Рішення від 02.06.2025 по справі 911/1094/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2025 р.

м. Київ

Справа № 911/1094/25

Суддя Черногуз А.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Приватного акціонерного товариства "НИВА" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 10, код ЄДРПОУ 19253407)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРІ Н." (08137, Київська обл. Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Щаслива, буд. 38, офіс 27, код ЄДРПОУ 43669344)

про стягнення 172760,51 грн боргу за договором оренди,

ВСТАНОВИВ:

Історія розгляду справи.

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "НИВА" до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРІ Н." про стягнення боргу за договором оренди нежитлового приміщення №1НИВ0230010 від 28.06.2023 в розмірі 172760,51 грн, з яких: 90035 грн борг з орендної плати, 36671,68 борг з компенсаційних витрат на комунальні послуги, 5590,03 грн пеня, 38012 грн штраф, 174,5 грн 3% річних та 2277,3 грн втрати від інфляції.

Ухвалу про відкриття провадження було направлено сторонам, позивачу в електронний кабінет, а відповідачу поштовим відправленням № 0601131090750 за адресою реєстрації. Відправлення було повернене поштовим оператором за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвала суду, як визначено пунктом 1 ч. 1 ст. 232 ГПК України, є видом судового рішення.

Відповідно до ч. ч. 3, 7 с. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Крім того частиною 4 ст. 236 ГПК України, що кореспондується за змістом із частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду

Так, згідно з правовою позицією, що викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17 у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і яка повернута підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат належним чином повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Вказаний факт підтверджується конвертом з ухвалою, що повернутий Господарському суду Київської області з відміткою поштового оператора про причини повернення - "за закінченням терміну зберігання".

Таким чином, оскільки ухвала суду надсилалась на адресу відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вона розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд справи.

Суд також враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.04.2018 у справі №916/3188/16, та зазначає, що факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою, та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Поряд із цим суд також зауважує, що згідно з частиною 1 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. функціонує в межах Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", судові рішення, внесені до Реєстру є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду Київської області про відкриття провадження у справі від 28.03.2025 внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень (дата забезпечення надання загального доступу: 31.03.2025).

Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов`язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.

Відтак, у зв`язку з наведеним, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними документами, оскільки сторонам було надано всі можливості для реалізації наданих процесуальним законом прав та достатньо часу для наповнення справи доказовою базою.

Обставини спірних правовідносин та зміст позовних вимог.

Позивач зазначав, що 28.06.2023 між ним, як орендодавцем та відповідачем, як орендарем, було укладено договір №1НИВ0230010 оренди нежитлового приміщення, відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове оплачуване користування (оренду) нежитлове приміщення загальною площею 260,00 (двісті шістдесят цілих) квадратних метрів, що іменоване далі за текстом «Об`єкт оренди», на 1-му поверсі Будівлі, яка знаходиться за адресою: Київська область, місто Вишневе, вул. Промислова, буд. 10.

Пунктом 1.5. договору визначено, що об`єкт оренди передається орендарю « 01» липня 2023 року по акту приймання-передачі (надалі за текстом акт №1).

Відповідно до п. 3.2. договору, плата за оренду нараховується орендареві з дати підписання сторонами акта № 1.

Згідно п. 3.3. договору якщо інше не передбачено цим договором, плата за оренду сплачується орендарем щомісяця, не пізніше 10-го числа поточного місяця.

Пунктом 3.4. договору встановлено, що орендар зобов`язаний сплачувати плату за оренду не пізніше строку, зазначеного в цьому договорі, незалежно від факту одержання їм зазначених рахунків. При неотриманні орендарем зазначених рахунків, плата за оренду розраховується орендарем самостійно відповідно до додатка №2 до цього договору.

Пунктом 3.6. договору встановлено, що крім плати за оренду, орендар повинен компенсувати/сплачувати витрати на комунальні послуги, якими він користується (електроенергія, водопостачання, опалення й т.д.), та витрати на комунальні послуги в місцях загального користування, які розподіляються між всіма орендарями будівлі пропорційно площі об`єкта оренди до загальної площі Будівлі.

Відповідно до п 3.6.3. договору, перерахування компенсації витрат на комунальні послуги здійснюється орендарем на підставі виставлених орендодавцем рахунків або актів наданих послуг (щодо компенсації комунальних послуг), не пізніше 10 числа місяця, наступного за оплачуваним місяцем. орендодавець до 5 числа місяця, що слідує за оплачуваним місяцем, виставляє орендареві рахунки на компенсацію витрат на комунальні послуги та акт наданих послуг (щодо компенсації комунальних послуг). Обов`язок по отриманню вищевказаного рахунка та акта покладається на орендаря. У разі неотримання рахунка на компенсацію витрат на комунальні послуги за оплачуваний місяць або відповідного акта орендарем, останній зобов`язаний сплатити таку компенсацію орендодавцю у розмірі витрат на комунальні послуги за місяць, попередній оплачуваному. Після отримання орендарем рахунка або відповідного акта за такий оплачуваний місяць сторони проводять перерахунок. У разі якщо сплачена орендарем сума витрат перевищує суму, що мала бути сплачена, переплата зараховується в рахунок оплати витрат на комунальні послуги за наступний місяць. Якщо сплачена орендарем сума витрат менша, ніж сума, що мала бути сплачена орендар здійснює доплату протягом трьох банківських днів з дати одержання рахунка або підписання акта.

Згідно з п. 10.2. договору строк оренди починається з моменту прийняття орендарем об`єкта оренди за актом №1 і закінчується « 31» грудня 2023 р. (включно).

Відповідно до акту №1 приймання-передачі від 01.07.2023 орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлове приміщення загальною площею 260,00 (двісті шістдесят цілих) квадратних метрів, що іменоване далі за текстом «Об`єкт оренди», на 1-му поверсі Будівлі, яка знаходиться за адресою: Київська область, місто Вишневе, вул. Промислова, буд. 10 (п.1 акту).

Також між сторонами укладались додаткові угоди до договору, а саме № 1 від 18.09.2023, № 2 від 21.11.2023, № 3 від 27.12.2023, № 4 від 01.04.2024 та № 6 від 01.08.2024, відповідно до умов яких сторони неодноразово продовжували строк дії договору, а також встановлювали розмір орендної плати з огляду на спеціальний режим плати за користування об`єктом оренди та враховуючи воєнний стан, запроваджений відповідними Указами Президента України.

Зокрема, відповідно до пункту 1 додаткової угоди до договору № 6 від 01.08.2024 сторони погодили продовжити строк оренди до 31 травня 2025 року та викласти пункт 10.2. договору в наступній редакції: «строк оренди починається з моменту прийняття орендарем об`єкта оренди за актом №1 і закінчується « 31» травня 2025 року (включно)».

Пунктом 4 додаткової угоди № 6 сторони обумовили, що орендна плата з 01 серпня 2024 року по 31 грудня 2025 року (включно) на підставі ч. 4 ст. 762 Цивільного кодексу України становить 33345,00 грн (тридцять три тисячі триста сорок п`ять гривень 00 копійок) , в т. ч. ПДВ 20% за кожен місяць.

Додаткова плата (вартість експлуатаційних витрат) за період з 01 серпня 2024 року по 31 травня 2025 року (включно) входять до орендної плати (п. 5 додаткової угоди № 6).

В пункті 7 додаткової угоди № 6 сторони додатково погодили, що крім плати за оренду орендар зобов`язаний компенсувати/сплачувати орендодавцю витрати на комунальні послуги в повному обсязі, які в період з 01 серпня 2024 року по 31 травня 2025 року (включно) нараховуються та сплачуються відповідно до умов договору.

За твердженнями позивача у період з листопада 2024 року по лютий 2025 року позивачем були виставлені відповідачу відповідні рахунки-фактури, однак всупереч умов договору відповідачем не сплачено плату за оренду за грудень 2024 року в розмірі 23345 грн, за січень 2025 року в розмірі 33345 грн, за лютий 2025 року в розмірі 33345 грн, а також компенсацію витрат на комунальні послуги за грудень 2024 року в розмірі 20216,14 грн та за січень 2025 року в розмірі 16455,54 грн, у зв`язку із чим відповідач має перед позивачем заборгованість за означений період на загальну суму 126706,68 грн. Невиконання вказаних зобов`язань зі сплати орендних платежів та компенсації витрат на комунальні послуги порушує права позивача, у зв`язку із чим він звернувся до суду із цим позовом.

Висновки господарського суду.

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.

Статтею 11 ЦК України закріплено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За змістом положень ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до статей 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст. 759 ЦК та ч. 1 ст. 283 ГК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України.

В цьому контексті суд зауважує, що в пункті 1.3. договору сторони підтвердили, що вони мають право, компетенцію та повноваження на укладення, підписання та виконання цього договору, а також на надання прав та повноважень по ньому.

Також суд виходить з принципу презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, суд констатує, що доказів на підтвердження визнання недійсним укладеного між сторонами договору матеріали справи не містять. При цьому суд приймає до уваги, що сторонами неодноразово укладались додаткові угоди до договору, якими сторони продовжували термін оренди. Таким чином, з огляду на означені обставини вбачається, що позивач мав відповідні правомочності щодо передачі відповідачу в оренду майна на виконання умов договору. Доказів на підтвердження протилежного матеріали справи не містять.

В контексті розгляду спірних правовідносин сторін по суті заявлених вимог суд відзначає, що орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі, зазначено у ст. 286 ГК України.

При цьому істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч. 1 ст. 284 ГК України).

Частиною 1 ст. 762 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до ч. 5 ст. 762 ЦК України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Так, в обґрунтування вимог в частині стягнення орендної плати, позивач послався на рахунки-фактури №0000000582/2024 від 26.11.2024 (орендна плата за грудень 2024 року) на суму 33345 грн; №0000000636/2024 від 26.12.2024 (орендна плата за січень 2025 року) на суму 33345 грн; №0000000027/2025 від 29.01.2025 (орендна плата за лютий 2025 року) на суму 33345 грн. При цьому доказів отримання цих рахунків відповідачем матеріали справи не містять.

Разом із цим розмір орендної плати що значиться в рахунках також погоджений сторонами в додатковій угоді № 6 до договору. При цьому обов`язок з її сплати щомісяця, не пізніше 10-го числа поточного місяця, встановлений пунктом 3.3. договору.

Щодо вимог в частині стягнення боргу по сплаті компенсації витрат на комунальні послуги позивач послався на рахунки-фактури №000001142025/3263 від 08.01.2025 (компенсація комунальних послуг за грудень 2024 року) на суму 20216,14 грн та №000007252025/3263 від 10.02.2025 (компенсація комунальних послуг за січень 2025 року) на суму 16455,54 грн, доказів отримання яких відповідачем матеріали справи також не містять.

Разом із цим обов`язок оплати рахунку з компенсації комунальних послуг не пізніше 10 числа місяця, наступного за оплачуваним місяцем, так само як і обов`язок відповідача по отриманню такого рахунка визначений в пункті 3.6.3. договору, при тому що відповідач в будь-якому разі зобов`язаний сплатити таку компенсацію за місяць, попередній оплачуваному, а у разі необхідності сторони здійснюють відповідний перерахунок після отримання рахунку відповідачем. Тобто неотримання такого рахунку не звільняє відповідача від обов`язку компенсації позивачу комунальних послуг.

В контексті зазначеного, суд також приймає до уваги висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №915/641/19 згідно якого наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку здійснити оплату, оскільки такий обов`язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку (правова позиція є сталою, сформована у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18).

Відтак, враховуючи те, що обов`язок відповідача із щомісячної сплати орендної плати, а також по сплаті компенсації витрат на комунальні послуги визначений умовами договору, враховуючи відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо позову, контррозрахунків чи посилань на обставини, що можуть слугувати підставами для звільнення сторони від відповідальності, суд, керуючись принципом вірогідності доказів, приймає твердження позивача, які будуються на наданих ним доказах та приходить до висновку, що з огляду на те, що за період розгляду справи судом відповідач не надав доказів оплати орендної плати та сплати компенсації витрат на комунальні послуги за період з грудня 2024 року по лютий 2025 року у останнього існує заборгованість за вказаними платежами. Відтак, суд констатує, що відповідач мав сплатити позивачу орендну плату за означений період, що в загальному розмірі становить 100035 грн, а також компенсувати позивачу витрати на комунальні послуги в загальній сумі 36671,68 грн.

Водночас, суд відзначає, що в рахунку-фактурі №0000000582/2024 від 26.11.2024 (орендна плата за грудень 2024 року) значиться сума 33345 грн, що також відповідає розміру орендної плати, встановленої в додатковій угоді № 6. Проте позивач просить стягнути з відповідача орендну плату за грудень 2024 року в сумі 23345 грн, у зв`язку із чим загальна сума орендної плати заявлена позивачем до стягнення з відповідача складає 90035 грн. В цьому контексті суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Відтак, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги про стягнення боргу з орендної плати в сумі 90035 грн (в межах розміру заявлених позовних вимог), а також боргу зі сплати компенсації витрат на комунальні послуги в сумі 36671,68 грн є обґрунтованими та позов у цих частинах вимог підлягає задоволенню.

Через прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати орендної плати та компенсації витрат на комунальні послуги позивач також заявив вимогу про стягнення з відповідача 174,5 грн 3 % річних та 2277,3 грн інфляційних втрат.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд звертає увагу учасників справи на те, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Так, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних за прострочення відповідачем оплати боргу в сумі 23345 грн за період з 11.12.2024 до 11.03.2025, що складає 174,50 грн, а також інфляційні втрати на загальну суму 2277,3 грн, що включають в себе:

- 802,54 грн за прострочення оплати 23345 грн боргу за період з 11.12.2024 по 14.03.2024;

- 670,10 грн за прострочення оплати 33345 грн боргу за період з 11.01.2024 по 14.03.2024;

- 266,76 грн за прострочення оплати 33345 грн боргу за період з 11.01.2024 по 14.03.2024;

- 406,26 грн за прострочення оплати 20216,14 грн боргу за період з 11.01.2024 по 14.03.2024;

131,64 грн за прострочення оплати 16455,54 грн боргу за період з 11.01.2024 по 14.03.2024.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат суд констатує, що він є арифметично вірним, тому позов в цій частині підлягає задоволенню повністю на суму 2277,30 грн.

Поряд із цим, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних суд приходить до висновку, що він є обґрунтованим частково, на суму 174,49 грн (позивач просив 174,50 грн) у зв`язку із чим позов в цій частині підлягає задоволенню частково на означену суму

При цьому в контексті заявленого позивачем розміру та періоду стягнення 3 % річних, що розраховані від суми 23345 грн та за період з 11.12.2024 до 11.03.2025 (що є меншим ніж заявлені до стягнення суми та періоди інфляційних втрат) суд повторно зауважує, що згідно з ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача 5590,03 грн пені та 38012 грн штрафу нарахованих на підставі п. 7.2. договору у зв`язку з простроченням відповідачем виконання взятих на себе зобов`язань зі сплати орендної плати та компенсації витрат на комунальні послуги.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 2, 3 статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з статтею 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.2. договору у випадку затримок з боку орендаря в перерахуванні будь-яких платежів, передбачених цим договором, на користь орендодавця, орендар сплачує пеню в розмірі офіційно встановленої подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, за кожний день прострочення від суми заборгованості. 7.2.1. Крім зазначеного вище у п. 7.2. цього договору, до орендаря застосовується додаткова відповідальність за прострочення виконання грошових зобов`язань:

7.2.1.1. якщо період прострочення становить більше 1 календарного дня, то орендар зобов`язаний сплатити Орендодавцю штраф у розмірі 10 (десять) відсотків від простроченої суми грошового зобов`язання;

7.2.1.2. якщо період прострочення становить 2 - 6 календарних днів, то орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 20 (двадцять) відсотків від простроченої суми грошового зобов`язання;

7.2.1.3. якщо період прострочення становить більше 7 календарних дів, то орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю штраф у розмірі 30 (тридцять) відсотків від простроченої суми грошового зобов`язання.

Як вбачається з розрахунку позивача, ним нараховано до стягнення з відповідача пеню за прострочення оплат:

- боргу в сумі 23345 грн за період з 11.12.2024 по 11.03.2024;

- боргу в сумі 33345 грн за період з 11.01.2024 по 14.03.2024;

- боргу в сумі 33345 грн за період з 11.01.2024 по 14.03.2024;

- боргу в сумі 20216,14 грн за період з 11.01.2024 по 14.03.2024

- боргу в сумі 16455,54 грн за період з 11.01.2024 по 14.03.2024.

Крім того, оскільки вказані періоди перевищують 7 календарних днів, позивачем до стягнення з відповідача додатково нараховано на вказані суми боргу штраф у розмірі 30 %.

Відтак перевіривши надані позивачем розрахунки пені та штрафу, суд приходить до висновку, що вони є обґрунтованими та арифметично вірними, у зв`язку із чим вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню повністю, а саме пені в сумі 5590,03 грн та штрафу в сумі 38012,00 грн.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відтак, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн покладаються судом на відповідача.

В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРІ Н." (08137, Київська обл. Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Щаслива, буд. 38, офіс 27, код ЄДРПОУ 43669344) на користь Приватного акціонерного товариства "НИВА" (08132, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 10, код ЄДРПОУ 19253407) 90035 грн боргу з орендної плати, 36671,68 грн боргу з компенсаційних витрат на комунальні послуги, 174,49 грн 3% річних, 2277,30 грн втрат від інфляції, 5590,03 грн пені, 38012 грн штрафу та 2422,40 грн. витрат зі сплати судового збору.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 02.06.2025.

Суддя А.Ф. Черногуз