Рішення

від 30.05.2025 по справі 910/1097/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.05.2025Справа № 910/1097/25

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЖИТЛО-КАПІТАЛ» (03038, м. Київ, вул. Протасів Яр, буд. 2, літ. Д, офіс 2) до Приватного акціонерного товариства «ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ «КИЇВМІСЬКБУД» (01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, буд. 4/6) про стягнення 21273,00 грн

без повідомлення (виклику) сторін,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30.12.2024 в системі «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЖИТЛО-КАПІТАЛ» сформовано позовну заяву до Приватного акціонерного товариства «ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ «КИЇВМІСЬКБУД» про стягнення заборгованості у розмірі 1 130 323,39 грн та була передана 31.12.2024 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в 2020 році між ТОВ УкрБуд Девелопмент, ТОВ Фортабуд, ТОВ Північно-Український Будівельний Альянс, ТОВ РеалБудІнвест, ТОВ Інвестиційна Компанія Укрбуд Інвест, ТОВ Фонд Девелопмент Груп (надалі по тексту Будівельні Компанії) (Первісний кредитор), Приватне Акціонерне Товариство «Холдингова компанія «Київміськбуд» (Новий кредитор/Забудовник 2) (надалі по тексту ПрАТ ХК Київміськбуд або Відповідач) та ТОВ «ФК «Житло-Капітал» (Управитель) було укладено ряд Договорів про відступлення права вимоги до Договорів управителя із забудовником: №1 до № 11/ВПВ від 13.08.2020 р., № 17/ВПВ від 20.10.2020р., № 8/ВПВ від 04.08.2020р., № 15/ВПВ від 01.09.2020р., № 7/ВПВ від 04.08.2020р.,№ 6/ВПВ від 04.08.2020р., 16/ВПВ від 09.09.2020р., 13/ВПВ від 18.08.2020 р., 14/ВПВ від 09.09.2020р., № 12/ВПВ від 09.09.2020р. № 09/ВПВ від 07.08.2020р., 10/ВПВ від 24.07.2020р., 1/ВПВ від 12.03.2020р.

Представник позивача зазначає, що ТОВ ФК Житло Капітал виконуються зобов`язання за договорами відступлення права вимоги та перераховано на рахунки Відповідача - ПрАТ ХК Київміськбуд кошти в сумі 161 474 770,12 грн. в той же час Відповідачем не виконано умов п. 11 Договорів відступлення права вимоги із урахуванням Додаткової угоди №1, та не сплачено ТОВ ФК Житло Капітал винагороду за перерахування коштів, із розрахунку 0,7% від суми перерахованих коштів . Станом на 29.11.2024р. заборгованість по несплаті винагороди перед ТОВ ФК Житло Капітал становить 1 130 323,39 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЖИТЛО-КАПІТАЛ» залишено без руху.

Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 09.01.2025, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 роз`єднано позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЖИТЛО-КАПІТАЛ» до Приватного акціонерного товариства «ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ «КИЇВМІСЬКБУД» про стягнення заборгованості у розмірі 1 130 323,39 грн, виділивши їх у самостійні провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 прийнято справу № 910/1097/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЖИТЛО-КАПІТАЛ» до Приватного акціонерного товариства «ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ «КИЇВМІСЬКБУД» про стягнення заборгованості по договору № 15/ВПВ від 01.09.2020р у розмірі 21273,00 грн до розгляду та розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

16.02.2025 в системі «Електронний суд» представником відповідача сформовано відзив на позовну заяву.

Заперечуючи стосовно позовних вимог представник зазначає, що позивач з вимогами до Компанії не звертався, жодної вимоги про сплату коштів матеріали справи не містять, а також представник посилається на наявність форс мажорні обставини.

28.02.2025 в системі «Електронний суд» представником позивача сформовано відповідь на відзив, відповідно до якої представником долучено лист №02-05/09/24 від 05.09.2024 про перерахування управителю винагороди за період з 01.02.2022 по 31.08.2024 на загальну суму 821 084,39 грн, а також лист №01-02/09/24 від 02.09.2024 про перерахування управителю винагороди за січень 2022 року на загальну суму 242 067,00 грн., а також долучено докази надіслання останніх листом з описом вкладення.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

06.12.2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло - капітал» (Управитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРБУД ДЕВЕЛОПМЕНТ» (Забудовник) було укладено договір управителя із забудовником №06/12/13-2 (Договір Управителя із Забудовником) за умовами якого Забудовник зобов`язується за замовленням Управителя організувати виготовлення та затвердження у встановленому порядку проектно-кошторисної документації, організувати спорудження об`єкта будівництва на підставі цієї проектно-кошторисної документації, ввести його в експлуатацію та передати об`єкти інвестування Довірителям в порядку та в строки, встановлені цим Договором та Правилами ФФБ, а Управитель зобов`язується своєчасно здійснювати фінансування обсягу підтвердженого замовлення на будівництво за рахунок залучених до ФФБ коштів Довірителів на умовах, визначених цим договором та Правилами ФФБ (п. 1.1 Договору Управителя із Забудовником).

Об`єктом будівництва за Договором Управителя із Забудовником - житлові будинки з об`єктами соціально-громадського призначення в урочищі Гончара-Кожумяки в межах вулиць Кожумяцької, Дегтярної та Гончарної у Подільському районі міста Києва (кадастровий номер 8000000000:85:381:0161), (кадастровий номер 8000000000:85:381:0162), (кадастровий номер 8000000000:85:381:0163), (кадастровий номер 8000000000:85:381:0164), будівництво якого організує Забудовник та фінансування будівництва якого здійснює Управитель в інтересах Довірителів та в межах отриманих від них в управління коштів відповідно до умов Договору про участь у ФФБ.

Об`єктом інвестування за Договором Управителя із Забудовником - окрема квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в Об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Пунктом 4.1, 4.2 та 4.7 Договору Управителя із Забудовником передбачено, що Фінансування будівництва за рахунок коштів ФФБ Управитель здійснює в межах фактично отриманих від Довірителів в управління грошових коштів, за винятком сум оперативного резерву, який формується Управителем у розмірі та в порядку, визначеному п.2.5. цього Договору.

Управитель здійснює фінансування спорудження Об`єкту будівництва в межах сум, визначених п. 4.1. цього Договору по узгодженому графіку фінансування будівництва.

Розрахунки за цим Договором здійснюються шляхом безготівкового перерахування коштів Управителем на рахунок Забудовника в банківській установі.

01.09.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло - капітал» (Управитель), Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРБУД ДЕВЕЛОПМЕНТ» (Первісний кредитор) та Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» (Новий кредитор/Забудовник 2) укладено договір про відступлення права вимоги №15/ВПВ (Договір про відступлення) за умовами п. 1 якого Первісний кредитор передає Новому кредитору/Забудовнику 2, за згодою Управителя, право вимоги Первісного кредитора до Управителя, що виникає із Договору №06/12/13-2 управителя із забудовником від 06.12.2013 року, укладеного між Первісним кредитором та Управителем (надалі іменується «Основний договір»), щодо перерахування Управителем коштів, що підлягають оплаті довірителями за договорами про участь у Фонді фінансування будівництва.

Пунктом 2, 3, 9 та 11 Договору про відступлення передбачено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Новий кредитор/Забудовник 2 набуває право вимоги до Управителя щодо перерахування на підставі Основного договору коштів, які підлягають оплаті довірителями за договорами про участь у Фонді фінансування будівництва, а Управитель погоджується виконати зазначене грошове зобов`язання на користь Нового кредитору/Забудовника 2.

Управитель не заперечує проти передачі права вимоги щодо перерахування Управителем на підставі Основного договору коштів, які підлягають оплаті довірителями за договорами про участь у Фонді фінансування будівництва, від Первісного кредитора на Нового кредитору/Забудовника 2, та підписуючи зі свого боку цей Договір, дає свою згоду на відповідну передачу права вимоги, вказаної в п. 2 цього Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Підписанням цього Договору Первісний кредитор поручається за виконання Управителем перед Новим Кредитором/Забудовником 2 своїх зобов`язань за вимогою, право якої відступлене Новому Кредитору/Забудовнику 2.

У разі порушення Управителем зобов`язання, забезпеченого цією порукою, Управитель та Первісний кредитор відповідають перед Новим кредитором/Забудовником 2 як солідарні боржники. Первісний кредитор відповідає перед Новим кредитором/Забудовником 2 у тому ж обсязі, що і Управитель, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків.

До поруки, встановленої цим Договором, застосовуються норми § 3 Глави 49 Цивільного кодексу України.

За перерахування коштів Новому кредитору/Забудовнику 2 в рамках цього Договору, Управитель отримує винагороду в розмірі 0,1 % (нуль цілих один десятий відсотка) від суми фактично перерахованих грошових коштів Новому кредитору/Забудовнику 2 протягом 3 (трьох) банківських днів.

Додатковим Договором №1 від 02.11.2020 до Договору про відступлення №15/ВПВ сторони внесли зміни, а саме пункт 11 Договору виклали у новій редакції:

За перерахування коштів Новому кредитору/Забудовнику 2 в рамка цього Договору, Управитель отримує винагороду в розмірі 0,7% (сім десятих відсотка) від суми фактично перерахованих грошових коштів Новому кредитору/Забудовнику 2 протягом 3 (трьох) банківських днів.

Відповідно до платіжних доручень та платіжних інструкцій наявних в матеріалах справи: №72 від 14.01.2022 на суму 108000,00 грн; № 84 від 12.01.2022 на суму 597 000,00 грн; № 154 від 18.01.2022 на суму 84 000,00 грн; № 180 від 24.01.2022 на суму 63000,00 грн; № 331 від 14.02.2022 на суму 135 000,00 грн; №406 від 22.02.2022 на суму 1 134 000,00 грн; № 183 від 24.04.2024 на суму 490 000,00 грн; №278 від 14.06.2024 на суму 428 000,00 грн, позивачем із зазначенням призначення платежу: «Фінансування будівництва, згідно дог. №15/ВПВ від 01.09.2020 до дог 06/12/13-2 від 06.12.2013» сплачено 3 039 000,00 грн.

Також в матеріалах справи наявна довідка про перераховані кошти на виконання умов договору № 15/ВПВ від 01.09.2020 на суму 3 039 000,00 грн, яка підписана збоку позивача та відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник у зв`язку з тим, що Відповідачем не виконано умов п. 11 Договорів відступлення права вимоги із урахуванням Додаткової угоди №1, та не сплачено ТОВ ФК Житло Капітал винагороду за перерахування коштів, із розрахунку 0,7% від суми перерахованих коштів, а відтак предметом спору у справі № 910/1097/25 є стягнення заборгованості по договору № 15/ВПВ від 01.09.2020 у розмірі 21273,00 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вже було встановлено судом вище, 01.09.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Житло - капітал» (Управитель), Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРБУД ДЕВЕЛОПМЕНТ» (Первісний кредитор) та Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «Київміськбуд» (Новий кредитор/Забудовник 2) укладено договір про відступлення права вимоги №15/ВПВ.

Додатковим Договором №1 від 02.11.2020 до Договору про відступлення №15/ВПВ сторони внесли зміни, а саме пункт 11 Договору виклали у новій редакції:

За перерахування коштів Новому кредитору/Забудовнику 2 в рамка цього Договору, Управитель отримує винагороду в розмірі 0,7% (сім десятих відсотка) від суми фактично перерахованих грошових коштів Новому кредитору/Забудовнику 2 протягом 3 (трьох) банківських днів.

За приписами ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Договір відступлення права вимоги № 15/ВПВ не визнаний судом недійсним, доказів наявності будь-яких спорів щодо оскарження зазначеного договору сторонами не надано.

Враховуючи встановлену ст. 204 Цивільного кодексу України та неспростовану в межах цієї справи в порядку ст. 215 цього Кодексу презумпцію правомірності договору відступлення права вимоги, суд вважає її належною у розумінні ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов`язків сторін.

За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано доказів належного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором №15/ВПВ.

У той же час матеріалами справи підтверджено перерахування позивачем на рахунок Приватного акціонерного товариства «ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ «КИЇВМІСЬКБУД» згідно договору №15/ВПВ від 01.09.2020 у розмірі 3 039 000,00 грн., а відтак з урахуванням Додаткового Договору №1 від 02.11.2020 до Договору про відступлення №15/ВПВ, яким передбачено, що за перерахування коштів Новому кредитору/Забудовнику 2 в рамка цього Договору, Управитель отримує винагороду в розмірі 0,7% (сім десятих відсотка) від суми фактично перерахованих грошових коштів Новому кредитору/Забудовнику 2 протягом 3 (трьох) банківських днів, винагорода Управителя складає 21273,00 грн (3 039 000,00 х 0,7 :100).

Заперечуючи стосовно позовних вимог представник зазначає, що позивач з вимогами до Компанії не звертався, жодної вимоги про сплату коштів матеріали справи не містять, а також представник посилається на наявність форс мажорних обставин.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Представником позивача долучено лист №02-05/09/24 від 05.09.2024 про перерахування управителю винагороди за період з 01.02.2022 по 31.08.2024 на загальну суму 821 084,39 грн, а також лист №01-02/09/24 від 02.09.2024 про перерахування управителю винагороди за січень 2022 року на загальну суму 242 067,00 грн., а також долучено докази надіслання останніх листом з описом вкладення.

Поміж тим суд зазначає, що Додатковим Договором №1 від 02.11.2020 до Договору про відступлення №15/ВПВ передбачено, що за перерахування коштів Новому кредитору/Забудовнику 2 в рамка цього Договору, Управитель отримує винагороду в розмірі 0,7% (сім десятих відсотка) від суми фактично перерахованих грошових коштів Новому кредитору/Забудовнику 2 протягом 3 (трьох) банківських днів.

Матеріалами справи підтверджено перерахування позивачем грошових коштів згідно договору №15/ВПВ від 01.09.2020 у розмірі 3 039 000,00 грн., що також підтверджується зокрема довідкою про перераховані кошти на виконання умов договору № 15/ВПВ від 01.09.2020 на суму 3 039 000,00 грн, яка підписана збоку позивача та відповідача, у той же час відповідачем не спростовано, а в матеріалах справи відсутні докази про неотримання відповідачем грошових коштів у розмірі 3 039 000,00 грн.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що сторонами було визначено строк виконання зобов`язання, а саме вказівкою на подію (фактичне перерахування грошових коштів Новому кредитору/Забудовнику 2) та від означеної події протягом 3 (трьох) банківських днів.

З урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача винагороди у розмірі 0,7% від суми фактично перерахованих грошових коштів, що складає 21273,00 грн.

Що стосується посилань відповідача на існування форс-мажорних обставин, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої, другої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з нормами статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов`язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов`язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні»).

У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що:

- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;

- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).

Вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 Верховний Суд виклав наступні висновки: - лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин; - форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання; - наявність сертифікату ТПП України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Також, у постанові від 07.06.2023 у справі №906/540/22 Верховний Суд зазначив, що: - ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили); - вказаний лист ТПП України адресований «Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні; - лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб`єктів. Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Отже лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб (абзац 3 частини третьої статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом бо договором.

Втім, відповідачем у даній справі не надано жодного доказу на підтвердження існування форс-мажорних обставин у спірних зобов`язаннях.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

При зверненні позивачем до суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ «КИЇВМІСЬКБУД» про стягнення заборгованості у розмірі 1 130 323,39 грн., Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЖИТЛО-КАПІТАЛ» було сплачено судовий збір у розмірі 16 954,86 грн (платіжна інструкція №456 від 27.12.2024).

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Так як позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні позивачем до суду про стягнення 1 130 323,39 грн., підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 13563,88 грн.

Відповідно до положень ч. 6 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі роз`єднання судом позовних вимог судовий збір, сплачений за подання позову, не повертається і перерахунок не здійснюється. Після роз`єднання судом позовних вимог судовий збір повторно не сплачується.

Таким чином оскільки ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2025 роз`єднано позовні вимоги за результатами розгляду справи судовий збір розраховується пропорційно сплаченому судовому збору до суми задоволених позовних вимог та судовий збір складає 255,28 грн.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «ХОЛДИНГОВА КОМПАНІЯ «КИЇВМІСЬКБУД» (01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка, буд. 4/6, код ЄДРПОУ 23527052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЖИТЛО-КАПІТАЛ» (03038, м. Київ, вул. Протасів Яр, буд. 2, літ. Д, офіс 2, код ЄДРПОУ 35393445) заборгованість у розмірі 21273 (двадцять одна тисяча двісті сімдесят три) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 255 (двісті п`ятдесят п`ять) грн. 28 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.05.2025.

Суддя Владислав ДЕМИДОВ