Рішення від 21.05.2025 по справі 903/206/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 травня 2025 року Справа № 903/206/25

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Приватного акціонерного товариства Рівнеавтошляхбуд

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Айвер

про зобов`язання прийняти транспортний засіб за приймально-передавальним актом,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: Боліщук І. Ю., довіреність від 24.03.2025;

від відповідача: Кравчук О. А., директор, витяг з ЄДРПОУ, Зазуляк Й. М., адвокат, ордер серія ВС № 1358146 від 31.03.2025.

Права та обов`язки учасникам судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: 24.02.2025 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства Рівнеавтошляхбуд до Товариства з обмеженою відповідальністю Айвер про зобов`язання прийняти з оренди за приймально- передавальним актом (актом повернення прийому) від 05.12.2024 за договором оренди наземного самохідного транспортного засобу від 15.08.2024 №1508-01О, які підписані зі сторони ПрАТ Рівнеавтошляхбуд - навантажувача фронтального марки JCB456 HT, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , заводський № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію машини серія НОМЕР_4 від 06.08.2024, виданого ГУ Держпродспоживслужби у Львівській області та перебуває у позичці в орендодавця на підставі договору позички наземного самохідного транспортного засобу від 09.08.2024.

При обґрунтуванні позовних вимог посилаються на те, що між сторонами існували договірні відносини на підставі договору №1508-01О від 15.08.2024 оренди наземного самохідного транспортного засобу, в подальшому позивач листом від 29.11.2024 №947 повідомив відповідача про дострокове розірвання з власної ініціативи договору №1508-01О від 15.08.2024 оренди наземного самохідного транспортного засобу з 04.12.2024 та просив забезпечити прийняття транспортного засобу у визначений строк уповноваженими представниками орендодавця та підписати приймально-передавальні акти. Однак 05.12.2024, за участю Товариства з обмеженою відповідальністю Тайронс Груп(перевізник) після фактичної доставки спірного транспортного засобу, відповідач відмовився від підписання приймально-передавального акту, про що складено відповідний акт про відмову.

Також позивач просив залучити третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю Тайронс Груп, як особу, яка здійснювала фактичну доставку орендованого транспортного засобу.

Ухвалою суду від 03.03.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.04.2025, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, заперечення на відповідь на відзив, позивачу відповідь на відзив; відмовлено Приватному акціонерному товариству Рівнеавтошляхбуд у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Тайронс Груп; роз`яснено відповідачу обов`язок реєстрації свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами та можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

31.03.2025 відповідач через систему Електронний суд подав клопотання про відкладення підготовчого засідання на іншу дату, продовження терміну для подання заперечення проти позову до 15.04.2025 та проведення усіх наступних судових засідань в режимі відеоконференції. Дане клопотання долучено до матеріалів справи.

01.04.2025 представник відповідача через систему Електронний суд подав клопотання про оголошення перерви в підготовчому засіданні, продовження терміну для подання заперечення проти позову до 10.04.2025 та проведення усіх наступних судових засідань в режимі відеоконференції. Дане клопотання долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 01.04.2025 представник позивача заперечував проти задоволення клопотань відповідача та його представника в частині продовження строку на подання відзиву.

Ухвалою суду від 01.04.2025 у задоволенні клопотань відповідача та його представника про продовження строку на подання відзиву відмовлено; повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання відбудеться 23.04.2025 в режимі відеоконференції з представниками сторін.

22.04.2025 відповідач через систему Електронний суд подав додаткові пояснення з доказами, які у судовому засіданні судом постановлено на місці залишити без розгляду, з підстав викладених в ухвалі від 23.04.2025.

23.04.2025 позивач через систему Електронний суд подав для долучення до матеріалів справи повний текст договору оренди транспортного засобу від 15.08.2024 № 1508-01О з актом прийому-передачі від 15.08.2024.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.04.2025 заперечувала проти задоволення клопотання позивача щодо долучення договору оренди транспортного засобу від 15.08.2024 № 1508-01О.

У судовому засіданні 23.04.2025 судом встановлено, що до позовної заяви позивачем було долучено зазначений договір оренди транспортного засобу від 15.08.2024 № 1508-01О з актом прийому-передачі від 15.08.2024, однак без третьої сторінки (п.п. 4.5-6.11 договору) даного договору, тому з метою забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, суд постановив на місці з власної ініціативи долучити до матеріалів справи третю сторінку (п.п. 4.5-6.11 договору) договору оренди транспортного засобу від 15.08.2024 № 1508-01О, яка була відсутня у матеріалах справи, проте наявна у сторін.

У судовому засіданні 23.04.2025 суд, на виконання вимог ст. 195 ГПК України, враховуючи строки розгляду справи, постановив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 05.05.2025.

Ухвалою суду від 23.04.2025 додаткові пояснення відповідача з додатками від 22.04.2025 залишено без розгляду; закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті 05.05.2025 в режимі відеоконференції з представниками позивача та відповідача.

03.05.2025 відповідач через систему Електронний суд подав клопотання про прийняття його до розгляду та під час ухвалення рішення суду визнати недопустимими докази, суд постановив на місці залишити без розгляду зазначене клопотання відповідача (фактично відзив на позов).

05.05.2025 відповідач через систему Електронний суд подав клопотання про відкладення судового засідання призначеного на 05.05.2025, оскільки не може забезпечити явку свого представника в дане судове засідання через зайнятість в іншому судовому процесі.

Представник позивача в судовому засіданні 05.05.2025 заперечував проти відкладення розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 05.05.2025 клопотання відповідача від 03.05.2025 залишено без розгляду; повідомлено сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться 21.05.2025.

У судовому засіданні 21.05.2025 представник позивача позов підтримав повністю, представники відповідача просили відмовити у задоволенні позову.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

15.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю Айвер (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством Рівнеавтошляхбуд (орендар) укладено договір оренди наземного самохідного транспортного засобу № 1508-01О за умовами якого орендодавець зобов`язується передати орендареві в строкове платне користування наземний самохідний транспортний засіб: навантажувач фронтальний марки JCB456 HT, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , заводський № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію машини серія НОМЕР_4 від 06.08.2024, виданого ГУ Держпродспоживслужби у Львівській області та перебуває у позичці в орендодавця на підставі договору позички наземного самохідного транспортного засобу від 09.08.2024 (далі договір) (а.с.8-9).

Відповідно до абз.8 п.2.3 договору орендар бере на себе обов`язок після закінчення строку дії цього договору або після його дострокового розірвання не пізніше двох днів повернути техніку орендодавцю в технічно справному стані, по приймально-передавальному акту, який підписується представниками сторін, власними засобами та за власний рахунок доставити в м.Броди.

Згідно п.6.5 договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє по 31.12.2024.

Пунктом 7.2 договору визначено, що орендар може достроково розірвати договір за власною ініціативою, повідомивши про це орендодавця не менше ніж за 5 календарних днів до запланованої дати розірвання.

Відповідно до п.7.4 договору визначено, що строк оренди за цим договором обчислюється з дня передачі предмета оренди у користування орендарю за відповідним актом приймання-передачі та закінчується в день повернення орендарем предмета оренди орендодавцю та підписання відповідного акту повернення-прийому.

Даний договір підписано повноважними представниками сторін та скріплено їх печатками без будь яких зауважень.

Листом від 29.11.2024 №947 ПрАТ «Рівнеавтошляхбуд» повідомило ТзОВ «Айвер» про дострокове розірвання за власною ініціативою договору оренди наземного самохідного транспортного засобу від 15.08.2024 №1508-01О з 04.12.2024 та просило забезпечити прийняття зазначеного транспортного засобу у визначений строк уповноваженими представниками орендодавця та підписати приймально-передавальні акти (а.с.10).

Даний договір припинив свою дію 04.12.2024, що не заперечується сторонами. Проте, між сторонами існує спір щодо дати повернення наймодавцем транспортного засобу, що був предметом даного договору.

Позивач звернувся до суду із позовною вимогою про зобов`язання відповідача прийняти з оренди наземний самохідний транспортний засіб: навантажувач фронтальний марки JCB456 HT, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , заводський № НОМЕР_2 , двигун № НОМЕР_3 за приймально-передавальним актом (актом повернення прийому) від 05.12.2024(предмет позову), щодо якої суд зазначає таке.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Це означає, що захист має бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Тож у кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені статтею статті 13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52)).

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (частина перша статті 785 Цивільного кодексу України). Таким чином, повернення майна наймодавцеві є обов`язком наймача. Певному обов`язку завжди кореспондує відповідне право іншої сторони, а не її обов`язок.

Предмет позову у вигляді спонукання відповідача до підписання акта приймання-передачі з орендного користування (актом повернення прийому) від 05.12.2024 є (а) зверненням за захистом не права, а обов`язку, (б) примушенням особи до вчинення дії, яка є її правом, а не обов`язком.

Крім того, обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, оскільки він не підпадає під примусове виконання обов`язку в натурі, передбачене пунктом 5 частини другої статті 16 ЦК України, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Аналогічна позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 та Верховним Судом у постанові від 24.09.2020 у справі 904/5649/18.

В силу положень ст.129 ГПК України витрати позивача зі сплати судового збору залишаються за ним.

Керуючись ст. ст. 5, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

02.06.2025.

СуддяА. С. Вороняк