Постанова від 21.05.2025 по справі 914/2568/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2025 р. Справа №914/2568/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівН.М. КравчукО.І. Матущака,

cекретар судового засідання Фарина Х.І.,

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради б/н від 21.03.2025 (вх. № 01-05/822/25 від 24.03.2025)

на рішення Господарського суду Львівської області від 27.02.2025 (повний текст рішення складено 04.03.2025, м. Львів, суддя Н.Є. Березяк)

у справі № 914/2568/24

за позовом Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «СБК-Захід», м. Львів

про стягнення 1 788 095,84 грн суми пайового внеску, 441 369,36 грн пені, 1 126 303,04 грн інфляційних втрат та 86 809,30 грн трьох процентів річних,

за участю представників:

від позивача: Шмотолоха О.П.;

від відповідача: Вус О.І.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «СБК-Захід» про стягнення 1 788 095,84 грн суми пайового внеску, 441 369,36 грн пені, 1 126 303,04 грн інфляційних втрат та 86 809,30 грн трьох процентів річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем сплачено пайовий внесок в сумі 50 000,00 грн. Докази сплати пайового внеску в повному обсязі згідно Договору про пайову участь №18 від 25.01.2019 в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи відсутність сплати пайового внеску в повному обсязі позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з матеріально-правовою вимогою про стягнення з відповідача 1 788 095,84 грн суми пайового внеску, 441 369,36 грн пені, 1 126 303,04 грн інфляційних втрат та 86 809,30 грн трьох процентів річних.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.02.2025 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «СБК-Захід» на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 1 788 095,84 грн суми пайового внеску, 437 961,01 грн пені, 153 468,84 грн інфляційних втрат, 86 604,79 грн трьох процентів річних та 36 375,48 грн відшкодування витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до умов договору про пайову участь №18, сторони погодили сплату пайового внеску у розмірі 1 838 095,84 грн - до 20.12.2024, але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Як вказує позивач і що не заперечується відповідачем, останній сплатив лише 50 000,00 грн.

Відтак, місцевий суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СБК-Захід» не виконало свої зобов`язання за Договором про пайову участь № 18 від 25.01.2019 у повному обсязі, не сплативши кошти у розмірі 1 788 095,84 грн

Разом з тим, суд здійснивши власний розрахунок пені, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 437 961,01 грн.

Місцевий суд, здійснивши перевірку нарахування позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, дійшов висновку, що позивачем зазначено не правильний період прострочення грошового зобов`язання, відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в сумі 153 468,84 грн та три проценти річних в розмірі 86 604,79 грн.

Не погодившись з даним рішенням суду Департамент економічного розвитку Львівської міської ради б/н від 21.03.2025 (вх. № 01-05/822/25 від 24.03.2025) звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 21.03.2025 (вх. № 01-05/822/25 від 24.03.2025) в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 27.02.2025 у справі № 914/2568/24 в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «СБК - Захід» на користь департаменту економічного розвитку Львівської міської ради інфляційних втрат у сумі 153 468,84 грн та ухвалити цій частині нове рішення, яким задоволити позовну заяву департаменту економічного розвитку Львівської міської ради в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «СБК - Захід» на користь департаменту економічного розвитку Львівської міської ради інфляційних втрат у сумі 1 126 303,04 грн.

Апелянт вказує, що за прострочення відповідачем виконання зобов`язання, з метою реалізації права позивача на стягнення інфляційних втрат, враховуючи умови Договору, а саме п. 2.3., позивачем було розрахованого інфляційні втрати за період з 25.01.2019 по 19.09.2024 у розмірі 1 126 303,04 грн. Однак, судом при винесені рішення не правильно проведено розрахунок інфляційних втрат, оскільки такий розрахунок судом проведено з 08.02.2023, а не з 25.01.2019.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СБК-Захід» подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.

У судове засідання 21.05.2025 з`явились представники позивача та відповідача, надали пояснення.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

25.01.2019 між Департаментом економічної розвитку Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБК - Захід» (замовник) укладено Договір про пайову участь №18 про будівництво багатоквартирного житлового будинку №4 на генплані на вул. Величковського, 70 у м. Львові, за яким замовник зобов`язався здійснити відрахування у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста шляхом сплати пайового внеску на умовах і у порядку, передбаченому цим договором.

Згідно з п. 2.1. Договору, відповідач зобов`язаний здійснити будівництво об`єкта містобудування відповідно до погодженої проектно-кошторисної документації з дотриманням державних будівельних норм і правил та інших нормативних вимог у визначені терміни, а саме: завершення «грудень 2024 року».

Відповідно до п. 2.2. Договору, відповідач зобов`язаний сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 1 838 095,84 грн - по 20.12.2024 (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію).

Згідно витягу з Реєстру документів Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (за реєстраційним номером в ЄДЕССБ ЛВ122230203234), 07.02.2023 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів ТзОВ «СБК - Захід» багатоквартирного житлового будинку №4 на генплані на вул. Величковського, 70 у м. Львові.

Відповідно до Реєстру, датою початку будівництва багатоквартирного житлового будинку №4 на генплані на вул. Величковського, 70 у м. Львові є 12.01.2021, датою завершення будівництва є 30.12.2022 та датою введення в експлуатацію є 03.02.2023.

Як зазначає позивач, відповідачем сплачено пайовий внесок в сумі 50 000,00 грн. Докази сплати пайового внеску в повному обсязі згідно Договору про пайову участь №18 від 25.01.2019 в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи відсутність сплати пайового внеску в повному обсязі позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з матеріально-правовою вимогою про стягнення з відповідача 1 788 095,84 грн суми пайового внеску, 441 369,36 грн пені, 1 126 303,04 грн інфляційних втрат та 86 809,30 грн трьох процентів річних.

При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 40 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній станом на час укладення договору) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Положеннями ч. 5 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній станом на час укладення договору) встановлено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Як встановлено судом, на виконання вимог закону, 25.01.2019 між Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБК - Захід» укладено Договір про пайову участь №18.

Відповідно до ч.ч. 9-10 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній станом на час укладення договору), невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором. Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Оскільки істотними умовами договору пайової участі є розмір пайової участі та строк (графік) сплати пайової участі (ч. 9 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній на час укладення договору), то їх невиконання сторонами є порушенням умов договору. Відповідно, обов`язку замовника укласти договір про пайову участь та сплатити кошти пайової участі у відповідному розмірі кореспондує право органу місцевого самоврядування вимагати від замовника сплатити на підставі цього договору кошти пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту.

Разом з тим, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-ІХ (далі - Закон №132- IX), якими статтю 40 Закону №3038-УІ виключено. Згідно з пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Відповідно до умов договору сторони погодили сплату пайового внеску у розмірі 1 838 095,84 грн - до 20.12.2024, але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Як вказує позивач і що не заперечується відповідачем, останній сплатив лише 50 000,00 грн.

Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю «СБК-Захід» не виконало свої зобов`язання за Договором про пайову участь № 18 від 25.01.2019 у повному обсязі, не сплативши кошти у розмірі 1 788 095,84 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній станом на час укладення договору), прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Згідно долученого до матеріалів справи витягу з Реєстру документів ЄДЕССБ, 03.02.2023 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів ТзОВ «СБК - Захід» багатоквартирного житлового будинку №4 на генплані на вул. Величковського, 70 у м. Львові.

Враховуючи наведене, у відповідача наявний обов`язок по сплаті пайового внеску і невиконання такого у встановлений договором строк порушує права та інтереси позивача.

Відповідно до матеріалів справи, позивачем здійснено нарахування пені за період з 07.02.2023 по 06.08.2023.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойка (штраф, пеня) це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання. Пеня є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення. Відповідно до ст. 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

В п.2.2. Договору про пайову участь №18 від 25.01.2019 визначено зобов`язання Замовника сплатити пайовий внесок на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова в сумі 1 838 095,84грн. до 20 грудня 2024 року (але не пізніше дати прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію).

Відповідно до витягу з Реєстру документів Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (ЄДЕССБ) 07.02.2023 Інспекцією державного архітектурно- будівельного контролю було видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об` єктів №ЛВ122230203234.

Таким чином, в розумінні п.2.2. Договору про пайову участь №86 від 25.01.2019 відповідач повинен був виконати до 07.02.2023р. включно.

Відповідно до ч.1.ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.1.ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже прострочення відповідача, як боржника у грошовому зобов`язанні зі сплати пайового внеску, почалося з 08.02.2023р.

Відповідно до ч.2.ст.625 ЦК України Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, в силу ч.2.ст.625 ЦК України обов`язок зі сплати інфляційних втрат в боржника виникає з початку перебігу строку прострочення виконання грошового зобов`язання.

Норма права, що міститься в ч.2.ст.625 ЦК України є імперативною в частині обов`язку боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сторони договору не можуть врегулювати свої відносини у спосіб, який суперечить імперативній нормі права.

Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Схожі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (провадження №12-94гс20, пункти 7.7-7.10), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21, пункти 22-25), від 06 березня 2024 року у справі № 902/1207/22 (провадження № 12-80гс23, пункти 8.23-8.27).

В п.2.3. Договору про пайову участь №16 від 25.01.2019 вказано, що «розмір несплаченої частики пайового внеску Замовника коригується на індекс інфляції від дати його розрахунку». Однак дана умова договору в силу імперативного припису ч.3.ст.625 ЦК України, враховуючи ст.6 ЦК України не може бути розтлумачена так, що сторони мають право в договорі визначити, що обов`язок зі сплати інфляційні втрат в боржника виникає не з початку прострочення виконання грошового зобов`язання, а з дати договору.

Суд, здійснивши власний розрахунок пені, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню у розмірі 437 961,01 грн.

Щодо стягнення 1 126 303,04 грн інфляційних втрат та 86 809,30 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, здійснивши перевірку нарахування позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, місцевий суд дійшов вірного висновку, що позивачем зазначено не правильний період прострочення грошового зобов`язання, відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в сумі 153 468,84 грн та три проценти річних в розмірі 86 604,79 грн.

За таких обставин справи, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 27.02.2025 у справі №914/2568/24.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ :

1. Апеляційну скаргу Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради б/н від 21.03.2025 (вх. № 01-05/822/25 від 24.03.2025) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 27.02.2025 у справі № 914/2568/24 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 02.06.2025.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

СуддяН.М. Кравчук

Суддя О.І. Матущак