Постанова від 27.05.2025 по справі 2/299

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" травня 2025 р. Справа№ 2/299

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Сибіги О.М.

секретар судового засідання: Романенко К.О.,

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 27.05.2025,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління державної казначейської служби України у місті Києві

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 27.01.2025 (повний текст складено 19.02.2025)

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс»

на дії Головного управління державної казначейської служби України у

місті Києві

при розгляді заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія

«Ніко-Тайс»

про розподіл судових витрат

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс»

на бездіяльність державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з виконання наказів Господарського суду міста Києва від 11.02.2011

у справі № 2/299 (суддя Удалова О.Г.)

за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртелеком»

про стягнення 103 287, 23 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 у справі №2/299 скаргу задоволено частково.

Визнано неправомірною бездіяльність органу виконання судового рішення (Головного Управління ДКСУ у місті Києві) під час примусового виконання додаткової ухвали Господарського суду міста Києва від 09 вересня 2024 року по справі № 2/299, що полягає в ухиленні від прийняття до виконання додаткової ухвали Господарського суду міста Києва від 09 вересня 2024 року по справі №2/299.

Зобов`язано посадову особу органу виконання судового рішення (Головного Управління ДКСУ у місті Києві) усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом прийняття до виконання додаткової ухвали Господарського суду міста Києва від 09 вересня 2024 року по справі №2/299.

В іншій частині скарги відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Головне управління державної казначейської служби України у місті Києві звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить скасувати оскаржувану ухвалу, постановити нову, якою у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» відмовити повність.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В своїй апеляційній скарзі, скаржник зазначає, що додаткова ухвала Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі №2/299 не є виконавчим документом, а тому заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» правомірно було залишено без виконання.

Крім того, скаржник вказує, що органи Казначейства не є органами примусового виконання судових рішень, ані учасником, ані стороною виконавчого провадження, відповідно не здійснюють заходів примусового виконання рішень.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти апеляційної скарги, Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» подано відзив, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу залишити без змін, наголошуючи на законності та обґрунтованості останньої.

Явка представників у судове засідання

В судове засідання 27.05.2025 з`явились представники Головного управління державної казначейської служби України у місті Києві та Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс», представник Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (ухвали суду від 01.04.2025 та 29.04.2025) до його електронного кабінету а також представники позивача та відповідача не з`явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується реєстрами поштових відправлень.

В матеріалах справи містяться конверти з копіями ухвал суду апеляційної інстанції від 01.04.2025 та 29.04.2025, які надсилалась Акціонерній енергопостачальній компанії «Київенерго» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Укртелеком», причиною повернення зазначено «адресат відсутній за вказаною адресою».

У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв`язку із посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 904/9904/17).

У свою чергу, відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Ухвали Північного апеляційного господарського суду у справі №2/299 оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Також слід врахувати, що Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі №2103/490/2012 вказав про те, що сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

За приписами частини першої ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи в судові засідання не була визнана обов`язковою, судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представників Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртелеком».

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2011 у справі №2/299 позов задоволено повністю; присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртелеком» на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Філії «Теплові розподільчі мережі Київенерго» 103 287, 23 грн основної заборгованості, 4 615, 45 грн пені та 872, 08 грн 3% річних; присуджено до стягнення з ТОВ «Укртелеком» на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» в особі Філіалу «Теплові розподільчі мережі Київенерго» 1 087, 75 грн державного мита і 236 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

11.02.2011 Господарським судом міста Києва було видано накази на виконання вказаного рішення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 07.09.2021 замінено сторону (стягувача) у виконавчому провадженні з виконання наказів Господарського суду міста Києва від 11.02.2011 зі справи №2/299 з Акціонерного товариства «К.Енерго» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2024 скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» на бездіяльність державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ; далі - ВДВС) з виконання наказів Господарського суду міста Києва від 11.02.2011 у справі №2/299 задоволено частково; визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця ВДВС у виконавчих провадженнях №59305814 та №59306207 щодо примусового виконання наказів від 11.02.2011, яка виявилась у порушенні порядку та умов вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях №59305814 та №59306207 стосовно примусового виконання наказів від 11.02.2011 з урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження»; в іншій частині вимог скарги відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 23.08.2024 подала суду заяву про стягнення з ВДВС 9 000 грн витрат на правничу допомогу.

Додатковою ухвалою суду від 09.09.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» про розподіл судових витрат задоволено частково.

Вказаною ухвалою присуджено до стягнення з Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Як вказує Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс», дана ухвала була подана до Головного управління державної казначейської служби України у місті Києва для виконання.

Проте, як вказує скаржник, листом ГУ ДКС України в місті Києві додаткова ухвала Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 по справі №2/299 повернута без виконання, у зв`язку з чим скаржник звернувся до суду з даною скаргою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 скаргу задоволено частково.

Визнано неправомірною бездіяльність органу виконання судового рішення (Головного Управління ДКСУ у місті Києві) під час примусового виконання додаткової ухвали Господарського суду міста Києва від 09 вересня 2024 року по справі № 2/299, що полягає в ухиленні від прийняття до виконання додаткової ухвали Господарського суду міста Києва від 09 вересня 2024 року по справі №2/299.

Зобов`язано посадову особу органу виконання судового рішення (Головного Управління ДКСУ у місті Києві) усунути допущене порушення (поновити порушене право заявника) шляхом прийняття до виконання додаткової ухвали Господарського суду міста Києва від 09 вересня 2024 року по справі №2/299.

В іншій частині скарги відмовлено.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з частиною 1 статті 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для виконання на всій території України, а в свою чергу стаття 327 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

За приписами частини 3 статті 327 Господарського процесуального кодексу України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.

Як зазначалось вище, додатковою ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» про розподіл судових витрат задоволено частково, присуджено до стягнення з Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, у задоволенні решти вимог відмовлено.

Листом за №04.1-09-06/10686 від 17.10.2024 ГУ ДКС України в місті Києві додаткова ухвала Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі №2/299 повернута позивачу без виконання з посиланням на те, що позивачем не надано оригіналу виконавчого документу. Крім того, казначейство вказало, що ухвала суду про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не відноситься до ухвал, які згідно зі ст. 327 Господарського процесуального кодексу України є виконавчими документами.

26.10.2024 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з заявою про видачу наказу на виконання вищевказаної ухвали суду від 09.09.2024.

Листом Господарського суду міста Києва від 29.10.2024 у відповідь на заяву позивача про видачу наказу на виконання ухвали суду від 09.09.2024 повідомлено стягувача, що оригінал ухвали Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 зі справи №2/299 з гербовою печаткою, яка є виконавчим документом у розумінні статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», було надіслано на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (просп. Академіка Глушкова, буд. 40, оф. 315, м. Київ, 03187) та отримано за зазначеною адресою уповноваженим представником 17.09.2024.

Як вбачається з листа стягувача від 14.11.2024, останній звернувся до ГУ ДКС України в місті Києві з заявою про прийняття до виконання додаткової ухвали суду від 09.09.2024. До вказаного листа позивача ним додано додаткову ухвалу суду від 09.09.2024 з гербовою печаткою, копію листа вих. №04.1-09-06/10686 від 17.10.2024 ГУ ДКС України в місті Києві, копію листа вих. №2/299 від 29 жовтня 2024 року Господарського суду міста Києва.

Листом за №04.1-09-06/12723 від 03.12.2024 ГУ ДКС України в місті Києві залишило без виконання заяву про прийняття до виконання додаткової ухвали суду від 09.09.2024 з посиланням на те, що вказана ухвала не відноситься до виконавчих документів, визначених Господарським процесуальним кодексом України.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

В силу частини 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

З аналізу вищевказаних норм слідує що , ' , , ?. - ? ? , , , , ? ? .

Таким чином, додаткова ухвала - це рішення суду, що ухвалюється для вирішення питань, які не були вирішені в основному рішенні. Її виконання здійснюється за загальними правилами виконання судових рішень.

Відтак, твердження скаржника про те, що додаткова ухвала Господарського суду міста Києва від 09.09.2024 у справі №2/299 не є виконавчим документом відхиляються як безпідставні.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Положеннями статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частина 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначає, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Згідно з частиною 1 статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

В силу частини 1 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» у випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються податковими органами, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами.

Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (ч. 4 ст. 6 ЗУ «Про виконавче провадження»).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

У рішенні від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що стадія виконання судового рішення є частиною правосуддя (рішення у справах «Півень проти України» від 29.06.2004 заява №56849/00, «Горнсбі проти Греції» від 19.03.1997).

Відповідно до змісту рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Окрім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 12.05.2011 у справі «Ліпісвіцька проти України» однозначно визначено про те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні, у зв`язку з чим виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом, а його тривалість має досягати цілей, зазначених в п. 1 ст. 6 Конвенції щодо права кожної особи на розгляд його справи упродовж розумного строку.

У рішенні від 15.10.2009 Європейський суд з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» вказав на те, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.

Європейський суд з прав людини також наголошував, що виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати.

У справі «Фуклєв проти України» (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України» достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

При цьому виконання рішень органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 1 Порядку останній визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Як визначено пунктом 2 Порядку:

безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;

виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України «Про виконавче провадження»;

стягувачі - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів, державні органи (посадові особи) за рішеннями про стягнення коштів в дохід держави;

Згідно з пунктом 4 Порядку органи Казначейства:

1) забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання у повному обсязі виконавчого документа суду або іншого органу (посадової особи) такий документ повертається до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав з відміткою про його виконання;

2) вживають заходів до виконання виконавчих документів;

3) розглядають письмові звернення (вимоги) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження.

Згідно з ч. 3 вказаного пункту під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право:

повідомляти органу, який видав виконавчий документ, про наявність обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють його виконання, у спосіб і порядку, які визначені таким документом, крім випадків виконання рішень про стягнення коштів за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів;

звертатися у передбачених законом випадках до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз`яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання;

безоплатно отримувати необхідні для виконання виконавчих документів судові рішення, пояснення, довідки, іншу інформацію;

вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.

Відповідно до пункту 6 Порядку у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:

заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення);

оригінал виконавчого документа;

судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);

оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).

Як визначено пунктом 9 Порядку, орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли:

1) виконавчий документ, зокрема, не відповідає вимогам, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження»;

2) судове рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку;

3) боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

4) суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов`язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом;

5) стягувач узгодив відсутність зазначеної у виконавчому документі суми залишку невідшкодованого податку на додану вартість;

6) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;

7) суми коштів, зазначені у виконавчому документі, перераховані боржником стягувачу;

8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;

9) протягом місяця з дня звернення до стягувача для отримання додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів ним не надано таких відомостей органу Казначейства;

10) рішення про стягнення коштів з одержувача бюджетних коштів не відповідає заходам, передбаченим бюджетною програмою;

11) наявні інші передбачені законом випадки.

Як визначено п. 15 Порядку дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.

Зі змісту вищевказаних норм слідує, що Головне управління державної казначейської служби України здійснює саме казначейське обслуговування бюджетних коштів, а органи примусового виконання відповідають за виконання судових рішень та інших виконавчих документів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Головне управління державної казначейської служби України у місті Києві відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» не є органом примусового виконання.

Водночас, згідно з пунктом 15 Порядку дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені в тому числі до суду.

Відповідно до частини 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивачем (стягувачем) подано для виконання оригінал додаткової ухвали Господарського суду міста Києва від 09.09.2024, яка, в свою чергу, за своїм змістом відповідає вимогам для виконавчого документу, встановленим статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, у вказаній ухвалі суду вказані: резолютивна частина рішення; назви та реквізити боржника та стягувача; строк пред`явлення такого виконавчого документу до виконання; міститься гербова печатка; ухвала прошита та пронумерована.

При цьому, у пункті 6 резолютивної частини вказаної додаткової ухвали зазначено, що ухвала підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень, та її оскарження не зупиняє її виконання, а отже, остання є виконавчим документом.

Крім того, разом з додатковою ухвалою суду 09.09.2024 позивачем подавався до Головного управління державної казначейської служби України у місті Києва лист Господарського суду міста Києва від 29.10.2024, в якому зазначено, що така ухвала у розумінні статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом.

Разом з цим, у скарзі містяться вимоги про зобов`язання виконати додаткову ухвалу суду від 09.09.2024, однак саме органами казначейства здійснюється оцінка можливості виконання виконавчих документів, поданих з заявою стягувача, а отже, такі вимоги є передчасними, оскільки стягувач має звернутись до органу казначейства і лише після цього відповідними органами казначейства з урахуванням поданих скаржником документів та встановленого Порядку здійснюється можливість безпосередньо виконання виконавчого документу, виданого судом в порядку, визначеному законодавством.

Проте, у даному випадку скаржником не доведено, що ним після залишення без виконання 03.12.2024 виконавчого документу (додаткової ухвали від 09.09.2024) здійснювалось відповідне звернення, у тому числі до Головного Управління державної казначейської служби України у місті Києві, щодо прийняття до виконання додаткової ухвали суду від 09.09.2024 у даній справі.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимога про виконання додаткової ухвали суду від 09.09.2024 є передчасною.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в ухвалі висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 у справі №2/299 обґрунтована, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для її скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління державної казначейської служби України у місті Києві на ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 у справі №2/299 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 у справі №2/299 залишити без змін.

Копії матеріалів справи №2/299 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, відповідно до статей 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено: 02.06.2025.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Ю.Б. Михальська

О.М. Сибіга