Постанова від 29.05.2025 по справі 910/14124/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2025 р. Справа№ 910/14124/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Кравчука Г.А.

Коробенка Г.П.

секретар судового засідання: Гріщенко А.О.

за участі представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача-1: Перепелицін К.М.

від відповідача-2: не з`явились

від відповідача-3: Парицька Н.О., Лазько С.В.

від третьої особи-1: Плаксін М.М.

від третьої особи-2: не з`явились

від третьої особи-3: не з`явились

від третьої особи-4: Харчук Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад»

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 (повний текст рішення складено та підписано - 21.01.2025)

та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 (повний текст складено та підписано - 03.10.2024)

у справі № 910/14124/22 (суддя - Васильченко Т.В.)

за позовом Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад»

до Київської міської ради

до Центрального територіального управління капітального будівництва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінпроект»

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство оборони України

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Київське квартирно-експлуатаційне управління

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Наталія Петрівна

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Кабінет Міністрів України

про визнання недійсним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. короткий зміст позовних вимог

Громадська організація «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Київської міської ради (далі - відповідач 1) та Центрального територіального управління капітального будівництва (далі - відповідач 2) про визнання недійсним з моменту прийняття рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», в частині, яка залишилася чинною після набрання законної сили рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 у справі № 5011-51/5456-2012 та в цілому, скасування державної реєстрації земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018, а саме - запис в Поземельній книзі шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про скасування запису щодо реєстрації земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018 (з присвоєнням їй вказаного кадастрового номера) із зазначенням дати та підстави скасування.

У подальшому, позивачем неодноразово змінювались та уточнювались позовні вимоги, а саме:

- 23.08.2023 від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшла заява про зміну (уточнення та доповнення) предмету позову, яка була прийнята до розгляду судом протокольною ухвалою від 13.09.2023;

- 12.12.2023 року від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшла заява про зміну (уточнення та доповнення) предмету позову, яка була прийнята до розгляду судом протокольною ухвалою від 21.12.2023;

- 07.02.2024 від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшла заява про зміну (доповнення) предмету позову, яка була прийнята до розгляду судом протокольною ухвалою від 05.03.2024;

- 15.05.2024 від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшла заява від 14.05.2024 про доповнення підстав позову, яка була прийнята до розгляду судом протокольною ухвалою від 30.05.2024.

Відтак, з урахуванням всіх доповнень та уточнень позовних вимог під час підготовчого провадження, позивач просить суд:

1. Визнати недійсним з моменту прийняття та скасувати рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», в частині, яка залишилась чинною після набрання законної сили рішенням Господарського суду м. Києва від 05.09.2012 у справі №5011-51/5456/2012 та в цілому, з наступними змінами, внесеними згідно з рішенням Київської міської ради від 14.06.2007 №803/1464 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 №419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею»;

2. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018 з одночасним припиненням таким рішенням суду усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки під кадастровим номером 8000000000:91:165:0018;

3. Визнати недійсним з моменту укладення та скасувати договір оренди земельної ділянки від 06.09.2005 (зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів КМДА 08.09.2005 під № 91-6-00484 зі змінами, внесеними договором від 26.12.2008 № 91-6-00829, укладеним на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 17.06.2008 у справі № 23/176) для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на вул. Січових Стрільців (Артема), 59 у м. Києві у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер: 8000000000:91:165:0018, площа 0, 9645 га), укладений між Київською міською радою та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням

4. Скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Кравченко Н.П. від 12.04.2016 про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно від 12.04.2016 за індексним №29208361, на земельну ділянку площею 0,9645 га за адресою: вул. Січових Стрільців (Артема), 59 у м. Києві за кадастровим номером 8000000000:91:165:0018, а також вчинені на підставі цього рішення у Державному реєстрі речових прав записи про визначення власником даної земельної ділянки Київської міської ради (номер запису про право власності / довірчої власності: 14122070), про інше речове право на дану ділянку - право оренди даної земельної ділянки за Центральним територіальним управлінням капітального будівництва (орендар) у відповідності до угоди про поновлення договору оренди від 12.04.2016 №95 із Київською міською радою (орендодавець), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 899657980000 (номер запису про інше речове право: 14122271), а також запис щодо договору про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк (серія та номер 365, від 28.09.2022), видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М.; у відповідності з яким цільове призначення даної земельної ділянки було визначено: - 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, а вид використання - для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення, категорія земель - землі житлової та громадської забудови;

5. Визнати недійсною з моменту укладення та скасувати угоду про поновлення договору оренди, укладену між Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва (серія та номер: 95, видану 12.04.2016), видавник: Кравченко Н.П., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу;

6. Визнати недійсним з моменту укладення та скасувати договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, укладений між Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва (серія та номер: 365, виданий 28.09.2022), видавник: Дем`яненко Т.М., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу.

7. Визнати недійсним та скасувати договір про будівництво житлового комплексу по вул. Січових Стрільців, 59 у м. Києві (колишня Артема) від 01.10.2015 та укладені до нього додаткові договори між Центральним територіальним управлінням капітального будівництва та ТОВ «Будінпроект».

1.2. короткий зміст оскаржуваних судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 910/14124/22 у задоволенні клопотання Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» про повернення на стадію підготовчого провадження відмовлено.

Приймаючи оскаржувану ухвалу суду, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку Громадська організація «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» звертаючись повторно до суду із клопотанням про повернення на стадію підготовчого провадження не навела будь-яких виключних та вагомих підстав для здійснення повернення на стадію підготовчого провадження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/14124/22 у задоволенні позовних вимог Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з наступного:

- позивачем не обґрунтовано порушення прав та інтересів останнього через сам факт прийняття оспорюваного рішення, а не за наслідками його реалізації;

- позивачем не доведено будь-яких матеріально-правових підстав заявляти про порушення права на земельні ділянки, що передані відповідачу 2 за оспорюваним рішенням та які стали об`єктами за оспорюваними правочинами, а відповідно і відсутність матеріально-правових підстав завертатись за захистом цього права в межах приватноправового спору;

- за приписами Закону України «Про громадські організації» позивач не є особою, яка може бути наділена повноваженнями захищати інтереси держави та подавати позови в інтересах державних органів та установ, чинним законодавством не визначені правові підстави для звернення громадських організацій до господарського суду за захистом державних чи суспільних інтересів, пов`язаних з використанням земель оборони.

1.3. короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із прийнятим рішенням та ухвалою суду, Громадська організація «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд поновити строк для апеляційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/14124/22, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/14124/22 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Громадської організації «Врятуймо Київ» в повному обсязі, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 в частині відмови в залученні ОСОБА_1 до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, а також в частині відмови у поверненні на стадію підготовчого засідання для виконання вимог ч. 1 ст. 177, п. 15 ч. 2 ст. 182 ГПК України, звільнити Громадську організацію «Врятуймо Київ» від сплати судового збору, або суттєво зменшити його суму, а у випадку неможливості цього - відстрочити позивачу сплату судового збору до постановлення рішення суду апеляційної інстанції та розглянути справу за участі представника позивача.

2. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ:

2.1. визначення складу суду, заяви, клопотання

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.02.2025 для розгляду даної справи визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Тарасенко К.В., судді: Кравчук Г.А., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2025 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14124/22 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційними скаргами Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» та ОСОБА_1 у справі до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/14124/22.

03.03.2025 через систему «Електронний суд» від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшло доповнення до клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

03.03.2025 від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи № 910/14124/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.03.2025, зокрема, відмовлено у задоволенні клопотання Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» про звільнення чи відстрочення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/14124/22. Апеляційну скаргу Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 910/14124/22 - залишено без руху. Роз`яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки шляхом надання доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 у справі № 910/14124/22 у розмірі - 5 954,40 грн.

18.03.2025 через систему «Електронний суд» від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшла заява про усунення недоліків до якої додано докази сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025, зокрема, поновлено Громадській організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у справі № 910/14124/22. Відкрито апеляційне провадження у справі № 910/14124/22 за апеляційною скаргою Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2024. Розгляд апеляційної скарги призначено на 26.03.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025, зокрема, клопотання Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» про поновлення строку на подання апеляційної скарги задоволено, поновлено Громадській організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у справі № 910/14124/22, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/14124/22 за апеляційною скаргою Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 та призначено розгляд справи на 26.03.2025.

24.06.2025 через відділ документообігу суду надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

25.03.2025 через відділ документообігу суду від Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону надійшла заява про вступ в справу № 910/14124/22.

26.03.2025 до початку судового засідання через систему «Електронний суд» від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» додаткові пояснення до розділу ІІ апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 відкладено розгляд справи № 910/14124/22 за апеляційною скаргою Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 на 28.05.2025.

27.05.2025 до канцелярії суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» надійшли пояснення.

28.05.2025 до канцелярії суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2025 заяву Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про вступ в справу № 910/14124/22 залишено без розгляду; клопотання Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» задоволено частково; не прийнято до розгляду пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» вих.№ б/н від 27.05.2025, що надійшли до канцелярії суду 27.05.2025 за вх. №09.1-13/2231/25. Оголошено перерву у судовому засіданні у справі № 910/14124/22 до 29.05.2025.

29.05.2025 через систему «Електронний суд» до канцелярії суду від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшла заява про відвід колегії суддів у складі: головуючої судді - Тарасенко К.В., суддів - Кравчука Г.А., Коробенка Г.П. у справі № 910/14124/22.

Також 29.05.2025 через систему «Електронний суд» до канцелярії суду від Київського квартирно-експлуатаційного управління надійшло клопотання, у якому третя особа-2 просить проводити розгляд без участі представника третьої особи за відсутності заперечень учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 визнано необґрунтованою заяву Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» про відвід колегії суддів у складі: головуючої судді - Тарасенко К.В., суддів - Кравчука Г.А., Коробенка Г.П. у справі № 910/14124/22 та відмовлено у її задоволенні.

2.2. узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає наступне:

(1) судом порушено норми матеріального права, які підлягали застосуванню, зокрема: ч. 3 ст. 1, ст. ст. 91, 96, ст. 103, ст. 104 Земельного кодексу України, ст. 5 Закону України «Про основи містобудування», ст. 25 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст. 24 Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» та неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме:

- ГО «Врятуймо Київ» в силу ст. ст. 91, 96, 103, 104 Земельного кодексу України має право вимагати припинення незаконного використання Київською міською радою об`єктів права власності, що призводить до погіршення екологічної ситуації у кварталі та до порушення прав громади, передбачених ст. ст. 27, 30, 38, 54 Конституції України, ст. 5 Закону України «Про основи містобудування», ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»;

- обґрунтовуючи своє право на звернення до суду з даним позовом, ГО «Врятуймо Київ» вказує на мету і завдання своєї діяльності, передбачені Статутом;

- позов у справі №910/14124/22 не спрямований на захист права власності чи права користування державою земельною ділянкою по вул. Січових Стрільців, 59, отже, наявність зазначеного судом «підтвердженого належними доказами права особи щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку» у випадку подачі позову з таким змістом не вимагається;

- оскаржуване рішення Київської міської ради та укладені на його виконання договори порушують права громади та позивача і не свідчать про необхідність отримання позивачем додаткової шкоди для того, щоб його інтерес набув статусу порушеного права;

(2) суд припустився неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи також у зв`язку з тим, що не дослідив і не встановив нікчемність правочинів, укладених з приводу земельної ділянки по вул. Січових Стрільців, 59:

- зміст усіх зазначених орендних договорів щодо даної ділянки (договір оренди від 08.09.2005, угода про його поновлення від 12.04.2016 та договір про укладення договору оренди на новий строк від 28.09.2022), по-перше, суперечить чинному законодавству, а саме, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про оренду землі» відповідно до якої орендодавцем може виступати лише власник чи уповноважена ним особа, а по-друге, - суперечать вимогам п. а) ч. 1 ст. 91 та п. а). ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України, відповідно до яких власники та землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначення;

- оскаржувані правочини порушують публічний порядок управління майновими правами на земельну ділянку оборони державної власності, які виключені з обороту та суперечать інтересам держави і суспільства, спрямовані на порушення конституційних прав держави, військових та місцевої громади, мешканців суміжних ділянок, а також спрямовані на незаконне знищення військового державного майна, незаконне заволодіння державною власністю після завершення незаконного будівництва та незаконне заволодіння 100 % належних державі майнових прав в майбутньому об`єкті будівництва;

(3) суд першої інстанції протокольною ухвалою від 30.05.2024 та повторно ухвалою від 18.09.2024 безпідставно відмовив в залученні до участі у справі ОСОБА_1 як третьої особи:

- права та обов`язки ОСОБА_1 як громадського діяча та фізичної особи у адміністративній справі № 910/23425/19 залежать від задоволення позовної заяви військового прокурора у господарській справі № 910/10291/20, що, в свою чергу залежить від задоволення позовної заяви ГО «Врятуймо Київ» у розглядуваній справі № 910/14124/22, до набрання законної сили рішенням у якій, фактично зупинені провадження у справах № 640/23425/19 (адміністративна справа щодо скасування містобудівних умов і обмежень) та № 910/10291/20, при тому, що в останній справі міститься ідентична зі справою № 910/14124/22 спільна для цих обох справ ключова позовна вимога щодо скасування реєстрації права власності Київради під житлову забудову;

- рішення у даній справі вплине на права ОСОБА_1 , як позивача, як місцевого мешканця та користувача ділянки, суміжної з ділянкою забудови, що слідує, зокрема, з недотримання забудовником положень ст. ст. 103, 104 Земельного кодексу України щодо добросусідства, які, з одного боку, висувають вимоги для користувачів суміжних земельних ділянок, а з іншого - надають право вимагати їх сусідам усунення загрози шкідливого впливу;

- Господарський суд міста Києва при вирішенні питання залучення ОСОБА_1 у якості третьої особи до справи № 910/14124/22 не дотримався вимог ст. 50 ГПК України;

(4) суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання позивача про повернення на стадію підготовчого засідання для виконання вимог ч. 1 ст. 177, п. 15 ч. 2 ст. 182 ГПК України:

- оскільки судом у підготовчому засіданні окремо не було обговорено з учасниками кола питань, що входять до предмету доказування, а, відтак, і не було визначено обставини справи, які підлягають встановленню, а, окрім того, у підготовчому засіданні не було обговорено і встановлено порядку з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також не було встановлено порядку дослідження доказів, якими обґрунтовуються необхідні обставини під час розгляду справи по суті (про все це, зокрема, свідчить відсутність відповідної протокольної ухвали чи іншої відповідної інформації у протоколах підготовчого засідання), - 16.09.2024 позивачем було подано клопотання про повернення суду на стадію підготовчого провадження з метою виконання зазначених вимог процесуального закону, однак ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 позивачу було відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання, адже, на думку суду, наведені позивачем обставини, як підстави для повернення на стадію підготовчого провадження, не є винятковими обставинами задля яких суд має здійснити повернення до стадії підготовчого провадження.

У поданих доповненнях до розділу ІІ апеляційної скарги позивач на доповнення доводів щодо неправомірної відмови у залученні третьої особи додає документи (судові рішення), на які скаржник посилається при обґрунтуванні відповідних доводів у апеляційній скарзі.

2.3. узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу - не скористалися.

При цьому, з урахуванням частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, справа розглядається за наявними матеріалами.

2.4. явка в судове засідання

29.05.2025 в судове засідання з`явились представники Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад», Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Будінпроект», Міністерства оборони України та Кабінету Міністрів України.

Інші учасники справи - Центральне територіальне управління капітального будівництва, Київське квартирно-експлуатаційне управління, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Наталія Петрівна - в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

При цьому, судом враховано клопотання Київського квартирно-експлуатаційного управління про розгляд справи без участі представника третьої особи-2. Також в поданому клопотанні третя особа-2 зазначила про те, що апеляційну скаргу позивача підтримує.

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, беручи до уваги строки розгляду апеляційної скарги, встановлені Господарським процесуальним кодексом України, суд апеляційної інстанції вбачає за можливе розглядати дану апеляційну скаргу за відсутності представників учасників справи, що не з`явилися, за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача-1 просив суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення та ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Представники відповідача-3 просили суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення та ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Представники третьої особи 1 та третьої особи 4 просили суд апеляційної інстанції прийняти законне та обґрунтоване рішення.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА.

3.ПОЗИЦІЯ СУДУ:

3.1. перевірені судом апеляційної інстанції обставини щодо винесеної оскаржуваної ухвали Господарського суду міста Києва від 18.09.2024

11.07.2024 року до суду першої інстанції від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» надійшло клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження, у якій позивач з посиланням на практику Верховного Суду, на підставі статті 236 Господарського процесуального кодексу України просив суд повернутися на стадію підготовчого провадження з метою подачі ОСОБА_1 нової заяви про вступ у справу в якості третьої особи, з новим фактичним та юридичним обґрунтуванням.

За результатами розгляду вказаного клопотання судом першої інстанції 11.07.2024 винесено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання позивача про повернення на стадію підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання.

У подальшому, 16.09.2024 року від Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» повторно надійшло клопотання про повернення на стадію підготовчого провадження, у якій позивач просить суд, як виняток, повернутись на стадію підготовчого засідання, виконати вимоги ч. 1 ст. 177, п. 15 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, а саме: остаточно визначити предмет спору; обставини справи, які підлягають встановленню; порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються, а також повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про залучення його до справи у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, з урахуванням додаткових аргументів, викладених ним у другій поданій до суду його заяві (залишеній судом без розгляду).

Розглянувши клопотання Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» про повернення на стадію підготовчого провадження, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в його задоволенні, з чим погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Господарський суд міста Києва у судовому засіданні 04.06.2024 постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті, виходячи з того, що було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті,

За змістом частини першої статті 177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є:

1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу;

2) з`ясування заперечень проти позовних вимог;

3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;

4) вирішення відводів;

5) визначення порядку розгляду справи;

6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Господарським процесуальним законодавством не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.

Водночас, згідно з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 03.09.2019 року у справі №9802/271/18, від 16.02.2021 року у справі №922/2115/19, в ухвалі від 22.06.2021 року у справі №923/525/20, постанові від 16.12.2021 року у справі №910/7103/21, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.

Однак такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

Як виняткову підставу для повернення на стадію підготовчого провадження у справі №910/14124/22 заявник визначив те, що судом у підготовчому засіданні окремо не було обговорено з учасниками справи коло питань, що входить до предмету доказування, а відтак і не було визначено обставини справи, які підлягають встановленню, крім того, у підготовчому засіданні не було обговорено і встановлено порядку з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та не було встановлено порядку дослідження доказів, якими обґрунтовуються необхідні обставини під час розгляду справи по суті, про що свідчить відсутність відповідної протокольної ухвали чи іншої відповідної інформації у протоколах підготовчого засідання.

Поряд з тим, необхідність у поверненні на стадію підготовчого провадження існує для дослідження доповнень заяви ОСОБА_1 про вступ у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача фактичними та юридичними аргументами, за наслідками якої суд може прийти до висновку, що рішення у цій справі не може не впливати на особисті права та обов`язки ОСОБА_1 .

На переконання судової колегії, наведені позивачем обставини як підстави для повернення на стадію підготовчого провадження не є винятковими обставинами задля яких суд першої інстанції мав здійснити повернення до стадії підготовчого провадження.

Відповідно до пункту 15 частини 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, у підготовчому засіданні суд встановлює порядок з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Частиною 1 статті 222 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд під час судового розгляду справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку, передбаченому Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). За заявою будь-кого з учасників справи або за ініціативою суду повне фіксування судового засідання здійснюється за допомогою відеозаписувального технічного засобу (за наявності в суді технічної можливості та за відсутності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу).

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснює секретар судового засідання (частина 2 статті 222 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 статті 223 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні секретар судового засідання забезпечує ведення протоколу судового засідання, крім випадків, передбачених цим Кодексом. У протоколі судового засідання зазначаються такі відомості: 1) рік, місяць, число і місце судового засідання; 2) найменування суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді, секретаря судового засідання; 3) справа, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших учасників справи; 4) порядковий номер вчинення процесуальної дії; 5) назва процесуальної дії; 6) час вчинення процесуальної дії; 7) ухвали суду, постановлені в судовому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати; 8) інші відомості, визначені цим Кодексом. Протокол судового засідання скріплюється електронним підписом секретаря судового засідання і приєднується до справи.

Суд першої інстанції зазначив, що звукозаписи усіх судових засідань, проведених в межах підготовчого провадження, свідчать про те, що судом було виконано вимоги Господарського процесуального кодексу України, що передбачені, зокрема, у статтях 177 та 182 вказаного Кодексу, в тому числі, але не виключно щодо встановлення порядку з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядку дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті.

