Постанова від 29.05.2025 по справі 522/6932/23

Номер провадження: 22-ц/813/4224/25

Справа № 522/6932/23

Головуючий у першій інстанції Свячена Ю.Б.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

29.05.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Лозко Ю.П., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Нечитайло А.Ю.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач фізична особа-підприємця ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 ,

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2024 року,

за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача, за участю третьої особиУправління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

В квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача, в обґрунтування якого зазначив, що 19.08.2020 року між позивачем та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір на виготовлення меблів, в квартирі АДРЕСА_1 за яким останній прийняв на себе зобов`язання виготовити та надати замовнику меблі, визначені у розділі «Предмет договору».

На виконання даного договору 19.08.2020 року позивач сплатив відповідачу 1500 доларів США, що еквівалентно 40844 гривням, згідно курсу долара, встановленому НБУ на 19.08.2020 року, проте меблі від виконавця не отримав.

Крім того, посилається, що 18.09.2020 року між позивачем та відповідачем укладено ще один договір на виготовлення меблів, за яким останній прийняв на себе зобов`язання виготовити та надати замовнику меблі, визначені у розділі «Предмет договору» договору від 18.09.2020 року. На виконання договору 18.09.2020 року позивач сплатив відповідачу 1500 доларів США, що еквівалентно 42169 гривням згідно курсу долара, встановленому НБУ на 18.09.2020 року на час укладання договору, проте меблі від відповідача не отримав.

Зазначає, що позивач звертався до відповідача з усними претензіями та ним направлялись відповідачу дві письмові вимоги про виконання обов`язків, проте жодної відповіді на них отримано не було.

28.12.2022 року позивач звернувся до відповідача з повідомленням про відмову від договорів та вимогою повернення коштів, отриманих за договорами та відшкодування збитків з урахуванням індексу інфляції та 3% річних. Відповіді отримано не було, тому позивач був змушений звернутися до суду за захистом порушеного права.

Позивач просив суд розірвати договір на виготовлення меблів від 19.08.2020 року та договір на виготовлення меблів від 18.09.2020 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 . Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування збитків за договором від 18.09.2020 року з урахуванням індексу інфляції та 3% річних згідно зі ст. 625 ЦКУ 63948 гривень та у якості відшкодування збитків за договором від 19.08.2020 року з урахуванням індексу інфляції та 3% річних згідно зі ст. 625 ЦКУ 64356 гривень, а також моральну шкоду у розмірі 30000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 08 жовтня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , за участю третьої особи Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради про захист прав споживача задовольнив частково. Розірвав договір на виготовлення меблів від 19серпня 2020 року та договір на виготовлення меблів від 18 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

Стягнув з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , у якості відшкодування збитків за договором від 18 вересня 2020 року, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних майнову шкоду у розмірі 63948 гривень 00 копійок та стягнув, у якості відшкодування збитків за договором від 19 серпня 2020 року, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних майнову шкоду у розмірі 64356 гривень 00 копійок, а також моральну шкоду в розмірі 3000 гривень 00 копійок.

Ухвалюючи оскаржуванесудове рішення,суд першоїінстанції виходивз того,що з матеріалів справи вбачається, що відповідачем не виконана робота передбачена договором підряду, що свідчить про неналежне виконання останнім взятих на себе договірних зобов`язань. Докази повернення відповідачем позивачу коштів у вищевказаному розмірі чи виконання вимог договору підряду у матеріалах справи відсутні. Крім того, будь-які роботи відповідачем розпочаті не були, що свідчить про порушення останнім умов договорів. Унаслідок розірвання договору позивач набув право на отримання від відповідача сплачених коштів у розмірі 3000 доларів США.

Враховуючи викладене, характер та умови спірного договору, суд вважав встановленими підстави, визначених ч. 2 ст. 651 ЦК України для розірвання договорів та стягнення збитків за договорами підряду.

Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідачем на вимогу позивача повернуто грошові кошти, які було сплачено позивачем, в зв`язку з чим у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Суд першої інстанції погодився із наданим позивачем розрахунком заборгованості, відповідно до якого заборгованість за договором від 18.09.2020 року становить 63948,51 грн, а за договором від 19.08.2020 року - 64356,16 грн та дійшов висновку, що вимоги позивача в даній частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, суд вважав, що факт заподіяння відповідачем моральної шкоди позивачу є безсумнівним, його наслідки у вигляді душевних страждань позивача залежать від особливостей його емоційно-розумового сприйняття внаслідок злочинних дій відповідача та перенесених ним у зв`язку з цим страждань.

Суд першої інстанції визначив моральну шкоду у розмірі 3000 грн, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, беручи до уваги глибину моральних страждань позивача, характер психологічної травми, яку він отримав у зв`язку із заволодінням грошима, ступінь та тривалість моральних страждань і переживань позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , в апеляційній скарзі просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.10.2024 року по справі № 522/6932/23 скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача до відповідача у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга вмотивована тим, що матеріали справи та оскаржуване рішення не містять доказів, які свідчать про виконання позивачем грошового зобов`язання, передбаченого договорами від 19.08.2020 року та від 18.09.2020 року, відповідач вважає, що позивачем не доведений факт сплати авансових платежів в сумі та порядку, визначених умовами укладених договорів між позивачем та відповідачем. Зазначає, що кошти, у сумі авансу 1500,00 доларів США за договором від 19.08.2020 та суму авансу 1500,00 доларів США за договором від 18.09.2020, ані до підписання договору між сторонами, ані після його підписання сторонами, відповідач не отримав.

З приводу направлення позивачем вимоги про виконання обов?язків від 12.01.2021 та повідомлень про відмову від договорів та вимоги повернення коштів від 28.12.2022, відповідач зазначає, що у відповідача були відсутні будь-які правові підстави щодо виконання висунутих вимог позивачем з огляду на невиконання самим позивачем грошових зобов?язань, передбачених спірними договорами.

Скаржник вважає, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення останнім оплати авансових платежів, передбачених умовами спірних договорів, отже позивачем не доведено факту настання строку виконання відповідачем зобов`язання з виготовлення та поставки меблів за вказаними договорами, отже строк поставки товару за договором та, відповідно, прострочення такого виконання і факту порушення відповідачем права позивача станом на дату звернення позивача з позовом до суду не настали.

Скаржник зазначає, що позивачем судовий збір не сплачено, з посиланням на положення Закону України «Про захист прав споживачів», а в позовній заяві йдеться не про обставини, які передували укладенню договору, крім того позивач просить про зобов?язання вчинити певні дії та повернення коштів, отже, на думку відповідача, вказаний позов не поданий в рамках Закону України «Про захист прав споживачів», у зв?язку з чим позивач не є звільненим від сплати судового збору, отже повинен був до позовної заяви надати відповідні докази сплати судового збору та не може в порядку ч. 5 ст. 28 ЦПК України подавати вказану позовну заяву за місцем заподіяння шкоди ( АДРЕСА_2 ) до Приморського районного суду міста Одеси.

(2) Позиція інших учасників справи

Одеський апеляційний суд ухвалою від 21.02.2025 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою, роз`яснив ОСОБА_1 право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу.

Представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 копію ухвали про відкриття провадження від 21.02.2025 року отримав 25.02.2025 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

Управління розвиткуспоживчого ринкута захиступрав споживачівОдеської міськоїради копіюухвали провідкриття провадженнявід 21.02.2025рокута копію апеляційної скарги отримало 25.02.2025 року та 08.02.2025 року відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження від 21.02.2025 року та копію апеляційної скарги отримав 03.05.2025 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в обґрунтування якого зазначено, що твердження апелянта, про те, що відповідачем не отримані кошти у сумі авансу 1500 доларів США за договором від 19.08.2020 та суму авансу 1500 доларів США за договором від 18.09.2020 року, не відповідають дійсності та спростовується доказами які містяться в матеріалах справи. Позивач вважає, що суд дійшов до правильного висновку про те, що заявлений позов відноситься до категорії позовів, для яких цивільним процесуальним законодавством встановлені правила підсудності за місцезнаходженням відповідача або за місцем заподіяння шкоди, за вибором позивача, пославшись на постанову Верховного суду від 25.01.2019 по справі № 572/2528/18 де роз?яснено, що споживачі можуть звернутися до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання договору, право вибору у цьому випадку належить виключно споживачеві. Позивач просив залишити апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Ошаріна Д.С. без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08.10.2024 року без змін.

Представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради судові повістки отримали 10.03.2025 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.

ОСОБА_1 про дату,час тамісце розглядусправи повідомлений належним чином, у відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

Представник фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.

ОСОБА_1 в судовому засіданні просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи оскаржуванесудове рішення,суд першоїінстанції виходивз того,що з матеріалів справи вбачається, що відповідачем не виконана робота передбачена договором підряду, що свідчить про неналежне виконання останнім взятих на себе договірних зобов`язань. Докази повернення відповідачем позивачу коштів у вищевказаному розмірі чи виконання вимог договору підряду у матеріалах справи відсутні. Крім того, будь-які роботи відповідачем розпочаті не були, що свідчить про порушення останнім умов договору підряду. Унаслідок розірвання договору позивач набув право на отримання від відповідача сплачених в коштів у розмірі 3000 доларів США.

Враховуючи викладене, характер та умови спірного договору, суд вважав встановленими підстави, визначених ч. 2 ст. 651 ЦК України для розірвання договорів та стягнення збитків за договорами підряду.

Суд першої інстанції погодився із наданим позивачем розрахунком заборгованості, відповідно до якого заборгованість за договором від 18.09.2020 року становить 63948,51 грн, а за договором від 19.08.2020 року - 64356,16 грн та дійшов висновку, що вимоги позивача в даній частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, суд вважав, що факт заподіяння відповідачем моральної шкоди позивачу є безсумнівним, його наслідки у вигляді душевних страждань позивача залежать від особливостей його емоційно-розумового сприйняття внаслідок злочинних дій відповідача та перенесених ним у зв`язку з цим страждань.

Суд першої інстанції визначив моральну шкоду у розмірі 3000 грн, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, беручи до уваги глибину моральних страждань позивача, характер психологічної травми, яку він отримав у зв`язку із заволодінням грошима, ступінь та тривалість моральних страждань і переживань позивача.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до ч. ч. 1,2 статті стаття 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно статті839ЦК Українипідрядник зобов`язанийвиконати роботу,визначену договоромпідряду,із свогоматеріалу ісвоїми засобами,якщо іншене встановленодоговором. Підрядник відповідає за неналежну якість наданих ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб.

Частиною 1 ст. 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частинадругастатті628 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що 19 серпня 2020 року ФОП ОСОБА_2 (виконавець) і ОСОБА_1 (замовник) уклали договір на виготовлення меблів, за умовами якого ФОП ОСОБА_2 (виконавець) зобов`язується надати Замовнику послуги з виготовлення та установки кухні. Сторони визначили суму договору в розмірі 2600 доларів США, з яких передплата становить 1500 доларів США.

18 вересня 2020 року між ФОП ОСОБА_2 (виконавець) і ОСОБА_1 (замовник) укладено договір на виготовлення меблів - шафи.Сторони визначили суму договору в розмірі 2350 доларів США, з яких передплата становить 1500 доларів США.

Відповідачем не заперечувався факт укладення зазначених вище договорів.

12.01.2022 року, 14.10.2022 року ОСОБА_1 на адресу ФОП ОСОБА_2 направлялися вимоги про виконання обов`язків відповідно до ст. 530 ЦПК України щодо сплати ним (як замовником) 42000,00 грн на виконання договору від 19.08.2020 року та невиконання зобов`язань виконавцем по даному договору, а також сплати 42000,00 грн на виконання договору від 18.09.2020 року та невиконання зобов`язань виконавцем по даному договору.

28.12.2022 року ОСОБА_1 на адресу ФОП ОСОБА_2 направлено повідомлення про відмову від договорів та вимогу повернення коштів, отриманих за договорами, а також відшкодування збитків.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не виконана робота передбачена договорами на виготовлення меблів, що свідчить про неналежне виконання останнім взятих на себе договірних зобов`язань. Докази повернення відповідачем позивачу коштів у вищевказаному розмірі чи виконання вимог договору підряду у матеріалах справи відсутні.

Звертаючись до суду позивач просив суд розірвати договір на виготовлення меблів від 19.08.2020 року та договір на виготовлення меблів від 18.09.2020 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 . Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування збитків за договором від 18.09.2020 року суму 63948 гривень та у якості відшкодування збитків за договором від 19.08.2020 суму 64356 гривень.

Права та обов`язки учасників справи закріплені в статтях 43, 49 ЦПК України згідно з якими учасники справи мають право, зокрема, брати участь у дослідженні доказів, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ст. 12 ЦПК України)

Європейський суд з прав людини роз`яснив, що принцип рівності сторін - це один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті12, частинами першою, шостою статті81 ЦПК Україниучасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

За змістом ст. ст.77,78 ЦПК Україниналежними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зроблено висновок, що: «35. З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третястатті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другоїстатті 73 ГПК України).

Отже,подання електронногодоказу впаперовій копіїсаме пособі неробить такийдоказ недопустимим.Суд можене взятидо увагикопію (паперовукопію)електронного доказу,у випадкуякщо оригіналелектронного доказуне поданий,а учасниксправи абосуд ставитьпід сумніввідповідність поданоїкопії (паперовоїкопії)оригіналу.Наведений висновокє усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачем не виконана робота передбачена договорами на виготовлення меблів, що свідчить про неналежне виконання останнім взятих на себе договірних зобов`язань, на час вирішення спору договори між сторонами в добровільному порядку не розірвані, завдаток відповідачем не повернутий, тому є підстави для задоволення позовних вимог про розірвання договорів на виготовлення меблів та стягнення з відповідача коштів.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем заявлялись лише клопотання про передачу цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за підсудністю та про залишення позовної заяви без руху.

Відповідачем у встановленому законом порядку відзив на позовну заяву не подавався.

Посилання скаржника на те, що позивачем не доведено факт сплати відповідачу авансових платежів в сумі та порядку, визначених умовами укладених договорів між позивачем та відповідачем, а саме кошти, у сумі авансу 1500 доларів США за договором від 19.08.2020 року та у сумі авансу 1500 доларів США за договором від 18.09.2020 року не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до розділу «Ціна та сума договору» договору на виготовлення меблів від 19 серпня 2020 року вироби, які поставляються сплачуються за цінами, затвердженими виробником та погодженими із замовником. Передоплата за вироби складає 70% і сплачується після підписання договору. Загальна сума поставки за договором становить 2600 доларів США, передоплата 1500 доларів США, залишок суму до сплати 1100 доларів США.

Відповідно до розділу «Ціна та сума договору» договору на виготовлення меблів від 18 вересня 2020 року вироби, які поставляються сплачуються за цінами, затвердженими виробником та погодженими із замовником. Передоплата за вироби складає 70% і сплачується після підписання договору. Загальна сума поставки за договором становить 1900 + 450 доларів США, передоплата 1500 доларів США, залишок суму до сплати 850 доларів США.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, позивачем зазначалося, що на виконання договору про виготовлення меблів від 19.08.2020 року позивачем сплачено відповідачу аванс у розмірі 1500 доларів США і на виконання договору про виготовлення меблів від 18.09.2020 року сплачено відповідачу аванс у розмірі 1500 доларів США, на підтвердження чого надано скріншот електронного листування між ним та відповідачем у месенджері Viber,аудіозапис розмови та стенограму розмови між сторонами, при який був присутній свідок ОСОБА_4 , у яких відповідач фактично підтвердив отримання авансу як за договором від 19.08.2020 року, так і за договором від 18.09.2020 року, зазначивши, що отримав кошти та не від чого не відмовляється.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги електронне листування між позивачем та відповідачем у месенджері Viber як доказ у справі, оскільки в даній справі електронне листування надає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Так, номер телефону із якого здійснювалося листування ОСОБА_2 із позивачем у месенджері Viber, відповідає номеру телефону який ним зазначений у договорах на виготовлення меблів.

Сторона відповідача не ставила під сумнів як відповідність наданих позивачем паперових копій листування між ними у месенджері Viber їх електронному оригіналу, так і аудіозапису розмови під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Суд зазначає, що у цивільно-процесуальному законодавстві передбачено подання сторонами відео- та звукозаписів як електронних доказів відповідно до вимогстатті 100 ЦПК України.

Слід зауважити, що апеляційна скарга не містить доводів щодо недопустимості наданих позивачем доказів.

Крім того,факт підписаннядоговору провиготовлення мебліввід 19.08.2020року та передачі коштів під час підписання договору у розмірі 1500 доларів США, відмови відповідача у написанні розписки після отримання коштів підтверджується показами свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , які допитувалися судом першої інстанції в присутності позивача та представника відповідача ОСОБА_3 .

Факт підписання договору про виготовлення меблів від 18.09.2020 року та передачі коштів під час підписання договору у розмірі 1500 доларів США, відмови відповідача у написанні розписки після отримання коштів також підтверджується показами свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , які допитувалися судом першої інстанції в присутності позивача та представника відповідача ОСОБА_3 .

Частинами 1та 2статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи,поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідач як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції до суду не з`являвся, доказів на спростування викладених позивачем фактів і наданих доказів не надавав.

Встановивши, що між сторонами справи існують договірні відносини щодо виготовлення меблів за договором від 19.08.2020 року та договором від 18.09.2020 року, позивачем надані доказі, які у сукупності підтверджуються факт отримання відповідачем за вказаними договорами від позивача авансу у сумі 3000 доларів США, робота за вказаними договорами не виконана, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність ОСОБА_1 позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції правил підсудності не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.10.2023 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звертався до суду із клопотанням про передачу справи за підсудністю.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 11 квітня 2024 року у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Ошаріна Д.С. про передачу справи за підсудністю відмовив.

Відмовляючи у задоволенні клопотання суд виходив з того, що заявлений позов відноситься до категорії позовів, для яких цивільним процесуальним законодавством встановлені правила підсудності за місцезнаходженням відповідача або місцем заподіяння шкоди, за вибором позивача. Позивачем позовна заява подана до Приморського районного суду м. Одеси за місцем виконання договору.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду.

За загальним правилом територіальної підсудності, встановленим статтею 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Виняток з вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).

Підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, коли позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних в законі судів. Така процесуальна пільга встановлена законодавцем для позивачів лише у деяких категоріях справ, коли доцільно або необхідно зробити судовий захист суб`єктивних прав більш зручним для позивача.

Відповідно до ч. 5 ст. 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів».

Частиною першоюПро захист прав споживачів; нормативно-правовий акт № 1023-XII від 12.05.1991">статті 6 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

Як зазначалося вище, 19 серпня 2020 року ФОП ОСОБА_2 (виконавець) і ОСОБА_1 (замовник) уклали договір на виготовлення меблів, за умовами якого ФОП ОСОБА_2 (виконавець) зобов`язується надати Замовнику послуги з виготовлення та установки кухні.

Також 18 вересня 2020 року між ФОП ОСОБА_2 (виконавець) і ОСОБА_1 (замовник) укладено договір на виготовлення меблів - шафи.

На виникли між сторонами правовідносини розповсюджуються положення закону України «Про захист прав споживачів».

Отже ОСОБА_1 звернувся до суду за правилами альтернативної підсудності відповідно до статті 28 ЦПК України, а тому підстави для застосування апеляційним судом частини першої статті 378 ЦПК України відсутні.

З урахуванням викладених обставин не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що позов не поданий в рамках Закону України «Про захист прав споживачів, тому позивач не звільнений від сплати судового збору.

Колегія суддів зауважує, що апеляційна скарга не містить окремих доводів щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди та сум за ст. 625 ЦК України.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргубеззадоволення, а судове рішеннябез змін,якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в ухвалено з дотриманням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги не дають колегії суддів підстав для його скасування, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишеннюбеззадоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, ст. 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , від імені якого діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 02 червня 2025 року.

Головуючий В.А.Коновалова

Судді Ю.П. Лозко

М.В.Назарова