Рішення від 28.05.2025 по справі 916/918/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" травня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/918/25

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,

розглянувши справу

за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області (65062, Одеська обл., м. Одеса, вул. Артура Савельєва, буд. 6)

в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, пл. Біржова, буд. 1; код ЄДРПОУ 26597691)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ» (65039, Одеська обл., м. Одеса, пров. Середньофонтанський, буд. 3; код ЄДРПОУ 42033997)

про стягнення 1 852 806,56 грн;

представники учасників справи:

від прокуратури - Бойчук М.М.,

від позивача - Явченко Д.В.,

від відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ» про стягнення 1 852 806,56 грн, з яких: 1 171 905,29 грн заборгованості зі сплати пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста; 572 251,20 грн інфляційних нарахувань; 108 650,07 грн 3% річних.

В обґрунтування позову посилається на видачу Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради відповідачу дозволу на виконання будівельних робіт від 27.09.2019 № ОДІ 12192701994 із будівництва об`єкта, розташованого за адресою: Одеська обл., м. Одеса, Приморський район, пров. Середньофонтанський, 3 «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом», сформування 18.01.2022 Акта готовності об`єкта до експлуатації за кодом об`єкта згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000:1122.1 (будинки багатоквартирні масової забудови), видачу в подальшому сертифікату № ОД122220123962 від 09.02.2022, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації, обов`язок відповідача згідно з приписами ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, що полягає у перерахуванні до прийняття об`єкта в експлуатацію замовником будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури, та несплату відповідачем всупереч вимог цього закону грошових коштів у якості пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта. Таким чином, як стверджує прокурор, звернення до суду з цим позовом спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності, належного забезпечення рівня фінансування органу місцевого самоврядування, зокрема, шляхом виконання позивачем функцій з розвитку інфраструктури територіальної громади міста та ефективності використання бюджетних коштів.

Одночасно з пред`явленням позову прокурор подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив суд:

1) накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ» (код ЄДРПОУ 42033997, юридична адреса: 65039, м. Одеса, пров. Середньофонтанський, буд. 3), як в національній валюті (гривня), так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у т.ч., інших держав, а також, на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать цьому товариству, у межах суми позовних вимог на загальну суму 1 852 806, 56 грн;

2) накласти арешт на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ» (код СДРПОУ 42033997, юридична адреса: 65039, м. Одеса, пров. Середньофонтанський, буд., 3).

Ухвалою від 13.03.2025 суд, частково задовольнивши заяву про забезпечення позову, наклав арешт на грошові кошти в національній та іноземній валюті, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ» та містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у т.ч. інших держав, та грошові кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать цьому товариству, а також на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ», - в межах ціни позову в розмірі 1 852 806, 56 грн.

Ухвалою від 17.03.2025 позовну заяву прокурора прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/918/25, яку постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.04.2025, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив.

На виконання абзацу 3 частини сьомої статті 42 Господарського процесуального кодексу України суд цією ж ухвалою повідомив відповідача про передбачений частиною шостою статті 6 Господарського процесуального кодексу України обов`язок зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через вказану систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.

Протокольною ухвалою від 16.04.2025 відкладено підготовче судове засідання на 07.05.2025.

Протокольною ухвалою від 07.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.05.2025.

У судовому засіданні, яке відбулось 28.05.2025, прокурор просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник позивача підтримала позицію прокурора та просила задовольнити позовні вимоги.

Відповідач правом на подання до суду відзиву на позовну заяву не скористався, явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про розгляд справи повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвал суду на адресу реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ» (65039, Одеська обл., м. Одеса, пров. Середньофонтанський, буд. 3; код ЄДРПОУ 42033997).

Втім, судова кореспонденція поверталась на адресу суду з відмітками пошти "адресат відсутній за вказаною адресою" та "за закінченням терміну зберігання".

Згідно з ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1- 5 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).

Крім того, з аналізу змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21.

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21, від 30.08.2023 у справі № 910/10477/22).

Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин, або без повідомлення причин неявки.

З урахуванням вищевикладеного, суд виснував про можливість відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

28.05.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Одеської міської ради, господарський суд зазначає наступне.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

При цьому обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру?.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру?).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту? виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином? виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність? захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права? передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Господарський суд звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру? прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру?, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим?.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, 17.09.2024 на адресу Одеської міської ради та Управління капітального будівництва Одеської міської ради прокурор надіслав запити за № 52-10832вих-24 та № 52-10833вих-24 з вимогою про надання інформації щодо вжитих заходів претензійно-позовного характеру з метою стягнення з відповідача на користь місцевого бюджету коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту (т. 1, а.с. 105-113).

Листом від 23.09.2024 № 02-03/563 на запит прокурора Управління капітального будівництва Одеської міської ради повідомило, що до його компетенції не входять повноваження щодо здійснення позовної роботи зі стягнення коштів пайової участі та що такі дії вчиняються Юридичним департаментом Одеської міської ради. Також, Управління повідомило про направлення на адресу Юридичного департаменту Одеської міської ради всіх наявних документів для проведення позовної роботи (т. 1, а.с. 114-116).

При цьому, як свідчать матеріали справи, безпосередньо Одеська міська рада не надала відповіді на запит прокурора, як і не повідомила про направлення відповідного запиту за належністю.

20.02.2025 прокурор надіслав на адресу Юридичного департаменту Одеської міської ради запит № 52-2594вих-25 щодо інформації про відомі департаменту порушення вимог законодавства в частині несплати відповідачем коштів пайової участі до вводу об`єкта будівництва в експлуатацію, вжиті департаментом заходи щодо стягнення суми пайової участі або причини невжиття таких заходів (т. 1, а.с. 150-153).

Листом від 03.03.2025 № 28-пр/вих юридичний департамент повідомив прокурора, що Одеська міська рада не зверталася до суду в порядку господарського судочинства з позовною заявою до ТОВ «СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ» про стягнення пайової участі у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси (т.1, а.с. 155).

В порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор листом від 03.03.2025 № 52-3076вих-25 повідомив Одеську міську раду про підготовку та скерування до господарського суду позовної заяви про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів пайової участі при будівництві (т. 1, а.с. 156-158).

З огляду на таке, господарський суд доходить висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі та дотримання ним вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, суд встановив наступне.

Листом від 24.05.2024 № 040817-17/1446-2024 управління Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області повідомило керівника Одеської обласної прокуратури про те, що відповідно до п. 8.5 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби України на IV квартал 2023 року, управлінням Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Управління капітального будівництва Одеської міської ради за період з 01.01.2020 по 30.09.2023, за результатами якої встановлено порушення в частині своєчасності та повноти сплати пайової участі замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Одеси.

Зокрема, встановлено факт несплати з боку замовника будівництва «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: Одеська обл., м. Одеса, Приморський район, пров. Середньофонтанський, 3 (коригування)» - Товариством з обмеженою відповідальністю «СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ» пайової участі до вводу об`єкта будівництва в експлуатацію на користь Одеської міської ради.

Так, згідно даних Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 27.09.2019 № ОД112192701994, виданого Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (зі змінами від 03.11.2021 № ОД112192701994-1 та від 13.12.2021 № ОД112192701994-2) ТОВ «СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ» здійснювало будівництво об`єкта «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення та підземним паркінгом за адресою: Одеська обл., м. Одеса, Приморський район, пров. Середньофонтанський, 3 (коригування)».

18.01.2022 за реєстраційним номером АС01:0386-1208-4280-6428 сформовано Акт готовності об`єкта до експлуатації (т.1, а.с. 91-98).

Відповідно до Акта готовності об`єкта до експлуатації вказаний об`єкт будівництва має основні характеристики:

- характер будівництва - Нове будівництво;

- клас наслідків (відповідальності) - СС2;

- код об`єкта згідно з Державним класифікатором будівель та споруд - ДК 018-2000: 1122.1 Будинки багатоквартирні масової забудови;

- будівельні роботи виконано у строк: початок робіт - вересень 2019 р., закінчення робіт - січень 2022 р.

- за результатами технічної інвентаризації загальна площа квартир становить 3418 кв.м (за проектом - 3316,3 кв.м), загальна кількість квартир - 69, кількість надземних поверхів - 11, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 375,7 кв.м, площа забудови - 725,3 кв.м; загальна площа будівлі - 4676,2 кв.м (за проектом - 4865,1), житлова площа приміщень - 1635 кв.м;

- загальна площа приміщень за проектом - 4865,1 кв.м;

- кошторисна вартість будівництва - 35152,97 тис. гривень;

- інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою: кадастровий номер 5110137500:40:007:0034, договір оренди землі № 3445 від 28.12.2018;

Згідно з п. 12 вказаного Акта готовності об`єкта до експлуатації кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту відповідно до договору … (інформація щодо договору відсутня); водночас наявне посилання на п. 13 розд. І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ від 20.09.2019 та зазначено, що кошти не сплачуються.

На підставі Акта готовності об`єкта до експлуатації, 09.02.2022 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради було видано Сертифікат № ОД122220123962, згідно з яким управління засвідчило відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтвердило його готовність до експлуатації (т.1, а.с. 102-104).

Предметом позову є вимога прокурора, заявлена в інтересах держави в особі Одеської міської ради, про стягнення з відповідача 1 171 905,29 грн заборгованості зі сплати пайової участі замовника будівництва у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста, 572 251,20 грн інфляційних нарахувань та 108 650,07 грн 3% річних.

Здійснюючи аналіз обґрунтованості заявлених прокурором позовних вимог, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (далі - Закон № 3038-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Суд встановив, що відповідач 27.09.2019 отримав дозвіл на виконання будівельних робіт, а 09.02.2022 - сертифікат про відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтвердження його готовності до експлуатації.

Положеннями статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" № 3038-VI (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) встановлено наступне:

Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону.

Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками.

У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими з 01.01.2020 року було виключено статтю 40 Закону № 3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

За змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону № 3038-VI (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі № 643/21744/19, також зауважила, що:

"- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак, якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним;

- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 922/267/20 та від 23.03.2021 у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин;

- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов`язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена;

-зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;

- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України;

- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування".

Нормами статті 40 Закону № 3038-VI було визначено обов`язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, а також обов`язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).

При цьому частиною дев`ятою статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до Закону № 132-IX статтю 40 Закону № 3038-VI було виключено з 1 січня 2020 року.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Отже, у даному випадку, обов`язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX. При цьому відповідно до статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Одеською міською радою прийнято рішення від 11.12.2019 № 5445-VII "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 16 грудня 2015 року № 12-VII "Про утворення комісії з визначення пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста Одеси та затвердження Положення про неї".

При цьому господарський суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

- об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

- об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.

Враховуючи, що у цій справі будівництво об`єкта розпочате у 2019 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що усупереч вищезазначеним вимогам законодавства, відповідач до Одеської міської ради протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 року із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва не звернувся.

До того ж, листом Управління капітального будівництва Одеської міської ради за № 02-03/563 від 23.09.2024, адресованим окружній прокуратурі, повідомлено, що договір пайової участі замовників у розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси між виконавчим комітетом Одеської міської ради та ТОВ «СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ» не укладався.

Разом з тим, господарський суд зауважує, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Отже, господарський суд зазначає, що замовник будівництва (відповідач) зобов`язаний перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України. Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 та Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.

У матеріалах справи наявний здійснений управлінням Східного офісу Держаудитслужби розрахунок пайової участі для створення і розвитку інфраструктури міста Одеси замовників житлових об`єктів будівництва, розпочатих до 2020 року та введених в експлуатацію протягом періоду з 01.01.2020 по 30.09.2023 (т. 1, а.с. 63-66), згідно з яким розмір пайової участі відповідача у розвитку інфраструктури населеного пункту становить 1 171 905,29 грн.

Детальний розрахунок вказаної суми здійснено Управлінням капітального будівництва Одеської міської ради із застосуванням опосередкованої вартості 1 кв.м спорудження житла, яка згідно з наказом Міністерства розвитку громад на території України від 02.12.2019 № 286 для Одеської області складає 12 044,00 грн.

4 865,1 кв.м х 2% х 12 044,00 грн = 1 171 905,29 грн, де:

4 865,1 кв.м - загальна корисна площа об`єкта;

2% - розмір залучення коштів для об`єктів житлового призначення згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні»;

12 044,00 грн - опосередкована вартість 1 кв.м.

На запит окружної прокуратури № 52-10832вих-24 Управління капітального будівництва поінформувало, що на адресу ТОВ «СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ» надіслані листи № 02-05/468-09 від 19.06.2024 та № 02-05/600-юр від 18.07.2024 з вимогою сплатити розмір пайової участі щодо цього об`єкта будівництва, але вказані листи повернуто до Управління з позначкою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Враховуючи ті обставини, що відповідачем не було виконано свій обов`язок зі сплати органу місцевого самоврядування грошових коштів пайової участі, господарський суд доходить висновку, що позов прокурора у вказаній частині підлягає задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь Одеської міської ради грошових коштів пайової участі у сумі 1 171 905,29 грн.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

За приписами ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

В свою чергу невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості пайової участі) згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов`язання з боку відповідача.

З огляду на те, що відповідач свої зобов`язання в частині оплати вартості пайової участі не виконав у встановлений законом строк, то відповідно відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що, виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Враховуючи те, що відповідачем не були виконані зобов`язання щодо здійснення оплати пайового внеску, встановленні ст. 40 Закону України № 132-IX, суд вважає, що прокурором цілком правомірно нараховано 3% річних та інфляційні втрати.

Суд встановив, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування здійснено прокурором за період з 18.01.2022 (дата Акта готовності об`єкта до експлуатації) по 18.02.2025.

Суд перевірив розрахунок інфляційних втрат за відповідний період, встановивши при цьому його правильність та обґрунтованість (нарахування фактично здійснено із застосуванням сукупного індексу інфляції з лютого 2022 р. по січень 2025 р.).

Отже, позовні вимоги в частині стягнення 572 251,20 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Щодо запропонованого прокурором розрахунку 3% річних суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено, датою початку розрахунку є 18.01.2022 (дата Акта готовності об`єкта до експлуатації).

Втім, суд не погоджується із тим, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання відбулось саме з 18.01.2022, з огляду на наступне.

Дійсно, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов`язок відповідача щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Механізм прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначається Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2015 № 750) (далі - Порядок).

Згідно з абз. 2 п. 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об`єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.

Пунктом 11 Порядку передбачено, що датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Таким чином, відповідач був зобов`язаний перерахувати до місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту у строк до 09.02.2022 включно, тобто до дня видачі Сертифіката № ОД122220123962.

Враховуючи вказані обставини, суд здійснив власний розрахунок 3% річних за період з 10.02.2022 по 18.02.2025.

Розрахунок здійснюється за формулою:

Сума санкції = С x 3 x Д : 365 (366 у 2024 р.) : 100, де

С - сума заборгованості,

Д - кількість днів прострочення.

Період прострочення грошового зобов`язання:Кількість днів у періодіСумаз 10.02.2022 до 31.12.2023 1171905.29 x 3 x 690 : 365 : 10069066,461.48з 01.01.2024 до 31.12.2024 1171905.29 x 3 x 366 : 366 : 10036635,157.16з 01.01.2025 до 18.02.2025 1171905.29 x 3 x 49 : 365 : 100494,719.73Всього 3% річних 106 338,36 грн.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню на суму 106 338,36 грн.

За ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічну правову позицію викладено у Постанові ВС від 18.01.2021 по справі №915/646/18.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача 1 171 905,29 грн заборгованості, 106 338,36 грн 3% річних, 572 251,20 грн інфляційних втрат.

За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору у розмірі 29 269,54 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси Одеської області (65062, Одеська обл., м. Одеса, вул. Артура Савельєва, буд. 6) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, пл. Біржова, буд. 1; код ЄДРПОУ 26597691) до Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ» (65039, Одеська обл., м. Одеса, пров. Середньофонтанський, буд. 3; код ЄДРПОУ 42033997) про стягнення 1 852 806,56 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ» (65039, Одеська обл., м. Одеса, пров. Середньофонтанський, буд. 3; код ЄДРПОУ 42033997) на користь Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, пл. Біржова, буд. 1; код ЄДРПОУ 26597691) 1 171 905,29 грн заборгованості, 106 338,36 грн 3% річних, 572 251,20 грн інфляційних втрат.

3. У задоволенні решти позову - відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СЕРЕДНЬОФОНТАНСЬКИЙ» (65039, Одеська обл., м. Одеса, пров. Середньофонтанський, буд. 3; код ЄДРПОУ 42033997) 29 269,54 грн судових витрат на користь Одеської обласної прокуратури за такими реквізитами: отримувач коштів - Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3), код ЄДРПОУ отримувача - 03528552, рахунок отримувача - UA808201720343100002000000564, банк отримувача - ДКСУ у м. Києві, код банку отримувача - 820172, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 28 травня 2025 р. Повне рішення складено та підписано 06 червня 2025 р.

Суддя Р.В. Волков