Рішення від 05.05.2025 по справі 905/20/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.05.2025 Справа №905/20/23

за позовом: керівника Покровської окружної прокуратури, м.Покровськ в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, м.Полтава, Східного офісу Держаудитслужби, м.Дніпро в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області, м.Маріуполь

до відповідача 1: Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», м.Київ

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас», с.Новомихайлівка

до відповідача 3: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтневе», с.Єлизаветівка

про визнання недійсними договорів та зобов`язання звільнити земельну ділянку площею 454,50 га

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Білогубова В.В.

У засіданні брали участь:

прокурор (в режимі відеоконференції): Кадацька Д.М. за посв.

від позивача 1: не з`явився

від позивача 2: не з`явився

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: не з`явився

від відповідача 3: не з`явився

СУТЬ СПРАВИ:

Керівник Покровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача 1, Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, позивача 2, Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області, звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача 1, Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас», відповідача 3, Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтневе», в якій просив суд:

- визнати недійсним договір №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 на виконання сільськогосподарських робіт, укладений між Державним підприємством «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас»;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» звільнити земельну ділянку площею 454,5 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 1423381500:08:000:0409, що розташована за адресою: Донецька область, Покровський район, м.Курахове, яку Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» займає на підставі договору №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 на виконання сільськогосподарських робіт;

- визнати недійсним договір №107-1/2021-Ф від 26.04.2021 на поставку зерна майбутнього врожаю, укладений між Державним підприємством «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Жовтневе».

В обґрунтування позову прокурор зазначав, що оспорювані правочини є удаваними та вчиненими його сторонами з метою приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме, договору оренди землі, який суперечить вимогам цивільного та земельного законодавства, що відповідно до положень ст.ст.203, 215, 235 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним. Оскільки оспорюваний договір №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 на виконання сільськогосподарських робіт, за яким здійснювалося користування земельною ділянкою підлягає визнанню недійсним, то земельна ділянка підлягає поверненню. Крім того, прокурор посилався на порушення відповідачем 1 Закону України «Про публічні закупівлі» при укладанні договору на виконання сільськогосподарських робіт.

Як на підставу звернення до суду з позовом, прокурор послався на невиконання своїх обов`язків органами, до повноважень яких віднесено захист інтересів держави у відповідних сферах.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 07.07.2023 по справі №905/20/23, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2023, у задоволенні позовних вимог керівника Покровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області до Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас», Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтневе», про визнання недійсними договорів та зобов`язання звільнити земельну ділянку площею 454,5 га відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди дійшли висновку, що спірні договори разом не є прихованим договором оренди землі і, відповідно, відсутні підстави для застосування положень, передбачених земельним законодавством. Крім того, рішення судів були мотивовані тим, що позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору на виконання сільськогосподарських робіт без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.11.2023 було, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Донецької області від 07.07.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 у справі №905/20/23.

Згідно з ухвалою від 10.01.2024 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу №905/20/23 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Зазначена ухвала від 10.01.2024 була мотивована необхідністю відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі судової колегії палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.09.2022 у справі №918/351/21(918/672/21), пункти 74, 76, стосовно того що положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права надання земельної ділянки в тимчасове користування.

Ухвалою від 09.02.2024 справу №905/20/23 було прийнято до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

15.11.2024 Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду було прийнято постанову, згідно з якою Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові від 29.09.2022 у справі №918/351/21(918/672/21) (положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державною на здійснення таких функцій) з урахуванням уточнення такого змісту:

- наявна у постійного землекористувача правомочність користування земельною ділянкою є обмеженою в порівнянні з правомочністю власника цієї земельної ділянки, який наділений не лише правом володіння та користування, а й правом на розпорядження землею, у тому числі шляхом її передачі в користування як з оформленням відповідного речового права (права оренди або права постійного користування), так і шляхом надання земельної ділянки у користування на підставі зобов`язального правочину, за яким право тимчасового користування земельною ділянкою не підлягає державній реєстрації;

- водночас постійний землекористувач правами власника земельної ділянки не наділений, оскільки право постійного землекористування передбачає використання земельної ділянки за її цільовим призначенням безпосередньо та виключно землекористувачем без можливості передання такого права третім особам, у тому числі на підставі правочинів, за якими речові права на земельну ділянку іншій особі не передаються.

Також, згідно з вказаною постановою Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду постанову Східного апеляційного господарського суду від 04.10.2023 та рішення Господарського суду Донецької області від 07.07.2023 скасував, а справу направив на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

Скасовуючи попередні судові рішення, суд касаційної інстанції зазначав, що оспорювані договори за змістом фактичних відносин в комплексі можуть вважатися договором оренди земельної ділянки, оскільки за їх змістом вони виражають волю його сторін на укладання саме договору оренди землі, а неналежне оформлення договору та відносин оренди у цьому випадку є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.

Направляючи справу на новий розгляд суд вказав, що для правильного вирішення спору господарському суду необхідно належним чином дослідити фактичний характер спірних правовідносин, які склалися між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні спірних договорів щодо визначення умов виконання зобов`язань сторонами цих договорів та надати оцінку їх поведінці щодо виконання/невиконання зобов`язань за договорами та, відповідно до змісту дійсних намірів сторін застосувати належні норми права, дослідивши при цьому, чи суперечили спірні договори їх вимогам на момент його укладення.

Суд також зазначив, що висновки місцевого і апеляційного суду про відмову у позові, зокрема, з підстави обрання прокурором неналежного та неефективного способу захисту є передчасними з огляду на те, що прокурор заявив позовну вимогу про звільнення земельної ділянки за удаваними договорами, які, за його твердженням, мають характер договору орендних правовідносин.

Як зазначав суд касаційної інстанції, дотримання приписів земельного законодавства при укладанні договорів оренди землі, що перебуває у державній власності, відповідає легітимній меті та встановленим правилам у Законі України «Про оренду землі» та Земельному кодексу України, що покликані забезпечувати раціональне використання та охорону земель, забезпечення гарантій прав на землю, зробити прозорі умови для передачі земельних ділянок в орендне користування, а також встановлення певних обмежень у правах постійних землекористувачів, зокрема, в частині відсутності у них права передачі землі в строкове платне користування третім особам.

Отже, висновки господарських судів попередніх інстанцій в частині обрання прокурором неефективного способу захисту без дослідження питання доведеності порушення державних інтересів є передчасними.

Відповідно до ч.1 ст.316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Згідно з ухвалою суду від 20.01.2025 справу №905/20/23 прийнято до свого провадження суддею Паляницею Ю.О., запропоновано учасникам справи надати письмові пояснення з урахуванням змісту постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024.

06.02.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача 1, Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», надійшли пояснення у справі, в яких, він просив відмовити у задоволенні позову та зазначав про таке:

- вимога щодо звільнення земельної ділянки є безпідставною, оскільки як «володіння» (законне/незаконне), так і «право володіння» земельною ділянкою завжди має підтверджуватись відповідною державною реєстрацією, проте ні прокурор, ні позивач не надали жодного доказу державної реєстрації права володіння (права власності) на земельну ділянку 1423381500:08:000:0409 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас», та дія договору №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 щодо виконання сільськогосподарських робіт давно скінчилась;

- станом на момент звернення до суду і на теперішній час Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» не має жодного відношення до спірної земельної ділянки та не займає її, у зв`язку з чим вищенаведена вимога прокурора є безпідставною;

- позовні вимоги про визнання договорів недійсними задоволенню не підлягають, оскільки договір є виконаним та прокурор та/або позивач у своїй позовній заяві не ставив питання щодо застосування двосторонньої реституції за результатами визнання договорів недійсними (повернення коштів/повернення зерна), що свідчить про неефективність обраного прокурором способу захисту.

07.02.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача 1, Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, надійшли пояснення, в яких він просив задовольнити позовні вимоги, справу розглядати за його відсутності та зазначав:

- обробіток спірної земельної ділянки здійснювало Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас», яке сплачувало кошти за користування нею, а отже укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» та Державним підприємством «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» договори є прихованим договором оренди землі, що суперечить інтересам держави, оскільки надання земель державної форми власності не уповноваженим органом у користування іншому суб`єкту призводить до необлікованого використання земель та втрати з боку держави контролю над використанням земельних угідь і виробництвом сільськогосподарської продукції, що може негативно позначитись на родючості землі;

- у цьому випадку відносини сторін мають регулюватися правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

11.02.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас», надійшли пояснення у справі, в яких, він просив відмовити в задоволенні позову та зазначав:

- укладені договори не є прихованим договором оренди, що вбачається з їх змісту;

- прокурором обрано неефективний спосіб захисту, оскільки договір є виконаним та у позовній заяві не ставиться питання щодо застосування наслідків недійсності договорів;

- спірна земельна ділянка товариством не займалась та не займається на теперішній час, тому не зрозуміло, як може відповідач 2 повернути спірну земельну ділянку;

- на теперішній час, у зв`язку зі збройною агресією російської федерації, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» та Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Жовтневе» припинили свою діяльність, є зруйнованими та спірна земельна ділянка знаходиться на тимчасово окупованій території України, а отже задоволення позовних вимог не має сенсу та не зможе призвести до виконання рішення суду.

Також, 11.02.2025 через підсистему «Електронний суд» від Покровської окружної прокуратури надійшли письмові пояснення, в яких викладено прохання про задоволення позову. В обґрунтування пояснень зазначалось наступне:

- фактичний характер правовідносин, що склалися на підставі спірних договорів між Державним підприємством «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», з одного боку, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» і Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Жовтневе», з іншого боку, є правовідносинами оренди земельної ділянки та використання її корисних властивостей для отримання прибутку;

- відповідно ст.ст.95, 96 Земельного кодексу України земельна ділянка, яка перебуває у користуванні Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», не може бути передана у користування третім особам, а отже спірні договори суперечать вимогам цивільного та земельного законодавства, внаслідок чого є підстави для визнання їх недійсними;

- за договором поставки майбутнього врожаю Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Жовтневе» отримує врожай 2021 року, ті саме сільськогосподарські культури (озима пшениця, ярий ячмінь, соняшник, просо), які вирощує Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас», а отже Державне підприємство «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» заздалегідь, до отримання продукції за договором вирощування, розпорядився врожаєм без урахування майбутніх цін, вартості транспортування, зміни умов кон`юнктури ринку сільськогосподарської продукції, що свідчіть про відсутність мети отримати прибуток, що не притаманно нормальній господарській діяльності; не зрозумілим є об`єм зібраного врожаю, так як його визначити можливо лише на момент початку збирання врожаю (тобто під час його збирання, первісної переробки і складання), в іншому випадку через невизначеність рівня виробництва можливе вилучення значних обсягів продукції виконавцем договору на свою користь;

- покупець здійснює оплату товару попередньо до отримання врожаю в натурі, що також підтверджує факт користування землею підприємствами на власний розсуд;

- договором на виконання сільськогосподарських робіт не передбачено обов`язку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» поставити товар на визначену адресу, та у Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтневе» є право зібрати врожай з поля, що у сукупності вказує на відсутність залученості у господарську діяльності та відсутність контролю Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» за врожаєм;

- спірні договори за своєю суттю мають всі істотні умови договору оренди землі, які передбачені ст.15 Закону України «Про оренду землі»;

- Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» та Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Жовтневе» є пов`язаними особами, мають спільні інтереси та фактично ними керує одна особа;

- обраний прокурором спосіб захисту є ефективним оскільки у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню загальні наслідки недійсності правочину, встановлені цивільним законодавством, так як єдиним наслідком припинення (визнання недійсності правочину) договору оренди землі відповідно до земельного законодавства є обов`язок орендаря повернути орендодавцеві земельну ділянку, при цьому законом прямо передбачено, що отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

12.02.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас», надійшли пояснення у справі надані на пояснення позивача, в яких він, з урахуванням уточнень наданих в судовому засіданні 13.02.2025, просив відмовити в задоволенні позову, повторно посилався на обставини викладені в його поясненнях від 11.02.2025, та зазначав таке:

- в позовних вимогах позивач просив визнати недійсними договори на виконання сільськогосподарських робіт, та на поставку зерна майбутнього врожаю, проте зараз просить визнати недійсним договір оренди землі;

- позивач зазначає, що вимога про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» повернути вказану земельну ділянку є ефективним та належним способом захисту інтересів держави, проте в позовних вимогах просить звільнити земельну ділянку;

- з метою довести ефективність обраного способу захисту, позивач фактично змінює позовні вимоги, проте на теперішній час зміна предмета та підстав позову не допускається.

Ухвалою суду від 06.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.04.2025.

Вказане судове засідання не відбулось у зв`язку з тривалою повітряною тривогою у м.Харкові у призначену дату.

Згідно з ухвалою від 03.04.2025 судове засідання з розгляду справи по суті було призначено на 24.04.2025.

Прокурор у судове засідання 24.04.2025 з`явився (у режимі відеоконференції), позовні вимоги підтримав.

Представник відповідачів 2, 3 в судове засідання 24.04.2025 з`явився (у режимі відеоконференції), проти задоволення позову заперечив.

Інші учасники розгляду справи у судове засідання 24.04.2025 не з`явились, судом не викликались.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Разом з тим, норми ст.43 вказаного процесуального кодексу України зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як визначено у ч.1 ст.202 зазначеного нормативно-правового акту, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Статтею 216 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду оголосити перерву або відкласти розгляд справи по суті. При цьому, це є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи суть спору, загальну тривалість розгляду справи, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а відсутність у судовому засіданні представників позивачів та відповідача 1 не перешкоджає вирішенню справи по суті.

24.04.2025 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення і проголошення судового рішення до 05.05.2025.

У судовому засіданні 05.05.2025, в присутності представника прокуратури (у режимі відеоконференції), господарським судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, з 05:30 24.02.2022 на території України введено воєнний стан строком на 30 діб, дія якого неодноразово продовжувалась і триває на теперішній час.

У відповідності до спільного розпорядження голови та керівника апарату суду №6-р від 25.05.2023, з урахуванням рішення №1 від 13.06.2022 зборів суддів Господарського суду Донецької області, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів і працівників суду, продовжено особливий режим роботи суду (дистанційно або в приміщенні суду (за необхідності та в умовах безпеки), тимчасове обмеження доступу до приміщення суду.

Приймаючи до уваги наведене, а також безпекову ситуацію у м.Харкові, спір вирішено з об`єктивних причин з перевищенням строків, визначених ч.2 ст.195 Господарського процесуального кодексу України.

За вказаних обставин повний текст рішення складено 29.05.2025.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора і представника відповідачів 2, 3, господарський суд встановив:

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №288997416 від 08.12.2021 та №318007145 від 19.12.2022, об`єкт нерухомого майна земельна ділянка, площею 515,7 га, кадастровий номер 1423381500:08:000:0409, знаходиться за адресою: Донецька область, Мар`їнський район, Дачненська сільська рада, форма власності державна; власник земельної ділянки Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області.

Разом з цим, згідно з інформацією про державну реєстрацію іншого речового права, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка площею 515,7 га з кадастровим номером 1423381500:08:000:0409, передана в постійне користування Державному підприємству «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу».

Право відповідача 1 щодо постійного користування вказаною земельною ділянкою також підтверджується державним актом серія ЯЯ №058342 від 11.07.2005. Цільове призначення для дослідницьких і навчальних цілей.

Згідно з п.п.1.1, 3.1 статуту Державне підприємство «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» є державним унітарним підприємством, що діє як державне комерційне підприємство, утворене з метою отримання прибутку за рахунок здійснення діяльності у галузі сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу сільськогосподарських рослин, насіння і садивного матеріалу лісових, декоративних та лікарських рослин, а також сільськогосподарського виробництва та надання послуг у сфері сільськогосподарського господарства.

За змістом п.3.2 статуту основним видом діяльності Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» є вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур.

Предметом діяльності підприємства згідно з п.3.3 статуту, зокрема, але не виключно, є: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, вирощування інших однорічних і дворічних культур, оптова торгівля в тому числі зерном, насінням тощо.

Пункт 4.4 статуту визначає, що підприємство має право від свого імені вчиняти господарські зобов`язання (правочини), укладати договори, угоди, контракти, набувати майнові та немайнові права, нести зобов`язання.

Відповідно до п.4.11 статуту підприємство здійснює вільний вибір господарської діяльності, самостійно формує програми та напрями своєї діяльності, обирає постачальників та споживачів продукції, робіт і послуг, якщо інший порядок вибору видів діяльності, постачальників та споживачів продукції, робіт і послуг не передбачений чинним законодавством. Підприємство самостійно визначає ціни на власну продукцію (товари, послуги, роботи), якщо інше не передбачено ліцензійними умовами щодо окремих видів діяльності, які здійснює підприємство, та законодавством України.

У п.7.13 статуту передбачено, що державне підприємство здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності згідно із законодавством.

Як свідчать матеріали справи, 26.04.2021 між Державним підприємством «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» (виконавець/підрядник) був підписаний договір №106-1/2021-ПР про виконання сільськогосподарських робіт з додатковою угодою до нього №1 від 26.04.2021.

Відповідно до п.1.1 вказаного договору, в порядку та на умовах цього договору виконавець надає, а замовник приймає та оплачує роботи з вирощування сільськогосподарської продукції, зазначених у додатку(-ах) до цього договору, на земельних угіддях ДП «ЦСЕНСМ». Донецька дільниця (м.Курахове, Мар`їнський р-н, Донецька область), кадастрові номери земельних ділянок: 1423381500:08:000:0409 454,5 га ріллі.

Загальна площа земельних ділянок, яка передається в обробіток виконавцю, 454,5 га, обробляється технікою виконавця на основі впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій з використанням високопродуктивної вітчизняної та іноземної техніки, засобів захисту рослин, добрив та насіннєвого матеріалу.

