Рішення від 06.06.2025 по справі 922/4806/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4806/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ", м. Дніпро до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини", м. Харків про стягнення 27 983,44 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРОІНВЕСТ" (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області 31 грудня 2024 року із позовною заявою до Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (надалі - Відповідач) про:

- стягнення загальної суми в розмірі 27 983,44 грн (де: - індекс інфляції у розмірі 20857,31 грн. та три проценти річних у розмірі 2661,87 грн, що нараховані на заборгованість стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 29.09.2020 року у справі № 922/2516/20; - індекс інфляції у розмірі 3965,05 грн та три проценти річних у розмірі 499,21 грн, що нараховані на заборгованість стягнену додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 20.10.2020 року у справі № 922/2516/20);

- в порядку ч.2 ст.625 ЦКУ та ч.10 ст.238 ГПКУ зобов`язати орган, що здійснюватиме примусове виконання:

- нарахувати Відповідачу інфляційні втрати, як це передбачено ч.2 ст. 625 ЦКУ, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 15.11.2024 року, по дату повного погашення боргу, за формулою: Сінф.втрат = Сп х Пс. Де: Сінф.втрат сума інфляційних втрат за період прострочки. Сп - загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на початок періоду. Пс індекс інфляційного розрахунку за весь період прострочки, розрахунок, якого здійснюється за формулою:

Пс = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІz - індекс інфляції за останній місяць прострочення, та стягувати ці інфляційні втрати з відповідача, якщо буде мати місце примусового виконання рішення. Розрахунок інфляційних втрат в Позові виконано станом на 15.11.2024 року;

- нараховувати Відповідачу 3% річних, як це передбачено ч.2 ст. 625 ЦКУ, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 30.12.2024 року, по дату повного погашення боргу, за формулою: Сума санкції = Ск x 3 % (ст.625 ЦКУ) x Д : 365 : 100, де Ск загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на кінець періоду, Д - кількість днів прострочення, та стягувати даний відсоток з Відповідача на користь Позивача, якщо буде мати місце примусове виконання рішення.

Розрахунок суми 3 % річних в позові виконано станом на 30.12.2024 р.

Також Позивач просить суд покласти на Відповідача суму судового збору у розмірі 3028 грн. та витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Ухвалою суду від 06.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №922/4806/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Згідно з вимогами ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з абз.1 ч.6 ст.6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до вимог п.2 ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відповідач - Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" належить до осіб, які в силу ст.6 ГПК України зобов`язані зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

Відтак, для надання можливості сторонам скористатися своїми процесуальними правами відповідно до ст. 167 та ст. 251 - 252 ГПК України, суд, з направив на адреси зареєстрованих Електронних кабінетів в підсистемі Електронний суд ЄСІТС сторін ухвалу суду про відкриття провадження у справі.

Судом встановлено, що Відповідачем було отримано ухвалу про відкриття провадження по справі № 922/4806/24, яка була направлена в його Електронний кабінет та доставлено 07.01.2025 о 14:51, про що свідчить Довідка про доставку електронного листа.

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.

Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).

Згідно з ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Проте, Господарський суд Харківської області продовжує здійснювати правосуддя.

Згідно з ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Наказом Голови Верховного Суду від 04.03.2022 також визначено, що запровадження воєнного стану на певній території є поважною причиною для поновлення процесуальних строків.

Отже, виходячи з нормативних актів, які були прийняті, режим роботи кожного конкретного суду визначається окремо, з урахуванням ситуації, що склалась у регіоні, суд у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів, оперативно приймає рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ при цьому уникаючи надмірного формалізму.

Також, суд звертає увагу на те, що розумність строків розгляду справи судом є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував на необхідність дотримання принципу розумності тривалості провадження.

Так, у рішення "Вергельський проти України" ЄСПЛ вказав, що розумність тривалості провадження має оцінюватися у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку рф, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, постійні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів міста Харкова та Харківської області (керованими боєприпасами, КАБ, С-300 та інш., що може повністю покривати місто Харків, будь-який район, навіть населені пункти Харківської області), постійні атаки дронів ("Шахеди", "Молнії", FPV-дрони різних модифікацій, неідентифікованих типів), що призводить до терору, перебої з електроенергією у зв`язку з пошкодженням обладнання, після масованих ракетних обстрілів росії (майже знищено всі основні енергетичні об`єкти, які живлять місто), пошкодження будівлі, де розміщений суд, а отже призвело до певних перебоїв у роботі, таким чином суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.

В ході розгляду даної справи Господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення всіх учасників процесу стосовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин викладених у вимогах сторони процесу.

Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Суд дійшов до обґрунтованого висновку, що Відповідач був обізнаний щодо наявності справи та вимог з якими Позивач звернувся щодо стягнення з першого.

Так, з боку Відповідача було подано до суду відзив (вх. №1847) у якому виклав свої заперечення проти позовних вимог обґрунтовуючи їх:

- законні підстави невиконання судового(их) рішення(нь), у відповідності до Наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України від 02.12.2024 №167, де АТ "Українські енергетичні машини" включено до переліку підприємств, які є боржниками у виконавчих провадженнях, вчинення виконавчих дій за якими зупиняється у період воєнного стану, а також на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об`єктів великої приватизації державної власності» від 16.01.2019 №36-р, АТ "Українські енергетичні машини" (орган управління Кабінет Міністрів України), включений до переліку об`єктів великої приватизації державної власності (розмір пакета акцій - 75,22407664%).

Крім того, АТ «Завод «Електроважмаш» також віднесений до переліку об`єктів великої приватизації державної власності, згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України №36-р від 16.01.2019. Спочатку правопопередник вказаного товариства ДП «Завод «Електроважмаш» з моменту набрання чинності Розпорядження №36-р, а потім й АТ «Завод «Електроважмаш» перебували постійно у переліку об`єктів великої приватизації державної власності.

- посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №903/2718/16-ц, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, вказує, що у Позивача відсутні підстави для стягнення річних та інфляційних витрат за даним позовом на будь-які суми, на які вони нараховані через відсутність вини Відповідача щодо невиконання рішень у справі №922/2516/20, яка є необхідною ознакою для застосування до боржника міри відповідальності, у тому числі таких як стягнення річних та інфляційних.

- враховувати наявність воєнного стану, форс-мажорних обставин, що має наслідком звільнення Відповідача від відповідальності за невиконання рішення від 29.09.2020 та додаткового рішення від 19.10.2020 у справі №922/2516/20, наявності отриманих пошкоджень, внаслідок неодноразових обстрілів рф, у загальному розмірі 577,8млн.грн. (з урахуванням того, що оцінка пошкодженого та знищеного майна повністю не закінчена й наразі триває).

- необґрунтованість розрахунків Позивача інфляційних витрат та річних, оскільки рішенням від 29.09.2020 у справі №922/2516/20 не було задоволених позовних вимог про стягнення суми основного зобов`язання за Договором №238-10/238 від 29.08.2018, оскільки вона була сплачена, хоча й несвоєчасно

Верховний Суд у своїх численних висновках виснував, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю.

Отже, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 та інші). Положення статей 3, 509, 625 ЦК України, передбачають нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, таким чином помилковим є твердження, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів (постанова Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13). Отже, нарахування інфляційних витрат та річних на суми за рішенням суду від 29.09.2020 є необґрунтованим та безпідставним ще й з вищезазначеної підстави.

Також Відповідач вважає, що річні та інфляційні витрати не можуть бути нараховані на суму витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вказані суми не є заборгованістю, яка утворилась внаслідок невиконання боржником зобов`язань за договорами, як це робить Позивач стосовно суми присудженій згідно додаткового рішення від 19.10.2020.

При цьому Відповідач надає до суду власний контррозрахунок річних за додатковим рішенням від 19.10.2020, посилаючись на те, що нарахування річних за додатковим рішенням від 19.10.2020 здійснено Позивачем з дати прийняття рішення з 19.10.2020. Разом з тим обов`язковими для виконання рішення стають лише, якщо вони набрали законної сили (ст. 18 ГПК України), тобто дата набрання законної сили додаткового рішення 09.11.2020.

- відповідно до п. 10.5. Договору №238-10/238 від 29.08.2018, за порушення строку оплати продукції, передбачених цим договором, Позивач має право вимагати оплати 1% річних та індексу інфляції.

- заявляє про зменшення суми витрат на правничу допомогу (відмову у задоволенні).

З боку Позивача подано до суду відповідь на відзив (вх. № 2522) стосовно доводів викладених Відповідачем у відзиві, з яким не погоджується та вважає їх необґрунтованими посилаючись на наступне.

Зупинення вчинення виконавчих дій (виконання судового рішення) не звільняє Відповідача від обов`язку добровільно виконати рішення суду. Обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

При цьому, відмова від добровільного виконання рішення призводить до відповідальності встановленої законом. Також вказує, що доводи Відповідача про застосування форс-мажорних обставин до відповідальності, що передбачена ст. 625 ЦК України, є необґрунтованими та спростовуються нормами права та правовими висновками Верховного Суду (постанова Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі №913/869/14, постанова Верховного Суду від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22).

Відповідач для розрахунку індексу інфляції бере суму боргу стягнену рішенням суду без врахування індексу інфляції, що стягнений тим же рішенням та застосовує один відсоток річних замість 3%. Посилання Відповідача є недоречним щодо розміру відсотків, який повинен застосовуватися для нарахування втрат від прострочення виконання грошового зобов`язання, посилаючись на умови договору, оскільки нарахування відсотків за цим позовом здійснюється за прострочення виконання грошових зобов`язань уже стягнутих за рішенням суду, а при цьому величина відсотків, що встановлена у розмірі три відсотки ст. 625 ЦКУ, фактично є мінімальною величиною, встановленою законом, міри особливої відповідальності, що носить компенсаційний характер.

Позивач посилається на те, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідач у своїх запереченнях на відповідь на відзив (вх. №2898) посилається на відсутність обов`язку виконувати зазначені судові рішення, обґрунтовуючи це законною підставою, як тимчасовим правом наданим Відповідачу. А також на безпідставність з боку Позивача нарахувувати інфляційних витрат та річні на суму витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідачем заявлено про зменшення розміру річних та інфляційних на 90% від належним чином обґрунтованих сум, визнаних судом, оскільки Відповідач є критично важливим підприємством для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Зазначене зменшення просить застосувати лише у разі, якщо суд не знайде підстав для повної відмови у задоволенні позовних вимог.

У своїх поясненнях (вх. №8323 та вх. №11476) Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на висновки Верховного Суду щодо належних та обґрунтованих дій щодо нарахування в зв`язку з простроченням грошового зобов`язання інфляційних втрат і трьох відсотків річних, як триваючим правопорушенням, яке виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Таким чином, у разі коли грошове зобов`язання, включаючи інфляційні втрати і три відсотки річних, що визначене судовим рішенням про стягнення з боржника коштів фактично не виконано (прострочено), або яке частково не виконано, кредитор вправі вимагати подальшого стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних втрат та трьох процентів річних за весь подальший період прострочення аж до повного виконання погашення такого простроченого грошового зобов`язання, в тому числі, і недоговірного яке виникло на підставі судового рішення. Тобто, оскільки нараховані за кожен день прострочення і не сплачені наступного дня, що слідує за днем прострочення, інфляційні втрати на суму боргу та три проценти річних автоматично теж стають простроченим грошовим зобов`язанням, то відповідно такі прострочені грошові зобов`язання теж підлягають захисту від інфляції та застосуванню до них плати за неправомірне користування ними боржником з моменту настання прострочення, відповідно до ст. 625 ЦК України.

При цьому к своїх поясненнях Позивач не зачіпаючи суті позовних вимог просить суд в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України зобов`язати орган, що здійснюватиме примусове виконання:

- нарахувати АТ "Українські енергетичні машини" інфляційні втрати, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦКУ, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 16.11.2024 року, по дату повного погашення боргу;

- нарахувати АТ "Українські енергетичні машини" 3 % річних, як це передбачено ч. 2 ст. 625 ЦКУ, за весь період прострочення оплати боргу, що не був врахований в рішенні суду, починаючи з 31.12.2024 року, по дату повного погашення боргу.

Також, Позивач посилається на нікчемність п.10.5 умов договору, якими встановлено ставку відповідальності нижчу, ніж передбачено законом, оскільки згідно з вимогами встановленими ч. 3 ст.614 ЦК України визначено, що «правочин, яким скасовується відповідальність чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, є нікчемним».

Позивач просить суд звернути увагу на те, що природа порушення зобов`язання, встановленого договором, і зобов`язання з виконання рішення суду є різною. Діючим законодавством не передбачено застосування умов договору в подальшому до сум, що нараховуються і стягуються з Боржника в зв`язку з невиконанням рішення суду, тобто в зв`язку з невиконанням вимог, встановлених саме законом.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Згідно з ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Таким чином, вбачається, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань. Судом враховано великий обсяг наданих учасниками справи доказів, правових обґрунтувань із зазначенням практики Верховного Суду, які прийняті до розгляду, не порушуючи принцип справедливості та об`єктивне вирішення справи.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

З`ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд установив такі обставини.

Приватне акціонерне товариство "Юнікон" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" 10397,69 грн., з яких: 509,55 грн. 1% річних; 9888,14 грн. втрат від інфляції. Також позивачем заявлені до стягнення судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.08.2020 відкрито провадження у справі; дану справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін, за наявними в справі матеріалами.

Рішенням господарського суду Харківської області від 29.09.2020 позов задоволено, та стягнуто з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" (адреса: 61089, м. Харків, пр.-т Московський, буд. 299; код ЄДРПОУ 00213121) на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" (адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, буд. 28-А; код ЄДРПОУ 23647276): 509,55 грн. 1% річних, 9888,14 грн. втрат від інфляції; 2102,00 грн. судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 заяву Приватного акціонерного товариства "Юнікон" (вх. № 23544 від 09.10.2020) задоволено частково та стягнуто з Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон": 2400,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Зазначені рішення та додаткове рішення у передбаченому Законом порядку набрали законної сили, в зв`язку з чим, на їх примусове виконання були видані відповідні накази.

01 серпня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" звернулось до Господарського суду Харківської області з заявою (вх. № 19322), в якій просить суд:

1) замінити сторону (стягувача) у виконавчому провадженні № 63706259, що об`єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 29.09.2020 у справі № 922/2516/20: з Приватного акціонерного товариства «Юнікон» (адреса: 49005, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, буд. 28А, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 23647276) на Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (адреса: 49044, Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Шевченко, д. 17, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 25532809);

2) замінити сторону (стягувача) у виконавчому провадженні № 66265856, що об`єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 09.11.2020 у справі № 922/2516/20: зПриватного акціонерного товариства «Юнікон» (адреса: 49005, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, буд. 28А, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 23647276) на Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (адреса: 49044, Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Шевченко, д. 17, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 25532809);

3) замінити сторону (боржника) у виконавчому провадженні № 63706259, що об`єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 29.09.2020 у справі № 922/2516/20: з Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» (код ЄДРПОУ 00213121, адреса: 61089, м.Харків, просп. Героїв Харкова, буд. 299) на Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини» (АТ «Укренергомашини») (код ЄДРПОУ 05762269, адреса: 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199);

4) замінити сторону (боржника) у виконавчому провадженні № 66265856, що об`єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 09.11.2020 у справі № 922/2516/20: з Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» (код ЄДРПОУ 00213121, адреса: 61089, м.Харків, просп. Героїв Харкова, буд. 299) на Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини» (АТ «Укренергомашини») (код ЄДРПОУ 05762269, адреса: 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199).

12 серпня 2024 року судом (суддя Байбак О.І.) постановлено ухвалу у справі №922/2516/20, якою:

"1. Задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (вх. № 19322 від 01.08.2024) про заміну сторони у виконавчому провадженні.

2. Замінити сторону (стягувача) у виконавчому провадженні № 63706259, що об`єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 29.09.2020 у справі № 922/2516/20: з Приватного акціонерного товариства «Юнікон» (адреса: 49005, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, буд. 28А, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 23647276) на Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (адреса: 49044, Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Шевченко, д. 17, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 25532809);

3. Замінити сторону (стягувача) у виконавчому провадженні № 66265856, що об`єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 09.11.2020 у справі № 922/2516/20: зПриватного акціонерного товариства «Юнікон» (адреса: 49005, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Олеся Гончара, буд. 28А, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 23647276) на Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (адреса: 49044, Україна, м. Дніпропетровськ, вул. Шевченко, д. 17, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 25532809);

4. Замінити сторону (боржника) у виконавчому провадженні № 63706259, що об`єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 29.09.2020 у справі № 922/2516/20: з Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» (код ЄДРПОУ 00213121, адреса: 61089, м.Харків, просп. Героїв Харкова, буд. 299) на Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини» (АТ «Укренергомашини») (код ЄДРПОУ 05762269, адреса: 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199);

5. Замінити сторону (боржника) у виконавчому провадженні № 66265856, що об`єднане у зведене виконавче провадження № 62856266 з виконання наказу Господарського суду Харківської області від 09.11.2020 у справі № 922/2516/20: з Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» (код ЄДРПОУ 00213121, адреса: 61089, м.Харків, просп. Героїв Харкова, буд. 299) на Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини» (АТ «Укренергомашини») (код ЄДРПОУ 05762269, адреса: 61037, м. Харків, просп. Героїв Харкова, 199).".

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (Позивач) звертаючись до Господарського суду Харківської області 31 грудня 2024 року з позовом про стягнення Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (Відповідач) - стягнення загальної суми в розмірі 27 983,44 грн (де: - індекс інфляції у розмірі 20857,31 грн. та три проценти річних у розмірі 2661,87 грн, що нараховані на заборгованість стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 29.09.2020 року у справі № 922/2516/20; - індекс інфляції у розмірі 3965,05 грн та три проценти річних у розмірі 499,21 грн, що нараховані на заборгованість стягнену додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 20.10.2020 року у справі № 922/2516/20), обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що з боку Відповідача - АТ "Українські енергетичні машини", станом на день звернення з позовом, не виконано своїх обов`язків щодо погашення визначеної судовими рішенням (рішення Господарського суду Харківської області від 29.09.2020 та додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі №922/2516/20) заборгованості .

Вказані обставини, на думку Позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, що є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду, зокрема в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та 30.08.2022 у справі №904/1427/21).

Відповідно до висновків щодо застосування ст. 75 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 у справі №914/554/19, преюдицію утворюють лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що відображується в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивостей преюдиціальності. Також преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Важливим видається те, що обставини, встановлені у першій справі, що є преюдиціальною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факту. Питання факту це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

Таким чином, суд ухвалює зазначене рішення з дотриманням норми процесуального права (ч. 4 ст. 75 ГПК України), з дотриманням правил про преюдицію, щодо висновків суду в частині врахування обставин, встановлених господарським судом у справі №922/2516/20 стосовно неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором № 238-10/238 від 29.08.2018 року, укладеним між Приватним акціонерним товариством "Юнікон" та Державним підприємством "Завод "Електроважмаш".

В зазначеному рішенні судом за порушення строку оплати продукції та на підставі п. 10.5 договору було стягнуто 1% річних, а також індекс інфляційних витрат.

З матеріалів справи вбачається та не оспорюються Відповідачем, що рішенням Господарського суду Харківської області від 29.09.2020 у справі № 922/2516/20 та додаткове рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 у справі № 922/2516/20 невиконанні, заборгованість не сплачена.

Статтями 15,16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами ст. 604 ЦК України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18).

Таким чином, звертаючись з новим позовом у Позивача (ТОВ "Євроінвест") у справі №922/4860/24 не виникає підстав нового грошового зобов`язання у спірних правовідносинах, а лише підтверджує факт порушення Відповідачем грошового зобов`язання, яке виникло перед новим кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю "Євроінвест", а отже заявлені позовні вимоги в частині стягнення з АТ "Українські енергетичні машини" трьох процентів річних у розмірі 2661,87 грн, що нараховані на заборгованість стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 29.09.2020 року у справі № 922/2516/20 не можуть трансформуватися, як нове грошове зобов`язання.

Суд зазначає, що у справі №922/2516/20 встановлені підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, у розумінні п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України, тобто договірні відносини.

При цьому, Позивач звертаючись з новим позовом також посилається і на позадоговірні відносини, які виникли з рішення суду (ч. 5 ст. 11 ЦК України).

Суд звертає увагу Позивача, що встановлені в рішенні суду від 29.09.2020 у справі №922/2516/20 грошові зобов`язання за договором №238-10/23 не припинились після ухвалення рішення, а отже передбачені проценти річних регулюється п. 10.5 Договору, тобто 1% річних.

З зазначених вище обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "Євроінвест" щодо стягнення з АТ "Українські енергетичні машини" у вигляді трьох процентів річних у розмірі 2661,87 грн, що нараховані на заборгованість стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 29.09.2020 року у справі № 922/2516/20, а отже відмовляє в цій частині.

Водночас, за встановлених у цій справі обставин нарахування 3% річних та інфляційних втрат на встановлену додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 року у справі № 922/2516/20 індекс інфляції у розмірі 3965,05 грн та три проценти річних у розмірі 499,21 грн, не відповідає, а ні договірним зобов`язанням, а ні принципу заборони подвійної цивільно-правової відповідальності та суперечить положенням ст. 550 ЦК України про заборону нарахування процентів на неустойку (такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15.11.2019 у справі №905/1753/18.

Однією з підстав припинення зобов`язання, в тому числі грошового, є його виконання, проведене належним чином (ст. 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.

За змістом цієї норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладеного Верховним Судом у постанові від 15.11.2019 у справі №905/1753/18, стосовно того, що грошове зобов`язання виникло після ухвалення судового рішення (додаткового) та не припинилося в наслідок невиконання з боку Відповідача, нарахування 3% річних та інфляційних, згідно зі ст. 625 ЦК України, належить здійснювати на суму стягнуту цим додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 року у справі № 922/2516/20, до її повної сплати боржником.

Господарським кодексом України в главі 24 визначені загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 ГК України).

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №№703/2718/16-ц та 646/14523/15-ц.

Звертаючись з вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1, 3 ст. 202 ГК України передбачено, що господарське зобов`язання припиняється, між іншим, виконанням, проведеним належним чином.

До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як вже було зазначено судом вище, за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.

Щодо нарахування 3% річних на заборгованість стягнення по рішенню Господарського суду Харківської області від 29.09.2020 року у справі № 922/2516/20, суд не бере до уваги, оскільки в цій частині було відмовлено з вищевикладених підстав.

Таким чином, суд перевіривши надані Позивачем інфляційні втрати на заборгованість стягнення по рішенню Господарського суду Харківської області від 29.09.2020 року у справі № 922/2516/20 та розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат на додаткове рішення Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 року у справі № 922/2516/20, вважає їх обґрунтованими та вірно визначеними.

Наданий Відповідачем контррозрахунок є неправильним, а тому судом не приймається.

Щодо клопотання Відповідача про зменшення річних та збитків від інфляції, суд зазначає, що положення ст. 233 ГК України передбачають зменшення саме штрафних санкцій.

Відповідальність, передбачена положеннями ст. 625 ЦК України у вигляді обов`язку боржника сплатити інфляційні та 3 % річних не є штрафною санкцією, а є мірою відповідальності, що носить компенсаторний характер і пов`язаний особливою природою грошей, що мають властивість знецінюватись. На відміну від штрафних санкцій метою яких є збагачення кредитора, інфляційні та відсотки річних будучи акцесорними до основного зобов`язання у свої природі є особливого роду збитками, (сателітні), що не вимагають доведення та існують в силу змісту грошового зобов`язання, завданням яких є відновлення майнових прав кредитора.

Заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, передбачені ст. 625 ЦК України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 Цивільного кодексу України.

Отже, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання Відповідача про зменшення річних та збитків від інфляції.

Щодо клопотання Позивача про застосування положень частини 10 статті 238 ГПК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 10 статті 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що остання передбачає право, а не обов`язок суду зазначити про нарахування відсотків або пені у рішенні про стягнення боргу, і таке право надано суду для нарахування відсотків, або для нарахування пені, тобто за вибором позивача один з видів відповідальності.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до приписів статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Застосування частини 10 статті 238 ГПК України у даному випадку сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач буде позбавлений необхідності повторно звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих відсотків за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.

При цьому суд звертає увагу, що не підлягають задоволенню вимоги Позивача про зазначення в рішенні про нарахування інфляційних втрат до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, яке регулює таке нарахування, оскільки імперативною частиною 10 статті 238 ГПК України не передбачено право суду зазначати в рішенні про нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу.

Суд зазначає, що індекс інфляції за своєю економічною суттю є показником, що характеризує зміни загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а отже не підпадає під дію частини 10 статті 238 ГПК України, на що звертає увагу Північний апеляційний господарський суд у постанові від 13.09.2023 по справі №911/952/22.

За приписами частини 11, 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Разом з цим, як зазначив Верховний Суд у постанові від 22.07.2021 у справі №910/18389/20, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, враховуючи вищенаведений висновок Верховного суду, заявлення у позові про здійснення подальшого нарахування 3% річних лише на частину заборгованості є правом позивача, яке він здійснює на власний розсуд, що не суперечить положенням ГПК України.

Враховуючи викладене, наявні правові підстави для зазначення у рішенні суду про проведення нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду трьох процентів річних у розмірі 499,21 грн, що нараховані на заборгованість стягнення додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 року у справі № 922/2516/20, за період починаючи з 31.12.2024 року за формулою: Сума санкції = С x 3% (ст.625 ЦКУ) x Д : 365 : 100, де С = Сп х Пс загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на кінець обчислюємого періоду, Д - кількість днів прострочення, до моменту виконання цього рішення.

В іншій частині клопотання Позивача про застосування положень частини 10 статті 238 ГПК України - відмовити.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн.

Частиною 2статті 126 ГПК Українипередбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до ч. 4ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, згідно із приписами ч. 5 ст. 129 ГПК України, суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вказаних статей суд дійшов висновку про те, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, а також виходити з принципів розумності з врахуванням витраченого адвокатом часу за для надання такої допомоги.

Відшкодування витрат, пов`язаних з оплатою ними послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Відповідно до ч. 8ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015р., п.п.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009р., п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006р., п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004р. та п.268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Суд також враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, де зазначено, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати: консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

За змістом пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015 p., "Гімадуліна та інші проти України" від 10.12.2009 р., "Двойних проти України" від 12.10.2006 p., "Меріт проти України" від 30.03.2004 p., "East/West Jinnee Limited" проти України" від 23.01.2014 p. ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Дослідивши матеріали справи суд констатує, що правовідносини між Позивачем та Адвокатом Колодочка Григорієм Вікторовичем на момент розгляду справи Господарським судом Харківської області підтверджуються довіреністю №1 02.01.2025р.

В силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Відповідно до положень частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених вище положень статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 ГПК України, суд і ухвалює рішення в цій частині.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33-34, 37 додаткової постанови від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, зокрема, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що: - не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21); - при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц); - суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 15 та 2 ГПК України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У контексті наведеного вище, суд наголошує на тому, що подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.

Вирішенні питання щодо витрат Позивача на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн., суд, керуючись правилами, встановленими у частині п`ятій статті 129 ГПК України прийшов до висновку не покладати всі витрати Позивача в заявленій сумі.

Суд вважає задоцільне звернути увагу на висновки щодо статті 59 Конституції України, які викладені в:

- Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009:

"Системний аналіз статті 59 Конституції України, Закону України „Про адвокатуру дає підстави для висновку, що положення частини другої цієї статті „для ... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура є однією з конституційних гарантій, яка надає свідку під час допиту в органах дізнання, досудового слідства чи особі у разі дачі пояснень в державних органах право вільно отримувати правову допомогу адвоката. У такий спосіб держава бере на себе обов`язок забезпечувати можливість надання кваліфікованої правової допомоги особам у правовідносинах з державними органами. Зазначене не виключає і права на отримання особою такої допомоги від інших суб`єктів, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень."

(абзац третій пункту 5 мотивувальної частини)

"Положення частини першої статті 59 Конституції України „кожен має право на правову допомогу треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує."

(пункт 1 резолютивної частини)

- Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства-фірми „Максима щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013 (абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини):

"Отже, аналіз законодавчих засад надання правової допомоги та порядку відшкодування судових витрат на таку допомогу дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що законодавець застосовує диференційований підхід до визначення суб`єктів надання правової допомоги та до порядку відшкодування судових витрат на таку допомогу.".

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне додатково звернутися до практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" Європейський суд з прав людини у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

З огляду на зазначене, стягнення за надану правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн., не узгоджується з критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру і пропорційності, так як ці витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника Позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату. Тобто не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони дійсно понесені Позивачем (справедлива сатисфакція).

У вирішенні спірного питання чи є розмір витрат Позивача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема, суб`єктний склад, характер спірних правовідносин, висновки Верховного Суду щодо застосування положень частин п`ятої - сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України та критерії Європейського суду з прав людини (відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір).

Також, суд враховує, зокрема, таки критерії як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати Позивачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що заявлені до стягнення.

На підставі наведеного вище, суд дійшов висновку, що витрати Позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, визначені як фактично надані послуги на підготовку для подання до суду позовної заяви та додаткiв до неї, пiдготовку підлягають лише частковому покладенню на Відповідача. Зокрема, керуючись критеріями обґрунтованості, пропорційності та розумності, суд вважає, що розмір таких витрат має становить 5 000,00 грн.

Виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням поданого заперечення з боку Відповідача та подання заяви про зменшення розміру адвокатських витрат, суд дійшов висновку, що заява Позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню в розмірі 5 000,00 грн.

Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який наразі продовжено.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до вимог частини 6 статті 233 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів.

Згідно з ст.26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; "ТОВ "Фріда" проти України", заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Критерій розумності строку розгляду справи визначений у листі Верховного Суду України від 25 січня 2006 року №1-5/45 "Щодо перевищення розумних строків розгляду справ", в якому зазначено, що критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає в разі нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при переданні або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів для дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторного направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі "Штеґмюллер проти Авторії"). Таким чином, у кожній справі постає питання оцінки, що залежатиме від конкретних обставин.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах "Савенкова проти України", no. 4469/07, від 02 травня 2013 року, "Папазова та інші проти України", no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15 березня 2012 року).

У статті 6 Конвенції закріплений принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ашингдейн проти Великої Британії").

В даному випадку, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Харкові, де розташований Господарський суд Харківської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Харкові періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

Оповіщення про загрозу або виникнення таких надзвичайних ситуацій здійснюється через системи оповіщення різних рівнів, електронні комунікаційні мережі загального користування тощо, відповідно до статті 30 Кодексу цивільного захисту України, Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв`язку у сфері цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 № 733, зокрема шляхом уривчастого звукового попереджувального сигналу "Увага всім" та трансляції відповідного повідомлення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації (далі - сигнал "повітряна тривога").

Чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту. Зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки (рішення Ради суддів України від 05.08.2022 № 23).

Відповідно до наведених приписів судами запроваджено локальні заходи (план, порядок дій, розпорядження) щодо інформування про сигнал "повітряна тривога" та реагування задля збереження життя і здоров`я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, зокрема для їх негайного переходу до укриття.

Враховуючи наведене, при вирішенні питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, у якій на початок судового засідання оголошено сигнал "повітряна тривога" господарський суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров`я людини, а обов`язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та виходити з того, що відсутній учасник справи не з`явився в судове засідання з об`єктивних і поважних причин, за відсутності клопотання про розгляд справи за його відсутності.

При цьому обставини оголошення сигналу "повітряна тривога" у певному регіоні слід вважати загальновідомими, тобто такими що не потребують доказування. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі №910/2116/21 (910/12050/21).

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 199, код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченко, 17, код ЄДРПОУ 25532809) індекс інфляції у розмірі 20 857,31 грн, що нараховано на заборгованість стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 29.09.2020 року у справі № 922/2516/20.

2.1. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

2.2. В частині позовних вимог щодо стягнення трьох процентів річних у розмірі 2661,87 грн, що нараховано на заборгованість стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 29.09.2020 року у справі № 922/2516/20 - відмовити.

2.3. В клопотанні Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" про застосування положень частини 10 статті 238 ГПК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, на заборгованість стягнену рішенням Господарського суду Харківської області від 29.09.2020 року у справі № 922/2516/20 - відмовити.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 199, код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченко, 17, код ЄДРПОУ 25532809) загальну суму у розмірі 4464,26 грн (де: індекс інфляції у розмірі 3965,05 грн та трьох процентів річних у розмірі 499,21 грн), що нараховано на заборгованість стягнену додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 ро у справі № 922/2516/20.

3.1. Органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2025 у справі №922/4806/24 здійснювати нарахування до стягнення з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 199, код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченко, 17, код ЄДРПОУ 25532809) трьох процентів річних у розмірі 499,21 грн, що нараховані на заборгованість стягнення додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 року у справі № 922/2516/20, за період починаючи з 31.12.2024 року за формулою: Сума санкції = С x 3% (ст.625 ЦКУ) x Д : 365 : 100, де С = Сп х Пс загальна сума грошової заборгованості разом з інфляційними втратами на кінець обчислюємого періоду, Д - кількість днів прострочення, до моменту виконання цього рішення.

3.2. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.3. В іншій частині клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" про застосування положень частини 10 статті 238 ГПК України щодо нарахування інфляційних втрат на заборгованість стягнену додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 19.10.2020 ро у справі № 922/2516/20- відмовити.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (61037, м. Харків, пр. Героїв Харкова, 199, код ЄДРПОУ 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвест" (49044, м. Дніпро, вул. Шевченко, 17, код ЄДРПОУ 25532809) суму судового збору у розмірі 2739,97 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

4.1. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "06" червня 2025 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду з урахуванням положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

СуддяІ.П. Жигалкін