Постанова від 29.05.2025 по справі 916/1101/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/1101/21(916/707/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Огороднік К.М.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

позивача: не з`явився,

відповідача-1: Яценко С.А.,

відповідача-2: не з`явився,

третьої особи: Діденко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олір Резорсіз"

на додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 (колегія суддів у складі: головуючий - Принцевська Н.М., Діброва Г.І, Ярош А.І.)

у справі №916/1101/21 (916/707/23)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройбуд Іллічівськ" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Гонти Оксани Анатоліївни

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Олір Резорсіз"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "Скай Кепітал Менеджмент"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача, Компанії CFSIT Inc.

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок та витребування майна,

у межах справи №916/1101/21

за заявою Компанії CFSIT Inc.

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройбуд Іллічівськ"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог та хід розгляду справи

1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.05.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Стройбуд Іллічівськ" (далі - Боржник) за заявою Компанії CFSIT Inc.

2. Постановою Господарського суду Одеської області від 11.02.2022 Боржника визнано банкрутом, відкрито щодо нього ліквідаційну процедуру.

3. У межах зазначеної справи ліквідатор Боржника звернувся до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олір Резорсіз" (далі - Відповідач-1) і Товариства з обмеженою відповідальністю "КУА "Скай Кепітал Менеджмент" (далі - Відповідач-2) про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 1,0501 га, кадастровий номер 5110800000:03:001:0349, місце розташування: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 48, укладеного 18.03.2020 між Боржником і Відповідачем-1, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №211;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,7047 га, кадастровий номер 5110800000:03:001:0348, місце розташування: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 48, укладеного 18.03.2020 між Боржником і Відповідачем-1, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Голубенко О.М. та зареєстрованого в реєстрі за №212;

- витребування з чужого незаконного володіння у Відповідача-2, який діє від власного імені та за рахунок Закритого недиверсифікованого пайового інвестиційного фонду "Адвенсіс", на користь Боржника зазначених земельних ділянок загальною площею 1,0501 га, кадастровий номер 5110800000:03:001:0349, і загальною площею 0,7047 га, кадастровий номер 5110800000:03:001:0348, місце розташування: Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Транспортна, 48.

4. Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.03.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024, позов задоволено, визнано недійсними спірні договори та витребувано спірні земельні ділянки, а також стягнуто з Відповідача-1 і Відповідача-2 на користь Боржника з кожного по 9307,93 грн судового збору і 8961,75 грн витрат, пов`язаних із проведенням експертизи.

5. Боржник у особі ліквідатора 19.03.2024 звернувся до господарського суду із заявою про стягнення з Відповідача-1 і Відповідача-2 в дохід Державного бюджету України з кожного по 190757,68 грн судового збору.

6. Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 стягнуто з Відповідача-1 і Відповідача-2 у дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі по 190757,68 грн з кожного.

7. Додаткове рішення мотивовано тим, що рішенням місцевого господарського суду, яким задоволено позов, не вирішено питання про повний розподіл судових витрат. А враховуючи висновок експерта, необхідно ухвалити додаткове рішення про стягнення з відповідачів пропорційно у дохід Державного бюджету України судового збору в сумі 381515,37 грн.

8. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.10.2024 змінено додаткове рішення, викладено його резолютивну частину в іншій редакції, згідно з якою стягнуто з Відповідача-1 і Відповідача-2 в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі по 1428,07 грн з кожного.

9. Постановою Верховного Суду від 19.12.2024 постанову апеляційного господарського суду скасовано, залишено в силі додаткове рішення місцевого господарського суду.

Стислий зміст заяви

10. Компанія CFSIT Inc. (далі - Заявник) 20.12.2024 звернулася до господарського суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила стягнути з Відповідача-1 в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2024 у розмірі 572236,06 грн (далі - Заява).

11. Заяву мотивовано тим, що при поданні апеляційної скарги було сплачено судовий збір у розмірі 22339,20 грн, тоді як відповідно до вимог підпункту 10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" загальна сума судового збору підлягала сплаті в розмірі 400131,24 грн, оскільки згідно з висновком судової оціночно-земельної експертизи загальна ринкова вартість спірних у справі земельних ділянок становить 26317549,00 грн. Отже, на думку Заявника, у цій справі неоплаченим залишився судовий збір у сумі 572236,06 грн.

Стислий зміст додаткової постанови суду апеляційної інстанції

12. Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 Заяву задоволено, стягнуто з Відповідача-1 в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2024 у цій справі в розмірі 572236,06 грн.

