Постанова від 30.05.2025 по справі 460/2394/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/2394/25 пров. № А/857/9395/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача:Гінди О.М.

суддів:Гудима Л.Я., Матковської З. М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року про повернення позовної заяви (головуючий суддя: Махаринець Д.Є., місце ухвалення - м. Рівне) у справі за позовом ОСОБА_1 до Радивилівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинення певних дій,-

встановив:

ОСОБА_1 , 10.02.2025, через засоби поштового зв`язку, звернувся з позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 77074951 від 05.02.2025 з примусового виконання виконавчого листа від 19.11.2024 у справі № 460/2820/24, винесену старшим державним виконавцем Радивилівського відділу державної виконавчої служби у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Невинною К.В. за результатом розгляду заяви Головного управління Державної податкової служби у Рівненській області про примусове виконання виконавчого листа № 460/2820/24, виданого 19.11.2024 Рівненським окружним адміністративним судом про стягнення 26049,90 грн податкового боргу з ОСОБА_1 ;

- залучити Головне управління Державної податкової служби у Рівненській області як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Радивилівського відділу державної виконавчої служби у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 , витрати зі сплати судового збору за подачу даного позову;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Радивилівського відділу державної виконавчої служби у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 , витрати на професійну правничу допомогу згідно остаточного розрахунку, поданого до суду у встановлений законом строк;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Радивилівського відділу державної виконавчої служби у Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) на користь ОСОБА_1 , витрати, понесені представниками позивача, що пов`язані із їх прибуттям до суду першої інстанції ( при необхідності).

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до Радивилівського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинення певних дій повернуто позивачеві.

Із цим судовим рішенням суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає його незаконним, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги покликається на те, що позов підписаний ОСОБА_1 , а суд першої інстанції з долучених до позовної заяви документів міг переконатись, що особа, яка підписала позовну заяву, дійсно є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 .

Відповідно до частини 2 статті 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви у справі, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Враховуючи вимоги цієї статті, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що цю справу слід розглядати без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що така від імені позивача не підписана належним чином, а рукописний підпис на позовній заяві від імені позивача вчинений не самим ОСОБА_1 , а іншою особою, яка себе не ідентифікувала, тобто не зазначила біля цього підпису свого власного імені та/чи процесуального статусу (наприклад як представник позивача П.І.Б., тощо).

Суд першої інстанції вказав, що ознайомившись із відображеним на такій позовній заяві підписом, неозброєним оком видно, що такий підпис вочевидь не є особистим підписом ОСОБА_1 , оскільки не відповідає зразкам особистого підпису останнього, що міститься на іншому офіційному документі, долученому до позовної заяви (підпису що відображений в паспорті позивача).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 160 КАС України передбачено вимоги до позовної заяви, регламентовано форму і зміст такої, передбачено певну послідовність викладу приписів.

Відповідно до частини 2 цієї статті позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з частиною 10 статті 44 КАС України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).

Позовна заява повертається позивачеві, якщо позов не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано (пункт 3 частини 4 статті 169 КАС України).

Отже, нормами процесуального законодавства визначено імперативний обов`язок суду щодо повернення позовної заяви у випадку, якщо позов не підписаний або підписаний особою, яка не має права його підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що підпис - це графічний знак або набір знаків, який особа ставить на документі для підтвердження його автентичності, згоди або авторства. Підпис ідентифікує автора і слугує задля підтвердження того, що особа, яка його підписала, ознайомлена із документом і погоджується з його змістом. В юридичному сенсі, підпис є підтвердженням певної дії, угоди чи зобов`язання і надає документу юридичну силу.

В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява від імені позивача підписана явно не позивачем, а іншою особою, що є безальтернативною підставою для його повернення.

Однак, суд апеляційної інстанції зауважує, що в матеріалах справи міститься копія повернутої позивачу позовної заяви, в якій на місці, відведеному для підпису, проставлено підпис особи, який як вказує скаржник є його власноручним підписом. При цьому, позов містить прізвище, ім`я, по батькові, адресу позивача, його засоби зв`язку (телефон та електронну пошту), суть вимог та підпис особи.

Разом з тим, висновки суду першої інстанції про невідповідність підпису на позовній заяві підпису, що відображений в паспорті позивача, суд апеляційної інстанції вважає таким, що ґрунтується на помилкових міркуваннях та здогадках, оскільки наявна в матеріалах справи копія паспорту не є належної якості та не дозволяє беззаперечно стверджувати, що позовна заява не підписана, особою, що її подала.

Водночас, норми КАС України не містять положень, які б зобов`язували особу, яка звертається до суду з відповідним процесуальним документом надавати суду доказ автентичності власного підпису, який міститься в такому документі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2023 року у справі № 120/3185/22-а, від 09 травня 2024 року у справі № 120/9094/22, від 14 березня 2025 року у справі № 120/11120/24.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що до суду першої інстанції було подано позов, який не містить підпису позивача, а суд першої інстанції не мав підстав беззаперечно стверджувати, що позовна заява не підписана особою, що її подала. Оскільки висновок про невідповідність підпису ОСОБА_1 , суд першої інстанції зробив без залучення осіб, які володіють спеціальними знаннями (спеціаліст, експерт) у сфері почеркознавства.

Водночас, позивач підтвердив подання та підписання такого, відповідно до вимог 160 КАС України.

Також суд апеляційної інстанції наголошує, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Задля досягнення мети адміністративного судочинства при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, однією з конституційних засад, яка визначена у частині першій статті 55 Конституції України, є право кожного на звернення до суду. Цей принцип полягає у тому, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Тому необґрунтоване повернення позовної заяви суперечить завданню адміністративного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого доступу до правосуддя.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

У пункті 36 рішення «Беллет проти Франції» (Bellet v. France № 23805/94) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Golder v. the United Kingdom» від 21 лютого 1975 року № 4451/70, пункт 57 рішення у справі «Ashingdane v. the United Kingdom» від 28 травня 1985 року № 8225/78, пункт 37 рішення у справі «Guerin v. France» від 29 липня 1998 року № 25201/94, пункт 96 рішення у справі «Krombach v. France» від 13 лютого 2001 року № 29731/96, пункти 53, 55 рішення у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року № 15123/03, пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року № 24402/02, пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року № 45783/05.

Отже, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок суд першої інстанції про повернення позовної заяви є помилковим, оскільки повертаючи позов, суд першої інстанції проявив надмірний формалізм та допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до приписів статті 320 КАС України є підставою для скасування ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направленню справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Щодо стягнення судових витрат, то оскільки спір по суті ще не вирішений, підстав для стягнення таких немає.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд,

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2025 року про повернення позовної заяви у справі № 460/2394/25 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. М. Гінда судді Л. Я. Гудим З. М. Матковська