Ухвала від 27.05.2025 по справі 906/208/24

УХВАЛА

27 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 906/208/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача - Дементьєв Я. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Полісся"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 (судді: Петухов М. Г. - головуючий, Гудак А. В., Олексюк Г. Є.) та рішення Господарського суду Житомирської області від 18.12.2024 (суддя Кудряшова Ю. В.) у справі

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний Союз (БС)"

до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Полісся", 2) Приватного сільськогосподарського підприємства "Бігунь"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на сторонні відповідачів - Державного реєстратора Стриївської сільської ради Житомирської області Шатіла Дмитра Васильовича

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Полісся"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Благодійний Союз (БС)"

про визнання укладеними договорів № 2, № 3, № 4, № 5 від 01.09.2023 та № 6 від 01.10.2023 про продаж права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення,

ВСТАНОВИВ:

1. У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Благодійний Союз (БС)" (далі - ТОВ "Благодійний Союз (БС)"/позивач за первісним позовом) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Полісся" (далі - ТОВ "Агро-Еко-Полісся"/позивач за зустрічним позовом) та Приватного сільськогосподарського підприємства "Бігунь" (далі - ПСП "Бігунь") про витребування у відповідачів у тимчасове строкове володіння позивача земельних ділянок кадастрові номери яких наведені в прохальній частині позову (1051 земельна ділянка), загальною площею 969,3554 га, розташованих на території Покалівського, Слобідського та Норинського старостинських округів Овруцької об`єднаної територіальної громади (далі - спірні земельні ділянки).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач за первісним позовом є орендарем спірних земельних ділянок на підставі договорів оренди, укладених з власниками земельних ділянок.

Водночас, 17.11.2023 під час проведення аудиту права користування земельними ділянками, було виявлено факт перереєстрації права оренди земельних ділянок з ТОВ "Благодійний Союз (БС)" на ТОВ "Агро-Еко-Полісся" на підставі підроблених документів, а саме договорів про продаж права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які не підписувалися з боку ТОВ "Благодійний Союз (БС)", що стало підставою для звернення із заявою про вчинення кримінального правопорушення.

ТОВ "Благодійний Союз (БС)" з посиланням на положення статті 27 Закону України "Про оренду землі" та правовий висновок Верховного Суду викладений, зокрема, у постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19, звернувся до суду з відповідним позовом.

2. У відзиві на позовну заяву ТОВ "Агро-Еко-Полісся" просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на те, що доводи ТОВ "Благодійний Союз (БС)" про підробку документів є надуманими та безпідставними та такими, що не підтверджуються допустимими доказами.

3. Ухвалою Господарського суду від 09.05.2024, зокрема, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Державного реєстратора Стриївської сільської ради Житомирської області Шатіла Д. В. (далі - державний реєстратор).

4. У травні 2024 року ТОВ "Агро-Еко-Полісся" подало зустрічну позовну заяву до ТОВ "Благодійний Союз (БС)" про визнання укладеними договорів №№ 2, 3, 4, 5 від 01.09.2023 та № 6 від 01.10.2023 про продаж права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги ТОВ "Агро-Еко-Полісся" зазначало, що сторонами вказаних договорів при їх підписанні було досягнуто згоди щодо предмету, ціни, строків та інших суттєвих умов, договори підписані уповноваженими представниками, виконані сторонами, а отже такі договори є укладеними, однак не визнаються ТОВ "Благодійний Союз (БС)", що стало підставою для звернення до суду.

Позивач за зустрічним позовом вказує на те, що державним реєстратором на підставі договорів впродовж листопада-грудня 2023 року проведено державну реєстрацію права користування земельними ділянками, зазначеними у договорах №№ 2, 3, 4, 5 від 01.09.2023 та № 6 від 01.10.2023, і після реєстрації права оренди за ТОВ "Агро-Еко-Полісся", на підставі договору від 01.12.2023 № 1 купівлі-продажу права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення право оренди на 150 земельних ділянок було передано ТОВ "Бігунь".

Спірні земельні ділянки використовувалися ТОВ "Агро-Еко-Полісся", а згодом перейшли у реальне використання ТОВ "Бігунь", отже фактично договори купівлі-продажу були виконані, а використання земельних ділянок ТОВ "Благодійний Союз (БС)" не заперечувалося.

5. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 04.06.2024 прийнято зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом.

6. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.12.2024 первісний позов задоволено, витребувано з тимчасового (строкового) володіння ТОВ "Агро-Еко-Полісся" на користь ТОВ "Благодійний Союз (БС)" у його тимчасове (строкове) володіння земельні ділянки кадастрові номери яких вказані у резолютивній частині рішення. Витребувано з тимчасового (строкового) володіння ПСП "Бігунь" на користь ТОВ "Благодійний Союз (БС)" у його тимчасове (строкове) володіння земельні ділянки кадастрові номери, вказані у резолютивній частині рішення.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025, після перегляду рішення Господарського суду Житомирської області від 18.12.2024 в оскаржуваній частині щодо задоволення первісного позову, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

7. Задовольняючи первісний позов суди зазначили, що ТОВ "Благодійний Союз (БС)" посилався, що договори № 2, № 3, № 4, № 5 та № 6 він не підписував, умови не погоджував, тож відповідачі безпідставно перереєстрували право оренди на витребовувані земельні ділянки, орендарем яких є позивач за первісним позовом, на підставі договорів, підписаних з боку позивача невстановленою особою.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що жодних дій, які підтверджують продаж права оренди витребовуваних земельних ділянок сторонами не здійснено (проведення оплат тощо).

Крім цього суд взяв до уваги наявну в матеріалах справи копію висновку експерта від 14.06.2024 № КСЕ-19/106-24/8211, складеного за результатами проведеної в межах кримінального провадження експертизи, яким підтверджено обставини виконання підписів на договорах про продаж права оренди земельних ділянок невстановленими особами.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами, а тому дійшов висновку про задоволення первісного позову.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди виходили з того, що не було волі ТОВ "Благодійний Союз (БС)" на укладення договорів № 2, 3, 4, 5 від 01.09.2023 та № 6 від 01.10.2023, а тому суди дійшли висновку, що відсутня така складова, як досягнення згоди щодо усіх істотних умов договору.

8. Не погоджуючись з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 та рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.12.2024, ТОВ "Агро-Еко-Полісся" у касаційній скарзі просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із ухваленням судових рішень без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові 23.01.2020 у справі № 918/36/19.

Так, скаржник зазначає, що суди допустили порушення приписів частини 5 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до того, що рішення судів обґрунтовані виключно недопустимими доказами - копією висновку експерта, яка не завірена належним чином, та яка поставлена під сумнів (заперечується) відповідачем на підставі частини 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України. Також помилково взято до уваги судами заяви фізичних осіб, які оформлено неналежним чином та (або) подано до суду в порушення встановленого порядку подання доказів.

З огляду на наведене, на переконання скаржника, беззмістовним є посилання апеляційного суду на приписи статті 79 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суди не отримали допустимих доказів "на підтвердження такої обставини", отже, в основу висновків судів покладено аналіз вірогідності недопустимих доказів, тобто таких доказів, які взагалі не можуть відповідати ознаці вірогідності.

Оскільки у справі немає інших допустимих доказів, на які посилалися би суди попередніх інстанцій на обґрунтування висновків щодо підробки підписів позивача на спірних договорах, зазначена обставина призвела до ухвалення необґрунтованого судового рішення.

Від представника ТОВ "Агро-Еко-Полісся" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке залишено без задоволення, з огляду на законодавчо обмежені строки розгляду справи, а також з урахуванням того, що явка представників учасників справи у судове засідання в суді касаційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

9. У відзиві на касаційну скаргу представники ТОВ "Благодійний Союз (БС)", заперечуючи проти її задоволення , вказували на безпідставність доводів скаржника та правильність висновків судів, зроблених з дотриманням норм матеріального та процесуального права за оцінки всіх доказів в їх сукупності.

10. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, пояснення присутніх у судовому засіданні представників, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

11. Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що у матеріалах справи наявні договори від 01.09.2023 №№ 2-5 та від 01.10.2023 № 6, сторонами яких визначено ТОВ "Благодійний Союз (БС)" та ТОВ "Агро-Еко-Полісся", за умовами яких ТОВ "Агро-Еко-Полісся" набуло право оренди на земельні ділянки, вказані у зазначених договорах з визначенням ціни продажу права оренди,

Суди установили, що договори від 01.09.2023 №№ 2-5 та від 01.10.2023 № 6 містять печатку ТОВ "Благодійний Союз (БС)" та підпис від імені керівника Корбута В. Л.

Також суди установили, що в подальшому договори від 01.09.2023 № 2-5 та від 01.10.2023 № 6 були подані державному реєстратору Стриївської сільської ради Житомирської області Шатіло Д. В., яким в період з 01.11.2023 по 09.11.2023, з 08.11.2023 по 13.11.2023, з 16.11.2023 по 21.11.2023 та 09.12.2023 проведено державну реєстрацію переходу права оренди з "Благодійний Союз (БС)" на ТОВ "Агро-Еко-Полісся".