13. Додаткову постанову мотивовано наявністю правових підстав для достягнення з Відповідача-1 судового збору, сплаченого ним при поданні апеляційної скарги частково. При цьому апеляційний господарський послався на обставини, встановлені при ухваленні додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 у цій справі, залишеного в силі постановою Верховного Суду, а також висновки, викладені в зазначеній постанові.

Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

14. Відповідач-1 подав касаційну скаргу, в якій просить додаткову постанову скасувати, а заяву про ухвалення додаткового рішення залишити без задоволення.

15. Касаційну скаргу подано з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

16. Скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, зокрема, викладеного у постановах від 20.02.2020 у справі №914/185/18 і від 05.08.2021 у справі №911/1070/20, щодо застосування положень статті 6 Закону України "Про судовий збір", частини 2 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у контексті права суду апеляційної / касаційної інстанції за результатами відповідної скарги стягнути зі скаржника недоплачений ним при поданні такої скарги судовий збір.

17. Скаржник вважає, що стягнення судового збору постфактум за відсутності відстрочення чи розстрочення його сплати не ґрунтується на законі, зважаючи на відсутність норми права, яка б чітко уповноважувала суди на такі дії. Тоді як положення частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" і частини 2 статті 163 Господарського процесуального кодексу України не підлягають застосуванню до відповідних правовідносин, коли судовий збір сплачується не за подання позовної заяви, адже зазначені норми допускають визначення попередньої суми судового збору до того, як ціна позову буде остаточно встановлена в процесі розгляду справи, що здійснюється судом першої інстанції, а також не стосуються випадків, коли судовий збір не було стягнуто помилково.

18. На думку скаржника, стягнення судового збору в наведеному випадку є непропорційним втручанням у право власності, позаяк передбачене процесуальним законодавством визначення судового збору авансом покликане забезпечити правову визначеність (учасник справи має можливість прогнозувати масштаб негативних для нього наслідків у разі програшу справи), але стягнення судового збору постфактум руйнує відповідні очікування щодо "вартості справи".

19. Зокрема, скаржник наголошує, що в цій справі для відкриття апеляційного провадження суд визначив до сплати 22339,20 грн судового збору, проте оскарженою додатковою постановою стягнуто також 572236,06 грн, яка є в 25 разів більшою за первісно визначений розмір судового збору та яку скаржник не очікував втратити, покладаючись на дії суду. Наведене також позбавило скаржника права клопотати про зменшення суми судового збору або звільнення від його сплати.

20. Також скаржник наголошує, що існуюча практика Верховного Суду є очевидно необґрунтованою, незбалансованою та такою, що суперечить практиці Європейського суду з прав людини, оскільки перекладає всі ризики помилок органу державної влади на скаржника, ігнорує наявність інших, менш обтяжливих механізмів забезпечення надходження до державного бюджету судового збору в повному обсязі.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

21. Заявник подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить закрити касаційне провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

22. Заявник вважає, що викладені в касаційній скарзі доводи є довільним трактуванням норм чинного законодавства та намаганням ухилитися від виконання процесуальних обов`язків зі сплати судового збору в розмірі та порядку, встановленому чинним законодавством.

23. Заявник зазначає, що скаржник не міг не знати та цілком очевидно розумів, що за результатом розгляду спору на нього може бути покладено обов`язок відшкодування судових витрат у розмірі, обрахованому від дійсної вартості спірного майна, тоді як в оспорюваних фраудаторних договорах (стороною яких є скаржник) була зазначена занижена вартість спірного майна. Зокрема, про наведене було вказано в позовній заяві Боржника.

24. Також Заявник зауважує, що на момент звернення з апеляційною скаргою на рішення в цій справі скаржник знав, що за її подання необхідно сплатити судовий збір у розмірі 600196,86 грн, про що, зокрема, зазначав Заявник у своїх запереченнях проти відкриття апеляційного провадження. Водночас апеляційна скарга прийнята до розгляду апеляційним господарським судом із відповідним застереженням щодо розподілу судових витрат у випадку встановлення того, що скаржник сплатив іншу суму судового збору, ніж встановлено Законом України "Про судовий збір".

25. Крім того, Заявник наголошує, що відповідна практика Верховного Суду є сталою та чітко врегульована нормами чинного законодавства, підстав для відступлення від немає.

Позиція Верховного Суду

26. Керуючись вимогами статей 14, 300 ГПК України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.

