Рішення

від 22.05.2025 по справі 569/5867/24

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 569/5867/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2025 року

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Харечка С.П.,

секретар судового засідання Литвиненко В.М.,

з участю представника позивача Маценко Н.П.,

представника відповідачів ОСОБА_1 ,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії - Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Кострикін Володимир Іванович про визнання договору дарування недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач АТ «Державний ощадний банк України», в особі філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» звернулося із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Кострикін Володимир Іванович про визнання договору дарування недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 01.06.2007 між ВАТ «Державний ощадний банк України (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України») (надалі - Банк) та ОСОБА_2 (надалі - Позичальник) було укладено кредитний договір № 256 (далі - Кредитний договір), на виконання умов якого Банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 69300,00 доларів США, а Позичальник одержала кредит, та зобов`язалась належним чином його використати та повернути в сумі 69300,00 дол. США, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,7 відсотків річних, комісійні винагороди та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені Кредитним договором. Через неналежне виконання Позичальником зобов`язань за Кредитним договором,рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 2-3889/10 позов Банку до Позичальниці частково задоволено, стягнуто з Позичальниці на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 63 348,87 доларів США, що станом на 02.06.2010 року згідно з офіційним курсом НБУ в гривневому еквіваленті становить 503 560,17 грн, в частині стягнення пені по кредиту - відмовлено; стягнуто судові витрати. На виконання рішення судом 29.07.2010 видано виконавчий лист № 2-3889/2010, та 11.12.2014 державною виконавчою службою у м. Рівному відкрито виконавче провадження №45758356.

В процесі виконавчого провадження №45758356 державним виконавцем було отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного Реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкта нерухомого майна, що за Позичальницею ОСОБА_2 зареєстровано на праві власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , та яка певний час перебувала в іпотеці Акціонерного комерційного банку «Мрія», правонаступником якого є АТ «ВТБ БАНК» за кредитним договором №02-840-63 від 22.09.2005. Відповідно до повідомлення АТ «ВТБ БАНК» №72/1-2 від 11.01.2020 заборгованість за кредитним договором № 02-840-63 від 22.09.2005 ОСОБА_2 погашено, після чого було припинено іпотеку на дану квартиру.

В межах ВП № 45758356, з метою опису та арешту квартири, державним виконавцем 24.02.2020, 17.09.2020, 20.01.2022, 25.01.2022 було здійснено виходи за місцем знаходження майна Позичальниці, проте до квартири державного виконавця не було допущено, про що складено відповідні акти. 29.11.2018 державним виконавцем було винесено постанову про закінчення ВП №45758356 на підставі п.9 ст. ст. 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне повне виконання рішення суду), та як наслідок прийнято постанову про звільнення з-під арешту майна боржника - ОСОБА_2 .

Банк не погодився з постановою про закінчення виконавчого провадження та оскаржив її до суду з тих підстав, що державний виконавець помилково прийняв виконання рішення суду не у валюті стягнення 63 348,87 доларів США, а гривневий еквівалент згідно з офіційним курсом НБУ станом на 02.06.2010 в у розмірі 503 560,17 грн, що прямо суперечить як рішенню суду, так і положенням статей 526, 530, 599, 629,1054 ЦК України. Залишок заборгованості за рішенням суду складає 43 496,43 доларів США.

20.02.2019 ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області, яка залишена без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 30.05.2019 у справі №569/24629/18 скаргу Банку задоволено. Визнано дії головного державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Мельника В.В. щодо винесення постанови від 29.11.2018 про закінчення виконавчого провадження №45758356 неправомірними, скасовано постанову про закінчення.

15.08.2019 року державним виконавцем винесено постанову про відновлення виконавчого провадження №45758356.

30.04.2021 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, скасовано ухвалу Рівненського міського суду від 20.02.2019 та постанову Рівненського апеляційного суду від 30.05.2019, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

11.05.2022 року начальником Рівненського міського відділу ДВС винесено постанову «Про результати перевірки виконавчого провадження», якою скасовано постанову про відновлення виконавчого провадження №45758356 від 15.08.2019.

05.10.2022 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу Банку задоволено. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 17.09.2021 та постанову Рівненського апеляційного суду від 08.02.2022 скасовано. Справу № 569/24629/18 направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/24629/18 від 24.02.2023 скаргу АТ «Ощадбанк», в особі філії - Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» задоволено. Скасовано постанову головного державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Мельника В.В. про закінчення виконавчого провадження №45758356 від 29.11.2018.

Постановою заступника начальника відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Мельника В.В. від 04.05.2023 відновлено виконавче провадження № 45758356.

04.09.2023 року Банк ознайомився із матеріалами ВП № 45758356, з яких встановлено, що 15.09.2022 між ОСОБА_2 в інтересах якої діяв ОСОБА_4 та її сином ОСОБА_3 було укладено Договір дарування квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_2 подарувала своєму сину ОСОБА_3 належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний Договір було посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І. та зареєстровано в реєстрі за № 1036.

Згідно наведеного АТ «Ощадбанк» вважає, що спірний Договір дарування, укладений між ОСОБА_2 та її сином ОСОБА_3 , спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від примусового виконання в майбутньому рішення суду про стягнення ОСОБА_2 на користь Банку кредитної заборгованості, що згідно з статтею 234 ЦК України є підставою для визнання його недійсним із застосуванням способу захисту (відновлення становища, що існувало до порушення), передбаченого пунктом 4 частини 2 статті 16 ЦК України шляхом повернення квартири у власність ОСОБА_2 .

Позивач просить суд визнати недійсним з моменту укладення договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 15 вересня 2022 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Кострикіним В.І., зареєстрований в реєстрі за № 1036, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 . Стягнути із Відповідачів судові витрати.

17.04.2024 року представником відповідача-1 ОСОБА_2 та відповідача-2 ОСОБА_3 адвокатом Цуняком В.Й. до суду було подано відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що: укладений 15.09.2022 року ОСОБА_2 Договір дарування квартири АДРЕСА_1 на користь сина - ОСОБА_3 , не підпадає під конструкцію «фраудаторного правочину», оскільки не містись ознак фіктивного правочину відповідно до роз`яснень Верховного Суду, таких як: позивач - АТ «Державний ощадний банк України», в особі філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк», умисно замовчує той факт, що Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 17.09.2021 року та Постановою Рівненського апеляційного суду від 08.02.2022 року, було вирішено скаргу ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» повернути скаржникові. Вказані рішення суду вступили в законну силу. Таким чином, на момент вчинення договору Дарування від 15.09.2022 року, виконавче провадження №45758356 від 29.11.2018 року за кредитним договором № 256 від 01.06.2007року було закінчено на Підставі Постанови про закінчення виконавчого провадження від 29.11.2018 року у зв`язку з його фактичним повним виконанням. Жодних боргових зобов`язань, або перешкод у ОСОБА_2 для вчинення оспорюваного правочину не існувало, а тому остання діяла добросовісно без наміру заподіяння шкоди кредитору.

До цього ж, Договір дарування квартири був оформлений, оскільки саме син ОСОБА_3 за місцем його навчання у м.Львів, у період з 2017 - 2018 роки, сплачував власні кошти по кредиту за вказану квартиру.

Відчуження квартири за договором дарування на ОСОБА_3 відбулось оскільки, останній фактично постійно в ній проживав із 2005 року; в 2020 році створив власну сім`ю, де продовжував проживати разом із дружиною; постійно сплачували всі комунальні послуги за даною адресою; робили ремонт власними силами та коштами у вказаній квартирі; квартира була дарунком сину від його матері на його день народження. ОСОБА_2 з 2012 року проживає за кордоном та з 16.06.2020 року створила нову сім`ю. Зазначені обставини доводяться долученими до Відзиву копіями письмових доказів.

Крім того, відповідачі аргументують, що кредитний договір №256 від 01.06.2007 року за яким відкрито виконавче провадження №45758356, був забезпечений Договором поруки № 256/1 від 01.06.2007 року та Іпотечним договором від 01.06.2007 року, де предметом іпотеки є нерухоме майно: трикімнатна квартира, загальною площею 80,3 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з тим, стягувач (позивач у даній справі) жодних дій щодо звернення стягнення на іпотечне майно - квартиру АДРЕСА_3 , з 2010 року не вчиняє.

Вважає, що пред`явлення банком позову по даній справі, останній діє не справедливо, не добросовісно та не розумно, оскільки має безспірне першочергове право задовільнити свої вимоги за рахунок предмета Іпотеки, яка повністю покриває вимоги кредитора по ринковій ціні (п.1.3. Іпотечного договору від 01.06.2007 року).

ОСОБА_2 в момент укладення Договору дарування квартири від 15.09.2022 року об`єктивно не мала чинних боргових зобов`язань перед кредитором (Банком), не могла передбачати негативні наслідки для себе, за наявності заставного майна (Іпотечний договір від 01.06.2007 року), а мета укладеного договору дарування квартири була спрямована на реальне настання обумовлених даним договором правових наслідків.

Відповідачі просять у задоволені позову представника Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Рівненського обласного управління Акціонерного товариства «Ощадбанк» про визнання договору дарування недійсним, та відновлення становища яке існувало до порушення - відмовити, та розглянути клопотання про допит свідків.

Позивач у відповіді на відзив від 22.04.2024 року зазначає, що всі доводи та аргументи викладені у відзиві вважає безпідставними, та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи з огляду на те, що постанова головного державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Мельника В.В. від 29.11.2018 про закінчення виконавчого провадження №45758356 на день укладення спірного Договору дарування не набрала законної сили, адже Банком у строки визначені законом вона була оскаржена. Більше того, в подальшому ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/24629/18 від 24.02.2023 така була скасована, рішення суду набрало законної сили і постановою заступника начальника відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Мельника В.В. від 04.05.2023 виконавче провадження № 45758356 було відновлено.

Не зважаючи на вищезазначені обставини, ОСОБА_2 зі своїм сином ОСОБА_3 15.09.2022 року укладають Договір дарування квартири АДРЕСА_1 .

За таких обставин, вважає, що всі обставини в сукупності свідчать про те, що спірний Договір дарування можна кваліфікувати як фраудаторний, вчинений на шкоду Банку як кредитору, оскільки: момент його вчинення - після моменту набрання законної сили судового рішення про стягнення заборгованості та подання Банком скарги на постанову про закінчення виконавчого провадження;контрагент, з яким Позичальниця вчинила оспорюваний договір є її близький родич- син;договір є безоплатним; його метою є приховання квартири від звернення стягнення на неї в рахунок погашення боргу Банку, отже його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином дарування (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі);цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Позивач вважає, що за таких обставин, ОСОБА_2 , яка відчужила квартиру на підставі безоплатного договору на користь свого сина, діяла очевидно недобросовісно та зловживала правами стосовно АТ «Ощадбанк», оскільки уклала Договір дарування, який порушує майнові інтереси Банку як її кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на її майно. З огляду на це, Банк вважає, що наявні правові підстави для визнання Договору дарування від 15.09.2022 недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України), недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) та статті 234 ЦК України.

Позивач уписьмовій відповідіна відзивзаперечив доводипредставника відповідачів,щодо першочерговозадоволення своїхвимоги зарахунок предметуіпотеки,оскільки вононе стосуютьсяні предметупозову,ні йогопідстав,та неможуть бутивраховані судомпри розглядіпозову,оскільки згідноз ч.1ст.20ЦК Україниправо назахист особаздійснює насвій розсуд.Вважає,що зврахуванням положеньположення ЦКУкраїни,постанови ПленумуВищого спеціалізованогосуду Україниз розглядуцивільних ікримінальних справ№ 5від 30березня 2012року таусталеної практикисуду касаційноїінстанції,ні Відповідач,ні їхнійпредставник невправі рекомендувати(вказувати!)Банку,як кредиторуякий спосіб(сценарій)для себемає (може)вибрати Банкдля реалізаціїсвого правана захисту суді.Позивач наводитьміркування,щоВідповідачі заперечуючи проти позову Банку не довели, що укладений Договір дарування був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не спростували доводів Банку про те, що основними його ознаками є введення в оману Банку, свідомий намір ОСОБА_2 вчинити дію на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від звернення стягнення на нього та з метою унеможливлення виконання рішення суду у справі № 2-3889/10 про стягнення з неї залишку заборгованості у розмірі 43 523,27 доларів США. До відповіді на відзив позивачем долучено письмові заперечення щодо клопотання відповідачів про виклик свідків.

30.04.2024р. Відповідачем ОСОБА_2 подано до суду заперечення на відповідь на відзив, у яких остання зазначає, що 11.05.2022 року, заступником начальника відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів) Мельником В.В. було направлено Постанову про результати перевірки виконавчого провадження №45758356 від 11.05.2022 року, винесену при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-3889/2010 від 29.07.2010 року виданого Рівненським міським судом,за результатами якої було скасовано всі процесуальні дії державного виконавця з моменту відновлення виконавчого провадження від 15.08.2019 року та постановлено, що Постанова про закінчення виконавчого провадження № 45758356 від 29.11.2018 року була чинноюна момент вчинення договору Дарування від 15.09.2022 року, та жодних заборон не існувало, а тому «недобросовісність» поведінки ОСОБА_2 виключається. До цього ж вказує, що кредитний договір №256 від 01.06.2007 року за яким відкрито виконавче провадження №45758356, був забезпечений Іпотечним договором від 01.06.2007 року, який цілком та повністю покриває вимоги кредитора. На реалізації іпотечного майна ОСОБА_2 неодноразово наголошувалось та вчинялись всі можливі дії, в тому числі позовне провадження щодо прийняття спадкового майна, оформлення спадщини та надсилання правовстановлюючих документів до Банку.

Також, Відповідач-1 заперечила щодо посилання представника банку на вимоги положень абз.2 ч.1 ст.218 ЦК України, згідно якої «заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитись письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може гуртуватись на свідчення свідків», та зазначила, що вказана норма ЦК України не є правозастосовною до даних правовідносин, оскільки відповідачі жодним чином не заперечують факту вчинення правочину - договору Дарування від 15.09.2022 року або його окремих частин, а заявлені стороною відповідачів свідки, покликані на підтвердження серед інших доказів обставин реального настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином. Окремо Відповідач-1 зазначила, що з жовтня 2012 року на постійній основі проживає за кордоном у місті Аlphen aan den Rijn ( Алфен на Рейні), країна Нідерланди, де створила нову сім`ю.

Крім того, на адресу суду надійшли письмові пояснення від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - приватного нотаріусу Рівненського міського нотаріального округу Кострикіна В.І. згідно яких останній пояснив, що ним - приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І., 15 (п`ятнадцятого) вересня 2022 року за реєстровим № 1036, посвідчено Договір дарування квартири АДРЕСА_1 (сім) між ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 та ОСОБА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 . На момент вчинення вказаної нотаріальної дії її зміст не суперечив актам цивільного законодавства України та моральним засадам суспільства, були відсутні будь-які обтяження та арешти, особи, які звернулись за вчиненням нотаріальної дії, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, ними надані усі необхідні документи, на підставі яких вчинена нотаріальна дія. На підтвердження вищезазначених фактів приватним нотаріусом до пояснення долучено копії документів, пов`язаних з вчиненою нотаріальною дією.

13.05.2024 року надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме копію належно завіреного перекладу Свідоцтва про реєстрацію партнерства ОСОБА_2 від 16.06.2020 року, номер актового запису 500061, на 6 аркушах, про причини неможливості подання якого раніше, ОСОБА_2 зазначалось у запереченнях на відповідь на відзив та допит свідків.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 11.07.2024 року, підготовче провадження по справі за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філіїРівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Кострикін Володимир Іванович про визнання договору дарування недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні, представник позивача- адвокат Маценко Н.П. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити, з підстав та мотивів наведених у позові, та додатково пояснила, що вважає доводи сторони відповідача про недобросовісні дії позивача по не зверненню стягнення на об`єкт іпотеки, такими, що не заслуговують на увагу, оскільки жодного відношення до предмету цієї справи не мають а тому просить їх не враховувати.

Представник відповідачів адвокат Цуняк В.Й. позовні вимоги не визнав, щодо задоволення позову заперечив та зазначив, що сторона позивача викладаючи підстави позову покликається на те, що вчинений договір дарування є фіктивний, відповідно до ст.234 ЦК України,та одночасно покликається на те що, оспорюваний правочин вчинений всупереч принципу добросовісності та не допустимості зловживання правом (ст.3,13 ЦК України), що не допускається, а отже позивачем обрано неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові. Крім того, представник зазначає, що позивач ігноруючи іпотеку, діє очевидно не добросовісно та зловживає своїм правом, що є також, відповідно до ст.13 ЦК України, підставою для відмови у позові.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка Відповідач ОСОБА_2 , позовні вимоги не визнала, та вважає їх безпідставними, просила у позові відмовити. Суду пояснила, в 2000 році вона проживала разом із своїм сином ОСОБА_7 у малосімейці за адресою АДРЕСА_4 . Цього ж року, вказана квартира була приватизована в рівних частинах, на сина ОСОБА_3 і на неї. В 2002 році у неї народилася друга дитина, і їй як матері хотілось покращити житлові умови для своїх дітей. На той час була розлучена, і як мати одиначка змогла отримати безвідсотковий кредит для покращення житлових умов сім`ї. Трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , коштувала 47 500 доларів США, але для отримання кредиту потрібно було внести перший внесок. Для цього вона продала малосімейку по АДРЕСА_4 , за 33 000 доларів США і половина із цих грошей відповідно належали її синові ОСОБА_3 . Після розлучення із батьком її сина, вони зберегли із ним дружні стосунки та останній в добровільному порядку сплачував аліменти. Оскільки, кредит був безвідсотковий, їм вистачало тієї суми щоб погашати тіло кредиту. У 2006 році вона одружилася, та була успішним підприємцем. На той час у колишнього чоловіка робота не складалася. Він вирішив займатися вантажними перевезеннями, але кредит на придбання вантажного автомобіля могла взяти тільки вона, оскільки у чоловіка не було офіційного доходу. Такий кредит вони вирішили взяти в Ощадбанку під заставу квартири батьків чоловіка, які для цього оформили відповідний договір іпотеки. Перед тим як брати кредит, вона неодноразово з`ясовувала в Ощадбанку її ризики у тому разі, якщо ні вона ні її чоловік не зможуть виплачувати даний кредит. Банк її запевнив, що у неї відсутні будь які ризики, оскільки у випадку якщо бізнес не піде, то в першу чергу звернення стягнення проводиться на іпотечне майно, яке у даному випадку є квартира батьків чоловіка і її вартість значно перевищує тіло кредиту, що виключає будь які негативні наслідки для неї. Саме таке роз`яснення вона отримала від Ощадбанку і саме обставина була ключовою для отримання вказаного кредиту. Вона планувала виїхати за кордон. Як відповідальна мати чекала повноліття сина, та допомагала батькам чоловіка у продажі вантажного автомобіля який їм передала. В 2012 році син ОСОБА_8 вже був повнолітнім, працював ріелтором, заробляв гарні гроші, а тому взяв на себе відповідальність за оплату кредиту, оскільки першопочатково вказана квартира набувалась саме для нього. Кредит ОСОБА_7 виплачувався регулярно, навіть коли він навчався у Львові, оскільки також там працював ріелтором у вільний від навчання час, про що свідчать долучені квитанції про сплату кредиту саме ним у місті Львові, оскільки свідок з 2012 року жила постійно за кордоном і протягом всього часу на неї діяла заборона на виїзд та відповідно не могла сплачувати в Україні вказаний кредит. 28 лютого 2018 року державний виконавець вивів остаточну суму заборгованості по спірному кредиту, яка склала 323500 грн.,та яку вона сплатила повністю із її власних заощаджень і всі заборони та обмеження із неї були зняті. В 2019 році банк ВТБ оголосив про початок процедури банкрутства та запропонував їм достроково погасити залишок кредиту, який на той час становив 21000 доларів США, які повністю були сплачені ОСОБА_7 за рахунок його власних коштів, у розмірі 15000 доларів США та 6000 доларів США, позичених ним у його батька. Жодного відношення до вказаних коштів вона не мала.

Даруючи 15 вересня 2022 року оспрювну квартири АДРЕСА_1 своєму сину, вона не мала на меті уникнути стягнення по кредиту, оскільки на той час спірний кредит був повністю погашений, виконавче провадження було завершено у зв`язку з його виконання, а вказаний кредит був забезпечений іпотечним майном. Вважає дії позивача не послідовними та не добросовісними. Спірна квартира фактично придбана для сина та за його особисті кошти, які включали, початковий внесок від реалізованої приватизованої його частки в квартирі; сплачених аліментів, якими погашався кредит;коштів, зароблених його працею ріелтором; коштів, отриманих від оренди квартири його бабусі, та коштів, позичених у його батька. Договір дарування фактично виступав лише формою передачі у власність сина його ж нерухомості, яке фактично йому і належала, оскільки набувалось для нього та за його особисті кошти.

Допитаний у судовому засіданні Відповідач - ОСОБА_3 в якості свідка суду пояснив, що із позовом він не погоджується та просить суд його не задовольняти. До квартири АДРЕСА_1 , він має безпосереднє відношення, оскільки вказана квартира фактично була придбана для нього та за його особисті кошти. Кредит,що був отриманий його матір`ю ОСОБА_2 в Ощадбанку, погашався протягом всього його свідомого життя із його власно зароблених коштів. Пояснив, що коли він був ще дитиною, то йому відомо, що мати продала квартиру АДРЕСА_5 , у якій він мав право власності на її частки, а інша була мамина. Вказана квартира була продана в 2005 році за 33000 доларів США, із яких його частка становила 16500 доларів США. Продаж вказаної квартири був здійснений з метою покращення житлових умов, оскільки у нього у 2002 році народилась сестра. У 2005 році на умовах молодіжного кредитування мамою ОСОБА_2 було отримано безвідсотковий кредит, за який було придбано спірне житло за адресою: АДРЕСА_6 . Вказана квартира була придбана за 47500 доларів США із першим внеском за рахунок проданої раніше квартири. Придбана квартира стала іпотечним майном по вказаному кредиту. Після розлучення матері з батьком, останнім в добровільному порядку сплачувались аліменти, за рахунок яких погашався кредит. У вказаній квартирі вони проживали з 2005р.

01.06.2007році матір`ю ОСОБА_2 було отриманокредит урозмірі 69000доларів США,для придбаннявантажного автомобілята здійсненнявантажоперевезень вітчимом.Заставою поцьому кредитустала квартирабатьків вітчима,яка знаходитьсяза адресою: АДРЕСА_2 ,що умісті Рівне.У 2010році вітчимпомер,на тойчас йомубуло 16років.Він влаштувавсяна роботуріелтором тапочав зароблятивласні кошти.В жовтні2012році ОСОБА_2 із йогосестрою поїхалана постійнемісце проживанняза кордон,та зцього часувін сплачувавза кредитзі своїхособистих коштів.Крім тогов томуж році,бабуся мама ОСОБА_2 переїхала проживатидо ньогоза адресою: АДРЕСА_6 ,а їїквартиру вонипочали здаватив оренду,а отриманікошти відкладалисьним тав подальшомуякі булидокладені доінших приостаточному погашенікредиту в2019році.Під часнавчання уЛьвові з2014по 2018роки,у вільнийвід навчаннячас,працював ріелтором,а заробленікошти спрямовувавна погашеннякредиту заквартиру АДРЕСА_1 ,оскільки вказанаквартира,як планувалосьпридбали длянього.У липні2019році ліквідаційнакомісія банкуВТБ запропонуваладостроково погаситикредит,який станомна тойчас,становив 21000доларів США.Із власнихзаощаджень унього було9тис доларівСША,6тис.доларів СШАбуло відкладенихіз орендибабусиного житла,решту позичиву батька,кредит бувповністю сплачений. Комунальні послугисплачувались з2012року особистоним,а з2020року йогодружиною,з якоюзі вказаноїдати проживаютьу спірнійквартирі.За періодпроживання увказаній квартирі,ним неодноразоворобився ремонт,придбавалась побутоватехніка,меблі,покращувалось опалення. Йому відомо, що його мати повністю виконала свої кредитні зобов`язання перед банком, оскільки виконавчою службою було закрито виконавче провадження та всі заборони та арешти були зняті. Перешкод у користуванні та проживанні у спірній квартирі у нього ні раніше, ні на теперішній час не існувало. Переоформлення спірної квартири відбулось у той час коли були відсутні будь які заборони та борги, а вказана нерухомість перейшла у його власність реально.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду пояснила, що ОСОБА_2 є мамою її чоловіка, яка, як їй відомо, з 2012 року виїхала проживати в Нідерланди. Їй відомо, що у ОСОБА_2 було два кредити, на купівлю квартири АДРЕСА_1 та на придбання вантажного автомобіля для її чоловіка. З 2020 року проживає однією сім`єю з ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 . З моменту спільного проживання, постійно покращували свої житлові умови, робили ремонти, придбавали техніку, меблі, оплачували комунальні послуги, мають спільний сімейний бюджет. Щодо кредиту на спірну квартиру обізнана, що його виплачував ОСОБА_3 зі власних коштів. З 2012 року ОСОБА_2 в Україну не приїжджала жодного разу. У 2019 році вказаний кредит був погашений у розмірі 21000 доларів США, частину яких ОСОБА_8 накопичив, а частину позичив у батька. Зі слів ОСОБА_7 їй відомо, що у 2005 році була придбана спірна квартира в кредит, а перший внесок був оплачений за кошти від продажу малосімейки, в якій він мав частку. Вказана квартира придбавалась для ОСОБА_7 , а тому останній самостійно погашав кредит за вказану нерухомість, працюючи ріелтором.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_10 суду пояснив, що із 2010 року знайомі з ОСОБА_7 , їх поєднувало спільне захоплення катання на скейтборді. На той момент він проживав за адресою по АДРЕСА_6 , разом з мамою та сестрою. В 2012 році мама з його сестрою поїхали закордон проживати, а бабуся переїхала до нього проживати, а її квартиру вони почали здавати в оренду. На той час, ОСОБА_8 самостійно заробляв гроші ріелтором і самостійно сплачував кредит за квартиру у якій він проживав. В 2014 році він поїхав навчатися у місто Львів, де продовжував працювати ріелтором і продовжував гасити кредит. У 2018 році коли він вже повернувся у Рівне то він почав продавати автозапчастини. У 2019 році банк запропонував викупити повністю квартиру, у зв`язку з чим ОСОБА_8 почав збирати кошти. Йому відомо, що він позичив 6000 доларів США у свого батька. У 2020 році ОСОБА_8 почав проживати разом із цивільною дружиною у вказаній квартирі. З того часу почали її облагороджувати, проводити ремонти, закупляти побутову техніку, меблі. В 2022 році ОСОБА_8 повідомив що вказана квартира переоформлена на нього.

