Рішення

від 13.05.2025 по справі 908/1634/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 26/56/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2025 Справа № 908/1634/24(908/3421/24)

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МЕНЕЛАЙ, код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1)

до відповідачів: 1/ ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ); 2/ ФО ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ); третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: розпорядник майна, арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162)

про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 2 018 058, 91 грн

в межах справи № 908/1634/24

про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю МЕНЕЛАЙ, код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1)

кредитор ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 )

розпорядник майна арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162)

Представники сторін:

від позивача Чміль Ю.В.

від відповідачів не з`явились

третя особа не з`явилась

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Запорізької області 27.12.2024 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю МЕНЕЛАЙ, код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1) до відповідачів: 1/ ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ); 2/ ФО ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ); третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: розпорядник майна, арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162) про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 2 018 058, 91 грн, для розгляду в межах справи № 908/1634/24 про банкрутство позивача.

27.12.2024 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/3421/24 розподілено судді Юлдашеву О.О.

Ухвалою суду від 24.01.2025 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНЕЛАЙ» для розгляду в межах справи № 908/1634/24 про банкрутство позивача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви. Постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 04.03.2025 о/об 11-45 год.

Позивач, відповідачі та третя особа у судове засідання не з`явились.

До суду було повернуто ухвалу господарського суду від 24.01.2025 адресовану відповідачу-2 ОСОБА_2 з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

В матеріалах справи міститься інформація з Єдиного державного демографічного реєстру, де зазначено, що ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Отже, вказана адреса відповідача-2 в позовній заяві є вірною.

До суду надійшли наступні документи:

- 25.02.25 лист Департаменту надання адміністративних послуг Київської міської державної адміністрації на виконання ухвали суду від 24.01.25;

- 27.02.25 клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи;

- 04.03.25 заява позивача про проведення судового засідання за відсутності представника;

- 04.03.25 заява третьої особи про розгляд справи без її участі;

- 04.03.25 відповідь позивача на відзив відповідача-1 на позовну заяву.

Ухвалою суду від 04.03.2025 року судове засідання відкладено на 13.05.2025 об 11-00.

В судовому засіданні Представник Позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «НАДРА» 23.01.2008 був укладено кредитний договір №25/П/РП/2008-840 на підставі якого ВАТ КБ «НАДРА» надав Відповідачу 1 кредитні кошти на суму 136 794,24 доларів США. В той же день з метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «НАДРА» укладено договір поруки. Оскільки свої кредитні зобов`язання не виконані, то Банк звернувся до суду з позовною заявою щодо стягнення заборгованості. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22.11.2010 у справі №2-12876/10 стягнуто солідарно з Відповідачів на користь ВАТ «КБ «Надра» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 177 349,62 доларів США, що в еквіваленті складає 1 414 895,29 гривень, судовий збір 1 700,00 гривень, ІТЗ розгляду справи 120,00 гривень. 05 серпня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений Договір №GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги, за умовами якого до ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» перейшло право вимоги за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №25/П/РП/2008-840 від 23.01.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», а також за договором поруки, укладеним між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра». В подальшому 30.09.2020 року між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Брайт Інвестмент» був укладений договір №GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги відповідно до умов якого до ТОВ «Брайт Інвестмент» перейшло право вимоги за кредитним договором №25/П/РП/2008-840 від 23.01.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», а також за договором поруки, укладеним між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра». Та 04.06.2024 року між ТОВ «Брайт Інвестмент» та ТОВ «МЕНЕЛАЙ» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги №04062024-8С, відповідно до якого ТОВ «Брайт Інвестмент» відступило ТОВ «МЕНЕЛАЙ» право вимоги, за кредитним договором №25/П/РП/2008-840 від 23.01.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», а також за договором поруки, укладеним між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра». Відповідачами не виконано умови кредитного договору щодо погашення кредитної заборгованості до теперішнього часу. Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Відповідно до п.7 Кредитного договору №25/П/РП/2008-840 від 23.01.2008 року передбачено, що сторони керуючись ст. 259 ЦК України дійшли згоди збільшити строк позовної давності (10 років) до правовідносин, що виникають з підстав виконання зобов`язань за кредитним договором. Як вбачається з рішення суду від 22.11.2010 року, сума боргу виникла саме за кредитним договором №25/П/РП/2008-840 від 23.01.2008 року внаслідок не виконання кредитних зобов`язань Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Отже, Позивачем було нараховано 3% річних у відповідності до ст. 625 ЦК України за період з 12.02.2013 по 23.02.2022 (тобто до введення воєнного стану), повністю відповідає умовам кредитного договору, вимогам норм діючого законодавства України та правовій позиції Верховного Суду.

Відповідачі у судове засіданні у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, зокрема судом було розміщено (оприлюднено) на веб-порталі Судової влади України оголошення про виклик у судове засідання по справі № 908/1634/24(908/3421/24) відповідачів.

Відповідачем 1 було подано відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. На підставу своїх заперечень Відповідач 1 зазначає, що Позивач не підтвердив належними доказами того, що він дійсно є новим кредитором у зобов`язанні та що він набув право вимоги до Відповідача на підставі вказаного ним договору, жодних повідомлень та договорів на зміну кредитора Відповідачу не надавалось. Отже Позивач не довів та не підтвердив належними доказами свого права вимоги до Відповідача у цій справі, в тому числі щодо вимог про стягнення трьох процентів річних. Також Відповідач 1 вважжає, що наданий Позивачем розрахунок заборгованості із сплати 3 % річних є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум та не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог Позивача до Відповідачів. Доведеність наявної суми заборгованості за кредитом, є обов`язком позивача, за таких обставин, Позивачем не доведено належними та допустимими доказами заявлений розмір заборгованості. Окрім цього, Відповідач 1 зазначає, що Позивач намагається стягнути з Відповідачів грошові кошти за задавненою вимогою. Так судовим рішенням у справі стягувачу було відмовлено у видачі дубліката виконавчого документа та у поновленні строку на пред`явлення його до виконання, тобто вимоги, які виникли на підставі рішення суду, не можуть бути захищені в судовому порядку, то між сторонами виникло натуральне зобов`язання, до якого не можуть бути застосовані положення ст. 625 ЦК України. Отже Позивач втратив своє право вимоги на примусове виконання Відповідачами своїх зобов`язань за кредитним договором та рішенням суду (строк пред`явлення до виконання рішення суду), і тому основне зобов`язання Відповідача за кредитним договором встановлене на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22.11.2010 року, вже не підлягає примусовому виконанню. Крім того Відповідачем 1 заявлено строк позовної давності, оскільки пункт 7 Кредитного договору №25/П/РП/2008-840 від 23.01.2008 року не підлягає до застосування.

У судовому засіданні 13.05.2025 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 240 ГПК УКраїни.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника Позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

Судом встановлено, що 23.01.2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством КБ «Надра» (найменування змінено на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства») було укладено Кредитний договір № 25/П/РП/2008-840, відповідно до умов якого, Банк надав Відповідачу кредит у іноземній валюті у розмірі 136 794,24 доларів США з виплатою процентної ставки 13,79 % річних строком до 22 січня 2026 року.

23.01.2008 року з метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_2 (далі Відповідач 2) та Відкритим акціонерним товариством КБ «Надра» укладено договір поруки, відповідно до якого Відповідач 2 у разі невиконання Відповідачем 1 умов кредитного договору, стає солідарним боржником та відповідає перед Банком всім своїм майном, яке їм належить на праві власності та особистими коштами (п.1 вказаного договору Поруки).

05 серпня 2020 року відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений Договір №GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги. За умовами даного Договору ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №25/П/РП/2008-840 від 23.01.2008, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», а також за договором поруки, укладеним 23.01.2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра».

30 вересня 2020 року між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» був укладений Договір №GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги. За умовами даного Договору ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №25/П/РП/2008-840 від 23.01.2008, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», а також за договором поруки, укладеним 23.01.2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра».

04 червня 2024 року між ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» та ТОВ «Менелай» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги №04062024-8С. За умовами даного Договору ТОВ «Менелай» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №25/П/РП/2008-840 від 23.01.2008, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», а також за договором поруки, укладеним 23.01.2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра».

Частиною 1 ст. 512 ЦК України, визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).

Відповідно до ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним.

Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про відступлення права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про відступлення права вимоги, на що посилається Відповідач 1, не припиняє зобов`язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні 3% річних за тривале невиконання зобов`язання на користь нового кредитора. Доказів виконання зобов`язання первісному кредитору Відповідачами не надано.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що Позивачем було направлено на всі відомі адреса Відповідачів повідомлення про заміну кредитора.

Відповідачами не було заявлено заяв, клопотань щодо витребування доказів на підтвердження або спростування повідомлення про заміну кредитора попередніми кредиторами, а також щодо витребування оригіналів договорів відступлення права вимоги.

Відповідно до ч.4 ст.74 ГПК суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Позивачем було надано докази на підтвердження набуття права вимоги за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №25/П/РП/2008-840 від 23.01.2008 року, укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», а також за договором поруки, укладеним 23.01.2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра».

Відповідачем 1 не спростовано належними, достатніми та допустимими доказами набуття Позивачем права вимоги за кредитним договором №25/П/РП/2008-840 від 23.01.2008 року та за договором поруки від 23.01.2008 року.

Відповідачем зобов`язання за кредитним договором виконувались не належними чином у зв`язку з чим ПАТ КБ «НАДРА» звернулося до Шевченківського районного суду міста Києва з позовною заявою про стягнення заборгованості з Відповідача.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22.11.2010 у справі №2- 12876/10 стягнуто солідарно з Відповідачів на користь ВАТ «КБ «Надра» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 177 349,62 доларів США, що в еквіваленті складає 1 414 895,29 гривень, судовий збір 1 700,00 гривень, ІТЗ розгляду справи 120,00 гривень.

За приписами ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах прав та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує насліди прострочення виконання грошового зобов`язання.

ВАТ КБ «Надра» свої зобов`язання виконав у повному обсязі, а саме - в порядку передбаченому Договором видав Відповідачу 1 грошові кошти.

Відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором №25/П/РП/2008-840 від 23.01.2008 року не виконала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, яка підтверджена рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22.11.2010 року у справі №2-12876/10.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення боргу. Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, то наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 19.06.2019 №703/2718/16-ц, від 19.06.2019 №646/14523/15.

Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, від 10.04.2018 та 27.04.2018 у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, від 11.03.2020 у справі № 910/5587/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446 цс 18, вказано, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

У випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17. Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), від 05.10.2022 року у справі №463/9914/20.

Закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє а ні кредитного договору, а ні відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.

Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором кредиту солідарно як з боржника так і з поручителів, яке не виконане останніми, не звільняє їх від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Отже право кредитора на звернення до суду із позовом на підставі статті 625 ЦК України про стягнення трьох процентів річних та інфляційних витрат за весь період прострочення виконання рішення суду виникає як до боржника так і до поручителя, оскільки останній, у зв`язку з винесенням судового рішення про стягнення заборгованості також набув статусу боржника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446 цс 18, зазначено що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. У рішенні суду визнано грошові зобов`язання, визначено їх розмір; ці зобов`язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

При цьому положення статті 625 ЦК України передбачає, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть визначатися у рішенні суду. Зазначена позиція підтверджена у постановах Верховного суду від 27 вересня 2023 року справі № 753/23427/19, від 27 березня 2024 у справі № 947/37625/21.

У своій постанові від 08 лютого 2024 року по справі № 303/9999/21 Верховний Суд дійшов висновку, що при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.

Тобто кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, а саме, стягнення 3% річних внаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду. Зазначена позиція підтверджена у постановах Верховного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 296/12238/15-ц, провадження № 61-29294св18, від 31.07.2024 року у справі № 161/11703/22.

Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем було нараховано 3% річних на суму заборгованості визначеному на підставі рішення суду, а отже твердження Відповідача 1 щодо не доведення заявленого розміру заборгованості спростовуються наданими доказами.

Відповідач 1 свого контррозрахунку не навів.

Доказів сплати заборгованості за рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22.11.2010 у справі №2-12876/10 в повному обсязі та/або частково Відповідачами до суду не подано.

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Верховний Суд неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Верховний суд у своїй постанові від 23 жовтня 2024 року по справі № 753/25081/21 дійшов висновку, що «справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру».

Правовий аналіз положень статей 526,599,611,625 ЦК Українидає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбаченихстаттею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.

У Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року в справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) зроблено висновок, що «натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку».

Разом з цим, доцільно звернути увагу на постанову Верховного Суду від 28 вересня 2021 року по справі № 759/4755/19, в якій суд зазначив, що у справі № 757/44680/15-ц, яка переглядалась об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, судами попередніх інстанцій встановлені обставини щодо спливу позовної давності за вимогами кредитора про стягнення заборгованості за кредитом та процентами за його користування і судовим рішенням, яке набрало законної сили, відмовлено у задоволенні позову про їх стягнення, тому колегія суддів касаційного суду вважала вказане зобов`язання натуральним і дійшла висновку про відсутність у кредитора права нараховувати суми, визначені статтею 625 ЦК України. Отже, відсутні підстави вважати зобов`язання за кредитним договором натуральним зобов`язанням, оскільки рішенням суду вже захищена у судовому (примусовому) порядку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зазначено, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання; наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Зазначена позиція підтверджена Верховним Судом у постанові від 29.11.2023 року по справі №753/1527/22, де суд зазначив, що оскільки кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання вже не є натуральним, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням, до моменту його повного виконання і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Відповідні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом, зокрема містяться і в постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року в справі № 204/3530/17, від 17 лютого 2021 року в справі № 303/7132/18

Посилання Відповідача 1 на правову позицію Верховного Суд не може бути застосовано до даних правовідносин, оскільки вони прийнято за інших обставин справи. Зокрема нарахування 3 % річних та інфляційних втрат відбулось на суму заборгованості за кредитним договором.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

В даній справі нарахування 3% річних Позивачем було здійснено на суму, яка була стягнута за рішенням суду.

Таким чином Позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом вимагати сплати Відповідачами відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати суми 177 349,62 доларів США, погашення якої не було здійснено відповідачем до теперішнього часу.

Разом тим Позивач просить стягнути з Відповідачів 3% річних за період з 12.02.2013 року по 23.02.2022 року.

Для стягнення 3% річних застосовується загальна позовна давність в 3 роки (ст. 257 ЦК України).

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану. Відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.

Таким чином з моменту введення режиму воєнного стану у справах про стягнення інфляційного збільшення та 3 % річних розрахунок заборгованості законно та доцільно розраховувати за останні три роки до 24.02.2022 року.

Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту:

« 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту, в редакції Закону України № 3450-IX від 08.11.2023:

«У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Відмінено вказаний карантин з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 (постанова Кабінету міністрів України від 27.06.2023 № 651).

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені, а у подальшому - зупинені на строк дії воєнного стану, який (загальновідомий факт) діє безперервно до цього часу.

При цьому Позивачем було заявлено період до стягнення 3% річних з 12.02.2013 року по 23.02.2022 року, однак враховуючи, що Відповідачем 1 було заявлено строк позовної давності, то позовні вимоги Позивача підлягають частковому задоволенню в межах строку позовної давності за період з 02.04.2017 року по 23 лютого 2022 року.

Розрахунок 3 % річних здійснюється за формулою, наведеною також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц: 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Верховний суд у своїй постанові від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17 зазначив наступне: «з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.№ Аналогічний висновок міститься і у постановах Верховного Суду Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18.

З огляду на встановлені судом обставини справи з Відповідачів підлягає стягненню три відсотка річних:

177 349,62 x 3 % x 1004 : 365 : 100 = 14 634,99 дол.США, де 177 349,62 - сума простроченої заборгованості, 1004 кількість календарних днів з 02.04.2017 до 31.12.2019;

177 349,62 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 5 320,49 дол.США, де: 177 349,62 - сума простроченої заборгованості; 366 кількість календарних днів з 01.01.2020 до 31.12.2020;

177 349,62 x 3 % x 419 : 365 : 100 = 6 107,63 дол.США, де: 177 349,62 - сума простроченої заборгованості; 419 кількість календарних днів з 01.01.2021 до 23.02.2022.

З огляду на викладене, судом задовольняються вимоги позивача в частині стягнення 3% річних за період з 02.04.2017 року по 23.02.2022 року становить 26 063,11 дол.США, в решті вимог про стягнення 3% річних судом відмовляється у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 23.10.2019 року у справі № 723/304/16-ц зробила наступний правовий висновок щодо стягнення заборгованості в іноземній валюті: «Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором, або законом.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази, в їх сукупності та взаємозв`язку за своїм внутрішнім переконанням, господарський суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог частково.

Згідно з ч. 1ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Крім того, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У відповідності до п. 4 ч. 2 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Крім того у пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відтак, судом встановлено на підставі допустимих доказів, наявних в матеріалах справи, наявність факту порушення Відповідачами умов, визначених змістом зобов`язання, та факту неналежного виконання грошового зобов`язання. Перевіривши наданий Позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що вони здійснені правильно, відповідно до вимог чинного законодавства.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МЕНЕЛАЙ, код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1) 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у сумі 26 063 (двадцять шість тисяч шістдесят три) долари США 11 центів.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) на користь Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Зап.обл/м.Зап./Вознес./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37941997, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA768999980313131206083008513) 24 216 (двадцять чотири тисячі двісті шістнадцять) грн 70 коп. судового збору, по 12 108 (дванадцять тисяч сто вісім) грн 35 коп. з кожного Відповідача.

Видати накази.

Рішення складено та підписано-02.06.25.

Суддя О.О. Юлдашев

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.