27. Предметом касаційного перегляду є додаткова постанова господарського суду апеляційної інстанції, якою стягнуто на користь Державного бюджету України недоплачену суму судового збору, визначену з урахуванням встановлення дійсної вартості спірного майна.

28. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина 2 статті 123 ГПК України).

29. Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (частина 1 статті 1 Закону України "Про судовий збір").

30. Судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення (частина 1 статті 3 Закону України "Про судовий збір").

31. Згідно з положеннями статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі (частина 1).

32. Зокрема, ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 2 частини 2); позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 2 частини 2); апеляційної скарги на рішення суду; апеляційних скарг у справі про банкрутство - 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (підпункт 4 пункту 2 частини 2).

33. За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (частина 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір").

34. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ГПК України).

35. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, урахуванням особливостей, встановлених КУзПБ (частина 6 статті 12 ГПК України). КУзПБ встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

36. Частиною 1 статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

37. Відповідно до частини 2 статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

38. З огляду на положення КУзПБ, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц та від 28.01.2020 у справі №50/311-б).

39. Водночас КУзПБ, на відміну від Закону про банкрутство, конкретизовано порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Визначені частиною 2 статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України.

40. При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 зауважила, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи.

41. Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо.

42. Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.

43. Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб`єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство.

44. Такий підхід зумовлює сплату позивачем судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового та / або немайнового характеру, яка розглядається у відокремленому позовному провадженні у межах справи про банкрутство, за ставками, встановленими, відповідно, підпунктами 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір".

45. Подібний за змістом висновок викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №905/1818/19, ухваленій у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.

46. У цій справі ліквідатор Боржника звернувся з позовом у межах справи про банкрутство про визнання недійсними двох договорів купівлі-продажу та витребування з чужого незаконного володіння двох земельних ділянок, який відповідно до положень статті 7 КУзПБ підлягав розгляду та був розглянутий господарським судом у межах справи про банкрутство Боржника, однак у порядку відокремленого позовного провадження за правилами, встановленими ГПК України.

47. З огляду на таке, з урахуванням наведених положень законодавства та висновків Верховного Суду, при поданні вказаного позову судовий збір підлягав сплаті за ставками, встановленими для подання до господарського суду позовних заяв немайнового характеру (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну немайнову позовну вимогу) та майнового характеру (1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), а при поданні апеляційної скарги на рішення суду - 150% від розміру судового збору, обчисленого за вказаними ставками.

48. Ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна (пункт 2 частини 1 статті 163 ГПК України).

49. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при розгляді справи (частина 2 статті 163 ГПК України).

50. Частиною 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" також передбачено, що в разі якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.

51. Пункт 2 частини 5 статті 238 ГПК України передбачає, що в резолютивній частині рішення зазначається, зокрема, розподіл судових витрат.

52. Відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України, якщо судом не вирішено питання про судові витрати, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення.

53. З урахуванням того, що на момент подання позову статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" було встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2684 грн, ліквідатор Боржника сплатив за дві вимоги немайнового характеру судовий збір у сумі 5368,00 грн.

54. Водночас оскільки на дату подання позовної заяви неможливо було визначити дійсну ринкову вартість спірних земельних ділянок, яка підлягала встановленню під час розгляду спору, ліквідатор Боржника сплатив судовий збір за майнові вимоги в сумі 13247,86 грн, розрахованій з огляду на попередньо визначену вартість земельних ділянок, зазначену в оспорюваних договорах купівлі-продажу в сумі 883190,84 грн.

55. Під час розгляду справи місцевим господарським судом загальна ринкова вартість спірних земельних ділянок була визначена за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи в розмірі 26317549,00 грн. З огляду на таке судовий збір за подання позову в частині майнової вимоги в цій справі становить 394763,24 грн (26317549,00 грн * 1,5%). Відповідно, загальна сума судового збору за подання позову (за дві вимоги немайнового характеру та вимогу майнового характеру) підлягла сплаті в розмірі 400131,24 грн.

56. Задовольняючи вказаний позов, Господарський суд Одеської області у рішенні від 18.03.2024 поклав на відповідачів судовий збір у загальній сумі 18615,86 грн, стягнувши на користь Боржника по 9307,93 грн судового збору з кожного. Тобто судові витрати покладено на відповідачів порівну.

57. Додатковим рішенням від 01.04.2024 Господарський суд Одеської області також стягнув із Відповідача-1 і Відповідача-2 у дохід Державного бюджету України судовий збір у загальному розмірі 381515,36 грн (по 190757,68 грн з кожного). Зазначене додаткове рішення набрало законної сили за наслідками апеляційного та касаційного оскарження з 19.12.2024.

58. Звертаючись 22.04.2024 з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2024, Відповідач-1 не надав документів, що підтверджують сплату судового збору в установленому порядку та розмірі. Водночас Відповідач-1 заявив клопотання про призначення повторної судової оціночно-земельної експертизи щодо ринкової вартості спірних земельних ділянок станом на 18.03.2020.

59. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.05.2024 залишено без руху вказану апеляційну скаргу, встановлено Відповідачу-1 строк для надання доказів сплати судового збору в розмірі 22339,20 грн за подання апеляційної скарги протягом 10 днів з вручення копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. При визначенні вказаного розміру судового збору апеляційний господарський суд виходив з того, що за подання позовної заяви до суду першої інстанції підлягав до сплати судовий збір у розмірі 18615,86 грн (тобто в попередньо визначеному розмірі, сплаченому ліквідатором Боржника при зверненні з позовом).

60. Оскільки 17.05.2024 Відповідач-1 надав докази сплати судового збору в зазначеному розмірі, Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.05.2024 відкрив апеляційне провадження за його апеляційною скаргою. При цьому господарський суд апеляційної інстанції розглянув заперечення Заявника проти відкриття апеляційного провадження у справі у зв`язку з тим, що належний до сплати судовий збір складає 600223,84 грн. Відхиляючи зазначене заперечення, апеляційний господарський суд зазначив, що якщо за результатом розгляду справи в суді апеляційної інстанції буде встановлено, що скаржник сплатив іншу суму судового збору, ніж встановлено Законом України "Про судовий збір", то судові витрати, пов`язані з розглядом справи, будуть розподілені за результатами такого розгляду відповідно до статті 129 ГПК України.

61. За наслідками апеляційного розгляду справи рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2024 залишено без змін, зокрема, в частині висновків щодо вартості спірного майна. Тому судовий збір, який підлягав сплаті за подання апеляційної скарги, мав бути обчислений за встановленими Законом України "Про судовий збір" ставками, зокрема, в частині майнових вимог виходячи з встановленої у процесі розгляду справи ціни позову (дійсній вартості спірного майна).

62. Оскільки на момент відкриття апеляційного провадження судовий збір за подання апеляційної скарги було сплачено без урахування визначеної в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду дійсної вартості спірного майна, апеляційний господарський суд, встановивши недоплату судового збору за подання апеляційної скарги, обґрунтовано скористався наданими йому статтею 163 ГПК України повноваженнями щодо стягнення недоплаченої суми судового збору з Відповідача-1 в дохід Державного бюджету України.

63. Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, в постанові від 20.02.2020 у справі №914/185/18 (на яку посилається Відповідач-1 у касаційній скарзі).

64. У постанові від 05.08.2021 у справі №911/1070/20 (на яку також посилається Відповідач-1 у касаційній скарзі) Верховний Суд за наслідками касаційного розгляду справи, зокрема, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь Державного бюджету України з відповідних осіб недоплачених сум судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

65. Верховний Суд у постановах від 01.08.2024 у справі №910/5740/21 зауважив про те, що недоплачений судовий збір може бути достягнутий судом у порядку пункту 3 частини 1 статті 244 ГПК України, зокрема, якщо апеляційні скарги були прийняті до провадження, розглянуті та задоволені апеляційним судом без сплати судового збору в повному обсязі.

66. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23.01.2024 у справі №523/14489/15-ц також дійшла висновку про необхідність достягнення на користь Державного бюджету України судового збору, не доплаченого за подання касаційної скарги.

67. Відхиляючи доводи Відповідача-1 про необхідність відступлення під час розгляду цієї справи від висновків, наведених у постановах, на які він посилається, необхідно звернути увагу на таке. Як неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (зокрема у постанові від 13.03.2024 у справі №201/15228/17), єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

68. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

69. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

70. Однак Верховний Суд не вбачає перелічених підстав для відступу від наведеної правової позиції під час розгляду цієї справи, тоді як відповідний висновок щодо необхідності достягнення за результатами розгляду справи, зокрема й шляхом ухвалення додаткової постанови, до Державного бюджету України судового збору в разі недоплати його скаржником при зверненні з апеляційною / касаційною скаргою є чітким, зрозумілим, послідовним та сприяє однозначному застосуванню зазначених норм матеріального права.

71. Твердження Відповідача-1, що таке стягнення судового збору (за відсутності його відстрочення чи розстрочення) не ґрунтується на законі, суперечить змісту частини 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" та частини 2 статті 163 ГПК України, які саме передбачають попереднє визначення судом розміру судового збору, якщо на момент пред`явлення позову встановили точну ціну позову неможливо, а також стягнення недоплаченого / повернення переплаченого судового збору, виходячи з ціни позову, встановленої судом при розгляді справи.

72. Відповідач-1 помилково зазначає, що наведені норми не можуть бути застосовані господарськими судами апеляційної та касаційної інстанцій, позаяк зазначені статті Закону та Кодексу не містять застережень щодо застосування їх лише при поданні позову до суду першої інстанції. Навпаки, Закон України "Про судовий збір" визначає ставки судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги саме у взаємозв`язку зі ставками, що підлягають сплаті при поданні позовної заяви, які в свою чергу обумовлені ціною позову (щодо майнових вимог). Водночас дійсна вартість спірного майна може бути встановлена, зокрема, господарським судом апеляційної інстанції, який переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.

73. Щодо аргументів Відповідача-1 про непропорційне втручання в його право власності на грошові кошти в розмірі достягнутої суми судового збору через незабезпечення правової визначеності та можливості прогнозувати негативні наслідки в разі ухвалення судового рішення не на його користь Верховний Суд зазначає, що на момент звернення з апеляційною скаргою Відповідач-1 був обізнаний з встановленою місцевим господарським судом дійсною вартістю спірного майна, а також розміром судового збору, що з урахуванням зазначеної вартості підлягав сплаті при зверненні з позовною заявою. Зокрема, такі відомості були зазначені в додатковому рішенні Господарського суду Одеської області, яке було оскаржено в апеляційному порядку на момент відкриття провадження за апеляційною скаргою на рішення місцевого господарського суду по суті спору.

74. При зверненні з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2024 Відповідач-1, зокрема, заперечував висновки про дійсну вартість спірного майна, заявивши клопотання про призначення повторної судової оціночно-земельної експертизи щодо ринкової вартості спірних земельних ділянок станом на 18.03.2020. З огляду на таке визначення апеляційним господарським судом при залишенні без руху апеляційної скарги та при відкритті апеляційного провадження попереднього розміру судового збору не було помилковим та забезпечило Відповідачу-1 доступ до правосуддя, в тому числі й надання можливості спростувати встановлену місцевим господарським судом ціну позову.

75. Також будучи обізнаним зі змістом рішення та додаткового рішення Господарського кодексу Одеської області, враховуючи встановлені Законом України "Про судовий збір" ставки судового збору за подання апеляційної скарги, Відповідач-1 не був позбавлений права звернутися з певним клопотанням у передбаченому законодавством порядку. Однак слід зауважити, що стаття 8 Закону України "Про судовий збір" не передбачає, зокрема, зменшення судового збору або звільнення від його сплати при зверненні до суду юридичної особи.

76. Апеляційний господарський суд при ухваленні оскаржуваної додаткової постанови, врахувавши залишення без змін рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду, дійшов правильного висновку стосовно обчислення розміру судового збору за ставкою, встановленою підпункт 4 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", у сумі 600196,86 грн (400131,24 грн * 150%).

77. Однак господарський суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що згідно з частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

78. Оскільки апеляційну скаргу Відповідача-1 на рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2020 подано до апеляційного господарського суду в електронній формі через систему "Електронний суд", розмір судового збору за її подання складає 480157,49 грн. З урахуванням часткової сплати судового збору за подання апеляційної скарги згідно з платіжною інструкцією №1775 від 17.05.2025 необхідно достягнути з Відповідача-1 до Державного бюджету України 457818,29 грн.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

79. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

80. Згідно з частиною 1 статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 3 статті 311 ГПК України).

81. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку, що додаткова постанова підлягає зміні в частині суми судового збору, який підлягає досягненню з Відповідача-1 до Державного бюджету України з урахуванням частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір".

82. Касаційну скаргу належить залишити без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олір Резорсіз" залишити без задоволення.

2. Додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 у справі №916/1101/21 (916/707/23) змінити, виклавши абзац другий її резолютивної частини в такій редакції:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олір Резорсіз" (65000, м. Чорноморськ, вул. Транспортна, 45; ідентифікаційний код 39220625) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 18.03.2024 у справі №916/1101/21(916/707/23) в розмірі 457818 (чотириста п`ятдесят сім тисяч вісімсот вісімнадцять) гривень 29 копійок".

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Картере

Судді С. Жуков

К. Огороднік