Рішення від 03.06.2025 по справі 120/1420/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

03 червня 2025 р. Справа № 120/1420/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши адміністративну справу в порядку спрощеного позовного провадження

за позовом ОСОБА_1

до Державної судової адміністрації України, Вінницького апеляційного суду

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до Державної судової адміністрації України (далі ДСАУ, відповідач-1 ), Вінницького апеляційного суду (далі - відповідач-2) із позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України та Вінницького апеляційного суду щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за періоди з 01 жовтня по 31 грудня 2024 року, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривень;

- стягнути із Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період з 01 жовтня по 31 грудня 2024 року у розмірі 243998 гривень, з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав на протиправність дій відповідачів щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 01 жовтня 2024 по 31 грудня 2024, виходячи із прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 гривні. Позивач вважає, що розмір суддівської винагороди, яку він отримує, повинен обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб величиною 3028 грн., оскільки застосування відповідачем спеціального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, є неправомірним та суперечить Закону України "Про судоустрій та статус суддів", Закону України "Про прожитковий мінімум", які не передбачають встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для обчислення суддівської винагороди.

На думку позивача, дії відповідача порушують гарантії незалежності суддів, що встановлені нормами національного законодавства та міжнародного права, а тому позивач звернувся до суду із даними позовними вимогами.

Ухвалою від 07.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

На адресу суду надійшов відзив, додаткові пояснення де відповідач просить відмовити в задоволенні позову. Даний відзив, окрім іншого, обґрунтований тим, що з 1 січня 2024 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді величиною 2102 гривень, визначено Законом України "Про державний бюджет України на 2024 рік". Закон є чинним та неконституційним у встановленому порядку не визнавався, а відтак, підлягає застосуванню при виплаті позивачу суддівської винагороди.

Також у додаткових поясненнях відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025 року у судовій справі № 240/9028/24. У якій, Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію щодо правомірності застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн. та розмір якого встановлюється станом на 1 січня календарного року законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді є правомірним.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 в даний час працює на посаді судді Вінницького апеляційного суду Вінницької області.

Сторонами не заперечується та обставина, що при обчисленні розміру посадового окладу позивачу відповідачами застосовано базову величину в розмірі 2102 гривень.

Однак, позивач вважає, що суддівська винагорода у спірному періоді підлягає нарахуванню, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 , тобто, величиною 3028 гривень, у зв`язку із чим, звернувся до суду із цим позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог суд керується та виходить з наступного.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон. України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до статті 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно з частиною 1 статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 2 статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11 березня 2020 діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено з 1 січня 2024 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Водночас, варто наголосити, що визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену Правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 та від 04 грудня 2018 року №11-р/2018.

При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) не застосовуються.

Цей висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02 червня 2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (далі - Закон № 1401-VIII, що набрали чинності з 30 вересня 2016).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.

Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що "розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій".

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

Суд наголошує, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в розумінні частини 2 статті 130 Конституції України. Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відтак, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України" Про прожитковий мінімум", від 15 липня 1999 № 966-XIV (далі Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Положеннями ст. 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Водночас, Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо. Натомість, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", разом із встановленням на 01.01.2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102 грн.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

При цьому, зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Закріплюючи статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік, Закону України Про Державний бюджет України на 2023 рік , Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік, Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, законодавцем не внесено змін до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.

Водночас, Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили відносно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону. Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Враховуючи вищезазначене, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто, Закону № 1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами.

Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду прийняла 24 квітня 2025 сталу Позицію у справі № 240/9028/24 (провадження №11-47 апп25). Так зазначено, що Велика Палата Верховного Суду не погоджується з наведеними раніше висновками судів з таких міркувань.

Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Водночас законодавець, починаючи з 2021 року, у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.

Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.

Отже, Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду чи конкретизувати їх за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів, починаючи із 2021 року, Велика Палата Верховного Суду відступає від Висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що починаючи з 2021 року, у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Велика Палата Верховного Суду нагадує, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати всі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.

За наведеного, суд наголошує, що ч.ч. 1, 4, 5 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

А тому, враховуючи останню правову позицію Верховного Суду у спірних правовідносинах відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів , суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини не підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, в адміністративному позові слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795);

Відповідач: Вінницький апеляційний суд (вул. Соборна, 6, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 42257550).

Суддяпідпис Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом

Суддя:

Секретар: