Рішення від 05.06.2025 по справі 611/193/25

611/193/25

2/612/118/25

РІШЕННЯ

Іменем України

05 червня 2025 року с-ще. Близнюки

Близнюківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Масло С.П.,

за участю секретаря судового засідання Чміль Т.А.,

представника відповідача Колотілової Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі. Близнюки в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

З Барвінківського районного суду Харківської області для розгляду надійшла дана цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та до Державної казначейської служби України, в якій просить стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 65993,40 грн. як компенсацію моральної шкоди, спричиненої протиправною бездіяльністю Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, щодо невиконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 №520/11406/22.

В обґрунтування позову зазначив, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі № 520/24761/24, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні №71865246 щодо не вжиття заходів та не вчинення виконавчих дій за виконавчим листом Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 №520/11406/22 з 06.09.2023.

Згідно Листа Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року № у справі 520/11406/ 22 позивачу нарахована компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії у сумі 529291,68 грн., яка протягом двох років залишається невиплаченою, чим порушені його права.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до експертного висновку №86 від 08.01.1992 року, виявлені у мене захворювання пов`язані з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників при виконанні робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У відповідності до довідки серія МСЕ-ЧНВ №270984 від 28 жовтня 2004 року мені встановлена друга група інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

У 1986 році позивачу довелося безпосередньо виконувати обов`язки військової служби при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і внаслідок чого став інвалідом 2-ї групи згідно довідки МСЕК серія МСЕ-ЧНВ №270984 від 28 жовтня 2004 року.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія1) серія НОМЕР_1 , позивача віднесено до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та посвідчення серія НОМЕР_2 позивач належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни другої групи. Таким чином, факт завдання йому моральної шкоди в результаті бездіяльності відповідача встановлений Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі № 520/24761/24, що складає 65993,4 грн.

З Державної казначейської служби України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просять суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву зазначено наступне.

Казначейство відповідно до законодавства є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету. Разом з цим, Казначейство не порушувало інтересів та охоронюваних законом прав позивача. Вважаючи, що наявні умови та підстави для відшкодування моральної та матеріальної шкоди, Позивач помилково визначив, що Казначейство є належним відповідачем у цій справі та має нести відповідальність за неправомірні дії фізичних осіб чи установ, підприємств або державних органів.

Тому, якщо позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача, суд відмовляє у позові до такого відповідача.

Не можливо здійснити безспірне списання коштів безпосередньо з єдиного казначейського рахунку. Списання коштів здійснюється з відповідних рахунків, відкритих для певної мети і лише після встановлення у законі про Державний бюджет України відповідних бюджетних призначень.

Не допускається стягнення з Казначейства моральної та матеріальної шкоди, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів.

Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (ч.1 ст. 23 Бюджетного кодексу України).

Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Щодо стягнення моральної шкоди.

Позивач обґрунтовує свої вимоги винятково оціночними судженнями та не надає фактичного підтвердження завданої шкоди у встановленому законодавством порядку.

Зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просять суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву зазначено наступне.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові такі елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Наявність судового рішення, яким визнано бездіяльність органу ДВС протиправною, не є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди, як і не є беззаперечним доказом завдання такої шкоди.

У позові повинно бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивачем не надано жодного доказу, який би міг свідчити про спричинення йому моральної шкоди.

Позивач наводить докази, які підтверджують, що він є особою, яка приймала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та внаслідок чого став інвалідом 2-ї групи.

Проте, вказані події відбувалися задовго до тих подій та фактів, з якими Позивач пов`язує факт нібито завдання йому моральної шкоди.

Предметом розгляду справи № 520/24761/24 було оскарження бездіяльності Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні №71865246 щодо не вжиття заходів та не вчинення виконавчих дій за виконавчим листом Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 № 520/11406/22.

Вказаним рішенням суду встановлено факт невиконання рішення суду на користь Позивача з 06.09.2023 по 22.01.2025.

Наведений Позивачем висновок щодо встановлення факту завдання йому моральної шкоди рішенням суду є суб`єктивним тлумаченням та вільним трактуванням змісту рішення у справі № 520/24761/24.

Позовна заява не містить доводів Позивача, які б вказували на завдання йому моральної шкоди, не містить обґрунтування того, з яких міркувань він виходив, визначаючи суму у розмірі 66,66 грн за один день нібито завдання йому моральної шкоди.

Вимога позивача про стягнення моральної шкоди є безпідставною та необґрунтованою та такою, що не підтверджена належними доказами.

При дослідженні обставин та фактів у цій справі, судом має бути враховано таке.

На виконанні у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні (далі Відділ) перебуває виконавче провадження №71865246 з виконання виконавчого листа Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 у справі № 520/11406/22, відповідно до якого необхідно вчинити виконавчі дії, а саме: зобов`язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Харківській області нарахувати та здійснити виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01 жовтня 2017 року по 09 листопада 2022 року на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року у справі № 520/14348/19 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» і Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001року №159.

Тобто, з вказаного вбачається, що боржник за цим виконавчим листом зобов`язаний вчинити дії щодо нарахування та виплати пенсії.

За рішенням зобов`язального характеру боржник має самостійно вчиняти дії щодо його виконання, натомість державний виконавець не наділений повноваженнями вживати заходів примусового стягнення коштів.

У рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2025 № 520/24761/24, судом вказано, що «приписами Закону України «Про виконавче провадження» не встановлено альтернативний механізм виконання рішень немайнового характеру».

Зі змісту позовної заяви вбачається, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2023 у справі № 520/11406/22 позивачу нарахована компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії у сумі 529 291, 68 грн. Тобто, рішення суду виконано частково.

Грошові кошти у вигляді заборгованості по пенсії, які належать стягувачу за судовим рішення, не є власністю ГУ ПФУ в Харківській області та не знаходяться на його рахунках. Тому, виконання судового рішення у повному обсязі можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок Державного бюджету України.

Ті дії та заходи примусового виконання рішень зобов`язального характеру, які має вжити державний виконавець відповідно до статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», не нададуть очікуваних Позивачем результатів, без відповідного фінансування боржника за виконавчим документом за відповідним бюджетним призначенням.

У цій справі Позивачем не доведено відповідними та належними доказами наявності усіх складових за наявності яких, на відповідача може бути покладено відповідальність у вигляді стягнення моральної шкоди.

Стягнення моральної шкоди у випадку її доведення, має відшкодовуватися саме боржниками за виконавчими провадженнями, а не органом примусового виконання.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи без його участі.

Представник Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції заперечував проти задоволення позову.

Представник Державної казначейської служби України у відзив просив розглядати справу без їх участі.

Суд, вислухавши представника відповідача, дослідивши надані докази, дійшов наступного.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року у справі № 520/24761/24, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні №71865246 щодо не вжиття заходів та не вчинення виконавчих дій за виконавчим листом Харківського окружного адміністративного суду від 01.05.2023 №520/11406/22 з 06.09.2023.

Згідно Листа Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 січня 2023 року № у справі 520/11406/22 позивачу нарахована компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії у сумі 529291,68 грн., яка протягом двох років залишається невиплаченою.

Згідно зістаттею 56 Конституції Україникожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Статтею 1174 ЦК Українипередбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

За змістомстатті 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимогстатті 1174 ЦК Українипотрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Згідно зістаттею 12 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1статті 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина 1, 2статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до частини 3 статті12, частини 1 статті81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Відповідно достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.

З урахуванням встановлених обставин по справі, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено і заявлений ним розмір моральної шкоди, а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправним діянням заподіювача шкоди та завданою шкодою, тобто, не довів склад цивільного правопорушення, що є юридичною підставою відповідальності держави Україна перед ним за завдані збитки, а тому немає підстав для задоволення позову та відшкодування моральної шкоди.

Суд зазначає, що у позовній заяві не зазначено будь-яких чітких аргументів щодо фактичних підстав для відшкодування моральної шкоди, крім тверджень про її наявність. Позивач не обґрунтував вимогу про відшкодування державою моральної шкоди, не зазначив фактів (обставин), за яких можна було б стверджувати про порушення прав позивача та про порушення державою конкретних обов`язків. Позивач не зазначив, якими саме діями/бездіяльністю відповідача як органу державної влади йому завдано моральної шкоди.

Сам лише факт ухвалення судових рішень, якими констатовано протиправну бездіяльність відповідача, не може бути самостійною та достатньою підставою стверджувати про спричинення позивачеві моральної шкоди, не звільняє його від обов`язку надати докази на підтвердження наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, підстав для задоволення позовних вимог до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не має.

Щодо позовних вимог до другого відповідача - Державної казначейської служби України.

Учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна (ч.1 ст. 2 ЦК України).

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі; боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2 ст. 2 ЦК України).

Держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч.1 ст.170 ЦК України).

Відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).

У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави Україна, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц).

Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого позивач зазначає порушником своїх прав (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц).

Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц).

Отже, Державна казначейська служба України не є порушником прав позивача, а відтак, і належним відповідачем по справі.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог до Державної казначейської служби України слід відмовити з вищенаведених підстав.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 76-81, 89 , 133, 258, 259, 263-265, 268, 352 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції та до Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення або в порядку ч. 2 ст. 354 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст судового рішення складено 05.06.2025.

Позивач: ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (ЄДРПОУ 43316700, місце знаходження: вул.Герасима Кондратьєва,28, м. Суми, Сумська область, 40003).

Відповідач: Державна казначейська служба України (ЄДРПОУ 37567646, місце знаходження: вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601).

Суддя С.П. Масло