Ухвала від 27.05.2025 по справі 285/3616/24

Справа № 285/3616/24

провадження № 4-с/0285/2/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2025 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді СусловцяМ.Г. за участі секретаря судового засідання Величко К.Б., розглянувши скаргу представника ТОВ "Міськкомунсервіс" на дії начальника Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Литвинової Олени, у межах виконання рішення суду у справі за заявою ТОВ "Міськкомунсервіс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Представник ТОВ "Міськкомунсервіс" подав до суду скаргу, в якій просив, визнати незаконним та скасувати рішення, винесене у формі повідомлення, від 17.09.2024 року за виконавчим провадженням № 76054942, державного виконавця - Ковальчука Юрія Васильовича Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - (ЄДРПОУ 34649013; 11700, Україна, Житомирська обл., м. Звягель, вул. Київська, буд. 9). 2. Зобов`язати державного виконавця - Ковальчука Юрія Васильовича Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - (ЄДРПОУ 34649013; 11700, Україна, Житомирська обл., м. Звягель, вул. Київська, буд. 9) прийняти до виконання судовий наказ № 285/3616/24 від 09.07.2024.

В обгрунтування скарги зазначив, що ОСОБА_2 , було повернуто виконавчий документ без прийняття до виконання повідомленням від 17.09.2024 за виконавчим провадженням № 76054942, згідно п. 6 частини четвертої ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», мотивувавши тим, що у виконавчому документі відсутні ідентифікуючі дані боржника, а саме - дата народження.

Товариством була подана до Звягельського відділу державної виконавчої служби повторна заява № 447 від 25.09.2024 року (копія додається) про примусове виконання судового наказу № 285/3616/24 від 09 липня 2024 року. Однак, державним виконавцем Ковальчуком Юрієм Васильовичем, згідно п. 6 частини четвертої ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», повернуто повідомленням від 04.10.2024 виконавчий документ без прийняття до виконання (копія повідомлення додається).

Представник Звягельського відділу ДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) подала до суду відзив на скаргу, в якому просила відмовити у її задоволенні.

В обгрунтування відзиву вказала, що відповідно до ст. 4 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що у виконавчому документі зазначається, у тому ж числі, прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) боржника, його місце проживання чи перебування та дата народження боржника - фізичної особи. У заяві про примусове виконання рішення суду зазначаються, у тому ж числі, відомості щодо дати народження боржника. Тобто, дата народження боржника є обов`язковою вимогою як для виконавчого документа так і для реєстрації виконавчого документа в АСВП. Так як у судовому наказі та у заяві про примусове виконання судового наказу не вказано дату народження боржника, система АСВП технічно не дає можливості державному виконавцю відкрити виконавче провадження, оскільки не заповнена графа щодо дати народження боржника. При цьому, відповідно до ст. 26 вказаного Закону, державний виконавець може проводити виконавчі дії, зокрема: отримувати пояснення та витребовувати інформацію, у тому ж числі конфіденційну, лише за відкритим виконавчим провадженням.

Від представника скаржника надійшла до суду заява в якій він просить розгляд справи проводити без його участі. Скаргу підтримує просить її задовольнити.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Повно і всебічно дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку.

09 липня 2024року видано судовий наказ Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області у справі № 285/3616/24, яким стягнуто з боржника, ОСОБА_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ,

на користьстягувача Товариства з обмеженою відповідальністю Міськкомунсервіс (11700,Житомирська область,м Звягель, вул Василя Стуса, 5, ЄДРПОУ 37808214, р/р НОМЕР_2 в АТ КБ Приватбанк),

заборгованість в сумі 1783 (тисяча сімсот вісімдесят три) гривні 43 коп. станом на 25.04.2024, з яких:

1532,46 грн. - основного боргу за послуги з поводження з твердими побутовими відходами за період з травня 2021 року по квітень 2024 року включно;

191,30 грн. - інфляційні нарахування за прострочення сплати основного боргу;

61,67 грн. - 3% річних за прострочення сплати основного боргу.

Представник ТОВ "Міськкомунсервіс" подав до Звягельського відділу ДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заяву про примусове виконання вказаного судового наказу.

09.10.2024 року державний виконавець Звягельського відділу ДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) виніс повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Як визначено у частині першій статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема, місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти

У пункті 6 частини четвертої статті 4 Закону передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, зокрема, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №471/283/17-ц (провадження №61-331св18) зроблено висновок, що «згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну.

Пунктом 14 Інструкції передбачено, якщо під час проведення виконавчих дій встановлено дані, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (крім випадків отримання виконавцями нових даних, які ідентифікують боржника - фізичну особу, в порядку інформаційної взаємодії автоматизованої системи з державними базами даних і реєстрами), або виявлено технічну помилку, описку в реєстраційних даних вхідної та вихідної кореспонденції, виконавець своєю постановою змінює або доповнює реєстраційні дані в автоматизованій системі. Така постанова виконавця долучається до матеріалів виконавчого провадження. Наведене також узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 16.10.2020 року у справі №814/758/17.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2022 року у справі №761/20750/13-ц (провадження №61-15817св20) зазначено, що відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника, за наявності даних щодо його прізвища, імені, реєстраційного номера облікової картки платника податків та адреси місця проживання не породжує обґрунтованих сумнівів щодо ідентифікації особи боржника з метою примусового виконання судового рішення, і тому сама по собі не може бути підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документа без прийняття до виконання.

Правовий висновок про те, що відсутність у виконавчому листі відомостей про дату народження боржника не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчого документа без прийняття до виконання, неодноразово і послідовно викладено у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №471/283/17-ц (провадження №61-331св18), від 16 жовтня 2019 року у справі №219/7439/14-ц (провадження №61-31681св18), від 11 грудня 2019 року у справі №487/3774/16-ц (провадження №61-42083св18), від 08 квітня 2020 року у справі №175/3554/14-ц (провадження №61-11274св18),від 29 липня 2020 року у справі №761/20750/13-ц (провадження №61-21778св19), від 12 січня 2022 року у справі №753/1329/20-ц (провадження №61-7350св21), від 14 грудня 2022 року у справі №504/3238/16-ц (провадження №61-9909св22).

Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (HORNSBY v. GREECE, № 18357/91, § 40, ЄСПЛ, від 19 березня 1997 року).

Отже, відсутність у виконавчому документі певної інформації щодо боржника, зокрема, дати народження не є підставою для повернення виконавчого документу без прийняття до виконання.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною та гарантує право кожного на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Це право було б ілюзорним, коли остаточне судове рішення, яке набрало законної сили, не виконувалось на шкоду одній із сторін.

Судовий контроль за виконанням судових рішень є заключним етапом у процесі реалізації права особи на суд, яке є захищеним в результаті швидкого і повного виконання остаточного судового рішення.

Згідно з положеннями розділу VIII ЦПК України в процесі судового контрою за виконанням судових рішень сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд поновлює порушене право заявника, зокрема, шляхом визнання оскаржуваних рішень, дій або бездіяльності виконавця незаконними та зобов`язання усунути порушення згідно з положеннями статей 447, 453 ЦПК України.

Повернення виконавчого документа без виконання з формальних підстав, за наявності у ньому інформації, що достовірно ідентифікує особу боржника, становить втручання у право заявника на судовий розгляд, оскільки перешкоджає швидкому виконанню судового рішення. Вказане може вплинути на розумність строків реалізації права стягувача на справедливий суд, оскільки право на суд є захищеним лише у разі виконання судового рішення у порядку, передбаченому законом.

Внаслідок повернення виконавчого документа без прийняття до виконання створюється ситуація, коли стягувач на заключному етапі захисту своїх цивільних прав, під час примусового виконання остаточного судового рішення змушений вживати додаткових зусиль для поновлення порушених прав, зокрема, повторно звертатись до суду для усунення недоліків виконавчого листа та повторного пред`являти його до виконання. Враховуючи, що вимоги цивільно-процесуального законодавства не передбачають обов`язок учасника справи надавати суду інформацію про дату народження потенційного боржника (частина третя статті 175 ЦПК України, стаття 185 ЦПК України в редакції 2004 року), суд не завжди має змогу зазначати цю інформацію у виконавчому листі.

Таким чином, відсутність у виконавчому документі дати народження боржника не є безумовною підставою для повернення виконавчого документа, і такі дії державного виконавця Звягельського відділу ДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковальчука Ю.В. при винесенні повідомлення від 09.10.2024 про повернення виконавчого документа стягувачу (ТОВ «Міськкомунсервіс») без прийняття до виконання на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із відсутністю у виконавчому документі дати народження боржника, порушують права стягувача та є такими, що не відповідають вимогам закону.

Суд звертає увагу на те, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження наділений повноваженнями самостійно отримати вказану інформацію з метою ідентифікації особи боржника та захисту інтересів стягувача.

При розгляді справ вказаної категорії необхідно враховувати, що однією з головних засад здійснення судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення. Немає сенсу в правосудді, якщо рішення судів не виконуються, а невиконання судових рішень є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На вказаному наголошено у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №761/19306/22 (провадження №61-10806св23).

Оцінюючи належність, допустимість, а також достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскільки судовий наказ НовоградВолинського міськрайонного суду Житомирської області є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню органом державної виконавчої служби, з огляду на те, що у ньому зазначено, зокрема прізвище, ім`я та по батькові боржника, місце його реєстрації, паспортні дані, а також враховуючи те, що державний виконавець самостійно не був позбавлений можливості встановити інші ідентифікуючи дані боржника, з огляду на заходи примусового виконання рішення, на підставі якого був виданий цей виконавчий лист, у державного виконавця Звягельського відділу ДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковальчука Ю.В. були відсутні підстави для повернення виконавчого документу без прийняття до виконання.

Відповідно до статті 451 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Державний виконавець Звягельського відділу ДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковальчук Ю.В. законно та правомірно повернув виконавчий документ стягувачеві, а начальником Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Литвиновою О. законно та правомірно винесено постанову результати перевірки законності виконавчого провадження.

Щодо зобов`язання начальника Звягельського відділу ДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити скаргу ТОВ «Міськкомунсервіс».

Відповідно до п. 1.6 наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Методології проведення антикорупційної експертизи» №1395/5 від 24.04.2017 дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Тобто здійснення органом державної влади дискреційних повноважень може, в деяких випадках, передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.

При цьому, як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд, розглядаючи справи, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень.

Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Аналогічне роз`яснення надане судам в п. 18 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.05.2012, яке зводиться до того, що суд не має права зобов`язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Про вищевказані висновки зазначив Верховний Суд в постанові від 23 вересня 2021 року у справі №761/19292/19.

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що при вирішенні питання щодо зобов`язання вчинити дії, слід виходити з того, що суд не вправі підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження державного виконавця (державної виконавчої служби) щодо вирішення питань, які законодавством віднесено до їх компетенції.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року в справі №641/7824/18 (провадження №61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».

Одночасно з цим, у пункті 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 26 грудня 2003 року №14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» та у пункті 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що суд не має права зобов`язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із вимогами Закону України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.

Більше того, згідно із рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: «Класс та інші проти Німеччини» від 6 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії» (Заява № 55723/00), Страсбург, від 9 червня 2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» (Заява N 33348/96), Страсбург, від 17 грудня 2004 року - завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Таким чином, здійснення органом державної влади дискреційних повноважень може, в деяких випадках, передбачати вибір між здійсненням та нездійсненням певних дій.

Суд, розглядаючи справу щодо правомірності дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Повноваження виконавчої служби щодо прийняття відповідних рішень у виконавчому провадженні за своєю правовою природою є дискреційним, однак такі повноваження не є необмеженими.

Таким чином, вимога скарги про зобов`язання начальника Звягельського відділу ДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) задовольнити скаргу ТОВ «Міськкомунсервіс» не може бути задоволена у повному обсязі.

Відповідно до ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відтак, скарга ТОВ «Міськкомунсервіс» у вказаній частині підлягає частковому задоволенню, а саме в частині зобов`язання начальника Звягельського відділу ДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відновити порушене право стягувача, а саме повторно розглянути скаргу та надати відповідь.

Керуючись ст. ст. 258, 260, 261, 352 355, 435, 447 - 453 ЦПК України, суд

постановив:

Визнати незаконною та скасувати постанову № 76054942 від 04.10.2024 начальника Звягельського відділу ДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Олени Литвинової.

Зобов`язати начальника Звягельського відділу ДВС у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) повторно розглянути скаргу № 447 від 25.09.2024 Товариства з обмеженою відповідальністю «Міськкомунсервіс».

В задоволенні іншої частини скарги відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.Г. Сусловець