Ухвала від 03.06.2025 по справі 910/25846/14

УХВАЛА

03 червня 2025 року

м. Київ

cправа №910/25846/14

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Вронської Г.О.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ"

на рішення Господарського суду міста Києва (Привалов А.І.)

від 31.10.2024,

додаткове рішення Господарського суду міста Києва (Привалов А.І.)

від 28.11.2024

та постанови Північного апеляційного господарського суду (Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В., Руденко М.А.)

від 31.03.2025 (повний текст складений 16.04.2025),

матеріали касаційної скарги Науково-виробничого підприємства "Академія" товариства інвалідів Київського району м. Харкова

на рішення Господарського суду міста Києва (Привалов А.І.)

від 31.10.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду (Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В., Руденко М.А.)

від 31.03.2025 (повний текст складений 16.04.2025)

у справі за позовом Науково-виробничого підприємства "Академія" товариства інвалідів Київського району м. Харкова

до Акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ"

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

1. Науково-виробниче підприємство "Академія" товариства інвалідів Київського району м. Харкова (далі - Позивач, Скаржник-2) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" (далі - Відповідач, Скаржник-1) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 399 936,94 грн та процентів за користування ними у сумі 222 977,75 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані встановленням у постанові Вищого господарського суду України від 31.07.2014 у справі №5023/6400/11-33/226 того, що кредитний договір від 10.06.2008 №К/08-15, договір іпотеки від 10.06.2008 №1/08-23, договір іпотеки від 10.06.2008 №1/08-24, договір застави від 10.06.2008 №З/08-25, договір щодо розгляду документів для отримання кредиту від 15.03.2008, договір на відкриття банківського рахунку від 10.04.2008 №222/08 та договір про порядок погашення боргу під відкладальною умовою від 10.06.2008 №З/08-25/1 є неукладеними. З огляду на це Позивач стверджує про безпідставність набуття Відповідачем грошових коштів.

3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 провадження у справі №910/25846/14 зупинено до завершення судового розгляду кримінального провадження №11кп/790/60/15 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 358, частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України. Зобов`язано сторони негайно повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі.

4. 27 березня 2024 року Господарський суд міста Києва постановив ухвалу, якою поновив провадження у справі №910/25846/14 та постановив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження.

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 у справі №910/25846/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 399 936,94 грн. У задоволенні решти вимог відмовлено.

6. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 (дата судового рішення з урахуванням ухвали про виправлення описки від 09.12.2024) заяву Позивача щодо компенсації витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 890,73 грн. В іншій частині вимог заяви відмовлено.

7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025:

- апеляційну скаргу Відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 у справі №910/25846/14 залишено без задоволення. Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладено на Відповідача;

- апеляційну скаргу Позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 у справі №910/25846/14 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення процентів за користування безпідставно набутими грошовими коштами скасовано та ухвалено нове - про часткове задоволення вказаної вимоги:

1) викладено пункт 2 резолютивної частини рішення в редакції, згідно з якою стягнуто із Відповідача на користь Позивача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 399 936,94 грн та 2 432,49 грн процентів за користування безпідставно набутими грошовими коштами;

2) викладено пункт 3 резолютивної частини рішення в редакції, згідно з якою стягнуто із Відповідача в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 8 048,05 грн.

У решті рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 у справі №910/25846/14 залишено без змін.

Стягнуто з Відповідача на користь Позивача судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 58,33 грн.

8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 апеляційну скаргу Відповідача на додаткове рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 залишено без задоволення.

Разом із тим, оскільки основне рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 було скасоване в частині відмови у стягненні процентів за користування безпідставно набутими грошовими коштами з ухваленням нового - про часткове задоволення вказаної вимоги, суд апеляційної інстанції здійснив перерахунок розміру витрат правничої допомоги.

Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 у справі №910/25846/14 змінено в частині присудженої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу. Викладено пункт 2 резолютивної частини додаткового рішення в редакції, згідно з якою стягнуто із Відповідача на користь Позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 933,22 грн. У решті додаткове рішення залишено без змін.