Строк виконання робіт/передачі врожаю: озимої пшениці на площі ріллі 167 га до 30.08.2021, ярого ячменю на площі ріллі 44,4 га до 30.08.2021, соняшника на площі ріллі 195,8 га до 30.10.2021, просо на площі ріллі 47,3 га до 30.10.2021 (п.1.2 договору виконання робіт в редакції додаткової угоди №1 від 26.04.2021).

У п.1.3 вказаного договору визначено, що виконавець виконує сільськогосподарські роботи, які є предметом договору, з використанням власних добрив, ЗЗР, насіння, паливно-мастильних матеріалів тощо (надалі витратні матеріали) та власною технікою.

Згідно з п.1.4 договору №106-1/2021-ПР від 26.04.2021, виконавець не має права без окремої письмової згоди замовника залучати до виконання цього договору третіх осіб. Ніякі правочини, які будуть укладені виконавцем із третіми особами, не породжують жодних правових наслідків для замовника, якщо замовник не надав окремої письмової згоди на укладання такого правочину.

Виконавець, відповідно до цього договору, забезпечує вирощування та передачу замовнику врожаю. Готова сільськогосподарська продукція, вирощена із посівного матеріалу та інших матеріалів виконавця, є власністю замовника (п.1.5, 1.6 договору).

Підрядник виконує сільськогосподарські роботи за цим договором самостійно або з залученням субпідрядника (на підставі укладених договорів). При залученні підрядником для виконання своїх зобов`язань за цим договором субпідрядників, підрядник залишається повністю відповідальним перед замовником за якість і строки виконаних робіт/наданих послуг такими субпідрядниками (п.1.7 договору).

Вартість робіт визначається на підставі калькуляції додатках до цього договору, які є невід`ємною частиною договору. Матеріали використовуються вартістю не вище ринкової. Виконавець має право внести доповнення в калькуляцію та додатки до цього договору, якщо це необхідно згідно з технологією вирощування, виключно з письмової згоди замовника. Калькуляція на кожен сільськогосподарський сезон складається як окремий додаток до цього договору не пізніше 15 серпня поточного року (п.2.1 договору).

Загальна ціна/вартість робіт, які будуть виконані згідно із цим договором у 2020 2021 сільськогосподарському сезоні, становить 4231320 грн. Сторони домовилися затвердити планову калькуляцію згідно з додатками №1 та №2, №3 та №4, які є невід`ємною частиною цієї додаткової угоди та договору від 26.04.2021 №106-1/2021-ПР (п.2.2 договору в редакції додаткової угоди №1 від 26.04.2021).

Розрахунки між сторонами за цим договором здійснюються у грошовій формі шляхом перерахування замовником коштів в сумі, визначеній в актах прийому-передачі виконаних робіт, на поточний рахунок виконавця до 31.12.2021. Оплата з ініціативи замовника може бути здійснена достроково (п.п.2.3, 2.4 договору).

Виконавець зобов`язується, зокрема, провести сільськогосподарські роботи якісно, своєчасно та в повному обсязі на території замовника на площі 454,5 га. Скласти та надати на затвердження замовнику акти приймання-передачі виконаних робіт/послуг, які підписуються сторонами протягом трьох робочих днів після закінчення кожного етапу робіт/послуг, відповідно до калькуляції цього договору. Письмово погоджувати із замовником види робіт, калькуляцію вартості робіт, строки виконання робіт. Вживати усіх заходів щодо збереження майна (врожаю) до передачі замовнику (п.3.1 договору).

Замовник зобов`язаний: сприяти виконавцеві у виконанні роботи у випадках, в обсязі та порядку, встановленому цим договором; прийняти роботу, належним чином та у належні строки виконану виконавцем відповідно до договору, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі недоліків негайно заявити про них виконавцеві; забезпечити виконавцю доступ до сільськогосподарських угідь, зазначених у пункті 1.1 договору для виконання робіт; своєчасно, в строки передбачені пунктом 2.3 цього договору, здійснити оплату виконаних виконавцем робіт (п.3.2 договору).

Договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою виконавця і замовника. Будь-які зміни та доповнення до цього договору в обов`язковому порядку оформлюються шляхом укладання додаткових угод, які є невід`ємною частиною договору (п.6.1 договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.01.2024, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами повного обсягу зобов`язань за цим договором (п.9.1 договору виконання робіт).

Договір виконання робіт та додаткову угоду до нього підписали від Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» в. о. генерального директора Білоус В.Б. та від Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» генеральний директор Омельченко М.І. та скріпили відтисками печаток сторін.

Додатком №1 до договору №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 сторони визначили затвердити калькуляцію вартості робіт/договірної ціни, перелік робіт, які будуть надані замовнику в ході виконання договору (озима пшениця, 167 га ріллі) в розмірі 878860 грн, з яких: 601200 грн вартість робіт, 277660 грн вартість матеріалу для виробництва продукції.

Додатком №2 до вказаного договору сторони визначили затвердити калькуляцію вартості робіт/договірної ціни, перелік робіт, які будуть надані замовнику в ході виконання договору (ярий ячмінь, 44,4 га ріллі) в розмірі 191930 грн, з яких: 137640 грн вартість робіт, 54290 грн вартість матеріалу для виробництва продукції.

Додатком №3 до договору №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 сторони визначили затвердити калькуляцію вартості робіт/договірної ціни, перелік робіт, які будуть надані замовнику в ході виконання договору (соняшник, 195,8 га ріллі) в розмірі 2618600 грн, з яких: 605560 грн вартість робіт, 1013040 грн вартість матеріалу для виробництва продукції.

Додатком №4 до наведеного договору сторони визначили затвердити калькуляцію вартості робіт/договірної ціни, перелік робіт, які будуть надані замовнику в ході виконання договору (просо, 47,3 га ріллі) в розмірі 541930 грн, з яких: 350020 грн вартість робіт, 191910 грн вартість матеріалу для виробництва продукції.

28.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» та Державним підприємством «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» була підписана угода про дострокове розірвання договору №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 про виконання сільськогосподарських робіт. Згідно з п.2 цієї угоди зазначалось, що сторони підтверджують, що виконали всі взяті на себе зобов`язання.

Одночасно, 26.04.2021 між Державним підприємством «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» (постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Жовтневе» (покупець) був підписаний договір №107-1/2021-Ф поставки зерна майбутнього врожаю.

Відповідно до п.1.1 вказаного договору в порядку та на умовах цього договору постачальник у визначений сторонами строк поставляє, а покупець приймає та оплачує сільськогосподарську продукцію виробництва продавця (українського походження) (далі товар), найменування, кількість та якість товару згідно зі специфікацією (додаток до цього договору), що є його невід`ємною частиною.

За умовами п.п.2.1, 2.2, 2.3, 2.4, 2.5 договору №107-1/2021-Ф від 26.04.2021 термін поставки товару визначається згідно зі специфікацією, що є невід`ємною частиною цього договору. Умови поставки товару визначаються згідно зі специфікацією, що є невід`ємною частиною цього договору. Товар може постачатись окремими партіями. Сторони домовилися, що товар може бути отриманий покупцем під час збору врожаю безпосередньо на місці збору врожаю (на полі), або із зернового складу постачальника. Поставка відповідної партії товару вважається здійсненою в момент підписання видаткової накладної сторонами відповідної партії товару та надання постачальником таких документів: видаткова накладна, виписана на відповідну партію товару.

Пунктами 3.1, 3.2 договору поставки сторони погодили, що вартість товару узгоджується сторонами у протоколі визначення договірної ціни (додаток №1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною). Загальна вартість договору (загальна вартість товару) визначається шляхом множення кількості поставленого товару (в метричних тонах) на вартість однієї метричної тони визначеної в цьому договорі.

Оплата товару здійснюється на умовах передоплати та загальний розмір попередньої оплати відповідно до п.3.3.1 цього договору становить 9817500 грн. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент надходження на розрахунковий рахунок постачальника остаточної оплати, розрахованої за правилами, визначеними п.3.3.1 цього договору.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими належним на те чином представниками сторін та скріплення відтисками печаток. Будь-які зміни та доповнення до цього договору, специфікації, розрахунки, акти підлягають оформленню в якості додатків до цього договору та є чинними за умови їх укладання/оформлення в порядку, передбаченому для укладання цього договору (п.8.2 договору №107-1/2021-Ф від 26.04.2021).

Строк дії договору: з дати набуття чинності до 31.12.2024, а в частині виконання сторонами своїх обов`язків за цим договором до моменту їх повного та належного виконання. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії (п.8.6 договору поставки).

Специфікацією до договору визначені: товар в асортименті, кількість та загальна вартість 9817500 грн; умови, термін поставки товару 30.11.2021.

Договір, протокол визначення форвардної договірної ціни та специфікація до договору підписали від Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» в. о. генерального директора Білоус В.Б. та від Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтневе» директор Шевченко М.В. та скріпили відтисками печаток сторін.

Згідно з матеріалами справи, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Жовтневе» розрахувалось за сільськогосподарську продукцію, отриману від Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», в межах договору №107-1/2021-ф від 26.04.2021 поставки зерна майбутнього врожаю за цінами, визначеними сторонами протоколом визначення форварної договірної ціни та вказаними в специфікації на товар, що поставляється на умовах договору.

Зазначене підтверджується матеріалами справи, у тому числі банківськими виписками.

Як вказує прокурор, зі змісту договорів №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 на виконання сільськогосподарських робіт та №107-1/2021-Ф від 26.04.2021 на поставку зерна майбутнього врожаю вбачається, що Державне підприємство «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» фактично передало Товариству з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» у користування земельну ділянку, при цьому, не уклавши договору оренди земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», та під виглядом надання сільськогосподарських послуг фактично виконавець обробляв земельну ділянку, яка належить державі, залишаючи у розпорядженні вирощений врожай, що, у свою чергу, є прихованою орендою землі. Прокурор вважає, що у цьому випадку відбулось дроблення етапів орендних відносин та зазначає, що спірна земельна ділянка не могла передаватись постійним землекористувачем третім особам, а отже спірні договори суперечать вимогам цивільного та земельного законодавства, що є підставою для визнання їх недійсними. Поряд з цим, за твердженням прокурора, з огляду на приписи ст.34 Закону України «Про оренду землі», Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» належить зобов`язати звільнити відповідну земельну ділянку.

Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з огляду на вказівки, які викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.11.2024, суд зазначає про наступне:

За змістом ст.202 Цивільного кодексу України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Правочин - це основна підстава виникнення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст.203 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до частини п`ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України).

З наведеного слідує, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

При цьому, ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною.

Як зазначалось, позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що спірні договори на виконання робіт та поставки є удаваними, оскільки ці правочини вчинено з метою приховання іншого правочину договору оренди землі та фактично спрямовані на передачу у користування земельної ділянки відповідачу 2.

У ч.1 ст.235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваний правочин це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший той, який сторони дійсно мали на увазі. Тобто, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин.

Верховний Суд послідовно та незмінно у постановах наводив висновки, що, розглядаючи спір, господарський суд перш за все має встановити правову природу договору, з урахуванням якої визначити зміст спірних правовідносин, їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків, моменту виникнення зобов`язання тощо.

Крім того, слід зазначити, що одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений у ст.ст.3, 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.6 вказаного кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України).

Принцип свободи договору відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України полягає у наданні сторонам права на власний розсуд реалізувати: 1) можливість укласти договір або утриматися від укладення договору; 2) можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Втім, сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини, лише у випадках якщо: 1) існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; 2) заборона випливає із змісту акта законодавства; 3) така домовленість суперечить суті відносин між сторонами.

Під вимогами положень актів цивільного законодавства, від яких сторони в договорі не можуть відступити, слід розуміти імперативні приватно-правові вимоги.

Разом з цим законодавець у ст.628 Цивільного кодексу України не пропонує чіткого визначення змішаного договору, а лише передбачає можливість укладення сторонами договору, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір), та вказав, що до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Слід значити, що у цивілістичній доктрині визначається, що «елементи різних договорів» можна звести до таких: 1) елементи різних договорів це не окремі ізольовані обов`язки у змісті договору, а певна їх сукупність, характерна для відповідного договору; 2) системні ознаки, які обумовлюють виокремлення того чи іншого договору; 3) всі імперативні правила, які стосуються договору (істотні умови та умови, які відображають специфіку договору); 4) поєднання змісту різних договорів.

Специфіка змішаних договорів полягає в тому, що вони включають в договірну конструкцію елементи саме різних договорів (наприклад, договір поставки обладнання з елементами надання послуг щодо встановлення відповідного обладнання), адже до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його предмету, умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, з`ясувати фактичний характер спірних правовідносин, які склались між сторонами, з`ясувати дійсні наміри сторін спору при укладенні договору щодо визначення умов виконання зобов`язань обома сторонами цього договору наслідків, застосувати відповідні норми права.

У вирішенні питання правової природи спірного договору доречно звернутися до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.05.2018 у справі №924/263/17, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 23.03.2021 у справі №916/2380/18, від 01.10.2020 у справі №910/21935/17, від 04.07.2018 у справі №916/935/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 19.08.2020 у справі №915/1302/19 про те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховання іншого правочину, суд на підставі положень ст.235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у справах №915/166/17, №923/241/18, №925/550/18, №910/22880/17, №9І6/1424/18, №903/601/20, №918/1226/20, №927/1099/20, №918/351/21 (918/672/21).

Прокурор наголошував, що договір поставки та договір про виконання сільськогосподарських робіт є за своїм змістом прихованим договором оренди земельної ділянки, який укладений з порушенням вимог земельного законодавства. Характер правовідносин між сторонами за умовами оспорюваних договорів є прихованою орендою, оскільки наявні усі його істотні умови, зокрема: умови оплати, строк дії, умови надання земельних ділянок у користування, та визначають власника вирощеного врожаю.

Наразі, правовідносини сторін у цій справі урегульовано договорами №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 на виконання сільськогосподарських робіт, який має елементи схожості з договором підряду, в сукупності з договором №107-1/2021-Ф від 26.04.2021 на поставку зерна майбутнього врожаю.

Разом з тим, за змістом ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За ст.15 цього Закону істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (частина друга).

Отже, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.

Так, користування земельною ділянкою це право фізичної або юридичної особи використовувати земельну ділянку для певних цілей відповідно до її цільового призначення та законодавства. Це може бути, наприклад, право обробляти землю, будувати на ній, отримувати врожай або іншу вигоду від користування.

Слід зазначити, що на відміну від договору підряду, за яким одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу, та договору поставки, за яким одна сторона (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність другої сторони (покупця), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням властивостей та, як наслідок такого користування, має на меті отримання продукції / доходів від такої діяльності.

При цьому, правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) використання майна (земельної ділянки). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №913/420/19.

Згідно з ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути зафіксований як в одному, так і в кількох документах.

За умовами договору на виконання сільськогосподарських робіт в сукупності з договором поставки зерна майбутнього врожаю вбачається, що весь обсяг сільськогосподарських робіт на спірній земельній ділянці (із використанням власних насіннєвих матеріалів, добрив, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів і техніки, із залученням власних працівників або субпідрядника) виконує Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас», тобто фактично здійснює самостійну господарську діяльність з обробітку землі, збору врожаю та його подальшу реалізацію Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Жовтневе».

Суд також зауважує на дати укладення договорів (26.04.2021), строки їх дії (до 31.12.2024), а також те що предметом договору поставки є та сама сільськогосподарська продукція (озима пшениця, ярий ячмінь, соняшник, просо тощо), вирощування якої є предметом договору на виконання сільськогосподарських робіт, що свідчить про те, що вирощена за договором підряду сільськогосподарська продукція фактично не залишається у розпорядженні Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», а реалізується Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Жовтневе».

Зі змісту п.3.2.3 договору №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 вбачається обов`язок відповідача 1 забезпечити відповідачу 2 доступ до сільськогосподарських угідь, визначених у п.1.1 цього договору, а п.2.4 договору №107-1/2021-Ф від 26.04.2021 передбачена можливість отримання товару під час збору врожаю безпосередньо на місці (на полі) або з зернового складу постачальника.

Внаслідок поєднання умов зазначених договорів не відбувається ані безпосереднє вирощування Державним підприємством «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» сільськогосподарської продукції на земельній ділянці, ані набуття останнім у власність сільськогосподарської продукції, вирощеної на наданих йому в постійне користування земельних ділянках, не зважаючи на формальне зазначення про таке вирощування відповідачем 1 у договорі підряду та оплатне передання відповідачем 1 продукції відповідачу 3 за договором поставки.

З умов спірних договорів вбачається, що Державне підприємство «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», взявши на себе зобов`язання надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» земельну ділянку для вирощування та збирання сільськогосподарської продукції, фактично самоусунувся від реалізації права самостійного господарювання на земельній ділянці відповідно до статутних завдань та надав право обробки земельної ділянки та збору врожаю Товариству з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» (з його подальшою реалізацією Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Жовтневе»), тим самим розпорядився земельною ділянкою за відсутності повноважень на передачу наданої йому в постійне користування землі в оренду іншим особам.

Тобто, під виглядом виконання сільськогосподарських робіт виконавець фактично обробляє земельну ділянку, яка належить державі, залишаючи у розпорядженні вирощений врожай, що разом з тим свідчить про приховану оренду землі.

Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №918/351/21 (918/672/21) зробив висновок про те, що незазначення сторонами у спірних договорах про надання приватному підприємству саме права користування земельними ділянками та сплату ним саме орендної плати за земельні ділянки, відсутність закріплення ними умов щодо індексації, перегляду орендної плати тощо не спростовує висновку щодо виникнення між ними орендних правовідносин, адже при здійсненні оцінки правочину на предмет удаваності значення мають не лише формально вказані в ньому терміни, а передусім суть правовідносин (прав і обов`язків сторін), на які спрямовано укладення правочину, та правові наслідки, обумовлені ним.

Водночас, невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов`язаних між собою прав і обов`язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення «про людське око» (напоказ) іншого правочину.

