Рішення від 30.05.2025 по справі 120/16628/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 травня 2025 р. Справа № 120/16628/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державне підприємство "Інфоресурс" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач), яка подана його представником адвокатом Олійник Ю.А. (далі - представник позивача) до Міністерства освіти і науки України (далі ? відповідач) , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державне підприємство "Інфоресурс" (далі - третя особа) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Заявлені позовні вимоги мотивовані протиправністю дій Міністерства освіти і науки України, які полягають в такій організації функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти, при якій відносно ОСОБА_1 в Довідці про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти формується висновок про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".

Водночас задля захисту прав позивача у спірних правовідносинах представник позивача просить суд зобов`язати відповідача внести відповідні зміни щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної ч. 2 ст. 10 Закону України "Про освіту", а саме в розділі: "На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної ч. 2 ст. 10 Закону України "Про освіту" - вказати "Так, не порушує".

Ухвалою від 17.12.2024 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

26.12.2024 через систему "Електронний суд" від Міністерства освіти і науки України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Так, заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що у разі повторного вступу для здобуття освіти за тим самим освітнім ступенем, здобуття вищої освіти відбуватиметься в непослідовному порядку. Саме тому у довідці, сформованій на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (ЄДЕБО), у відповідному полі зазначено "Ні, порушує".

Вказав, що згідно з інформацією, яка міститься в ЄДЕБО, здобувач освіти ОСОБА_1 у 2014 році був зарахований на навчання за освітнім рівнем бакалавра до Вінницького національного технічного університету (далі - ВНТУ), проте був відрахований 29.08.2019. Зазначив, що з 21.08.2024 позивач був зарахований на навчання за освітнім бакалавра до Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського (далі - ВДПУ ім. М.Коцюбинського).

Тому у довідці, сформованій на підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, у відповідному полі правильно зазначено "Ні, порушує", що відповідає дійсності.

У встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі від 17.12.2024 строк третя особа Державне підприємство "Інфоресурс" не скористалась своїм правом надання письмових пояснень щодо суті позовних вимог.

30.12.2024 від представника позивача адвоката Олійник Ю.А. надійшла відповідь на відзив у якій остання просить суд адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали суд встановив, що у період з 01.09.2014 до 29.08.2019 позивач навчався за освітнім рівнем бакалавра на заочній формі навчання в ВНТУ, проте був відрахований з навчального закладу не здобувши відповідний освітній рівень.

Тобто, позивач жодного диплома про здобуття освіти у ВНТУ не отримував.

В подальшому, як слідує з матеріалів справи, відповідно до Довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти №216174 від 27.08.2024 позивач з 01.09.2024 був зарахований на навчання за освітнім рівнем " бакалавр" до ВДПУ ім. М.Коцюбинського.

При цьому, у вказаній довідці також зазначено, що ОСОБА_1 порушено послідовність поточного здобуття освіти, визначену частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".

В зв`язку з цим, представник позивача, діючи в інтересах ОСОБА_1 звернулась до Міністерства освіти і науки України із заявою в якій просила внести в ЄДЕБО інформацію про послідовність здобуття позивачем освіти з висвітленням цієї інформації у довідці про здобувача освіти за даними ЄДЕБО у виді зазначення: "Так, не порушує", враховуючи той факт, що позивач був відрахований з навчального закладу без здобуття освітнього рівня "бакалавр".

На вказану заяву Міністерство освіти і науки України надало відповідь від 08.10.2024 вих. МОН № 3/7171-24, у якій повідомило, що питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб`єктів освітньої діяльності і підстави для самостійного внесення відповідних змін Міністерством відсутні.

29.11.2024 позивач звернувся із заявою до ВДПУ ім. М.Коцюбинського, в якій просив навчальний заклад внести необхідні зміни до Єдиної електронної бази з питань освіти в частині інформації щодо послідовності тримання ним рівнів освіти.

В позовній заяві позивач повідомив, що у відповідь на подану заяву, його в усній формі проінформували про неможливість внесення відповідних змін до ЄДЕБО, у зв`язку з відсутністю для цього відповідного доступу.

Наведене спонукало позивача звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Оцінюючи спірні правовідносини та встановлені обставини справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про освіту" рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Частиною першою статті 5 Закону України "Про вищу освіту" визначено рівні та ступені вищої освіти, зокрема, підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.

Згідно з ч. 4 ст. 5 зазначеного Закону бакалавр ? це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти. Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.

За змістом положень частини першої, другої статті 7 Закону України "Про вищу освіту" документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію. Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.

Для встановлення послідовності здобуття освіти беруться до уваги факти раніше здобутого рівня освіти, що підтверджується документом державного зразка ? дипломом чи свідоцтвом, та теперішній рівень здобуття освіти, що є вищим за раніше здобутий.

Відповідно до ч. 10 ст. 7 цього ж Закону інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Аналіз процитованих норм чинного законодавства свідчить про те, що освітній ступінь бакалавра присуджується лише у разі успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, за наслідком чого здобувачу такої освіти видається відповідний документ, який підтверджує здобуття саме цього рівня вищої освіти.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 01.09.2014 позивач був зарахований на навчання до ВНТУ за освітнім ступенем бакалавр, проте був відрахований 29.08.2019 з вищезазначеного університету в зв`язку з академічною неуспішністю. Отже жодного рівня освіти в цьому навчальному закладі позивач не здобув.

01.09.2024 позивач був зарахований на денну форму навчання за освітнім рівнем "бакалавр" до ВДПУ ім. М.Коцюбинського, де і проходить навчання за денною формою.

Отже, із встановлених судом фактичних обставин справи випливає, що позивач, не здобувши освітній ступінь бакалавра у ВНТУ, 29.08.2019 був відрахований із зазанченого навчального закладу.

Відтак зазначення у довідці від 27.08.2024 № 216174 про здобувача освіти за даними ЄДЕБО щодо ОСОБА_1 інформації про те, що поточне здобуття ним освіти порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", не відповідає дійсності та положенням чинного законодавства.

За таких обставин дії Міністерства освіти і науки України щодо відмови у внесенні змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, щодо ОСОБА_1 є неправомірними.

Вирішуючи питання щодо способу захисту порушеного права позивача, суд зважає на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України "Про освіту" у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система Єдина державна електронна база з питань освіти.

Згідно з ч. 5 ст. 74 цього Закону держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов`язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.

Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратор Електронної бази:

- здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази;

- відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі;

- забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази;

- проводить навчання для роботи з Електронною базою;

- здійснює інші заходи, передбачені законом.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 74 Закону України "Про освіту" положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 5 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, що затверджене наказом МОН України від 08.06.2018 № 620, власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором державне підприємство "Інфоресурс", що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.

Розпорядник ЄДЕБО є володільцем інформації, що міститься в ЄДЕБО. Водночас за правилами пункту 2 розділу ІІІ Положення про ЄДЕБО інформація вноситься до ЄДЕБО за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення ЄДЕБО або спеціалізованого програмного забезпечення, що використовується уповноваженими суб`єктами, узгодженого з технічним адміністратором ЄДЕБО.

Відповідно до пункту 1 розділу ІV Положення про ЄДЕБО розпорядник ЄДЕБО:

1) вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО;

2) здійснює контроль за забезпеченням захисту інформації в ЄДЕБО згідно із законодавством;

3) використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством;

4) вносить до ЄДЕБО інформацію щодо:

- ліцензування (рішення про видачу, анулювання ліцензій на провадження освітньої діяльності, звуження, розширення освітньої діяльності) суб`єктів освітньої діяльності відповідно до ліцензійних умов на провадження освітньої діяльності;