9. 09 травня 2025 року Відповідач (Скаржник-1) із використанням підсистеми "Електронний суд" подав касаційну скаргу, в якій просить:

- поновити строк на касаційне оскарження та відкрити касаційне провадження у справі №910/25846/14;

- скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 у справі №910/25846/14 в частині задоволених позовних вимог. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю;

- скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 у справі №910/25846/14 в частині задоволених вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю;

- судові витрати покласти на Позивача.

10. 19 травня 2025 року Скаржник-1 із використанням підсистеми "Електронний суд" подав клопотання, у якому просить:

- поновити процесуальний строк на долучення доказів у справі №910/25846/14 та долучити до матеріалів касаційного провадження копію позову Науково-виробничого підприємства "Академія" товариства інвалідів Київського району міста Харкова до Акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" про стягнення 591 906,68 грн;

- при вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі №910/25846/14 врахувати факт подання зазначеного позову.

11. 11 травня 2025 року Позивач (Скаржник-2) із використанням підсистеми "Електронний суд" також подав касаційну скаргу, в якій просить:

- поновити строк на касаційне оскарження, прийняти касаційну скаргу, відкрити касаційне провадження та витребувати справу №910/25846/14;

- рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 у справі №910/25846/14 в частині відмови стягнення процентів скасувати. Ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог - стягнути проценти за користування безпідставно отриманими грошима у розмірі 222 977,75 грн;

- здійснити перерозподіл судових витрат.

12. Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

13. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху (частина друга статті 174 ГПК України).

Щодо обґрунтування Скаржником-1 підстав касаційного оскарження

14. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

15. За змістом частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

16. У тексті касаційної скарги Скаржник-1 посилається на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та зазначає, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень:

- неправильно застосували норми матеріального права, а саме:

1) пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 1212 ЦК України - судами не враховано, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти поверненню потерпілій особі, слід враховувати, що акти цивільного законодавства мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів;

2) статті 256, 257, 267 ЦК України - судами не застосовані наслідки пропуску строків позовної давності. Позов пред`явлений з пропуском таких строків, а Скаржник-1 подав відповідну заяву про застосування наслідків пропуску. В цій частині судами не враховані висновки, викладені у (а) постанові Верховного Суду від 13.08.2019 у справі №910/11614/18, згідно з якими обрання особою в іншій справі неналежного способу захисту порушеного права у спірних правовідносинах не є поважною причиною пропуску строків позовної давності у розумінні частини п`ятої статті 267 ЦК України; (б) постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/9544/19, згідно з якими помилковим є застосування судами положень частини першої статті 261 ЦК України з висновком про початок перебігу строку з дня, коли позивач (у даному випадку - з відповідного рішення Верховного Суду) довідався про порушене право у спірних правовідносинах - про безпідставне отримання перерахованої Позивачем за додатковою угодою спірної суми коштів, через встановлену Верховним Судом нікчемність цієї угоди;

3) статтю 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" - судами проігноровані аргументи Скаржника-1 і не враховане рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації", в якому зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті;

4) статтю 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" - судами не враховано висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах від 04.08.2021 у справі №185/446/18 та від 11.01.2023 у справі №548/741/21, за якими безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів; не враховано ряд інших постанов Верховного Суду;

- порушили норми процесуального права, а саме:

1) частину шосту статті 75 ГПК України - суд першої інстанції застосував норму в неіснуючій редакції, тобто застосував неіснуючий закон, вказавши: "відповідно до приписів частини шостої статті 75 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою". Застосувавши цей неіснуючий закон, суд першої інстанції зробив висновок, що для господарського суду, який розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, а саме про стягнення зі Скаржника-1 у межах цієї справи грошових коштів, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності є обов`язковими в питанні, чи мали місце відповідні дії та чи вчинені вони цією особою. Натомість у частині шостій статті 75 ГПК України немає згадки про ухвалу про закриття кримінального провадження;

2) частину сьому статті 75 ГПК України - суди не врахували, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. Всупереч вказаній правовій нормі суд першої інстанції як преюдицію застосував правову оцінку, надану факту в іншій справі. Висновок про обов`язковість встановлених у справі №5023/6400/11-33/226 обставин не узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у cправі №904/1427/21, від 08.08.2019 у справі №922/2013/18, від 25.03.2021 у справі №911/2961/19, згідно з яким звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені в чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 ГПК України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами, встановленими ГПК України;

3) частину восьму статті 75 ГПК України - суд не врахував, що обставини, встановлені ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом;

4) частину другу статті 77 ГПК України - суд не врахував, що докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Зокрема, відповідно до статті 222 Кримінального процесуального кодексу України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. За обставинами цієї справи для використання матеріалів кримінального провадження має вирішальне значення наявність дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування. Аналогічну позицію Верховний Суд, зокрема, виклав у постановах від 20.10.2021 у справі №910/10222/19, від 30.09.2021 у справі №927/741/19. Всупереч відсутності відповідного дозволу суди поклали відомості досудового розслідування в основу судових рішень;

5) статтю 236 ГПК України - суди при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин не врахували висновків щодо застосування норм права, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду;

6) статтю 238 ГПК України - у мотивувальній частині рішень не зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини, не надано мотивованої оцінки кожному аргументу Скаржника-1;

7) статтю 111-7 ГПК України в редакції, яка діяла 13 липня 2014 року, - суди не врахували, що касаційна інстанція не мала права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. В цій частині суди не врахували постанови Верховного Суду від 27.04.2023 у справі №755/11605/2, в якій зазначено, що Верховний Суд є судом права, а не факту;

8) частини першу, четверту, п`яту статті 236 ГПК України - суди не здійснили повного та всебічного з`ясування обставин, на які посилався Скаржник-1 у заявах по суті справи та поясненнях щодо фактичних обставин справи, не врахували висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, не дослідили належним чином усіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності щодо підстав для відмови у позові.

17. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).

18. Суд наголошує, що процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначити у касаційній скарзі: 1) норму матеріального та / або процесуального права (статтю, її частину, пункт, підпункт, абзац тощо), яка неправильно застосована чи порушена судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень; 2) висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваних судових рішеннях. Посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має вказати постанову Верховного Суду (дату її ухвалення та номер справи), а також викладений у ній висновок щодо застосування саме цієї норми права, обґрунтування, в чому полягає таке порушення або неправильне застосування; чи є правовідносини в справі, що розглядається, та у справі, у якій Верховний Суд виклав свій висновок, подібними.

19. Крім того, підставою касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції з метою обґрунтування мотивувальної частини постанови.

20. Скаржник-1 перелічив окремі постанови Верховного Суду із зазначенням дат їх ухвалення та номерів справ; виклав власну позицію щодо змісту певних норм права, однак не навів висновків про їх застосування.

21. Пославшись на неправильне застосування пункту 6 статті 3 ЦК України, статті 1212 ЦК України, статтю 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини"; порушення частин шостої, восьмої статті 75 ГПК України, статей 236, 238 ГПК України, частин першої, четвертої, п`ятої статті 236 ГПК України, Скаржник-1 взагалі не вказує висновків Верховного Суду, які, на його думку, не були враховані судами попередніх інстанцій.

22. Узагальнена вказівка на "ряд інших постанов Верховного Суду" також не може бути взята до уваги за відсутності відповідної конкретизації.

23. Вказуючи на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, Скаржнику-1 також слід зважати на таке.

24. Оскаржуючи в касаційному порядку судові рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно зазначити, яке саме процесуальне порушення з передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу призвело до ухвалення незаконного судового рішення. При цьому необхідно враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

У разі посилання на недослідження зібраних у справі доказів, Скаржнику необхідно зазначити, які саме докази не були досліджені судами попередніх інстанцій. Якщо Скаржник вважає, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, він повинен зазначити, яке саме клопотання було відхилено судом та як це впливає на оскаржуване судове рішення. У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинули на прийняття оскаржуваного рішення.

25. Отже, вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України не були виконані Скаржником-1 з огляду на відсутність належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

26. Суд звертає увагу, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

27. Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не виклав у тексті касаційної скарги. При цьому суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

28. Для усунення недоліків у вказаній частині Скаржник-1 має належним чином обґрунтувати підставу(и) касаційного оскарження, передбачену(і) відповідним(и) пунктом(ами) частини другої статті 287 ГПК України, з урахуванням викладеного в цій ухвалі (пункти 14, 15, 17-24).

Щодо обґрунтування Скаржником-2 підстав касаційного оскарження

29. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

30. За змістом частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

31. У тексті касаційної скарги Скаржник-2 посилається на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, та зазначає:

- суди правильно встановили, що як підставу стягнення процентів Позивач просив застосувати норми статей 536, 1214 ЦК України, а також за аналогією (стаття 8 ЦК України) статтю 1048 ЦК України. При цьому суд з`ясував, що розмір процентів не міг визначатися за аналогією, а тільки із застосуванням частини другої статті 625 ЦК України. Обґрунтувавши таким чином свою позицію, суд мав би задовольнити похідну вимогу про проценти, застосувавши у межах заявленої суми позову про проценти норму закону, яка підлягала застосуванню повністю - частину другу статті 625 ЦК України;

- суд першої інстанції відмовив у стягненні інфляційних процентів, чим прямо порушив норми статті 1214 ЦК України, статті 536 ЦК України, статті 625 ЦК України (які суд визначив, але не застосував); принцип jura novit curia ("суд знає закони"); статтю 236 ГПК України;

- суд апеляційної інстанції неналежно застосував норму частини другої статті 625 ЦК України, при цьому: 1) період стягнення процентів - не за весь час користування безпідставно отриманими грошима, а лише з моменту встановлення неукладеності договорів; 2) розмір стягнутих процентів - не повністю за нормою частини другої статті 625 ЦК України (тобто три проценти плюс інфляційні проценти), а лише обмежено - тільки три проценти, без стягнення інфляційних;

- суди порушили частину четверту статті 236 ГПК України. Існує щонайменше дві постанови Великої Палати Верховного Суду в аналогічних справах, де, зокрема позивачі обґрунтовували розмір заявлених процентів за аналогією закону та статтею 1048 ЦК, однак із застосуванням аналогії суд не погодився, але при цьому визначив розмір процентів на підставі норми частини другої статті 625 ЦК України та задовольнив похідну вимогу у межах процентів, розрахованих за цієї нормою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 та від 10.04.2018 у аналогічній справі №910/10156/17);

- суд апеляційної інстанції вважав, що підстава отримання грошей згодом відпала. Втім, це суперечить висновку чинної постанови Вищого господарського суду України від 31.07.2014 у справі №5023/6400/11-33/226. Договір є (був) неукладеним від самого початку безпідставного заволодіння грошима - з 11 червня 2008 року, а не з 01 серпня 2014 року. Отже, суд апеляційної інстанції порушив норми закону, що регулюють момент укладення договору, а також частину четверту статті 75 ГПК України, оскільки обставини неукладеності вже були встановлені судом.

32. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 2 пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу).

33. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначити у касаційній скарзі: 1) норму матеріального та / або процесуального права (статтю, її частину, пункт, підпункт, абзац тощо), яка неправильно застосована чи порушена судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень; 2) висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваних судових рішеннях. Посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має вказати постанову Верховного Суду (дату її ухвалення та номер справи), а також викладений у ній висновок щодо застосування саме цієї норми права, обґрунтування, в чому полягає таке порушення або неправильне застосування; чи є правовідносини в справі, що розглядається, та у справі, у якій Верховний Суд виклав свій висновок, подібними.

34. Крім того, підставою касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції з метою обґрунтування мотивувальної частини постанови.

35. Скаржник-2 перелічив окремі постанови Верховного Суду із зазначенням дат їх ухвалення та номерів справ; виклав власну позицію щодо змісту певних норм права, однак не навів висновків про їх застосування.

36. Посилаючись на неправильне застосування статті 1214 ЦК України, статті 536 ЦК України, статті 625 ЦК України, принципу jura novit curia ("суд знає закони"), Скаржник-2 взагалі не вказує висновків Верховного Суду, які, на його думку, не були враховані судами попередніх інстанцій.

37. Отже, вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України не були виконані Скаржником-2 з огляду на відсутність належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

38. Суд звертає увагу, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

39. Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не виклав у тексті касаційної скарги. При цьому суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

40. Для усунення недоліків у цій частині Скаржник-2 має належним чином обґрунтувати підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, з урахуванням викладеного в цій ухвалі (пункти 29, 30, 32-36).

Щодо формулювання Скаржником-2 вимог касаційної скарги

41. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

42. За змістом пункту 6 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинні бути зазначені вимоги особи, яка подає скаргу.

43. У прохальній частині Скаржник-2 просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 у справі №910/25846/14 в частині відмови стягнення процентів скасувати; ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог - стягнути проценти за користування безпідставно отриманими грошима у розмірі 222 977,75 грн.

44. Разом із тим, обраховуючи судовий збір, Скаржник-2 використав суму в розмірі 220 545,26 грн, яка також вказана на другому й 17 аркушах касаційної скарги (тобто на 2 432,49 грн менше).

45. При цьому Верховний Суд встановив, що судовий збір у розмірі 5 293,09 грн сплачено, виходячи саме із суми 220 545,26 грн (220 545,26 грн х 1,5% х 200% х 0,8), яка відрізняється від тієї, що вказана у прохальній частині касаційної скарги.

46. Верховний Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційні скарги міркуваннями, які скаржники не навели у їх тексті, інакше це може свідчити про порушення принципів рівності та змагальності господарського судочинства.

47. З урахуванням викладеного вище, задля усунення можливих сумнівів, Скаржнику-2 необхідно уточнити, в якій частині та в межах відмови у стягненні якої суми ним оскаржуються рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 у справі №910/25846/14.

48. Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги подані без додержання вимог процесуального законодавства, отже підлягають залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України з наданням десятиденного строку для усунення недоліків.

49. Заяви про усунення недоліків касаційних скарг необхідно подати до Верховного Суду в строк, встановлений цією ухвалою, разом з доказами їх надсилання іншим учасникам справи.

50. Скаржники також просять поновити строк на касаційне оскарження. Крім того, Скаржник-1 подав клопотання про долучення доказів.

51. Водночас вказані клопотання будуть розглянуті Судом за умови усунення недоліків касаційних скарг та встановлення підстав для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "ПІРЕУС БАНК МКБ" залишити без руху.

2. Акціонерному товариству "ПІРЕУС БАНК МКБ" усунути виявлені недоліки у такий спосіб - належним чином обґрунтувати підставу(и) касаційного оскарження, передбачену(і) відповідним(и) пунктом(ами) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3. Касаційну скаргу Науково-виробничого підприємства "Академія" товариства інвалідів Київського району м. Харкова залишити без руху.

4. Науково-виробничому підприємству "Академія" товариства інвалідів Київського району м. Харкова усунути виявлені недоліки у такий спосіб:

- належним чином обґрунтувати підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України;

- уточнити, в якій частині та в межах відмови у стягненні якої суми оскаржуються рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 у справі №910/25846/14.

5. Надати Акціонерному товариству "ПІРЕУС БАНК МКБ" та Науково-виробничому підприємству "Академія" товариства інвалідів Київського району м. Харкова строк для усунення недоліків касаційних скарг протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

6. Роз`яснити, що в разі невиконання вимог суду касаційні скарги у справі №910/25846/14 вважатимуться неподаними та будуть повернуті.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Суддя Г. Вронська