Рішення

від 20.05.2025 по справі 910/11132/24

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 910/11132/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Д.О.

секретар судового засідання Христенко А.О.

розглянувши справу за позовом: фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до відповідачів: 1) Дочірнього підприємства АН-Крим (вул. Караїмська, 54-А, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95011) та 2) Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації (пр. Голосіївський, 42, м. Київ, 03039)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Закритого акціонерного товариства СВР-МЕДІАПРОЕКТИ (вул. Долгоруковська, 38, стр. 2, м. Москва, Російська Федерація, 127006)

про визнання трудових відносин припиненими та зобов`язати вчинити певні дії,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Абрамчук М.С.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідаач-2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

УСТАНОВИВ:

Фізична особа ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства АН-Крим та Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, в якій просить суд:

- визнати припиненими трудові відносини ОСОБА_1 , у зв`язку зі звільненням з посади директора (керівника) Дочірнього підприємства АН-Крим за власним бажанням з 01.03.2014;

- зобов`язати Голосіївську районну в місті Києві державну адміністрацію внести запис про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацію про ОСОБА_1 як директора (керівника) та підписанта (представника) Дочірнього підприємства АН-Крим.

Позиції учасників справи

Підставою позову позивач визначив обставину подання ним у 2014 році відповідачу-1 заяви про припинення трудових відносин з підприємством за власним бажанням, натомість, станом на цей час, відсутні відомості щодо скликання відповідачем-1 загальних зборів для розгляду вказаного питання, а в Реєстрі містяться відомості щодо позивача, як керівника та представника підприємства.

Відповідно до ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають електронного кабінету, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання. Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають електронного кабінету, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади України з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України з урахуванням вимог, визначених Законом України "Про доступ до судових рішень", у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень. З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення. Передбачений цією статтею порядок виклику в суд та повідомлення про судове рішення може застосовуватися стосовно інших учасників судового процесу, адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи яких знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо від цього залежить реалізація ними своїх процесуальних прав і обов`язків.

Відповідач відзив на позов і жодних доказів суду не надав, про розгляд справи був повідомлений належним чином шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, а отже справа згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України вирішується судом за наявними матеріалами. При цьому суд зауважує, що відповідач не повідомляв суду про наявність обставин, що перешкоджають йому брати участь у розгляді справи в умовах воєнного стану, запровадженого на території України або з інших підстав.

Третя особа також не надала суду жодних пояснень та доказів по справі.

Процесуальні дії у справі

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Згідно з ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у разі неможливості здійснення правосуддя судами, розташованими на тимчасово окупованих територіях, територіальна підсудність судових справ, що розглядаються у таких судах, визначається в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2024 позовну заяву ОСОБА_1 було передано за виключною підсудністю до Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.12.2024 позовну заяву фізичної особи ОСОБА_1 було залишено без руху із встановленням позивачу строку для усунення виявлених судом недоліків.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.12.2024 позовну заяву позивача було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження; залучено до участі у справі третю особу та призначено у справі підготовче засідання на 21.01.2025 о 12:30.

Підготовче засідання 21.01.2025 о 12:30 не відбулось, у зв`язку з відсутністю живлення електромережі суду, а тому ухвалою суду від 22.01.2025 було призначено підготовче засідання на іншу дату 07.02.2025 о 13:45.

Протокольними ухвалами суд неодноразово відкладав підготовче засідання 07.02.2025 на 25.02.2025 о 11:30, 25.02.2025 на 18.03.2025 о 11:00.

Підготовче засідання 18.03.2025 об 11:00 не відбулось, у зв`язку з перебуванням судді Бездолі Д.О. на лікарняному, а тому ухвалою суду від 21.03.2025 було призначено підготовче засідання на іншу дату 15.04.2025 о 12:40.

Протокольною ухвалою суду від 15.04.2025 підготовче провадження було закрито та призначено справу до розгляду по суті на 02.05.2025 о 11:50.

Протокольною ухвалою від 02.05.2025 у засіданні суду було оголошено перерву до 20.05.2025 о 12:00.

У судовому засіданні 20.05.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, датою початку тимчасової окупації російською федерацією території України Автономної Республіки Крим є 20.02.2014.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: відповідач-1 зареєстрований як резидент України 20.09.2011 з місцезнаходженням: АДРЕСА_2 ; засновником відповідача-1 є третя особа, з місцезнаходженням: російська федерація, Москва, вул. Долгоруковська, 38, стр.2; керівником та представником відповідача-1 є позивач з датою призначення 08.04.2013.

Згідно з відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру адресою реєстрації позивача є: Україна, м. Київ, вул. Татарська, 23/25.

Як стверджує позивач, починаючи з 20.02.2014, після анексії АР Крим російською федерацією, громадянин України ОСОБА_1 був змушений припинити трудові відносини з відповідачем-1, шляхом подачі відповідної заяви до відділу кадрів останнього. Подальший рух поданої заяви про звільнення позивача йому не відомий, оскільки він, будучи патріотом України та побоюючись переслідувань чи репресій з боку влади окупантів на півострові, вимушено покинув територію АР Крим, припинив усі зв`язки із засновниками підприємства, в якому він був керівником та підписантом. Саме тому, пояснює позивач, жодної інформації щодо скликання позачергових зборів та розгляд його заяви про звільнення та припинення трудових відносин з відповідачем-1 у нього немає і, відповідно, немає копій документів, а саме: заяви про звільнення, копії протоколу загальних зборів учасників відповідача-1, на якому розглядалось питання щодо звільнення позивача, копії статуту відповідача-1. Також позивач пояснює, що у нього відсутня можливість надання цих документів, оскільки відповідач-1 не повернув йому навіть оригінал трудової книжки позивача, як того вимагало діюче трудове законодавство України.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні копія паспорту громадянина України - позивача, підтверджені позивачем відомості щодо наявності/відсутності громадянства іншої держави, статут відповідача-1, контракт позивача щодо найму на посаду керівника відповідача-1, заява позивача про звільнення його з посади керівника відповідача-1, докази її подання відповідачу чи третій особі, рішення третьої особи по результатам розгляду цієї заяви позивача.

На підтвердження обставини виїзду з тимчасово окупованої російською федерацією території Автономної Республіки Крим, наявності статусу внутрішньо переміщеної особи та діяльності у м. Києві позивач подав до суду: довідку від 16.05.2024 № 3001-7002035292 про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи, яка містить інформацію про наявність у позивача паспорту громадянина України зразка 1993 року, НОМЕР_1 , виданого 2 відділом Керченського МУГУМВС України в Криму 30.08.1998, відомості про зареєстроване місце проживання у АР Крим, м. Керч та фактичне місце проживання у м. Києві; довідку Департаменту соціальної політики КМДА від 13.05.2014 № 1014 про прибуття позивача на тимчасове проживання до м. Києва; довідку від 02.11.2017 № 0000390527 про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи, яка містить інформацію про наявність у позивача паспорту громадянина України НОМЕР_1 , виданого 2 відділом Керченського МУГУМВС України в Криму 30.08.1998, відомості про зареєстроване місце проживання у АР Крим, м. Керч та фактичне місце проживання у м. Києві; відомості з сайту Опендатабот про заснування позивачем 29.07.2016 ТОВ «Люкс плаза» з місцезнаходженням у м. Києві; рішення учасника ТОВ «Люкс плаза» від 07.04.2021 № 2 про ліквідацію товариства; відомості з сайту Опендатабот про заснування позивачем 18.01.2023 БФ «Футбол для України» з місцезнаходженням у м. Києві.

На підтвердження обставини неможливості надання документів з реєстраційної справи відповідача-1 позивач подав до суду: відповідь Міністерства юстиції України від 20.02.2025 № 25816/27247-33-25/19.1.3 на адвокатський запит; відповідь Міністерства юстиції України від 06.03.2025 № 32549/35110-33-25/19.1.3 на адвокатський запит; відповідь відповідача-2 від 04.03.2025 № 100-3080 на адвокатський запит, яка містить інформацію, що станом на 03.03.2025 реєстраційна справа відповідача-1, суб`єкт зберігання якої є реєстраційна служба Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, в Єдиному державному реєстрі в електронній формі відсутня.

На підтвердження обставини не сплати відповідачем-1 з березня 2014 року внесків до Пенсійного Фонду України щодо позивача останній подав до суду інформацію з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7, ОК-5).

Законодавство, застосоване судом до спірних відносин

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з ст. 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 87 ЦК України установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом. Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою. Згідно з ч. 1, 2 ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 62 ГК України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності. Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту. Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов`язки.

Згідно з ст. 63 ГК України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об`єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника. У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 цього Кодексу, підприємство визнається дочірнім.

Відповідно до ст. 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) виконавчий орган (одноосібний чи колегіальний) підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді (у разі її утворення). Керівник підприємства (одноосібний виконавчий орган), головний бухгалтер, голова та члени наглядової ради (у разі її утворення), голова та члени колегіального виконавчого органу підприємства є посадовими особами такого підприємства. Статутом підприємства посадовими особами підприємства можуть бути визнані й інші особи. Посадові особи підприємства мають обов`язки перед підприємством, передбачені законом, зокрема щодо належного, добросовісного та ефективного управління підприємством (фідуціарні обов`язки). У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно з ст. 126 ГК України асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб`єктів господарювання - юридичних осіб, пов`язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному капіталі та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України. Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державний реєстратор: 1) приймає документи; 1-1) встановлює черговість розгляду поданих документів для державної реєстрації; 2) перевіряє наявність у Єдиному державному реєстрі заборони вчинення реєстраційних дій; 3) перевіряє документи на наявність підстав для відмови у державній реєстрації; 3-1) під час проведення реєстраційних дій у випадках, передбачених цим Законом, обов`язково використовує відомості реєстрів, автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами державних органів; 3-2) перевіряє дійсність довіреності, нотаріально посвідченої відповідно до законодавства України, за допомогою Єдиного реєстру довіреностей; 3-3) перевіряє використання спеціальних бланків нотаріальних документів, на яких викладені документи, що подаються для здійснення реєстраційних дій, за допомогою Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів; 3-4) перевіряє наявність факту застосування санкцій відповідно до Закону України "Про санкції", які унеможливлюють проведення державної реєстрації; 4) проводить реєстраційну дію (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для відмови у державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; 5) веде Єдиний державний реєстр; 6) веде реєстраційні справи; 6-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю; 7) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов`язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» порядок проведення державної реєстрації та інших реєстраційних дій на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, включає: 1) заповнення форми заяви про державну реєстрацію - у разі подання документів особисто заявником (за бажанням заявника); 2) прийом документів за описом - у разі подання документів у паперовій формі; 3) виготовлення копій документів в електронній формі - у разі подання документів у паперовій формі; 4) внесення копій документів в електронній формі до Єдиного державного реєстру; 5) перевірку відомостей Єдиного державного реєстру на наявність заборони вчинення реєстраційних дій; 6) перевірку документів на наявність підстав для відмови в державній реєстрації; 7) прийняття рішення про проведення реєстраційної дії - для громадських формувань, символіки та засвідчення факту наявності всеукраїнського статусу громадського об`єднання; 8) проведення реєстраційної дії (у тому числі з урахуванням принципу мовчазної згоди) за відсутності підстав для відмови в державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру; 9) формування та оприлюднення на порталі електронних сервісів або з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг виписки, результатів надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації та установчих документів; 10) видача за бажанням заявника виписки з Єдиного державного реєстру у паперовій формі за результатами проведеної реєстраційної дії (у разі подання заяви про державну реєстрацію у паперовій формі).

Згідно з ст. 1 Закону України ««Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону, в редакції на час набуття чинності Закону, зареєстрована (взята на облік) внутрішньо переміщена особа, яка не звільнилася з роботи (не припинила інший вид зайнятості), у разі неможливості продовження роботи (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю та соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття може припинити трудові відносини, надавши нотаріально посвідчену письмову заяву про припинення працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви). Зареєстрована (взята на облік) внутрішньо переміщена особа, яка не має документів, необхідних для надання статусу безробітного, отримує статус безробітного без вимог, що застосовуються за звичайної процедури. До отримання документів та відомостей про періоди трудової діяльності, заробітну плату (дохід), страховий стаж допомога по безробіттю цим особам призначається у мінімальному розмірі, встановленому законодавством України на випадок безробіття.

Згідно з ч. 4 ст. 7 Закону, в редакції до подання позову та станом на даний час, внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38, 39 Кодексу законів про працю України у зв`язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору. Датою припинення трудового договору є день, наступний за днем подання такої заяви. Центр зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи у день припинення трудового договору повідомляє про це: роботодавця (будь-якими засобами комунікації, у тому числі електронними); територіальний орган Пенсійного фонду України; територіальний орган Державної податкової служби. Взята на облік внутрішньо переміщена особа, яка не має документів, необхідних для надання статусу безробітного, отримує статус безробітного без вимог, що застосовуються за звичайної процедури. До отримання документів та відомостей про періоди трудової діяльності, заробітну плату (дохід), страховий стаж допомога по безробіттю таким особам призначається у мінімальному розмірі, встановленому законодавством на випадок безробіття.

Згідно з ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позиція суду

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

У зв`язку з цим суд наголошує, що посадова особа виконавчого органу юридичної особи приватного права має право на звільнення з займаної посади за власним бажанням, оскільки використання примусової праці в Україні заборонено. Разом з цим, при звільненні з займаної посади особа має дотримуватись встановленого законом та статутом підприємства порядку звільнення з займаної посади, який, за загальним правилом, полягає у поданні заяви про звільнення на розгляд відповідного повноважного органу підприємства чи засновнику, як у спірних правовідносинах. Якщо після подання відповідної заяви (скликання засідання повноважного органу підприємства тощо) підприємство її не розглянуло і не прийняло рішення у встановлений законом та статутом підприємства порядку та строки, посадова особа виконавчого органу юридичної особи приватного права має право звернутись до суду з позовом, предметом якого можуть бути позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими.

Предметом даного позову позивача якраз і є вимоги, спрямовані на припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем-1 та внесення відповідного запису до Реєстру. Поряд з цим, позивач згідно з нормами процесуального Кодексу має довести суду порушення своїх прав відповідачами та дотримання ним порядку звільнення з займаної посади керівника відповідача-1.

В цей же час, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні статут відповідача-1, контракт позивача щодо найму на посаду керівника відповідача-1, заява позивача про звільнення його з посади керівника відповідача-1, докази її подання відповідачу чи третій особі, рішення третьої особи по результатам розгляду цієї заяви позивача. При цьому в матеріалах справи наявні відомості з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7, ОК-5), які свідчать про не сплату відповідачем-1 з березня 2014 року внесків до Пенсійного Фонду України щодо позивача.

Отже, позивачем не доведена обставина порушення його прав та охоронюваних законом інтересів відповідачем-1 щодо звільнення позивача з займаної посади, оскільки суд на підставі наявних матеріалів справи не може встановити обставину здійснення волевиявлення позивачем про звільнення з займаної посади керівника відповідача-1 та обставину не розгляду цього волевиявлення відповідачем-1 чи третьою особою, як засновником останнього, або не прийняття цими особами рішення про звільнення позивача з займаної посади станом на час подання позову.

В цей же час, загальновідомою та встановленою нормативно є обставина, що частина території України, зокрема Автономна Республіка Крим, є тимчасово окупованою російською федерацією, а місцезнаходженням відповідача-1 згідно з даними Реєстру є саме Автономна Республіка Крим, а єдиного засновника відповідача-1 третьої особи російська федерація. При цьому згідно з відповіддю відповідача-2 від 04.03.2025 № 100-3080 відомо, що станом на 03.03.2025 реєстраційна справа відповідача-1, суб`єкт зберігання якої є реєстраційна служба Сімферопольського міського управління юстиції Автономної Республіки Крим, в Єдиному державному реєстрі в електронній формі відсутня.

Таким чином, суд виснує, що позивач обмежений у можливості отримати докази на підтвердження підстав власного позову. В цей же час, судом встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою у розумінні Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ч. 4 ст. 7 якого (в редакції до подання позову та станом на даний час, передбачає, що внутрішньо переміщена особа, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості) відповідно до пункту 1 статті 36, статей 38, 39 Кодексу законів про працю України у зв`язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю і соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття має право припинити такий трудовий договір в односторонньому порядку, подавши до центру зайнятості за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи заяву на ім`я роботодавця про припинення трудового договору. При цьому датою припинення трудового договору є день, наступний за днем подання такої заяви.

Отже, законодавець для забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб законом передбачив спеціальний позасудовий порядок припинення трудового договору внутрішньо переміщеною особою, яка не мала можливості припинити трудовий договір (інший вид зайнятості), у зв`язку з неможливістю продовження роботи за таким трудовим договором (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання.

В матеріалах справи відсутні відомості про подання позивачем відповідної заяви, відмови центром зайнятості прийняти таку заяву або прийняття останнім іншого рішення з питання заяви позивача про звільнення з посади керівника відповідача-1.

За сукупності вищевикладених обставин, суд вважає, що у позові позивачу слід відмовити, оскільки останній не довів суду порушення у спірних правовідносинах своїх прав та охоронюваних законом інтересів, не довів підставність позовної вимоги до відповідача-1 про визнання припиненими трудових відносин і, відповідно, похідної позовної вимоги про зобов`язання відповідача-2 внести запис у Реєстр.

Розподіл судових витрат

Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов позивача не підлягає задоволенню судом, судові витрати, понесені позивачем, підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст. 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати, понесені позивачем, покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повний текст рішення складено 30 травня 2025 р.

Суддя Д.О. Бездоля