Постанова від 10.06.2025 по справі 300/3688/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/3688/24 пров. № А/857/20786/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача:Судової-Хомюк Н.М.,

суддів: Глушка І.В., Затолочного В.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія Марс» на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року у справі № 300/3688/24 за адміністративним позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія Марс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

суддя у І інстанції Главач І.А.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,

дата складення повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі позивач, Відділення) звернулось до суду з позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія Марс» (далі відповідач, ТОВ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 89141,36 грн з підстав їх несплати у добровільному порядку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не вжив заходів щодо створення робочих місць та працевлаштування осіб з інвалідністю, а отже обов`язок по виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю ним не виконано, що є порушенням статті 19 Закону України від 21.03.1991 № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон № 875-XII). Таким чином, до ТОВ застосовані адміністративно-господарські санкції за 1 незайняте робоче місце для осіб з інвалідністю, а також нараховано пеню за простроченням сплати адміністративно-господарських санкцій.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, із посиланням на невірне застосування норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права полягає в тому, що суд не застосував Закон України від 22.03.2012 № 4616-VI «Про охоронну діяльність» (далі Закон № 4616-VI), який регулює відносини суб`єктів господарювання з охоронної діяльності. Вважає, що для відповідача норматив працевлаштування інвалідів - «0», відтак, правопорушення у сфері господарювання, як підстава для застосування адміністративно-господарських санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів і, відповідно, незабезпечення працевлаштування зазначеної категорії осіб, а також пені, - відсутнє.

Просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.

У відповідності до вимог частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТОВ є юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність та використовує найману працю.

Відділенням проведено аналіз діяльності ТОВ на предмет дотримання вимог Закону України від 05.07.2012 № 5067-VI «Про зайнятість населення» (далі Закон № 5067-VI) та Закону № 875-XII.

Водночас, на думку позивача, відповідач вимоги вказаних нормативних актів не виконав, що вбачається із розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (далі розрахунок).

Так, згідно із рядком 3 вказаного розрахунку, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для ТОВ становить 1 особа, у той же час відповідно до рядка 2, у роботодавця протягом 2023 року середньооблікова кількість осіб з інвалідністю становила 0 осіб.

Середньорічна зарплата штатного працівника у ТОВ становила 88786,24 грн. Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу 17 осіб.

Отже, за непрацевлаштування однієї особи з інвалідністю відповідачу було нараховано адміністративно-господарські санкції у сумі 88786,24 грн.

07.03.2024 о 10:42 розрахунок у формі електронного документа надіслано відповідачу через електронний кабінет на вебпорталі Пенсійного фонду України.

Проте, ТОВ у строк, встановлений законом, адміністративно-господарські санкції самостійно не сплатило, у зв`язку із чим відповідачу була нарахована пеня (за період прострочення з 16.04.2024 по 23.04.2024) у сумі 355,12 грн.

Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені стала підставою для звернення Відділення до суду із даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що у ТОВ у 2023 році не працювали особи з інвалідністю, відтак, за непрацевлаштування осіб з інвалідністю у необхідній кількості, відповідач повинен сплатити в дохід Державного Бюджету 88786,24 грн.

Оцінюючи доводи апелянта, колегія суддів виходить з наступного.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, визначені Законом № 875-ХІІ.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 875-ХІІ, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Частина третя статті 18 Закону № 875-ХІІ встановлює обов`язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частинами першою-третьою статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

У межах зазначеного нормативу здійснюється також працевлаштування осіб з інвалідністю внаслідок психічного розладу відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу».

Відповідно до частин 1 та 2 статті 20 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідач в апеляційній скарзі стверджує, що його норматив працевлаштування осіб з інвалідністю - «0», оскільки основним видом діяльності ТОВ є «діяльність приватних охоронних служб» (код виду економічної діяльності 80.10).

Видами діяльності ТОВ згідно довідки Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців є: 80.10 - Діяльність приватних охоронних служб (основний); 80.20 - Обслуговування систем безпеки; 80.30 - Проведення розслідувань; 81.10 - Комплексне обслуговування об`єктів; 63.99 - Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у. ; 69.10 - Діяльність у сфері права 69.20 - Діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування 70.22 - Консультування з питань комерційної діяльності й керування 73.20 - Дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки.

Організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян визначає Закон № 4616-VI, який регулює відносини суб`єктів господарювання під час організації та здійснення ними охоронної діяльності.

Умови залучення громадян до охоронної діяльності визначені статтею 11 Закону № 4616-VI.

Відповідно до частини 1 вказаної статті, персоналом охорони можуть бути дієздатні громадяни України, які досягли 18-річного віку, пройшли відповідне навчання або професійну підготовку, уклали трудовий договір із суб`єктом господарювання та подали документи, що вони, зокрема, не мають обмежень за станом здоров`я для виконання функціональних обов`язків.

Відповідні обмеження щодо створення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю суб`єктом охоронної діяльності закріплені у частині 6 статті 11 Закону № 4616-VI, відповідно до якої працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Суб`єктом охоронної діяльності за приписами частини 1 статті 1 Закону № 4616-VI є суб`єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії.

Таким чином, враховуючи, що діяльність відповідача регулюється спеціальним Законом № 4616-VI, то встановлення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів розраховується виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони за звітний рік.

Отже, за величину розрахунку необхідно приймати кількість штатних працівників відповідача у 2023 році, які не були задіяні безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Відповідно до штатного розпису ТОВ станом на 01.03.2022 наявні такі посади: адміністрація директор (фактична кількість штатних одиниць 0,5), заступник директора (фактична кількість штатних одиниць 1), головний бухгалтер (фактична кількість штатних одиниць 0,5), диспетчер диспетчерського пункту (фактична кількість штатних одиниць 1), інженер з керування й обслуговування систем (фактична кількість штатних одиниць 1,5) та охорона -охоронник (фактична кількість штатних одиниць 19).

Відповідно до штатного розпису ТОВ станом на 01.07.2023 наявні такі посади: адміністрація директор (фактична кількість штатних одиниць 0,5), заступник директора (фактична кількість штатних одиниць 1), головний бухгалтер (фактична кількість штатних одиниць 0,5), інженер з керування й обслуговування систем (фактична кількість штатних одиниць 1,5) та охорона -охоронник (фактична кількість штатних одиниць 9).

Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженою Наказом Державного комітету статистки України від 28.05.2009 №286, встановлено, що показник середньооблікової кількості штатних працівників використовується для визначення кількості зайнятих працівників за сферами економічної діяльності та ведення спостереження за змінами мобільності робочої сили. Суть його визначення полягає у тому, що зайнятий працівник враховується тільки один раз (за місцем основної роботи), незалежно від терміну трудового договору та тривалості робочого часу. Відтак, головний бухгалтер та інженер з керування й обслуговування систем є сумісниками, а отже не враховуються в середньооблікову кількість штатних працівників.

Отже, кількість штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони у позивача складає 3 особи: директор, заступник директора, диспетчер диспетчерського пункту.

Інші працівники є охоронниками, а отже задіяні безпосередньо у виконанні заходів охорони. Згідно з Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників Випуск 1 основними обов`язками охоронників є, серед іншого: «У разі прямого нападу на об`єкт, що охороняється, з метою розкрадання, пограбування матеріальних та інших цінностей, безпосередньої загрози життю та здоров`ю охоронника об`єкта, інших працівників та осіб, які перебувають на території об`єкта, що охороняється, протиправних дій проти персоналу охорони під час виконання покладених на нього завдань та обов`язків застосовує проти порушників заходи необхідної оборони відповідно до чинного законодавства України».

Для осіб, залучених до охоронної діяльності передбачені особливі посадові обов`язки та вимоги, які супроводжуються ризиком для здоров`я і життя, тому законодавець й передбачив норму, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється суб`єктом охоронної діяльності згідно з чинним законодавством виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Отже, за загальним правилом, встановленим Законом № 875-ХІІ, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів обраховується від середньооблікової чисельності штатних працівників.

Проте, у зазначеному Законі відсутнє регулювання порядку обчислення норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для підприємств-суб`єктів охоронної діяльності. Особливості працевлаштування інвалідів, що здійснюється суб`єктом охоронної діяльності, встановлено Законом № 4616-VI, частина 6 статті 11 якого передбачає, що таке працевлаштування здійснюється згідно з чинним законодавством, однак виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони.

Зазначене свідчить про наявність колізії в регулюванні спірних правовідносин двома нормативного-правовими актами однакової сили.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 №4-зп у справі №18/183-97 про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Питання застосування Закону №4616-VI та Закону №875-ХІ у подібних правовідносинах розглядалося судом касаційної інстанції.

Так, у постановах від 18.09.2018 № 818/466/16, від 02.04.19 у справі № 808/1547/16 Верховний Суд дійшов висновку про те, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю суб`єктами охоронної діяльності встановлюється частиною шостою статті 11 Закону №4616-VI, норма якої є спеціальною відносно статті 19 Закону № 875-ХІ. У зв`язку з цим правопорушенням у сфері господарювання для суб`єктів охоронної діяльності є невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, який повинен розрахуватись виходячи з кількості штатних працівників, не задіяних безпосередньо у виконанні заходів охорони, а не з середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (осіб), як передбачено статтею 19 Закону №875-ХІ; для визначення наявності або відсутності правопорушення підлягають застосуванню норми Закону №4616-VI.

Тому вказана норма у спірних правовідносинах є спеціальною відносно статті 19 Закону № 875-ХІІ, оскільки врегульовує особливості обрахування кількості штатних працівників для мети працевлаштування осіб з інвалідністю.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.09.2020 у справі № 440/2375/19 та від 06.10.2020 у справі № 826/14088/16, які підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

У розрізі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що норматив осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях ТОВ становить 0 осіб, оскільки кількість працівників, які безпосередньо не задіяні у виконанні заходів охорони складає 3 особи, що є меншим від мінімальної чисельності працюючих, встановленого частиною 1 статті 20 Закону №875-ХІ.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У розрізі викладеного, оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд приходить до переконання, що такі є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до задоволення позовних вимог у спосіб, що заявлений позивачем, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія Марс» задовольнити.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року у справі № 300/3688/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охоронна компанія Марс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді І. В. Глушко В. С. Затолочний