01.12.2023 між ТОВ "Агро-Еко-Полісся" та ПСП "Бігунь" укладено договір купівлі-продажу права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, предметом якого є право оренди земельних ділянок, яке ТОВ "Агро-Еко-Полісся" набуло за договором від 01.09.2023 № 2.

За актом приймання-передачі земельних ділянок до договору від 01.12.2023 № 1 земельні ділянки (150 ділянок) передано новому орендарю - ПСП "Бігунь".

12. Предметом первісного позову у справі, яка розглядається, є вимоги ТОВ "Благодійний Союз (БС)" про витребування у ТОВ "Агро-Еко-Полісся" та ПСП "Бігунь" у тимчасове строкове володіння позивача спірних земельних ділянок, з посиланням на положення статті 27 Закону України "Про оренду землі", з огляду на те, що документи, на підставі яких було здійснено реєстрацію права оренди на спірні земельні ділянки, а ні директором ТОВ "Благодійний Союз (БС)", ні його одноосібним учасником не підписувалися, що стало підставою для звернення з заявою про вчинення кримінального правопорушення.

13. Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У частинах 1, 2 статті 11 вказаного Кодексу передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі 145/2047/16-ц, на яку посилався суд апеляційної інстанції, стаття 207 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що в цій справі позивач за первісним позовом посилався на те, що договори від 01.09.2023 № 2-5 та від 01.10.2023 № 6 він не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідачі безпідставно перереєстрували право оренди на спірні земельні ділянки, посилаючись на умови договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача. Крім того жодних дій, що підтверджують продаж права оренди витребовуваних земельних ділянок, як то проведення оплати тощо, сторонами не здійснено.

Статтями 317, 319, 320 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 396 вказаного Кодексу особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

За змістом статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 27 Закону України "Про оренду землі" передбачений захист прав орендаря та орендодавця на орендовану земельну ділянку та у частинах 1 ,2 встановлено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці будь-якими особами.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, посилаючись на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 та від 29.11.2023 у справі № 513/879/19, вказав на те, що у контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а відтак неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а саме статтею 27 Закону України "Про оренду землі", на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння. Можливість витребування орендарем орендованої земельної ділянки передбачена за певних умов: (1) наявність в орендодавця первісного договору оренди землі з одним орендарем і нового договору оренди землі з іншим орендарем; (2) первісний орендар мав зареєстроване право оренди, однак таке право також зареєстрував новий орендар; (3) первісний орендар заявив вимогу про витребування у своє тимчасове (строкове) володіння орендованої земельної ділянки з тимчасового (строкового) володіння нового орендаря, а не власника земельної ділянки; (4) на момент задоволення цієї вимоги строк первісного договору оренди землі не сплив. Тобто, позивач має абсолютний захист права оренди шляхом витребування орендованої земельної ділянки з тимчасового володіння відповідачів у своє тимчасове (строкове) володіння.

14. Суди попередніх інстанцій установили, що в матеріалах справи наявна копія висновку експерта від 14.06.2024 № КСЕ-19/106-24/8211, наданого за результатом проведеної комплексної судової почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів, яку було проведеної згідно з постановою від 27.05.2024 в межах кримінального провадження № 12023065500000285, відповідно до якого:

1. Підписи від імені Корбута В. Л. у графі "Продавець" договору № 2 про продаж права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення від 01.09.2023 та акта приймання-передачі до нього виконані не Корбутом В. Л., а іншою особою.

2. Підписи від імені Корбута В. Л. у графі "Продавець" договору № 3 про продаж права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення від 01.09.2023 та акта приймання-передачі до нього виконані не Корбутом В. Л., а іншою особою.

3. Підписи від імені Корбута В. Л. у графі "Продавець" договору № 4 про продаж права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення від 01.09.2023 та акта приймання-передачі до нього виконані не Корбутом В. Л., а іншою особою.

4. Підписи від імені Корбута В. Л. у графі "Продавець" договору № 5 про продаж права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення від 01.09.2023 та акту приймання-передачі до нього виконані не Корбутом В. Л., а іншою особою.

5. Підписи від імені Корбута В. Л. у графі "Продавець" договору № 6 про продаж права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення від 01.10.2023 та акта приймання-передачі до нього виконані не Корбутом В. Л., а іншою особою.

6. Відбитки круглої печатки ТОВ "Благодійний союз (БС)" у графі "Продавець" у наступних документах, нанесені не круглою печаткою ТОВ "Благодійний союз (БС)", зразки відбитків якої надані на дослідження.

Суд апеляційної інстанції вказав, що представники ТОВ "Благодійний Союз (БС)" надали пояснення, відповідно до яких копія висновку експерта від 14.06.2024 № КСЕ-19/106-24/8211 була отримана в результаті ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, шляхом зняття фотокопій.

Крім того у відповідь на адвокатський запит старший слідчий СВ відділу поліції № 1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області Богуш О. С. у листі від 05.03.2025 № 52127-2025 повідомив, що в провадженні слідчого відділення відділу поліції № 1 перебуває кримінальне провадження від 24.11.2023 № 12023065500000285 за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 358 та частиною 3 статті 190 Кримінального кодексу України. Слідчий підтвердив, що адвокат Дементьєв Я. Т. дійсно звертався як представник потерпілого в кримінальному провадженні з метою ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та ним було отримано копію висновку експерта від 14.06.2024 № КСЕ-19-106-24/8211 за результатами комплексної почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів, проведеної в кримінальному провадженні № 12023065500000285. Слідчим повідомлено, що оригінал зазначеної експертизи знаходиться в матеріалах кримінального провадження № 12023065500000285, досудове розслідування в якому триває.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що заперечення ТОВ "Агро-Еко-Полісся" щодо невідповідності копії висновку експерта від 14.06.2024 №КСЕ-19/106-24/8211, яка наявна в матеріалах, оригіналу такого висновку, базуються лише на наявності у товариства сумнівів щодо копії висновку, у той час як належного підтвердження таких сумнівів не наведено і такі твердження заявника базуються на припущеннях.

Водночас, ТОВ "Агро-Еко-Полісся" не подано будь-яких доказів щодо підробки такого примірнику висновку і докази звернення до правоохоронних органів з цього приводу відсутні.

Клопотання про призначення експертизи ТОВ "Агро-Еко-Полісся" не заявлялося.

15. ТОВ "Агро-Еко-Полісся", оскаржуючи судові рішення у справі з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що суди порушили приписи частини 5 статті 91 Господарського процесуального кодексу України та не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постанові 23.01.2020 у справі № 918/36/19.

Так, у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 918/36/19 зазначено, що при вирішенні господарських спорів може бути досліджений і висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної. Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії.

Така ж правова позиція щодо можливості використання в господарському судочинстві висновку експерта, наданого в межах кримінального провадження, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18.

Суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення у справі № 918/36/19 та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав на те, що встановивши, що до суду подано копію висновку експертизи, яка засвідчена службовою особою органу досудового розслідування, суди першої та апеляційної інстанції не дослідили дотримання вимог Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55, та інших нормативно - правових актів в частині можливості засвідчення слідчим документу, який створено іншою установою. Вказана обставина має значення для правильного вирішення спору, оскільки господарський суд не може встановлювати обставини справи на підставі копії висновку експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, засвідченої неуповноваженою особою.

16. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та пункту 5 частини 1 статті 296 вказаного Кодексу таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями, як то змістовий критерій (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників), який є основним, додатковими критеріями.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, за доводами скаржника, судами застосовано норму права, а саме частину 5 статті 91 Господарського процесуального кодексу без урахування висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 918/36/19.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі за однакових обставин.

Відповідно до частини 5 статті 91 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

За змістом частини 6 статті 91 вказаного Кодексу якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Колегія суддів, здійснивши аналіз змісту постанови Верховного Суду у справі № 918/36/19 та змісту оскаржуваних судових рішень, з урахуванням встановлених обставин справи та мотивів, з яких виходили суди при ухваленні рішень, за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, дійшла висновку, що в обох випадках судові акти ухвалено за схожого правового регулювання, зокрема, застосування частини 5 статті 91 Господарського процесуального кодексу України.

Однак, відмінність у судових рішеннях обумовлена не різним застосуванням частини 5 статті 91 Господарського процесуального кодексу України, а різними встановленими судами обставинами справи та процесуальними діями у них.

Ураховуючи наведене, оскільки застосування судами норм права було здійснено, виходячи із встановлених обставин кожної конкретної справи на підставі оцінки судами всіх доказів щодо наявності/відсутності підстав для задоволення позовних вимог, згідно з приписами пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження.

17. Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

18. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження скаржником не зазначалися та не обґрунтовувалися у поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на судові рішення у справі згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Еко-Полісся" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 та рішення Господарського суду Житомирської області від 18.12.2024 у справі № 906/208/24 закрити.

Ухвала набирає законної сили після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак