Постанова

від 28.05.2025 по справі 904/1271/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2025 року

м. Київ

cправа № 904/1271/23 (904/1495/24)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.,

за участю секретаря судового засідання Сулім А.В.,

за участю представників сторін:

ОСОБА_1 - Дробота Є.С.,

ТОВ "Суффле Агро Україна" - Нечитайла Т.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2025

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2024

у справі № 904/1271/23 (904/1495/24)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна»

до відповідача-1 Фермерського господарства «Добробут-Агро.»,

відповідача-2 ОСОБА_1

про визнання недійсними договорів.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство Фермерського господарства «Добробут-Агро.» (далі - ФГ «Добробут-Агро.», боржник).

Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 28.09.2023 ФГ «Добробут-Агро.» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Микитюка А.І.

Кредитором банкрута є Товариство з обмеженою відповідальністю «Суффле Агро Україна» (далі - ТОВ «Суффле Агро Україна», кредитор, позивач).

04.04.2024 ТОВ «Суффле Агро Україна» в межах справи про банкрутство звернулось до суду з позовом про визнання недійсним договорів доручення від 10.09.2019, 18.05.2020, 08.01.2021, укладених між ФГ«Добробут-Агро.» (відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач -2).

Позивач доводив, що спірні договори є фраудаторним, такими, що укладені на шкоду кредиторам з огляду на те, що відповідач-2 є заінтересованою особою щодо боржника. Доводив, що укладення спірних договорів призвело до вибуття із ліквідаційної маси боржника грошових коштів у сумі 1 758 000,00 грн, що завдає шкоди кредиторам банкрута, зокрема, і позивачу.

ФГ «Добробут-Агро.» в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Микитюка А.І. позовні вимоги підтримало повністю.

Відповідач -2 проти задоволення позову заперечував, посилався на те, що ОСОБА_1 як повірений виконав свої зобов`язання в повному обсязі, закупив та передав відповідачу-1 товар (сільськогосподарську продукцію) на загальну суму 1 830 311,00 грн, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі товару, підписаними сторонами договорів. В свою чергу ФГ «Добробут-Агро.» на виконання обов`язку за цими договорами перерахувало на рахунок відповідача-2 грошові кошти в загальній сумі 1 758 000,00 грн. Відповідач-2 наголошував, що чинне законодавство України містить вичерпний перелік щодо підстав для визнання правочинів недійсними. Такі підстави, на думку відповідача-2, по даному спору відсутні. Крім того, відповідач-2 зазначав, що спірні договори укладено поза межами трирічного строку, так званого «підозрілого періоду», встановленого статтею 42 КУзПБ.

Обставини справи встановлені судами

10.09.2019 між ФГ «Добробут-Агро.» ( в якості довірителя) та гр. ОСОБА_1 (у якості повіреного) укладено договір доручення б/н, відповідно до п. 1.1 якого повірений зобов`язується від імені і за рахунок довірителя здійснити наступні дії: закупівля сільгосппродукції, а саме соняшнику врожаю 2019 року вітчизняного виробництва за ціною 8500,00 грн за тону об`ємом 71,230 кг та на інших умовах йому відомих.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що після придбання повіреним сільгосппродукції на ім`я довірителя, вона повинна бути розміщена на елеваторі за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 3.1. договору повірений зобов`язаний виконати доручення до 18.05.2020.

В підтвердження виконання договору доручення відповідач-2 надав суду Акт приймання-передачі товару від 18.05.2020, відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а ФГ «Добробут-Агро.» отримало наступну с/г продукцію: соняшник врожаю 2019 року в кількості 71,230 тон за ціною 8500,00 грн за тону на загальну суму 605 455,00 грн.

За період від укладення спірного договору від 10.09.2019 до підписання Акта приймання-передачі товару від 18.05.2020 ФГ «Добробут-Агро.» перерахувало на користь відповідача-2 161 000,00 тис. грн з призначенням платежу «видача коштів під звіт на закупівлю с/г продукції, без ПДВ».

18.05.2020 між ФГ «Добробут-Агро.» (в якості довірителя) та гр. ОСОБА_1 (у якості повіреного) укладено договір доручення б/н, відповідно до п. 1.1 якого повірений зобов`язується від імені і за рахунок довірителя здійснити наступні дії: закупівля сільгосппродукції, а саме ріпаку врожаю 2019 року вітчизняного виробництва за ціною 10 600,00 грн за тону об`ємом 63,800 кг та на інших умовах йому відомих.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що після придбання повіреним сільгосппродукції на ім`я довірителя, вона повинна бути розміщена на елеваторі за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 3.1. Договору, повірений зобов`язаний виконати доручення до 08.01.2021.

В підтвердження виконання договору доручення відповідач-2 надав суду Акт приймання-передачі товару від 08.01.2021, відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а ФГ «Добробут-Агро.» отримало наступну с/г продукцію: ріпак врожаю 2019 року в кількості 63,800 тон за ціною 10 600,00 грн за тону на загальну суму 676 280,00 грн.

За період від укладення спірного договору від 18.05.2000 до підписання Акта приймання-передачі товару від 08.01.2021 ФГ «Добробут-Агро.» перерахувало на користь відповідача-2 суму коштів у розмірі 637 тис. грн з призначенням платежу: «видача коштів під звіт на закупівлю с/г продукції, без ПДВ».

08.01.2021 між ФГ «Добробут-Агро.» (в якості довірителя) та гр. ОСОБА_1 (в якості повіреного) укладено договір доручення б/н, відповідно до п. 1.1. якого повірений зобов`язався від імені і за рахунок довірителя здійснити закупівлю сільгосппродукції, а саме соняшнику врожаю 2020 року вітчизняного виробництва за ціною 11 200,00 грн за тону об`ємом 48,980 кг та на інших умовах йому відомих.

Відповідно до п. 1.2. Договору після придбання продукції на ім`я довірителя вона повинна бути розміщена на елеваторі за адресою: АДРЕСА_1 .

Пунктом 3.1. Договору визначено, що повірений зобов`язаний виконати доручення до 31.01.2021.

В підтвердження виконання договору від 08.01.2021 відповідач-2 надав суду Акт приймання-передачі товару від 31.01.2021, відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а ФГ «Добробут-Агро.» отримало за адресою: АДРЕСА_1 соняшник врожаю 2020 року в кількості 48,980 тон за ціною 11 200,00 грн за тону на загальну вартість 548 576,00 грн.

За період від укладення спірного договору від 08.01.2021 до підписання Акта приймання-передачі товару від 31.01.2021 ФГ «Добробут-Агро.» загалом перерахувало на користь відповідача-2 грошові кошти в сумі 960 тис. грн.

Таким чином, загалом за трьома договорами відповідачу-2 перераховано 1758000,00 грн.

Короткий зміст рішення та постанови судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2025, позов задоволено повністю. Визнано недійсним договори доручення від 10.09.2019, від 18.05.2019, від 08.01.2021, укладені між ФГ «Добробут-Агро.» та ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди виходили з того, що спірні договори не мають належних правових підстав і суперечать нормам законодавства, що регулює банкрутство. Висновки судів ґрунтуються на оцінці доказів, які були надані сторонами, питання правомірності дій ОСОБА_1 було проаналізовано в контексті фраудаторності правочинів.

Встановивши перерахування грошових коштів ФГ «Добробут-Агро.» на рахунок ОСОБА_1 без достатніх правових підстав, оскільки правочини на виконання оспорюваних у даній справі договорів доручення по придбанню сільськогосподарської продукції від імені ФГ «Добробут-Агро.» укладено не було, відповідачем-1 фактично не отримано товару за перераховані відповідачу-2 кошти, суди кваліфікували дії відповідачів (як по перерахуванню коштів, так і по їх отриманню без достатніх правових підстав) як фраудаторні правочини.

Господарські суди визнали обґрунтованими доводи позивача про те, що оспорювані договори є правочинами щодо яких є заінтересованість відповідача-2 та такими, що укладені з метою виведення коштів з рахунків боржника на користь заінтересованої особи, якою є відповідач-2.

Встановивши, що відповідачем 2 не надано доказів, які б підтверджували виконання умов договорів доручення, а саме укладення від імені та за рахунок відповідача-1 договорів на закупівлю сільськогосподарської продукції; що договори, укладені відповідачем-2 з ОСОБА_2 підтверджують факт придбання соняшнику та ріпаку на користь та у власність ОСОБА_1 , а не ФГ «Добробут-Агро.», суди відхилили доводи відповідача-2 про реальність та правомірність оспорюваних правочинів.

Суди відхилили доводи відповідача-2 щодо наявності підстав для закриття провадження у справі з підстав того, що договір укладений поза межами трирічного періоду, встановленого статтею 42 КУзПБ, оскільки даний договір діяв до 18.05.2020, а провадження у справі про банкрутство відкрито 04.04.2023, тому трирічний період не сплинув.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2024 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2025, ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ТОВ "Суффле Агро Україна» відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження зазначає обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вважає, що судами попередніх інстанцій було порушено норми процесуального законодавства, а саме: статей 2, 13, 236 ГПК України, невірно застосовані норми матеріального права, а саме статтю 7 КУзПБ, та не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.05.2021 у справі № 693/624/19, від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18, від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, що призвело до помилкового та незаконного рішення суду.

Скаржник вказує, що під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не надавалась оцінка правочину за критеріями у вказаних ним постановах Верховного Суду, зокрема, не було встановлено чи було вчинено правочин з відповідачем після пред`явлення до позивача позову про стягнення заборгованості, чи після даного правочину дійсно було відсутнє інше майно у позивача, яким він міг розпорядитись на користь кредиторів.

Вважає, що суди поверхнево та без оцінки доказів дійшли висновку щодо недійсності правочинів, натомість такі рішення безпосередньо впливають на майнові права відповідача, оскільки за отримані від фермерського господарства гроші він оплатив закупівлю сільськогосподарської продукції, яку передав за спірними правочинами фермерському господарству. Проте, суди попередніх інстанцій обґрунтували свої рішення на припущеннях та поясненнях позивача за кредитора, що не відповідає положенням Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 «Про судове рішення».

За доводами скаржника, суди попередніх інстанцій прийняли рішення та встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, зокрема на підставі лише усних пояснень сторони позивача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

У відзиві ТОВ «Суффле-Агро Україна» заперечує проти доводів та вимог касаційної скарги ОСОБА_1 , просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувані рішення та постанову залишити без змін. Вважає, що судами вірно встановлено, що оспорювані договори доручення є фраудаторними, оскільки вони були формально укладені між відповідачами з метою надання підстав для виведення грошових коштів відповідачем-1 на користь заінтересованої особи відповідача-2 у переддень банкрутства. Більше того, ці договори доручення не мають жодної реальної ділової мети та ніколи фактично не виконувалися сторонами.

Ліквідатор ФГ "Добробут-Агро." у поданому відзив на касаційну скаргу зазначає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2024 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2025 у даній справі є законним та обґрунтованим, а касаційна скарга ОСОБА_1 є такою, що не підлягає задоволенню.

Звертає увагу суду на те, що ним як ліквідатором боржника жодних документальних доказів укладення та виконання спірних договорів доручення на підприємстві, жодного листування, звітів з приводу виконання спірних договорів доручення не виявлено. Матеріальні цінності (сільгосппродукцію), що нібито були закуплені на користь відповідача-1 відповідачем-2 за спірними договорам, не вдалося ні встановити, ні ідентифікувати.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Згідно частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Предметом касаційного перегляду у цій справі є рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанції про визнання недійними договорів доручення від 10.09.2019, від 18.05.2019, від 08.01.2021, укладені між ФГ «Добробут-Агро.» та ОСОБА_1 .

Здійснивши перевірку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, оцінивши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів зазначає таке.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ.

Відповідно до частини першої статті 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів.

Згідно з частиною другою статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог.

Системний аналіз частин першої та другої цієї норми дозволяє дійти висновку про те, що її структура визначає різні умови застосування підстав для визнання правочину недійсним.

Так, відповідно до частини першої статті 42 КУзПБ необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину.

Тоді як частиною друга статті 42 КУзПБ не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів.

Отже, законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються тоді коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

На відміну від вимог ЦК України та Господарського кодексу України (далі - ГК України), законодавство про банкрутство (стаття 42 КУзПБ) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

З огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальних, установлених ЦК України, підстав для визнання правочинів недійсними. Тобто ці норми передбачають додаткові, спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство.

Крім того, укладення боржником договору з порушенням вимог статті 42 КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.

Отже, господарські суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано зазначили, що підставою недійсності оспорюваних договорів, крім спеціальних вимог - статті 42 КУзПБ, можуть бути і загальні норми ЦК України, чи інших законів.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом ((частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

Тобто кредитор як особа, в якої наявний інтерес у справі про банкрутство - збільшення ліквідаційної маси боржника та задоволення за рахунок неї його грошових вимог до боржника, має право на звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (подібний за змістом висновок щодо права кредитора на оскарження правочину боржника викладений у постанові Верховного Суду від 27.10.2022 у справі №904/1907/15).

Верховний Суд погоджується з висновками обох судових інстанцій про те, що з урахуванням встановлених у справі обставин визнання ТОВ «Суфле Агро Україна» кредитором боржника, надає позивачу право на оспорення цього договору на підставі як загальних засад цивільного та господарського законодавства, так і спеціальних вимог, визначених КУзПБ, і такий позов направлений на захист порушеного права на отримання справедливого задоволення його кредиторських вимог та є ефективним способом захисту такого права позивача.

У цьому зв`язку протилежні доводи скаржника про те, що господарські суди дійшли помилкового висновку щодо наявності в позивача/кредитора права самостійно звертатися з цим позовом до суду в межах справи про банкрутство та щодо недоведення позивачем порушення його прав оспорюваними договорами Верховний Суд відхиляє.

Оцінюючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права при визнанні недійсним оспорюваних договорів, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).

Так, у наведеній постанові від 24.11.2021 предметом судового розгляду був позов не сторони правочину в межах справи про банкрутство про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який обґрунтовано, зокрема, вчиненням боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство фраудаторного правочину.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/2030/19(905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків:

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16: "Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20), на які в тому числі посилається скаржник).

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №904/7905/16 дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

У цій справі аргументом позивача зазначено, що спірні договори фактично укладені боржником із заінтересованою особою відносно боржника, направлені виключно на спотворення юридичних фактів та заперечення наявності у банкрута такого активу як дебіторська заборгованість перед ним відповідача-2, впливають на його права та інтереси як конкурсного кредитора у справі про банкрутство відповідача-1, що згідно з частиною другою статті 42 КУзПБ є підставою для визнання недійсним правочину за заявою арбітражного керуючого або кредитора.

Перевіривши доводи позивача та заперечення відповідача 2, оцінивши докази, надані на їх підтвердження, суди попередніх інстанцій встановили, що засновниками ФГ «Добробут-Агро.» є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Остання вказана в декларації про доходи та майно 2020 року ОСОБА_1 як член сім`ї декларанта, на підставі чого суди дійшли висновку про фактичне укладення спірних договорів боржником із заінтересованою особою відносно боржника, що згідно з частиною другою статті 42 КУзПБ є підставою для визнання недійсним правочину за заявою арбітражного керуючого або кредитора.

Проаналізувавши зміст спірних договорів доручення, суди встановили, що згідно з їх умовами повірений ( ОСОБА_1 ) мав укладати договори на закупівлю сільгосппродукції від імені боржника ФГ «Добробут-Агро.» і за його рахунок.

Між тим, як встановили суди, ОСОБА_1 не подав доказів, які підтверджують укладення договорів купівлі-продажу сільгосппродукції на виконання договорів доручення саме від імені ФГ «Добробут-Агро.», як то передбачено договором від 10.09.2019.

На підтвердження виконання договору доручення на закупівлю соняшнику врожаю 2019 року відповідачем-2 подано копію договору купівлі-продажу від 16.05.2020 №16/05/20-1, укладеного між фізичною особою ОСОБА_2 та фізичною особою ОСОБА_1 , на придбання у власність покупця 69,03 тон соняшнику врожаю 2019 року, у якому зовсім не згадується ФГ «Добробут-Агро.», що від його імені мав діяти ОСОБА_1 та посилання на те, що розраховуватиметься за придбаний товар ФГ «Добробут-Агро.». Доказів, які б підтверджували перехід права власності на соняшник, який мав закупити відповідач-2, від нього до відповідача-1 до суду не надано.

Отже, неможливо стверджувати, що повірений виконав свої зобов`язання по договору доручення від 10.09.2019 саме від імені та за рахунок довірителя закупив товар. Між тим, відповідач-1 в період з 10.09.2019 по 18.05.2020 перерахував відповідачеві-2 у якості коштів під звіт на закупівлю сільгосппродукції 161 000,00 грн.

Аналогічно суди встановили, що по договорах доручення від 18.05.2020 та 08.01.2021 відповідач-2 не подав доказів того, що від імені та за рахунок відповідача-1 придбав сільгосппродукцію на виконання вимог вищеозначених договорів, однак отримав на свій рахунок кошти на загальну суму 1 597 000,00 грн з призначенням платежу: «під звіт на закупівлю с/г продукції».

Колегія суддів вважає, що у цій справі варто звернути увагу на те, що добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (такий висновок сформульовано в п. 10.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 (на яку посилається скаржник) та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20). Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (такий висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20).

Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань.

Водночас, господарські суди встановили, що:

- відповідачем не надано доказів, які б підтверджували виконання умов договорів доручення, а саме укладення від імені та за рахунок відповідача-1 договорів на закупівлю сільськогосподарської продукції. Договори, укладені відповідачем-2 із ОСОБА_2 , підтверджують факт придбання соняшнику та ріпаку на користь та у власність ОСОБА_5 , а не ФГ «Добробут-Агро.», що спростовує доводи відповідача-2 про реальність та правомірність оспорюваних правочинів;

- акти приймання-передачі товару, що підписані сторонами 18.05.2020, 08.01.2021, 31.01.2021 не є вірогідними доказами виконання договорів доручення за відсутності первинної документації, яка б підтверджувала реальність господарської операції, оскільки за спірними договорами до повноважень відповідача-2 входила лише закупівля від імені відповідача-1 сільгосппродукції, а не закупівля та перепродаж на корить відповідача-1;

- на підставі витребуваних від відповідача-2 та ТОВ «Привільнянське ХЗП» документів неможливо достовірно встановити факт транспортування та розміщення на даному хлібозаготівельному підприємстві закупленої на виконання спірних договорів доручення сільськогосподарської продукції ОСОБА_5 , власником якої було б зазначено ФГ «Добробут-Агро.»;

- товарно-транспортними накладними №№ 121-127 від 20.11.2020, які подані до матеріалів справи ТОВ «Привільнянське ХЗП, підтверджується, що соняшник врожаю 2019 року був завезений на хлібозаготівельне підприємство у листопаді 2019 року самим ФГ «Добробут-Агро.». Тобто ці товарно-транспортні накладні не можуть бути доказом виконання договору доручення від 10.09.2019, оскільки за ствердженням представника відповідача-2 соняшник врожаю 2019 року був закуплений Кисілем С.В. лише у травні 2020 року. Тоді ж, 18.05.2020 відповідачі підписали акт приймання-передачі товару, на який посилався відповідач-2;

- аналогічна ситуація стосується і завезення на хлібозаготівельне підприємство ріпаку врожаю 2020 року (ТТН від 25.06.2020 №№ 250601-250604), тоді як відповідач-2 надав до справи у якості доказу виконання договору доручення від 18.05.2020 договір купівлі-продажу від 04.01.2021 № 04/01/21-1. Тобто, сільгосппродукція ріпак 2020 року завезений на ТОВ «Привільнянське ХЗП» самим ФГ «Добробут-Агро.» за півроку до його закупівлі Кисілем С.В.;

- доказів збереження на ТОВ «Привільнянське ХЗП» продукції, закупленої в ході виконання договору доручення від 08.01.2021, - соняшнику врожаю 2020 року, відповідачем-2 не надано.

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів погоджується, що дії відповідачів (як по перерахуванню коштів, так і по їх отриманню без достатніх правових підстав) обґрунтовано кваліфіковані судами як фраудаторні правочини, а грошові кошти перераховані ФГ «Добробут-Агро.» на рахунок ОСОБА_5 без достатніх правових підстав, оскільки правочини на виконання оспорюваних у даній справі договорів доручення по придбанню сільськогосподарської продукції від імені ФГ «Добробут-Агро.» укладено не було, отже відповідачем-1 фактично не отримано товару за перераховані відповідачу-2 кошти, що спростовує доводи скаржника про добросовісність його дій.

Беручи до уваги наведене, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про наявність підстав для визнання оспорюваних договорів недійсним, оскільки під час їх укладення відповідачі діяли недобросовісно та без реальних наслідків щодо отримання послуг за таким договором, що, в свою чергу, спростовує доводи скаржника про те, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на припущеннях.

Проаналізувавши висновки, які викладені у наведених скаржником постановах Верховного Суду в частині наявності підстав для скасування оскаржених судових рішень щодо задоволення позову, які, за твердженням скаржника, не були враховані господарськими судами, Верховний Суд вважає їх необґрунтованим, оскільки зміст оскаржуваних рішення та постанови не суперечить висновкам, на які посилається скаржник. Водночас в оскаржуваних судових рішеннях враховано специфіку процедури банкрутства боржника, передбачену спеціальним законодавством щодо банкрутства та роль в ній кредитора банкрута.

Щодо інших доводів касаційної скарги колегія суддів зазначає, що зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення і які мають значення для розгляду цього господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам не є повноваженням Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Під час касаційного розгляду Верховним Судом не встановлено неправильного застосування чи порушення судами попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права. Оскаржені рішення та постанова прийнята за результатами повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи і підстав для їх зміни чи скасування, за мотивів наведених у касаційній скарзі, судова колегія Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, не вбачає.

Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2024 у справі №904/1271/23 (904/1495/24)залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Судді Жуков С.В.

Картере В.І.