При цьому, виконання вказаних кодексом вимог та завдань підготовчого провадження, не зобов`язує суд проводити їх у одному (конкретному) судовому засіданні, з винесенням окремого процесуального документу, а відтак виконання їх протягом усього підготовчого провадження не суперечить Господарському процесуальному кодексу України та не є підставою для повернення зі стадії розгляду справи по суті до підготовчого провадження, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції.

Водночас, варто звернути увагу заявника на те, що не відображення секретарем судового засіданні у текстовій версії протоколу за наслідком проведеного судового засідання відомостей, в тому числі, але не виключно про виконання судом вимог щодо встановлення порядку з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядку дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, не може свідчити про невиконання судом такого обов`язку. Положення чинного Господарського процесуального кодексу України не вимагають відображати у текстовій версії протоколу, кожен фрагмент розмови між учасниками справи та судом в межах проведених судових засідань.

Таким чином, посилання на відсутність відповідної протокольної ухвали чи іншої відповідної інформації у текстових версіях протоколів підготовчого засідання, зокрема, але не виключно, щодо обговорення з учасниками справи коло питань, що входить до предмету доказування, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, встановлення порядку з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, а також встановлення порядку дослідження доказів, якими обґрунтовуються необхідні обставини під час розгляду справи по суті, судом відхиляються як необґрунтовані.

Також суд вважає необґрунтованими посилання позивача на необхідність у поверненні на стадію підготовчого провадження для дослідження доповнень заяви ОСОБА_1 про вступ його у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача новими фактичними та юридичними аргументами, за наслідками чого суд може прийти до висновку, що рішення у цій справі не може не впливати на особисті права та обов`язки ОСОБА_1 , оскільки сам факт повторного звернення до суду із заявою про вступ у справу в якості третьої особи, з наведенням додаткових обґрунтувань, в задоволенні якої судом попередньо було відмовлено, не може свідчити про винятковість такої обставини, як підстави для повернення на стадію підготовчого провадження, а лише свідчить про незгоду заявника з процесуальним рішення суду про відмову в задоволенні попередньої заяви про залучення заявника до участі у справі в якості третьої особи.

Між іншим, суд апеляційної інстанції враховує подану ОСОБА_1 апеляційну скаргу на рішення та ухвалу суду від 18.09.2024, за результатами розгляду матеріалів якої судова колегія дійшла висновку про те, що права ОСОБА_1 не порушені оскаржуваним рішенням суду, а тому апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 та на протокольну ухвалу від 30.05.2024 у справі № 910/14124/22 закрито.

Аналізуючи викладене в сукупності, перевіривши матеріали справи, взявши до уваги неодноразове звернення заявника з відповідним клопотанням, колегія суддів визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що у даному випадку Громадська організація «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» звертаючись повторно до суду із клопотанням про повернення на стадію підготовчого провадження не навела будь-яких виключних та вагомих підстав для здійснення повернення на стадію підготовчого провадження, а тому у задоволенні клопотання позивача слід відмовити.

Відтак, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали Господарського суду міста Києва від 18.09.2024.

3.2. встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини по суті спору

29.11.1948 року Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих прийнято рішення №37 «О возобновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной Квартирно- Эксплуатационной Части Киевского Военного Округа в Молотовском районе г. Киева», яким поновлено відведення та встановлення меж земельних ділянок об`єктів адміністративного, житлового та господарського призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва та передано в тимчасове користування Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва земельні ділянки без права подальшої забудови до освоєння їх відповідно до призначення, в тому числі, земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 площею близько 0,7 га по АДРЕСА_1 .

18.07.1977 року Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих згідно рішення № 1011/34 «Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині НОМЕР_2 під розширення території» постановлено відвести військовій частині НОМЕР_2 в тимчасове користування додаткову земельну ділянку площею близько 0,08 га по АДРЕСА_1 під розширення території до забудови суміжної ділянки; земельну ділянку відвести за рахунок території міської забудови в садибі №67 по АДРЕСА_1 та зобов`язано забудовника територію, що відводиться та раніше закріплену територію, де розміщуються військова частина НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4, а також будівельну організацію КВО-УНР-70 огородити типовою огорожею та благоустроїти її.

04.09.1992 року Київською квартирно-експлуатаційною частиною району передано, а Військовою частиною НОМЕР_2 прийнято на баланс казармений фонд, зокрема, земельну ділянку площею 0,97 га, займану військовим містечком № НОМЕР_1 , про що було складено відповідний акт.

12.04.2002 року Міністром оборони України видано наказ № 129 «Про заходи, пов`язані з оптимізацією структури квартирно-будівельного комплексу Збройних сил України», яким затверджено положення про Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове), відповідно до якого останнє було уповноважене здійснювати функції замовника будівництва у Збройних силах України.

Згідно п. 1 цього положення Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове) - це державна госпрозрахункова установа, яка заснована на державній власності, підзвітна і підконтрольна Міністерству оборони України.

17.04.2002 року згідно листа № 975/8к ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) звернулося до Київського міського голови за погодженням місця розташування об`єкту будівництва житлових будинків для військовослужбовців на майданчику військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Директиви Міністерства оборони України від 17.07.2002 № Д-115/1/07 було анульовано умовне найменування ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_3 ) та залишено назву Центральне спеціалізоване будівельне управління, а також анульовано умовне найменування Військова частина № НОМЕР_2 та залишено назву Центральне спеціалізоване будівельне управління.

У 2004 році Комунальним підприємством «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації земель» складено проект відведення земельної ділянки Центральному спеціалізованому будівельному управлінню для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на АДРЕСА_1 .

У проекті відведення передбачалося, що Центральному спеціалізованому управлінню для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення відводяться землі, загальною площею 0,96 га, що складаються з: 0,88 га земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих «О возобновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной Квартирно- Эксплуатационной Части Киевского Военного Округа в Молотовском районе г. Киева» від 29.11.1948 № 37; 0,07 га земель відведених відповідно до рішення Виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих «Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині НОМЕР_2 під розширення території» № 1011/34 та 0,01 га за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

15.07.2004 року Київською міською радою прийнято рішення №419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею», яким вирішено:

1. Затвердити проект відведення земельної ділянки Центральному спеціалізованому будівельному управлінню для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом, дошкільним дитячим закладом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на АДРЕСА_1 .

Передати Центральному спеціалізованому будівельному управлінню, за умови виконання п. 1.1 цього рішення, в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом, дошкільним дитячим закладом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на АДРЕСА_1 загальною площею 0,96 га, в тому числі: площею 0,88 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.48 № 37 «О возобновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной Квартирно- Эксплуатационной Части Киевского Военного Округа в Молотовском районе г. Киева»; площею 0,07 га - за рахунок земель, відведених відповідно до рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 18.07.77 № 1011/34 «Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині НОМЕР_2 під розширення території та площею 0,01 га - за рахунок земель міської забудови.

Визнати такими, що втратили чинність, рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.48 № 37 «О возобновлении отвода и установлении границ земельных участков Гарнизонной Квартирно- Эксплуатационной Части Киевского Военного Округа в Молотовском районе г. Киева» та від 18.07.77 № 1011/34 «Про відведення додаткової земельної ділянки військовій частині під розширення території».

1.1. Центральному спеціалізованому будівельному управлінню:

1.1.1. Виконувати обов`язки землекористувача відповідно до вимог ст. 96 Земельного кодексу України.

1.1.2. У місячний термін замовити у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

1.1.3. Забезпечити вільний доступ для прокладання нових, реконструкції та експлуатації існуючих інженерних мереж та споруд, розміщених у межах земельної ділянки.

1.1.4. Питання відшкодування відновлюючої вартості зелених насаджень (акт обстеження зелених насаджень від 18.12.2003 № 402) та інші майново-правові питання вирішувати в установленому порядку.

1.1.5. Питання пайової участі вирішити відповідно до рішення Київради від 27.02.2003 № 271/431 «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва».

1.1.6. Передати Головному управлінню житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 10 % загальної площі житлового комплексу (крім службової) на підставі п. 41 рішення Київської міської ради від 18.12.2003 № 267/1142 «Про бюджет міста Києва на 2004 рік».

1.1.7. Виконати вимоги, викладені в листах Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 28.11.2003 № 19-3430, головного державного санітарного лікаря м. Києва від 07.08.2003 № 5805, управління охорони навколишнього природного середовища від 28.08.2003 № 119/04-4-10/431, Головного управління охорони культурної спадщини та реставраційно-відновлювальних робіт від 22.09.2003 № 5482.

1.1.8. Проектом будівництва передбачити місця постійного зберігання автотранспорту (крім відкритих автостоянок) у кількості, не меншій за кількість квартир у цьому комплексі.

1.1.9. Проектом будівництва передбачити будівництво дитячого дошкільного закладу.

1.2. Попередити землекористувача, що право користування земельною ділянкою може бути припинено відповідно до ст. ст. 141, 143 Земельного кодексу України».

06.09.2005 року Київська міська рада, як орендодавець, та Центральне спеціалізоване будівельне управління (госпрозрахункове), як орендар, уклали нотаріально посвідчений договір оренди земельної ділянки, що розташована у м. Києві по вул. Артема, 59 в Шевченківському районі м. Києва, розміром 9 645 кв.м., строком на 5 років, визначивши її цільове призначення: для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців з підземним паркінгом, дошкільним дитячим закладом та з вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення, який зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 08.09.2005 за №91-6-00484.

25.07.2006 року видано наказ Міністра оборони України »Про створення Центрального територіального управління капітального будівництва та затвердження його положення» № 453, пунктом 1 якого визначено, що Центральне територіальне управління капітального будівництва управління є державною госпрозрахунковою установою Міністерства оборони України та призначене для забезпечення виконання завдань капітального будівництва житла для військовослужбовців і членів їхніх сімей, підпорядковане Департаменту будівництва Міністерства оборони України, виконує частину функцій замовника Міністерства оборони України на будівництво об`єктів житлово-комунального, соціального призначення, залучається до вирішення питань придбання житла.

16.10.2006 року Департаментом будівництва Міністерства оборони України видано наказ № 51 «Про часткове наділення функціями замовника будівництва та передачу об`єктів незавершеного будівництва», згідно з яким Центральним спеціалізованим будівельним управлінням (госпрозрахунковим) передано Центральному територіальному управлінню капітального будівництва частину функцій замовника та незавершене будівництво об`єкту житловий будинок на 200 квартир по вулиці Артема, 59 у Шевченківському районі міста Києва.

14.06.2007 року до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 були внесені зміни в результаті прийняття ІV сесією V скликання Київської міської ради рішення «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» №803/1464, яким в тексті рішення слова Центральному спеціалізованому будівельному управлінню було вирішено замінити словами Центральному територіальному управлінню капітального будівництва, слова дошкільним дитячим закладом було вирішено виключити та вирішено Центральному територіальному управлінню капітального будівництва замовити в установленому порядку внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 08.09.2005 № 91-6-00484, укладеного між Київською міською радою та Центральним спеціалізованим будівельним управлінням (госпрозрахунковим).

У подальшому, у зв`язку з дією наказу Департаменту будівництва Міністерства оборони України «Про часткове наділення функціями замовника будівництва та передачу об`єктів незавершеного будівництва» від 16.10.2006 № 51 та переходом від Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) до Центрального територіального управління капітального будівництва функцій замовника до договору оренди від 06.09.2005 були внесені зміни згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2008 у справі № 23/176 шляхом визнання укладеним договору про внесення змін.

Відповідно до п. 1.2 договору оренди від 06.09.2005 орендодавець, на підставі п. 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) об`єкт оренди.

Пунктом 11.7 договору оренди було передбачено можливість поновлення його дії після закінчення строку, на який його було укладено за умови належного виконання орендарем обов`язку зі збереження цільового призначення земельної ділянки та інших, встановлених договором обов`язків.

01.10.2015 року між Державною організацією (установою, закладом) Центрального територіального управління капітального будівництва (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» (сторона-2) укладено договір про будівництво житлового комплексу по вул. Артема, 59 у Шевченківському районі міста Києва, відповідно до п. 2.1 якого сторона-1 та сторона-2 зобов`язались збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: м. Київ, Шевченківський район, по вул. Артема, 59.

Згідно п. 3.1 договору об`єктом забудови є земельна ділянка за адресою: м. Київ, Шевченківський район, по вул. Артема, 59, площею 0,9654 га (кадастровий номер 8 000 000 000:91:165:0018).

У відповідності до п. 7.1 договору сторони домовились, що за виконання частини функцій замовника, сторона -1, після введення об`єкту в експлуатацію, отримує у власність наступні об`єкти нерухомого майна, із них: Міністерство оборони України після введення об`єкту в експлуатацію отримує у власність 25 однокімнатних та 25 двокімнатних окремих квартир. Сторона-2 має право передати належні Міністерству оборони України квадратні метри в об`єкті будівництва або в інших об`єктах нерухомого майна міста Києва. Квартири, що підлягають передачі Міністерству оборони України повинні відповідати санітарним нормам щодо житлових приміщень, опоряджувальні роботи виконані в повному обсязі у відповідності до вимог ДСТУ, житло повинно бути готове під заселення. Сторона-2 здійснює фінансування витрат по оформленню права власності на вищезазначені квартири за Державою в особі Міністерства оборони України. Київське ККЄУ (Обласний військкомат) для передислокації з об`єкту забудови після введення об`єктів в експлуатацію отримує у власність частину об`єктів у вигляді вбудованих приміщень у розмірі, визначеному технічним завданням, письмово погодженим сторонами, але в будь-якому випадку, не більше 900 квадратних метрів.

Сторона-1 після введення об`єкту в експлуатацію отримує у власність 120 квадратних метрів нежитлових приміщень. Сторона-2 має право передати належні стороні-1 квадратні метри в об`єкті будівництва або в інших об`єктах нерухомого майна міста Києва.

Пунктом 7.2 договору узгоджено, що за виконання частини функцій замовника, сторона-2 отримує майнові права, а після закінчення будівництва об`єкта, право власності на частину об`єкту будівництва, за виключенням належної стороні-1, відповідно до п. 7.1 частки.

У відповідності до п. 7.3 договору сторони погодили, що сторона-2, за письмовою заявою сторони-1 може компенсувати грошовими коштами належну йому, згідно п. 7.1. частку або частину частки, визначену актом розподілу площ.

12.04.2016 року між Київською міською радою (далі-орендодавець) та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва (далі-орендар) укладено угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки, відповідно до якої поновлено на 5 років договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 06.09.2005, за реєстровим № 637 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 08.09.2005 за № 91-6-00484, зі змінами внесеними договором про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, визнаного укладеним за рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2008 №23/176, зареєстрованим Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26.12.2008 за № 91-6-00829.

20.12.2016 року між Державною організацією (установою, закладом) Центрального територіального управління капітального будівництва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» підписано додатковий договір до договору про будівництво житлового комплексу по вул. Артема, 59 у Шевченківському районі міста Києва від 01.10.2015, якою сторони дійшли згоди внести зміни до п. 7.1.1. статті 7 договору та визначили, що Міністерство оборони України після введення об`єкту в експлуатацію отримує у власність 25 однокімнатних та 25 двокімнатних окремих квартир. Сторона-2 має право частково або повністю виконати взяті на себе зобов`язання з передачі квартир Міністерству оборони України, шляхом передачі квартир в інших новобудовах міста Києва загальною площею, що дорівнює загальній площі квартир, які Міністерство оборони України мало б право отримати в об`єкті відповідно до акту розподілу площ (приміщень) об`єкта від 26.04.2016.

13.06.2017 року між Державною організацією (установою, закладом) Центрального територіального управління капітального будівництва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» підписано додатковий договір до договору про будівництво житлового комплексу по вул. Артема, 59 у Шевченківському районі міста Києва від 01.10.2015, якою сторони дійшли згоди внести зміни до п. 7.1.1 та статті 7 договору та визначили, що Міністерство оборони України після введення об`єкту в експлуатацію отримує у власність частину об`єкту у вигляді окремих квартир, яка складається з 10% загальної площі квартир цього об`єкту та 10% загальної площі нежитлових приміщень об`єкту. Сторона-2 має право частково або повністю виконати взяті на себе зобов`язання з передачі квартир Міністерству оборони України, шляхом передачі квартир в інших новобудовах міста Києва загальною площею та ціною, що не менші загальної площі та ціни квартир, які Міністерство оборони України мало б отримати в об`єкті. У разі, коли площа квартир та нежитлових приміщень, які передаються, в інших новобудовах міста Києва відповідає (не менша) загальній площі квартир та нежитлових приміщень, які Міністерство оборони України мало б отримати в об`єкті, сторона-2 зобов`язана за свої кошти провести оцінку квартир та нежитлових приміщень, що передаються, а в разі невідповідності їх загальної ціни ціні квартир та нежитлових приміщень, які Міністерство оборони України мало отримати в об`єкті, компенсувати Міністерству оборони України різницю в ціні грошовими коштами або наданням додаткових квартир та нежитлових приміщень. Квартири, що підлягають передачі Міністерству оборони України повинні відповідати санітарним нормам щодо житлових приміщень, опоряджувальні роботи виконані в повному обсязі у відповідності до вимог ДСТУ, житло повинно бути готове під заселення. Сторона 2 здійснює фінансування витрат по оформленню права власності на вищезазначені квартири за Державою в особі Міністерства оборони України.

Міністерство оборони України для передислокації Обласного військкомату з об`єкту забудови після введення об`єкту в експлуатацію отримує у власність частину об`єктів у вигляді вбудованих приміщень у розмірі, визначеному технічним завданням, письмово погодженим сторонами, але в будь-якому випадку 900 (дев`ятсот) квадратних метрів.

29.12.2017 року між Державною організацією (установою, закладом) Центрального територіального управління капітального будівництва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будінпроект» підписано додатковий договір до договору про будівництво житлового комплексу по вул. Артема, 59 у Шевченківському районі міста Києва від 01.10.2015, якою сторони дійшли згоди виключити пункт 7.1.2 розділу 7 з договору та викласти п. 7.1.3 розділу 7 договору в такій редакції: «Сторона-1 після ведення об`єкту в експлуатацію отримує у власність 120 квадратних метрів нежитлових приміщень та частину об`єктів у вигляді вбудованих приміщень у розмірі, визначеному технічним завданням, письмово погодженим сторонами, але в будь-якому випадку 900 квадратних метрів для передислокації Обласного військкомату. Сторона-2 має право передати належні стороні 1 квадратні метри в об`єкті будівництва або в інших об`єктах нерухомого майна міста Києва.». Та доповнити розділ 7 договору пунктом 7.3 в наступній редакції «Сторони погодили, що сторона-2 за письмовою заявою сторони-1 може компенсувати грошовими коштами належну їй частку або частину частки, визначеної в пункті 7.1.3 договору, в тому числі компенсувати грошовими коштами приміщення (квадратні метри) для передислокації Обласного військкомату. Компенсація належних стороні 1 квадратних метрів здійснюється згідно із експертним висновком, замовленим за ініціативою та за рахунок заявника компенсації, виходячи з ринкової ціни за 1 квадратний, метр загальної плоті житла, розміщеного в районі будівництва об`єкту на момент кожного перерахування коштів в рахунок заявника компенсації. Компенсація належних сторонам квадратних метрів відбувається шляхом перерахування грошових коштів на рахунок заявника компенсації та підписання акту зарахування, в якому сторони визначають кількість компенсаційних квадратних метрів та їх вартість на момент передачі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.09.2012 у справі № 5011-51/5456-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2012, визнано недійсним пункт 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 в частині визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 № 37 »Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва».

Мотивами задоволення позовних вимог стали висновки суду про прийняття рішення від 15.07.2004 № 419-24/1829 з порушенням норм чинного законодавства та з перевищенням компетенції через відсутність доказів зміни цільового призначення земельної ділянки по вул. Артема, 59 у м. Києві із земель оборони, до яких вона належала згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської ради трудящих від 29.11.1948 № 37 на землі житлової забудови та зважаючи на відсутність у Київської міської ради як органу місцевого самоврядування повноважень визнання нечинними (такими, що втратили чинність) власних актів і відсутність жодного обґрунтування підстав для визнання таким, що втратило чинність рішення від 29.11.1948 № 37.

Під час розгляду справи №910/4268/16 Господарський суд міста Києва дійшов висновку про те, що рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» (у частині, яка є чинною після ухвалення рішення у справі № 5011-51/5456-2012) було прийнято з порушенням норм чинного законодавства України та з перевищенням компетенції, визначеної законодавчими нормами і такий висновок стосується усього рішення, адже підпункти 1.1, 1.2 спрямовані на виконання положень абз. 1, 2, 3 п. 1 цього ж рішення.

Разом з тим, незважаючи на висновок суду щодо обґрунтованості позовних вимог в частині визнання недійсним рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419/24/1829 (за вирахуванням частини, в якій воно вже було визнане недійсним згідно рішення Господарського суду міста Києва від 05.09.2012 у справі № 5011-51/5456-2012 та частини, що стосується земельної ділянки площею 0,01 га), суд відмовив у задоволенні позову Першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків пропуску якої було заявлено Київською міською радою та Центральним територіальним управлінням капітального будівництва.

Вказане рішення суду залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 20.12.2016, в яких суди вищих інстанцій погодились з висновком суду першої інстанції та зазначили, що встановлені обставини щодо об`єднання кількох земельних ділянок, які було відведено для потреб оборони та фактичної зміни цільового призначення новоутвореної земельної ділянки свідчать про прийняття Київською міською радою рішення «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» від 15.07.2004 № 419-24/1829, окрім частини щодо втрати чинності рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 № 37 «Про відновлення відводу і встановлення меж земельних ділянок Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського військового округу в Молотовському районі м. Києва» з перевищенням наданих їй законом повноважень та без дотримання встановленого чинним на час прийняття оскаржуваного рішення порядку зміни цільового призначення земельних ділянок, що порушує право позивачів у справі, яких безпідставно позбавлено права розпоряджатися спірною земельною ділянкою на власний розсуд, адже зміна цільового призначення земельної ділянки відбувається за ініціативою власника (землекористувача).

Під час розгляду справи №910/248/20 Господарським судом міста Києва встановлено, що угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки, відповідно до якої поновлено на 5 років договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. 06.09.2005, за реєстровим № 637, укладено лише 12.04.2016, тобто більше ніж через 5 (п`ять) років після припинення його дії, а відтак суд дійшов висновку, що при укладенні даної угоди порушено норми чинного на час її укладення земельного законодавства щодо пролонгації договору оренди земельної ділянки, оскільки матеріали справи не містять доказів, що Київською міською радою після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки приймалось рішення про пролонгацію цього договору. Також суд дійшов висновку, що договір про будівництво житлового комплексу по вул. Січових Стрільців, 59 (колишня Артема, 59) укладено Центральним територіальним управлінням капітального будівництва з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки стороною такого договору (замовником) має бути Міністерство оборони України.

Водночас, незважаючи на висновок суду щодо обґрунтованості позовних вимог Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України щодо визнання недійсними угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 12.04.2016 та договору про будівництво житлового комплексу по вул. Січових Стрільців, 59 (колишня Артема, 59) від 01.10.2015, суд відмовив у задоволенні позову у зв`язку із пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків пропуску якої заявлено стороною.

Вказане рішення суду залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2021 та постановою Верховного Суду від 24.11.2021, в яких суди вищих інстанцій погодились з висновком суду першої інстанції та зазначили, що необхідною передумовою як укладення договору, так і його поновлення на новий строк, щодо оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, тобто його волевиявлення, тоді як Київською міською радою після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки рішення про пролонгацію цього договору не приймалось, а отже при укладенні угоди порушено норми чинного на час її укладення земельного законодавства, як і договір укладений між Центральним територіальним управлінням капітального будівництва та ТОВ «Будінпроект» з порушенням норм законодавства.

3.3. обставини встановлені судом апеляційної інстанції і визначення відповідно до них правовідносин та доводи, з якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції, а також посилання на норми права

Оскільки рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 року є чинним, а отже Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України є законним і належним (постійним) користувачем даної ділянки і факт належності даної земельної ділянки по вул. Січових Стрільців, 59 до земель державної власності та її віднесення до категорії земель оборони підтверджено і рішеннями Господарського суду міста Києва у справі №910/248/20 та №910/4268/16, які набрали законної сили, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання рішення Київської міської ради «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» від 15.07.2004 № 419-24/1829 недійсним і, як наслідок, всіх наступних дій щодо спірної земельної ділянки, оскільки Київська міська рада не мала права передавати земельну ділянку по вул. Січових Стрільців, 59 у користування під забудову так як ця ділянка належить до земель державної власності.

Позивач вважає, що господарська діяльність на території військового містечка №138 відбувається не лише всупереч цільовому призначенню цієї території (як ділянки, яка відноситься не до категорії земель житлової та громадської забудови, а до земель оборони), але й всупереч закону шкідливим способом з порушенням екологічної безпеки, санітарно-гігієнічних норм інсоляції та аерації, зі значним та відчутним погіршенням мікроклімату з підвищенням температури влітку, з порушенням вимог генерального плану м.Києва та вимог Міністерства культури України щодо обмеження граничної висотності для захисту культурної спадщини і традиційного характеру забудови історичної місцевості «Солдатська слобідка», функціонального призначення даної ділянки забудови, як ділянки визначеної генеральним планом м. Києва під мало- та середньоповерхову забудову та обмежень граничної висоти новобудов у центральній планувальній зоні м. Києва 27 метрами від поверхні землі, а відповідно до приписів Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень.

Оскільки оскаржуване рішення Київської міської ради від 15.07.2004 має негативні наслідки для місцевої громади (а також для держави та військових) і несе загрози спричинення шкоди культурній спадщині, порушує законні права та інтереси місцевої громади, а також держави та військовослужбовців), а позивач є організацією, що відноситься до зацікавленої громадськості у сфері охорони навколишнього природного середовища (довкілля), тобто має інтерес щодо збереження довкілля в м.Києві, він наділений правом захищати екологічні права не лише своїх членів та осіб, які звернулися до неї з таким проханням, а й відповідно до статті 9 Орхуської конвенції заявляти позови в інтересах суспільства, невизначеного кола осіб.

Позивач зазначає, що скасування реєстрації земельної ділянки у державному земельному кадастрі - це засіб відновлення прав громади, адже без такого скасування існує незаконне утворення, яке заважає громаді впливати на формування детального плану територій і Міністерство оборони України, при можливому здійсненні містобудівної діяльності, не буде порушувати чинні законодавчі приписи, оскільки коли у 2005 році йшлося про бюджетне будівництво, яким безпосередньо опікувався заступник Міністра оборони України та його безпосередній начальник - Міністр оборони, то МО були враховані прагнення місцевої громади і будівництво в період дії первісного договору оренди взагалі не розпочиналось, тоді як комерційний забудовник не враховує інтереси громади, тому вважає, що передача спірної земельної ділянки (за виключенням 0,01 га, яка належить до комунальної власності) державі в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління є належним способом захисту.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з чим погоджується судова колегія, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування (ст. 38 Земельного кодексу України).

За приписами статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України», земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».

За змістом ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність належить до компетенції Кабінету Міністрів України. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).

Під час розгляду справи № 5011-51/5456-2012, рішенням у якій визнано недійсним пункт 1 рішення Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 в частині визнання таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.11.1948 № 37 «Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва», судом було встановлено, що земельна ділянка по вул. Артема, 59, яка була надана Центральному територіальному управлінню капітального будівництва відповідно до рішення Київської міської ради № 419-24/1829 від 15.07.2004 р. «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» перебувала на обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та була надана останньому у користування під діюче військове містечко № НОМЕР_1 на підставі рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих «Про поновлення відведення та встановлення меж земельних ділянок призначення Гарнізонної квартирно-експлуатаційної частини Київського воєнного округу в Молотовському районі міста Києва» № 37 від 29.11.1948.

Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Приписами статті 1 та 2 Закону України «Про використання земель оборони» визначено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

У ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного у справі рішення) закріплено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, така ділянка не може використовуватись у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови.

Рішенням Київської міської ради від 15.07.2004 № 419-24/1829 фактично було змінено цільове призначення земель оборони державної власності з їх віднесенням до земель комунальної власності, площею 0,7 га та 0,08 га без дотримання встановленого порядку зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0,7 га та 0,08 га з земель оборони на землі громадської забудови за ініціативою власника держави в особі Міністерства оборони України, як уповноваженої особи.

Вказані обставини встановленні судовим рішенням у справі №910/4268/16, в якому суд дійшов висновку, що рішення Київської міської ради від 15.07.2004 р. № 419-24/1829 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» (у частині, яка є чинною після ухвалення рішення у справі № 5011-51/5456-2012) було прийнято з порушенням норм чинного законодавства України та з перевищенням компетенції, визначеної законодавчими нормами.

Під час розгляду справи №910/248/20 Господарським судом міста Києва встановлено, що під час укладення угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки на 5 років та договору про будівництво житлового комплексу по вул. Січових Стрільців, 59 (колишня Артема, 59) порушено норм законодавства, оскільки угоду укладено більше ніж через 5 (п`ять) років після припинення дії договору оренди земельної ділянки і відсутні докази, що Київською міською радою після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки приймалось рішення про пролонгацію цього договору, а договір про будівництво було укладено Центральним територіальним управлінням капітального будівництва з перевищенням наданих йому повноважень так як стороною такого договору (замовником) мало бути Міністерство оборони України.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, №28342/95 від 28 жовтня 1999 року, §61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, №76943/11 від 29 листопада 2016 року, §123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, №20166/92 від 22 листопада 1995 року, §36).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16 та від 22.11.2022 у справі №910/8528/21.

Таким чином, встановлені вищезазначеними судовими рішеннями у справах № 5011-51/5456-2012, №910/4268/16, №910/248/20 обставини того, що Київською міською радою було прийнято рішення «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» від 15.07.2004 № 419-24/1829 з перевищенням компетенції через відсутність доказів зміни цільового призначення земельної ділянки по вул. Артема, 59 у м. Києві із земель оборони, до яких вона належала згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської ради трудящих від 29.11.1948 № 37 на землі житлової забудови та укладення угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 12.04.2016 та договору про будівництво житлового комплексу по вул. Січових Стрільців, 59 (колишня Артема, 59) від 01.10.2015 з порушенням норм законодавства в силу імперативних приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення і не можуть бути поставлені під сумнів і будь-які доводи спрямовані на переоцінку таких судових рішень є неприпустимими та суперечить принципу правової певності, який є одним з основних елементів верховенства права, суть якого полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання та не можливості піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому частинами 2-3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.

Особа, яка звертається до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та / або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та / або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред`явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права / інтересу. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та / або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Отже, з позовом може звертатися особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. При цьому, звертаючись до суду з позовом, позивач повинен визначити позовні вимоги таким чином, щоб у разі їх задоволення судом відбувся захист, визнання та поновлення саме його прав і охоронюваних законом інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрат, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб та визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно із ч. 1 ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Приписами статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначений позивачем спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку.

При цьому, вимога про визнання правочину недійсним може бути пред`явлена особами, визначеними у Цивільному кодексі України та інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів, а саме: однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною (не стороною правочину), тобто особою, чиї права та / або охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Положення Цивільного кодексу України не дають визначення поняття «заінтересована особа». Зазначене поняття є оціночним, а тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись у кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом. Суди мають надати обґрунтовану оцінку доводам позивача про те, в чому саме полягає заінтересованість позивача щодо спірного правочину, які права та / або інтереси позивача (не сторони договору) порушує оспорюваний ним правочин.

Схожа правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 та від 02.09.2022 у справі № 916/144/17.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. У свою чергу, відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Позивачем у даній справі є Громадська організація «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад», яка створена на підставі Протоколу загальних зборів засновників від 18.08.2022 №1.

Відповідно до ст. 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об`єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про громадські об`єднання» Громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадська спілка - це громадське об`єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.

Відповідно до пункту 1.1 Статуту Громадська організація «Врятуймо Київ - зелене древнє місто - сад» є добровільним об?єднанням фізичних осіб, створеним для здійснення та захисту прав і свобод людини та громадянина, задоволення суспільних, зокрема, екологічних, економічних, соціальних, культурних, освітніх та інших прав та інтересів своїх членів та/або інших осіб. Враховуючи поступове безупинне погіршення екологічної ситуації у місті Києві через знищення великого обсягу зелених насаджень, забруднення та зникнення водойм, розбалансування клімату та дефіцит чистого повітря, знищення об?єктів культурної спадщини внаслідок відсутності людинооірєнтованої та раціональної політики в галузі земельних відносин, землекористування, архітектури та містобудування, потурання владними структурами хижацькій, хаотичній забудові (забудові, яка, на думку членів Організації, порушує історичний та/ або традиційний характер середовища проживання місцевих громад, має ознаки незаконної, та може бути визнана такою у судовому порядку) при нехтуванні правами корінних мешканців історичного міста Києва та зловживанні забудовниками та іншими суб?єктами містобудівної діяльності, а також органами державної влади та місцевого самоврядування, своїми правами, Організація спрямовує свою діяльність на: боротьбу з незаконними забудовами (особливо з тими з них, які є щільними і висотними) та з незаконними землевідведеннями із земель державної чи комунальної власності (вилученням та наданням земельних ділянок у власність, володіння, постійне чи короткострокове користування, оренду тощо); боротьбу з незаконними поновленнями (при тому, часто неодноразовими) договорів оренди та / або інших правочинів із землями державної та / або комунальної власності, особливо тих з них, які, свого часу, були незаконно укладені на підставі незаконних землевідведень; захист від незаконних забудов та активних містобудівних перетворень природно-рекреаційного, ландшафтного та історико-культурного архітектурного середовища міста Києва; збереження, розширення та створення нових зелених рекреаційних зон в органічному поєднанні з водоймами, басейнами та фонтанами під відкритим небом; захист життєвого простору киян шляхом сприяння розробці, прийняттю та включенню до бази нормативно-правових актів, а також шляхом контролю за дотриманням діючих нормативів щодо виділення і закріплення в натурі (в тому числі, зі встановленням межових знаків) нормативно-обґрунтованих і об?єктивно необхідних прибудинкових територій; захист конституційних прав киян на життя, здоров?я, безпечне довкілля, а також на добросусідство (ст. 103 Земельного кодексу України, яка передбачає обов?язок власників та землекористувачів земельних ділянок обирати способи використання земельних ділянок, по-перше, які відповідають їх цільовому призначенню, а, по-друге, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, затемнення неприємні запахи, шумове забруднення). Відтак у мешканців навколишніх із ділянкою забудови будинків (які є користувачами ділянок, сусідніх із ділянкою забудови) виникає відповідне право вимагати від власника та користувача ділянкою забудови виконання зазначених у ст. 103 Земельного кодексу України обов?язків щодо добросусідства; на попередження шкідливого впливу на сусідню земельну ділянку (ст. 104 Земельного кодексу України, відповідно до якої власники та землекористувачі земельних ділянок - в даному випадку, - мешканці суміжних з ділянкою забудови будинків, можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров?я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше); збереження об?єктів культурної спадщини; на участь в управлінні державними справами та справами органів місцевого самоврядування, в тому числі, через вплив на прийняття законних та скасування (за необхідності, і в судовому порядку) незаконних рішень щодо об?єктів як державної власності, так і об?єктів, належних місцевій громаді м. Києва (земельних ділянок, будівель), якими, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування», від імені та в інтересах місцевої громади володіє та розпоряджається обрана громадою місцева рада (Київрада) на час своєї виборної каденції, і яка, відповідно до цього ж Закону, та ст. 19 Конституції України, зобов`язана діяти виключно в межах, у спосіб і в порядку, встановлених Конституцією та Законами України, а отже, за висновком Верховного Суду України від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, незаконні рішення органів місцевого самоврядування не можуть вважатись такими, що прийняті в інтересах відповідної місцевої громади і, таким чином, порушують законні права та інтереси її членів.

За умовами пунктів 2.4 та 3.1 Статуту для досягнення своєї мети та виконання статутних завдань організація у встановленому чинним законодавством порядку має право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів чи інших осіб, які сприяють досягненню мети і завдань Організації (за згодою останніх), у будь-яких органах державної влади, в тому числі судах усіх інстанцій та юрисдикцій, правоохоронних органах, у органах місцевого самоврядування, їхніх виконавчих органах, а також на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування.

Головною метою Організації є захист (в тому числі, за необхідності, в судовому порядку) від незаконних забудов, незаконного нормативно-правового та індивідуально-правового регулювання питань у сфері земельних відносин, землекористування, архітектури та містобудування, а також від незаконних правочинів щодо землевідведення, вилучення та надання земельних ділянок у власність, володіння чи користування, оренду, а так само, захист від незаконних угод щодо поновлення раніш укладених таких незаконних правочинів тощо та інших незаконних містобудівних перетворень унікальної історичної і природної місцевості - території комплексної пам?ятки місцевого значення «Визначне місце «Обсерваторна гірка» (включаючи домінуючий природний ландшафт з високою історико-культурною цінністю самої Обсерваторної гірки та її схилів, історичного, 1905 року заснування, Павлівського скверу - пам?ятки садово-паркового мистецтва та історичної садиби видатних українських художників В.Д. Орловського - М.К. Пимоненка, нині - територія дитячого Санаторію «Салют») та прилеглих унікальних історичних територій мікрорайону «Центр-3» Шевченківського району м. Києва, зокрема, усієї місцевості, що має історичну назву «Солдатська слобідка», і, перш за все, розташовану у внутриквартальному просторі кварталу, обмеженому вул. Січових Стрільців, Гоголівскою, Павлівською, Тургенєвською, території колишнього військового містечка Nє 138 (вул. Січових Стрільців, 59), а також збереження і порятунок історичної забудови та природного екологічного середовища всього міста Києва в його адміністративно - територіальних межах, з урахуванням приміських поселень, а також міст-супутників у Київській області, захист життєвого простору киян та прибудинкових територій.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (в тому числі можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом в межах приватноправового спору є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів саме особи, яка звернулась до суду і порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення та обраний спосіб захисту має відповідати характеру порушення.

Тобто, в межах приватноправового спору сторона, яка звертається до суду має довести наявність матеріально-правових підстав заявляти про порушення її права чи інтересу на земельну ділянку і сам факт, визначення в статуті позивача завдань здійснення контролю, не наділяє його правом на оскарження до суду в межах приватноправового спору рішень про передачу в оренду земельних ділянок та укладених на підставі рішень договорів.

Як вже зазначалось судом, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначений позивачем спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права на земельну ділянку.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, право безпосередньо позивача щодо земельних ділянок, про які йдеться в оскаржуваному рішенні відповідача 1 та оспорюваних договорах, не доведені належними доказами у справі, позивачем не обґрунтовано порушення прав та інтересів останнього через сам факт прийняття оспорюваного рішення, а не за наслідками його реалізації.

Разом з тим, позивачем не доведено будь-яких матеріально-правових підстав заявляти про порушення права на земельні ділянки, що передані відповідачу 2 за оспорюваним рішенням та які стали об`єктами за оспорюваними правочинами, а відповідно і відсутність матеріально-правових підстав завертатись за захистом цього права в межах приватноправового спору.

У даному випадку, як встановлено в судових рішеннях, про які зазначалось вище, земельні ділянки державної власності площею 0,7 га та 0,08 га, які були відведені для військових потреб, оскаржуваним рішенням Київської міської ради віднесено до земель житлової та громадської забудови без дотримання порядку зміни цільового призначення земельних ділянок, чим порушено право держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, яких безпідставно позбавлено права розпоряджатися спірними земельними ділянками на власний розсуд, адже зміна цільового призначення земельної ділянки відбувається за ініціативою власника (землекористувача).

При цьому, сам позивач, заявляючи даний позов, наголошує на тому, що ділянка належить до земель оборони і порушуються законні права та інтереси держави та військовослужбовців.

Також позивач в заяві про зміну (доповнення) позовних вимог визначив, що всі позовні вимоги пов`язані спільними підставами позову щодо незаконного присвоєння прав власника земельної ділянки території військового містечка №138 по вул. Січових Стрільців, 59 у м. Києві (колишня Артема) Київською міською радою, порушення законодавства в частині фактичної незаконної зміни цільового призначення земельної ділянки та визначення її не як ділянки земель оборони, а як ділянки земель житлової забудови та порушення прав дійсного власника зазначеної земельної ділянки - держави в особі Кабінету Міністрів України (розпорядник), Міністерства оборони України (особа, уповноважена управляти державним майном) та користувача державним майном - Київського квартирно-експлуатаційного управління шляхом створення їм незаконних перешкод у здійсненні розпорядження та користування земельними ділянками оборони.

Позивач визначає, що скасування реєстрації земельної ділянки у державному земельному кадастрі - це засіб відновлення прав громади, адже без такого скасування існує незаконне утворення, яке заважає громаді впливати на формування детального плану територій і Міністерство оборони України, при можливому здійсненні містобудівної діяльності, не буде порушувати чинні законодавчі приписи, оскільки коли у 2005 році йшлося про бюджетне будівництво, яким безпосередньо опікувався заступник Міністра оборони України та його безпосередній начальник - Міністр оборони, то МО були враховані прагнення місцевої громади і будівництво в період дії первісного договору оренди взагалі не розпочиналось, тоді як комерційний забудовник не враховує інтереси громади, тому вважає, що передача спірної земельної ділянки (за виключенням 0,01 га, яка належить до комунальної власності) державі в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління є належним способом захисту.

Таким чином, фактично метою поданого позивачем позову в межах приватноправового спору, враховуючи обраний спосіб захисту і наведені фактичні обставини є саме повернення спірної земельної ділянки державі в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління так як належний землекористувач, на думку позивача, не буде в майбутньому, при можливому здійсненні містобудівної діяльності, порушувати чинні законодавчі приписи і враховуватиме інтереси місцевої громади.

Однак, з приписів Закону України «Про громадські організації» вбачається, що позивач не є особою, яка може бути наділена повноваженнями захищати інтереси держави та подавати позови в інтересах державних органів та установ.

Судова колегія наголошує, що чинним законодавством не визначені правові підстави для звернення громадських організацій до господарського суду за захистом державних чи суспільних інтересів, пов`язаних з використанням земель оборони.

Повноваження на захист прав, свобод та інтересів інших осіб, а тим більше державних, встановлюються законами України.

Так, частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, можливість захисту державних інтересів незалежно від категорії спору надана прокуратурі, яка, як вбачається з матеріалів справи, подавала позови в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, втім у задоволенні позовних вимог було відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

У той же час, не здійснення чи не ефективне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, як зі сторони прокуратури, так і самих землекористувачів спірними ділянками, не надає право громадським організаціям наділяти себе повноваженнями щодо захисту інтересів держави та підміняти під собою органи прокуратури та самих землекористувачів, які не здійснила всіх визначених законом дій спрямованих на реалізацію своїх прав щодо захисту власних цивільно-правових інтересів у спірних правовідносин.

Як Міністерство оборони України, так і Київське квартирно-експлуатаційне управління, є самостійними юридичними особами і можуть самостійно захищати свої права щодо спірної земельної ділянки в межах приватноправового спору, тоді як громадська організація за приписами Закону України «Про громадські об`єднання» не є особою, яка може бути наділена повноваженнями на захист прав та інтересів юридичних осіб і держави в межах цивільно-правового спору.

Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з п.п. 6, 10, 13, 15 ч.1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Правовий аналіз зазначених норм свідчить, що до юрисдикції господарських судів відносяться справи у спорах за наявності, зокрема, таких умов: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Позивачами у спорах, які розглядаються господарськими судами, є особи, права, або охоронювані законом інтереси яких порушені, чи оспорені, тобто такі відносини мають приватноправовий характер.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем оспорюється правомірність передачі відповідачем-1 земельної ділянки по вул. Січових Стрільців, 59 у користування відповідачу-2, так як ця ділянка належить до земель державної власності і житлова та громадська забудова її без дотримання порядку зміни цільового призначення земельних ділянок є протиправною, проте, між об`єктом спору - земельною ділянкою та позивачем не вбачається правового зв`язку, відтак відсутні правові підстави вважати, що позивач має будь-які правомочності щодо неї. Позивач не обґрунтував та не довів, в чому полягає порушення його прав і які саме його права порушено прийняттям спірного рішення та укладенням спірних договорів, а не наслідками їх реалізації, в межах приватноправового спору, натомість зміст позовних вимог свідчить, що метою поданого позову є саме повернення спірної земельної ділянки державі в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, як належних землекористувачів, про що зазначає і сам позивач, тоді як останній не є особою, яка за законом наділена повноваження заявляти позов в інтересах держави в особі відповідних органів, навіть за умови неналежного та не ефективного захисту інтересів держави відповідними органами.

Позивач також посилається на те, що оскаржуване рішення порушує екологічні права громадян, передбачені Законом України «Про охорону навколишнього середовища» та правила добросусідства, визначені статтею 103 Земельного кодексу України, оскільки заплановані будівельні роботи на вказаній земельній ділянці призведуть до знищення довкілля, погіршення екологічного стану в мікрорайоні, зміни руху ґрунтових вод та як наслідок підтоплення і руйнування будинків, які розташовані на прилеглій території, а тому з метою усунення триваючого порушення прав членів ГО, в тому числі найближче проживаючих мешканців до об`єкту будівництва звернувся до суду з даним позовом.

Положеннями статті 3 Конституції України людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано в Україні найвищою соціальною цінністю. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави (стаття 16 Конституції України). Статтею 36 Конституції України гарантовано право громадян України на свободу об`єднання, зокрема, у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Позови в інтересах неконкретизованих осіб (в інтересах суспільства, народу) можуть розглядатися лише як виняток у випадках, прямо передбачених законодавством. Зокрема, на захист екологічних інтересів суспільства відповідно до Орхуської конвенції та Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Так, за преамбулою до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» невід`ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України визначено забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.

Статтею 9 цього Закону до екологічних прав громадян віднесено право на безпечне для їх життя та здоров`я навколишнє природне середовище; об`єднання в громадські природоохоронні формування; оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено в її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб (абзац третій пункту 2.6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013).

Судом встановлено, що відповідно до п. 1.1 Статуту позивача Громадська організація «Врятуймо Київ - зелене древнє місто - сад» є добровільним об?єднанням фізичних осіб, створеним для здійснення та захисту прав і свобод людини та громадянина, задоволення суспільних, зокрема, екологічних, економічних, соціальних, культурних, освітніх та інших прав та інтересів своїх членів та/або інших осіб.

Як вбачається із матеріалів справи, до позивача надходили письмові звернення щодо необхідності у захисті прав, в тому числі, екологічних, громадян мешканців навколишніх будинків оточуючих ділянку будівництва в особі представників ініціативної групи.

Отже, позивач вправі звертатися до суду для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і державних органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища і звертаючись із таким позовом до суду позивач виступає фактично публічним органом до повноважень якого входить захист екологічних прав необмеженої кількості громадян пов`язаних з використанням (розпорядженням) земельною ділянкою.

Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція.

Орхуську конвенцію ратифіковано Законом України № 832-ХІУ від 06.07.1999, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

Для забезпечення належної реалізації, зокрема, екологічних прав Орхуська конвенція передбачає у статті 9 право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.

При цьому відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

Позивач є громадською організацією, яка відповідно до положень Орхуської конвенції та Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про громадські об`єднання», а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства.

Обґрунтовуючи підстави звернення з даним позовом, позивач наголошує, зокрема, на тому, що господарська діяльність на території військового містечка №138 відбувається всупереч закону шкідливим способом з порушенням екологічної безпеки, санітарно-гігієнічних норм інсоляції та аерації, зі значним та відчутним погіршенням мікроклімату з підвищенням температури влітку, з порушенням вимог генерального плану м.Києва та вимог Міністерства культури України щодо обмеження граничної висотності для захисту культурної спадщини і традиційного характеру забудови історичної місцевості «Солдатська слобідка», функціонального призначення даної ділянки забудови, як ділянки визначеної генеральним планом м. Києва під мало- та середньоповерхову забудову та обмежень граничної висоти новобудов у центральній планувальній зоні м. Києва 27 метрами від поверхні землі.

З наведеного вбачається, що у наведеній частині позов подано з метою захисту публічно-правового інтересу громади міста Києва, а сам публічний характер позовних вимог обумовлений порушенням норм конституційного та екологічного права, а відтак, оскільки зверненням з таким позовом позивач фактично замінює органи державної влади у питанні здійснення контролю за дотриманням природоохоронного законодавства, цей спір має публічно-правовий характер, а отже, повинен вирішуватися в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №910/8122/17.

Дотримання природоохоронного законодавства спрямоване на задоволення інтересу суспільства в цілому і належить до публічно-правової сфери відносин. Контроль дотримання природоохоронного законодавства відбувається, зокрема, шляхом встановлення містобудівних умов та обмежень, які включають, серед іншого, вимоги до проектування і будівництва щодо благоустрою та озеленення земельної ділянки (пункт 8 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»), проведення експертизи проектів будівництва (стаття 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності «).

Водночас позивач не звертався з вимогами публічно-правового характеру, а заявлені ним вимоги у даній справі носять цивільно-правовий характер.

Колегія суддів звертає увагу, що вимоги, заявлені позивачем, фактично спрямовані на захист інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, яких, як встановлено під час розгляду справи №910/4268/16, безпідставно позбавлено права розпоряджатися спірною земельною ділянкою на власний розсуд, адже зміна цільового призначення земельної ділянки відбувається за ініціативою власника (землекористувача), в той час як позивач не вправі звертатись до суду з позовом на захист прав державних органів та установ в межах розпорядження землями оборони.

У даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, спір стосується саме правомірності віднесення Київською міською радою земель оборони до земель житлової та громадської забудови без дотримання порядку зміни цільового призначення земельних ділянок, чим порушено право держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, так як зміна цільового призначення земельної ділянки відбувається за ініціативою власника (землекористувача).

Як вбачається з матеріалів справи, органи прокуратури звертались до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління з тотожними позовними вимогами, зокрема, у справі №910/4268/16 та №910/248/20, втім у задоволенні позову було відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності, однак, як вже зазначалось судом, не здійснення чи не ефективне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, як зі сторони прокуратури, так і самих землекористувачів спірними ділянками, не надає право громадським організаціям наділяти себе повноваженнями щодо захисту інтересів держави та підміняти під собою органи прокуратури та самих землекористувачів.

При цьому, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/10291/20 за позовом Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (військового прокурора Київського гарнізону) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Кравченка Н.П. від 12.04.2016 року, реєстраційний номер 899657980000, про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно від 12.04.2016 року за №29208361 на земельну ділянку площею 0,97 га за адресою: вул. Січових Стрільців, 59 за кадастровим номером 8000000000:91:165:0018, яким визначено власником Київську міську раду; визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Верповської О.В. від 13.05.2016 року, індексний номер 29595148, яким зареєстровано іпотеку №14500250 на підставі договору іпотеки № 1693 (іпотекодавець ТОВ «Будінпроект», іпотекодержатель ТОВ «Фінансова компанія «Житло-Капітал») та усунення перешкод у здійснення права користування та розпорядження майном держави в особі Міністерства оборони України площею 0,97 га за адресою: вул. Січових Стрільців, 59 у м. Києві та справа № 910/5158/22 за позовом Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з вимогою визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради №2246/2287 від 31.08.2021 про поновлення Центральному територіальному управлінню капітального будівництва договору оренди земельної ділянки від 08.09.2005 №9-6-00484 (зі змінами, внесеними договором від 26.12.2008 №91-6-00829, у редакції угоди про поновлення від 12.04.2016 №95) для будівництва житлового комплексу для військовослужбовців із підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями для побутового обслуговування населення на вул. Січових Стрільців, 59 у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:91:165:0018, площа 0,9645 га), яка в подальшому змінена на визнання недійсним договору про укладення договору оренди земельної ділянки від 28.09.2022, який укладений на підставі вказаного рішення.

Отже, прокуратура реалізовує надані їй законом повноваження на захист державних інтересів в особі Міністерства оборони України в межах цивільно-правового спору з Київською міською радою щодо спірної земельної ділянки і Громадська організація «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» і ОСОБА_1 залучені до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Однак, звернення до суду з цивільно-правовим спором метою якого є саме повернення спірної земельної ділянки державі в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління через призму реалізації мети статутної діяльності громадської організації не узгоджується із завданням господарського судочинства, положеннями Орхуської конвенції і не може слугувати підставою позову про захист екологічних прав громадян в межах цивільно-правового спору в обраний позивачем спосіб захисту.

Як визначив Верховний Суд у постанові від 27.11.2024 у справі № 904/2439/23 звернення до суду з позовом під приводом захисту порушених прав та інтересів інших осіб у сфері дотримання екологічного законодавства за відсутності публічно-правового спору і безвідносно до порушення безпосередньо чиїхось прав чи інтересів, зокрема громадської організації, у цьому спорі, виключає і право на захист.

Визначене статтею 55 Конституції України право на судовий захист не ототожнюється із беззаперечною підставою задоволення тих чи інших позовних вимог, оскільки підставою для звернення до суду з приватноправовим спором є наявність порушеного права і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на час звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, а у разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі №910/4164/19 та від 05.04.2023 у справі №911/3211/19.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (інтересу), а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19).

В межах з`ясування питання про те, яке саме право позивач у даному приватноправовому спорі захищає в обраний ним спосіб захисту, позивач зазначив, що Міністерство оборони України, при можливому здійсненні містобудівної діяльності, не буде порушувати чинні законодавчі приписи, оскільки коли у 2005 році йшлося про бюджетне будівництво, яким безпосередньо опікувався заступник Міністра оборони України та його безпосередній начальник - Міністр оборони, то МО були враховані прагнення місцевої громади і будівництво в період дії первісного договору оренди взагалі не розпочиналось, тоді як комерційний забудовник не враховує інтереси громади, тому вважає, що передача спірної земельної ділянки (за виключенням 0,01 га, яка належить до комунальної власності) державі в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління є належним способом захисту.

Суд наголошує, що звернення позивача до суду з позовом повинно бути зумовлено захистом конкретного порушеного його права, а не інтересу на майбутнє і обраний спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права. Хоча в даному аспекті у позивача може бути законний інтерес, тобто певне прагненням, наміри, мета, потреба чи необхідність, які мотивують до вчинення певних дії, зокрема і ті, які здійснюються завдяки праву. Інтерес є тим, що передує дії (вчинкам особи), але ними не є, тому право не може регулювати інтереси.

Вказані поняття не є тотожними, а тому зазначаючи про законний інтерес, в даному випадку відсутні підстави для висновку про наявність порушеного права позивача (яке б підлягало захисту шляхом подання та задоволення позову в обраний спосіб захисту) в розумінні статті 4 Господарського процесуального кодексу України, так як застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Таким чином, судом першої інстанції під час розгляду справи правильно встановлено, що право безпосередньо позивача на земельні ділянки, про які йдеться в оскаржуваному рішенні відповідача 1 та оспорюваних договорах, не доведені належними доказами у справі, позивачем не обґрунтовано порушення прав та інтересів останнього через сам факт прийняття оспорюваного рішення, а не за наслідками його реалізації.

При цьому, дотримання природоохоронного законодавства спрямоване на задоволення інтересу суспільства в цілому належить до публічно-правової сфери відносин (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/8122/17).

Водночас, суд зауважує, що у випадку порушення індивідуально виражених прав чи інтересів наслідками реалізації оскаржуваного рішення такі особи, в тому числі і позивач, не позбавлені права звертатись до суду в межах цивільно-правового спору з вимогами, що нівелюють такі негативні наслідки, а не з вимогами повернути земельну ділянку державі в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, оскільки вони, на думку позивача, не будуть порушувати при можливому здійсненні містобудівної діяльності чинні законодавчі приписи.

Обраний позивачем спосіб захисту свідчить, що метою поданого позову є саме захист інтересів Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, тоді як позивач не є особою, яка може бути наділена повноваженнями захищати інтереси держави та подавати позови в інтересах державних органів та установ, у той час як захист екологічних інтересів об`єднання, її членів та засновників, а також жителів Шевченківського району столиці належить до публічно-правової сфери відносин.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Колегія суддів вважає, що позивачем під час розгляду справи не доведено будь-яких матеріально-правових підстав заявляти про порушення права на земельні ділянки, що передані відповідачу 2 за оспорюваним рішенням та які стали об`єктами за оспорюваними правочинами, а відповідно і відсутність матеріально-правових підстав звертатись за захистом цього права в межах приватноправового спору.

Позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №914/582/17 в контексті легітимного права громадських організацій захищати свої інтереси і в порядку господарського судочинства, з приводу чого суд зауважує наступне.

Правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом під час розгляду конкретної справи. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релеватність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У наведеній постанові у справі №914/582/17, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що інтерес до прагнення користування конкретним матеріальним та нематеріальним благом зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу на розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності як національної меншини України, збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, розвиток національних культурних традицій, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, збереження життєвого середовища в місцях їх історичного й сучасного розселення з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб і оскільки спірні приміщення гаражів були розміщені на території іудейського давнього кладовища в м. Жидачеві, інтерес Представництва Американського об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу до згаданих об`єктів цілком відповідає поняттю «охоронюваний законом інтерес», тлумачення якому надано в Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, та підлягає захисту в порядку та спосіб, визначені статтею 152 ЗК України, статтею 16 ЦК України.

При цьому, фактичними обставинами поданого позову Представництвом Американського об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу було те, що територія єврейського кладовища та давніх поховань були предметом вивчення та дослідження позивача і Представництву Американського об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу було погоджено проект реконструкції каплиці на могилі рабина Айзека Айхенштайна на старовинному єврейському цвинтарі в м. Жидачеві по вул. Загір`я, на якій знаходились спірні приміщення гаражів, які оскаржуваним рішенням Жидачівської районної ради Львівської області прийнято у комунальну власність без встановлених законом підстав.

Як вже зазначалось, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Проаналізувавши зміст зазначеної позивачем постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №914/582/17, за критеріями подібності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, суд дійшов висновку про неподібність справи №914/582/17 за наведеними істотними правовими ознаками, зокрема, предметом та підставою позову, характером урегульованих нормами права прав і обов`язків учасників, фактично-доказовою базою і доводами сторін, з даною справою, враховуючи вище встановлені фактичні обставини у справі щодо права на спірну земельну ділянку, і тому застосування норм права за неподібності правовідносин у таких справах не може бути аналогічним, а вказана постанова не є релевантною до обставин цієї справи.

Посилання позивача на рішення Господарського суду Київської області у справі №911/3647/21 підлягає відхиленню, зважаючи на приписи статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Підсумовуючи викладене вище, аналізуючи наведені обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає вмотивованим та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог з вищевикладених підстав повністю, враховуючи, що всі позовні вимоги є похідними від першої вимоги.

Разом з цим, судом не приймається до уваги заяви відповідачів про застосування строку позовної давності, оскільки перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/14803/17 та від 23.07.2019 у справі №910/9077/18).

4. ВИСНОВКИ СУДУ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА:

4.1. висновки за результатами розгляду матеріалів справи

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

4.2. посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

5. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ:

5.1. мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених учасниками справи

Колегія суддів, перевіривши доводи апелянта, що стосуються оскаржуваної ухвали суду від 18.09.2024, вважає, що суд першої інстанції підставно та вмотивовано відмовив у задоволенні клопотання позивача про повернення на стадію підготовчого засідання з огляду на те, що судом було дотримано завдання підготовчого засідання, а заявником не наведено будь-яких виключних та вагомих підстав для здійснення повернення на стадію підготовчого провадження

Решта доводів скаржника фактично зводяться до порушення норм матеріального права та неповного з`ясування обставин справи, однак такі доводи переважно стосуються суті спору та обґрунтувань, що покладені в основу позовних вимог, натомість як першочерговому з`ясуванню у даному випадку підлягає факт порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Порушенням права є такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Натомість, за викладених в мотивувальній частині обставин судова колегія встановила, що позивачем не доведено наявність порушеного права, яке б підлягало захисту, зокрема:

- не доведено підстави для звернення громадських організацій до господарського суду за захистом державних чи суспільних інтересів, пов`язаних з використанням земель оборони;

- не доведено будь-яких матеріально-правових підстав заявляти про порушення права на земельні ділянки, що передані відповідачу 2 за оспорюваним рішенням та які стали об`єктами за оспорюваними правочинами, а відповідно і відсутність матеріально-правових підстав завертатись за захистом цього права в межах приватноправового спору.

Викладені підстави на переконання суду апеляційної інстанції є достатніми та самостійними для відмови в задоволенні позову.

Усі інші доводи та міркування сторін судом апеляційної інстанції враховано, однак вони не спростовують наведених вище висновків суду та не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

6. ВИСНОВКИ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ:

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення та ухвала суду прийняті у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування або зміни не вбачається.

Рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 та ухвала Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 910/14124/22 підлягають залишенню без змін.

Апеляційна скарга Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 910/14124/22 задоволенню не підлягає.

7. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ:

Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Громадської організації «Врятуймо Київ - зелене древнє місто-сад» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 та на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 910/14124/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі № 910/14124/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/14124/22 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 02.06.2025.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді Г.А. Кравчук

Г.П. Коробенко