Ухвала від 26.05.2025 по справі 914/1402/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

26.05.2025 р. Справа№ 914/1402/25

Суддя Господарського суду Львівської області Бургарт Т.І., розглянувши матеріали справи

за позовом: Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області (39601, проспект Свободи, 4А, місто Кременчук, Полтавської області, код ЄДРПОУ 02910060);

в інтересах держави в особі:

1.Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (39600, площа Перемоги, 2, місто Кременчук, Полтавської області, код ЄДРПОУ 24388300);

2.Північно-східного офісу Держаудитслужби (61022, проспект Свободи, 5, Держпром, під`їзд 4, 10 поверх, місто Харків, код ЄДРПОУ 40478572);

3.Департаменту охорони здоров`я Кременчуцької міської ради (39600, вулиця Ігоря Сердюка, 10, місто Кременчук, код ЄДРПОУ 02013113);

до відповідача 1: Комунального некомерційного підприємства «Кременчуцька перша міська лікарня імені О.Т. Богаєвського» (39617, вулиця Лікаря О. Богаєвського, 60/1, місто Кременчук, Полтавської області, код ЄДРПОУ 01999613);

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрика України» (вулиця Володимира Великого, 4, місто Львів, код ЄДРПОУ 42976911);

про: визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів в сумі 1 366 810,90 грн,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області (далі також прокурор) звернувся з позовом до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (далі також Кременчуцька МР), Північно-східного офісу Держаудитслужби (далі також Держаудитслужба), Департаменту охорони здоров`я Кременчуцької міської ради (далі також Департамент) до Комунального некомерційного підприємства «Кременчуцька перша міська лікарня імені О.Т. Богаєвського» (далі - КНП «Кременчуцька міська лікарня»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрика України» (далі - ТзОВ «Електрика України» ) про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу №28/03-01 від 28.03.2023 та стягнення коштів в сумі 1 366 810,90 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі» під час укладення додаткових угод до договору від 28.03.2023 № 28/03/-01 на постачання електричної енергії, укладеного КНП «Кременчуцька міська лікарня» та ТзОВ «Електрика України», що проявилося у безпідставному збільшенні ціни на електроенергію та призвело до безпідставних витрат КНП «Кременчуцька міська лікарня», яка фінансується за рахунок бюджетних коштів, на послуги електропостачання. У зв`язку з цим прокурор звернувся з позовом до суду, у якому просить визнати недійсними додаткові угоди до договору про постачання електричної енергії споживачу та стягнути з постачальника надмірно сплачені комунальним підприємством кошти.

Ухвалою суду від 12.05.2025 позовну заяву залишено без руху. При винесенні вказаної ухвали суд виходив з того, що прокурором заявлено позов в інтересах держави в особах трьох позивачів, який має одночасно майновий та немайновий характер. Разом з тим, в порушення вимог ст. 6 Закону України «Про судовий збір», оплата судового збору в частині заявлених 13-ти вимог немайнового характеру здійснена тільки щодо одного позивача, в той час, коли законом передбачено обов`язок кожної особи у випадку множинності учасників на стороні позивача сплатити судовий збір за кожну вимогу немайнового характеру. У зв`язку з цим, прокурору надано 10-денний строк з дня вручення ухвали по залишення позовної заяви без руху для усунення виявлених недоліків шляхом сплати додатково 78728,00 грн судового збору за 13 вимог немайнового характеру щодо двох інших позивачів.

12.05.2025 ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху надіслано прокурору в електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 12.05.2025. Строк на усунення недоліків позовної заяви, розпочавши свій відлік з 13.05.2025, закінчився 22.05.2025.

Прокурором через підсистему «Електронний суд» подано заяву про виправлення недоліків у справі № 914/1402/25.

В обґрунтування заяви прокурор зазначає, що не вбачає необхідності виправлення недоліків шляхом доплати судового збору, оскільки позов подано та підписано однією особою - прокурором в інтересах держави, в особі Кременчуцької МР, Держаудитслужби та Департаменту.

При цьому, прокурор покликається на те, що Велика Палата Верховного Суду (далі також ВПВС) в рамках справи № 923/199/21 досліджувала питання щодо суб`єктності сплати судового збору при зверненні прокурора з позовом в інтересах держави та дійшла висновку, що звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

Прокурор вважає суму сплаченого судового збору в розмірі 59 866,16 грн такою, що відповідає вимогам закону за подання даного позову одноосібно прокурором. Відтак, прокурор дійшов висновку про те, що заявлення ним позову в інтересах трьох позивачів не вимагає сплати судового збору щодо кожного позивача окремо, як цього вимагає п. 7 ст. 6 Закону України «Про судовий збір».

