Постанова

від 03.06.2025 по справі 343/846/24

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 343/846/24

Провадження № 22-ц/4808/724/25

Головуючий у 1 інстанції Монташевич С. М.

Суддя-доповідач Мальцева

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючогосудді Мальцевої Є.Є.

суддів: Луганської В.М., Максюти І.О.

секретар Кузів А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Томина Сергія Володимировича на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тяпчанського ліцею імені Ольги Дучимінської Долинської міської ради Івано-Франківської області про стягнення заробітної плати,

в с т а н о в и в:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Тяпчанського ліцею імені Ольги Дучимінської Долинської міської ради Івано-Франківської області про стягнення заробітної плати.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що з 11 листопада 1974 року на підставі наказу № 533 від 6 листопада 1974 року була переведена з посади вчителя 1-3 класів Підберезької восьмирічної школи на посаду вчителя 1-3 класів в Тяпчанську восьмирічну школу. На даний час зазначений навчальний заклад реоргонізовано в Тяпчанський ліцей імені Ольги Дучимінської Долинської міської ради Івана Франківської області.

27 квітня 2020 року вона звернулася до дирекції ліцею із заявою, в якій просила укласти з нею строковий трудовий договір на 1 рік, відповідно до Закону України "Про повну загальну середню освіту", на підставі якої, згідно з наказом № 68-к від 18.05.2020, її переведено з безстрокового договору на строковий трудовий договір.

Відповідно до наказу № 70-к від 14.06.2021, трудові відносини з ОСОБА_1 продовжено на умовах строкового трудового договору з 01.07.2021 по 30.06.2022.

Згідно з наказом № 57-к від 21.04.2022, у навчальному закладі було створено тарифікаційну комісію для проведення попередньої тарифікації педагогічних працівників закладу освіти на 2022-2023 навчальний рік. За результатами тарифікації окремих працівників, які досягли пенсійного віку, в тому числі і позивачу, було повідомлено, що керівництво не має наміру продовжувати з ними строкові договори, тому вони мають право взяти невикористані відпустки чи отримати за них компенсації.

Позивачку під підпис 28.04.2022 повідомлено про те, що з нею з 01.07.2022 буде припинено строковий трудовий договір. У вказаному повідомленні їй також запропоновано альтернативу: звільнити її по закінченню основної щорічної відпустки чи звільнити по закінченню строкового трудового договору та виплатити компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку. Згідно з наказом № 88-к від 09.06.2022 їй надано щорічну соціальну невикористану додаткову оплачувану відпустку тривалістю 80 календарних днів з 09 червня 2022 року по 27 серпня 2022 року. На підставі ж наказу № 89-к від 09.06.2022 з нею продовжено строковий трудовий договір на час її перебування в соціальній відпустці з 01.07.2022 по 27.08.2022.

Відповідно до наказу № 90-к від 09.06.2022 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади вчителя початкових класів у зв`язку з закінченням строкового трудового договору 27.08.2022. Однак із моменту звільнення і до цього часу їй не вручено трудову книжку, не повідомлено про можливість її отримання та не надіслано в інший спосіб.

У 2023 році позивачці стало відомо про те, що запис про її звільнення до трудової книжки не вносився, оскільки сама трудова книжка відсутня у роботодавця, що підтверджується актом від 01.12.2020.

Частиною 5 статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Середньоденна заробітна плата позивачки, обчислена відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100становить: 22114,62 : 43 = 514,3, де 43 - кількість робочих днів у квітні та травні 2022 року (останні 2 місяці роботи), 22114,62 - заробітна плата за два останні місяці роботи.

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить: 514,3 х 428 = 220120,40, де 514,3 - середньодення заробітна плата, а 428 кількість днів вимушеного прогулу (з дати звільнення - 27.08.2022 до 15.04.2024).

Посилаючись на зазначені обставини, просила стягнути з відповідача заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 серпня 2022 року по 11 квітня 2024 року в сумі 220120,40 грн без урахування податків та інших обов`язкових платежів та зборів.

Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Тяпчанського ліцею імені Ольги Дучимінської Долинської міської ради Івано-Франківської області про стягнення заробітної плати відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, представник позивачки - адвокат Томин С. В. через систему «Електронний суд» безпосередньо до апеляційного суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд посилався на те, що положень Інструкці N 58, які не приведені у відповідність до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» набрав чинності 19.07.2022. Цим Законом внесено зміни до частини першої статті 47 КЗПП України та викладено в такій редакції: «Роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення д трудової книжки, що зберігається у працівника».

Розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1217 передбачено, до протягом 5 років після 10.06.2021 р. відбуватиметься включення Пенсійним фондом до Реєстру застрахованих осіб відсутніх відомостей про трудову діяльність працівників на підставі відомостей, поданих страхувальником або застрахованою особою. Після завершення цих робіт наявні у роботодавців паперові трудові книжки видаватимуться працівникам на руки особисто під підпис. Також роботодавець зобов`язаний видати належно оформлену трудову книжку працівнику, з яким укладено трудовий договір до 10.06.2021 р. та який звільняться до завершення процедури включення даних з неї до Реєстру застрахованих осіб, у день звільнення. Протягом перехідного періоду можна використовувати як паперову трудову книжку, так і електронну форму уже наявних або внесених відомостей про трудову діяльність.

Апелянт вказує, що з огляду на одночасне використання у зазначеному 5-річному періоді (з 2021 до 2026 року) як паперових трудових книжок, так і електронної форми відомостей про трудову діяльність, у роботодавця зберігається обов`язок видавати працівникам паперову трудову книжку .

Крім того безпідставним є висновок суду про те, що сама по собі відсутність трудової книжки не могла створити позивачці будь-яких перешкод в реалізації трудових прав, оскільки власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівникові трудову книжку в день звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Отже, працівник, якому не була видана трудова книжка в день звільнення, вважається таким, що не був звільнений з роботи відповідно до умов трудового законодавства.

Відповідачем не заперечується факт відсутності у нього трудової книжки позивача, і вона вважає, що період зникнення її трудової книжки мав місце у період з 19.12.2019 по 01.12.2020 року.

Крім того, вказує, що журнал обліку видачі подання до відділу пенсійного забезпечення не може вважатися належним доказом видачі позивачці трудової книжки, оскільки згідно з нормами діючого законодавства належним та допустимим доказом підтвердження факту отримання позивачкою трудової книжки є її підпис у книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них за формою П-10, яка затверджена наказом Міністерства статистики України №277 від 27.10.95.

Позивач вважає, що оскаржене судове рішення не може вважатись законним і обґрунтованим, тому просить скасувати рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2025 року, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від Тяпчанського ліцею імені Ольги Дучимінської Долинської міської ради Івано-Франківської області не надходив, відповідно до положень ч.3ст. 360 ЦПК Українивідсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Томин С.В. доводи апеляційної скарги підтримав, просить апеляційну скаргу задовольнити.

Представники Тяпчанського ліцею імені Ольги Дучимінської Долинської міської ради Івано-Франківської області адвокат Комарницький Е.Г. і директор Король Т.Р. доводи апеляційної скарги заперечили, вважали рішення суду законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до наступного.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно дост. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві.

Матеріалами справи встановлено, що позивачка перебувала у трудових відносинах з Тяпчанським ліцеєм імені Ольги Дучимінської Долинської міської ради Івано-Франківської та працювала з 11.11.1974 до 27.08.2022 на посаді вчителя 1-3 класів, згідно наказу "Про переведення ОСОБА_1 " № 533 від 06.11.1974 (а.с. 15).

Згідно з наказом № 90-к "Про звільнення ОСОБА_1 " від 09.06.2022 ОСОБА_1 звільнено з роботи з посади вчителя початкових класів 27.08.2022 у зв`язку з закінченням строкового трудового договору 27.08.2022 (а.с. 18).

Згідно з довідкою про доходи від 13.12.2023 ОСОБА_1 отримала 36316,72 грн заробітної плати за період з березня 2022 року по травень 2022 року за місцем роботи у Тяпчанському ліцеї (а.с. 10)

Як зазначено в п.3 акту №1 від 01 грудня 2020 року "Про прийняття, передавання особових справ педагогічних працівників, технічних працівників (Форма № П2) та трудових книжок", на час передавання трудових книжок встановлено, що трудова книжка ОСОБА_1 відсутня (а.с.8).

