Постанова від 03.06.2025 по справі 640/18872/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції Кушнова А.О.

Суддя-доповідач Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2025 року Справа № 640/18872/22

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства охорони здоров`я України

про визнання протиправним і скасування наказу,

поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час

вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров`я України (далі - Відповідач), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства охорони здоров`я України від 29 вересня 2022 року № 338-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України поновити ОСОБА_1 на посаді державного експерта експертної групи формування політики закупівель медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України;

- стягнути з Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає про незаконне звільнення його з посади державного експерта експертної групи формування політики закупівель медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства охорони здоров`я України згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки під час звільнення роботодавцем не було отримано на це згоди виборного органу профспілки, керівником якої є Позивач.

Крім того, Позивач стверджував, що одночасно з попередженням про звільнення йому не запропоновано іншу рівнозначну або нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, роботодавцем не проведено аналіз професійної підготовки та компетентностей. Водночас, запропонована посада головного спеціаліста суттєво відрізняється від тієї, не є рівнозначною. Водночас, як зазначав Позивач, на момент його звільнення, у Директораті медичних послуг та в інших структурних підрозділах Міністерства охорони здоров`я України існувало багато інших вакантних посад державних експертів, які могли би бути запропоновані йому при звільненні.

ОСОБА_2 також посилався на наявність у нього переважного права залишитись на роботі.

Крім того, Позивач відзначав, що попередження про звільнення складене із порушенням вимог діловодства, тож не відповідає вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 №55 «Деякі питання документування управлінської діяльності».

Відтак, на думку Позивача, звільнення його з посади є протиправним, у зв`язку з чим його права полягають поновленню шляхом скасування наказу Міністерства охорони здоров`я України від 29 вересня 2022 року № 338-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлення його на посаді державного експерта експертної групи формування політики закупівель медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України.

2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року адміністративний позов було задоволено повністю.

При цьому, судом було стягнуто з Відповідача на користь Позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 105 664,19 грн без утримання обов`язкових податків і зборів.

Рішення суду в частині щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді державного експерта експертної групи формування політики закупівель медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України з 04.10.2022 та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення суми за один місяць у розмірі 43 921,03 грн без утримання обов`язкових податків і зборів допущено до негайного виконання.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Відповідачем не надано до суду будь-яких доказів того, що Міністерство охорони здоров`я України затвердило Положення про Директорат медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України, яке мало бути затверджено у зв`язку з прийняттям наказів Міністерства охорони здоров`я України від 01.07.2022 №1130 «Про затвердження структури Міністерства охорони здоров`я України» та від 08.07.2022 №15-Б «Про введення в дію штатного розпису на 2022 рік Міністерства охорони здоров`я України», до якого було включено відділ реалізації політик у сфері медичного забезпечення.

При цьому, суд зазначив, що Відповідач не провів аналіз професійної підготовки та компетентностей державних службовців та не запропонував Позивачу всі посади, які були вакантними на момент його ознайомлення з попередженням про звільнення та прийняття оскаржуваного наказу.

Суд першої інстанції також акцентував увагу на тому, що посада головного спеціаліста відділу реалізації політик у сфері медичного забезпечення Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України, яка була запропонована Позивачеві, не була вакантною, оскільки запропонована «тимчасово на період перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника».

Окрім того, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд виходив з того, що працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів не може бути звільнено без попередньої згоди виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації. При цьому, суд визнав необґрунтованими доводи Відповідача щодо обов`язковості членства профспілки у Федерації профспілок України, оскільки такі не відповідають приписам законодавства.

3. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, зазначаючи, що факт скорочення посади державної служби, яку обіймав Позивач, є підставою для звільнення його з державної служби на підставі частини першої статті 87 Закону № 889-VIIІ.

В обґрунтування своїх вимог Апелянт також стверджує, що Позивач не надав згоди на переведення його на запропоновану посаду. При цьому, Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) відзначає, що посада яку обіймав ОСОБА_1 , а також запропонована йому посада відносяться до посад державної служби категорії «В» з однаковим посадовим окладом.

Водночас, Апелянт зазначає, що Позивач не звертався з заявами про переведення як на запропоновану посаду, так і на будь-яку іншу вакантну посаду, інформацію про які він міг отримати в управлінні по роботі з персоналом МОЗ.

Також Апелянт посилається на рівень кваліфікації ОСОБА_1 та обсяг виконуваної ним роботи та стверджує, що переважне право Відповідачем було визначено у тих працівників, які пізніше і більше разів підвищували свою кваліфікацію, меншу кількість днів перебували на лікарняному та не перебували у відпустках без збереження заробітної плати, в порівнянні з Позивачем.

При цьому, Апелянт зазначає, що Позивачем не було доведено переважне право перед іншими працівниками на залишення на роботі, а суд не наділений правами та не володіє достатньою інформацією для визначення продуктивності праці будь-якого працівника.

Окремо МОЗ України зазначає, що не володіє документально підтвердженою інформацією щодо належності Первинної профспілкової організації працівників сфери охорони здоров`я працівників до відповідної профспілки. Крім того, відзначає, що у Міністерства охорони здоров`я України відсутні підстави ототожнювати обумовлену ППО працівників сфери охорони здоров`я з профспілкою, що здійснює свою діяльність у Міністерстві охорони здоров`я України.

Також Апелянт посилається на відсутність будь-яких договорів щодо оренди (користування) державного нерухомого майна укладені Міністерством охорони здоров`я України (Фондом державного майна України) з ППО працівників сфери охорони здоров`я.

Окрім того, МОЗ України стверджує, що Позивач помилково ототожнює поняття «первинна профспілкова організація» та «виборний орган первинної профспілкової організації».

Разом з тим, Апелянт посилається на положення ч.9 ст.43 КЗпП України, яким передбачено обов`язок суду зупинити провадження. Крім того, оскільки Позивача звільнено з посади державної служби, рішення про його звільнення не передбачає отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).

Окремо Апелянт посилається на обставини, які, на його думку, свідчать про небажання Позивача бути поновленим на посаді та додатково підтверджує його наміри, які виражаються виключно у стягненні коштів.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

4. Після надходження до суду апеляційної інстанції матеріалів справи, ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2025 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

5. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просить у її задоволенні відмовити, а рішення суду - залишити без змін, посилаючись на безпідставність доводів Апелянта, а також законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

6. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

7. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , виданий 16.10.2020, орган що видав 8036. Згідно довідки про реєстрацію місця проживання позивач зареєстрований з 21.08.2008 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 02.04.2019 №118-к ОСОБА_1 з 02.04.2019 року призначено на посаду державного експерта експертної групи з питань реформування системи охорони здоров`я Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України як переможця конкурсу на зазначену посаду з посадовим окладом 9732 грн на місяць згідно із штатним розписом, встановивши випробування строком на три місяці /т.2 а.с.128/.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 12.07.2019 №258-к ОСОБА_1 переведено з 12.07.2019 року з посади державного експерта експертної групи з питань реформування системи охорони здоров`я Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України на посаду державного експерта експертної групи з питань розвитку медичних послуг Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України з посадовим окладом 9732 грн на місяць згідно із штатним розписом /т.2 а.с.199/.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13.08.2020 №333-к ОСОБА_1 переведено з 13.08.2020 року з посади державного експерта експертної групи з питань розвитку медичних послуг Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України на посаду державного експерта експертної групи з питань спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України з посадовим окладом згідно із штатним розписом /т.2 а.с.201/.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 22.11.2021 №642-к, у зв`язку зі зміною структури та штатного розпису, ОСОБА_1 переведено з 22.11.2021 з посади державного експерта експертної групи з питань спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України на посаду державного експерта експертної групи формування політики закупівель медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України, збережено 9 ранг державного службовця.

05.07.2022 ОСОБА_1 відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України №206-к присвоєно черговий 8 ранг державного службовця.

Також судом першої інстанції встановлено, що наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.07.2022 №1130 «Про затвердження структури Міністерства охорони здоров`я України» затверджено структуру апарату Міністерства охорони здоров`я України з штатною чисельністю 331 штатна одиниця, елементом якої, зокрема, відповідно до пункту 6 є Директорат медичних послуг, чисельністю - 35 одиниць, в тому числі - експертна група з первинної медичної допомоги - 3, експертна група з екстреної медичної допомоги та медицини катастроф - 5, експертна група зі спеціалізованої медичної допомоги та охорони материнства і дитинства - 5, експертна група з розвитку медичних послуг - 5, експертна група з охорони психічного здоров`я - 3, експертна група з формування політики в сфері програми медичних гарантій та медичного забезпечення - 4, відділ реалізації політик у сфері медичного забезпечення - 9 /т.2, а.с.90-94/.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.07.2022 №15-Б «Про введення в дію штатного розпису на 2022 рік Міністерства охорони здоров`я України» введено в дію з 08.07.2022 штатний розпис Міністерства охорони здоров`я України на 2022 рік в межах граничної чисельності у кількості 331 штатна одиниця /т.2, а.с.33/.

