Рішення від 03.06.2025 по справі 320/15921/25

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2025 року Справа № 320/15921/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Конституційного Суду України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України , третя особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся Конституційний Суд України (далі - позивач, КСУ) з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить суд визнати незаконною та скасувати Постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. від 28 січня 2025 року ВП № 76983769 про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 640/18365/22, виданим 03 жовтня 2024 року.

В обґрунтування позову КСУ зазначає про те, що як до, так і після набрання рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі № 640/18365/22 законної сили, задля його добровільного виконання Конституційний Суд України 26 березня 2024 року, 29 жовтня 2024 року та 23 січня 2025 року на спеціальному пленарному засіданні розглядав заяву ОСОБА_1 про звільнення у відставку з посади судді Конституційного Суду України. Рішення Конституційного Суду України із цього питання не було ухвалено. З 27 січня 2025 року Конституційний Суд України функціонує у складі 11 суддів Конституційного Суду України, що унеможливлює скликання спеціальних пленарних засідань та розгляд відповідних питань. Відповідно, КСУ вказує, що судове рішення від 18 січня 2024 року як і вимоги виконавчого листа від 03 жовтня 2024 року в зобов`язальній частині може бути виконано лише як волевиявлення суддів Конституційного Суду України під час голосування на спеціальному пленарному засіданні, яке відбувалося 26 березня 2024 року, 29 жовтня 2024 року та 23 січня 2025 року. Під час голосування рішення з цього питання не ухвалено, оскільки не підтримано необхідною кількістю голосів суддів Конституційного Суду України. Виконати в примусовому порядку виконавчий лист від 03 жовтня 2024 року в частині прийняття на спеціальному пленарному засіданні рішення суддями Конституційного Суду України за заявою ОСОБА_1 про звільнення у відставку з посади судді Конституційного Суду України неможливо, оскільки відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. У протилежному випадку це означало б ухвалення рішення Конституційного Суду України під впливом і тиском, що прямо забороняє Конституція України.

Отже, рішення суду від 18 січня 2024 року, як і вимоги виконавчого листа від 03 жовтня 2024 року в даній зобов`язальній частині КСУ вважає, що виконав ще до винесення спірної постанови про відкриття виконавчого провадження від 28 січня 2025 року № 76983769.

Застосовуючи положення пункту 4 частини другої, частини третьої статті 149-1 Конституції України та пункту 4 частини першої, абзацом другим частини третьої статті 21, пункту 5 частини другої, частини третьої статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136VIII, зауважує, що станом на 19 вересня 2022 року повноваження ОСОБА_1 як судді Конституційного Суду України припинились у зв`язку із закінченням строку його повноважень згідно пункту 1 частини першої статті 149-1 Конституції України. З цього самого дня ОСОБА_1 не має повноважень та не перебуває на посаді судді Конституційного Суду України, він не перебуває у трудових, службових або адміністративних відносинах із Конституційним Судом України, а тому звільнення його у відставку з посади судді Конституційного Суду України відповідно до вимог чинного законодавства не вбачається за можливе.

Позивач вважає спірну постанову незаконною, такою, що підлягає скасуванню, оскільки підстави для примусового виконання були відсутні.

Ухвалою суду 15 квітня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі; справу визначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання на 20 травня 2025 року о 12:00 год.; залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 ; витребувано докази по справі від відповідача: завірені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження № 76983769.

Відповідач наполягає на безпідставності та необґрунтованості заявлених вимог КСУ, вказує, що згідно частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Отримавши виконавчий лист № 640/18365/22, виданого 03.10.2024 Київським окружним адміністративним судом, державним виконавцем у відповідності до статтей 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України "Про виконавче провадження" було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 28.01.2025 № 76983769 та згідно норм статтей 3, 27, 40 даного Закону винесена постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 32000 грн. Водночас, керуючись статтею 42 вказаного Закону та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції від 02.04.2012 № 512/5, 28.01.2025 державним виконавцем винесена постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 528,49 грн.

Відповідач, покликаючись на правові висновки сформовані Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.12.2019 у справі №1.380.2019.002342 та Київського апеляційний суд у постанові від 06.04.2023 у справі № 752/12890/21, вважає, що у державного виконавця за наявності заяви про примусове виконання рішення, а також виконавчого документа, які відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», не було підстав для повернення виконавчого документу (ухвали суду) стягувачу.

Наполягає, що спірною постановою права позивача не порушені, позивачем протилежного не доведено та постанова про відкриття виконавчого провадження винесена відповідно до вимог законодавства.

Третьою особою у справі правової позиції щодо спірних правовідносин до суду не подано.

20.05.2025 в судове засідання прибули представник позивача Гребінник Ю.Л. та представник відповідача Колесник А.С.

Третя особа, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового засідання, не прибула, причина неявки суду не відома.

Представник позивача Гребінник Ю.Л. позов підтримав, просив суд вимоги задовольнити.

Представник відповідача Колесник А.С. проти позову заперечував, в задоволенні вимог просив відмовити.

Враховуючи відсутність заперечень сторін, суд на місці ухвалив здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі № 640/18365/22 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено

- визнано протиправною бездіяльність Конституційного Суду України, яка полягає у не ухваленні на спеціальному пленарному засіданні рішення стосовно заяви ОСОБА_1 про звільнення у відставку з посади судді Конституційного Суду України;

- визнано протиправними дії судді Конституційного Суду України (виконувача обов`язків голови Конституційного Суду України відповідно до статті 33 Закону №2136) Головатого Сергія Петровича щодо скасування розпорядження виконувача обов`язків Голови Конституційного Суду України Про внесення до розпорядження виконувача обов`язків Голови Конституційного Суду України "Про скликання спеціального пленарного засідання Конституційного Суду України" від 26 серпня 2022 року №32/01/2022-ОД від 13 вересня 2022 року №39/01/2022-ОД;

- зобов`язано Конституційний Суд України протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили на спеціальному пленарному засіданні розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення у відставку з посади судді Конституційного Суду України та прийняти рішення по заяві ОСОБА_1 про звільнення у відставку з посади судді Конституційного Суду України;

стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1984,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Конституційного Суду України.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року прийнято відмову Конституційному Суду України від апеляційної скарги та закрито апеляційне провадження № 640/18365/22.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі № 640/18365/22 набрало законної сили - 27 серпня 2024 року.

Видано виконавчий лист №640/18365/22 - 03 жовтня 2024 року.

ОСОБА_1 подано до виконавчої служби заяву про примусове виконання рішення від 16 січня 2025 року.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. від 28 січня 2025 року відкрито виконавче провадження № 76983769 за виконавчим листом №640/18365/22, виданим 03 жовтня 2024 року.

Також, державним виконавцем винесені постанови від 28 січня 2025 року про стягнення виконавчого збору у розмірі 32000 грн. та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 528,49 грн.

Стягувач за виконавчим провадженням № 76983769 - ОСОБА_1 та боржник - Конституційний Суд України.

Не погоджуючись з постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, вважаючи її протиправною, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Вирішуючи спірні правовідносини суд зазначає слідуюче.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до положень статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Частиною 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно частини 3 статті 14 КАС України невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Також обов`язкове виконання рішення суду, в тому числі, суб`єктами наділеними владними повноваженнями, покладається Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції" від 17.07.1997. Отже її положення є обов`язковими для виконання Україною.

Стаття 6 вказаної Конвенції гарантує неухильність виконання рішення суду громадянами, юридичними особами та всіма органами влади України, до яких відноситься і Конституційний Суд України.

Положеннями статті 370 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 4 статті 372 КАС України визначено, що примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, врегульовано Законом України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 (також далі в тексті - Закон № 1404-VIII, в редакції, що діяв на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 3 Закону України Про виконавче провадження підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Вимоги до виконавчого документа визначені частиною першою статті 4 Закону України Про виконавче провадження, а саме: у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Пунктом 6 частини 4 статті 3 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею.

Згідно частини 1 статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За пунктом 1 частиною 2 статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зокрема зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

У відповідності до пункту 1 частини 3 статті 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Згідно частини 4 статті 18 Закону України Про виконавче провадження вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України Про виконавче провадження виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:

1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;

4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;

5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Згідно частин 5 та 6 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до частини 3 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

За частини 4 статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Аналогічні положення норм щодо стягнення виконавчого збору та виконавчих витрат передбачено розділом ІІІ та VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.

За частини 1 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

За частини 4 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.

Та, за частини 5 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" боржник зобов`язаний, серед іншого визначеного, утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення та надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Згідно частини 8 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

За частин 1 та 2 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що гарантії щодо обов`язковості виконання судових рішень, встановлені Конституцією України, реалізуються як у добровільному порядку так і через механізм застосування примусу, який забезпечують органи виконавчої служби. Норми Закону України "Про виконавче провадження" спрямовані саме на забезпечення безумовного виконання судового рішення і винятки з цього правила також регламентовані цим законом.

Звертаючись також до вищевказаних норм діючого законодавства слід зазначити, що державний виконавець має обов`язки та права під час отримання заяви стягувача та виконавчого документу, в разі наявності підстав відкрити виконавче провадження, та зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України "Про виконавче провадження", вчиняти усі дії які мають бути покладені саме на забезпечення виконання виконавчого документа боржником. В свою чергу, боржник у виконавчому провадженні має утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання судового рішення, в разі неможливості виконання останнього звертатись до виконавця із відповідними доказами та поясненнями.

Як встановлено судом спірною постановою від 28 січня 2025 року державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 76983769 за виконавчим листом №640/18365/22, виданим 03 жовтня 2024 року щодо зобов`язання Конституційного Суду України протягом одного місяця з дати набрання рішенням суду законної сили на спеціальному пленарному засіданні розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення у відставку з посади судді Конституційного Суду України та прийняти рішення по заяві ОСОБА_1 про звільнення у відставку з посади судді Конституційного Суду України.

КСУ наполягає, що в силу своєї діяльності зобов`язальну частину судового рішення виконати не має можливості оскільки відсутнє волевиявлення суддів Конституційного Суду України під час голосування на спеціальному пленарному засіданні, яке відбувалося 26 березня 2024 року, 29 жовтня 2024 року та 23 січня 2025 року, під час голосування рішення з цього питання не було ухвалено, оскільки не підтримано необхідною кількістю голосів суддів Конституційного Суду України, не відбулись пленарні засідання через відсутність необхідного складу суддів. А також додає, що повноваження Касмініна О.В. 19.09.2022 припинені згідно пункту 1 частини 1 статті 149-1 Конституції Країни.

Суд зазначає, що судовим рішенням у справі №640/18365/22 було встановлено, що Касмінін О.В. 17 вересня 2013 року відповідно до Указу Президента України призначений суддею Конституційного Суду України.

19 вересня 2013 року ОСОБА_1 склав присягу та з цього самого дня набув повноважень судді Конституційного Суду України, оскільки згідно зі статтею 17 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року № 422/96ВР (чинної на момент складення Касмініним О.В. присяги судді) суддя Конституційного Суду вступає на посаду з дня складення ним присяги судді Конституційного Суду України.

11.04.2022, 25.05.2022, 19.07.2022, 18.08.2022 ОСОБА_1 звернувся до Конституційного Суду України із заявами про звільнення його у відставку.

Конституційний Суд України 10 травня 2022 року, 23 червня 2022 року, 18 серпня 2022 року, 19 вересня 2022 року розглянув заяви ОСОБА_1 , за результатами розгляду рішення не ухвалено, оскільки не підтримано необхідною кількістю голосів суддів Конституційного Суду України, а також за відповідними рішеннями засідання не відбулося у зв?язку з відсутністю необхідної для його проведення кількості суддів Конституційного Суду України.

Цього ж дня із ОСОБА_1 припинено трудові відносини у зв?язку із закінченням строку його повноважень на підставі пункту 1 частини першої статті 149-1 Конституції України (розпорядження від 19 вересня 2022 року №29/1/2022-к/тр).

Судовим рішенням у справі №640/18365/22 зроблено висновок про те, що за результатами розгляду клопотання позивача КСУ не прийняв ані позитивного рішення про звільнення з посади судді у відставку, ані рішення про відмову у його прийнятті. КСУ порушив право судді на відставку, яке закріплене ст.126 Конституції України. Зазначене право є складовою гарантії незалежності і недоторканості суддів як носіїв судової влади.

Рішення суду набрало законної сили, підлягало виконанню КСУ.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про Конституційний Суд України» суддя Конституційного Суду призначається на дев`ять років без права бути призначеним повторно.

За статтею 20 Закону України «Про Конституційний Суд України» повноваження судді Конституційного Суду припиняються у разі закінчення строку його повноважень.

Згідно статті 21 Закону України «Про Конституційний Суд України» підставами для звільнення судді Конституційного Суду з посади є серед зазначеного подання ним заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Рішення про звільнення з посади судді Конституційного Суду Суд ухвалює щонайменше двома третинами від його конституційного складу.

Зазначене вище відповідає статті 149-1 Конституції України.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 39 Закону Конституційний Суд України ухвалює рішення про звільнення судді Конституційного Суду України з посади виключно на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України.

Частиною третьою статті 149-1 Конституції України та частиною першою статті 21 Закону визначено, що рішення про звільнення з посади судді Конституційного Суду України Конституційний Суд України ухвалює щонайменше двома третинами від його конституційного складу.

Згідно з абзацом другим частини третьої статті 21 Закону Конституційний Суд України ухвалює рішення про звільнення судді Конституційного Суду України з посади протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви.

Судом встановлено, що на пленарних засіданнях 26 березня 2024 року, 29 жовтня 2024 року та 23 січня 2025 року КСУ розглядав заяву ОСОБА_1 про звільнення у відставку з посади судді Конституційного Суду України але Рішення Конституційним Судом України не ухвалено.

У висновку суду, позивач обґрунтовує свою позицію не можливістю виконати зобов`язальну частину судового рішення в силу визначеного законодавством порядку розгляду поданої суддею Конституційного Суду України заяви про відставку та порядку ухвалення рішення, що потребує необхідної кількості суддів на пленарному засіданні КСУ та кількості голосів, але така позиція позивача ніяким чином не пов`язана із заявленими вимогами щодо наявності у державного виконавця підстав для повернення виконавчого листа без виконання, враховуючи в свою чергу, що зауважень щодо виконавчого листа, вимоги до якого визначені згаданим вище Законом України «Про виконавче провадження» позивач не заявляє.

Суд зазначає позивачу, що твердження про добровільне виконання судового рішення ще до винесення державним виконавцем спірної постанови не підтверджено КСУ, не можливість виконання судового рішення за встановлених обставин не свідчить про виконання останнього, а є фактом вчинення дій КСУ покладених на виконання судового рішення яке набрало законної сили, але не принесли результату його виконання. Відповідно такі наслідки мали підстави для звернення ОСОБА_1 до виконавчої служби із заявою про відкритят виконавчого провадження.

Доводи про те, що ОСОБА_1 станом на 19.09.2022 не має повноважень судді КСУ оскільки строк його повноважень закінчився, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки такі обставини вже розглядались судом у справі, останнім надано правову оцінку та ухвалено рішення 18 січня 2024 року у справі № 640/18365/22, яке не скасовано, набрало чинності.

Відтак, доводи позивача не свідчать про порушення спірною постановою його прав та інтересів, враховуючи обставини та підстави відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого документа №640/18365/22, виданого 03 жовтня 2024 року.

Також, суд зазначає, що обставини, що виникли чи наявні у боржника в порядку виконання судового рішення не можуть свідчити про порушення прав та інтересів такого боржника, оскільки виконання судового рішення є обов`язковим в разі набрання рішення законної сили, боржник зобов`язаний вчинити усі дії на забезпечення виконання судового рішення.

Суд враховує відповідно що судове рішення від 18 січня 2024 року у справі №640/18365/22 набрало законної сили 27 серпня 2024 року та зазначає, що нормами процесуального законодавства особа/суб`єкт яка/який має виконати судове рішення забезпечений правом на звернення до суду із заявами про роз`яснення такого рішення (стаття 254 КАС України), щодо визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (статті 374 КАС України), щодо відстрочення, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення (стаття 378 КАС України).

Також, відповідно до статтей 31, 32, 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право сторони виконавчого провадження звернутись до суду із заявою про роз`яснення судового рішення, виконавець уповноважений зупинити проведення виконавчих дій за наявності обставин, що перешкоджають проведенню виконавчих дій, право сторони виконавчого провадження звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення.

Тобто, враховуючи законодавчі норми які застосовуються у розрізі компетенції, повноважень, діяльності Конституційного Суду України, останній не використав означені діючим законодавством способи захисту прав та інтересів з метою належного виконання судового рішення у справі №640/18365/22.

В даній справі позивач не навів та не довів підстав для вчинення державним виконавцем дій щодо повернення виконавчого документа без виконання.

Судом таких підстав не встановлено.

Суд вказує, що у відповідача, отримавши виконавчий документ, не було іншого варіанту на вчинення дій/прийняття рішення відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" як відкриття виконавчого провадження.

Судом не встановлено підстав для скасування постанови від 28 січня 2025 року №76983769 про відкриття виконавчого провадження.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу, як об`єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені Кодексом адміністративного судочинства України.

Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права; пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.

Крім цього, особа, яка звертається до суду з позовом повинна довести конкретні факти порушення її прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені і в результаті визнання тих чи інших дій та/або бездіяльності майнові права чи інтерес заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Тобто позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином така перевірка порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Отже, за вищезазначеними правовими нормами обов`язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, що, на думку суду, є самостійною підставою для відмови у позові, у разі відсутності такої умови. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Такої ж позиції дотримується Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16.10.2020 у справі №910/12787/17.

З аналізу зазначеного слідує, що у позивача відсутнє порушене або оспорюване право спірною постановою, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Решта доводів та тверджень сторін по справі не впливають на висновки суду.

Враховуючи висновки суду у даній справі, підстави для розподілу витрат у справі понесених позивачем, у суду відсутні.

Інших витрат до розподілу іншими сторонами по справі не заявлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складення та підписання.

Суддя Войтович І. І.