Розглянувши подану прокурором заяву про усунення недоліків, вивчивши її доводи, надавши оцінку аргументам прокурора, суд дійшов висновку про невиконання прокурором вимог ухвали Господарського суду Львівської області від 12 травня 2025 року про залишення позовної заяви без руху з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 164 ГПК України, до позовної заяви долучаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Прокурором долучено до позовної заяви платіжну інструкцію № 1006 від 16.04.2025, яка підтверджує сплату ним судового збору у розмірі 59 866,16 грн. Однак, сума сплаченого прокурором судового збору не відповідає встановленому законом розміру.

Зокрема, ст. 1 Закону України «Про судовий збір» (надалі - Закон) передбачено, що судовий збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За змістом положень підпунктів 1, 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви:

- майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- немайнового характеру справляється судовий збір у сумі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положеннями ч. 3 ст. 6 Закону передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

При цьому, згідно з вимогами ч.7 ст. 6 Закону у разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України» з 01.01.2025 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3`028,00 грн.

Заявлений прокурором позов має одночасно майновий і немайновий характер, зокрема його предметом є матеріально-правові вимоги немайнового характеру про визнання недійсними 13-ти додаткових угод до договору, а також вимоги майнового характеру про стягнення грошових коштів у розмірі 1 366 810,90 грн.

Відтак, згідно положень ч. 3 ст. 6 Закону, судовий збір при зверненні до суду з таким позовом сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Отже, за подання вимоги майнового характеру прокурору належить сплатити судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову: 1 366 810,90 грн *1,5% = 20 502,16 грн.

За подання вимог немайнового характеру розмір судового збору визначається на підставі положень ч. 2 ст. 4, ч. 3, 7 ст. 6 Закону а саме: у сумі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну із 13 заявлених вимог кожним позивачем окремо, тобто 3`028,00 х 13 х 3 = 118 092,00 грн.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно з положеннями ч. 5 ст. 53 ГПК України, у випадку подання прокурором позову в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі трьох органів, відтак, він не набув статусу позивача, оскільки, на підставі положень ст. 53 ГПК України, такого статусу набуває орган (в цьому випадку їх три), уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Прокурор самостійно визначив аж три органи, в особі яких заявлено позов, хоча, закон не забороняє йому обмежитись одним суб`єктом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Вказане підтверджується також і судовою практикою, зокрема, постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 року № 927/491/19, постановою Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18, від 05.06.2021 року № 911/1236/20, від 11.08.2021 року № 927/719/20. В цих справах суд касаційної інстанції дійшов висновку, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

Не зважаючи на гнучкість законодавства та процесуальну самостійність прокурора, при визначенні кола суб`єктів, уповноважених виконувати відповіді функції держави при заявленні позову в інтересах держави, у цій справі прокурор визначив трьох позивачів.

При цьому, в обґрунтуванні позовних вимог прокурор не зазначив про заявлення окремих вимог немайнового характеру в інтересах тільки одного позивача, що свідчить про заявлення цих вимог в інтересах кожного з трьох органів. Відтак, прокурор зобов`язаний був виконати вимоги закону щодо сплати судового збору у встановленому розмірі відповідно до вимог ч. 2 ст. 4, ч. 3, 7 ст. 6 Закону за кожного позивача окремо.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що передбачена законом сума судового збору за подання цього позову складає 20 502,16 грн (за вимогу майнового характеру) +118092,00 грн (за вимоги немайнового характеру) = 138 594,16 грн, і саме таку суму судового збору повинен був сплатити прокурор при зверненні з позовом як самостійний суб`єкт такого звернення.

В той же час, за подання позову прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 59 866,16 грн., що не відповідає розміру, встановленому Законом, зокрема, є на 78728,00 грн меншим.

Залишаючи позовну заяву без руху, судом надано прокурору можливість усунути недоліки позовної заяви та надати підтвердження сплати судового збору в розмірі, що передбачений законом. Однак, прокурором вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху не виконано.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про судовий збір», судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Законодавець чітко визначив, що кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства, функціонування органів судової влади, а також на створення умов для доступності правосуддя. Тобто, судовий збір є не просто платою за судовий розгляд, а важливим фінансовим інструментом, що дозволяє реалізовувати конституційне право громадян на справедливий, відкритий і ефективний суд.

У зв`язку з цим, застосування положень Закону щодо обов`язку сплати судового збору має носити системний, не формалістичний підхід, виходячи з його функціонального призначення. Коли прокурор звертається до суду в особі кількох органів державної влади, як це має місце у цій справі, кожен з них має окремі процесуальні права, в тому числі право на окрему юридичну позицію, а також несе окрему відповідальність за реалізацію своїх функцій. Це означає, що витрати на забезпечення розгляду такої позовної заяви збільшуються, і, відповідно, повинні бути профінансовані за рахунок належної сплати судового збору.

Відсутність сплати судового збору у розмірі, встановленому законом в ситуації, коли позов подано в інтересах кількох органів, може створити прецедент, за якого судова система буде нести додаткове фінансове навантаження без відповідного бюджетного забезпечення. Це суперечить самому змісту положень Закону, якими передбачено, що кошти судового збору забезпечують саме функціонування судової влади та її доступність для всіх громадян.

Більше того, надання прокурору не передбачених законом пільг при зверненні до суду з позовом в інтересах держави в особі кількох органів призведе до порушення принципу законності, що є однією з засад господарського судочинства, а також до порушення принципу рівності, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ст. 7 ГПК України, правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно правової форми, форми власності, підпорядкування, місцязнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин.

Звернення прокурора до суду в особі трьох органів без сплати встановленого законом розміру судового збору створить прецедент надання нічим не передбаченого привілею позивачам, в особах яких звернувся прокурор, в порівнянні з позивачами, які, діючи спільно, звертаються до суду самостійно.

Таким чином, звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі кількох органів без сплати судового збору суперечить принципу рівності, оскільки фактично надає необґрунтовану перевагу окремим позивачам у порівнянні з іншими учасниками процесу, що не мають таких пільг і зобов`язані сплачувати судовий збір у повному обсязі.

Щодо покликання прокурора на висновки ВПВС, викладені у постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (далі також постанова).

Як стверджує прокурор, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду досліджувала питання щодо суб`єктності сплати судового збору при зверненні прокурора з позовом в інтересах держави та дійшла висновку, що прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат.

Разом з тим, прокурором при зверненні до вказаного висновку ВПВС не враховано, що предметом дослідження Верховним Судом в межах вказаної справи були зовсім інші обставини. Зокрема, ВПВС досліджувала питання щодо того, з кого повинні стягуватися судові витрати у випадку відмови у заявленому прокурором позові: з позивачів, в інтересах яких звернувся з позовом прокурор, чи з безпосередньо з прокурора.

За результатами розгляду справи ВПВС дійшла висновку, що прокурор діє як самостійний суб`єкт звернення до суду, відтак, є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат. Це означає, що заявляючи позов, прокурор зобов`язаний самостійно сплатити судовий збір. Однак, це жодним чином не надає прокурору перевагу чи пільгу щодо розміру судового збору, який належить сплатити відповідно вимог положень п. 7 ст. 6 Закону України «Про судовий збір». Вказаний висновок ВС тільки підтверджує, що прокурор є самостійним суб`єктом сплати судового збору, відтак саме на прокурора покладається обов`язок виконати вимоги Закону України «Про судовий збір» і надалі брати участь у розподілі судових витрат.

ВПВС в межах вказаної справи не досліджувала питання суми судового збору, що повинна сплачуватися прокурором при зверненні з позовом в інтересах держави, а лише констатувала, що прокурор сплачує судовий збір самостійно.

Відтак, покликання прокурора на висновки, викладені в постанові суд оцінює критично, так як ці висновки є нерелевантними обставинам даної справи. Зокрема, ВПВС не дійшла висновку про те, що прокурору дозволено при зверненні до суду з позовом уникати сплати судового збору за подання позову немайнового характеру щодо кожного позивача, як того вимагає закон. Навпаки, суд дійшов висновку, що прокурор діє самостійно, відтак, самостійно зобов`язаний виконати вимоги закону щодо сплати судового збору і надалі, при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат, брати участь у такому розподілі на рівні самостійного суб`єкта звернення.

Згідно частиною 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, якщо позивач не виконав вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху та не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

Прокурором недоліки позовної заяви у встановлений судом строк не усунуто., що є підставою для повернення позовної заяви прокурору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 4 ст. 174, ст. 234, 235 ГПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

1.Позовну заяву заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особах Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, Північно-східного офісу Держаудитслужби, Департаменту охорони здоров`я Кременчуцької міської ради, до Комунального некомерційного підприємства «Кременчуцька перша міська лікарня імені О.Т. Богаєвського», Товариства з обмеженою відповідальністю «Електрика України» про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів в сумі 1 366 810,90 грн. повернути прокурору з усіма доданими до неї документами.

2.Роз`яснити позивачу, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою до господарського суду у встановленому порядку.

3. Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя Бургарт Т.І.