Ухвала від 02.06.2025 по справі 916/3632/24

УХВАЛА

02 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/3632/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А.А. (головуючий), Булгакової І.В., Колос І.Б.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.02.2025

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2025

у справі № 916/3632/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

до Комунального некомерційного підприємства "Білозерська лікарня" Білозерської селищної ради Херсонського району Херсонської області

про стягнення 562 518,60 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" 16.05.2025 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, скасувати рішення Одеської області від 10.02.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 242 145,19 грн та ухвалити в цій частині нове рішення яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» щодо стягнення пені в розмірі 242 145,19 грн у стягненні яких було відмовлено -задовольнити.

З матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства "Білозерська лікарня" Білозерської селищної ради Херсонського району Херсонської області про стягнення 1 746 617,07 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання природного газу в частині повної та своєчасної оплати спожитого газу.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.02.2025 провадження у справі №916/3632/24 в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз Трейдинг до Комунального некомерційного підприємства Білозерська лікарня Білозерської селищної ради Херсонського району Херсонської області про стягнення основного боргу 1 184 098,47 грн закрито.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.02.2025 у справі №916/3632/24 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 26 905,02 грн, 3% річних у розмірі 68 761,80 грн, інфляційні втрати у розмірі 224 706, 59 грн та витрати по сплаті судового у розмірі 6 750,22 грн, в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 рішення Господарського суду Одеської області від 10.02.2025 у справі № 916/3632/24 залишено без змін.

Перевіривши матеріали касаційної скарги ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити, зважаючи на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, встановлених законом.

За приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлює прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028, 00 гривень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі № 916/3632/24 є стягнення заборгованості у сумі 562 518,60 грн, а отже ціна позову у цій справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 500 = 1 514 000,00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктів «а» -«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань сторони.

При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" в якості підстави касаційного оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 10.02.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 у справі № 916/3632/24 посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає, що судові рішення в цій справі прийняті з порушенням норм матеріального права, зокрема, статті 551 Цивільного кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України та процесуального права, зокрема, статей 236 та 238 ГПК України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог.

Проте, наводячи такі обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у справі з ціною позову до п`ятиста розмірів прожиткового такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Проте, посилання скаржника на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не є доводами, які у розумінні підпунктів «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Верховний Суд зазначає, що підстави касаційного оскарження передбачені частинною другою статті 287 ГПК України не є тотожними за пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, як випадки можливості касаційного оскарження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених згаданими підпунктами пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Підставою касаційного оскарження вищезазначених судових рішень скаржник зазначає, що питання зменшення пені, порядку такого зменшення судами, підстави для зменшення тощо має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики з аналогічних спорів, також має виняткове значення для учасника справи, оскільки стосується регулювання відносин на ринку природного газу постачальником природного газу та прямо впливає на фінансовий стан підприємств - учасників даного ринку (підпункти «а» і «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).

Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цих підстав, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також те, що справа має виняткове значення для нього не може бути визнано судом автоматичними підставами, на які поширюється дія положення підпунктів «а» і «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У поданій касаційній скарзі скаржник не доводить, що спір у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки мотиви скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та аргументів щодо переоцінки встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Отже, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій.

Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики, "малозначні справи", тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.

Щодо посилань скаржника на ряд постанов Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що зроблені Судами висновки щодо застосування статей 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України є сталими і застосовуються з урахуванням конкретних обставин справи та свідчать про наявність у цих справах різних істотних обставин, підтверджених/непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення.

Верховний Суд виходить з того, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідки порушення зобов`язання, невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Верховний Суд також дійшов висновку, що застосоване у частині третій статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанції користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення. Натомість, вирішення цих питань не відноситься до повноважень Верховного Суду, завдання якого полягає лише у перевірці правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на ряд постанов Верховного Суду без належного обґрунтування цих посилань) зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов`язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Фактично скаржник веде до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову цього спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.

При цьому у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Верховний Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 про неприйнятність у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Європейський Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

При цьому в аспекті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також взято до уваги наявність або відсутність питання справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак ЄСПЛ не визнав факту висвітлення заявницею належним чином обставин порушення процесуальних гарантій, наданих пунктом 1 статті 6 Конвенції, в контексті обов`язку справедливого провадження в судах першої та другої інстанцій.

Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 ГПК України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на відсутність належного обґрунтування обставин, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.02.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 у справі № 916/3632/24 на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на рішення Господарського суду Одеської області від 10.02.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2025 у справі № 916/3632/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ємець

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос