Постанова від 28.05.2025 по справі 915/207/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 рокум. ОдесаСправа № 915/207/25Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" Варічева Л.С.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення" Давидов А.М.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна"

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2025 про розстрочення виконання судового рішення, прийняту суддею Смородіновою О.Г., м. Миколаїв, повний текст складено 31.03.2025,

у справі №915/207/25

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна"

до боржника: Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення"

про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості у сумі 281 000 грн

ВСТАНОВИВ:

17.02.2025 в порядку наказного провадження Господарським судом Миколаївської області видано судовий наказ у справі №915/207/25 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" заборгованість у сумі 281000 грн, а також 302,80 грн судового збору.

05.03.2025 до суду першої інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення" надійшла заява б/н від 05.03.2025 (вх.№3372/25 від 05.03.2025), в якій останнє просило розстрочити виконання судового наказу Господарського суду Миколаївської області №915/207/25 від 17.02.2025 на 8 місяців наступним чином: до 01.04.2025 30000 грн; до 01.05.2025 30000 грн; до 01.06.2025 30000 грн; до 01.07.2025 30000 грн; до 01.08.2025 30000 грн; до 01.09.2025 30000 грн; до 01.10.2025 30000 грн.

Зазначена заява обґрунтована тим, що у зв`язку зі скрутним матеріальним становищем клієнтів боржника, викликаним запровадженими карантинними заходами через поширення COVID-19, та зменшенням чистого прибутку Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення" внаслідок широкомасштабної військової агресії проти України та введення на території держави воєнного стану з 24.02.2022, у боржника відсутня можливість одномоментної сплати всієї суми боргу за судовим наказом у даній справі через брак грошових коштів. При цьому боржник визнає факт наявності боргу та не ухиляється від покладених на нього обов`язків, оскільки у лютому місяці 2025 року на користь стягувача вже було сплачено 41000 грн, внаслідок чого поточна заборгованість зменшилась до 240000 грн, а тому заявник має намір повністю та добровільно погасити борг за судовим наказом шляхом поетапної сплати грошових коштів частинами, тим більше, що наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення" значної дебіторської заборгованості свідчить про існування активу, за рахунок якого можливо погасити борг перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна", між тим зазначена дебіторська заборгованість утворилася у зв`язку з невиконанням зобов`язань фізичними особами (клієнтами боржника), але в умовах воєнного стану стягнення такої заборгованості з фізичних осіб потребує значного часу.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2025 у справі №915/207/25 (суддя Смородінова О.Г.) частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення" б/н від 05.03.2025 (вх.№3372/25 від 05.03.2025) про розстрочення виконання судового рішення; розстрочено виконання судового наказу Господарського суду Миколаївської області №915/207/25 від 17.02.2025 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" заборгованість у сумі 281000 грн, а також 302,80 грн судового збору на 6 місяців зі сплатою рівними частинами щомісячно за таким графіком: до 01.04.2025 40302,80 грн, до 01.05.2025 40000 грн, до 01.06.2025 40000 грн, до 01.07.2025 40000 грн, до 01.08.2025 40000 грн, до 01.09.2025 40000 грн; в іншій частині заяви відмовлено.

Дана ухвала суду мотивована наявністю правових підстав для розстрочення Товариству з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення" виконання судового наказу Господарського суду Миколаївської області №915/207/25 від 17.02.2025 з огляду на існування обставин, що утруднюють одномоментне виконання судового рішення, а також те, що виконання останнього з розстроченням на 6 місяців не порушить баланс інтересів сторін, а, навпаки, сприятиме досягненню мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом стягувача.

Не погодившись з постановленою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2025 про розстрочення виконання судового рішення у справі №915/207/25 та відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення" б/н від 05.03.2025 (вх.№3372/25 від 05.03.2025).

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що під час постановлення оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд необґрунтовано послався на наявність обставин істотного ускладнення виконання боржником судового наказу шляхом одномоментного погашення всієї суми боргу, оскільки такі обставини не доведені за допомогою належних доказів, у зв`язку з чим висновок суду щодо можливості розстрочення виконання судового наказу з урахуванням фінансового стану боржника не відповідає обставинам справи та безпідставно порушує баланс інтересів сторін, адже надане боржникові розстрочення продовжує період відновлення порушеного права стягувача.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 14.05.2025 (вх.№1479/25/Д1 від 14.05.2025) Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення" просить залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" без задоволення, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2025 про розстрочення виконання судового рішення у справі №915/207/25 без змін. Зокрема, боржник посилається на те, що ним сумлінно виконується оскаржувана ухвала місцевого господарського суду, розстрочення виконання судового рішення на підставі якої жодним чином не сприяє ухиленню Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення" від сплати боргу, тим більше, що останнє вживає всіх заходів для дострокового перерахування грошових коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна", враховуючи матеріальні інтереси стягувача.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 30.04.2025 у справі №915/207/25 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 19.05.2025 призначено дану справу до розгляду на 28.05.2025 о 12:00.

У судовому засіданні 28.05.2025, проведеному в режимі відеоконференції, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" підтримав апеляційну скаргу; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення" висловив заперечення проти її задоволення.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

В силу статті 1291 КонституціїУкраїни суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

За умовами частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частинами першою, другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №11-рп/2012 від 25.04.2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело як джерело права.

За умовами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні по справі "Деркач та Палек проти України" Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, даний пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії").

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").

У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

В силу частин першої, п`ятої статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Частинами третьою, четвертою статті 331 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, надання відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення є процесуальною дією суду, яка вчиняється останнім за встановлення обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.

При цьому колегією суддів враховується, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, вказана норма процесуального закону не вимагає.

Законодавцем визначено чіткі критерії для застосування відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення, обмежено строк надання такого відстрочення (розстрочення) виконання, визначено можливість вжиття заходів забезпечення на період дії відстрочки (розстрочення) та не передбачено можливості настання наслідків щодо порушення конституційного принципу обов`язковості виконання судового рішення.

Аналогічну правову позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 16.10.2020 у справі №905/2912/15.

Розстрочення означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатися господарським судом. При цьому розстрочення є можливим при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками, декілька індивідуально визначених речей тощо).

На державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява №6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява №60858/00).

Питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.

Розстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача.

Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.09.2020 у справі №905/30/16, від 14.07.2020 у справі №908/1884/19 та від 16.01.2020 у справі №910/1820/19.

Тобто, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але також необхідно враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Водночас чинним законодавством України не передбачено вичерпного переліку обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки (розстрочення), натомість встановлено лише критерії для визначення таких обставин. Зокрема, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочення виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан; стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення; щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Крім того, обставини, за яких виконання рішення неможливе, повинні існувати насправді, в реальності, та безпосередньо перешкоджати його виконанню в строки, в обсязі та в порядку, визначені у рішенні, а тому не є підставами для надання відстрочки або розстрочення виконання рішення обставини, які зумовлені суб`єктивним фактором і неправомірною поведінкою самого боржника.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів зауважує на тому, що відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку після оцінки обставин справи, наведених учасниками справи, наданих ними обґрунтувань та дослідження доказів.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За умовами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями статті 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголосив, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей", тобто суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують її аргументи. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

Дослідивши докази, надані боржником на обґрунтування своєї позиції щодо можливості розстрочення виконання судового наказу Господарського суду Миколаївської області №915/207/25 від 17.02.2025, зокрема, документи фінансової звітності, якими підтверджено зменшення чистого прибутку Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення" від реалізації продукції та недостатність коштів для погашення боргу перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна", суд апеляційної інстанції зазначає, що майновий стан боржника є тією обставиною, яка утруднює саме одномоментне виконання ним вищенаведеного судового рішення.

Крім того, місцевим господарським судом при постановленні оскаржуваної ухвали обґрунтовано враховано в якості надзвичайної події загальновідому обставину військової агресії проти України, яка неодмінно впливає на спроможність своєчасного виконання судових рішень, проте не лише для бюджетних установ, підприємств та організацій, а також і в значній мірі для підприємств, які втратили можливість повноцінно проводити свою господарську діяльність.

