Ухвала від 04.06.2025 по справі 526/1687/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 526/1687/22 Номер провадження 11-кп/814/1352/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2025 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого - суддіОСОБА_2 , суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,з секретарем з участю прокурора захисника обвинуваченогоОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальне провадження №12022170000000187 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 10 березня 2025 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, розлучений, пенсіонер, несудимий,

визнаний винуватим та засуджений за ч.3 ст.286-1 КК України на 8 (вісім) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 9 (дев`ять) років.

Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь держави витрати за проведення судових експертиз в сумі 12425,18 грн.

Вирішене питання про речові докази.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

26 квітня 2022 року близько 19 години обвинувачений, порушуючи вимоги пункту 2.9а Правил дорожнього руху України, у стані алкогольного сп`яніння керував технічно справним автомобілем BMW-750і, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись з пасажиром ОСОБА_9 по вулиці Полтавській у напрямку від вулиці Драгоманова до вулиці Тельмана у м. Гадяч Полтавської області зі швидкістю 117,7-124,4 км/год, яка перевищує максимально допустиму швидкість руху транспортних засобів у населеному пункті.

В порушення вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України ОСОБА_8 не переконався в безпечності такого руху, не врахував дорожні умови та навпроти господарства №70 змінив напрямок руху ліворуч, виїхав за межі проїзної частини дороги, де здійснив зіткнення керованого ним автомобіля з двома електроопорами, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.

В апеляційній скарзі обвинувачений просить скасувати вирок суду, а кримінальне провадження стосовно нього закрити.

При цьому зазначає, що під час руху пасажир автомобіля ОСОБА_9 міг здійснити фізичне втручання у керування транспортним засобом, що стало причиною втрати контролю над автомобілем.

Вважає показання ОСОБА_10 - сина загиблого про те, що його батько не був водієм, а тому б ніколи не схопився за кермо такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Зауважує, що висновок судової інженерно-транспортної експертизи не враховує можливість раптового зовнішнього втручання у процес керування автомобілем, а тому вважає передчасним висновок суду про наявність прямого причинного зв`язку між його діями та наслідками, що настали.

Стверджує, що відсутність відбитків пальців потерпілого на кермі не виключає можливості короткочасного фізичного контакту (особливо в умовах раптового стресу чи динамічної ситуації), який не залишив слідів, придатних для ідентифікації.

Вказує про відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження факту перебування в стані алкогольного сп`яніння під час керування автомобілем.

Звертає увагу на недоліки оформлення його медичної картки після доставлення до лікарні у несвідомому стані.

Вважає недопустимим доказом результат токсикологічного дослідження №925 від 29 квітня 2022 року та наголошує, що процедура забору крові проводилась з порушеннями ст.43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», оскільки він не надавав згоди на відібрання крові.

Зазначає про відсутність доказів на підтвердження того, що досліджувалася кров саме ОСОБА_8 .

Стверджує, що медична картка стаціонарного хворого №1479 не містить належних відомостей для верифікації забору зразка крові.

Вважає, що суд першої інстанції порушив презумпцію невинуватості у зв`язку з відсутністю беззаперечних доказів його вини.

Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримання доводів апеляційної скарги, думку прокурора про законність та обґрунтованість вироку суду, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину за наведених у вироку обставин підтверджуються сукупністю достатніх, допустимих та належних доказів, зібраних у встановленому законом порядку і досліджених судом, яким надана належна оцінка.

При цьому суд першої інстанції, виконуючи приписи ст.94 КПК України, ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_8 пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

Суд навів переконливі аргументи на обґрунтування своїх висновків, тому колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги про недоведеність винуватості ОСОБА_8 у порушенні правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження і вимогах закону.

Фактичні обставини, за яких ОСОБА_8 , рухаючись на автомобілі BMW-750і, д.н.з. НОМЕР_1 , виїхав за межі проїзної частини дороги, де здійснив зіткнення керованого ним автомобіля з двома електроопорами, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці події, ніким із учасників провадження не оспорюються.

Доводи обвинуваченого про можливе втручання в керування автомобілем зі сторони потерпілого ОСОБА_9 , що на його думку призвело до ДТП, були належним чином перевірені судом першої інстанції і не знайшли свого підтвердження.

Як видно з матеріалів провадження, обвинувачений керував автомобілем вулицею міста світлого часу доби, асфальтованою дорогою з сухим покриттям і перешкод для його руху встановлено не було.

ОСОБА_8 наголошував, що швидкість близько 120 км/год не могла вплинути на дану дорожню ситуацію і вважав, що автомобіль став некерованим тому, що пасажир ОСОБА_9 схопився за кермо, хоча рук потерпілого на кермі не бачив.

Ні місцевому суду, ні суду апеляційної інстанції не надано жодного належного і допустимого доказу на підтвердження таких показань ОСОБА_8 , які в свою чергу є суперечливими, нелогічними та непослідовними.

Більше того, потерпілий ОСОБА_10 - син загиблого, у судовому повідомив, що батько не був водієм і ніколи б не схопився за кермо, що узгоджується з даними протоколу огляду місця події, під час якого з керма автомобіля BMW-750і, д.н.з. НОМЕР_1 , вилучено 7 відбитків пальців рук, але експертом не встановлено, що вони залишені потерпілим.

Всупереч доводам апеляційної скарги, підстав для критичної оцінки показань потерпілого судом не встановлено, репутація особи не дискредитована, довіра до його показань не підірвана.

Даних щодо можливої нечесності потерпілого чи приводу для обмови обвинуваченого матеріали провадження не містять і в апеляційній скарзі не наведено.

Висновок судової інженерно-транспортної експертизи від 30 травня 2022 року, відповідно до якого в діях водія ОСОБА_8 вбачаються невідповідності з вимогами п.10.1 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, відповідає вимогам ст.101 та ст.102 КПК України, дослідження проведені з дотриманням процесуального порядку призначення й проведення експертизи, ґрунтуються на допустимих доказах.

Також судовий експерт встановив, що в умовах події водій автомобіля BMW- 750і, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_8 мав технічну можливість уникнути ДТП шляхом виконання вимог п.10.1 Правил дорожнього руху, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру.

Встановлена під час проведення судової експертизи технічного стану транспортного засобу від 23 травня 2022 року несправність рульового керування виникла через блокування переднього правого колеса виступаючими деформованими елементами кузову автомобіля BMW- 750і, д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок ДТП, а не до події.

Зауважень щодо таких висновків судових експертів сторона захисту не робила і клопотань протягом судового слідства з приводу можливого створення аварійної ситуації іншою особою не подавала.

При цьому суд всебічно, повно й неупереджено дослідив висновки судових експертиз, оцінив та належним чином, з урахуванням інших доказів, мотивував, чому дії обвинуваченого не відповідали встановленим пунктам Правил дорожнього руху, які знаходилися в причинному зв`язку з ДТП.

Неприйнятними є і доводи обвинуваченого про відсутність належних і допустимих доказів щодо перебування його в стані алкогольного сп`яніння.

Суд першої інстанції врахував положення Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 9 листопада 2015 року №1452/735.

Відповідно до п. 8 розділу І цієї Інструкції в разі скоєння ДТП, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп`яніння учасників цієї пригоди є обов`язковим у закладі охорони здоров`я і ця процедура не є такою слідчою дією як освідування особи у розумінні ст.241 КПК України.

Більше того, п.14 розділу III Інструкції встановлено, якщо водій - учасник дорожнього руху внаслідок ДТП перебуває у несвідомому стані або з тяжкими травмами, обов`язково проводиться дослідження біологічного середовища або крові на вміст алкоголю, наркотичних чи психотропних речовин у закладах охорони здоров`я, куди він доставлений.

Судом встановлено і ніким не заперечується, що ОСОБА_8 після ДТП був доставлений до лікарні в тяжкому стані без свідомості, а тому відбирання зразків крові узгоджується з наведеними вимогами чинного законодавства.

Тим більше, що всупереч доводам апеляційної скарги, у оглянутій в судовому засіданні медичній карті стаціонарного хворого №1479 на ім`я ОСОБА_8 зафіксована добровільна згода його сина ОСОБА_11 на проведення відповідних досліджень.

Крім того, співробітник швидкої допомоги ОСОБА_12 , яка прибула на місце ДТП та доставляла ОСОБА_8 до лікарні, в судовому засіданні підтвердила, що чула запах алкоголю від обвинуваченого та в супровідному листі і талоні до нього поставила попередній діагноз: алкогольне сп`яніння за об`єктивними показниками, не маючи підтверджених лабораторних досліджень.

Наявність у крові обвинуваченого етилового спирту у концентрації 2,1 проміле встановлена під час проведення судово-медичної експертизи №762 на підставі результату токсикологічного дослідження №925 комунального підприємства "Полтавський обласний центр терапії залежностей Полтавської обласної ради».

Як вбачається з медичної картки №1479, у ОСОБА_8 кров на алкоголь набрана 26 квітня 2022 року о 20 годині 15 хвилин медичною сестрою, про що зроблена відповідна відмітка на зворотній стороні першого аркушу історії хвороби та стоїть підпис медичного працівника.

Таким чином, за обставин цього кримінального провадження огляд учасника ДТП на стан сп`яніння, який передбачає відбирання біологічних зразків, був обов`язковим і в даному випадку проведений відповідно до вимог законодавства.

Не зазначення прізвища медичної сестри, яка набирала кров на дослідження, з урахуванням наявності її власноручного підпису, жодні права ОСОБА_8 у ході відбирання біологічних зразків не порушило, а тому не має підстав, передбачених ст. 87 КПК України, вважати результат токсикологічного дослідження №925 недопустимим доказом.

Даних які б ставили під сумнів те, що предметом токсикологічного дослідження була кров саме ОСОБА_8 , матеріали провадження не містять, а встановлення у обвинуваченого 2,1 проміле алкоголю в крові свідчить про його нещирість та відсутність самоосуду свого вчинку.

Зі змісту сформульованої у ст.286-1 КК України диспозиції слідує, що вона є бланкетною, а тому при кваліфікації слід керуватися законодавчими чи іншими нормативними актами щодо безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту.

З мотивувальної частини оскаржуваного вироку видно, що суд ретельно з`ясував і зазначив: 1) у чому саме полягали названі у цій статті порушення; 2) які норми правил безпеки дорожнього руху не додержано; 3) чи є причинний зв`язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

При цьому обвинувачення, визнане судом доведеним, містить посилання на конкретні порушення, які в свою чергу збігаються із тими нормами правил безпеки дорожнього руху, які ставляться в провину обвинуваченому.

Отже, оцінивши докази в їх сукупності, місцевий суд дійшов до обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_8 та правильно кваліфікував його дії за ч.3 ст.286-1 КК України.

З огляду на конкретні обставини справи, а також дані про особу винного, який вперто намагався перекласти вину на потерпілого, не розкаявся у вчиненому, жодного разу не вибачився перед потерпілою стороною, що в свою чергу свідчить про відсутність в обвинуваченого осуду своєї протиправної поведінки та готовності нести відповідальність за вчинене, з урахуванням того, що внаслідок злочину, вчиненого в стані алкогольного сп`яніння, загинула людина, колегія суддів вважає, що призначене покарання відповідає вимогам ст.65, ст.50 КК України, є необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів і є справедливим.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно і всебічно розглянути провадження і ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, колегією суддів не встановлено.

Отже, апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Вирок Гадяцького районного суду Полтавської області від 10 березня 2025 року стосовно ОСОБА_8 залишити без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.

У зв`язку з набранням вироком законної сили ОСОБА_8 взяти під варту в залі суду.

Початок строку покарання рахувати з 04 червня 2025 року.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4