Із досліджених судом матеріалів справи слідує, що згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань позивач зареєстрований як Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», ЄДРПОУ 00032129, адреса місцезнаходження: 01001, м. Київ, Печерський район, вулиця Госпітальна, будинок 12-г.

З Кредитного договору №256 від 01.06.2007 року вбачається, що ОСОБА_2 отримала споживчий кредит у розмірі 69300 (Шістдесят дев`ять тисяч триста доларів США, 00 центів) строком на 120 місяців, із сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 12,7 відсотків річних.

Відповідно до Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02.06.2010 року по цивільній справі №2-3889/10 вирішено: позов ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Рівненського обласного управління до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Рівненського обласного управління заборгованість, за кредитним договором у розмірі становить 63348,87 (шістдесят три тисячі триста сорок вісім доларів вісімдесят сім центів)дол. США що станом на 2 червня 2010 року згідно офіційного курсу Національного Банку України в гривневому еквіваленті становить 503560,17 (п`ятсот гри тисячі п`ятої шістдесят гривень сімнадцять копійок)грн., в решті позову відмовити. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Згідно Виконавчого листа по справі № 23889/2010 (Форма №1) виданого Рівненським міським судом Рівненської області слідує, що із боржника ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_7 , на користь АТ «Державний ощадний банк України» слід стягнути заборгованість по договору кредиту у розмірі 63348,87 доларів США, що станом на 02 червня 2010 року згідно офіційного курсу Національного Банку України в гривневому еквіваленті становить 503560,17 (п`ятсот гри тисячі п`ятої шістдесят гривень сімнадцять копійок) гривень 17 копійок. Також стягнуто 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Строк пред`явлення виконавчого листа до виконання до 12.06.2013 року.

Відповідно до Постанови про закінчення виконавчого провадження № 45758356 від 29.11.2018року головним державним виконавцем Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Мельником В.В. було встановлено, що у зв`язку із фактично повним виконанням виконавчого документу в повному обсязі постановив закінчити виконавче провадження з примусового виконання за виконавчим листом №2-3889/2010 виданого 29.07.2010 року виданого Рівненським міським судом про стягнення на користь АТ «Державний ощадний банк України» заборгованість по договору кредиту у розмірі 63348,87 дол. США, що станом на 02.06.2010 року згідно офіційного курсу Національного Банку України в гривневому еквіваленті становить 503560,17 грн., судового збору в розмірі 1700 грн. та 120 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи. Припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення при примусовому виконанні ВП № 45758356. Вилучено обтяження з Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 24704052 від 06.02.2018 року. Знято тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_2 з України, яке було встановлено ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від (дата рішення 07.07.2017 року та № судової справи 2-3889/10)., та направлено до виконання від 06.11.2017 року вих №. 72549.

04.05.2023 року заступником начальника відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мельником В.В. при розгляді Ухвали суду № 569/24629/18 від 24.02.2023 року про скасування постанови головного державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Мельника В.В. про закінчення виконавчого провадження № 45758356 від 29.11.2018 року винесено Постанову про відновлення виконавчого провадження № 45758356 на підставі виконавчого листа 2-3889/2010 виданого 29..07.2010 року Рівненським міським судом.

Згідно Відповіді про надання інформації, АТ «ВТБ Банк» №72/1-2 від 11.01.2020 року на Вимогу від 08.11.2019 року за вих. №100469 Рівненського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Рівненській області повідомило, що заборгованість позичальника ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за Кредитним договором №02-840-63 від 22.09.2005 року повністю погашена.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 276337429 від 23.09.2021 року вбачається, що за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1891474256101 власником квартири, загальною площею 79,7, житловою площею 51,4, за адресою АДРЕСА_6 , є ОСОБА_2 . Згідно актуальної інформації про державну реєстрацію іпотеки вбачається, що зареєстровано Іпотечний договір №74/02-840-63, серія та номер: 1697, виданий 26.09.2005, видавник: ПН Сохацька О.В. Строк виконання основного зобов`язання: 25.09.2025. розмір основного зобов`язання: 38000,00 долари США, Іпотекодержателем є Акціонерний комерційний банк "Мрія", КОД ЄДРПОУ: 14359319, країна реєстрації: Україна, адреса: Україна, м.Київ, вул. Гоголівська,22-24, іпотекодавцем є ОСОБА_2 .

Згідно Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24.02.2023 року по справі №569/24629/18 суд постановив скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» на дії головного державного виконавця Рівненського міського, відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Мельника Віталія Вікторовича, заінтересована особа ОСОБА_2 задовольнити. Визнано дії головного державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Мельника Віталія Вікторовича щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 29.11.2018 року по виконавчому провадженню № 45758356 неправомірними. Скасовано постанову головного державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Мельника Віталія Вікторовича про закінчення виконавчого провадження від 29.11.2018 року по виконавчому провадженню № 45758356. Зобов`язано головного державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Мельника Віталія Вікторовича відновити виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа № 2-3889/2010 виданого 29.07.2010року Рівненським міським судом Рівненської області.

Відповідно до відповіді Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції № 201884 від 29.08.2023 року на запит АТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» щодо надання інформації на адресу банку було надіслано копію договору дарування укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого 15 січня 2022 року. Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Згідно Договору дарування від 15.09.2022 року укладеного між ОСОБА_4 що діяв від імені та в інтересах ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на підставі довіреності, посвідченої 30 серпня 2022 року Посольством України в Королівстві Нідерланди, консул Шемета В.Д., консульський округ - Королівство Нідерланди, за реєстровим № 570/4-997 та ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 , який є сином Дарувальника, уклали договір дарування квартири АДРЕСА_1 (сім).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 344447584 від 29.08.2023 року вбачається, що квартира загальною площею 79,7, житлова площа 51,4, за адресою: АДРЕСА_6 , на підставі Договору дарування, серія та номер: 1036, виданий 15.09.22 видавник: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Кострикін В.І. була подарована ОСОБА_3 .

Відповідно до Довідки №1273 від 04.06.2007 року видана ОСОБА_2 , 1971 року народження, в тому, що вона дійсно проживає в АДРЕСА_6 , у такому складі сім`ї: чоловік ОСОБА_11 , 1978 року народження, с ОСОБА_3 , 1994 року народження, дочка ОСОБА_12 , 2002 року народження.

Згідно електронного повідомлення на адресу начальника відділу стягнення Північно-західного регіону управління стягнення заборгованості регіональної мережі департаменту реструктуризації заборгованості та стягнення центрального апарату АТ «Ощадбанк» Романовій Н.Д. щодо стану заборгованості за кредитом від 14.03.2024 року було проінформовано, що за даними АБС ММФО по кредитному договору N?256 від 01.06.2007 року, укладеному між філією-Рівненське обласне управління АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), станом на 14.03.2024 року заборгованість становить: - 43 496.43 дол. США - заборгованість по простроченому основному боргу.

Відповідно до Довіреності від 15.08.2019 року виданої ОСОБА_2 було уповноважено ОСОБА_3 на вчинення будь яких дій та вчинення правочинів від імені довірителя.

Згідно Ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 17.09.2021 року по справі №569/24629/18 суд постановив - скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» на дії головного державного виконавця Рівненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Мельника Віталія Вікторовича, заінтересована особа ОСОБА_2 , підписану адвокатом - представником філії - Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» Пелихом А.Б. - повернути скаржникові.

Відповідно до Постанови Рівненського апеляційного суду від 08.02.2022 року по справі №569/24629/18, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» - залишено без задоволення, а Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 17 вересня 2021 року залишено без змін. Постанова набрала законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Згідно Постанови начальника відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Іщук Н.В. про скасування процесуального документу при примусовому виконанні виконавчого провадження № 45758356 від 11.05.2022 року було вирішено - скасувати документ «Постанова про відновлення ВП» від 15.08.2019 року, що видав ОСОБА_13 (не діє) при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-3889/2010 виданого 29.07.2010 року Рівненським міським судом про стягнення із ОСОБА_2 на користь АТ "Державний ощадний банк України" заборгованості по договору кредиту у розмірі 63348,87 дол. США, що станом на 02.06.2010 року згідно офіційного курсу Національного банку України в гривневому еквіваленті становить503560,17 грн., судового збору в розмірі 1700 грн. та 120 грн. витрат на IТ3 розгляду справи.

Відповідно до листа Відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) № 32122 від 11.05.2022 року про результати перевірки виконавчого провадження, керуючись статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження" , було направлено до відома постанову про результати перевірки виконавчого провадження № 45758356 від 11.05.2022, винесену при примусовому виконанні виконавчого листа №2-3889/2010 виданого 29.07.2010 року виданим Рівненським міським судом.

Згідно Постанови про результати перевірки виконавчого провадження від 11.05.2022 року начальник відділу державної виконавчої служби у місті Рівному Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Іщук Н.В. постановив: перевірку виконавчого провадження N? 45758356 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3889/2010 виданого 29.07.2010 Рівненським міським судом Рівненської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ "Державний ощадний банк України" заборгованості по договору кредиту у розмірі 63348,87 дол. США, що станом на 02.06.2010 року згідно офіційного курсу Національного банку України в гривневому еквіваленті становить 503560,17 грн., судового збору в розмірі 1700 грн. та 120 грн. витрат на ІТ3 розгляду справи - закінчити. Скасувати постанову про відновлення виконавчого провадження від 15.08.2019 ВП № 45758356. Скасувати постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 15.08.2019 ВП № 45758356. Скасувати постанову про опис майна боржника від 09.09.2019 ВП № 45758356. Скасувати постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 25.12.2019 ВП № 45758356. Скасувати постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних від 04.11.2020 ВП № 45758356. Скасувати постанову про арешт коштів боржника від 04.11.2020 ВП № 45758356. Скасувати постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 04.11.2020 ВП № 45758356. Скасувати постанову про звернення стягнення на доходу боржника від 04.11.2020 ВП №45758356. Скасувати постанову про арешт майна боржника від 04.11.2020 ВП № 45758356. Скасувати постанову про опис майна боржника від 18.03.2021 ВП № 45758356. Зобов`язати державного виконавця Мельника В.В. вчинити дії у виконавчого провадженні № 45758356 у відповідності до вимог закону.

Згідно Договору поруки №256/1 від 01.06.2007 року вбачається, що поручитель - ОСОБА_11 , сторона по Договору, яка бере на себе прямі зобов`язання відповідати перед Кредитором по зобов`язаннях Боржника по Кредитному договору № 256 від 01.06.2007 року. Кредитор - Рівненське обласне управління ВАТ "Державний ощадний банк України", Сторона цього Договору, яка надає кредит Боржнику згідно з Кредитним договором № 256 від 01.06.2007 року. Боржник - ОСОБА_2 , Сторона цього Договору, яка отримує кредит від Кредитора згідно з Кредитним договором № 256 від 01.06.2007 року. Кредитним договором є договір № 256 від 01.06.2007 року , який укладений між Кредитором та Боржником, а також усі додаткові угоди, додатки, зміни та доповнення до нього, які чинні на момент укладання цього Договору та можуть бути укладені після його (цього Договору) укладання."

Відповідно до Іпотечного договору від 01.06.2007 року слідує, що даний договір укладений між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (код ЄДРПОУ 00032129, місцезнаходження: м.Київ, вул. Госпітальна, 12г) далі - Іпотекодержатель або Банк з однієї сторони, та фізичними особами, ОСОБА_14 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області 22 липня 2002 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ; ОСОБА_15 , паспорт НОМЕР_5 , виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області 22 серпня 2001 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ; що мешкаємо в АДРЕСА_2 ; ОСОБА_16 , паспорт НОМЕР_7 , виданий Рівненським МВ УМВС України в Рівненській області 22 липня 2002 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_8 , що мешкаю в АДРЕСА_9 ; ОСОБА_11 , паспорт НОМЕР_9 , виданий Рівненським МУ УМВС України в Рівненській області 29 березня 1997 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_10 , що мешкаю в АДРЕСА_6 , (далі Іпотекодавці - Майнові поручителі), з другої сторони, (разом за текстом Договору - Сторони), уклали даний договір про зобов`язання, що виплавають з кредитного договору № 256 від 01.06.2007 року забезпеченого предметом іпотеки яким є нерухоме майно, а саме: трикімнатна квартира. Квартира має загальну площу 80,3 кв.м, житлову площу - 50,8 кв.м. зі всіма невід`ємними її приналежностями, що є власністю Іпотекодавців та знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №252238913 від 12.04.2021 року вбачається інформація про власників та їх частки спільно сумісної власності іпотечної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно оглянутої Апеляційного скарги АТ «Державний ощадний банк України», в особі філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» на Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 02.07.2021 року у справі № 569/13380/21 скаржник зазначає, що ОСОБА_2 уникає добровільної сплати заборгованості та всіляко перешкоджає примусовому виконанню рішення суду щодо стягнення боргу, а саме ОСОБА_2 не приймає спадщину на квартиру АДРЕСА_3 , що є перешкодою для АТ «Ощадбанк» для звернення стягнення на дану квартиру, яка перебуває в іпотеці АТ «Ощадбанк» по іпотечному кредиту №256 від 01.06.2007 року.