Колегія суддів вбачає, що на момент розгляду заяви про розстрочення виконання судового наказу боржник добровільно сплатив 14,6% суми грошових коштів, присудженої судом до стягнення, що свідчить про вчинення боржником активних дій на погашення заборгованості та реальну можливість останнього здійснити добровільне погашення боргу не негайно (одномоментно), а на умовах розстрочення.

Водночас апеляційний господарський суд наголошує на тому, що розстрочення виконання судового рішення жодним чином не зменшує суму грошових коштів, яка має бути сплачена боржником на виконання судового наказу Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2025 у справі №915/207/25, натомість таке розстрочення забезпечить реальне виконання останнім цього рішення без накопичення боргів, у тому числі і з заробітної плати, тобто дозволить досягти мети виконання судового рішення з дотриманням балансу інтересів обох сторін (співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора), тим більше, що тривалість відповідного розстроченням для стягувача не є надмірною, оскільки воно передбачає щомісячну сплату божрником частини загальної суми заборгованості.

За таких обставин, враховуючи відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні його діяльності чи завдання останньому збитків в результаті розстрочення виконання судового наказу у даній справі, з огляду на кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та не могла не вплинути негативно на фінансовий стан боржника, недостатність у нього коштів для одномоментного погашення боргу перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна", що підтверджується наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами, а також беручи до уваги часткове погашення боржником заборгованості перед стягувачем, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення" б/н від 05.03.2025 (вх.№3372/25 від 05.03.2025) та розстрочення виконання судового наказу Господарського суду Миколаївської області №915/207/25 від 17.02.2025 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" заборгованості у сумі 281000 грн, а також 302,80 грн судового збору строком на 6 місяців, що є адекватним проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами законодавства, яке регулює порядок виконання судових рішень, у тому числі і можливість розстрочення їх виконання, що належить до дискреційних повноважень суду.

Доводи апелянта про відсутніcть доказів на підтвердження того, що боржник знаходиться у важкому фінансово-економічному становищі, апеляційним господарським судом не приймаються до уваги, оскільки висновки суду першої інстанції про майновий стан Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення" та існування виняткових негативних обставин обґрунтовані доказами, наявними у матеріалах справи.

Твердження апелянта щодо неврахування місцевим господарським судом вини відповідача у виникненні заборгованості колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки сама по собі наявність вини Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення" у неналежному виконанні зобов`язань в силу вимог чинного процесуального законодавства жодним чином не унеможливлює застосування інституту розстрочення виконання судового рішення, адже не спростовує доведеність заявником існування обставин, що станом на теперішній час істотно ускладнюють одномоментне виконання судового рішення у цій справі.

Водночас надання такого розстрочення не заблокує роботу підприємства боржника та дозволить останньому отримати дохід, який в подальшому спрямувати на погашення заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Миколаївське кабельне телебачення", при цьому Господарським судом Миколаївської області при постановленні оскаржуваної ухвали було правомірно враховано як можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, так і такі ж наслідки для стягувача, у зв`язку з чим визначено період розстрочення, який становить 6 місяців, що передбачено чинним процесуальним законом та повністю узгоджується з усталеною практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України (зокрема, "Корнілов та інші проти України", "Крапивницький та інші проти України" тощо).

Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що питання розстрочення виконання судового рішення належить до дискреційних повноважень суду, який, у свою чергу, навів належні та достатні підстави в обґрунтування свого висновку про розстрочення виконання судового наказу у цій справі на 6 місяців шляхом сплати коштів рівними частинами, і в даному випадку не вбачається, що суд першої інстанції використав свої повноваження з порушенням вимог чинного законодавства або з недотриманням "справедливого балансу" між сторонами, а доводи скаржника стосовно порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при постановленні оскаржуваної ухвали від 25.03.2025 у справі №915/207/25 не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акта колегія суддів не вбачає.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284, 331 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна" залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.03.2025 про розстрочення виконання судового рішення у справі №915/207/25 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Медіа Група Україна".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до приписів статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено та підписано 02.06.2025.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук