Постанова від 14.05.2025 по справі 335/5071/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2025 року

м. Київ

справа № 335/5071/24

провадження № 61-2763св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2025 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Кочеткової І. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» (далі - ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки») про визнання трудових відносин припиненими, зобов`язання видати наказ про звільнення, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації, зобов`язання видати трудову книжку.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що з 01 лютого 2021 року позивач працював

у ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на посаді юрисконсульта, прийнятий на роботу на підставі наказу від 28 січня 2021 року № 01-8/2к.

19 липня 2023 року позивач засобами поштового зв`язку на адресу відповідача направив заяву про звільнення за власним бажанням, заяву про видачу копії наказу про звільнення, заяву про видачу трудової книжки. Крім того, позивач

в усному порядку неодноразово повідомляв керівництво про намір звільнитися за власним бажанням, отримати трудову книжку та заборгованість із заробітної плати, проте відповідач зазначені заяви проігнорував.

Позивач, відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), вважав датою остаточного розірвання трудових правовідносин, останнім робочим днем 24 липня 2023 року - дату, яка ним зазначена у заяві про звільнення. Також зазначав, що до часу звернення до суду з позовом із наказом про звільнення він не ознайомлений, трудову книжку не отримував, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за період із

24 липня 2023 року до дня подання позову, 03 травня 2024 року, що згідно

з розрахунком позивача складає 65 169,57 грн. Крім того, позивач зазначав, що

у день звільнення йому, в порушення статті 116 КЗпП України, не була виплачена заборгованість із заробітної плати, яка утворилася за період 2021-2023 роки,

у загальній сумі 160 000,00 грн без урахування податкових відрахувань, яку також просить стягнути із відповідача, а також інфляційні втрати за вказаний період

у розмірі 1 502,60 грн.

На підставі зазначеного ОСОБА_1 просив суд:

визнати, що 24 липня 2023 року припинилися трудові правовідносини між сторонами за ініціативою працівника в порядку статті 38 КЗпП України;

зобов`язати відповідача видати наказ про звільнення ОСОБА_1 ;

стягнути із ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» заборгованість із заробітної плати у сумі 160 000,00 грн;

стягнути із ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 65 169,57 грн,

з урахуванням обов`язкових податкових відрахувань та зборів, компенсацію за затримку виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 1 502,60 грн;

зобов`язати ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» видати трудову книжку;

стягнути із ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» сплачений судовий збір.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня

2024 року у складі судді Калюжної В. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача із письмовою заявою про звільнення, та відповідач вказану заяву отримав, а тому суд не може перевірити факт припинення трудових відносин між сторонами. Оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами факт припинення трудових відносин та розірвання трудового договору за ініціативою працівника в порядку статті 38 КЗпП України, тому позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими задоволенню не підлягають.

Проаналізувавши встановлені у справі обставини та надані сторонами докази, суд урахував, що вжиття необхідних дій для з`ясування факту та причин відсутності працівника на роботі та здійснення ним у разі прогулу працівника всіх передбачених КЗпП України дій щодо дисциплінарної відповідальності є правом роботодавця і врахував відповідні доводи відповідача в обґрунтування своєї позиції, а саме, що з урахуванням воєнного стану в країні, щодо відсутнього на роботі працівника проставлялася відмітка у табелі обліку «НЗ» до його з`явлення на роботі, заробітна плата не нараховувалася, заходи дисциплінарного характеру не застосовувалися на розсуд роботодавця. За умови добросовісності дій позивача, він міг усвідомлювати, що він не з`являється на роботі, не виконує своїх посадових обов`язків та не отримує заробітну плату та, маючи намір звільнитися

з посади, мав звернутися до роботодавця із відповідною заявою про звільнення та подати її у встановленому порядку, а також з`явитися на роботу для ознайомлення з наказом, отриманням трудової книжки та належних розрахунків.

Районний суд також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення інших позовних вимог про зобов`язання видати наказ про звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації, зобов`язання видати трудову книжку, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про визнання трудових правовідносин припиненими, які не підлягають задоволенню.

Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя

від 03 січня 2025 року у складі судді Калюжної В. В. заяву ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» задоволено частково. Стягнуто

з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» судові витрати, понесені на правничу допомогу, у розмірі 5 000,00 грн.

В іншій частині в задоволенні заяви відмовлено.

На обґрунтування вимог заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв`язку із розглядом справи, суду першої інстанції надано акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг)

від 18 грудня 2024 року із викладеним детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, на загальну суму 34 000,00 грн. Також надано платіжні інструкції від 05 листопада 2024 року № 169 на суму 13 000,00 грн та від 20 грудня 2024 року № 194 на суму 10 000,00 грн на підтвердження сплати відповідачем послуг правничої допомоги та довідку адвоката Вишнякова Д. О. від 18 грудня

2024 року про отримання грошових коштів від ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» за надання правничої допомоги у повному обсязі

у загальному розмірі 34 000,00 грн. Також представник відповідача надав суду детальний опис наданих послуг із правової допомоги, із зазначенням їх вартості, згідно з яким зазначені витрати складаються з такого: підготування та подача відзиву на позов - 5 000,00 грн; підготування та подача заперечень - 3 000,00 грн; підготування та подача заперечень на клопотання про виклик свідків

від 18 вересня 2024 року - 2 000,00 грн; підготування та подача заперечень на клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів - 2 000,00 грн; підготування та подача клопотання про долучення доказів - 2 000,00 грн; участь адвоката у судових засіданнях (всього у 6-ти засіданнях, кожне з яких вартістю 3 000,00 грн), всього у сумі 34 000,00 грн. Участь адвоката Вишнякова Д. О., який представляє інтереси відповідача у справі, і факт надання правничої допомоги підтверджено ордером на надання правничої (правової) допомоги від 17 червня 2024 року; посвідченням адвоката; свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; договором про надання правничої допомоги

від 14 червня 2024 року.

Проаналізувавши надані докази, місцевий суд вказав, що вимоги заяви про стягнення з позивача на користь відповідача витрат, понесених на оплату послуг адвоката при складанні і поданні клопотання про долучення доказів, а також заперечень на клопотання про долучення доказів та виклик свідків,

є необґрунтованими, оскільки вони не є заявами по суті справи, подання яких сторонами у зв`язку із розглядом справи визначено параграфом 1 глави 1 розділу ІІІ Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), тому не підлягають стягненню з позивача. Крім того, вимоги про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, яка полягає в участі адвоката у судових засіданнях, є необґрунтованими з огляду на те, що не всі судові засідання фактично відбулися, в тому числі деякі засідання неодноразово відкладалися за клопотаннями представника відповідача, а також не у всіх засіданнях адвокат Вишняков Д. О. брав участь. У детальному описі робіт, які виконав адвокат, не зазначено, за участь у яких саме судових засіданнях обраховано вартість наданих послуг, та кількість витраченого адвокатом часу у них. У зв`язку із зазначеним, суд вважав необґрунтованим стягнення з позивача понесених відповідачем витрат на участь

у судових засіданнях його представника, розмір яких також не є співмірним зі складністю цієї справи.

Відзив на позов та заперечення відповідача є аналогічними за своїм змістом, тому суд, вирішуючи питання щодо розміру витрат на правничу допомоги, який підлягає стягненню з позивача, вважав за доцільне обмежитися вартістю послуги за підготування і подання відзиву у розмірі 5 000,00 грн замість заявлених

34 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» подало апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції, також позивач подав апеляційну скаргу, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції по суті спору та додатковим рішенням щодо витрат.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Коваля М. О. задоволено частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя

від 17 грудня 2024 року скасовано та ухвалено нову постанову про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Визнано припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» за ініціативою працівника - ОСОБА_1 в порядку статті 38 КЗпП України із 24 липня 2023 року.

Зобов`язано ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 із 24 липня 2023 року.

Стягнуто з ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 37 600,00 грн

з урахуванням обов`язкових податкових відрахувань та зборів.

Стягнуто з ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60 538,23 грн, з урахуванням обов`язкових податкових відрахувань та зборів, компенсацію за затримку виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 384,67 грн.

Зобов`язано ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» видати ОСОБА_1 трудову книжку.

У решті позову відмовлено.

Апеляційну скаргу ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» задоволено частково.

Додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 січня 2025 року скасовано та ухвалено нову постанову про залишення без задоволення заяви ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі.

Стягнуто з ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 4 844,80 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 5 813,76 грн, а всього 10 658,56 грн.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не погодився із його висновками та виходив із того, що 19 липня 2023 року позивач засобами поштового зв`язку на адресу відповідача направив заяву про звільнення за власним бажанням, заяву про видачу копії наказу про звільнення, заяву про видачу трудової книжки, що підтверджується копіями відповідних заяв, описом вкладення Ф.107 поштового відділення, накладною від 19 липня 2023 року № 041740000968; рухом поштового відправлення № 041740000968, яке підтверджує його отримання адресатом 24 липня 2023 року. Беззаперечним доказом отримання вказаних заяв відповідачем у справі є лист ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», адресований ОСОБА_1 (вих. №01-17/158 від 04 серпня 2023 року), «Про надання пояснень і звіту про результати виконаних робіт», в абзаці першому якого зазначено, що товариством отримано заяву відповідача про звільнення. Суд першої інстанції, зважаючи на відсутність, на його думку, доказів направлення відповідачу заяви про звільнення та доказів отримання такої заяви, безпідставно відмовив у захисті прав позивача, як працівника, на звільнення, оскільки навіть якщо в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем заяви позивача про розірвання трудового договору (а в цьому випадку такі докази присутні), факти направлення такої заяви засобами поштового зв`язку та звернення позивача до суду з позовом свідчать про реальність його наміру розірвати трудовий договір (посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі № 552/4015/15-ц, провадження № 61-8981св18).

Оскільки на час подання позову та на час ухвалення рішення у справі, навіть не зважаючи на зміст позовних вимог, які чітко вказують на намір позивача розірвати трудові відносини, такі відносини розірвано не було і позивача не було звільнено, тому апеляційний суд дійшов висновку про необхідність захисту явно порушеного права позивача на працю, задовольнивши вимоги щодо визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», за ініціативою працівника -

ОСОБА_1 в порядку статті 38 КЗпП України з 24 липня 2023 року; зобов`язання ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з 24 липня 2023 року; зобов`язання

ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» видати ОСОБА_1 трудову книжку.

При розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до Форми ОК-5, ОК-7 Пенсійного фонду України за 2021 рік, Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків,

ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за лютий в сумі 6 000,00 грн, березень - 6 000,00 грн, грудень - 6 800,00 грн. Відповідно до наказу від 31 травня 2021 року № 01-8/18К, виданого директором ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» Рогінським М. Б., ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати строком на 92 календарні дні, з 01 червня 2021 року до 31 серпня 2021 року. Згідно із доповідними записками та актами про відсутність працівника на робочому місці зафіксовано відсутність позивача на робочому місці з березня

2022 року до травня 2024 року. У табелях обліку використання робочого часу за вказаний період щодо позивача поставлялась відмітка « НЗ».

Враховуючи викладене, відповідач безпідставно не нарахував та не виплатив заробітну плату позивачу за квітень, травень, жовтень, листопад 2021 року, січень, лютий 2022 року на загальну суму 37 600,00 грн, з якої підлягають вирахуванню обов`язкові податки та збори. Саме такий розмір заробітної плати за висновком апеляційного суду підлягає стягненню з відповідача, зважаючи, що доказів виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків в інші періоди, заявлені у позові, належними доказами не доведені. Відповідачем жодними доказами не спростована сума заробітної плати, заявлена до стягнення, а причини ненарахування та невиплати заробітної плати позивачу за квітень, травень, жовтень, листопад 2021 року, січень, лютий 2022 року не зазначені.

Ураховуючи розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наданий позивачем, а також положення частини першої

статті 117 КЗпП України, вимоги позову ОСОБА_1 в цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі 60 538,23 грн (183 дні х 330,81 грн).

Окрім цього, позивач надав суду розрахунок індексації заробітної плати, відповідно до якого сума індексації заробітної плати складає 1 502,60 грн. Відповідач свого розрахунку сум не надав, не спростував правильність обчислення індексації. Суд апеляційної інстанції погодився із вимогами позивача щодо необхідності стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції, проте не погодився із розрахунком позивача. Так, позивач за основу розрахунку інфляційних втрат взяв розрахований розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (65 169,57 грн), тим часом індексації підлягає саме сума заробітної плати. Таким чином, розмір індексації, враховуючи період, заявлений

у позові, становить 384,67 грн ((37 600,00 х 1,02305681)/100).

Щодо додаткового рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя

від 03 січня 2025 року, то апеляційний суд зазначив, що оскільки вимоги позову підлягають задоволенню за всіма пунктами з коригуванням сум стягнення, тому

в цьому випадку при вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу підлягає застосуванню пункт 1 частини другої статті 141 ЦПК України,

і у задоволенні вимог відповідача щодо відшкодування витрат на правничу допомогу належить відмовити.

Додатковою постановою Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2025 року заяву ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про ухвалення додаткового рішення залишено без задоволення. Заяву ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Коваля М. О. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правову допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Ураховуючи надані заявниками докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність вимог щодо необхідності прийняття додаткової постанови у справі

з метою вирішення питання щодо компенсації судових витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені заявниками у зв`язку із розглядом справи

в суді апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо розміру таких витрат апеляційний суд виходив із того, що у заяві про ухвалення додаткового рішення

від 03 березня 2025 року представник позивача просив відшкодувати витрати на правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції,

у розмірі 8 000,00 грн, а на підтвердження повноважень адвоката Коваля М. О. надано ордер на надання правничої допомоги, серія АО № 1144404; договір про надання правової допомоги від 30 вересня 2024 року № 30/09/2024; додаток № 2 до цього договору від 20 грудня 2024 року; акт приймання-передачі послуг № 2 до договору від 28 лютого 2025 року на загальну вартість 8 000,00 грн.

З урахуванням коригування сум, заявлених до стягнення, в бік їх зменшення

суд апеляційної інстанції стягнув 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката на користь ОСОБА_1 із відповідача.

Водночас, оскільки позов ОСОБА_1 задоволено частково (що пов`язано лише із присудженими до стягнення сумами, проте суд погодився із суттю позову) тому у задоволенні вимог ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, необхідно відмовити.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У березні 2025 року ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» звернулося до Верховного Суду шляхом формування в системі «Електронний суд»

з касаційною скаргою на постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2025 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції; скасувати додаткове рішення суду першої інстанції щодо витрат в частині відмови у задоволенні заяви відповідача у повному обсязі. Касаційна скарга містить також клопотання про зупинення виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2025 року до закінчення касаційного розгляду справи.

Підставами касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 15 лютого 2023 року у справі № 377/169/20, від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, посилається на порушення судом норм процесуального права, зокрема неналежне дослідження судом доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

У касаційній скарзі заявник вказує про неправильне застосування судами

статей 38, 233 КЗпП України, статті 253 Цивільного кодексу України (далі -

ЦК України), статей 76, 81 ЦПК України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці», а також зазначає, що:

1) навіть якщо припустити, що трудові відносини між відповідачем та позивачем припинилися 24 липня 2023 року, позивач, звернувшись до суду із позовною заявою 02 травня 2024 року, пропустив строк на звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України. Суди це питання взагалі не дослідили;

2) під час надання особистих пояснень безпосередньо в судовому засіданні, позивач зазначив, що наразі є і завжди був працівником відповідача. Якщо припустити, що позивач подавав заяву про звільнення (а це не відповідає дійсності та не доведено матеріалами справи), то позивач скористався своїм правом на залишення на роботі й відповідач не мав права його звільняти;

3) поштова накладна від 19 липня 2023 року № 0417400004968 не є допустимим доказом отримання відповідачем поштового відправлення, оскільки не містить відміток про вручення, вказаний неправильний номер телефону. Недопустимість копії доказу, якщо ставиться під сумнів сам факт існування такого доказу. Заявник наполягає, що не отримував поштове відправлення від 19 липня 2023 року № 0417400004968. Його отримала невідома особа 24 липня 2023 року об 11.33, таким чином, відповідач 25 липня 2023 року фізично не міг видати наказ про звільнення позивача із 24 липня 2023 року, тобто «заднім числом». Позивач із

01 березня 2022 року не з`являвся на роботі та не виконував своїх трудових обов`язків, тобто більше двох років прогулював роботу, а цим позовом намагається незаконно збагатитися за рахунок відповідача. Апеляційний суд неправильно прийняв як допустимі докази копії поштових відправлень, копії заяв про звільнення та видачу трудової книжки та роздруківки із невідомих сайтів, хоча позивач не надав суду оригінали доказів, і представник позивача у судовому засіданні вказав, що надати оригінали документів не має можливості, тобто позивач не довів жодну свою вимогу допустимими та беззаперечними доказами;

4) заявник винесе наказ про звільнення позивача за власним бажанням у строки, визначені нормами КЗпП України, відразу після подання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням. Окремо вказує, що у копії заяви позивача про звільнення немає жодних посилань на військові дії, війну тощо, та згадує про це вже у позовній заяві. При цьому Запорізьку область визнано територією можливих бойових дій, без міста Запоріжжя;

5) у відповідача відсутня будь-яка заборгованість із виплати заробітної плати перед позивачем, оскільки вона йому не нараховувалася через його відсутність на роботі (прогули). Позивач не надав детальний розрахунок сум, нарахованих до стягнення із роботодавця;

6) позивач запропонував здійснити розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі довідки форми ОК-05/ОК-7, що є процесуально неправильним та суперечить пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому Кабінетом Міністрів України

від 08 лютого 1995 року № 100. Водночас такий розрахунок має дорівнювати нулю, оскільки позивач станом на дату подання позовної заяви до суду був працівником відповідача;

7) щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати позивачу трудову книжку: як тільки позивач з`явиться на підприємстві й подасть відповідні заяви про звільнення, то відповідач видасть позивачу трудову книжку з урахуванням відповідних норм КЗпП України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників;

8) долучений позивачем доказ - наказ директора ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» від 25 лютого 2022 року № 01-8/23К про запровадження дистанційної роботи - є підробленим;

9) якщо позов задоволено частково, то відповідач має право на часткове відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Окрім цього, апеляційний суд під час слухання справи не надав можливості заявнику викласти свою правову позицію, оскаржувана постанова суду не містить спростування всіх його доводів;

10) не погоджується із додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 січня 2025 року, оскільки наведені судом підстави лише для часткового задоволення заяви ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» є хибними;

11) просить суд покласти витрати відповідача на професійну правничу допомогу

у розмірі 5 000,00 грн на позивача.

У квітні 2025 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Коваль М. О., через систему «Електронний суд» надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, позивач просить закрити касаційне провадження у справі та вирішити питання щодо розподілу судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) позивача у справі у розмірі 5 000,00 грн. Також просить поновити строк на подання цього відзиву.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2025 року відкрито касаційне оскарження

у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 335/5071/24 із Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, клопотання ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» про зупинення виконання судового рішення задоволено частково, зупинено виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 25 лютого

2025 року в частині стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за затримку виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції, до закінчення її перегляду в касаційному порядку та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У квітні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 335/5071/24.

Ухвалою від 15 квітня 2025 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 17 квітня 2025 року справу призначено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Коломієць Г. В., Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2025 року продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки».

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Щодо суті спору

Суд першої інстанції установив, що із 01 лютого 2021 року ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із відповідачем, на підставі наказу від 28 січня 2021 року № 01-8/2к він призначений на посаду юрисконсульта.

Матеріали справи не містять доказів припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем у спосіб та на умовах, визначених статтею 38 КЗпП України. Так, матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача із письмовою заявою про звільнення, та відповідач вказану заяву отримав.

Надану позивачем копію листа ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» від 04 серпня 2023 року на адресу позивача, суд першої інстанції не взяв до уваги як належний доказ того, що відповідачем була отримана заява позивача від 19 липня 2023 року про звільнення, оскільки вказаний лист не містить даних про те, яка саме заява надійшла відповідачу, з урахуванням того, що відповідач не заперечує наявність телефонних розмов із позивачем, в яких він висловлював намір про звільнення, а керівник натомість запропонував з`явитися позивачу на роботі та подати відповідні заяви.

Надані позивачем копії поштових документів, а саме: опису-вкладення та накладної АТ «Укрпошта» від 19 липня 2023 року № 0417400004968, також не підтверджують отримання представником відповідача заяви позивача про звільнення від 19 липня 2023 року. Зміст поштових відправлень згідно із зазначеною накладною не встановлено, належними та допустимими доказами позивачем не підтверджено. Копія опису-вкладення містить перелік назв вкладених заяв, проте не містить їх реквізитів та дати відправлення.

Із долученого під час судового розгляду за клопотанням представника позивача скриншоту щодо руху поштового відправлення також неможливо встановити зміст поштового відправлення та він не містить даних про отримання уповноваженою особою відповідача.

Надані позивачем фотокопії трьох заяв ОСОБА_1 , датовані 19 липня

2023 року, не містять доказів отриманням їх уповноваженою посадовою особою ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», зокрема реєстрації, відбитку штампу вхідної кореспонценції.

Інші докази, долучені під час судового розгляду за клопотанням представника позивача, суд першої інстанції визнав неналежними, оскільки вони не містять інформації щодо предмета доказування, а саме щодо подання та отримання відповідачем заяви позивача про звільнення.

Позивач, не заперечуючи свою фактичну відсутність на робочому місці із початку працевлаштування та збройної агресії (з лютого 2022 року), зазначав, що виконував свої посадові обов`язки дистанційно, проте зазначені доводи щодо дистанційної роботи не знайшли свого підтвердження, оскільки під час судового розгляду встановлено, що наказ про дистанційну роботу по підприємству не видавався, що підтверджується витягом з журналу реєстрації наказів з кадрових питань тривалого зберігання ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки».

У зв`язку із відсутністю документально підтвердженої інформації про причини відсутності позивача на роботі, факт відсутності позивача на робочому місці зафіксований відповідними актами та табелями обліку робочого часу, наданими відповідачем, які не спростовані позивачем відповідно до вимог статей 12, 81 ЦПК України.

Також під час судового розгляду не знайшли свого підтвердження обставини щодо з`явлення позивача на робоче місце влітку 2023 року - для отримання розрахунку та трудової книжки.

Під час судового розгляду судом досліджено копії актів та доповідних записок про відсутність працівника ОСОБА_1 на робочому місці з 01 березня 2022 року та табелі обліку використання робочого часу, відповідно до яких із цієї дати в табелі обліку щодо позивача поставлялась відмітка «НЗ».

Суд апеляційної інстанції установив, що 19 липня 2023 року позивач засобами поштового зв`язку на адресу відповідача направив заяву про звільнення за власним бажанням, заяву про видачу копії наказу про звільнення, заяву про видачу трудової книжки. Зазначені обставини підтверджуються копіями відповідних заяв, описом вкладення Ф.107 поштового відділення, накладною

від 19 липня 2023 року № 041740000968; рухом поштового відправлення № 041740000968, яке підтверджує його отримання адресатом 24 липня 2023 року.

Беззаперечним доказом отримання вказаних заяв відповідачем у справі є лист ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», адресований

ОСОБА_1 (вих. №01-17/158 від 04 серпня 2023 року), «Про надання пояснень і звіту про результати виконаних робіт», в абзаці першому якого зазначено, що товариством отримано заяву відповідача про звільнення.

Відсутність ОСОБА_1 на робочому місті 24 липня 2023 року і надалі встановлено наданими відповідачем копіями доповідних записок та актами про відсутність працівника на робочому місці.

При розрахунку середнього заробітку за час затримки при звільненні апеляційний суд установив, що відповідно до Форми ОК-5, ОК-7 Пенсійного фонду України за 2021 рік, Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків, ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за лютий -

в сумі 6 000,00 грн, березень - 6 000,00 грн, грудень - 6 800,00 грн.

Згідно з наказом від 31 травня 2021 року № 01-8/18К, виданим директором

ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» Рогінським М. Б., ОСОБА_1 надано відпустку без збереження заробітної плати строком на

92 календарні дні, з 01 червня 2021 року до 31 серпня 2021 року.

Доповідними записками та актами про відсутність працівника на робочому місці зафіксовано відсутність позивача на робочому місці з березня 2022 року до травня 2024 року. У табелях обліку використання робочого часу за вказаний період щодо позивача поставлялася відмітка «НЗ».

Ураховуючи викладене, відповідачем безпідставно не нарахована та не виплачена позивачу заробітна плата за квітень, травень, жовтень, листопад 2021 року, січень, лютий 2022 року на загальну суму 37 600,00 грн, з якої підлягають вирахуванню обов`язкові податки та збори. Саме такий розмір заробітної плати, за висновком апеляційного суду, підлягає стягненню з відповідача, зважаючи, що виконання ОСОБА_1 трудових обов`язків в інші періоди, заявлені у позові, належними доказами не доведено. Відповідачем жодними доказами не спростована сума заробітної плати, заявлена до стягнення, а причини ненарахування та невиплати заробітної плати позивачу за квітень, травень, жовтень, листопад 2021 року, січень, лютий 2022 року не зазначені.

Ураховуючи розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наданий позивачем, а також положення частини першої статті 117 КЗпП України, вимоги позову в цій частині, за висновком апеляційного суду, підлягають частковому задоволенню у розмірі 60 538,23 грн (183 дні х 330,81 грн).

Позивач надав суду розрахунок індексації заробітної плати, відповідно якого сума індексації заробітної плати складає 1 502,60 грн. Відповідач свого розрахунку сум не надав, не спростував правильність обчислення індексації.

Апеляційний суд погодився з вимогами позивача щодо необхідності стягнення компенсації за затримку виплати заробітної плати з урахуванням індексу інфляції, проте не погодився із розрахунком позивача. Так, позивач за основу розрахунку інфляційних втрат взяв розрахований розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (65 169,57 грн), разом з тим індексації підлягає саме сума заробітної плати. Таким чином, розмір індексації, враховуючи період, заявлений у позові, за розрахунками апеляційного суду становить 384,67 грн ((37 600,00 х 1,02305681) / 100).

Щодо витрат ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції

Участь адвоката Вишнякова Д. О., який представляє інтереси відповідача у справі,

і факт надання правничої допомоги підтверджено ордером на надання правничої (правової) допомоги від 17 червня 2024 року; посвідченням адвоката; свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; договором про надання правничої допомоги від 14 червня 2024 року.

На обґрунтування вимог заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у зв`язку із розглядом справи, суду першої інстанції надано акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг)

від 18 грудня 2024 року із викладеним детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, на загальну суму 34 000,00 грн. Також надано платіжні інструкції від 05 листопада 2024 року № 169 на суму 13 000,00 грн та від 20 грудня 2024 року № 194 на суму 10 000,00 грн на підтвердження сплати відповідачем послуг правничої допомоги та довідку адвоката Вишнякова Д. О. від 18 грудня

2024 року про отримання грошових коштів від ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» за надання правничої допомоги у повному обсязі

у загальному розмірі 34 000,00 грн.

Також представник відповідача надав суду детальний опис наданих послуг із правової допомоги, із зазначенням їх вартості, згідно з яким витрати складаються із: підготування та подача відзиву на позов - 5 000,00 грн; підготування та подача заперечень - 3 000,00 грн; підготування та подача заперечень на клопотання про виклик свідків від 18 вересня 2024 року - 2 000,00 грн; підготування та подача заперечень на клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів - 2 000,00 грн; підготування та подача клопотання про долучення доказів - 2 000,00 грн; участь адвоката у судових засіданнях (всього у 6-ти засіданнях, кожне з яких вартістю 3 000,00 грн), всього у сумі 34 000,00 грн.

Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Щодо суті спору

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів Верховного Суду вважає, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України, виходячи із такого.

Відповідно до частин першої, сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України (тут і далі у редакції, чинній для спірних правовідносин) передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату

і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Суди установили, що ОСОБА_1 влаштувався на роботу у ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» на посаду юрисконсульта з 01 лютого

2021 року на підставі наказу від 28 січня 2021 року № 01-8/2К.

Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника урегульовано статтею 38 КЗпП України.

Зокрема, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.

У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статі 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до частини другої статі 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 розділу ІV Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність

і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив із того, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідача із письмовою заявою про звільнення, а відповідач вказану заяву отримав, тому суд не може перевірити факт припинення трудових відносин між сторонами.

Так, суд першої інстанції навів детальне обґрунтування своєї позиції

у мотивувальній частині рішення, зокрема: «Надану позивачем копію листа

ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» від 04.08.2023 року (т.2,

а.с. 233) на адресу Позивача, суд не бере до уваги як належний доказ того, що відповідачем була отримана Заява позивача від 19.07.2023 року про звільнення, оскільки вказаний лист не містить даних про те, яка саме заява надійшла Відповідачу, з урахуванням того, що Відповідач не заперечує наявність телефонних розмов з Позивачем, в яких він висловлював намір про звільнення, а Керівник натомість запропонував з`явитися позивачу на роботі та подати відповідні заяви.

Надані позивачем копії поштових документів, а саме опису-вкладення та накладної АТ «Укрпошта» № 0417400004968 від 19.07.2023 року (т.1., а.с. 30,31) також не підтверджують отримання представником відповідача заяви Позивача про звільнення від 19.07.2023 року. Зміст поштових відправлень згідно зазначеної накладної не встановлено, належними та допустимими доказами позивачем не підтверджено. Копія опису -вкладення містить перелік назв вкладених заяв, проте не містить їх реквізитів та дати відправлення.

З долученого під час судового розгляду за клопотанням представника позивача скриншоту щодо руху поштового відправлення (т.3 а.с.72) також неможливо встановити зміст поштового відправлення та він не містить даних про отримання уповноваженою особою Відповідача.

Надані позивачем фотокопії трьох заяв ОСОБА_1 , датованих 19.07.2023 року не містять доказів отриманням їх уповноваженою посадовою особою ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», зокрема реєстрації, відбитку штампу вхідної кореспонценції (т.1, а.с.27-29).

Інші докази, долучені під час судового розгляду за клопотанням представника позивача, суд визнає неналежними, оскільки не містять інформації щодо предмета доказування, а саме щодо подання та отримання відповідачем заяви позивача про звільнення.

Позивач, не заперечуючи свою фактичну відсутність на робочому місці з початку працевлаштування та збройної агресії (з лютого 2022 року), зазначає, що виконував свої посадові обов`язки дистанційно, проте, зазначені доводи щодо дистанційної роботи не знайшли свого підтвердження, оскільки під час судового розгляду встановлено, що Наказ про дистанційну роботу по підприємству не видавався, що підтверджується витягом з Журналу реєстрації наказів з кадрових питань тривалого зберігання ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки».

У зв`язку із відсутністю документально підтвердженої інформації про причини відсутності позивача на роботі, факт відсутності позивача на робочому місці зафіксований відповідними актами та табелями обліку робочого часу, наданими відповідачем, які не спростовані позивачем у відповідності до вимог ст.ст.12,81 ЦПК України.

Також під час судового розгляду не знайшли свого підтвердження обставини щодо з`явлення Позивача на робоче місце влітку 2023 року - для отримання розрахунку та трудової книжки.

Представники відповідача заперечують зазначені обставини. Інших належних та допустимих доказів на підтвердження подання заяви про звільнення та з`явлення на роботі для отримання розрахунку та трудової книжки Позивачем не надано».

Оцінивши надані сторонами докази, районний суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт припинення трудових відносин та розірвання трудового договору за ініціативою працівника в порядку статті 38 КЗпП України, що стало підставою для відмови у задоволенні основної вимоги про припинення трудових правовідносин та інших вимог про зобов`язання видати наказ про звільнення, стягнення заборгованості із заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації, зобов`язання видати трудову книжку, які носять характер похідних.

У свою чергу апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення ОСОБА_1 , виходив із того, що19 липня 2023 року позивач засобами поштового зв`язку на адресу відповідача направив заяву про звільнення за власним бажанням, заяву про видачу копії наказу про звільнення, заяву про видачу трудової книжки. Зазначені обставини підтверджуються копіями відповідних заяв, описом вкладення Ф.107 поштового відділення, накладною від 19 липня 2023 року № 041740000968; рухом поштового відправлення № 041740000968, яке підтверджує його отримання адресатом 24 липня 2023 року. Доказом отримання вказаних заяв відповідачем

у справі є лист ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», адресований ОСОБА_1 (від 04 серпня 2023 року № 01-17/158), «Про надання пояснень і звіту про результати виконаних робіт», в абзаці першому якого зазначено, що товариством отримано заяву відповідача про звільнення.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками апеляційного суду, зважаючи на таке.

Обставини справи у частині звернення ОСОБА_1 до ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» із заявами про звільнення за власним бажанням, про видачу копії наказу про звільнення та про видачу трудової книжки встановлені судом першої інстанції на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто місцевий суд дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

За змістом статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність

і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Дійшовши протилежного, ніж суд першої інстанції, висновку про підтвердження направлення позивачем відповідних заяв на підставі тих самих документів (копій, а не оригіналів), апеляційний суд, переоцінивши докази, які були оцінені місцевим судом з дотриманням вимог процесуального законодавства, не навів достатнього обґрунтування пріоритетності позиції позивача, який наполягав на тому, що він направив, а роботодавець отримав його заяви про звільнення.

Одне лише посилання апеляційного суду на копію листа ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» від 04 серпня 2023 року № 01-17/158 «Про надання пояснень і звіту про результати виконаних робіт», за умови відсутності належного підтвердження його направлення відповідачу, не є достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Неправильним є посилання апеляційного суду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 552/4015/15-ц (провадження № 61-8981св18), щодо того, що навіть якщо в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем заяви позивача про розірвання трудового договору, факти направлення такої заяви засобами поштового зв`язку та звернення позивача до суду у липні 2015 року свідчать про реальність його наміру розірвати трудовий договір із ФОП, оскільки у межах цієї справи № 335/5071/24, як правильно установлено судом першої інстанції, відсутні належні та допустимі докази направлення працівником роботодавцю заяви про звільнення.

Окрім цього, згідно з частиною шостою статті 95 ЦПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або

з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідач як у суді першої інстанції (зокрема у відзиві на позовну заяву), так і в апеляційному суді (зокрема у відзиві на апеляційну скаргу) наголошував на відсутності у позивача оригіналів відповідних письмових доказів, проте суд апеляційної інстанції не звернув на це увагу та не надав цьому оцінку.

Також суд касаційної інстанції вважає за необхідне вказати на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі № 369/12450/21 (провадження № 61-12334св24), предметом позову у якій було припинення трудових правовідносин, стягнення сум, належних при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, витребування трудової книжки.У межах наведеної справи № 369/12450/21 суд першої інстанції відмовив

у задоволенні позову, натомість суд апеляційної інстанції задовольнив позов частково, ухваливши вважати припиненими трудові відносини між позивачкою та банком із 28 травня 2021 року; зобов`язано банк видати позивачці трудову книжку; стягнуто з банку на користь позивачки вихідну допомогу; стягнуто з банку на користь позивачки на підставі статті 83 КЗпП України грошову компенсацію за невикористану відпустку; стягнуто з банку на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнуто з банку на користь позивачки відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд у справі № 369/12450/21, залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, зазначив, що апеляційний суд ухвалив судове рішення не у відповідності до вимог КЗпП України та сталої судової практики. Так, за змістом статей 231, 232 КЗпП України суд розглядає трудові спори працівників про поновлення на роботі, а не про звільнення з роботи. Це є прерогативою роботодавця. Позивачка просила суд розірвати трудовий договір з банком на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, тим самим припинивши трудові відносини. Апеляційний суд у порушення наведених норм права припинив трудові відносини, навіть не вказавши, з якої підстави, передбаченої КЗпП України. Суд апеляційної інстанції цього не врахував, внаслідок чого скасував законне та правильне по суті рішення суду першої інстанції, тому постанова суду апеляційної інстанцій та ухвала про відмову у виправленні арифметичної помилки у постанові, як складова частина судового рішення, підлягають скасуванню, а рішення суду першої інстанцій - залишенню в силі.

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав

є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року

у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56),

від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада

2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47),

від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Тобто вимога ОСОБА_1 у справі, що переглядається, про припинення трудових відносин в порядку статті 38 КЗпП України із 24 липня 2023 року не відповідає критерію належного способу захисту, а суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 38 КЗпП України.

Відповідно до положень частини третьої статті 400 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів касаційної скарги у зв`язку

з необхідністю врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2025 року у справі № 369/12450/21 (провадження № 61-12334св24).

Наведені підстави у сукупності свідчать про те, що у задоволенні основної вимоги про припинення трудових правовідносин необхідно було відмовити, правильного висновку про що у підсумку дійшов суд першої інстанції. Інші позовні вимоги

є похідними від першої, пов`язані з нею та є залежними, а тому також підлягають відхиленню.

Суд першої інстанції у мотивувальній частині свого рішення також правильно відхилив заяву відповідача про пропуск позивачем строку на звернення до суду за вирішенням трудового спору через необґрунтованість та недоведеність позовних вимог.

Отже, доводи касаційної скарги ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» знайшли своє часткове підтвердження. Водночас, з огляду на наведені висновки, суд касаційної інстанції не надає оцінку іншим доводам касаційної скарги заявника щодо суті спору.

Щодо додаткового рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя

від 03 січня 2025 року

Статтею 2 ЦПК України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частинами першою та третьою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду

від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху».

ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

За наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема,

у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат

(§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (правова позиція, висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19).

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя про те, що ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» має право на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, що підтверджується наданими стороною відповідача документами.

Ураховуючи конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а також наявність клопотання позивача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Доводи касаційної скарги ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» щодо необхідності задоволення його заяви про стягнення повної суми заявлених витрат у розмірі 34 000,00 грн зводяться до незгоди з висновками районного суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме в тому контексті, який, на думку відповідача, підтверджує обґрунтованість його заяви.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказі

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аргументи касаційної скарги про те, що суд у додатковому рішенні не навів обґрунтований розрахунок адвокатських послуг у розмірі 5 000,00 грн, спростовуються змістом судового рішення; сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації таких правовідносин.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі заявника, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції у його додатковому рішенні щодо витрат на правничу допомогу відповідача.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу в цій частині без задоволення, а додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 січня 2025 року - без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2025 року та залишає в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2024 року.

Додаткове рішення суду, ухвалене у порядку статті 270 ЦПК України, є невід`ємною частиною основного рішення у справі по суті спору та не може існувати окремо від нього. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу, а тому додаткова постанова Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2025 року також підлягає скасуванню.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

За розгляд справи у суді касаційної інстанції ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» сплатило судовий збір у розмірі 7 751,36 грн (з урахуванням понижувального коефіцієнту 0,8 за подання касаційної скарги в електронній формі).

Ураховуючи положення пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» підлягає стягненню сплачений судовий збір за вимоги немайнового характеру (припинення трудових відносин, зобов`язання видати наказ про звільнення та про трудову книжку) у розмірі 5 813,76 грн (1 211,20 грн х 3 х 200 % х 0,8) за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

Решту суми судового збору в розмірі 1 937,60 грн (за вимогу майнового характеру про стягнення сум, належних при звільненні, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та інфляційних втрат) необхідно компенсувати

ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» за рахунок держави

у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки позивач звільнений від їх сплати на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» щодо звільнення від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях позивачів у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Судові витрати позивача покладаються на нього та не відшкодовуються з огляду на прийняте рішення про відмову у задоволенні позову.

Окрім цього, ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» просило

у касаційній скарзі стягнути на свою користь із ОСОБА_1 витрати на послуги адвоката в суді касаційної інстанції у розмірі 5 000,00 грн.

До касаційної скарги заявником додано копії ордера № 1226201 на надання правничої допомоги ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» адвокатом Вишняковим Д. О.; акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 03 березня 2025 року до договору про надання правничої допомоги

від 14 червня 2024 року між адвокатом Вишняковим Д. О. та ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки», де вказано про підготування та подачу до Верховного Суду касаційної скарги у справі № 335/5071/24 на суму 5 000,00 грн; довідки про отримання грошових коштів адвокатом Вишняковим Д. О. у розмірі 5 000,00 грн від ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки»; посвідчення адвоката України. Матеріали справи містять також копію договору про надання правничої допомоги від 14 червня 2024 року між адвокатом Вишняковим Д. О. та ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки»

(а. с. 127-128 т. 3).

Отже, беручи до уваги те, що стороною відповідача підтверджено належним чином надання Вишняковим Д. О. професійної правничої допомоги на суму 5 000,00 грн

у суді касаційної інстанції, проте касаційна скарга задоволена частково, колегія суддів вважає за можливе стягнути із позивача на користь ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» витрати на професійну правничу допомогу

у суді касаційної інстанції у сумі 2 500,00 грн.

Витрати на професійну правничу допомогу на цю суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом Вишняковим Д. О. обсягом послуг у суді касаційної інстанції, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, підстав для зменшення розміру суми цих витрат через відсутність відповідного клопотання сторони позивача у суду касаційної інстанції немає.

Щодо клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження

У відзиві сторона позивача, з посиланням на пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зазначає, що постанова апеляційного суду не підлягає касаційному оскарженню, а також просить закрити касаційне провадження у справі з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України, оскільки постанови Верховного Суду, на які посилався заявник у касаційній скарзі, прийняті не у подібних правовідносинах.

Верховний Суд не знаходить підстав для задоволення клопотання позивача

з огляду на таке.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 травня

2024 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати позовну заяву за правилами спрощеного провадження, на підставі пункту 2 частини першої статті 274 ЦПК України.

Суд не відніс справу до категорії малозначних; предмет цього позову становлять не тільки майнові вимоги із визначеною ціною позову, але й немайнові вимоги; касаційну скаргу ТОВ «Експертно-технічний центр промислової безпеки» подало не тільки на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, але й на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений

у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, тому у задоволенні клопотання про закриття касаційного провадження належить відмовити.

Керуючись статтями 141, 396, 400, 409, 410, 413, 416 України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - Коваля Максима Олеговича про закриття касаційного провадження у справі відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 25 лютого 2025 року та додаткову постанову Запорізького апеляційного суду від 18 березня 2025 року скасувати.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня

2024 року та додаткове рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 січня 2025 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» 5 813,76 грн (п`ять тисяч вісімсот тринадцять гривень 76 коп.) судових витрат за подання касаційної скарги.

Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, Товариству з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» судові витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 937,60 грн (одна тисяча дев`ятсот тридцять сім гривень 60 коп.).

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства

з обмеженою відповідальністю «Експертно-технічний центр промислової безпеки» понесені в суді касаційної інстанції судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 грн (дві тисячі п`ятсот гривень).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець