Ухвала від 04.06.2025 по справі 916/2982/23

УХВАЛА

04 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 916/2982/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК ГРУПП Україна»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 (головуючий - Філінюк І. Г., судді: Аленін О. Ю., Принцевська Н. М.) і рішення Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 (суддя Волков Р. В.) у справі

за позовом Медичного реабілітаційного центру «Тополя» Національної гвардії України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК ГРУПП Україна»

про стягнення 6 930 297,97 грн

ВСТАНОВИВ:

Верховний Суд ухвалою від 10.05.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК ГРУПП Україна» (далі - ТОВ «ТСК ГРУПП Україна», відповідач, скаржник) на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 і рішення Господарського суду Одеської області від 30.08.2024.

Суд, ознайомившись з матеріалами справи та касаційної скарги, встановив наступне.

Медичний реабілітаційний центр «Тополя» Національної гвардії України (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ТОВ «ТСК ГРУПП Україна» про стягнення 6 930 297,97 грн.

Позов мотивований завданням позивачу збитків внаслідок безпідставного перевищення відповідачем твердої договірної ціни підрядних робіт, включення в акти КБ-2в робіт, які не були предметом договору та не відображені в твердому кошторисі та безпідставного завищення вартості заробітної плати. Вказані факти були виявлені позивачем вже після підписання актів виконаних робіт та відображені в аудиторському звіті відділу внутрішнього аудиту Головного управління Національної гвардії України від 30.07.2020 № 12-20.

Господарський суд Одеської області рішенням від 30.08.2024, яке залишив без змін Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 18.03.2025, позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь позивача 6 458 201,92 грн, в іншій частині позову відмовив.

Суди встановили відсутність передбачених пунктом 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та умовами договору підстав для зміни ціни договору, а тому укладені між сторонами додаткові угоди про зміну ціни договору містять ознаки нікчемності, оскільки має місце порушення публічного порядку укладання договорів у процедурі публічних закупівель.

Дослідивши наявні у справі докази, зокрема кошторисну документацію, акти форми КБ-2в, суди встановили, що відповідач безпідставно включив до деяких актів приймання виконаних будівельних робіт обсяги, які не були передбачені кошторисною документацією і не входять до предмета договору, а також перевищив тверду договірну ціну робіт по окремих позиціях кошторисної документації. У зв`язку з чим відповідач безпідставно отримав від позивача грошові кошти на загальну суму 6 458 201,92 грн не у відповідності до умов договору, а тому зобов`язаний повернути ці кошти на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Не погоджуючись із указаними судовими рішеннями, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позову з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

Мотивує касаційну скаргу наступними аргументами.

Суди попередніх інстанцій неправильно застосували статтю 1212 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 20.03.2019 у справі №753/20633/15-ц, від 18.06.2021 по справі № 927/491/19, відповідно до яких договірний характер правовідносин виключає можливість застосування положень статті 1212 ЦК України. Відповідач виконав роботи в рамках договору, про що свідчать підписані позивачем без будь-яких зауважень чи застережень акти виконаних робіт, на підставі яких позивач і здійснив оплату робіт за договором.

Поведінка позивача не відповідає принципу добросовісності та суперечить доктрині «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки) з огляду на те, що первинними документами підтверджується факт виконання відповідачем робіт за договором, прийняття їх позивачем без заперечень та з проведенням різних видів контролю (технічного та авторського), здійснення позивачем повного розрахунку за виконані роботи. У цьому контексті суди не врахували висновки Верховного Суду про застосування статті 3 ЦК України та доктрини «venire contra factum proprium» в постановах від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 28.04.2021 у справі №910/9351/20, від 09.06.2021 у справі №911/3039/19, від 08.09.2021 у справі №910/10444/20.

Суди безпідставно врахували в якості доказів завищення відповідачем ціни договору аудиторські звіти № 12-20 від 30.07.2020 та № 17/46 від 23.10.2020, оскільки виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати. Отже, позивач не довів наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, а суди попередні інстанцій при здійсненні правової кваліфікації спірних правовідносин неправильно застосували статті 610, 611, 853, 858, 882, 883 ЦК України, статей 224, 225 Господарського кодексу України, без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 20.06.2019 у справі № 916/1906/18, від 17.03.2020 у справі № 911/1102/19, від 13.02.2018 у справі № 910/12793/17, від 21.05.2018 у справі № 922/2310/17, від 16.10.2018 у справі № 910/23357/17, від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17, від 26.03.2019 у справі № 910/26948/15.

Врахувавши при вирішенні спору додаткові докази, подані позивачем з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, суди попередніх інстанцій порушили статті 13, 80, 177, 181,182, 194 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду в постановах від 12.08.2021 у справі № 910/17567/19, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 03.04.2019 № 913/317/18, від 03.10.2019 у справі № 902/271/18.

Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги разом з матеріалами справи, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою з таких підстав.

Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України випливає, що оскарження судових рішень з зазначеної підстави може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду судових рішень з цієї підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Так, у справі № 753/20633/15-ц, на яку посилається скаржник, предметом позову було стягнення безпідставно набутих коштів у порядку норм глави 83 ЦК України. Суди установили, що договір про створення і використання об`єкта права інтелектуальної власності між сторонами не укладався у належній формі, тому в силу приписів частини 2 статті 1107 ЦК України такий договір є нікчемним. Позивачі здійснили часткову оплату за нікчемним правочином на користь відповідача, а тому на отримане за нікчемним правочином поширюються правила про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України.

У справі № 927/491/19 суди вирішували спір про повернення грошових коштів, отриманих постачальником товару за результатами публічної закупівлі від споживача як оплата за недопоставлений товар. У цій справі Верховний Суд навів загальні висновки щодо застосування статті 1212 ЦК України, проте дійшов правового висновку про те, що у спірних правовідносинах, які виникли з договору поставки, підлягають застосуванню положення статей 216, 670 ЦК України.

Натомість у справі, що переглядається, правовідносини сторін виникли з договору підряду і за встановленими судами попередніх інстанцій обставинами відповідач безпідставно включив до актів приймання виконаних будівельних робіт обсяги, які не були передбачені кошторисною документацією і не входять до предмета договору, а також перевищив тверду договірну ціну робіт по окремих позиціях кошторисної документації. У зв`язку з чим відповідач отримав від позивача грошові кошти не у відповідності до умов договору, а тому зобов`язаний повернути ці кошти на підставі статті 1212 ЦК України.

Отже, зі змісту перелічених судових рішень убачається, що наведені в них висновки Верховного Суду стосуються застосування норм статті 1212 ЦК України у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки матеріально-правові підстави та обставини у таких справах є різними, у зв`язку з чим є різними і висновки, зроблені судами за наслідками перегляду таких справ.

У касаційній скарзі також наявні посилання на загальні висновки Верховного Суду у справах №390/34/17, №918/1045/20, №910/9351/20, №911/3039/19, №910/10444/20, про застосування статті 3 ЦК України (щодо добросовісності як загальної засади цивільного законодавства) та доктрини «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки).

Проте правовідносини у вказаних справах, на які посилається скаржник, є неподібними із правовідносинами у справі, що розглядається, оскільки в кожній із наведених справ Верховний Суд сформував відповідні висновки про дотримання стандартів поведінки учасника цивільних правовідносин в залежності від конкретного предмета та підстав позову та встановлених судами фактичних обставин справ.

У цій частині суд касаційної інстанції вважає доцільним звернути увагу скаржника на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц вказала, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Також у касаційній скарзі відповідач цитує окремі абзаци тексту мотивувальних частин постанов Верховного Суду у справах № 916/1906/18, № 911/1102/19, з посиланням на те, що аналогічні висновки містяться також у постановах Верховного Суду у справах № 910/12793/17, № 922/2310/17, № 910/23357/17, № 917/1064/17, № 910/26948/15, які стосуються правової кваліфікації доказів у підтвердження наявності складу цивільного правопорушення в діях заподіювача шкоди при вирішенні спору про стягнення збитків на підставі статті 22 ЦК України.

Разом із тим підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц та від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Отже, цитування скаржником окремих висновків, наведених Верховним Судом, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Заявник касаційної скарги також стверджує, що суди безпідставно врахували докази, подані позивачем з порушенням процесуального законом порядку, чим порушили статті 13, 80, 177, 181, 182, 194 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду про застосування цих норм права у справах № 910/17567/19, № 913/20/21, № 916/3130/17, № 913/317/18, № 902/271/18. Разом з тим, посилання скаржника обмежуються лише цитуванням окремих абзаців тексту відповідних постанов суду касаційної інстанції, які становлять буквальне викладення змісту відповідних норм процесуального права безвідносно до будь-яких правових висновків Верховного Суду у контексті конкретних фактичних обставин справи, що переглядається, що не визнається Верховним Судом належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про неподібність вказаних вище справ зі справою, що переглядається, з огляду на суттєву відмінність змісту правових відносин, фактичних обставин справи та доказової бази, характеру спірних правовідносин, а тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантним до обставин цієї справи.

Таким чином визначений відповідачем виключний випадок для касаційного перегляду судових рішень не підтвердився.

За вказаних обставин касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача підлягає закриттю відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження, судові витрати за розгляд касаційної скарги по суті спору покладаються на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» не підлягають.

Керуючись статтями 234, 287, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТСК ГРУПП Україна» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 і рішення Господарського суду Одеської області від 30.08.2024 у справі № 916/2982/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.