У Директораті медичних послуг передбачено одну штатну посаду Генерального директора, Експертну групу з первинної медичної допомоги (керівник експертної групи - 1, державний експерт - 1, головний спеціаліст - 1, всього у групі 3 штатні посади), Експертну групу з екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (керівник експертної групи - 1, державний експерт - 4, всього у групі 5 штатних посад), Експертну групу зі спеціалізованої медичної допомоги та охорони материнства і дитинства (заступник генерального директора - керівник експертної групи -1, державний експерт - 4, всього у групі 5 штатних посад), Експертну групу з розвитку медичних послуг (керівник експертної групи -1, державний експерт - 3, головний спеціаліст - 1, всього у групі 5 штатних посад), Експертну групу з охорони психічного здоров`я (керівник експертної групи - 1, державний експерт - 1, головний спеціаліст - 1, всього у групі 3 штатні посади), Експертну групу з формування політики в сфері програми медичних гарантій та медичного забезпечення (керівник експертної групи - 1, державний експерт - 3, всього у групі 4 штатні посади), Відділ реалізації політик у сфері медичного забезпечення (начальник відділу - 1, головний спеціаліст - 8, всього у групі 9 штатних посад). Всього у Директораті медичних послуг - 35 штатних посад /т.2, а.с.34-42/.

З наданих до суду матеріалів справи встановлено, що попередній штатний розпис Міністерства охорони здоров`я України на 2022 рік, який введено в дію 01.01.2022, передбачав, що у Директораті медичних послуг визначено одну штатну посаду Генерального директора, Експертну групу з екстреної та первинної медичної допомоги (керівник експертної групи - 1, державний експерт - 5, головний спеціаліст -1, всього у групі 7 штатних посад), Експертну групу зі спеціалізованої та високоспеціалізованої медичної допомоги (керівник експертної групи - 1, державний експерт - 5, головний спеціаліст - 1, всього у групі 7 штатних посад), Експертну групу з розвитку медичних послуг (керівник експертної групи - 1, державний експерт - 5, головний спеціаліст - 1, всього у групі 7 штатних посад), Експертну групу формування політики закупівель медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів (керівник експертної групи - 1, державний експерт - 6, головний спеціаліст - 1, всього у групі 8 штатних посад), Відділ реалізації політик у сфері медичного забезпечення (начальник відділу - 1, головний спеціаліст - 6, всього у відділі - 7 штатних посад). Всього у Директораті медичних послуг - 37 медичних послуг.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 27.09.2022 №1740 «Про затвердження Положення про Директорат медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України» затверджено Положення про Директорат медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України, пунктом 4 якого передбачено, що до складу Директорату входять: Експертна група з первинної медичної допомоги, Експертна група з екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, Експертна група зі спеціалізованої медичної допомоги та охорони материнства і дитинства, Експертна група з розвитку медичних послуг, експертну групу з охорони психічного здоров`я, Експертна група з формування політики в сфері програми медичних гарантій та медичного забезпечення та Відділ реалізації політик у сфері медичного забезпечення.

Відповідно до попередження від 31.08.2022 позивача проінформовано, що у зв`язку з затвердженням структури та введенням в дію штатного розпису Міністерства охорони здоров`я України на 2022 рік наказами Міністерства охорони здоров`я України від 01.07.2022 №1130 «Про затвердження структури Міністерства охорони здоров`я України» та від 08.07.2022 №15-Б «Про введення в дію штатного розпису на 2022 рік Міністерства охорони здоров`я України» внаслідок зміни структури та штатного розкладу Міністерства охорони здоров`я України посаду державного експерта експертної групи формування політики закупівель медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України скорочено. Керуючись частиною 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» попереджено позивача про наступне звільнення із займаної посади не раніше ніж через 30 календарних днів з дня ознайомлення з цим попередженням та припинення державної служби відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Вказаним попередженням позивачу запропоновано переведення на посаду головного спеціаліста відділу реалізації політик у сфері медичного забезпечення Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України (тимчасово на період перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника) з посадовим окладом 11300 грн. на місяць /т.2 а.с.205/.

Відповідно до акту №1 від 31.08.2022 позивача 31.08.2022 у будівлі МОЗ (м.Київ, вул. Грушевського, 7) у робочий час ознайомлено з вказаним попередженням про скорочення займаної посади та пропозицією іншої роботи на посаді головного спеціаліста відділу реалізації політик у сфері медичного забезпечення Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України (тимчасово на період перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника), однак від підпису про ознайомлення з цим попередженням ОСОБА_1 відмовився /т.2 а.с.206/.

Згідно наданого списку вакантних посад МОЗ станом на 31.08.2022 (на момент ознайомлення позивача з попередженням про звільнення) у МОЗ були вакантними посади державного експерта - 42 штатні посади в різних експертних групах, в тому числі одна вакантна посада державного експерта в Експертній групі з формування політики в сфері програми медичних гарантій та медичного забезпечення Директорату медичних послуг, яка була вакантною з 08.07.2022 по 21.09.2022 (пункт 58 списку) /т.4, а.с.21-29/.

Згідно наданого списку вакантних посад МОЗ станом на 03.10.2022 (день звільнення позивача з посади) у МОЗ були вакантними посади державного експерта - 26 штатних посад в різних експертних групах, в тому числі одна вакантна посада державного експерта в Експертній групі з формування політики в сфері програми медичних гарантій та медичного забезпечення Директорату медичних послуг, яка була вакантною з 08.07.2022 (пункт 36 списку) /т.4, а.с.17-20/.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29.09.2022 №338-к ОСОБА_1 звільнено з посади державного експерта експертної групи формування політики закупівель медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України 03.10.2022 у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства охорони здоров`я України без скорочення чисельності та штату державних службовців згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» /т.2 а.с.207/.

Підставою для прийняття вищенаведеного наказу зазначено: попередження державному експерту експертної групи формування політики закупівель медичних послуг, лікарських засобів та медичних виробів Директорату медичних послуг від 31.08.2022.

8. Позивач, не погоджуючись із оскаржуваним наказом відповідача, вважаючи його протиправним та таким, що прийнятий з порушенням норм чинного законодавства, 31.10.2022 в межах передбаченого строку на оскарження наказу звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

9. Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Основного Закону України передбачає, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулюються Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пункт 4 статті 83 Закону № 889-VIII передбачав, що державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87 цього Закону).

Так, за приписами ч. 1 ст. 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону України № 889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Висновки суду апеляційної інстанції.

10. Переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції з урахуванням доводів учасників справи, колегія суддів зазначає, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника

11. При цьому, власник вважається таким, що належно виконав вимоги абз.2 ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

12. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати такому працівникові всі наявні вакансії, які відповідають його кваліфікації, що існували з моменту попередження працівника про наступне вивільнення до дня розірвання трудового договору з ним.

14. Принагідно, колегія суддів зазначає, що метою персонального попередження про наступне вивільнення не пізніше ніж за тридцять днів з одночасною пропозицією іншої роботи є надання працівникові можливості завчасно визначитися з майбутнім працевлаштуванням або підшукати собі іншу роботу.

15. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, разом із попередженням про наступне звільнення Відповідачем було запропоновано Позивачу переведення на посаду головного спеціаліста відділу реалізації політик у сфері медичного забезпечення Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України (тимчасово на період перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника).

16. Разом з тим, згідно наданого списку вакантних посад МОЗ станом на 03.10.2022 (станом на день звільнення Позивача з посади) у МОЗ були вакантними посади державного експерта - 26 штатних посад в різних експертних групах, в тому числі одна вакантна посада державного експерта в Експертній групі з формування політики в сфері програми медичних гарантій та медичного забезпечення Директорату медичних послуг, яка була вакантною з 08.07.2022 (пункт 36 списку) /т.4, а.с.17-20/.

17. Втім, зазначена посада, як і всі інші вакантні посади, не були запропоновані Позивачу. Натомість, як правильно відзначив суд першої інстанції, Відповідачем була запропонована одна єдина посада головного спеціаліста відділу реалізації політик у сфері медичного забезпечення Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України, яка не була вакантною, оскільки пропонувалася «тимчасово на період перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника».

Разом з тим, прийняття працівників на таку посаду можливе лише за строковим трудовим договором на період до виходу з відпустки для догляду за дитиною основного працівника, а тому вказана посада не могла бути запропонована позивачеві, а тому доводи останнього в цій частині визнаються судом обґрунтованими.

Аналогічні висновки містяться у постанові КЦС ВС від 23 грудня 2020 року у справі № 285/4227/18.

18. Більш того, суд апеляційної інстанції відзначає, що станом на момент звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, Відповідачем навіть не була розроблена посадова інструкція головного спеціаліста відділу реалізації політик у сфері медичного забезпечення Директорату медичних послуг Міністерства охорони здоров`я України після внесених змін, про що зазначає сам Відповідач/т.4, а.с. 48/. А тому ОСОБА_2 був позбавлений можливості ознайомитися з посадовими обов`язками особи, яка займає посаду, яка йому пропонувалася, що додатково підтверджує безпідставність доводів Апелянта про належне виконання передбаченого ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII обов`язку щодо працевлаштування.

19. У контексті зазначеного, апеляційний суд вважає безпідставними посилання Апелянта на те, що запропонована Позивачу посада є рівнозначною тій, з якої його звільнено з огляду на їх належність до посад державної служби категорії «В» та умови проходження конкурсу.

20. Належних та допустимих доказів того, що Позивачу було запропоновано всі посади, які були вакантними у Відповідача або з`явилися після попередження про наступне звільнення, МОЗ України не надано. Також в матеріалах справи відсутні докази, які свідчили б про наявність обставин, які б унеможливлювали пропонування Позивачу таких посад.

21. Наведене дозволяє колегії суддів стверджувати, що на момент звільнення Позивача із займаної посади, йому не було запропоновано всі вакантні посади, незважаючи на те, що такі були в наявності, а тому колегія суддів вважає, що спірний наказ прийнято Відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством України, з порушенням процедури припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 140/8173/22.

22. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів також не приймає до уваги твердження Апелянта про те, що Позивач не надав згоди на переведення його на запропоновану ним посаду, дотримання МОЗ України вимог ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII та наявність достатніх правових підстав для його звільнення за п.1 ч.1 ст.87 зазначеного Закону.

23. Переглядаючи оскаржуване рішення суду, колегія суддів також зазначає, що стаття 87 Закону № 889-VIII, щодо застосування якої Позивач і має зауваги, передбачають (дозволяють) застосування положень законодавства про працю в частині врахування переважного права на залишення на роботі (позаяк в контексті цієї справи йдеться також і про цей аспект процедури звільнення державного службовця).

24. Разом з тим, колегія суддів відзначає, що у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17 Верховний Суд зазначив, зокрема, таке: « при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

25. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

26. КЗпП України, як і Закон № 889-VIII не регламентує як саме (за якою процедурою, на основі яких документів) має визначатися рівень кваліфікації і продуктивності праці.

27. Водночас, Верховний Суд зазначив, що для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення».

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 816/1232/17, від 25 січня 2023 року у справі № 600/752/22-а.

28. Разом з тим, частина перша статті 42 КЗпП України визначає, що переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Варто підкреслити, що означений критерій є першочерговим. Лише при рівних умовах зазначених критеріїв перевага в залишенні на роботі надається категоріям працівників, зазначеним у частині другій статті 42 КЗпП України.

29. Посилання Апелянта на низьку кваліфікацію Позивача суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки у матеріалах судової справи відсутні будь-які належні та допустимі у контексті ст. 73-74 КАС України докази, які дозволили б колегії суддів прийти до висновку, що МОЗ України здійснювало порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню, зокрема ОСОБА_2 та перевірив чи належить Позивач до категорій працівників, зазначеним у частині другій статті 42 КЗпП України.

30. Позаяк, приписи частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII покладають обов`язок на суб`єкта призначення/керівника державної служби враховувати переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю, й ця вимога викладена достатньо чітко і зрозуміло, що не залишає підстав для її неоднозначного (множинного) розуміння та/чи застосування.

Недотримання цього обов`язку, як і невмотивоване (необґрунтоване) надання переваги одному державному службовцю над іншим (коли йдеться про переведення в рамках скорочення чисельності і штату державних службовців) має наслідком також порушення принципу забезпечення рівного доступу до державної служби, який закріплений у статті 4 Закону № 889-VIII.

Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 600/752/22-а.

31. З огляду на викладене вище, апеляційний суд вважає безпідставними доводи Апелянта про те, що саме Позивачем не було доведено переважне право перед іншими працівниками на залишення на роботі.

32. Надаючи оцінку доводам Апелянта про те, що положення статті 42 та 252 Кодексу законів про працю України та статті 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про їх неаргументованість, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону № 889-VIII, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

33. Оскільки процедура погодження звільнення державного службовця з профспілкою Законом № 889-VIII не врегульовано, то застосовуються положення КЗпП, зокрема статті 43, яка передбачає обов`язок отримати згоду профспілки перед звільненням працівника-члена профспілки за ініціативою роботодавця.

34. З матеріалів справи вбачається, що Позивач є керівником Первинної профспілкової організації працівників сфери охорони здоров`я, яка є первинною профспілковою організацією працівників Міністерства охорони здоров`я України, яка зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за кодом 41935303, дата запису: 12.02.2018 /т.2, а.с.11-13/.

До матеріалів справи Позивачем надано копію Статуту первинної профспілкової організації, який затверджений установчими зборами Первинної профспілкової організації працівників сфери охорони здоров`я, протокол №1 від 01.02.2018 /т.2, а.с. 14-27/.

35. Отже, Відповідачем не дотримано вимог статті 43, 252 КЗпП України, оскільки не отримав попередню згоду виборного органу професійної спілки, керівником якої є Позивач.

36. Твердження Апелянта про відсутність у нього інформації про Первинну профспілкову організацію працівників сфери охорони здоров`я та належність до неї Позивача спростовуються матеріалами справи з яких вбачається, що Відповідач здійснював регулярні платежі - відрахування із заробітної плати працівників на рахунок Первинної профспілкової організації працівників сфери охорони здоров`я, яка є первинною профспілковою організацією працівників Міністерства охорони здоров`я України (ЄДРПОУ 41935303) /т. 2 а.с. 8-10/.

37. Такі дії роботодавця передбачені частиною першою та третьою статті 42 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» №1045-XIV, згідно з якою роботодавець зобов`язаний сприяти створенню належних умов для діяльності профспілкових організацій, що діють на підприємстві, в установі або організації. За наявності письмових заяв працівників, які є членами профспілки, роботодавець щомісячно і безоплатно утримує із заробітної плати та перераховує на рахунок профспілки членські профспілкові внески працівників відповідно до укладеного колективного договору чи окремої угоди в терміни, визначені цим договором. Роботодавець не має права затримувати перерахування зазначених коштів.

38. У контексті вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що позиція Апелянта, викладена у апеляційній скарзі у цій частині є суперечливою та не узгоджується з його діями щодо перерахування членських профспілкових внесків на рахунок саме Первинної профспілкової організації працівників сфери охорони здоров`я, керівником якої був ОСОБА_2 .

39. Разом з тим, апеляційний суд приймає до уваги доводи МОЗ України про те, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права в частині недотримання вимог ч. 9 ст. 43 КЗпП України, втім, з огляду на усе, викладене вище, вказане порушення не призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

40. За викладених обставин та враховуючи аналіз вищенаведених приписів чинного спеціального законодавства у сфері проходження державної служби у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що Міністерством охорони здоров`я України під час звільнення Позивача була порушена (не дотримана) процедура звільнення, встановлена ч.3 ст.87 Закону № 889 - VIII. Зазначені порушення є істотними порушеннями припинення державної служби за ініціативою суб`єкта владних повноважень, які впливають на остаточний її результат.

41. Посилання Апелянта на обставини, які, на його думку, свідчать про небажання Позивача бути поновленим на посаді та його наміри, які виражаються виключно у стягненні коштів, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки вони не спростовують порушення Міністерством охорони здоров`я України законодавства України під час звільнення ОСОБА_2 за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

42. Підсумовуючи усе вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у цій справі шляхом визнання протиправним та скасування наказу Міністерства охорони здоров`я України від 29 вересня 2022 року № 338-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення його на посаді, яку він обіймав на момент звільнення та стягнення з Відповідача на користь Позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

43. Водночас, судова колегія враховує, що Міністерство охорони здоров`я України у апеляційній скарзі не зазначає жодних доводів щодо незаконності висновків суду першої інстанції в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з Відповідача на користь ОСОБА_2 , а тому апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що вимоги Апелянта у цій частині є необґрунтованими.

44. Аналізуючи всі доводи Апелянта, судова колегія також враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

45. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.??????????

46. Таким чином, апеляційна скарга Міністерства охорони здоров`я України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року

- без змін.

47. Розподіл судових витрат.

Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому, відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

??? ???????Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,?

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 03 червня 2025 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: Є.І. Мєзєнцев

В.В. Файдюк