Рішення від 29.05.2025 по справі 910/516/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.05.2025Справа № 910/516/25Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи № 910/516/25 за позовом ОСОБА_1 до Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) та Релігійної організації "Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Волошки Ковельського району Волинської області", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , - про визнання недійсним рішення загальних зборів, визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання недійсним статуту,

за участю представників:

позивача та третіх осіб: Ковальчука Я.В. ;

Релігійної організації: не з`явився;

Адміністрації: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Волинської обласної державної адміністрації (Волинської обласної військової адміністрації) (далі - Адміністрація) та Релігійної організації "Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Волошки Ковельського району Волинської області" (далі - Організація) про: визнання недійсним протоколу загальних зборів Релігійної організації "Свято-Миколаївська релігійна громада Української Православної церкви села Волошки Ковельського району Волинської області" (далі - Громада) від 8 жовтня 2023 року № 1; визнання протиправним та скасування розпорядження Голови Волинської обласної державної адміністрації від 11 березня 2024 року № 107 "Про реєстрацію статуту релігійної громади та внесення змін до статутів" (далі - розпорядження); визнання недійсним статуту Організації у новій редакції, зареєстрований оскаржуваним розпорядженням Адміністрації. Також у позовній заяві було заявлено клопотання про письмове опитування Організації в порядку статті 90 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Разом із позовом позивач подав клопотання про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, та заяву свідка - ОСОБА_1 з клопотанням про виклик останнього в судове засідання для допиту.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 січня 2025 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 20 лютого 2025 року. Цією ж ухвалою суду повідомлено сторін про те, що клопотання позивача про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, буде вирішено в підготовчому засіданні.

4 лютого 2025 року через систему "Електронний суд" від Адміністрації надійшов відзив від цієї ж дати, у якому остання заперечила проти задоволення вимог позивача з огляду на їх безпідставність і недоведеність. Зокрема, відповідач зазначив, що реалізація права релігійної громади на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях не може бути обмежена особистими інтересами особи, яка не погоджується з прийнятим рішенням про канонічне підпорядкування релігійної громади. При цьому, ні в установчих документах Організації, ні в чинному законодавстві не встановлено жодного порядку обліку членів релігійної організації, що спростовує посилання позивача на прийняття оскаржуваного рішення неуповноваженими особами (не членами Громади). Крім того, з позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 оскаржує дії Адміністрації виключно з підстав порушення особами, які подали заяву на реєстрацію спірного статуту, положень чинного законодавства щодо порядку та способу реєстрації відповідних змін. Однак, вказані обставини належать до внутрішньої діяльності юридичної особи (Організації) і перебувають за межами повноважень Адміністрації. Відтак, на думку Адміністрації, вона є неналежним відповідачем у даній справі.

6 лютого 2025 року через систему "Електронний суд" від Організації надійшов відзив від цієї ж дати із запереченнями проти клопотання ОСОБА_1 щодо залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача. У своєму відзиві Організація вказала про відсутність, на її думку, правових підстав для задоволення вимог позивача з огляду на обрання неналежного способу захисту прав у частині вимог про визнання протиправним і скасування розпорядження Адміністрації. Вказаний відповідач також зазначив, що право релігійної громади на зміну підлеглості не може залежати від волі однієї конкретної людини, у даному випадку позивача, який законність проведення загальних зборів Громади від 8 жовтня 2023 року ставить в залежність від своєї участі/головування в них. У той же час, рішення загальних зборів Громади, оформлені протоколом від 2 квітня 2023 року № 1, не створювали фіксованого членства в релігійній громаді, як і не могли обмежувати Громаду в проведенні спірних загальних зборів для ухвалення рішення про зміну своєї канонічної підлеглості.

11 лютого 2025 року через загальний відділ канцелярії суду від Організації надійшло клопотання від 10 лютого 2025 року про долучення до матеріалів справи заяви свідка, поданої у порядку статті 90 ГПК України.

12 лютого 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив Адміністрації, у якій ОСОБА_1 вказав, що у разі визнання судом статуту Організації в новій редакції недійсним, відповідне розпорядження Адміністрації буде вважатися таким, що видане вказаним відповідачем безпідставно, а відтак підлягатиме скасуванню. На думку ОСОБА_1 , Адміністрація є належним відповідачем у даній справі. При цьому, позивач вказував на порушення вказаним відповідачем положень Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" та Закону України "Про місцеві державні адміністрації", оскільки заява про реєстрацію статуту Організації в новій редакції подана неуповноваженою на такі дії особою. Крім того, зміна підлеглості Громади в канонічних і організаційних питаннях є аморальною й незаконною, а також порушує гарантоване позивачу право на свободу совісті та віросповідання. Крім того, парафіяльні збори, що відбулися 8 жовтня 2023 року в селі Волошки Ковельського району Волинської області, проводились за участі людей, які не були членами релігійної громади та без участі у таких зборах позивача, як керівника юридичної особи, з порушенням положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (далі - Закон) та статуту вказаної релігійної громади.

17 лютого 2025 року через систему "Електронний суд" від Адміністрації надійшли заперечення від вказаної дати, у яких остання навела свої аргументи на доводи позивача.

18 лютого 2025 року через систему "Електронний суд" від Адміністрації надійшла заява від вказаної дати про проведення засідання без участі її представника.

20 лютого 2025 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від Організації надійшло клопотання від 19 лютого 2025 року про проведення засідання без участі її представника.

У підготовчому засіданні судом протокольною ухвалою відкладено засідання на 20 березня 2025 року.

19 березня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли: заява від цієї ж дати про виклик свідка в судове засідання для допиту; заява про зміну предмету позову, у якій ОСОБА_1 просив суд вважати позовні вимоги в межах справи № 910/516/25 сформульованими таким чином: "визнати недійсними рішення Загальних зборів Релігійної організації "Свято-Миколаївської релігійної громади Української Православної Церкви села Волошки Ковельського району Волинської області", оформлені Протоколом № 1 від 08.10.2023 року; визнати протиправним та скасувати Розпорядження Голови Волинської обласної державної адміністрації Погуляйка Юрія Миколайовича від 11.03.2024 року № 107 "Про реєстрацію статуту релігійної громади та внесених змін до статутів"; визнати недійсним Статут Релігійної організації "Релігійна громада Святителя Миколая Чудотворця Православної Церкви України села Волошки Ковельського району Волинської області" (код ЄДРПОУ 21741278) у новій редакції, зареєстрований Розпорядженням Голови Волинської обласної державної адміністрації Погуляйка Юрія Миколайовича від 11.03.2024 року № 107 "Про реєстрацію статуту релігійної громади та внесених змін до статутів".

20 березня 2025 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від цієї ж дати про поновлення ОСОБА_1 процесуального строку для заявлення письмового опитування Організації у порядку статті 90 ГПК України та про зобов`язання останньої надати відповіді в установленому законом порядку на питання, вказані у даній заяві позивача.

У підготовчому засіданні цього ж дня суд постановив протокольні ухвали: про продовження з власної ініціативи строку підготовчого провадження на 30 днів; про прийняття до розгляду заяви позивача від 19 березня 2025 року про зміну предмету позову; про відмову в задоволенні клопотань позивача про виклик свідка в судове засідання для допиту; про відмову в задоволенні клопотання позивача про поновлення процесуального строку для заявлення письмового опитування Організації як свідка в порядку статі 90 ГПК України та про залишення без розгляду клопотання позивача від 20 березня 2025 року про письмове опитування Організації в порядку статті 90 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 березня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про залучення до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, задоволено частково. Залучено до участі у справі як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Цією ж ухвалою суду: зобов`язано сторін надіслати на адресу залучених третіх осіб копії поданих ними заяв по суті справи з доданими документами, а також надати суду докази такого направлення; встановлено третім особам строк для подання пояснень по суті спору - протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали; відкладено підготовче засідання на 17 квітня 2025 року.

7 квітня 2025 року на адресу суду від третіх осіб надійшли письмові пояснення по суті спору, а також заяви свідків: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Крім того, вказаними третіми особами були заявлені клопотання про письмове опитування Організації в порядку статті 90 ГПК України.

8 квітня 2025 року через систему "Електронний суд" від представника Організації надійшла заява від цієї ж дати про його участь у призначеному засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 8 квітня 2025 року задоволено.

Цього ж дня від Організації надійшла заява від 8 квітня 2025 року з доданими до неї доказами надсилання визначних ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 березня 2025 року документів на адресу третіх осіб.

11 квітня 2025 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від 10 квітня 2025 року з доданими до неї копіями поданих третіми особами письмових пояснень та заяв свідків.

14 квітня 2025 року через загальний відділ канцелярії суду від Організації надійшло клопотання від цієї ж дати про долучення до матеріалів справи заяв свідка, поданих у порядку статті 90 ГПК України (відповіді Організації на письмові опитування третіх осіб).

15 квітня 2025 року через систему "Електронний суд" від Адміністрації надійшло клопотання від цієї ж дати з доданими до нього доказами надсилання визначних ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 березня 2025 року документів на адресу третіх осіб. У цьому ж клопотанні вказаний відповідач просив суд проводити розгляд справи без участі його представника.

16 квітня 2025 року через систему "Електронний суд" від ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надійшли клопотання від цієї ж дати про залучення їх до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

17 квітня 2025 року (до початку призначеного засідання) через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання від 16 квітня 2025 року з доданими до нього доказами направлення (вручення) визначних ухвалою Господарського суду міста Києва від 20 березня 2025 року документів третім особам.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 квітня 2025 року в задоволенні клопотань ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 16 квітня 2025 року про залучення їх до участі в справі як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, відмовлено, оскільки вказані заяви містили суттєві недоліки, та залучено вказаних осіб з власної ініціативи суду до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача. Цією ж ухвалою суду: зобов`язано учасників справи надіслати на адресу залучених даною ухвалою третіх осіб копії поданих ними заяв по суті справи з доданими до них документами, а також надати суду докази такого направлення; встановлено залученим третім особам строк для подання пояснень по суті спору - протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.

У підготовчому засіданні цього ж дня позивачем подано клопотання від 17 квітня 2025 року про залучення Володимир-Волинської єпархії Української Православної Церкви (ідентифікаційний код 21744621) до участі в даній справі як третьої особи без самосійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

У цьому ж підготовчому засіданні суд постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні усного клопотання представника позивача про відкладення засідання; про відмову в задоволенні клопотання позивача від 17 квітня 2025 року про залучення до участі у даній справі вищевказаної Єпархії як третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 квітня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті на 1 травня 2025 року.

29 квітня 2025 року через систему "Електронний суд" від Адміністрації надійшло клопотання від цієї ж дати з доданими до нього доказами надсилання визначних ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 квітня 2025 року документів на адресу залучених до участі в справі третіх осіб.

30 квітня 2025 року через систему "Електронний суд" від Організації надійшли: заява від 29 квітня 2025 року з доданими до неї доказами надсилання визначних ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 квітня 2025 року документів на адресу залучених до участі в справі третіх осіб; клопотання від 29 квітня 2025 року про проведення призначеного засідання без участі представника Організації.

Цього ж дня на адресу суду від ОСОБА_6 надійшли письмові пояснення по суті спору, заява свідка ОСОБА_6 та клопотання про письмове опитування Організації у порядку статті 90 ГПК України.

1 травня 2025 року (до початку призначеного засідання) від позивача надійшла заява від 30 квітня 2025 року з доданими до неї доказами направлення (вручення) визначних ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 квітня 2025 року документів третім особам.

У судовому засіданні 1 травня 2025 року суд постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_6 про її виклик в якості свідка в судове засідання для допиту; про відкладення засідання на 15 травня 2025 року.

1 травня 2025 року на адресу суду від ОСОБА_5 надійшли письмові пояснення по суті спору, заява свідка та клопотання про письмове опитування Організації у порядку статті 90 ГПК України.

14 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від Організації надійшло клопотання від цієї ж дати про долучення до матеріалів справи заяв свідка, поданих у порядку статті 90 ГПК України (відповіді Організації на письмове опитування третіх осіб).

15 травня 2025 року (до початку призначеного засідання) через загальний відділ канцелярії суду від ОСОБА_5 повторно надійшли письмові пояснення по суті спору, заява свідка та клопотання про письмове опитування Організації у порядку статті 90 ГПК України.

У судовому засіданні 15 травня 2025 року суд постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотань ОСОБА_5 про її виклик в якості свідка в судове засідання для допиту; про оголошення перерви в засіданні до 29 травня 2025 року.

У цьому ж судовому засіданні позивач, представник позивача та третіх осіб просили суд позовні вимоги (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) задовольнити. Представник Організації просив у задоволенні позову відмовити в зв`язку з його необґрунтованістю.

26 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від Організації надійшла заява від цієї ж дати про участь її представника в засіданні, призначеному на 29 травня 2025 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 травня 2025 року вказану заяву Організації залишено без розгляду в зв`язку з порушенням процесуального строку на її подання, встановленого частиною 2 статті 197 ГПК України.

27 травня 2025 року через систему "Електронний суд" від Організації надійшло клопотання від 26 травня 2025 року про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 29 травня 2025 року суд постановив протокольні ухвали: про відмову в задоволенні клопотання Організації від 26 травня 2025 року про відкладення розгляду справи; про відмову в задоволенні усного клопотання представника позивача та третіх осіб про відкладення засідання.

У судовому засіданні цього ж дня представник позивача та третіх осіб підтримав вимоги, викладені у позовній заяві (з урахуванням заяви про зміну предмета позову), наполягав на їх задоволенні.

Відповідачі про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте явку своїх уповноважених представників у призначене судове засідання не забезпечили.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та третіх осіб, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24 грудня 1991 року рішенням виконавчого комітету Волинської обласної Ради народних депутатів № 266 зареєстровано статут Свято-Миколаївської релігійної громади Української Православної Церкви (далі - УПЦ) та видано свідоцтво про державну реєстрацію вказаної юридичної особи (ідентифікаційний код 21741278) серії А00 № 572478 (копія останнього наявна в матеріалах справи).

2 лютого 2007 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) було внесено запис від вказаної дати № 11851200000000423 про Свято-Миколаївську релігійну громаду УПЦ як юридичну особу (ідентифікаційний код 21741278), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією витягу з ЄДР від 24 вересня 2024 року № 33725046.

31 січня 2007 року на підставі розпорядження голови Адміністрації від вказаної дати № 29 було зареєстровано статут Свято-Миколаївської парафії Володимир-Волинської єпархії у новій редакції. Копія статуту в зазначеній редакції також міститься в матеріалах цієї справи.

Указом Єпископа Володимир-Волинського і Ковельського Никодимом від 27 березня 2008 року № 7 настоятелем Свято-Миколаївської церкви села Волошки Ковельської округи № 1 призначено священника ОСОБА_1.

15 січня 2017 року на підставі розпорядження голови Адміністрації від вказаної дати № 17 зареєстровано в новій редакції статут Громади (далі - статут у редакції 2017 року).

Згідно з пунктом 2.1. статуту (у редакції 2017 року) вищим органом управління релігійної організації є загальні (парафіяльні) збори, які за посадою очолює настоятель релігійної громади.

До складу загальних (парафіяльних) зборів належать священно- та церковнослужителі, члени даної релігійної громади, миряни, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною в священнослужінні чи церковним судом та не мають незнятої чи не погашеної судимості за вчинення злочинів проти церкви за вироком суду (пункт 2.2. статуту в редакції 2017 року).

Пунктом 2.5. статуту (у редакції 2017 року) визначено, що рішення загальних (парафіяльних) зборів приймається простою більшістю голосів. При рівній кількості голосів голос головуючого є вирішальним.

Згідно з підпунктом 2.8.8. пункту 2.8. статуту (у редакції 2017 року) загальні (парафіяльні) збори відповідно до статуту про управління УПЦ обирають нових до складу загальних (парафіяльних) зборів; можуть вивести будь-кого з числа своїх членів, якщо більшістю буде визнана невідповідність такої особи нормам християнської моралі та становищу, яке вона займає. При порушенні членами загальних (парафіяльних) зборів канонів та установлень УПЦ склад загальних (парафіяльних) зборів, за рішенням єпархіального архієрея, може бути змінений частково або повністю. У разі добровільного виходу або виведення членів загальних (парафіяльних) зборів зі складу релігійної громади, вони не можуть заявляти претензій на майно і кошти, що належать релігійній громаді.

8 жовтня 2023 року відбулись парафіяльні збори Громади, у порядок денний яких були включені такі питання: 1) про обрання голови та секретаря загальних (парафіяльних) зборів; 2) про обрання лічильної комісії загальних (парафіяльних) зборів; 3) про ідентифікацію православної громади; 4) про визначення повноважності загальних зборів; 5) про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях Громади з юрисдикції УПЦ, яка є структурним підрозділом російської Православної Церкви, до складу Православної Церкви України (далі - ПЦУ); 6) про припинення повноважень настоятеля вчиняти дії від імені громади; 7) про припинення повноважень Парафіяльної ради до обрання нової; 8) про внесення змін до статуту Громади шляхом прийняття статуту в новій редакції; 9) про відкриття недільної школи в храмі; 10) про визначення осіб, уповноважених підписати заяву до Волинської обласної військової адміністрації та уповноважених подати заяву про реєстрацію статуту релігійної громади й статуту релігійної громади, а також провести реєстраційні дії у державного реєстратора; 11) про затвердження протоколів засідання лічильної комісії.

За результатом проведення вказаних загальних зборів прийнято такі рішення: обрано головою зборів Самонюка Олександра Олександровича ; обрано членами лічильної комісії: ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ; підтверджено належність усіх зареєстрованих на зборах громадян членам Громади та прихожанам храму, а також надано ними згоду на обробку їх персональних даних; вирішено вважати збори повноваженими для вирішення питань релігійної громади, у тому числі для прийняття рішення щодо підлеглості та змін до статуту; вирішено змінити підлеглість у канонічних та організаційних питаннях Громади та перейти до складу ПЦУ під канонічне підпорядкування Управління Волинської єпархії; припинено повноваження настоятеля Громади УПЦ ОСОБА_1 вчиняти дії від імені Громади; припинено повноваження Парафіяльної ради до обрання нової; внесено зміни до статуту шляхом прийняття його в новій редакції зі зміною назви релігійної громади на Організацію; вирішено відкрити недільну школу при храмі в подальшій перспективі; обрано Самонюка О.О. особою, уповноваженою на представництво громади в органах державної влади, проведення реєстраційних дій (з правом підпису статутних та інших документів), засвідчення копій документів громади; уповноважено підписати статут Організації голову зборів Самонюка О.О. ; уповноважено його подати статут і заяву до Волинської обласної військової адміністрації, а також провести реєстраційні дії у державного реєстратора та вчинити дії щодо державної реєстрації юридичної особи з правом подання заяв та інших документів, отримання виписок, витягів тощо з правом підпису для їх отримання, здійснення необхідних платежів; затверджено протоколи лічильної комісії. Зазначене підтверджується відповідним протоколом загальних зборів Громади від 8 жовтня 2023 року № 1 (далі - протокол), підписаним уповноваженими учасниками парафіяльних зборів та посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Валянською Т.П, зареєстрованим у реєстрі №№ 4706, 4707 (копія цього протоколу, засвідчена повноважним представником позивача - адвокатом Ковальчуком Я.В., наявна в матеріалах справи).

З вказаного протоколу також вбачається, що: проведення загальних (парафіяльних) зборів відбулося в селі Волошки Ковельського району Волинської області; на зборах були присутні 195 осіб; ідентифіковано як членів Громади та прихожан храму 181 особу; за прийняті на вищевказаних загальних зборах рішення проголосувало "за": по питаннях №№ 1-4 (у тому числі щодо зміни канонічної підлеглості) - 181 особа, по питання №№ 5-11 - 134 особи (проти проти - 53, утрималось - 0).

У додатку № 1 до вказаного протоколу затверджено список членів Громади, що брали участь у спірних загальних зборах та брали участь в ухваленні рішення про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - ПЦУ, а також внесення змін до статуту релігійної громади шляхом викладення та прийняття його в новій редакції.

Вказаний додаток № 1 містить прізвище, ім`я, по батькові, дату, місяць, рік народження, адресу проживання, інформацію про результат голосування та підписи 195 осіб, які брали участь у загальних зборах релігійної громади 8 жовтня 2023 року.

Відповідно до пунктів 1.1., 1.4. та 1.5. статуту в новій редакції Організація входить до складу ПЦУ і є її канонічною одиницею, користується правами та несе обов`язки на підставі статуту ПЦУ, статуту Управління Волинської єпархії ПЦУ, цього статуту, а також чинного законодавства України; у своїй діяльності керується постановами Помісних та Архієрейських Соборів, Священному Синоду ПЦУ, указами та розпорядженнями керуючого Волинською епархією.

Розпорядженням Голови Адміністрації від 11 березня 2024 року № 107 "Про реєстрацію статуту релігійної громади та внесених змін до статутів" відповідно до статей 8 та 14 Закону прийнято рішення про: реєстрацію статуту "Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів "Дім Надії" с. Залухів Ковельського району"; реєстрацію змін до статутів таких релігійних громад: релігійної організації "Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів Дім молитви м. Луцька" Луцького району у новій редакції, релігійної організації "Свято-Покровська громада Української православної церкви с. Поромів Іваничівського району" Володимирського району у новій редакції за новою назвою - релігійна організація "Свято-Покровська незалежна православна релігійна громада села Поромів Володимирського району Волинської області", релігійної організації "Свято-Параскевська громада Української православної церкви с. Підгірне Рожищенського району" Луцького району в новій редакції за новою назвою - релігійна організація "Релігійна громада Мучениці Параскеви-П`ятниці Православної Церкви України села Підгірне Луцького району Волинської області", Громади в новій редакції за новою назвою - Організації, релігійної організації "Свято-Покровська релігійна громада Української православної церкви" села Солотвин Ковельського району в новій редакції за новою назвою - релігійна організація "Релігійна громада Покрови Пресвятої Богородиці Православної Церкви України Волинської області", релігійної організації "Свято-Кирило-Мефодіївська релігійна громада Української православної церкви" села Поліське Старовижівського району" Ковельського району в новій редакції за новою назвою - релігійна організація "Релігійна громада Рівноапостольних Кирила та Мефодія Православної Церкви України села Поліське Ковельського району Волинської області"; зобов`язано Департамент культури, молоді та спорту Адміністрації в установленому порядку оформити й видати реєстраційні документи вказаним заявникам.

З інформації з ЄДР також вбачається, що 13 березня 2024 року державним реєстратором Департаменту культури, молоді та спорту Адміністрації Захарченко Є.Р. проведено державну реєстрацію змін до відомостей про Громаду як юридичну особу (номер реєстраційної дії 1001971070004001395), а саме: внесено зміни до відомостей про органи управління Громади, її місцезнаходження, найменування (перейменовано на Організацію), структуру власності, установчі документи (зареєстровано статут у новій редакції), складу засновників (учасників) та про керівника Організації.

На думку позивача, парафіяльні збори, що відбулися 8 жовтня 2023 року в селі Волошки Ковельського району Волинської області, проводились за участі осіб, які не були членами Громади та без участі у таких зборах позивача, як керівника вказаної юридичної особи, з порушенням положень Закону та статуту Громади. Відтак, прийняті вказаними зборами рішення, оформлені протоколом від 8 жовтня 2023 року № 1, якими, зокрема, змінено підлеглість релігійної громади від УПЦ до ПЦУ, прийнято рішення про виключення позивача як керівника релігійної організації та прийнято статут останньої в новій редакції, є протиправними, підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, а спірний статут Організації - скасуванню. Крім того, оскільки заява про реєстрацію статуту Організації в новій редакції подана неуповноваженою на такі дії особою, відповідне розпорядження голови Адміністрації прийняте з порушенням встановлено законом порядку, а також порушує права й законні інтереси позивача, як керівника та члена Громади.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у статті 16 ЦК України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 11 ГПК України).

Частиною 1 статті 35 Конституції України встановлено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення гарантованого Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання не підлягає обмеженню законом інакше, ніж в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (частина 2 статті 35 Конституції України).

Подібна норма закріплена також у статті 3 Закону, відповідно до якої кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Частина 3 статті 35 Конституції України визначає, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Згідно зі статтею 5 Закону церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов`язана додержуватися вимог чинного законодавства і правопорядку.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України (частини 2, 4 статті 3 Закону).

Стаття 7 Закону визначає, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Відповідно до частин 1, 2 статті 8 Закону релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Частинами 3-9 статті 8 Закону передбачено, що держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

У позовній заяві (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними рішення загальних зборів Громади, оформлені протоколом від 8 жовтня 2023 року № 1, як такі, що прийняті неуповноваженими особами, які, зокрема, не мали правоздатності на їх прийняття та не були членами Громади.

За приписами статті 8 Закону рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим.

Разом із цим, ні Законом, ні іншими нормативно-правовими актами України, не визначено порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади та їх обліку. Вказані питання залишені на вирішення самій громаді.

17 січня 2019 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2673-VIІI "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" (далі - Закон № 2673-VIІI), який був розроблений у зв`язку з тим, що: "конституційне право віруючих громадян та створених ними громад щодо вільного релігійного вибору виявляється ускладненим, а часом таким, який неможливо реалізувати. Відсутність вищезазначеної унормованості процедури та механізму зміни приналежності релігійних громад призводить до підвищеної конфліктності в релігійному середовищі" (пояснювальна записки до проекту вказаного закону від 23 лютого 2016 року № 4128).

У постанові Великої Палата Верховного Суду від 3 квітня 2024 року в справі № 906/1330/21 викладено такі правові висновки щодо застосування положень Закону: "Законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами. При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах: членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади; релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням).

Суд зауважує, що стаття 8 Закону жодним чином не обмежує чи перешкоджає релігійній організації на власний розсуд визначати, у який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління.

З точки зору статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосованої разом зі статтею 11, це рішення, які лежать у площині приватного права та які не мають бути об`єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов`язати легально існуюче приватно-правове об`єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об`єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи (пункти 146, 150 рішення Європейського суду з прав людини від 14 липня 2007 року в справі "Свято-Михайлівська Парафія" проти України").

У той же час, дотримання принципу вільного волевиявлення, визначеного в частині 2 статті 8 Закону, здійснюється шляхом реалізації права на свободу совісті, закріпленого в статті 3 Закону, а правом на прийняття рішення про включення нових та виключення існуючих членів релігійної громади володіє виключно релігійна громада, яка приймає таке рішення в порядку, визначеному статутом (положенням)".

Разом із цим, статутом Громади в редакції 2017 року також не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади.

При цьому, ні чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство України, ані статут Громади в редакції 2017 року, взагалі не містили поняття фіксованого членства в релігійній громаді.

У свою чергу, факт існування протоколів загальних зборів Громади від 2 квітня 2023 року № 1 та від 23 липня 2023 року № 2, якими було затверджено реєстр членів Громади та форму довідок про членство (що видавалися самим позивачем), а також самі довідки, не свідчать про існування в Громаді фіксованого членства, оскільки вказаними протоколами загальних (парафіяльних) зборів відповідні зміни до статуту Громади не вносились. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні і позивачем надані не були. Окрім того, про відсутність фіксованого членства в Громаді зазначав сам позивач у своєму позові (т. 1, а.с. 20).

При цьому, позивач не надав суду жодних доказів на спростування членства в Громаді осіб, які брали участь у загальних зборах цієї релігійної громади 8 жовтня 2023 року.

Суд зауважує, що відсутність врегульованого порядку прийняття членів у релігійну громаду не може нівелювати прав такої громади на прийняття рішень про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту.

Судом також враховано, що при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у спірних загальних парафіяльних зборах громади та приймали оспорювані позивачем рішення, слід враховувати встановлені в пункті 2.2. статуту Громади в редакції 2017 року критеріїв членів парафіяльних зборів, до яких належить: досягнення 18-річного віку, визнання обов`язковості статуту про управління УПЦ, регулярна участь у богослужінні, сповідування та причащання, перебування у канонічному послухові до настоятеля, не перебування такої особи під забороною в священнослужінні, відсутність незнятої чи не погашеної судимості за вчинення злочинів проти церкви за вироком суду.

При цьому, оскільки статутом Громади в редакції 2017 року не було встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади, то будь-яку православну особу, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у населеному пункті, в якому проводилися загальні збори релігійної громади, можна вважати членом релігійної громади.

Аналогічна парова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 14 грудня 2022 року в справі № 924/173/22.

З огляду на відсутність даних, які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння присутніх на спірних загальних (парафіяльних зборах), варто враховувати критерій територіального зв`язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння.

Разом із цим, з інформації, яка внесена за результатами проведення спірних зборів до додатку № 1 до протоколу від 8 жовтня 2023 року № 1, вбачається, що учасники спірних зборів відповідають критерію територіального зв`язку (зазначено місце їх проживання - село Волошки Ковельського району Волинської області), а також досягнення вказаними особами 18-річного віку (зазначені дати народження). Докази зворотнього в матеріалах справи відсутні і позивачем суду не надані.

При цьому, позивачем також не наданого жодного доказу на підтвердження того, що особи, які прийшли на парафіяльні збори 8 жовтня 2023 року та брали участь в прийнятті оскаржуваних рішень, зокрема, про зміну канонічного підпорядкування, про прийняття нової редакції статуту та про зміну керівника релігійної громади, не були парафіянами зазначеної релігійної громади, мали незняту чи не погашену судимість за вчинення злочинів проти церкви за вироком суду, а також перебували під забороною в священнослужінні.

Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Порядок ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення передбачений статтею 221 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України): таке ознайомлення може бути забезпечене лише слідчим, дізнавачем, прокурором за клопотанням сторони захисту, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження; під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування особа, що його здійснює, має право робити необхідні виписки та копії.

За імперативними приписами статті 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, у якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Отже, приписи статті 222 КПК встановлюють недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування без отримання відповідного письмового дозволу. Відтак, відсутність відповідного дозволу зумовлює невідповідність такого доказу приписам статті 77 ГПК України і до уваги судом при вирішенні спору братися не може.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 6 липня 2022 року в cправі № 914/1979/18, від 11 листопада 2021 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 20 жовтня 2021 року в справі № 910/10222/19, від 30 вересня 2021 року в справі № 927/741/19.

Оскільки в матеріалах справи № 910/516/25 відсутній дозвіл слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023035550000431 (зокрема, на використання копій матеріалів кримінального провадження під час звернення до господарського суду) або інші відомості, що свідчили б про однозначне надання такої згоди та обсяг відомостей, що можуть бути розголошені, суд дійшов висновку, про те, що надані позивачем копії документів, які містяться в матеріалах такого кримінального провадження, не є допустимими доказами в даній справі в розумінні приписів ГПК України, а відтак до уваги судом не приймаються.

Так само наявні в матеріалах справи заяви свідків (позивача та третіх осіб) та акт обстеження відеозапису не є належними доказами, які можуть підтвердити факт відсутності членства конкретних осіб в Громаді, оскільки взагалі не містять жодної інформації про вік осіб, які брали участь у спірних загальних зборах, їх місце проживання/перебування, чи невідповідність таких осіб іншим критеріям, визначеним пунктом 2.1. статуту Громади (у редакції 2017 року).

Жодних інших належних доказів, на підставі яких можна встановити обставини відсутності членства в Громаді осіб, які брали участь у спірних зборах 8 жовтня 2023 року, позивачем суду не надано.

З огляду на вказане, а також враховуючи те, що ні чинним законодавством України, ні статут Громади в редакції 2017 року не містив поняття фіксованого членства в релігійній громаді та визначеної процедури прийняття в члени Громади, посилання позивача на те, що спірне рішення парафіяльних зборів від 8 жовтня 2023 року, оформлені протоколом № 1, було прийняте особами, що не були її членами, є необґрунтованими.

Крім того, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на порушення під час скликання та проведення спірних зборів положень статуту Громади (у редакції 2017 року), оскільки відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 2673-VІІІ статути (положення) релігійних організацій мають бути приведені у відповідність із цим Законом упродовж одного року з дня набрання ним чинності. До приведення статутів (положень) у відповідність із цим Законом релігійні організації керуються положеннями діючих статутів (положень) у частині, що не суперечить цьому Закону".

Відтак, до спірних правовідносин підлягають застосування положення статуту Громади в редакції 2017 року виключно в частині, яка не суперечить вимогам Закону (в редакції Закону № 2673-VІІІ). У свою чергу, частиною 3 статті 8 Закону прямо передбачено, що загальні збори релігійної громади про зміну підлеглості можуть скликатися її членами.

Цією ж нормою Закону держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади.

Жодних умов щодо необхідності затвердження рішення загальних зборів релігійної громади про зміну підлеглості єпархіальним архіреєм чи вимог про порядок повідомлення та скликання таких загальних зборів, Законом не встановлено.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що про проведення загальних зборів Громади було повідомлено шляхом, зокрема, розміщення письмових оголошень в громадських місцях (копія такого повідомлення була долучено самим позивачем до його позову).

Разом із цим, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень. Для визнання недійсним рішення загальних зборів необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав і законних інтересів учасника юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 21 березня 2018 року в справі № 927/699/17, від 20 березня 2018 року в справі № 916/375/17, від 31 січня 2018 року у справі № 927/265/17.

Однак, жодних обґрунтувань того, яким чином факт неповідомлення всіх членів Громади про проведення спірних зборів порушило права та законні інтереси позивача в цій справі - ОСОБА_1 , у позовній заяві останнього не зазначено.

Крім того, як зазначалося судом, відповідно частини 4 статі 8 Закону рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як 2/3 від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

З системного тлумачення вказаної норми Закону вбачається, що остання встановлює виключно необхідну кількість голосів для прийняття відповідного рішення членами релігійної громади та не встановлює обов`язкової участі мінімально встановленої кількості членів релігійної громади (кворуму), про що помилково зазначав позивач у своєму позові.

При цьому, статут Громади в редакції 2017 року також не містив положень про необхідну мінімальну кількість членів релігійної громади, присутність яких вимагається для визнання загальних зборів релігійної громади повноважними (кворум).

Разом із цим, відсутність таких положень в статуті та Законі не може позбавляти членів Громади реалізації гарантованого їм права на вільну зміну своєї канонічної підлеглості.

Відтак, враховуючи те, що згідно з протоколом від 8 жовтня 2023 року № 1 "за" рішення про зміну підлеглості Громади проголосувало 134 особи зі 195 осіб присутніх, (тобто, більше ніж 2/3) суд дійшов висновку про відповідність вказаного рішення вимогам Закону в цій частині.

Жодних доказів того, що спірні загальні збори Громади фактично були зборами територіальної громади села Волошки Ковельського району Волинської області, про що зазначав ОСОБА_1 у своєму позові, суду не надано. При цьому, вказане твердження позивача спростовується безпосередньо протоколом загальних (парафіяльних) зборів Громади від 8 жовтня 2023 року № 1, у якому чітко зазначено про те, що він оформлений за результатами проведення зборів членів Громади.

Крім того, з вказаного протоколу вбачається, що на порядок денний загальних зборів Громади від 8 жовтня 2023 року було винесено 11 питань, зокрема: про обрання голови і секретаря, лічильної комісії загальних зборів Громади; про ідентифікацію православної громади та визначення повноважності загальних зборів Громади, про зміну підлеглості Громади в канонічних та організаційних питаннях. Вказані питання входять до виключної компетенції саме загальних зборів Громади, а не територіальної громади, що спростовує вищевказані доводи позивача.

За змістом спірних рішень частина жителів села Волошки Ковельського району Волинської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до ПЦУ, чим виразили своє право на свободу віросповідування, необхідне у демократичному суспільстві.

При цьому, реалізація такого права релігійної громади не може бути обмежена особистими інтересами особи, яка не згідна з прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 12 вересня 2024 року в cправі № 906/820/22.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що судом за результатами розгляду наданих сторонами доказів не встановлено порушень чинного законодавства чи статуту Громади в редакції 2017 року під час прийняття оспорюваних позивачем рішень загальних зборів Громади від 8 жовтня 2023 року, оформлених протоколом № 1, зважаючи на те, що діючим законодавством саме релігійну громаду наділено виключною компетенцією на вирішення питань щодо зміни канонічного підпорядкування, а також затвердження нової редакції статуту й обрання керівника релігійної громади, у суду відсутні правові підстави вважати, що оскаржувані рішення загальних зборів Громади прийняті з порушенням вимог чинного законодавства.

У свою чергу, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та вказує, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2024 року в справі № 990/150/23.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (частина 3 статті 45 ГПК України).

Враховуючи приписи статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися, як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб. Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу.

У свою чергу, відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду в складі Касаційного господарського суду від 13 липня 2022 року в справі 916/3307/24.

Для визнання недійсним рішення загальних зборів необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника юридичної особи. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлений, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 31 січня 2018 року в справі № 927/265/17, від 21 березня 2018 року в справі № 927/699/17.

Оскаржувані позивачем рішення, які були прийняті загальними зборами Громади 8 жовтня 2023 року, належать до внутрішніх рішень цієї громади (релігійної організації) й спрямовані на реалізацію цивільних прав, свобод та інтересів її членів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач також посилався на порушення спірними рішеннями Громади його права на сповідування обраної релігії спільно з тими, хто поділяє його переконання, а також позбавлення його посади настоятеля відповідної релігійної громади з канонічною підлеглістю УПЦ.

Однак, відповідно до пункту 8 частини 8 Закону, частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Позивач не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади із канонічною приналежністю УПЦ, не позбавлений можливості зберігати зв`язок зі своєю парафією, сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах.

При цьому, у своєму позові ОСОБА_1 посилався на порушення прав та законних інтересів спірними рішеннями та статутом Громади в новій редакції усієї Громади (усіх членів парафії) загалом. У той же час, позивачем у даній справі є виключно фізична особа ОСОБА_1 , який у силу імперативних приписів чинного процесуального законодавства не наділений правом на звернення до суду з таким позовом як в інтересах окремих членів релігійної громади, так і в інтересах Громади, як юридичної особи, вцілому.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивачем у встановленому законом порядку не доведено належними доказами порушення прав останнього оскаржуваними рішеннями загальних (парафіяльних) зборів Громади від 8 жовтня 2023 року, а також того, що такі рішення прийняті неуповноваженими особами з порушенням норм чинного законодавства та статуту Громади в редакції 2017 року. У зв`язку з цим позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання оскаржуваних рішень є необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про скасування статуту Громади в новій редакції, як такого, що прийнятий з порушенням приписів чинного законодавства та суперечить останньому, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Частинами 3, 4 статті 14 Закону встановлено, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються: заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади; статут (положення) релігійної громади у новій редакції. До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються: належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів; оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Відповідно до частини 19 статті 14 Закону орган, який здійснює реєстрацію, у місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 30 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом: здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них.

Відповідно до пунктів 2, 3 Прикінцевих положень Закону № 2673-VІІІ, у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості, релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному вебсайті.

Згідно з частиною 3 статті 12 Закону статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об`єднання; майновий стан релігійної організації; права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Суд звертає увагу на те, що підставами для визнання акта, у тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача. У судовому рішенні про визнання недійсними окремих положень установчих документів має бути зазначено, яким саме приписам закону суперечать ці положення та які права позивача ними порушуються або оспорюються.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 10 червня 2020 року № 922/2200/19.

Дослідивши умови спірного статуту, судом встановлено, що його умови не суперечать вимогам чинного законодавства. Навпаки, він був прийнятий на загальних (парафіяльних) зборах від 8 жовтня 2023 року (висновки суду про правомірність рішень яких було зазначено вище) та приведений у відповідність до вимог Закону згідно з розділом II Прикінцевих положень Закону № 2673-VІІІ.

Також судом встановлено, що при реєстрації статуту Громади у новій редакції уповноважений на підставі протоколу парафіяльних зборів від 8 жовтня 2023 року № 1 представник Організації - Самонюк О.О., дотримався вимог статті 14 Закону (якою встановлена можливість подання відповідних документів для реєстрації не тільки керівником релігійної організації, так і уповноваженим її представником,) та подав підписану ним заяву з переліком документів, які визначені вказаною статтею. Копії поданих Самонюком О.О. документів для вчинення відповідних реєстраційних дії наявні в матеріалах цієї справи.

При цьому, ОСОБА_1 у своєму позові не навів жодних положень оскаржуваного ним статуту, що, на думку останнього, порушують його права чи охоронювані законом інтереси.

Враховуючи висновок суду про недоведеність позивачем як порушення вимог Закону, так і порушення його прав при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів Громади від 8 жовтня 2023 року, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів суперечності статуту Громади в новій редакції нормам чинного законодавства, у суду відсутні правові підстави для визнання такого статуту в спірній редакції недійсним. У зв`язку з цим у задоволенні вказаної позовної вимоги ОСОБА_1 також слід відмовити.

За встановлених вище судом обставин необґрунтованості доводів позивача про порушення норм чинного законодавства при проведенні державної реєстрації нової редакції статуту Громади, враховуючи те, що Законом саме релігійну громаду наділено виключною компетенцією на вирішення питань щодо зміни канонічного підпорядкування та затвердження нової редакції статуту, правові підстави для визнання протиправним розпорядження Адміністрації від 11 квітня 2024 року № 107 відсутні.

Жодних інших підстав для визнання оскаржуваного розпорядження Адміністрації позивачем не зазначено та судом під час розгляду даного спору не встановлено.

Крім того, ОСОБА_1 у своєму позові (з урахування заяви про зміну предмета позову) просив повістю скасувати спірне розпорядження Адміністрації. Однак, як встановлено судом, зазначеним розпорядженням було зареєстровано не тільки оскаржуваний позивачем статут Громади в новій редакції, але й статути інших релігійних організацій, правомірність (чинність) яких позивачем у даній справі не оскаржувалась. Позивач взагалі не обґрунтував, яким чином реєстрація статутів інших релігійних організацій порушила чи могла порушити його права та інтереси.

Враховуючи вищевикладене, дана позовна вимога ОСОБА_1 є необґрунтованою, а відтак задоволенню також не підлягає.

Інші доводи, на які посилалися учасники судового процесу під час розгляду даної справи, не прийняті судом до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити в зв`язку з його необґрунтованістю.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати залишаються за позивачем та відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10 червня 2025 року.

Суддя Є.В. Павленко