Рішення від 22.05.2025 по справі 922/3775/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/3775/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Задорожний К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алан-Електро" (49041, м. Дніпро, Шосе Запорізьке, буд. 56); до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен" (61145, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 119-а); про стягнення коштів у розмірі 275 072, 56 грнза участю представників:

позивача- Григоренко В.О.;

відповідача -Шматков Д.С.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Алан-Електро" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен", м. Харків, про стягнення заборгованості за договором поставки № 1472 від 01.04.2014 в розмірі 159 381, 48 грн (з урахуванням прийнятих судом заяв позивача про зменшення розміру заявлених позовних вимог від 27.11.2024 та 03.03.2025), підставою нарахування якої стало порушення ТОВ "Будмен" умов укладеного договору в частині вчасної та у повному обсязі оплати за поставлений ТОВ "Алан-Електро" товар. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/3775/24. Розгляд справи № 922/3775/24 вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 16.12.2024 вирішено здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. Призначено підготовче засідання на 25.12.2024о 13:30 год.

Рух справи також висвітлено у відповідних ухвалах суду.

22.11.2024 відповідачем надано до суду відзив на позов (вх. № 29360), в якому зазначає, що позивач та відповідач працюють по договору по принципу оплати за реалізований товар, що прямо зазначено у п. 8.1. договору, а саме: «Покупець оплачує поставлений товар не раніше, як після реалізації кожної одиниці товару третім особам шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 4 (четвертого) та 19 (дев`ятнадцятого) числа кожного місяця. Якщо зазначені терміни оплати потрапляють на святкові або вихідні дні, покупець перераховує кошти за проданий товар на наступний робочий день». Відповідач вказує, що зазначена позивачем сума заборгованості по договору, у розмірі 275 072, 56 грн не є фактичною заборгованістю ТОВ «Будмен» перед ТОВ «Алан-Електро» за договором. Дана сума складається із двох показників: (1) вартості товару, який був переданий позивачем відповідачу по договору для реалізації та (2) суми заборгованості відповідача перед позивачем за реалізований товар по договору. Зазначає, що наданий позивачем до матеріалів справи акт звірення взаємних розрахунків за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 років доводить саме той факт що відповідачем, на виконання умов договору, що найменше один раз на місяць проводились оплати позивачу за реалізований товар. Відповідно до даних відповідача, на день подачі відзиву на позовну заяву по даній справі: вартість товару, який був переданий позивачем відповідачу по договору для реалізації, який ще не реалізований і знаходиться на торгових полицях та складах позивача 235 788, 48 грн. Сума заборгованості відповідача перед позивачем за реалізований товар по договору, яка не заперечується та визнається відповідачем 39 284 , 06 грн.

28.11.2024 позивачем надано до суду відповідь на відзив на позов (вх. № 29939), в якій зазначає, що згідно п. 3.8 договору поставки № 1472 від 01.04.2014, термін реалізації товару складає 365 календарних днів, з моменту підписання сторонами видаткової накладної. Підставами повернення товару постачальнику є те, що товар або його частина залишається нереалізованою покупцем понад строк реалізації встановленого у п 3.8 цього договору. Враховуюче те, що остання видаткова накладна № 130 виписана позивачем 22.09.2022, термін реалізації товару вийшов за строки узгоджені договором поставки № 1472 від 01.04.2014. Крім того, 29.02.2024 позивач повідомив відповідача про намір почати процедуру розірвання договірних відносин та запропонував підготувати товар для повернення постачальнику. 11.03.2024 засобами електронного зв`язку відповідачу направлено лист з вимогами повернення товару, проведення звірки та погашення заборгованості. Натомість, вимоги щодо оплати боргу відповідачем не виконано. Отже, вважає позов обґрунтованим, а заперечення відповідача безпідставними.

03.12.2024 відповідачем надані до суду заперечення (вх. № 30457), в яких вказує, що, у зв`язку з тим, що позивач з березня місяця 2024 року не виконує свій обов`язок з вивезення товару відповідно до п. 5.1.1. договору, ТОВ «Будмен» розпочало процедуру повернення товару позивачу на підставі п. 5.1.6. договору. 29.11.2024 відповідачем на адресу позивача була відправлена вимога про вивезення товару на підставі п. 5.1.6. договору. Дана вимога була направлена засобами поштового зв`язку. Разом з даною вимогою позивачу були направлені накладні на повернення товару, підписані з боку відповідача. Таким чином, заявлені позовні вимоги вважає такими, що не підлягають задоволенню.

09.12.2024 позив надав до суду письмові пояснення (вх. № 30930), в яких зауважив, що строк, тривалістю 60 календарних днів, визначений сторонами у договорі, на право відповідача повернути нереалізований товар - сплив. Натомість, обов`язок відповідача, щодо здійснення повної оплати товару - настав, оскільки право повернути нереалізований товар ним не використано. Крім того, на думку позивача, надіслання такої вимоги після звернення позивача до суду не змінює прав та обов`язків сторін, що мали місце до подання позовної заяви.

08.05.2025 позивачем надані до суду додаткові пояснення (вх. № 11252), в яких довів до відома суду, що 23 квітня 2025 року відповідач частково повернув 49 товарних позиції, а позивач прийняв ці товарні позиції, які є залишками не реалізованого товару на загальну суму 2 634, 30 грн з ПДВ. На підтвердження даного факту, сторонами було складено 23.04.2025 видаткові накладні на повернення товару: № 243834, 243835, 243836, 243837, 243839, 243840, 243841, 243842, 243843, 243844, 243845, 243846. Відносно частини товару, зокрема 137 товарних позиції, було складено акт фіксації непридатної для повернення продукції від 23.04.2025, який підписаний представниками позивача та відповідача, і відповідно ця продукція визнана сторонами такою, що поверненню не підлягає, а отже підлягає 100 % оплаті. Деталізація переліку 137 товарних позицій, які непридатні до повернення, оформлена у вигляді поворотної накладної без номеру від 23.04.2025 на суму 12 052, 92 грн з ПДВ. Тобто, загальна кількість товарних позицій, що надана для повернення, загалом складає 186 позиція. Згідно інвентаризаційного опису, що складений комісією відповідача і наданий до суду, загальна кількість товарних позиції, що підлягають поверненню, складає 540 позицій. Тобто, позивач вважає, що 354 товарних позицій є фактично реалізованими і відповідно підлягають оплаті відповідачем у повному обсязі. Враховуючи часткове повернення товару, а також визнання сторонами частини товару такою, що є зіпсованою та такою, що не підлягає поверненню, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем, станом на 02.05.2025, складає 153 196, 54 грн.

У судовому засіданні 22.05.2025 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позов та наданих до суду запереченнях.

В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

В ході розгляду даної справи судом було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч. 1 ст. 210 ГПК України, а також з урахуванням положень ч. 2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Присутні в судовому засіданні представники сторін погодилися з тим, що судом досліджено всі докази, які надано сторонами у відповідності до ст. 74 ГПК України.

Враховуючи положення ст. 13,74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

У судовому засіданні 22.05.2025, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини (скорочене) рішення.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алан-Електро" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будмен» (надалі - відповідач, покупець) укладено договір № 1472 від 01.04.2014, відповідно до умов якого позивач, як постачальник зобов`язався поставити та передати у власність, а відповідач як покупець зобов`язався прийняти у власність та оплатити товар на умовах та у порядку, що передбачені договором.

Умовами договору сторонами узгоджено, що:

1.1. Постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується на умовах цього договору прийняти та сплатити поставлений товар.

3.4. Постачальник зобов`язаний передати покупцеві такі документи:

3.4.1. видаткову накладну, податкову накладну.

3.7 Обов`язки постачальника по постачанню товару вважаються виправленими з моменту передачі товару, зазначеного у замовленні, у торговому центрі покупця, з усіма документами, передбаченими чинним законодавством України та цим договором.

3.8. Право власності на поставлений товар та ризик випадкової загибелі або пошкодження товару, переходить від постачальника до покупця з моменту розвантаження товару з транспортного засобу постачальника (перевізника) у торговому центрі покупця, та підписання сторонами документів, зазначених у п. 3.4. цього договору. Строк реалізації товару становить 365 календарних днів із моменту підписання сторонами видаткової накладної.

6.4. Протягом терміну дії договору покупець зобов`язаний:

6.4.1. Прийняти та сплатити товар, поставлений постачальником на умовах та у порядку, передбаченому цим договором, за винятком випадків передбачених цим договором.

8.1. Покупець оплачує поставлений товар не раніше як після реалізації кожної одиниці товару третім особам шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 4 (четвертого) та 19 (дев`ятнадцятого) числа кожного місяця. Якщо зазначені терміни оплати потрапляють на святкові або вихідні дні, покупець перераховує кошти за проданий товар на наступний робочий день.

9.5. Сторона, яка порушила будь-яке зобов`язання, передбачене цим договором, зобов`язана відшкодувати іншій стороні, чиї права були порушені, завдані збитки, незалежно від оплати неустойки у формі пені або штрафу.

11.1. Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2015 року. Строк дії цього договору в безакцептному порядку автоматично продовжується на наступний календарний рік (роки), якщо жодна із сторін не повідомить іншу сторону письмово про свій намір припинити його дію за 20 днів до закінчення строку його дії. Продовження терміну дії договору шляхом автоматичного продовження кількістю разів не обмежується.

Позивач виконав свої зобов`язання та поставив відповідачу товар, як це передбачено умовами договору.

Товар за видатковими накладними за якістю та кількістю прийнятий відповідачем без заперечень, про що свідчать підписи та печатки сторін на видаткових накладних. Жодних претензій та зауважень до позивача щодо кількості, якості та порядку поставки товару у відповідача не було.

Натомість, покупець порушив умови договору та створив заборгованість по договору № 1472 від 01.04.2014.

Згідно акту звірення взаємних розрахунків від 31.12.2023, підписаного сторонами, заборгованість ТОВ «Будмен» на користь ТОВ "Алан-Електро" становила 293 504, 64 грн.

Сума отриманих постачальником грошових коштів від покупця після складання акту звірення взаємних розрахунків від 31.12.2023 за отриманий товар складає 18 432, 08 грн.

Отже, заборгованість ТОВ «Будмен» за поставлений позивачем за договором № 1472 від 01.04.2014 товар складала 275 072, 56 грн, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до Господарського суду Харківської області за захистом свого порушеного права.

В процесі розгляду даного спору, у зв`язку із зменшенням суми боргу через проведення фактичного часткового повернення товару відповідачем, позивач зменшив розмір позовних вимог та просить суд стягнути на свою користь 159 381, 48 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд керується наступним.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Ст. 525, 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 ЦК України.

У відповідності зі ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст.663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

За умовами ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, та не заперечується відповідачем, у період із квітня 2014 року до вересня 2022 року, в рамках укладеного сторонами договору поставки № 1472 від 01.04.2014 позивачем поставлявся відповідачу товар.

Як вказує позивач, відповідач не скористався правом на повернення нереалізованого товару, визначеним сторонами у п. 5.1.6. договору, у строк тривалістю 60 календарних днів, а отже, обов`язок відповідача, щодо здійснення повної оплати поставленого позивачем товару настав, оскільки право повернути нереалізований товар останнім не використано.

Отже, позивач вважає, що вказані обставини підтверджують факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо умов оплати та строків розрахунків за реалізований товар.

На підтвердження наявності у відповідача заборгованості за договором поставки, позивач також посилається на акт звірення взаємних розрахунків від 31.12.2023 підписаного сторонами, відповідно до якого заборгованість ТОВ «Будмен» на користь ТОВ «Алан- Електро» становила 293 504, 64 грн.

Заперечуючи дану суму заборгованості, позивач вказує, що даний акт за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 доводить саме той факт, що відповідачем, на виконання умов договору, що найменше один раз на місяць проводились оплати позивачу за реалізований товар.

Натомість, суд зазначає, що в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.12.2020 у справі № 916/499/20 при дослідженні питання щодо використання акту звірки взаєморозрахунків, як доказу господарської операції зазначено, відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим, а лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Він відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг тощо), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018р. у справі № 905/1198/17; від 24.10.2018р. у справі № 905/3062/17; від 05.03.2019р. у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17). Разом із тим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

В свою чергу, враховуючи те, що акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 між ТОВ «Будмен» та ТОВ «Алан- Електро» по спірному договору підписано уповноваженою особою відповідача та скріплено печаткою відповідача, суд дійшов висновку, що наявність заборгованості у розмірі 293 504, 64 грн не підлягає доказуванню з огляду на положення ч. 1 ст. 75 ГПК України.

При цьому, дана сума заборгованості не заперечується відповідачем, останній вказує, що зазначена сума заборгованості по договору, не є фактичною заборгованістю відповідача перед позивачем, а складається із двох показників: (1) вартості товару який був переданий позивачем відповідачу по договору для реалізації та (2) суми заборгованості відповідача перед позивачем за реалізований товар по договору.

Натомість, заперечуючи проти позову, відповідач вказує, що жодним пунктом договору не передбачено умови при якій би відповідач, як покупець, повинен був оплатити постачальнику грошові кошти за не реалізований товар. А пункт 5.1.6. договору, за твердженням відповідача передбачає саме право покупця на повернення товару постачальнику. То ж, не використання даного права жодним чином не породжує правові наслідки у вигляді оплати за не реалізований товар.

Суд зазначає, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу (відповідна позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18 (пункти 8.20-8.21)).

Сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення (відповідна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 902/417/18 (пункт 8.33)).

Суд вважає безпідставними доводи відповідача в обґрунтування своїх заперечень на позов про те, що зобов`язання відповідача по оплаті за реалізований товар згідно пункту 8.1. договору поставки ще не наступили, оскільки не було факту реалізації товару. Так, вказані положення п.8.1. договору не створюють підстав вважати, що обов`язковою умовою оплати отриманого товару є його реалізація відповідачем. Адже спірний договір поставки, який відноситься до договору купівлі-продажу, є взаємно зобов`язуючим, тобто кожна сторона має права та обов`язки. Те, що в договорі передбачено оплата реалізованого товару (обставина, що зумовлює виникнення у покупця обов`язку здійснити оплату), не свідчить про те, що визначена сторонами умова оплати товару (подія) залежить від настання певних обставин за наявності волі зобов`язаної сторони, але не містить такої ознаки, як неминучість її настання.

Так, суд звертає увагу на практику застосування відповідних правових норм Верховним Судом України (Постанова ВСУ у справі № 911/4620/15). Так, положеннями частин першої, другої статті 692 ЦК передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У вищезазначеній справі, договором поставки від 01 квітня 2014 року № 101-150-ДА14 передбачено обов`язок покупця (відповідача) оплатити поставлений позивачем (продавцем) товар за цінами, зазначеними у накладних, що підтверджують фактичну передачу товару від постачальника покупцеві, один раз на тиждень за проданий товар. Разом із тим сторони передбачили право покупця повернути постачальникові товар у разі нереалізації його покупцем протягом 30 календарних днів за умови попереднього повідомлення про це постачальника. Повернення нереалізованого товару за умовами договору здійснюється в присутності відповідальних представників покупця і постачальника на підставі видаткових накладних протягом 7 календарних днів із моменту виставлення вимоги в письмовій формі. Аналіз наведених норм матеріального права у сукупності з умовами спірного договору дає підстави для висновку, що нереалізація товару протягом 30 днів з моменту поставки та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом указаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові, тягне за собою обов`язок покупця оплатити товар.

Вищий Господарський Суд України, при вирішенні спору у подібних правовідносинах висловив правову позицію про те, що строк виконання грошового зобов`язання, який випливає із правовідносин купівлі-продажу та поставки, встановлений спеціальною нормою ст. 692 ЦК України і не може ставитися у залежність від звернення кредитора до боржника з вимогою, заявленою в порядку ч.2 ст. 530 ЦК України. Сторонами у договорі поставки не встановлено строк оплати товару, оскільки пункт договору щодо оплати поставленого товару один раз на тиждень за проданий товар суперечить приписам ст. 692 ЦК України щодо оплати товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. За обставин, якщо товар не було реалізовано протягом 30 календарних днів з моменту поставки і покупець не повернув цей товар, останній, набувши право власності на товар, зобов`язаний його оплатити.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Отже, враховуючи викладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати товару по договору поставки № 1472 від 01.04.2014.

Таким чином, враховуючи, що у відповідності до умов договору, обов`язок відповідача, щодо здійснення повної оплати поставленого за договором товару настав, та право на повернення не реалізованого товару останнім не використано, сума заборгованості відповідача за договором від 01.04.2014, з урахуванням прийнятих судом заяв про зменшення розміру заявлених позовних вимог у розмірі 159 381, 48 грн, є належно обґрунтованою та доведеною матеріалами справи.

Як встановлено судом, в процесу розгляду даного спору, відповідач частково повернув 49 товарних позиції, а позивач прийняв ці товарні позиції, які є залишками не реалізованого товару на загальну суму 2 634, 30 грн, з ПДВ. На підтвердження даного факту, сторонами було складено 23.04.2025 видаткові на повернення товару: № 243834, 243835, 243836, 243837, 243839, 243840, 243841, 243842, 243843, 243844, 243845, 243846. Відносно частини товару, зокрема 137 товарних позиції, було складено акт фіксації непридатної для повернення продукції від 23.04.2025, який підписаний представниками позивача та відповідача, і відповідно ця продукція визнана сторонами такою, що поверненню не підлягає, а отже підлягає 100 % оплаті.

Отже, враховуючи часткове повернення товару, а також визнання сторонами частини товару такою, що є зіпсованою та такою, що не підлягає поверненню, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем, станом на 02.05.2025, складає 153 196, 54 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Дослідивши матеріали справи, суд на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, враховуючи подані позивачем докази дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 922/3775/25 в частині заявленої до стягнення заборгованості в розмірі 6 184, 94 грн, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Згідно із положеннями ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Приписами ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ст. 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ч. 3 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010). Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у розмірі 153 196, 54 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 3 028, 00 грн покладається на відповідача. Решта сплаченого позивачем судового збору, враховуючи зменшення розміру позовних вимог в процесі розгляду даного спору, підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету.

Керуючись ст. 2, 46, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 231, 236-238, 240, 241, 256 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будмен" (61145, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 119а; код ЄДРПОУ 32031768) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алан-Електро" (49041, м. Дніпро, Шосе Запорізьке, буд. 56; код ЄДРПОУ 35496741) суму боргу в розмірі 153196, 54 грн за договором поставки № 1472 від 01 квітня 2014 року та судовий збір у розмірі 3 028, 00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Алан-Електро" (49041, м. Дніпро, Шосе Запорізьке, буд. 56; код ЄДРПОУ 35496741);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Будмен" (61145, м. Харків, вул. Клочківська, буд. 119а; код ЄДРПОУ 32031768).

Повне рішення складено 02.06.2025.

СуддяР.М. Аюпова

справа № 922/3775/24