11.2018 в лютому, червні та серпні 2022 року здійснив поставку обумовленого товару, а відповідач в свою чергу не здійснив своєчасну та повну оплату за прийнятий товар.

Таким чином, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в неоплаченій сумі за прийнятий товар у розмірі 39 631, 01 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача в судовому порядку та додатково позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати.

IV. Обґрунтування вирішення спору за наявними матеріалами справи.

18.10.2023 введено в дію норми Закону №3200-ІХ від 29.06.2023, яким внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 5 та 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України внормовано, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У відповідності до пункту 17 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомуційної системи (надалі - ЄСІТС) затверджено рішенням Вищої ради правосуддя № 1845/0/15-21 від 17.08.2021, особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Пунктом 37 Положення про ЄСІТС внормовано, що підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених. До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).

Таким чином, ухвала про відкриття провадження у справі від 27.03.2025 була внесена до АСДС та автоматично направлена в електронні кабінети сторін по справі.

Згідно з пунктом 42 Положення про ЄСІТС у разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі.

В матеріалах справи міститься підтвердження доставлення до «Електронного кабінету» Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноком» документа по справі в електронному вигляді, так з повідомлення про доставку електронного листа вбачається, що ухвалу від 27.03.2025 по справі №910/2848/25 доставлена в «Електронний кабінет» відповідача - 27.03.2025 о 19:40.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Абзацом 2 зазначеної норми врегульовано, що якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З огляду на те, що ухвалу від 27.03.2025 відповідач отримав 27.03.2025 о 19:40, таким чином вважається, що відповідач отримав ухвалу в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» - 28.03.2025.

В пункті 41 постанови Верховного Суду від 30.08.2022 по справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

Таким чином, ухвала про відкриття провадження у справі від 27.02.2025 була вручена відповідачу - 28.03.2025.

Приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/2848/25, втім відзив або заяву про продовження/поновлення строку для його подання до суду не подав впродовж розумного строку, а відтак, відповідач не скористався наданим йому правом на подання відзиву, з огляду на що суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

V. Оцінка доказів судом та висновки суду.

З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:

- чи підтверджується наявними в матеріалах справи доказами невиконання відповідачем вчасно та в повному обсязі зобов`язань по договору №121118/01 від 12.11.2018 в частині здійснення оплати?

- чи правомірно позивач нарахував інфляційні втрати відповідачу?

- чи обґрунтовано позивачем розрахунок сум, що підлягає стягненню?

- чи підлягають позовні вимоги задоволенню та в якій частині?

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають повному задоволенню з наступних підстав.

(1) Щодо основного боргу.

Договір, укладений між сторонами, є договором поставки, а відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509, 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 стаття 712 Цивільного кодексу України).

За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 стаття 265 Господарського кодексу України).

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом (Господарський кодекс України), застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 стаття 265 Господарського кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 стаття 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина 1 стаття 655 Цивільного кодексу України).

Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату (пункт 8.3. постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі №922/2115/19).

Як підтверджено матеріалами справи, 12.11.2018 між сторонами укладено договір купівлі-продажу №121118/01, за умови якого позивач зобов`язується передавати у власність відповідача товар, а саме піддони дерев`яні, партіями, а відповідач зобов`язується проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (частина 1 стаття 632 Цивільного кодексу України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (частина 1 стаття 691 Цивільного кодексу України).

Зі змісту пункту 5.1. договору №121118/01 від 12.11.2018 вбачається, що вартість товару формується та вказується у рахунках-фактурах та накладних.

Пунктом 2.3. договору №121118/01 від 12.11.2018 передбачено, що позивач на основі отриманого замовлення складає рахунок-фактуру і надсилає рахунок відповідачу.

Відтак, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується, що позивач виставив відповідачу рахунки на оплату на загальну суму 394 503, 84 грн з ПДВ, а саме: (1) №110222/10 від 11.02.2022 у розмірі 73 501, 20 грн; (2) №210222/11 від 21.02.2022 у розмірі 147 002, 40 грн; (3) №210622/06 від 21.06.2022 у розмірі 22 800, 24 грн; (4) №80822/04 від 08.08.2022 у розмірі 151 200, 00 грн.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 Цивільного кодексу України).

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина 1 стаття 662 Цивільного кодексу України).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (пункт 1, 2 частина 1 стаття 664 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пунктів 4.2. та 4.3. договору №121118/01 від 12.11.2018:

- Перехід права власності на товар відбувається в момент підписання сторонами відповідних накладних. Постачальник несе всі ризики загибелі, пошкодження, псування товару тільки до моменту переходу права власності на товар до покупця (п. 4.2.).

- Передача товару постачальником і його приймання покупцем по асортименту, кількості і ціні здійснюється на підставі відповідної накладної (п. 4.3.).

Так позивач за видатковими накладними №110222/13 від 11.02.2022 (сума 73 501, 20 грн), №210222/09 від 21.02.2022 (сума 147 002, 40 грн), №210622/05 від 21.06.2022 (сума 22 800, 24 грн), №80822/05 від 08.08.2022 (сума 151 200, 00 грн) передав відповідачу товар, а відповідач в свою чергу прийняв товар без зауважень, що підтверджується підписами представників сторін на зазначених видаткових накладних.

Крім того, додатково факт поставки товару підтверджується долученими до матеріалів справи позивачем копіями товарно-транспортних накладних, а саме: №Р110222/13 від 11.02.2025; №Р210622/05 від 21.06.2022; №Р80822/05 від 08.08.2022.

Зазначені обставини не спростовуються та не заперечуються відповідачем.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 стаття 692 Цивільного кодексу України).

Пунктом 5.2. договору №121118/01 від 12.11.2018 сторони обумовили, що розрахунки за товар здійснюються протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання товару.

Таким чином, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату за отриманий товар по видатковій накладній: (1) №110222/13 від 11.02.2022 до 21.02.2022 включно; (2) №210222/09 від 21.02.2022 до 03.03.2022 включно; (3) №210622/05 від 21.06.2022 до 01.07.2022 включно; (4) №80822/05 від 08.08.2022 до 18.08.2022 включно.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (частина 1 стаття 193 Господарського кодексу України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2 стаття 193 Господарського кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Згідно підпункту 7.2.3. пункту 7.2. договору №121118/01 від 12.11.2018, покупець зобов`язаний оплатити товар в розмірах і терміни, установлені даним договором.

Проте, відповідач здійснив лише часткову оплату за отриманий в лютому, червні та серпні 2022 року.

На момент звернення позивача до суду, неоплаченою залишилась сума у загальному розмірі 55 000, 00 грн. На підтвердження зазначеного позивач надав оборотно-сальдову відомість по рахунку.

Більше того, зазначену суму заборгованості не заперечував відповідач, а навпаки в листі вих.№29-04/1 від 29.04.2024 в особі директора визнавав, що станом на 29.04.2024 у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 55 000, 00 грн.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія акту звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2022-24.01.2023, який підписаний між директорами сторін та в якому відповідач визнав, що станом на 24.01.2023 в нього перед позивачем наявна заборгованість у загальному розмірі 105 400, 00 грн, зокрема щодо товару, який був поставлений позивачем відповідачу 11.02.2022, 21.02.2022, 21.06.2022 та 08.08.2022.

Однак, 14.04.2025 позивач заявив клопотання про зменшення розміру позовних вимог, зокрема, позивачем зменшено розмір основного боргу до 39 631, 01 грн. Зазначене клопотання задоволено судом про, що зазначено в описовій частині даного рішення.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Відтак, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість у розмірі 39 631, 01 грн, що не заперечується відповідачем.

Основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (стаття 129 Конституції України).

Суд зазначає, що статтею 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 вказаного кодексу.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 1-4 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18).

Суд констатує, що відповідач, який в свою чергу був належним чином повідомлення про розгляд даної справи не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б в свою чергу могли спростувати доводи та аргументи позивача викладені в позовній заяві. Крім того, відповідач не надав доказів погашення заборгованості перед позивачем в повному обсязі.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням встановленого вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 39 631, 01 грн є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

(2) Щодо інфляційних втрат.

Також позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у загальному розмірі 6 463, 32 грн.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 стаття 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Позивач нараховує інфляційні втрати за період з травня 2024 по січень 2025 включно на суму боргу, яка існувала на момент звернення позивача до суду з позовом, а саме 55 000, 00 грн.

Суд здійснивши перевірку правильності розрахунку інфляційних втрат, який доданий позивачем до позовної заяви зазначає, що він є арифметично правильним.

Відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 6 463, 32 грн підлягає задоволенню.

VI. Розподіл судових витрат.

(1) Щодо судового збору.

Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, у зв`язку з повним задоволенням позовних вимог, суд покладає судовий збір за подання позовної заяви на відповідача.

(2) Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивача.

Позивач на виконання вимог частини 1 статті 124 та пункту 9 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України в позовній заяві зазначив орієнтовані витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн та в прохальній частині позову просив судові витрати покласти на відповідача.

В позовній заяві позивач зазначив, що «детальний опис наданих послуг буде надано судупізніше».

Суд звертає увагу, що згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З огляду на те, що дана справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, а тому стадія судових дебатів не передбачається, суд констатує, що позивачу необхідно було подати докази понесення витрат на професійну правничу допомогу або заяву, що такі докази будуть подані протягом 5 днів після ухвалення рішення суду до закінчення розгляду справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження, але в будь якому разі до моменту написання рішення.

Таким чином, позивач не зазначив, що відповідні докази будуть подані у відповідності до абзацу 2 частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та не конкретизував, в якій саме строк передбачений зазначеною нормою (до закінчення судових дебатів; протягом 5 днів після ухвалення рішення суду) будуть подані відповідні докази щодо понесення судових витрат (на професійну правничу допомогу), тому суд вирішує питання щодо розподіл судових витрат позивача в даному рішенні.

Враховуючи те, що позивачем взагалі не надано будь - яких доказів щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами оплати на професійну правничу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БОГАЧ ПЛЮС» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОКОМ» про стягнення 46 094, 33 грн (з урахуванням зменшених позовних вимог) - задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОКОМ» (04076, м. Київ, проспект С.Бандери, буд. 6; ідентифікаційна код: 21628777) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БОГАЧ ПЛЮС» (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 5, офіс 105; ідентифікаційна код: 37120349) борг у розмірі 39 631 (тридцять дев`ять тисяч шістсот тридцять одна) грн 01 коп., інфляційні втрати у розмірі 6 463 (шість тисяч чотириста шістдесят три) грн 32 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Г.П. Бондаренко - Легких