Ухвала від 29.05.2025 по справі 420/9504/25

Справа № 420/9504/25

УХВАЛА

29 травня 2025 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Свида Л.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області про визнання дій протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області про визнання противоправними дій відповідача щодо розрахунку суми компенсації днів невикористаної відпустки 358 днів за період роботи: суддею Суворовського районного суду м. Херсона та суддею Херсонського міського суду Херсонської області виходячи з розрахунку середнього заробітку без врахування вимог абз.2 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 року №100 про розрахунок середнього заробітку, обчисленого виходячи з виплат, нарахованих позивачу за період з 01 січня по 30 листопада 2023 року, зобов`язання відповідача здійснити перерахунок розміру компенсації 358 днів невикористаної відпустки за період роботи суддею Суворовського районного суду м. Херсона та суддею Херсонського міського суду Херсонської області, виходячи з середнього заробітку, обчисленого виходячи з виплат, нарахованих позивачу за період з 01 січня по 30 листопада 2023 року відповідно до абз.2 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 року №100 та виплатити недонараховану суму компенсацію за невикористану відпустку.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 року вказаний позов залишено без руху та позивачу наданий термін для усунення недоліків шляхом надання позивачем до Одеського окружного адміністративного суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з відповідними доказами поважності причин його пропуску у 10-денний строк з дня отримання ухвали.

На виконання ухвали суду від 07.04.2025 року позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви. В заяві позивач зазначає, що він особисто вважає, що строки звернення до суду з даним позовом взагалі не пропущені. З обставин справи про помилковий розрахунок середнього заробітку як він зазначив у позові йому стало відомо 30.12.2024 року тому відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України це є датою коли він дізнався про порушення свого права. Крім того, позивач зазначає про те, що розрахунок він отримав дійсно 18.01.2024 року, але воно не може вважатися повідомленням за ст.116 КЗпП України. Це був просто розрахунок вказівка суми нарахованої компенсації, не більш. З зазначеного розрахунку він не міг ніяким чином дізнатися про помилку у розрахунку середнього заробітку і не повинен дізнатися про це з нього. Тому обчислення строку звернення повинне проводитися все ж таки з дати коли він припускає про порушення свого права, навіть не дізнався ще, оскільки можливе відповідач добровільно усунить помилку. Щодо причин того, чому позивач не звернувся з позовом раніше до 18.04.2024 року він зазначаю, що на початку 2024 року він звертався до відповідача з питань нарахування та виплати компенсації виходячи з розміру суддівської винагороди. Верховним судом тільки 25.02.2025 року було відмовлено йому в розгляді касаційної скарги. Але крім Верховного суду ніякий суд першій чи апеляційній інстанції не міг змінити висновок Верховного суду щодо розрахунку компенсації виходячи з середнього заробітку. Тому позивач просить врахувати що до 25.02.2025 року він добросовісно відстоював свої інтереси щодо розрахунку виходячи з розміру судової винагороди на час звільнення. Тому позивач просить врахувати ці обставини та поновити йому строк на звернення до суду з цим позовом.

Від відповідача надійшла заява про повернення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 , оскільки позивач пропустив строк звернення до чуду із цим позовом. Територіальне управління звертає увагу суду, що позивач не звертався до Територіального управління на початку 2024 року з питанням нарахування та виплати компенсації, як він стверджує у своїй заяві. Дана інформація не відповідає дійсності. Разом з тим, позивачем 17.04.2024 року було подано позовну заяву до Одеського окружного адміністративного суду з вимогами до ТУ ДСАУ в Херсонській області про визнання протиправними та зобов`язання здійснення доплати компенсації за днів невикористаної відпустки, в додатках до якої було долучено копію розрахунку від 18.01.2024 року. Ухвалою судді Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/12462/24 було відкрито провадження, зобов`язано Територіальне управління надати суду довідку про розрахунок компенсації ОСОБА_1 . Відповідно, з наданими документами позивач був ознайомлений. 24 жовтня 2024 року рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову було відмовлено, постановою апеляційної інстанції від 21 січня 2025 року зазначене рішення було залишено без змін. Отже, позивач був учасником справи, надавав до суду документи, знайомився з наданими суду документами Територіального управління, мав змогу звернутися до Територіального управління із запитом, однак не зробив цього, а звернувся до суду із позовом лише 31.03.2025 року, через рік, обґрунтовуючи пропущення процесуальних термінів звернення до суду своєю не згодою із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» та намірами його оскарження у Конституційному суді.

Відповідно до ч. 1, 3, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Строки звернення до суду у справах щодо недотримання законодавства про оплату праці встановлені ст. 233 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону України від 01.07.2022 року №2352-IX чинній з 19.07.2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Таким чином, право на звернення до суду з даним позовом обмежене тримісячним строком.

Так, інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

За практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться в залежність від вказаних обставин, а вирішується з огляду на факт, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права та не може змінювати момент, з якого позивач дізнався про порушення такого права.

Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом місяця від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.

В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Установлення процесуальних строків процесуальним законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних обов`язків.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що спір виник у зв`язку з противоправними діями відповідача щодо розрахунку суми компенсації днів невикористаної відпустки 358 за період роботи: суддею Суворовського районного суду м. Херсона та суддею Херсонського міського суду Херсонської області виходячи з розрахунку середнього заробітку без врахування вимог абз.2 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 року №100 про розрахунок середнього заробітку, обчисленого виходячи з виплат, нарахованих позивачу за період з 01 січня по 30 листопада 2023 року.

В позовній заяві позивач зазначає, що 18 січня 2024 року проведений остаточний розрахунок, отже строк звернення до суду з цим позовом розпочався 18 січня 2024 року.

З програмного забезпечення «ДСС» вбачається, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду 29 квітня 2024 року відкрито провадження у справі №420/12462/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Територіального управління Держаної судової адміністрації України в Херсонській області про визнання противоправними дій Територіального управління Держаної судової адміністрації України в Херсонській області щодо обмеження суми компенсації днів невикористаної відпустки за період роботи: суддею Суворовського районного суду м. Херсона з 26.01.1993 року по 08.2016 року розміром суми перерахованої на депозитний рахунок, недоплати компенсації днів невикористаної відпустки за період роботи: суддею Суворовського районного суду м. Херсона з 26.01.1993 року по 08.2016 року та суддею Херсонського міського суду Херсонської області з 08.2016 року по 26.12.2016 року та зобов`язання Територіального управління Держаної судової адміністрації України в Херсонській області здійснити перерахунок розміру оплати компенсації 358 днів невикористаної відпустки за період роботи: суддею Суворовського районного суду м. Херсона з 26.01.1993 року по 08.2016 року та суддею Херсонського міського суду Херсонської області з 08.2016 року по 26.12.2016 року включно, виходячи з судової винагороди на час її нарахування та виплати, та виплатити недоплачену суму компенсації за невикористані дні відпустки.

Зазначеною ухвалою витребувано у Територіального управлінні Державної судової адміністрації України в Херсонській області довідку про розрахунок компенсації за невикористану відпустку за період роботи: суддею Суворовського районного суду м. Херсона з 26.01.1993 року по 08.2016 року; довідку про розрахунок компенсації за невикористану відпустку за період роботи: суддею Херсонського міського суду Херсонської області з 08.2016 року по 26.12.2016 року включно.

Отже, під час розгляду справи №420/12462/24 позивач достеменно знав про суми компенсації за невикористані відпустки.

Таким чином, позивач не тільки міг дізнатися, а дійсно дізнався про порушення своїх прав ще у квітні 2024 року з наданих на виконання ухвали Одеського окружного адміністративного суду 29 квітня 2024 року довідок, проте до суду звернувся лише 01.04.2025 року.

Суд роз`яснює, що обмеження строку на звернення до адміністративного суду не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.

При цьому, позивачем не наведено існування об`єктивно непереборних обставин, які унеможливили своєчасне звернення до суду з цими вимогами, у зв`язку із чим суд визнає неповажними зазначені заявником в заяві причини пропуску строку звернення.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 48 рішення Європейського суду з прав людини «Пономарьов проти України» (№ 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Водночас навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», пункт 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» визначено, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» № 11681/85).

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, а вказані підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду суд визнає неповажними.

Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст.123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Отже, суд приходить до висновку, що наявні правові підстави для повернення позовної заяви позивачу.

Керуючись ст.ст. 122, 169, 248, 294, 295 КАС України, суддя, -

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 звернення до суду з даним позовом.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області про визнання дій протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - повернути без розгляду.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду в порядку, передбаченому законом.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала суду може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Леонід СВИДА