Згідно Відповіді АТ «Державний ощадний банк України», в особі філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» №55/5.9-05/345 від 03.05.2023 року на заяву ОСОБА_2 від 10.04.2023 року про надання інформації щодо необхідних документів. для звернення АТ «Ощадбанк» до суду з позовною заявою про звернення стягнення на іпотечне майно згідно Договору Іпотеки від 01.06.2007 року, а саме трикімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , АТ «Ощадбанк» повідомив, що після оформлення права власності на успадковане Вами майно після ОСОБА_11 просимо відповідні документи , які підтверджують Ваше право власності на вищезазначене майно надати до АТ «Ощадбанк» ( 33028 м. Рівне вул. Симона Петлюри, 16).

Відповідно до Заяви ОСОБА_2 від 31.05.2023 року слідує інформація про направлення на адресу АТ «Ощадбанк» документів, що підтверджують право власності на успадковане майно доньки та дружини, та прохання здійснення примусової реалізації заставного майна.

Згідно Кредитного договору №02-840-63 від 26.09.2005 року вбачається, що Акціонерний комерційний банк «Мрія» надав ОСОБА_2 кредит у сумі 38000 доларів США строком до 25.09.2020 року.

Згідно Додаткової угоди до Кредитного договору №02-840-63 від 26.09.2005 року укладеної від 29.08.2006 року, сторони уклали додаткову угоду про внесення змін до п.2.6. Кредитного договору щодо строків нарахування та сплати відсотків.

Згідно оглянутих судом квитанцій про сплату коштів по кредитному договору №02-840-63 у кількості 9 екземплярів слідує, що 23.01.2017 року від імені ОСОБА_2 у банку ПАТ «ВТБ БАНК» за адресою: м.Львів, вул. Валова, буд.15, було сплачено грошові кошти у сумі 9599 грн. 97 коп. 05.10.2017 року від імені ОСОБА_2 у банку ПАТ «ВТБ БАНК» за адресою: м.Львів, вул. Валова, буд.15, було сплачено грошові кошти у сумі 9383 грн. 08 коп. 27.02.2017 року від імені ОСОБА_2 у банку ПАТ «ВТБ БАНК» за адресою: м.Львів, вул. Валова, буд.15, було сплачено грошові кошти у сумі 9711 грн. 56 коп. 10.02.2017 року від імені ОСОБА_2 у банку ПАТ «ВТБ БАНК» за адресою: м.Львів, вул. Валова, буд.15, було сплачено грошові кошти у сумі 270грн. 25коп. 23.03.2017 року від імені ОСОБА_2 у банку ПАТ «ВТБ БАНК» за адресою: м.Львів, вул. Валова, буд.15, було сплачено грошові кошти у сумі 9018 грн. 17 коп. 24.05.2017 року від імені ОСОБА_2 у банку ПАТ «ВТБ БАНК» за адресою: м.Львів, вул. Валова, буд.15, було сплачено грошові кошти у сумі 18413 грн. 56 коп. 29.06.2017 року від імені ОСОБА_2 у банку ПАТ «ВТБ БАНК» за адресою: м.Львів, вул. Валова, буд.15, було сплачено грошові кошти у сумі 9128 грн. 04 коп. 27.02.2017 року від імені ОСОБА_2 у банку ПАТ «ВТБ БАНК» за адресою: м.Львів, вул. Валова, буд.15, було сплачено грошові кошти у сумі 8606 грн. 94 коп.

Відповідно до Договору про внесення змін №5 до Кредитного договору №02-84063 від 26.10.2018 року, сторони домовились внести зміни до кредитного договору та виклали його у новій редакції.

Згідно Договору про внесення змін №6 до Кредитного договору №02-84063 від 26.10.2018 року, сторони домовились на часткову зміну умов кредитного договору, а також домовились узгодити додатковий порядок (механізм/канал) погашення кредиту, наданому в іноземній валюті, національною валютою України гривнею.

Відповідно до оглянутої Довіреності від 30.07.2019 року слідує, що АТ «ВТБ БАНК», код ЄДРПОУ 14359319, місцезнаходження: м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вулиця Пушкінська, будинок 8/26, в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» Шевченка Олександра Володимировича, уповноважив ОСОБА_3 , паспорт НОМЕР_11 , виданий Рівненським МВ УДМС України в Рівненській області 16 липня 2016 року, податковий номер - НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_8 , представляти інтереси Банку в органах державної реєстрації, Центрах надання адміністративних послуг, перед державними реєстраторами, в органах нотаріату, зокрема в державних нотаріальних конторах та приватних нотаріусів.

Згідно Договору добровільного страхування від нещасних випадків особи, яка є позичальником банку від 15.04.2019 року вбачається, що даний договір в інтересах та на ім`я ОСОБА_2 уклав ОСОБА_3 на підставі довіреності ОСОБА_2 № 574/734-18 від 25.09.2018 року.

Відповідно до Акту про фактичне місце проживання від 10.04.2024 року зафіксовано, що комісія в складі в.о. директора ТОВ «Керуюча компанія БУДСЕРВІС» Стець І.І., та трьох мешканців будинку провели 10.04.2024 року обстеження квартири АДРЕСА_1 , та встановили наступне, що відповідно до пояснень власника вказаної квартири ОСОБА_3 , паспорт ID карта НОМЕР_12 , останній проживає у вказаному помешканні з 2018 року, разом із ним за вказаною адресою, з липня 2020 року, у фактичних шлюбних стосунках, постійно проживає ОСОБА_9 , паспорт НОМЕР_13 . При цьому, комунальні послуги за вказаною адресою ними сплачуються самостійно.

Згідно оглянутого паспорта громадянина України ОСОБА_2 для виїзду за кордон № НОМЕР_14 від 26.10.2018року вбачається про відсутність будь яких відміток щодо перетинання ОСОБА_2 кордону України з моменту його видачі;

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію партнерства ОСОБА_2 від 16.06.2020 року, номер актового запису 500061, слідує, що ОСОБА_2 одружилась у місті Аlphen aan den Rijn ( Алфен на Рейні), країна Нідерланди.

Згідно оглянутого у судовому засіданні відеозапису, який міститься на долученому відповідачами електронному носії - CD-R диску, вбачається проведення ремонтних робіт ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_9 в спірній квартирі.

Статтею 3 ЦПК України?визначено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до?Конституції України, цього?Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Відповідно ж до ?статті 8 Конституції України? в Україні визнається і діє принцип верховенства права.?Конституція?має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі? Конституції України? і повинні відповідати їй. Норми? Конституції України?є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ?Конституції України? гарантується.

Згідно зі?статтею 9 Конституції України? та? Закону України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Україна 17 липня 1997 року прийняла? Закон України«Про ратифікаціюКонвенції прозахист праві основоположнихсвобод людини1950р.,Перший протоколта протоколи№ 2,4,7та 11до Конвенції» ?за?№ 475/97-ВР. Пунктом 1 цього ?Закону? визначено, що Україна повністю визначає на своїй території дію статті 46?Конвенції ?щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію ЄСПЛ в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

23 лютого 2006 року Верховна Рада України прийняла? Закон України «Про виконання та застосування практики Європейського суду з прав людини». Згідно із цим законом при розгляді справ судами України, Конвенція та практика ЄСПЛ використовуються як джерела права. Зазначене положення спрямоване на реалізацію вищевказаної конституційної норми і норм? Закону України «Про міжнародні договори та угоди».

Таким чином, норми Конвенції повинні застосовуватися національними судами так само, як внутрішнє законодавство і як норми прямої дії.

Разом з тим частиною першою статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до частини першоїстатті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1ст. 4 ЦПК України).

Згідно з частиною першоюстатті 15ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 04.11.2024р. у справі №532/1550/23, наголосила, що: «Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

Об`єднана палата зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Об`єднана палата підкреслює, що слід розмежовувати матеріальну та процесуальну добру совість як за сферою застосування, так і наслідками. Матеріальна добра совість регулюється, зокрема, пунктом 6 статті 3 ЦК України, а процесуальна, зокрема, статтею 44 ЦПК України.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість? - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип доброї совісті не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України).

Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року в справі № 369/7921/21 (провадження № 61-5293 сво 23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23)).

Касаційний суд вже звертав увагу, що автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від? 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21 (провадження № 61-6001св23)).»

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023р. у справі 488/2807/17 виснувала, що відсутність договірних відносин між сторонами до моменту укладення договору не означає, що на переддоговірній стадії сторони не несуть жодних обов`язків. Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема, добросовісно. Добросовісність та розумність належать до фундаментальних засад цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Отже, і на переддоговірній стадії сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків та недобросовісної чи нерозумної поведінки є численними і не можуть бути визначені у вичерпний спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 37, 38), від 6 липня 2022 рокуу справі № 914/2618/16 (пункт 52), від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20(пункт 40),).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 121 та 122 постанови від 05.04.2023р. у справі №910/4518/16 виснувала, що «у цивільних та господарських відносинах, які регулює?глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу?статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).»

Враховуючи вищевказані правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд критично оцінює доводи сторони позивача про те, що Іпотечний Договір від 01.06.2007р., укладений для забезпечення Кредитного договору №256 від 01.06.2007р. немає жодного відношення до цієї справи та не підлягає врахуванню, оскільки відповідачка ОСОБА_2 при укладенні кредитного договору добросовісно розраховувала на те, що і банк буде добросовісно виконувати свої зобов`язання, в тому числі і щодо іпотечного договору, який саме виступав гарантією належного виконання зобов`язання.

При цьому суд враховує, що статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною шостою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За змістом статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Згідно з ч.6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

За змістом статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформацію про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов`язки іпотекодавця.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020????????????у справі за конституційною скаргою ОСОБА_7 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання, до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя, шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Крім того, слід зазначити, що ст.44 Закону України «Про виконавче провадження», визначає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою, в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Підсумовуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що принцип добросовісності повинен застосовується не тільки до боржника, а і до кредитора, тобто обох сторін правовідносин. В даному випадку сторона позивача, яка у обставинах, що склалися у сторін, більше 14 років не зверталась щодо реалізації іпотечного майна,що очевидно суперечить попередній позиції позивача та умовам іпотечного договору, та є недобросовісною поведінкою по відношенню до боржника-відповідача у справі та не вбачає не добросовісності в поведінці боржника ОСОБА_2 .

Оспорюваний Договір дарування ознак фраудаторного немає, так як вказаний договір був забезпечений іпотечним договором за рахунок якого, могло відбутись погашення заборгованості, тому права кредитора щодо погашення боргу були і є повністю захищенні. Крім того, оспорюваний договір не був вчинений на шкоду кредитору, а був спрямований на настання реальних правових наслідків, які ним обумовлювались.

Щодо доводів представника відповідачів про обрання позивачем неналежного способу захисту, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до правового Висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.08.2024р. по справі №504/112/22, слідує, що: «в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).

У даній справі, позивач у позовній заяві та подальших заявах по суті обґрунтовує недійсність оспорюваного Договору дарування, кваліфікуючи його фіктивний, відповідно до ст.234 ЦК України, і одночасно такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом, відповідно до статті 3, 13 ЦК України, що є, як зазначив Верховний Суд, не допускається.

Вказане свідчить про обрання позивачем неналежного способу захисту.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 04.09.2024р. у справі №278/2111/23, «Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).»

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частина 2 ст.129 Конституції України, визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1, 3, 4 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, змагальність сторін, яка за своєю природою засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

На важливості вказаних норм наголошено в постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року по справі №127/13957/16-ц, провадження №61-26417св18, та в п.п.40,41 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року, у справі 755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.

Обов`язок із доказування, слід розуміти як закріплену в процесуальному порядку та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК України), допустимим (стаття 78 ЦПК України), достовірними (стаття 79 ЦПК України), а у своїй сукупності достатніми (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно дост.89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі статтею 626ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 627ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення, породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (Постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що?стаття 204 ЦК України?закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті3,13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

Відповідно до змісту статті 234ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц зроблено висновки про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, оскільки вони жодним чином не входять до предмету доказування у даній справі, а з огляду на встановлені фактичні обставини справи суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ч.1,2 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст. 141, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 81, 89, 258, 259, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в особі філії - Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів: приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Кострикін Володимир Іванович про визнання договору дарування недійсним, відновлення становища, яке існувало до порушення - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Позивач: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», в особі філії - Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк», юридична адреса: 33028, м.Рівне, вул. С.Петлюри, буд.16, код ЄДРПОУ 09333401.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмету споруна сторонівідповідачів:приватний нотаріусРівненського міськогонотаріального округуКострикін ВолодимирІванович,адреса:м.Рівне,вул.Пересопницька,буд.3.

Повний текст рішення виготовлено 01.06.2025 року.

Суддя Харечко С.П.