Постанова від 05.06.2025 по справі 950/3222/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 року м.Суми

Справа №950/3222/23

Номер провадження 22-ц/816/294/25

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Філонової Ю. О. , Собини О. І.

за участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармація Сумщини»,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармація Сумщини»

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 14 травня 2024 року, в складі судді Косолап В.М., ухвалене у м.Лебедин, повне рішення виготовлено 17 травня 2024 року,

в с т а н о в и в:

03 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ТОВ «Фармація Сумщини» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.01.2021 року її було прийнято на посаду фармацевта аптеки ТОВ «Фармація Сумщини». Заробітна плата виплачувалась в розмірі мінімальної заробітної плати. Наприкінці лютого 2022 року їй зателефонував менеджер по персоналу аптеки та повідомив, що у зв`язку з запровадженням воєнного стану на підприємстві оголошено простій, про закінчення якого та необхідність стати до роботи обіцяв повідомити додатково. 24.07.2023 року на месенджер Viber їй надійшло повідомлення від менеджера аптеки про необхідність подання заяви про звільнення. 28.07.2023 року вона написала заяву про звільнення та направила на адресу відповідача рекомендованим листом. У серпні 2023 року вона отримала виписку із наказу від 01.08.2023 № 01.08-1К про її звільнення з посади асистента фармацевта з 07.08.2023 року, трудову книжку, а також на банківську картку надійшли кошти в розмірі 867,27 грн.

Посилаючись на те, що заробітна плата за період простою їй не нараховувалась, відповідач неправомірно обліковував робочий час, не виплатив компенсації за невикористану відпустку, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 244-245), просила стягнути з відповідача: заборгованість по заробітній платі за лютий 2022 року в розмірі 13957,20 грн.; заборгованість по заробітній платі з 01.03.2022 по 07.08.2023 в розмірі 178516,80 грн.; компенсацію за всі дні невикористаної щорічної відпустки за період з 05.01.2021 по 07.08.2023 (62 дні) у розмірі 18557,74 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 64099,20 грн.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 14 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармація Сумщини» на користь ОСОБА_1 25963 грн заборгованості по заробітній платі за період з 01 березня 2022 року по 07 серпня 2023 року, 52097,76 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 15475,96 грн компенсації за дні невикористаної відпустки, із подальшим утримання із цих нарахувань податків та зборів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармація Сумщини» на користь Державного бюджету України 1073,60 грн судового збору.

В апеляційній скарзі ТОВ «Фармація Сумщини», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що підстави для звернення з позовом до суду є повністю надуманими, оскільки жодних доказів, які свідчать про оголошення відповідачем простою матеріали справи не містять.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем до апеляційного суду не подано.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Сторони повідомлені про час і місце розгляду справи, але в судове засідання не з`явилися. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без сторін, оскільки явка до апеляційного суду є необов`язковою, їх позиція є чіткою і зрозумілою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії наказу ТОВ «Фармація Сумщини» від 04.01.2021 № 04.01-1К ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду фармацевта з 05.01.2021 року (а.с. 66). Указане також підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 від 19.09.2003 року НОМЕР_1 (а.с. 7-11).

28.07.2023 року ОСОБА_1 подала заяву, адресовану директору ТОВ «Фармація Сумщини» у якій просила звільнити її з займаної посади за власним бажанням (а.с. 70).

Наказом ТОВ «Фармація Сумщини» від 01.08.2023 року № 01.08-1К ОСОБА_1 звільнено з посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 19).

Згідно з наказом ТОВ «Фармація Сумщини» від 23.12.2020 року, в аптеці № 6 м. Лебедин установлено режим роботи: понеділок-неділя з 08:00 до 21:00 без перерви та вихідних (а.с. 134).

Як свідчать надані ТОВ «Фармація Сумщини» копії табелів обліку використання робочого часу (аптека № 6, м. Лебедин) з лютого 2022 року по серпень 2023 року аптека працювала, про що свідчать обліковані дані працівників за указаний період (а.с. 113-132).

Частково задовольняючи позов, суд виходив з того, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах, але не працювала у період з кінця лютого до 07.08.2023 року, тобто близько 17 місяців і має право на виплату заробітної плати за указаний період, оскільки перебувала у невизначеному стані щодо наявності чи відсутності трудових відносин, була позбавлена можливості працювати та, відповідно, отримувати заробітну плату з незалежних від неї причин.

Суд вважав, що позивачу ОСОБА_1 має бути виплачена грошова компенсація за 48 календарних днів та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в межах шестимісячного строку.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону.

Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24,25,27,28,29,40,47,51,52,55,56,57,58,59,60,61,62,63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями30-34,38,39,41-44,53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ), яким визначені особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Частинами 1 та 2 Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей43,44 Конституції України.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до ст. 10 Закону № 2136-ІХ заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойові дії, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати зберігається в тому числі в умовах воєнного стану та ведення бойових дій і якщо позивач не була звільнена їй має бути виплачена заробітна плата.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідно до заяви від 30.04.2021 р. та наказу від 30.04.2021 р. № 05.05-10К ОСОБА_1 встановлено двогодинний робочий день з 01.05.2021 р. (а.с. 67, 69). Вона працювала 10 годин на тиждень (5 робочих днів по 2 години на день) тобто 40 годин на місяць, тому сума заробітної плати, яка має бути виплачена ОСОБА_1 з 01.03.2022 р. по 31.12.2022 р. становить 15848,00 грн, сума заробітної плати, яка має бути виплачена ОСОБА_1 з 01.01.2023 р. по 07.08.2023 р. становить 10115,00 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не оголошував простою, не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Відповідно до ст. 75 КЗпП України працівникові надається щорічна основна відпустка тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно з ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Судом також достовірно встановлено, що ОСОБА_1 має бути виплачена грошова компенсація за 48 календарних днів. Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України суд обгрунтовано вважав, що у зв`язку з невиплатою з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум, товариство повинно виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Таким чином, на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в межах шестимісячного строку (132 робочі дні) в розмірі 52097,76 грн. (394,68 грн. х 132).

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди відповідача з ухваленим у справі судовим рішенням.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367 - 369, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармація Сумщини» залишити без задоволення.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 14 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: Ю. О. Філонова

О. І. Собина