Постанова від 20.05.2025 по справі 925/762/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2025 р. Справа№ 925/762/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Гончарова С.А.

Сибіги О.М.

за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 20.05.2025,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "Широкий берег" на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.01.2025 (повний текст рішення складено 03.02.2025) та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.02.2025 (повний текст додаткового рішення складено 13.02.2025)

у справі №925/762/24 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Фермерського господарства "Широкий берег"

до Маньківської селищної ради

треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1) Черкаська обласна військова адміністрація

2)Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної військової адміністрації

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Дзендзелівське"

за участю Черкаської обласної прокуратури

про визнання договору оренди землі укладеним

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Фермерське господарство «Широкий берег» звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Маньківської селищної ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Черкаська обласна військова адміністрація, Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної військової адміністрації, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дзендзелівське", в якому просив визнати укладеним між Маньківської селищною радою та фермерським господарством "Широкий берег" договору оренди землі для поновлення орендних відносин щодо ділянки із кадастровим № 7123155100:03:001:0327, в редакції, запропонованій позивачем.

В обґрунтування позову, зокрема, вказано, що у грудні 2023 року звернення позивача про поновлення договору оренди не було розглянуто комісією з питань земельних відносин та депутатами, що і спричинило виникнення спору.

Нормативно в обгрунтування позову позивач посилається на ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Короткий зміст заперечень на позов

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивач не має права на поновлення договору, а об`єкт оренди поділено на кілька земельних ділянок. В ході розгляду справи щодо частини новостворених земельних ділянок Маньківською селищною радою проведено земельні торги і договори оренди вже укладено із третьою особою по справі ТОВ "Дзензелівське".

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 27.01.2025 у позові відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що з огляду на встановлені судом обставини неправомірного набуття (поза конкурсними процедурами) ФГ "Широкий берег" прав оренди на земельну ділянку із кадастровим № 7123155100:03:001:0327 площею 12,8 га; недотримання процедури поновлення договору (до заяви не додано проект додаткової угоди); зміною у запропонованому проекті договору (доданому до позову) істотних умов договору, які не узгоджені із Орендодавцем; неналежністю відповідача у спорі стосовно частини ділянок, на яких розташована пам`ятка археології, неналежністю позивача ФГ "Широкий берег" - з цим господарством, як із Орендарем, договір оренди землі від 14.02.2014 року поновленим бути не може.

Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Додатковим рішенням Господарського суду Черкаської області від 13.02.2025 заяву Маньківської селищної ради від 31.01.2025 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково: стягнуто з Фермерського Господарства "Широкий берег" на користь Маньківської селищної ради - 15 000,00 грн. витрат на послуги професійної правничої допомоги адвоката. В решті вимог відмовлено.

Додаткове рішення мотивоване тим, що врахувавши характер спору, складності справи, обсягу наданих відповідачу по справі адвокатом послуг, а також розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку , що витрати по їх оплаті підлягають відшкодуванню за рахунок позивача в розмірі 15 000,000 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Фермерське господарство "Широкий берег" звернулося 25.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі "Електронний суд" 24.02.2025, у якій просив суд скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 27.01.2025 у справі № 925/762/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Також, скаржник просив скасувати і додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.02.2025 у справі №925/762/24.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні рішення та додаткового рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення та додаткове рішення суду першої інстанції ухвалені при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги в частині оскарження рішення суду першої інстанції зводяться до того, що:

- ОСОБА_1 отримав спірну земельну ділянку до набрання чинності Законом України від 18.02.2016 № 1012-VIII «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів», тобто у період, коли законодавством допускалося надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів;

- у рамках даної господарської справи неможливо встановити недійсним договір оренди землі від 14 лютого 2014 року оскільки жодна із сторін не заявляла таку позовну вимогу а нікчемність правочину суд не встановив;

- Маньківська селищна рада фактично взагалі не розглянула заяву позивача від 08.11.2023, жодних заперечень щодо умов договору не висловила, будь яких зауважень щодо проекту договору не надала та свої умов щодо договору оренди землі не надала;

- лист Маньківської селищної ради за вих. № 172 від 25.12.2023 р. у якому Маньківська селищна рада повідомила, що згідно протоколу № 19 від 15 грудня 2023 року засідання постійної комісії із питань земельних відносин, містобудування, екології та охорони навколишнього природнього середовища Маньківської селищної ради VIII скликання, який зареєстрований 19.12.2023 року № 4518/02-16 переважна більшість членів комісії при розгляді заяви від 08 листопада 2023 року за вих. № 10 утрималися від голосування, тому вона на чергову сесію Маньківської селищної ради не виносилася - не є обґрунтованою відмовою орендодавця у поновленні договору оренди землі в розумінні чинного законодавства України;

- позиція щодо відсутності у відповідача наданого Проєкту договору оренди землі - нічим не підтверджена;

- ФГ «Широкий Берег» здійснило усі дії щодо збереження наявної пам`ятки археології;

- Фермерське Господарство «Широкий Берег» дотрималося процедури поновлення договору оренди на новий строк, завчасно повідомило орендодавця про намір продовжити орендні правовідносини з додаванням проекту відповідного договору, орендар продовжує належним чином користуватися орендованою земельною ділянкою та сплачувати орендну плату, проте Маньківська селищна рада не прийняла рішення про поновлення договору оренди або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору у строки, встановлені законом.

Стосовно незаконності додаткового рішення, скаржник наголошував на тому, що у випадку задоволення апеляційної скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.01.2025 у справі № 925/762/24, та задоволення позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу, понесені відповідачем, покладаються на нього відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Короткий зміст заперечень проти апеляційної скарги

28.04.2025 через підсистему «Електронний суд» від Черкаської обласної прокуратури надійшли пояснення щодо апеляційної скарги Фермерського Господарства "Широкий берег", в яких наголошено на тому, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне:

- ефективним способом захисту у спірних правовідносинах є вимоги про поновлення орендних правовідносин щодо новостворених земельних ділянок;

- позивачем невірно визначено відповідача у цій справі Маньківську селищну раду, оскільки частина спірної земельної ділянки є землею історико-культурного призначення та її розпорядником є Черкаська обласна державна (військова) адміністрація в силу закону;

- судом першої інстанції, аналізуючи умови проєкту спірного договору, зазначено про відсутність у ньому дати укладення договору, а пункт 8 Договору не містить конкретних умов (кінцевої дати) за якими можна визначити точну тривалість нового 10 річного періоду строку дії договору оренди, що суперечить ст. 180 ГК України, ст. 631 ЦК України;

- Маньківська селищна рада має законне право не погоджуватися на поновлення спірного договору оренди з ФГ «Широкий берег» з огляду на отримання ним вдруге земельної ділянки за кадастровим номером 7123155100:03:001:0327 у користування у позаконкурентний спосіб, тому господарство не вправі домагатися поновлення цього договору на свою користь, як належний орендар за процедурами, які передбачені законом виключно для набуття першої земельної ділянки на пільгових умовах для створення фермерського господарства;

- позивач у проекті договору, який складає предмет спору, змінив первісні умови які були у договорі від 14.02.2014 року, зокрема: сторонами договору позивач визначає Маньківську селищну раду (як орендодавець і новий власник та розпорядник землями) та ФГ «Широкий берег» замість первісного орендаря - фізичної особи;

- з моменту, коли фізична особа створила фермерське господарство, у правовідносинах користування земельною ділянкою відбувається фактична зміна орендаря й обов`язки землекористувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 483/1863/17);

- судом першої інстанції правомірно взято до уваги доводи Маньківської селищної ради, що позивач не може бути стороною нового договору, оскільки його співзасновником було порушено порядок набуття спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства;

- позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не спростовано доводи відповідача, що після отримання земельної ділянки за кадастровим номером 7123155100:03:001:0327 площею 12,8 га для ведення фермерського господарства, ОСОБА_1 нове фермерське господарство не створив, чим порушив наведені вимоги чинного законодавства;

- суд правомірно відхилив заперечення позивача про те, що законом прямо не передбачено обов`язок фізичної особи після отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства заснувати нове господарство, якщо в цієї особи вже є раніше створене нею господарство, а вирішальним у даному випадку є висновок про те, що пільгове безоплатне отримання земельної ділянки для створення фермерського господарства особа може використати лише один раз;

- ФГ «Широкий берег» подавши у даній справі позов від свого імені та у власних інтересах про поновлення саме з ним договору оренди землі від 14.02.2014, підтверджує той факт, що вказана ділянка була передана йому іншим співзасновником господарства, як орендарем, у користування своєму фермерському господарству, а тому у позивача відсутнє право подальшого отримання ФГ «Широкий берег» наступних земельних ділянок у позаконкурентний спосіб від своїх засновників, учасників чи інших осіб (які отримували ці ділянки на свою користь і виступають в цих договорах орендарями) та вважати себе законним користувачем таких земельних ділянок;

- засновник ФГ «Широкий Берег» вже використав своє право на пільгове отримання в оренду земельної ділянки без проведення земельних торгів для створення фермерського господарства, яка в даний час має кадастровий номер 7123155100:02:001:0420 і передана в оренду на 49 років, а отже, після створення у 2007 році ФГ «Широкий берег» на базі земельної ділянки за кадастровим номером 7123155100:02:001:0420, отримання у користування всіх наступних земельних ділянок цим господарством слід вважати таким, що здійснено у позаконкурентний спосіб.

Від інших учасників спору відзиви на апеляційну скаргу не надходили, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 925/762/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2025 апеляційну скаргу Фермерського господарства "Широкий берег" на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.02.2025 у справі №920/164/21 залишено без руху, запропоновано апелянту усунути недоліки, надавши:

- докази, що підтверджують сплату судового збору у встановленому законодавством розмірі, а саме 4542,00 грн;

- приведену апеляційну скаргу у відповідність до вимог ст. 258 ГПК України, зазначивши третю особу на стороні відповідача (Товариство з обмеженою відповідальністю "Дзендзелівське" та надати відповідні докази надсилання такої копії апеляційної скарги разом з доданими до неї документами вказаній особі;

- зазначивши, у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин).

12.03.2025 на виконання ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху від представника Фермерського господарства "Широкий берег" на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла заява, сформована в системі "Електронний суд" 11.03.2025, про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено примірник апеляційної скарги з зазначенням третьої особи (ТОВ "Дзензелівське") та доказами її направлення Товариству та докази сплати судового збору. Також апелянтом було зазначено, у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість оскаржуваного додаткового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства "Широкий берег" на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.02.2025 у справі №925/762/24, розгляд справи призначено на 02.04.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2025 клопотання Маньківської селищної ради про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025 розгляд справи відкладено до 20.05.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025 заяву Фермерського господарства "Широкий берег" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

Відповідно до статті 64 Конституції України, права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав, в умовах запровадженого воєнного стану.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 20.05.2025 з`явились представник скаржника - ФГ «Широкий берег» та прокурор.

Інші учасники справи своїх представників в судове засідання не направили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

В свою чергу, від Маньківської селищної ради через систему «Електронний суд» надійшла заява про розгляд справи без участі представника, в якій також зазначено, що Маньківська селищна рада просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ФГ «Широкий берег».

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників обов`язковою не визнавалась, у зв`язку з чим неявка представників інших учасників справи в судове засідання - не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Представник скаржника в судовому засіданні 20.05.2025 підтримав вимоги викладені у апеляційній скарзі, просив скасувати скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 27.01.2025 у справі № 925/762/24 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Також, представник скаржника просив скасувати і додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.02.2025 у справі №925/762/24.

В судовому засіданні 20.05.2025 прокурор заперечував проти вимог, викладених у апеляційній скарзі, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на правомірність висновків суду першої інстанції про відмову у позові, з підстав, викладених у оскаржуваному рішенні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи і що перевірено судом апеляційної інстанції, 14.02.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Черкаській області (Орендодавець) та громадянином ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди землі (а.с. 14-19, том 1), у відповідності до якого Орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, яка знаходиться (розташована) за межами населеного пункту, в адміністративних межах Маньківської селищної ради Маньківського району Черкаської області (п. 1. договору).

В оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності з кадастровим номером 7123155100:03:001:0327 площею 12,8000 га, вид угідь - рілля, розташована за межами населеного пункту, в адміністративних межах Маньківської селищної ради Маньківського району Черкаської області (п. 2 договору).

Земельна ділянка передається в оренду без будівель та споруд (п.4 договору).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 339 993,60 грн. з урахуванням коефіцієнта індексації 3,2 станом на 2014 рік (п. 5 договору).

Договір оренди укладено терміном на 10 (десять) років та діє до 14.02.2024. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію ( п. 8. договору).

В оренду передається земельна ділянка сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства (п. 14 договору).

Земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства (п. 15 договору).

Зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку ( п. 34 договору).

Перехід права власності на орендовану земельну ділянку (ділянку, частину земельної ділянки) до другої особи, не є підставою для зміни або розірвання договору (п. 38 договору).

Договір оренди землі набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п.41 договору).

Договір оренди землі зареєстровано 22.07.2014 державним реєстратором Маньківського районного управління юстиції Діденко В.В., номер запису про речове право - 6420967, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 21-22, том 1).

За твердженням позивача, між сторонами будь - які додаткові угоди до договору оренди землі від 14 лютого 2014 року не укладалися.

Згідно із виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Фермерське господарство "Широкий Берег" зареєстроване як суб`єкт господарювання 28.02.2007, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесені відомості за № 10111020000000337 (а.с. 171 том 1).

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство", фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

В ч. 1 ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство" вказано, що землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування.

Позивач наголошував, що після укладення громадянином договору оренди земельної ділянки державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства та створення цим громадянином фермерського господарства права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі переходять від громадянина до фермерського господарства з дня проведення його державної реєстрації.

У відносинах і спорах із іншими суб`єктами голова фермерського господарства, якому передали у власність, постійне користування чи оренду земельну ділянку, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач або орендар земельної ділянки, а як представник, голова чи керівник фермерського господарства. У таких правовідносинах їхнім суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство, як юридична особа.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц.

Перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до фермерського господарства, яке він створив, відбувається в силу вищенаведених норм "Про фермерське господарство". Такі дії не потребують, щоб сторони орендних правовідносин вчиняли будь-які додаткові дії, у т.ч. укладали додаткові угоди, підписували акти приймання-передачі тощо.

За доводами позивача, орендована земельна ділянка сільськогосподарського призначення державної форми власності із кадастровим номером 7123155100:03:001:0327 площею 12,8000 га відноситься до складу земель Фермерського господарства "Широкий Берег" у силу норм Закону України "Про фермерське господарство".

Відповідно до Інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності з 12.03.2014 на земельну ділянку із кадастровим номером 7123155100:03:001:0327 площею 12,8000 га зареєстровано за державою в особі Головного управління Держземагенства у Черкаській області, номер запису про право власності 4953059 (а.с. 21 том 1).

Згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області від 03.12.2020 №33-ОТГ, були передані у комунальну власність Маньківської селищної ради земельні ділянки державної форми власності, в т.ч. і земельна ділянка із кадастровим номером 7123155100:03:001:0327.

Договір оренди землі від 14.02.2014 є чинним до 14.02.2024.

30 березня 2020 року голова та співзасновник ФГ "Широкий берег" ОСОБА_1 склав нотаріально посвідчену заяву (а.с. 50, том 1), якою надав свою згоду на поділ земельної ділянки, площею 12,8000 га, кадастровий номер 7123155100:03:001:0327, цільове призначення - для ведення фермерського господарства яка перебуває у нього у користуванні на підставі Договору оренди землі від 14 лютого 2014 року.

Як вказував позивач, у грудні 2020 року ФГ "Широкий Берег" стало відомо, що відбувся поділ земельної ділянки, площею 12,8000 га, кадастровий номер 7123155100:03:001:0327 на наступні земельні ділянки:

- 7123155100:03:001:0536 площею 1,6020 га;

- 7123155100:03:001:0537 площею 1,6020 га;

-7123155100:03:001:0538 площею 1,6020 га;

- 7123155100:03:001:0539 площею 1,6020 га;

- 7123155100:03:001:0540 площею 1,6020 га;

- 7123155100:03:001:0541 площею 1,6020 га;

- 7123155100:03:001:0542 площею 1,6020 га;

- 7123155100:03:001:0543 площею 1.6020 га;

- 7123155100:03:001:0544 площею 1,6020 га.

Позивачем, фермерським господарством "Широкий берег", як користувачем вказаної земельної ділянки, з метою використання свого переважного права щодо поновлення договору оренди відповідно до ч. 1-5 статті 33 Закону "Про оренду землі", 08 листопада 2023 року подано до Маньківської селищної ради заяву № 10 (а.с. 51, том 1) в якій просить продовжити термін дії договору на земельну ділянку орієнтовною загальною площею 12,8000 га, для ведення фермерського господарства (кадастрові номери земельних ділянок - 7123155100:03:001:0536, 7123155100:03:001:0537, 7123155100:03:001:0538, 7123155100:03:001:0539, 7123155100:03:001:0540, 7123155100:03:001:0541, 7123155100:03:001:0542, 7123155100:03:001:0543, 7123155100:03:001:0544).

Учасниками спору не заперечується, що на даний час розпорядником спірною земельною ділянкою вже є Маньківська селищна рада, як власник землі, отриманої в процедурі роздержавлення.

Довідкою № 02-16/411 від 21.02.2024 (а.с. 38, том 1) Маньківська селищна рада підтвердила, що станом на 01 січня 2024 року знаходяться в користуванні ФГ "Широкий берег" землі сільськогосподарського призначення в адміністративних межах Маньківської селищної ради (за межами населеного пункту), в т.ч. і земельна ділянками площею 12,8000 га ріллі за договором оренди б/н від 14.02.2014 по 14.02.2024.

За доводами представників обох сторін, у грудні 2023 року Маньківська селищна рада дійсно не вирішила питання щодо поновлення із позивачем договору оренди землі від 14.02.2014 року (члени комісії з питань земельних відносин утрималися від голосування), про що позивача було повідомлено листом № 172 від 25.12.2023 (а.с. 52 том 1 ).

В подальшому, за доводами відповідача, 11.07.2024 сесією Маньківської селищної ради розглянуто заяву ФГ "Широкий берег" і рішення також не було прийнято (основна кількість депутатів утрималися від голосування - а.с. 139 том 1).

Позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом, посилався на те, що в силу ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" наявні обумовлені законом підстави для визнання укладеним між Маньківської селищною радою та фермерським господарством "Широкий берег" договору оренди землі для поновлення орендних відносин щодо ділянки із кадастровим № 7123155100:03:001:0327, в редакції, запропонованій позивачем.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" на час укладення Договору оренди землі від 14.02.2014, містила, зокрема, такі положення:

По закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.

На час закінчення строку дії Договору оренди із позивачем в лютому 2024 року, положення ст. 33 Закону України "Про оренду землі" змінені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" від 05.12.2019 р. N 340-IX.

Однак у ч. 4 розділу ІХ Перехідних положень Закону України "Про оренду землі" вказано, що правила, визначені статтею 126-1 Земельного кодексу України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Отже з урахуванням положень ст. 33 Закону України "Про оренду землі" в редакції змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" та розділу 8 Договору оренди землі від 14.02.2014, позивач мав не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору (14.02.2024) повідомити оредондавця по свій намір поновлення договору на новий строк і подати проект договору на розгляд орендодавцю.

Так, матеріалами справи підтверджується наявність двох заяв позивача від 08.11.2023 № 10 про продовження терміну дії Договору оренди землі.

Позивач та відповідач мають два окремі оригінала цієї заяви, які були пред`явлені суду першої інстанції для огляду (а.с. 51 том 1 та а.с. 131 том 1).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і що також досліджено судом апеляційної інстанції, різниця двох документів полягає у переліку додатків до заяви і виникло спірне питання чи дійсно позивач приклав для відповідача до заяви копію проекту договору в тій редакції, в якій позивач просить укласти договір про продовження орендних відносин за заявленим позовом.

Відповідач - Маньківська селищна рада, посилається на те, що позивач до заяви не додав проект договору оренди землі, бо його не було вказано в заяві в додатках (а.с. 131 том 1), яка є у відповідача.

За доводами позивача, оскільки в листуванні між сторонами Маньківська селищна рада прямо не вказувала на відсутність проекту договору, а питання про поновлення договору готувала до розгляду, то проект договору відповідачу все ж було передано.

Також, матеріалами справи підтверджується, що в грудні 2023 року Маньківська селищна рада постійною комісією з питань земельних відносин розглядала питання про поновлення договору оренди землі з позивачем, але це питання на розгляд сесії не було передано і рішення з ініційованого позивачем питання - не було прийнято.

Оскільки Маньківська селищна рада зволікала із вирішенням питання про поновлення договору оренди землі, то позивач вимушений був звертатися за захистом свого порушеного права до суду.

Позивач зазначав, що за весь період дії Договору оренди землі від 14.02.2014 ФГ "Широкий берег" належним чином виконував всі умови цього договору, не має боргу з сплати орендних платежів і заперечень проти цього Маньківською селищною радою - не подано.

За доводами позивача, після закінчення дії Договору оренди землі і на час виникнення спору, ФГ «Широкий берег» продовжував користування земельною ділянкою і сплату орендної плати.

За правилами попередньої редакції ст. 33 Закону України "Про оренду землі", позивач повинен дотриматися сукупності вимог ч. 1-2 та 6, тобто, попередити орендодавця про намір поновити договір і, після закінчення терміну дії договору, позивач продовжив користування земельною ділянкою, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору, не направив йому листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі.

У такому випадку такий договір оренди землі вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №908/299/18 виклала правові позиції, що якщо орендодавець відмовляється чи ухиляється від укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною 8 статті 33 Закону України "Про оренду землі", то належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту.

У постанові Верховного Суду від 22.09.2020 викладено правові позиції, що формування нових земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок їх поділу, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 56)).

Отже у спірному випадку взаємовідносин сторін дослідження доводів позивача щодо дотримання ним процедури поновлення договору оренди землі та визначення права позивача на поновлення договору оренди землі - є обов`язковим.

З урахуванням протилежних доводів та заперечень сторін в справі з приводу того, чи було позивачем фактично подано Маньківській селищній раді проект договору оренди землі для його укладення з метою поновлення відносин сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів в розумінні ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, що позивачем було долучено відповідний проект договору, як додатку, до заяви і що ініційований ним до укладення проект договору відповідає саме тому тексту проекту договору, що наведено у позовній заяві.

Як встановив суд першої інстанції, в засіданнях для огляду було пред`явлено обидва оригінали заяви ( а.с. 51 та 131 том 1) які знаходяться у позивача та відповідача, ці оригінали підписані керівником ФГ та скріплені печатками і одна заява містить у додатку вказівку на проект договору оренди землі, а друга заява (саме той примірник, що подано Маньківською селищною радою) - не містить вказівки про наявність такого додатку, то слід оцінювати такі заяви як самостійні та різні документи, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивачем було виготовлено саме два різних оригінальних примірники заяви № 10 від 08.11.2023, з різним переліком додатків.

Позивач, вказуючи на прийняття до розгляду вказаної заяви позивача без прямих зауважень щодо відсутності у додатку проекту договору, спирається на припущення, що такий проект договору все ж таки було подано до Маньківської селищної ради.

Однак положеннями ГПК України визначено, що суд не може базувати свої рішення на припущеннях.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися належними і допустимими доказами.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

З`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо оцінки кожного доказу окремо та в їх сукупності в цілому.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих та більш вірогідних доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України виконання позивачем ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на час укладення договору оренди від 14.02.2014) в частині вимоги про надання до заяви проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, що унеможливлює встановлення обставини ідентичність змісту проекту договору у позовній заяві та як додатку до заяви позивача на адресу Маньківської селищної ради про поновлення договору оренди землі, і в сукупності спростовує доводи позивача в цій частині. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Також, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що пояснення ОСОБА_2 , надані Маньківському селищному голові (а.с. 6 том 4), щодо її підпису на примірнику заяви позивача № 10 від 08.11.2023 (а.с. 7,8 том 4 з оборотом), де у додатках вказано про приєднання проекту договору оренди землі - не є належними допустимими доказами в підтвердження подання позивачем на розгляд проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі з тим же змістом проекту договору, який викладено у позовній заяві, оскільки вказана особа пояснила, що в додатки до листа, які вона отримала від ФГ "Широкий берег", було надано лише копію договору оренди від 14.02.2014, інші додатки були відсутні.

Суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що матеріали справи містять докази існування двох оригіналів звернень позивача до Маньківської селищної ради про поновлення договору із різними переліками додатків, а у Маньківської селищної ради наявний лише оригінальний примірник без вказівки на додаток у вигляді проекту договору, відповідач фактичне отримання цього додатку не визнає. Відсутність вказівки у матеріалах справи на те, що депутати селищної ради звертали увагу на відсутність проекту нового договору для вирішення питання про поновлення договору, не належним та допустимим доказом надання Маньківській селищній раді такого проекту, і доводи скаржника в цій частині є необгрунтованими.

Відповідний проект (у вигляді проекту самостійного договору) було подано позивачем до позовної заяви, а тому він також підлягає оцінці на відповідність вимогам ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Позивач за заявленими позовними вимогами, просив визнати укладеною не додаткову угоду до Договору оренди землі від 14.02.2014 із умовами про те, що цей договір поновлюється на тих же умовах на той же строк, а просив визнати укладеним новий самостійний договір оренди землі з частково іншими умовами, ніж первісний договір від 14.02.2014.

За правилами ч. 3,4 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", в редакції чинній на час укладення договору оренди від 14.02.2014, - до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Отже сторони мають право узгодити також і нові умови договору в процедурі поновлення його дії, але якщо згода не досягнута, то переважне право на укладення договору оренди землі позивач втрачає, а договір має укладатися за загальною процедурою.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, позивач у проекті договору, який складає предмет спору, змінив первісні умови які були у договорі від 14.02.2014, зокрема:

Сторонами договору позивач визначає Маньківську селищну раду (як орендодавець і новий власник та розпорядник землями) та ФГ "Широкий берег", замість первісного орендаря фізичної особи ОСОБА_1 .

Позивач з даного приводу вказує, що фактичним землекористувачем надалі має бути лише ФГ "Широкий берег", оскільки земельна ділянка отримана його співзасновником ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що з моменту, коли фізична особа створила фермерське господарство, у правовідносинах користування земельною ділянкою відбувається фактична зміна орендаря й обов`язки землекористувача земельної ділянки переходять до фермерського господарства з дня його державної реєстрації (постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 483/1863/17). При цьому у постанові від 30.06.2020 у справі № 927/79/19, Велика Палата Верховного Суду виклала правову позицію, що після проведення державної реєстрації фермерського господарства та переходу до нього прав і обов`язків орендаря земельної ділянки за договором оренди землі таке господарство звертається до державного реєстратора для проведення державної реєстрації відповідного права оренди на підставі поданого ним договору оренди землі державної та комунальної власності, укладеного засновником цього фермерського господарства. При цьому, укладення з орендодавцем та подання державному реєстратору додаткової угоди до договору оренди землі про заміну орендаря з громадянина на фермерське господарство чинним законодавством України не передбачене і, відповідно, не є обов`язковим.

В свою чергу, доводи скаржника про те, що фактичним користувачем орендованою земельною ділянкою є вже не фізична особа засновник господарства ОСОБА_1 , а юридична особа ФГ "Широкий берег" - судом апеляційної інстанції відхиляються, з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 статті 1 Закону України "Про фермерське господарство", фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

За ч.1 ст. 5, ч.1ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", у редакції станом на момент передання земельних ділянок в оренду, право на створення ФГ має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до компетентного органу. Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 ЗУ "Про фермерське господарство").

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробленням і реалізацією.

Отже надання (передання) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Згідно ст. 12 Закону України "Про фермерське господарство", що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.

Після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. Із цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалася.

Отже надана громадянину у встановленому порядку для ведення Фермерського господарства земельна ділянка через свій правовий режим є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб громадянина.

Тому спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.

У постанові від 05 жовтня 2022 року у справі №922/1830/19 Велика Палата Верховного Суду зауважила (пункти 6.36 - 6.40), що земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:

1) отримання засновником ФГ права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;

2) створення ФГ, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.

Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.

Хоча земельна ділянка надається фізичній особі, метою надання є створення надалі фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, у процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.

Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що de jure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однак de facto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.

Відповідач під час розгляду справи судом першої інстанції також наголошував, що позивач - ФГ "Широкий берег" не може бути стороною нового договору, оскільки його співзасновником було порушено порядок набуття земельної ділянки для ведення ФГ.

В свою чергу, сторонами не заперечувалось, що ФГ "Широкий берег" зареєстровано з 2007 року.

Відповідачем до матеріалів справи було подано копію Договору оренди землі від 29.12.2007 року (а.с. 159 том 1), за яким ФГ "Широкий берег" надана земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 24,4 га ріллі строком на 5 років і термін його дії скінчився у 2012 році. Позивач вказував, що земельна ділянка з кадастровим номером 7123155100:03:001:0327 площею 12,8 га, що є предметом договору оренди землі від 14.02.2014, була частиною ділянки площею 24,4 га і тому фактично із 2007 року перебувала у користуванні позивача.

Проте, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, стороною (орендарем) по договору від 29.12.2007 (а.с. 159 том 1) є ФГ "Широкий берег" на ділянку 24,4 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а стороною договору оренди від 14.02.2014 - є громадянин України ОСОБА_1 , який отримав ділянку площею 12,8 га вже для ведення фермерського господарства.

Як зазначалось вище, надання (передання) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.

Виходячи зі змісту статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної або комунальної власності одного виду громадянин, зокрема для ведення фермерського господарства, може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 525/1225/15-ц).

В свою чергу, позивачем не спростовано в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України доводи відповідача про те, що після отримання земельної ділянки з кадастровим номером 7123155100:03:001:0327 площею 12,8 га для ведення ФГ, ОСОБА_1 нове фермерське господарство - не створив, чим порушив наведені вимоги чинного законодавства. Доказів протилежного позивачем до матеріалів справи не подано.

Доводи скаржника про те, що законом прямо не передбачено обов`язок фізичної особи після отримання земельної ділянки для ведення ФГ заснувати нове господарство, якщо в цієї особи вже є раніше створене нею господарство - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки вирішальним у даному випадку є висновок про те, що пільгове безоплатне отримання земельної ділянки для створення ФГ особа може використати лише один раз.

В свою чергу, позивач - ФГ "Широкий берег", подавши у даній справі позов від свого імені та у власних інтересах про поновлення саме з ФГ "Широкий берег" договору оренди землі від 14.02.2014, підтверджує той факт, що вказана ділянка була передана співзасновником ОСОБА_1 , як Орендарем, у користування своєму фермерському господарству.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у позивача відсутнє право подальшого отримання ФГ "Широкий берег" наступних земельних ділянок у позаконкурентний спосіб від своїх засновників, учасників чи інших осіб (які отримували ці ділянки на свою користь і виступають в цих договорах Орендарями), та відсутні обумовлені законом підстави вважати себе законним користувачем таких земельних ділянок.

Чинним законодавством протилежні правила не передбачені і позивачем іншого - не доведено в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Відповідач також у письмових поясненнях, поданих суду першої інстанції, вказував, що Господарським судом Черкаської області розглядалась справа № 925/703/20 за позовом ФГ "Широкий Берег" до ГУ Держгеокадастру в Черкаській області про визнання за позивачем права користування земельною ділянкою площею 10 га, кадастровий номер 7123155100:02:001:0420, що знаходиться за межами населеного пункту, в адміністративних межах Маньківської селищної ради, Маньківського району, Черкаської області та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 24.01.2007 укладеною.

Рішенням у справі № 925/703/20 встановлено, що 28 лютого 2007 року ОСОБА_3 засновано Фермерське господарство "Широкий берег", затверджено статут господарства, проведено державну реєстрацію юридичної особи, 04.03.2007 ним ( ОСОБА_3 ) передано до майна (складеного капіталу) господарства право оренди (користування) земельної ділянки, набуте ним на підставі договору оренди землі від 24.01.2007 (земельну ділянку отримано для створення і ведення фермерського господарства), проведено державну реєстрацію змін до Статуту господарства.

Відповідач наголошував, що рішенням суду від 14.08.2020 у справі № 925/703/20 (а.с. 36 том 3) підтверджено, що засновник ФГ "Широкий Берег" вже використав своє право на пільгове отримання в оренду земельної ділянки без проведення земельних торгів для створення фермерського господарства, яка в даний час має кадастровий номер 7123155100:02:001:0420 і передана в оренду на 49 років.

Вказаних доводів Маньківської селищної ради, які базуються на висновках із рішення у справі № 925/703/20 від 14.08.2020, позивач не спростував іншими належними і допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Тому, з урахуванням таких обставин відповідач наголошував, що договір оренди землі від 14.02.2014 є нікчемним з підстав, що він укладений з метою порушення публічного порядку і спрямований на ухилення від встановлених законом процедур отримання додаткових земельних ділянок вже створеним ФГ "Широкий берег" виключно за конкурентними правилами земельних торгів. Проте, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що стосовно договору оренди землі від 14.02.2014, рішення у справі № 925/703/20 від 14.08.2020 не стосувалось, а тому висновки про його нікчемність у наведеному рішенні - відсутні.

В свою чергу, суд першої інстанції вірно також зазначив, що обставини стосовно нікчемності договору оренди землі від 14.02.2014 з часу його укладення, - не підлягають дослідженню, оскільки в справі не бере участі особисто ОСОБА_1 , як сторона-Орендар за цим Договором, і обставини стосовно умислу на укладення такого договору, спрямованого на порушення громадського порядку - не входять до предмету дослідженян у даному спорі.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, що оскільки ФГ "Широкий берег" у 2007 році було створено на базі земельної ділянки площею 10 га, кадастровий номер 7123155100:02:001:0420, що знаходиться за межами населеного пункту, в адміністративних межах Маньківської селищної ради, то наступне отримання цим господарством всіх інших земельних ділянок для ведення ФГ має відбуватися виключно у конкурентний спосіб шляхом участі у відповідних земельних торгах шляхом застосування обумовленох законом конкурентної процедури.

Також, до матеріалів справи позивачем було надано і копію Договору оренди землі від 29.12.2007 року (а.с. 159 том 1), за умовами якого ФГ "Широкий берег" отримало в оренду земельну ділянку площею 24,4 га ріллі на 5 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За доводами позивача, частиною цієї ділянки є земельна ділянка площею 12,8 га, що складає предмет договору оренди від 14.02.2014 року, але яку в оренду вже отримав фізособа ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства.

Проте, суд першої інстанції вірно зазначив, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, факт того, що ділянка площею 12,8 га яка отримана ОСОБА_1 для ведення ФГ у 2014 році за спірним договором оренди, була у 2007 році частиною більшої за площею ділянки, яке отримало в оренду безпосередньо ФГ "Широкий берег", не надає цьому господарству підстав вважати себе і надалі законним землекористувачем вже у спірних правовідносинах.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними виснвоками суду першої інстанції про те, що після створення ФГ "Широкий берег" у 2007 році на базі земельної ділянки площею 10 га, кадастровий номер 7123155100:02:001:0420, отримання всіх наступних ділянок ФГ "Широкий берег" у користування є таким, що здійснено у позаконкурентний спосіб, а тому отримавши в користування також у позаконкурентний спосіб наступну земельну ділянку з кадастровим номером 7123155100:03:001:0327 площею 12,8 га для користування нею від співзасновника ОСОБА_1 (іншою особою це не могло бути зроблено), у Фермерського господарства "Широкий берег" відсутні правові підстави для поновлення цього договору на свою користь, як належного Орендаря за процедурами, які передбачені законом виключно для набуття першої земельної ділянки на пільгових умовах для створення Фермерського господарства.

З урахуванням наведеного, відповідач - Маньківська селищна рада, обгрунтовано не погоджується на поновлення спірного договору, навіть зі зміною його умов у бік збільшення розміру орендної плати та розміру НГО.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що у запропонованому позивачем проекті договору не вказано (не зазначено) дату укладення цього договору.

Пункт 8 Договору не містить конкретних умов (кінцевої дати) за якими можна визначити точну тривалість нового 10річного періоду строку дії договору оренди.

За правилами ст. 180 чинного на час вирішення спору Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Дату укладення нового договору оренди землі позивач не вказує у прохальній частині позову, це питання сторонами не було узгоджено у визначений законом спосіб.

У п. 8 нової редакції договору, також не зазначені початкова та кінцева дати обрахунку 10-річного періоду чинності нового договору.

За загальним правилом ч. 3 ст.653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили, і в запропонованому проекті договору також відсутні умови, що відносини сторін за цим договором поширюються на період з моменту завершення строку дії Договору оренди землі від 14.02.2014 і до часу набрання чинності новим Договором, що відповідає ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, така невизначеність сторін договору у датах початку та кінця його дії сама по собі вже призводить до правової непевності з тим періодом відносин сторін, який триває після закінчення строку дії Договору оренди землі від 14.02.2014 і до моменту набрання чинності новим договором (якщо ця обставина настане), а суд без обґрунтованих доводів позивача з даного питання не вправі перебирати на себе повноваження по примусовому встановленню замість сторін питання, з якої дати починається період, яким врегульовуються відносини за договором, проект якого запропоновано до укладення в судовому порядку.

Також, у березні 2020, ще до часу завершення строку дії договору оренди землі від 14.02.2014 (лютий 2024 року), співзасновник та керівник ФГ "Широкий берег" надав нотаріально посвідчену згоду на поділ земельної ділянки з кадастровим номером 7123155100:03:001:0327 площею 12,8000 га (яка є предметом Договору оренди землі від 14.02.2014).

Учасниками спору не заперечувалось, що вказана ділянка фактично була поділена на 9 нових ділянок із самостійними кадастровими номерами, які позивач перелічив у своїй заяві до Голови Маньківської селищної ради при зверненні за поновленням дії договору оренди землі від 14.02.2014. Отже, поділ вказаної земельної ділянки відбувся не поза волею орендаря, а за його згодою і тому об`єкт оренди, в такому випадку, має відповідати реально існуючим у правовому полі земельним ділянкам.

При цьому, дійсно, факт поділу земельної ділянки кадастровий номер 7123155100:03:001:0327 площею 12,8 га (яка є предметом договору оренди від 24.02.2014) на частини - не є перешкодою чи доказом неможливості захисту прав орендаря на площу первісної ділянки, однак в контексті спірних правовідносин, позивачем обрано неефективний спосіб захисту своїх прав, які лежать в площині оцінки законності продовження права оренди саме позивачем та статусу новоутворених ділянок як ділянок історико-культурного призначення, які за законом мають іншого розпорядника, ніж селищна рада.

Також, за проектом договору, запропонованим до укладення, позивач змінив умови п. 5 в частині визначення розміру нормативної грошової оцінки землі із 339 993,60 грн. на 442 210,22 грн.

Також у запропонованому до укладення проекті договору, позивачем змінено умови про розмір орендної плати.

Так, згідно п. 9 Договору оренди землі від 14.02.2014, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 15 299,71 грн., що становить 43,5% від НГО земельної ділянки на рік.

Натомість, п. 9 запропонованого проекту договору містить нову умову що розмір орендної плати становить 53 065,22 грн. на рік, що становить 12% від НГО земельної ділянки, тобто вказавши максимальну суму при поновленні договору оренди землі за правилами Податкового Кодексу України, а останній розділ про "невід`ємні частини договору" позивачем скорочено лише до одного пункту з п`яти - вказано лише про акт приймання-передачі об`єкта оренди, що в сукупності підтверджує невідповідність запропонованому проекту договору правилу поновлення відносин оренди на тих же умовах і на той же строк. При цьому, зміна умов договору, зокрема і щодо розміру орендної плати, сторонами не узгоджена.

За доводами позивача, від голосування на сесії Маньківської селищної ради за вирішення питання із позивачем про поновлення із ним договірних відносин, майже всі депутати ухилилися, питання не було вирішено у законний спосіб через рішення місцевого органу влади.

Отже, оскільки крім поновлення договору оренди землі від 14.02.2014, позивач має намір ще й узгодити нові його умови про розмір орендної плати, НГО, але сторони не дійшли згоди стосовно вказаних умов договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у відповідача відсутні обумовлені законом підстави для укладення нового договору оренди на нових умовах, запропонованих позивачем, незалежно від їх вигідності чи невигідності для обох сторін.

За правилами ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, прокурором та третіми особами під час розгляду справи судом першої інстанції наголошувалось, що належними розпорядником тими земельними ділянками, які утворилися на місці земельної ділянки з кадастровим номером 7123155100:03:001:0327 площею 12,8 га, є Черкаська обласна державна адміністрація в особі військової адміністрації.

Суд апеляційної інстанції також погоджується із такими доводами, з огляду на наступні обставини:

Позивачем не заперечено доводи відповідача, що вказану земельну ділянку за згодою співзасновника позивача було поділено на 9 земельних ділянок із кадастровими номерами:

- 7123155100:03:001:0536 площею 1,3377 га, право власності за Маньківською селищною радою зареєстровано в ДРРП 24.05.2021;

- 7123155100:03:001:0537 площею 0,2483 га, право власності за Маньківською селищною радою зареєстровано в ДРРП 21.04.2021;

- 7123155100:03:001:0538 площею 1,6020 га, право власності за Маньківською селищною радою зареєстровано в ДРРП 21.04.2021;

- 7123155100:03:001:0539 площею 1,6020 га, право власності за Маньківською селищною радою зареєстровано в ДРРП 21.04.2021;

- 7123155100:03:001:0540 площею 1,6020 га, право власності за Маньківською селищною радою зареєстровано в ДРРП 21.04.2021;

- 7123155100:03:001:0541 площею 1,6020 га, право власності за Маньківською селищною радою зареєстровано в ДРРП 21.04.2021;

- 7123155100:03:001:0542 площею 1,6020 га, право власності за Маньківською селищною радою зареєстровано в ДРРП 21.04.2021;

- 7123155100:03:001:0543 площею 1,6020 га, право власності за Маньківською селищною радою зареєстровано в ДРРП 21.04.2021;

- 7123155100:03:001:0544 площею 1,6020 га, право власності за Маньківською селищною радою зареєстровано в ДРРП 21.04.2021.

02.09.2024 відбулись земельні торги щодо продажу прав оренди на земельні ділянки з кадастровими номерами 7123155100:03:001:0536, 7123155100:03:001:0538,7123155100:03:001:0539, 7123155100:03:001:0540, 7123155100:03:001:0541, 7123155100:03:001:0542, 7123155100:03:001:0543, 7123155100:03:001:0544 (а.с. 78- 91 том 3), і за результатами земельних торгів переможцем щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 7123155100:03:001:0536, 7123155100:03:001:0541 та 7123155100:03:001:0538 стало ТОВ "Дзензелівське", а переможцем щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 7123155100:03:001:0539, 7123155100:03:001:0540, 7123155100:03:001:0542, 7123155100:03:001:0543 та 7123155100:03:001:0544 стало ФГ "Широкий Берег".

Отже, своїми діями участі у відповідних торгах, ФГ "Широкий Берег" визнано припинення всіх прав у ФГ "Широкий берег" на об`єкт оренди по договору від 14.02.2014.

Натомість, керівник ФГ "Широкий берег" особистими поясненнями від 17.10.2024 (а.с. 127 том 3) заперечив свою згоду на проведення аукціону, в якому вимушено взяв участь і про неможливість проведення якого писав звернення-заперечення до голови Маньківської селищної ради (а.с. 129 том 3).

Представник позивача вказав, що за результатами перемоги у торгах щодо частини земельних ділянок ФГ "Широкий берег" договори оренди - не підписав і тому переможцем торгів було оголошено ТОВ "Дзензелівське", яке уклало відповідні договори і фактично приступило до користування земельними ділянками, докази чого наявні у справі (а.с. 137-178 том 3).

Такі дії (перемога у земельних торгах з відмовою підписати договори) позивач пояснив переконанням у правоті своєї позиції, що саме ФГ "Широкий берег" має право на поновлення договору оренди від 14.02.2014, незважаючи на поділ цієї ділянки та продаж на торгах прав оренди щодо новоутворених на ній земельних ділянок.

Крім того, на частині з 9 новоутворених земельних ділянок з первісної ділянки з кадастровим номером 7123155100:03:001:0327 площею 12,8 га в даний час знаходяться пам`ятки культурної спадщини і тому ці ділянки потрапляють в зону охорони цих пам`яток.

Позивачем надано до матеріалів справи витяги із Державного земельного кадастру щодо новостворених земельних ділянок, згідно яких ділянки з кадастровими номерами 7123155100:03:001:0544 площею 1,6020 га ; 7123155100:03:001:0538 площею 1,6020 га; 7123155100:03:001:0539 площею 1,6020 га; 7123155100:03:001:0541 площею 1,6020 га; 7123155100:03:001:0536 площею 1,6020 га; 7123155100:03:001:0540 площею 1,6020 га; 7123155100:03:001:0543 площею 1,6020 га; 7123155100:03:001:0542 площею 1,6020 га; мають зареєстровані безстрокові обмеження у їх використанні через перебування у зоні охорони пам`ятки культурної спадщини (а.с. 5, 11, 17, 23, 29, 35, 41, 47 том 2).

Прокурор в свою чергу наголошував, що незважаючи на те, що позивач просить поновити собі право оренди на вже неіснуючу земельну ділянку, вказані новостворені земельні ділянки входять до їх складу і є ділянками історико-культурного призначення, розпорядження якими Маньківська селищна рада не має права.

Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської ОДА в поясненнях від 28.11.2024 також вказувало, що предметом спору у справі № 925/762/24 фактично є земельні ділянки історико-культурного призначення, в межах яких знаходиться пам`ятка археології місцевого значення - поселення трипільської культури "Маньківка-ІІ", що підтверджується відповідною обліковою документацією, яку додано до справи.

В свою чергу, між Управлінням культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації, як органом охорони культурної спадщини, та ФГ "Широкий берег", як із користувачем земельних ділянок, у вересні 2024 року було укладено охоронний договір на вищезазначену пам`ятку археології ( а.с. 116 том 3), що знаходиться на 5 новоутворених земельних ділянках, і також було проведено весь комплекс робіт для виготовлення проекту землеустрою для встановлення меж території історико-культурного призначення (а.с. 178-252 том 2), що в сукупності підтверджує спеціальний статус новоутворених земельних ділянок, як ділянок історико-культурного призначення.

Проте, наведені докази не такими, що підтверджують наявність у позивача права на поновлення орендних відносин в контексті спірних правовідносин.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, однією із яких є землі історико-культурного призначення, відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України.

За змістом положень ст.ст. 53, 54 Земельного кодексу України, до земель історико - культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам`ятні місця, пов`язані з історичними подіями; б) городища, кургани, давні поховання, пам`ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів; в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

Відповідно до п. "г" ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами історико-культурного призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини", до історичних об`єктів культурної спадщини відносяться будинки, споруди, їх комплекси (ансамблі), окремі поховання та некрополі, місця масових поховань померлих та померлих (загиблих) військовослужбовців (у тому числі іноземців), які загинули у війнах, внаслідок депортації та політичних репресій на території України, місця бойових дій, місця загибелі бойових кораблів, морських та річкових суден, у тому числі із залишками бойової техніки, озброєння, амуніції тощо, визначні місця, пов`язані з важливими історичними подіями, з життям та діяльністю відомих осіб, культурою та побутом народів.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством.

За змістом ст. 3 Закону України "Про охорону культурної спадщини" державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи культурної спадщини, до яких належать: центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, орган охорони культурної спадщини Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

Згідно ст.54 Земельного кодексу України, землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Водночас, законодавство з охорони пам`яток містить заборону щодо передачі у комунальну та приватну власність земель, на яких розташовані пам`ятки археології.

Згідно з ч.6 ст.17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про охорону археологічної спадщини", пам`ятка археології - археологічний об`єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Абзацом 3 ч.1 ст.1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" встановлено, що об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (абз. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини").

Відповідно до ч.1 ст.34 Закону України "Про охорону культурної спадщини", землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Згідно наданого у справу копії Паспорта об`єкта (пам`ятки) культурної спадщини (а.с. 188 том 3) на частині кожної з п`яти новоутворених земельних ділянках з кадастровими номерами 7123155100:03:001:0538; 723155100:03:001:0539; 7123155100:03:001:0540; 7123155100:03:001:0541; 7123155100:03:001:0542; які перебувають у комунальній власності, знаходяться частини пам`ятки Поселення трипільської культури Маньківка-ІІ, що відноситься до пам`яток археології місцевого значення і взята на державний облік рішенням Черкаського облвиконкому № 116 від 26.06.1990 року.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належним розпорядником земельних ділянок із наявними на ній пам`ятками археології мають бути виключно обласні державні (військові) адміністрації, відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України, а отже, належним відповідачем як розпорядником щодо частини окремо утворених ділянок у складі ділянки площею 12,8 га щодо якої позивач хоче поновити права оренди, є не Маньківська селищна рада, а Черкаська обласна державна (військова) адміністрація в силу закону.

З цих підстав суд апеляційної інстанції погоджується із запереченнями учасників справи проти позову в частині, що Маньківська селищна рада стосовно поновлення договірних відносин з позивачем на ті площі земельних ділянок, на яких розташована пам`ятка археології, є неналежним відповідачем.

Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Згідно з вимогами ГПК України, до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (ст. 4, 45 Господарського процесуального кодексу України).

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - вже є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі N 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі N 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі N 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі N 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 30 січня 2019 року у справі N 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі N 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі N 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі N 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі N 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі N 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі N 552/6381/17 (пункт 39), від 1 квітня 2020 року у справі N 520/13067/17 (пункт 75)).

Матеріалами справи підтверджується, що всі новоутворені земельні ділянки (як частини первісної ділянки із кадастровим № 7123155100:03:001:0327 площею 12,8 га) у Державному земельному кадастрі та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обліковуються як землі комунальної форми власності, замість державної.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2, 6, 7 ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч.5 ст.122 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, повноваження щодо розпорядження стосовно спірної земельної ділянки належить Черкаській обласній державній адміністрації, яка є розпорядником земель державної форми власності.

Згідно ст. 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Відповідно до ст.ст. 162, 163 Земельного кодексу України, охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду власник, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не е ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18, пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74).

За змістом частин 9, 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Оскільки станом на даний час згідно Паспорта об`єкта культурної спадщини підтверджено місце знаходження пам`ятки археології лише на частинах новоутворених земельних ділянок, то питання щодо переоформлення прав держави на ці частини ділянок потребує попереднього розроблення технічної документації із землеустрою для.

Всі недоліки у реалізації прав та обов`язків держави щодо спірних земельних ділянок із пам"ятками археології не є доказами на користь прав позивача на поновлення із ним орендних відносин в ситуації, що виникла у спорі по даній справі.

Доводи скаржника про те, якщо на частині ділянок розташована пам`ятка археології, то ними не могла розпоряджатися і Маньківська селищна рада та укладати договори оренди землі із ТОВ "Дзензелівське" (як із новим користувачем в період спору із позивачем) за результатами земельних торгів 2024 року - обгрунтовано відхилені судом першої інстанції з посиланням на те, що дослідження підстав отримання вказаним товариством спірних земельних ділянок не входить до предмету оскарження в межах даного спору.

З підстав викладеного, з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини неправомірного набуття (поза конкурсними процедурами) ФГ "Широкий берег" прав оренди на земельну ділянку із кадастровим № 7123155100:03:001:0327 площею 12,8 га; недотримання процедури поновлення договору (до заяви не додано проект додаткової угоди); зміною у запропонованому проекті договору (доданому до позову) істотних умов договору, які не узгоджені із Орендодавцем; неналежністю відповідача у спорі стосовно частини ділянок, на яких розташована пам`ятка археології, обумовлені законом підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній справі, з урахуванням меж апеляційного оскарження, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким відмовлено у задоволенні позову повністю.

Також, розглянувши доводи скаржника стосовно наявності обумовлених законом підстав для скасування додаткового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Стосовно незаконності додаткового рішення, скаржник наголошував на тому, що у випадку задоволення апеляційної скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.01.2025 у справі № 925/762/24, та задоволення позовних вимог, витрати на професійну правничу допомогу, понесені відповідачем, покладаються на нього відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

В силу положень ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Цією ж нормою передбачено, що відшкодуванню за рішенням суду підлягають навіть ті витрати на послуги адвоката, які лише мають бути сплачені. Такі висновки викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Так, відповідачем до клопотання від 20.08.2024 про стягнення судових витрат (а.с. 147 том 2) додано копію Договору про надання послуг з правової допомоги № 34/24 від 25.06.2024 року між адвокатом Заболотнім В.М. та Виконавчим комітетом Маньківської селищної ради. За умовами Договору адвокат зобов`язується надати Маньківській селищній раді необхідну професійну правову допомогу по справі № 925/762/24 в обсязі і на умовах, що визначні цим Договором, а клієнт зобов`язується прийняти та оплатити надану йому правову допомогу.

Згідно п. 3.5. Договору, джерелом фінансування послуг адвоката є бюджет Маньківської селищної територіальної громади.

Виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади (ст. 51 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 N 280/97-ВР).

За правилами п.12) ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України , основними засадами судочинства також є і відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення.

Згідно змісту розділу 1 Договору № 34/24 від 25.06.2024, адвокат надає клієнту послуги у вигляді проведення переговорів, представництва інтересів в суді, подачі клопотань та заяв, вжиття всіх заходів представництва згідно положень процесуальних кодексів.

Згідно розділу 3 Договору, загальна сума договору складає 7686,00 грн. в суді першої інстанції з урахуванням ЄСВ, податку на доходи (Додаток № 1 до Договору а.с. 146 оборот).

Сторонами визначено, що вартість послуг адвоката є фіксованою та не потребує почасового детального розрахунку виконаних робіт.

В клопотанні про стягнення судових витрат від 20.08.2024 адвокат відповідача просив стягнути саме цю суму 7 686,00 грн. на випадок відмови в позові, що буде позитивним результатом для його клієнта.

До матеріалів справи долучено також ордери адвоката Заболотнього В.М., який особисто брав участь у засіданнях.

Актом № 2 від 13.08.2024 (а.с. 145 том 2) відповідач та адвокат підтверджують отримання і належну якість послуг адвоката на суму 7686,00 грн. по суду першої інстанції. За доводами адвоката ці кошти йому повністю сплачені.

Також до матеріалів справи подано докази, що в подальшому Виконком Маньківської селищної ради та адвокат уклали Додаткову угоду № 1 від 16.09.2024, змінивши п. 3.1. Договору № 34/24 від 25.06.2024.

Змінами визначено вартість окремої послуги у вигляді написання процесуальних документів (2000 грн. за кожен окремо), участь в судовому засіданні (1000 грн. за 1 засідання) і гонорар адвокату 20 000,00 грн. за умови прийняття рішення на користь Клієнта.

Пунктом 3.4. Додаткової угоди № 1 визначено, що витрати адвоката на прибуття в засідання (пальне) відшкодовуються адвокату за розрахунком таких витрат і документального їх підтвердження.

Актом приймання-передачі робіт від 31.01.25 Виконком Маньківської селищної ради та адвокатом підтверджено надання послуг правничої допомоги по даній справі у вигляді надання додаткових письмових пояснень, участь в судових засіданнях з переліком дат, витрати на пальне 1 179,80 грн. і гонорар на користь адвоката в розмірі 20 000,00 грн.

Акт на загальну суму 29 179,80 грн. його сторонами підписано без зауважень.

За заявою від 31.01.2025 про ухвалення додаткового рішення, відповідач остаточно просив стягнути з позивача в загальній сумі 36865,80 грн. витрат на послуги адвоката.

За правилами п.2) ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України , інші витрати, пов`язані із розглядом справи, до яких відносяться і витрати на професійну правничу допомогу, покладаються у випадку відмови в позові - на позивача.

За правилами ч. 4-6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України , розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд, зокрема, в постанові ВС від 22.11.2019 року у справі №902/347/18 роз`яснив, що суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, за власною ініціативою.

Позивач наголошував, що заявлені відповідачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу неспівмірними та не обґрунтованими, і просив врахувати, що остаточні витрати в розмірі 36 865,80 грн. виявилися вищими, ніж було заявлено відповідачем як очікувані (20 000) грн., перелічені відповідачем судові засідання, за участь в яких стягуються кошти, мали незначну тривалість від 5 до 42 хв, а 29.11.2024 засідання взагалі не проводилося. Тому вартість одного засідання в 1000 грн. не відповідає критеріям реальності та співмірності витраченого на них часу адвокатом. Гонорар успіху в розмірі 20 000 грн. є зобов`язанням лише для адвоката та клієнта, які про нього домовилися і суд не зв`язаний цією домовленістю, а тому позивач просить покласти такі витрати на самого відповідача.

Позивач вказував також, що до наявного чека № 688360 на купівлю бензину А-95 адвокат не надав розрахунків цих витрат, тому вони є необґрунтованими до стягнення.

Суд апеляційної інстанції вважає обгрунтованими висновки суду першої інстанції щодо неспівмірності заявлених до стягнення витрат на послуги адвоката, з огляду на наступне.

"Гонорар успіху", погоджений сторонами у договорі під відкладальною умовою (у разі досягнення позитивного результату: зменшення судом заявленої до стягнення з Клієнта у межах справи суми заборгованості та набрання судовим рішенням у зазначеній справі законної сили), є складовою частиною гонорару адвоката. Зазначене викладене у висновках Великої Палати Верховного Суду, у пункті 5.46. постанови від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, відповідно до якого відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою (прим.: гонорар успіху), є складовою частиною гонорару адвоката.

Чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте Верховний Суд враховує те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Відповідач не надав обґрунтування, чому при первинному розмірі вартості послуг адвоката в суді першої інстанції лише 7 686,00 грн., вирішено додати "гонорар успіху", що складає 20 000,00 грн. і чому при цьому фінансовий тягар на позивача, як на сторону спору, може вважатися не надмірними при такому співвідношенні цих категорій витрат.

Також, як вірно врахував суд першої інстанції, відповідачем не обгрунтовано необхідність в ході розгляду справи зміни фіксованої суми вартості послуг адвоката 7 686,00 грн. на оплату кожного засідання і складеного процесуального документа окремо. При цьому з доказів у справі не вбачається, що таке переоформлення підходу до визначення ціни відбулося внаслідок збільшення складності і якості роботи адвоката і збільшення часу його роботи у вже триваючому судовому спорі.

Щодо витрат на пальне, суд першої інстанції вірно зазначив, що крім чека на придбання бензину не подано додаткових доказів зв`язку таких витрат на пальне і прибуття адвоката відповідача до суду. Зокрема, немає доказів на якому автомобілі приїздив адвокат, кому належить авто, який кілометраж оплачено придбанням пального (для виключення сторонніх поїздок), кому належали сплачені за пальне кошти та ін. Отже такі витрати суд першої інстанції обгрунтовано відхилив.

Також, як вірно врахував суд першої інстанції, спір для отримання відповідачем позитивного для себе результату у вигляді відмови позивачу в позові, не був складним з огляду на предмет спору, численну судову практику з даного питання, участь у справі прокурора, третіх осіб, позиції яких збігалися із позиціями Маньківської селищної ради. Треті особи з прокурором також надавали в справу додаткові докази, які в сукупності та в кінцевому результаті призвели до позитивного для відповідача результату відмови позивачу в позові.

З урахуванням наведеного, для забезпечення балансу інтересів сторін, коли сторона, що програла, не повинна нести надмірний фінансовий тягар за результатами вирішення спору, де сторона скористалася послугами адвоката, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обґрунтованим є розмір витрат відповідача на послуги адвоката в сумі 15 000 грн. При цьому у стягненні "гонорару успіху" суд першої інстанції також відмовив повністю, відносячи такі витрати до необов`язкової для суду домовленості адвоката та клієнта.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні та додатковому рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваних рішенні та додатковому рішенні, оскаржувані рішення та додаткове рішення ухвалені з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 29.08.2024 у справі №910/1774/24 та додаткового рішення Господарського суду Черкаської області від 13.02.2025 у справі № 925/762/24, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Широкий берег" на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.01.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.02.2025 у справі № 925/762/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 27.01.2025 та додаткове рішення Господарського суду Черкаської області від 13.02.2025 у справі № 925/762/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.01.2025 у справі № 925/762/24 - залишити за скаржником.

4. Матеріали справи №925/762/24 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 06.06.2025.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.А. Гончаров

О.М. Сибіга