Згідно з повідомленням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 0900-0901-7/38472 від 08.07.2024, відповідно до матеріалів пенсійної справи № 926050147517, ОСОБА_1 зверталася до відділу пенсійного забезпечення управління Пенсійного фонду України в Долинському районі із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви разом з іншими документами було долучено трудову книжку. Після прийняття рішення про призначення пенсії, трудову книжку 14.01.2008 повернуто ОСОБА_1 під розписку у відповідній частині заяви (а.с. 117-118).

До заяви про призначення/перерахунок пенсії ОСОБА_1 долучена розписка-повідомлення про повернення трудової книжки заявнику (а.с. 120-121).

На підтвердження факту отримання трудової книжки до матеріалів справи долучила копії з Журналу обліку видачі Подання до відділу пенсійного забезпечення, в якому під № 5 мається запис про видачу ОСОБА_1 трудової книжки НОМЕР_1 з підписом про її отримання (а.с. 11-13).

Факт підписання такого журналу, як і будь-якого іншого, ОСОБА_1 заперечила.

Однак, як вбачається з висновку експертного дослідження № ЕД-19/109-24/5049ПЧ від 17.04.2024, підпис від імені ОСОБА_1 на сторінці 14 журналу обліку виданих трудових книжок, журнал обліку видачі Подання до відділу пенсійного забезпечення виконаний саме позивачем (а.с. 61-65).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 ,суд першоїінстанції виходивз того,що під час розгляду справи не знайшло свого підтвердження недотримання роботодавцем вимог ст. 47 КЗпП України при звільненні ОСОБА_1 , а відтак підстав для застосування до відповідача положень ч. 5 ст. 235 КЗпП України суд не встановив. Обставини ж втрати трудової книжки ОСОБА_2 не спростовують вказаного висновку, оскільки не впливають на процедуру звільнення, яка була дотримана, та не призвела до порушення трудових прав позивачки. При цьому остання мала можливість і не позбавлена права і надалі звернутися за отриманням дубліката трудової книжки.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 21 КЗпП Українивстановлено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією із підстав припинення трудового договору є угода сторін (пункт 1 частини першоїстатті 36 КЗпП України).

Частиною першоюстатті 47 КЗпП Українипередбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Відповідно достатті 48 КЗпП Українитрудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.

Згідно з пунктом 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 рокуN 58 (далі - Інструкція) якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Відповідно до пункту 6.2 Інструкції трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

Встановлено, що спір у справі стосується стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з не видачею працівнику трудової книжки ліцеєм під час звільнення позивача.

Позивач посилається на ч. 5 ст. 235 КЗпП України, відповідно до якої у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Разом з тим, на день виникнення спірних правовідносин та винесення наказу «Про звільнення ОСОБА_1 » від 09.06.2022 року діяла редакція статті 235 КЗпП України, згідно з якою працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу тільки у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця.

Отже відповідальність роботодавця за затримку видачі трудової книжки на підставі ч.5 ст. 235 КЗпП України не передбачена.

Відповідно до статей12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивачку було звільнено на підставі наказу № 90-к від 09.06.2022, відповідно, застосуванню підлягає норма, яка діяла саме на час звільнення. Тому, звільняючи ОСОБА_1 , відповідач у відповідності до норми статті 235 КЗпП України був зобов`язаний у день звільнення видати їй копію наказу про звільнення, і роботодавцем дотримано вимогу норми закону.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про наявність перешкод у реалізації трудових прав у зв`язку не видачею трудової книжки, що є підставою стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження нормами чинного законодавств та спростовуються матеріалами справи.

У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 569/6979/20 (провадження № 61-429св21) зазначено: «Частиною п`ятоюстатті 235 КЗпП Українивизначено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. За змістом зазначеної норми закону середній заробіток у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки виплачується працівникові, якщо така затримка призвела до вимушеного прогулу працівника, тобто затримка видачі трудової книжки перешкодила його працевлаштуванню. Отже, для застосування цієї норми права необхідна наявність таких умов: затримка видачі трудової книжки; вина власника або уповноваженого ним органу; вимушений прогул, викликаний затримкою видачі трудової книжки».

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі №712/12727/19, від 14 липня 2021 року у справі №569/6979/20.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року від 14 липня 2021 року у справі №569/6979/20, оскільки у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

За змістом статей94,116,117 КЗпП Українита статей1,2 Закону України «Про оплату праці»середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.

Вичерпний перелік підстав виплати працівникові середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу визначено статтями235,236 КЗпП Україниі вони не підлягають розширеному тлумаченню.

Отже, оплата вимушеного прогулу у встановлених указаними статтямиКЗпП Українивипадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю. Підставою матеріальної відповідальності роботодавця є трудове майнове правопорушення, тобто винне протиправне порушення роботодавцем своїх трудових обов`язків, унаслідок чого заподіюється майнова шкода працівникові.

Крім того, розділом Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1217 передбачено, що протягом 5 років після 10.06.2021 відбуватиметься включення Пенсійним фондом до Реєстру застрахованих осіб відсутніх відомостей про трудову діяльність працівників на підставі відомостей, поданих страхувальником або застрахованою особою. Після завершення цих робіт наявні у роботодавців паперові трудові книжки видаватимуть працівникам на руки особисто під підпис. Також роботодавець зобов`язаний видати належно оформлену трудову книжку працівнику, з яким укладено трудовий договір до 10.06.2021 та який звільняється до завершення процедури включення даних з неї до Реєстру застрахованих осіб, у день звільнення. Протягом перехідного періоду можна буде використовувати як паперову трудову книжку, так і електронну форму уже наявних або внесених відомостей про трудову діяльність.

Отже, Закон України № 1217 визначає, що ведення трудової діяльності в електронному форматі є рівнозначним паперовому обліку, а ч.2 ст.24, Кодекс законів про працю України (КЗпП) передбачає, що при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (за наявності) або відомості про трудову діяльність з Державного реєстру застрахованих осіб. Таким чином відсутність паперової трудової книжки не є перешкодою для реалізації трудових прав.

Твердження апелянта про те, що положення Постанови КМУ від 27 квітня 1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» та Інструкції "Про порядок ведення трудових книжок працівників", затвердженої наказом Мінпраці, Міністерством юстиції та Міністерством соціального захисту населення від 29 липня 1993 року № 58, встановлюють додаткові порівняні з приписами КЗпП обов`язки роботодавця, які поширюються на випадки звільнення працівників, з якими укладено трудовий договір до 10.06.2021, до завершення процедури включення даних з неї до Реєстру застрахованих осіб, зводяться до власного трактування норм законодавства. А посилання на позиції Верхового Суду, де застосуванню підлягали ст. 47 та 235 КЗпП України, в редакції, які були чинні до моменту звільнення позивачки, не є релевантними для обставин даної справи.

Щодо положеньІнструкції № 58, які не приведені у відповідність до зазначеногоЗакону № 1217-ІХта якими все ж передбачено право працівника на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу, то слід зауважити, що вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положенняхКонституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу в ієрархії нормативно-правових актів, на що вказує ч. 2 ст. 19 Закону України "Про правотворчу діяльність".

Таким чином, положенняІнструкції № 58як підзаконного нормативно-правового акту, на які посилається сторона позивачки, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, не відповідають нормам К3пП України як закону, що має вищу юридичну силу. Отже в даному випадку положенняІнструкції № 58не підлягають застосуванню.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відсутні підстави вважати, що у зв`язку із затримкою видачі трудової книжки мав місце вимушений прогул позивача та були перешкоди для його працевлаштування, а на роботодавця слід покласти матеріальну відповідальність у виді стягнення середнього заробітку за вимушений прогул.

З оглядуна викладенеколегія суддіввважає,що доводиапеляційної скаргине даютьпідстав длявстановлення неправильногозастосування судомпершої інстанціїнорм матеріальногоправа,не спростовуютьвисновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскарженого рішення. При вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши справу відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати відносяться на рахунок скаржника.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Томина Сергія Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст складено 06 червня 2025 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.М. Луганська

І.О.Максюта