Тобто, відсутність у спірних правочинах чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договорів оренди, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування.

Отже, в цьому випадку відбулося дроблення етапів орендних відносин, що не впливає на загальний зміст таких правовідносин.

Таким чином, за висновками суду, оспорювані договори за змістом фактичних відносин в комплексі є договором оренди земельної ділянки, оскільки за їх змістом вони виражають волю його сторін на укладання саме договору оренди землі, а неналежне оформлення договору та відносин оренди у цьому випадку є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.

Відносини, пов`язані з орендою землі, врегульовані Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» та іншими нормативно-правовими актами. Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договорів оренди.

Так, за змістом положень ст.ст.93, 124 Земельного кодексу України та ст.4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису. Зокрема, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 зазначеного Кодексу, та за загальним правилом за результатами проведення земельних торгів.

Водночас, право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності (ч.ч.1, 2 ст.92 Земельного кодексу України).

Обсяг прав землекористувачів визначений у ст.95 Земельного кодексу України, відповідно до якої землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди; д) користуватися іншими правами, передбаченими законом або договором.

Згідно з ч.1 ст.96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі.

Однак, положення земельного законодавства не надають постійному землекористувачу права розпоряджатися відповідною земельною ділянкою, в тому числі шляхом надання її в оплатне користування (оренду), оскільки цим правом наділений саме відповідний орган, уповноважений державою на здійснення таких функцій.

Правовий статус постійних землекористувачів, що визначається ст.ст.92, 95, 96 Земельного кодексу України, не передбачає права постійного землекористувача передавати земельну ділянку у вторинне користування.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 21.06.2019 у справі №910/22880/17, від 06.11.2019 у справі №9І6/1424/18, від 07.07.2021 у справі №903/601/20, від 03.11.2021 у справі №918/1226/20, від 02.02.2022 у справі №927/1099/20, від 29.09.2022 у справі №918/351/21 (918/672/21).

Конституційний Суд України у п.5.6 рішення від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі №1-17/2005 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) також наголосив, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Зокрема, власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені.

Близькі за змістом правові позиції сформовані Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі №923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18, від 06.11.2019 у справі №916/1424/18 та полягають у тому, що державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення цих функцій.

Як зазначалось, власником земельної ділянки з кадастровим номером 1423381500:08:000:0409 є держава в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, яке (Головне управління) відповідно до ст.122 Земельного кодексу України та Положення про Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області є повноважним органом виконавчої влади з питань передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності на території Донецької області в порядку, визначеному чинним законодавством, а правокористувачем є Державне підприємство «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу».

Отже, оскільки Державне підприємство «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» як постійний користувач земельних ділянок не наділений правом передавати їх іншим особам, зокрема, в оплатне користування (оренду), укладення спірних у справі договорів, які в сукупності складають удаваний договір оренди земельної ділянки, суперечить наведеним вимогам земельного законодавства.

З огляду на наведене, враховуючи, що спірна земельна ділянка є державною власністю, вочевидь діями відповідачів, які мали наслідком використання земельної ділянки без належних правових підстав, були порушені інтереси держави.

Відтак, враховуючи приписи ст.ст.203, 215, 235, наявні підстави для визнання договорів №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 та №107-1/2021-Ф від 26.04.2021 недійсними.

При цьому, судом враховано, що ані виконання договору, ані його розірвання не є перешкодою для визнання судом недійсним оспорюваного правочину. Зокрема, за висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 (пункт 57) розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.

Однак, суд зазначає про наступне:

Відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі визнання недійсним правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц).

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України.

Разом з тим, цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено у відповідних статтях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (п.57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (п.40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10. 2019 у справі №910/3907/18, від 09.02.2021 у справі №381/622/17 (п.14).

Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Але це означає лише те, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У ч.ч.1, 2 ст.5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

А отже, спір, переданий на вирішення суду з дотриманням правил юрисдикції та підсудності, має бути розглянутий по суті заявлених позовних вимог. При вирішені спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установлених обставин вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Наявність повноти судового захисту залежить від дій суду, який відповідно до ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України повинен справедливо, неупереджено та своєчасно вирішити спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, ураховуючи частину третю цієї ж статті.

До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків, визначених у ст.216 Цивільного кодексу України, або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

Реституція це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 (провадження №61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правової категорії, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Тлумачення змісту ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.

Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній одержаного ними на виконання цього правочину.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

При цьому, якщо у позові не заявлено вимоги про застосування двосторонньої реституції, суд має розглянути питання щодо ефективності способу захисту в цілому, і якщо проведення двосторонньої реституції не відновить права позивача, а погіршить його становище, або взагалі є неможливим, то це є підставою для відмови у задоволення позову про визнання договору недійсним, адже невідворотнім наслідком такого задоволення є двостороння реституція (постанова Верховного Суду від 21.09.2021 у справі №904/1907/15).

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Велика Палата Верхового Суду в пунктах 6670 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20 вказувала, що за змістом абзацу першого ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo ante у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (ч.2 ст.216 Цивільного кодексу України).

Отже, Цивільний кодекс України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний двостороння реституція повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України); 2) додатковий відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (ч.2 ст.216 цього кодексу). Правові наслідки, передбачені ч.ч.1, 2 ст.216 Цивільного кодексу України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч.3 ст.216 Цивільного кодексу України).

За результатами розгляду справи №923/196/20 Велика Палата Верховного Суду ухвалила нове рішення, яким частково задовольнила позов Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Табіті» про визнання недійсним укладеного сторонами договору купівлі-продажу земельної ділянки та про застосування наслідків недійсності цього правочину, а саме зобов`язала ТОВ «Табіті» повернути Лазурненській селищній раді земельні ділянки, сформовані з тієї, що була одержана за недійсним правочином, та відмовила в іншій частині позову, яка стосувалась визнання недійсним вказаного правочину, оскільки вважала, що суди попередніх інстанцій помилково визнали недійсним нікчемний договір.

Таким чином, замість передбаченої ст.216 Цивільного кодексу України двосторонньої реституції, тобто приведення обох сторін у попередній стан, Велика Палата Верховного Суду зобов`язала лише відповідача повернути спірні земельні ділянки до комунальної власності, обґрунтувавши своє рішення тим, що про це просив позивач, а вимогу про повернення коштів, сплачених за спірним договором купівлі-продажу позивачеві, відповідач не заявив. При цьому, Велика Палата Верховного Суду вказала, що приписи статей 216 і 228 ЦК України забезпечують справедливий баланс між інтересами позивача та відповідача, який вимогу про повернення сплачених коштів не заявив (пункт 72 та останнє речення пункту 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).

Розглядаючи справу №918/1043/21 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 зазначила, що для узгодження викладених раніше висновків з механізмом двосторонньої реституції в цілому вважає за необхідне відступити від своїх висновків, викладених у пунктах 72 та 81.2 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20, та виходити з буквального тлумачення змісту статті 216 ЦК України, яке дає підстави для висновку про те, що, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості (п.8.47).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі №761/26815/17 (провадження №61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правової категорії, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Вимога прокурора про звільнення земельної ділянки є лише складовою двосторонньої реституції та не охоплює собою всього, що було виконано сторонами за спірними договорами №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 та №107-1/2021-Ф від 26.04.2021.

Наполягаючи на обранні належного способу захисту, прокурор посилався, зокрема, на приписи Закону України «Про оренду землі»:

-згідно зі ст.34 якого, у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки;

-відповідно до ч.6 ст.21 якого, у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Щодо цих посилань, суд зазначає, що припинення або розірвання договору оренди землі не є тотожним визнанню договору недійсним, внаслідок чого положення ст.34 Закону України «Про оренду землі» не можна розглядати як припис спеціального нормативно-правового акту, який встановлює відмінні від визначених у ст.216 Цивільного кодексу України вимоги.

Відносно орендної плати заявник позову зазначав, що відповідно до п.2.2 договору №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 Державне підприємство «Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу» зобов`язалось оплатити Товариству з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» вартість робіт у загальному розмірі 4231320 грн.

А згідно з договором №107-1/2021-Ф від 26.04.2021 відповідач 3 зобов`язався внести на користь відповідача 1 попередню оплату у розмірі 9817500 грн.

З огляд на таке, за твердженнями прокурора, з аналізу вказаних договорів вбачається, що Державне підприємство «Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу» отримує попередню оплату в розмірі « 9 млн. грн», сплачує за роботу « 4 млн. грн», відповідно отримує дохід у розмірі « 5 млн. грн», що може свідчити про сплату орендної плати, яка з огляду на приписи ч.6 ст.21 Закону України «Про оренду землі» не підлягає поверненню.

Однак, не зважаючи на те, що суд погоджується із тим, що підписавши вищевказані договори, його сторони фактично уклали договір оренди землі, такий спрощений підхід до визначення розміру імовірної орендної плати не спроможний відобразити виконаного сторонами у повній мірі.

У постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (пункт 154) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

Відповідно до висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які викладені у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21: «Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові».

Доводи прокурора про те, що зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не підлягають застосуванню, якщо договір оскаржує не сторона у справі, а інший суб`єкт, зокрема прокурор в інтересах держави є безпідставним, оскільки визнання судом недійсним договору без застосування наслідків його виконання не призводить до повернення сторін у майновий стан, що існував до виконання такого договору, а тому судове рішення про визнання такого договору недійсним не призводить до захисту будь-чиїх прав.

Окрім того, як зазначалось, у спірних правовідносинах обидва договори виконані; 28.01.2022 укладено угоду про дострокове розірвання договору №106-1/2021-ПР від 26.04.2021 про виконання сільськогосподарських робіт, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» та Державним підприємством «Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу»; прокурор просить зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» звільнити спірну земельну ділянку, однак, до земельної ділянки лише був наданий доступ для виконання зобов`язань за договором виконання сільськогосподарських робіт; прокурор не посилається на жодний доказ, який свідчив би про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» займає спірну земельну ділянку.

Поряд з цим, спірна земельна ділянка розташована у м.Курахове. Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом №376 від 28.02.2025 Міністерства розвитку громад та територій України, населені пункти Курахівської міської територіальної громади, з кінця 2024 віднесені до тимчасово окупованих російською федерацією територій України. З 2022 року вказана територіальна громада перебувала поетапно у зоні можливих бойових дій, а в подальшому реальних бойових дій.

Тож, за наведених обставин, імовірне позитивне рішення щодо вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» звільнити земельну ділянку вочевидь є невиконуваним.

Одночасно, для задоволення позовної вимоги про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас» звільнити земельну ділянку, яка перебуває в постійному користуванні Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу», тобто фактично передати її законному користувачу, останній повинен перебувати в статусі позивача по справі.

Проте, Державне підприємство «Центр сертифікації та експертизи насіння та садивного матеріалу» має процесуальний статус відповідача 1, що має наслідком відсутність правових підстав для задоволення позовної вимоги в цій частині.

Аналогічний правовий висновок наведено у п.33 постанови Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 11.04.2023 у справі №916/508/22.

З огляду на наведене, за відсутності підстав для задоволення позову про зобов`язання відповідача 2 повернути земельну ділянку відповідачу 1, враховуючи, що редакція позовних вимог не забезпечує проведення двосторонньої реституції, задоволення позову в частині визнання спірних договорів недійсними не має практичного значення на не слугує меті поновлення порушеного права.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, позов Покровської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, Східного офісу Держаудитслужби в особі Управління Східного офісу Держаудитслужби в Донецькій області, до Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-Донбас», Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Жовтневе» про визнання недійсними договорів та зобов`язання звільнити земельну ділянку площею 454,50 га підлягає залишенню без задоволення у повному обсязі.

Згідно із ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає віднесенню на Донецьку обласну прокуратуру, як платника згідно із платіжним дорученням №1907 від 26.12.2022.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги залишити без задоволення.

Вступну та резолютивну частини рішення складено 05.05.2025.

Повний текст рішення складено 29.05.2025.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ю.О.Паляниця