- результатів перевірок, ініційованих розпорядником ЄДЕБО, щодо дотримання суб`єктами освітньої діяльності ? ліцензіатами ліцензійних умов на провадження освітньої діяльності;

- акредитації спеціальностей, напрямів підготовки у закладах освіти, освітньо професійних програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів освітньо кваліфікаційного рівня "молодший спеціаліст", а також освітньо-професійних програм у сфері фахової передвищої освіти (до затвердження положення про акредитацію освітньо-професійних програм у сфері фахової передвищої освіти);

- іншу інформацію, визначену законодавством;

5) забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п`ятим-сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису;

6) встановлює вимоги до апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО;

7) визначає:

- перелік інформації, доступ до якої надається уповноваженим суб`єктам;

- вартість послуг з організації та підтримання доступу до ЄДЕБО, а також інших послуг, пов`язаних з ЄДЕБО та її реєстрами, що надаються технічним адміністратором ЄДЕБО.

Отже, за наведеного нормативного регулювання, Міністерство освіти і науки України є відповідальною особою за організаційне забезпечення ЄДЕБО та встановлення вимог апаратного та програмного забезпечення ЄДЕБО.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у внесенні на вимогу позивача змін до відомостей, що містяться в ЄДЕБО, щодо факту дотримання ним послідовності навчання, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".

При цьому, оскільки підставою звернення до суду з даним позовом фактично слугувала протиправна відмова відповідача у внесенні на вимогу позивача змін до відомостей, що містяться в ЄДЕБО, щодо факту дотримання ним послідовності навчання, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", тому, на думку суду, позовні вимоги мають бути задоволенні частково, а саме у спосіб визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у внесенні таких змін.

Щодо тверджень відповідача про неможливість вчинення відповідних дій, які є необхідними для поновлення прав та інтересів позивача, суд оцінює критично і при вирішенні справи до уваги не бере.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування" (серед інших справа "Рисовський проти України", заява № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71).

Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Окремі аспекти принципу належного врядування також були зазначені ЄСПЛ у справах "Армазова проти Республіки Молдова" (Arzamazova v. The Republic of Moldova, заява №38639, п.52), "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia, заява №32457/05, п. 40), "Графов проти України" (заява № 4809/10), "Чакаревич проти Хорватії" (Сakareviс v. Croatia, заява № 48921/13), з аналізу яких можна дійти висновку, що у рішеннях ЄСПЛ сформувалась стала практика щодо розуміння принципу належного урядування, до змісту якого можна включити п`ять головних складових елементів: 1) покладення на суб`єктів владних повноважень зобов`язання запроваджувати внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок; 2) якщо діяльність суб`єкта владних повноважень впливає на основоположні права людини, такі суб`єкти повинні діяти вчасно, в належний і якомога послідовніший спосіб; 3) ризик будь-якої помилки суб`єкта владних повноважень повинен покладатися на такого суб`єкта, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; 4) застосування принципу належного урядування, як правило, не повинно перешкоджати суб`єкту владних повноважень виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість; 5) потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій суб`єкта владних повноважень.

Також у постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № П/811/1015/16 зазначено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень ст. 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Крім того, суд бере до уваги позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість ключових доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково у визначений судом спосіб.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, оскільки позов по суті задоволено, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору. Адже, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірних дій суб`єкта владних повноважень, а спір по суті вирішено в користь позивача, тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов`язується виключно зі способом захисту порушених прав останнього.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо відмови у внесенні змін до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, щодо ОСОБА_1 , яка викладена у листі за № 3/7171-24 від 08.10.2024.

Зобов`язати Міністерство освіти і науки України внести зміни до даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти щодо порушення ОСОБА_1 черговості здобуття освіти, визначеної ст.10 Закону України "Про освіту", а саме: в розділі "На підставі даних, що містяться у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття світи не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" - вказати "Так, не порушує".

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Міністерство освіти і науки України (пр-т Берестейський, 10, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 38621185)

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна