Рішення від 30.04.2025 по справі 925/584/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2025 року м. Черкаси Справа № 925/584/24

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Чевгуза О.В., з секретарем судового засідання Брус Л.П., за участю представників:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Сизько Б.Б. адвокат, Паламарчук О.М. за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Черкаської області у місті Черкаси справу

за позовом Державної екологічної інспекції Центрального округу

до Комунального підприємства "Монастирищенске виробниче управління житлово-комунального господарства"

про стягнення 769 424, 25 грн,

ВСТАНОВИВ:

Державна екологічна інспекція Центрального округу (вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 42149108) звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом до Комунального підприємства "Монастирищенске виробниче управління житлово-комунального господарства" (вул. Санаторна, 7, м. Монастирище, Уманський район, Черкаська область, 19101, код ЄДРПОУ 03357091) в якому просить суд:

-стягнути з Комунального підприємства "Монастирищенске виробниче управління житлово-комунального господарства" (вул. Санаторна, 7, м. Монастирище, Уманський район, Черкаська область, 19101, код ЄДРПОУ 03357091) збитки, заподіяні державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів у сумі 769 424,25 грн (сімсот шістдесят дев`ять тисяч чотириста двадцять чотири гривні 25 копійок) на: р/р UA868999980333139331000023745 отримувач ГУК у Черкаськ.обл./тг м. Монастирище, код ЄДРПОУ 37930566, банк отримувача казначейство України (електронний адміністративний податок), код класифікації доходів бюджету 24062100 Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності;

-стягнути з Комунального підприємства "Монастирищенске виробниче управління житлово-комунального господарства" (вул. Санаторна, 7, м. Монастирище, Уманський район, Черкаська область, 19101, код ЄДРПОУ 03357091) на користь Державної екологічної інспекції Центрального округу (вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 42149108) р/р UA 688201720343160003000080293, банк Державна казначейська служба України, м. Київ, код ЄДРПОУ 42149108, фонд бюджету ЗФ) 11 541,36 грн (одинадцять тисяч п`ятсот сорок одна гривня 36 копійок) судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідачем заподіяно шкоду державі внаслідок самовільного користування надрами (підземною водою) із свердловини в період з 01.01.2019 по 31.12.2021 за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), що є порушенням ст. 16, 19, 21, 23 Кодексу України «Про надра».

Ухвалою від 13.05.2024 Господарський суд Черкаської області прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; справу вирішив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки; призначив розгляд справи по суті у судовому засіданні на 25 червня 2024 року.

29.05.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки Державна екологічна інспекція Центрального округу не має законодавчо визначених повноважень щодо проведення перевірок та винесення актів, протоколів чи будь яких інших документів. Також відповідачем зазначено, що право на постійне користування земельними ділянками з цільовим призначенням для обслуговування свердловин дає йому право на використання води без спеціального дозволу на користування надрами.

05.06.2024 до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення в яких зазначено таке.

Згідно даних, отриманих з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності відповідача є забір, очищення та постачання води (основний) - 36.00. Представник позивача стверджує, що якщо підприємство використовує води для питного водопостачання та обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів, а не свердловин, перевищує 300 метрів кубічних на добу, підприємству необхідно отримати два дозволи:

- дозвіл на спеціальне водокористування, що надається департаментом екології при обласних державних адміністраціях або органами Державного агентства водних ресурсів України;

- спеціальний дозвіл на користування надрами - документ, що видається Державною службою геології та надр України і засвідчує право юридичної чи фізичної особи на користування надрами з метою видобування корисних копалин.

Позивач в додаткових поясненнях зазначив, що відповідач спеціального дозволу на користування надрами не має, чим прямо порушує законодавство. І твердження відповідача на той факт, що право на постійне користування земельними ділянками з цільовим призначенням для обслуговування свердловин дає йому право на використання води без спеціального дозволу на користування надрами за твердженням позивача є хибним. Дозвіл на спеціальне водокористування КП «Монастирищенське ВУЖКГ», що доданий відповідачем до відзиву, не містить печатки та підпису уповноваженої особи, що його видала, також не можливо ідентифікувати яким саме органом він виданий. Відповідно до дозволу на спеціальне водокористування, всі двадцять свердловин відповідача, які навіть і знаходяться на різних земельних ділянках, охоплені єдиним водозабором, який позначено як 60 Чор. П. Буг (дозвіл від 17.09.2015 № Укр 546-а14рк) тобто відбір води здійснюється з одного підземного водоносного горизонту. В даному випадку джерелом водопостачання для відповідача є підземні води, що вказано в дозволі. Представник позивача вважає, що відповідач неправомірно ділить водоспоживання ще й на кількість свердловин, що штучно зменшує водозабір, чим порушує природоохоронне законодавство та завдає шкоду державі надмірним видобуванням підземних вод без отримання на то спеціального дозволу на користування надрами. Враховуючи, що основний вид діяльності відповідача - це постачання питної води, що підтверджується також і дозволом на спеціальне водокористування передача води населенню, підприємствам та організаціям м. Монастирище, то своїми підрахунками, зазначеними у відзиві, відповідач вводить суд в оману, так як при використанні в 2019 р 45,34 куб.м., 2020 32,72 куб.м. та в 2021 - 31,71 куб.м. за добу, фізично не вистачило б води ні населенню, а ні тим більше підприємствам, установам та організаціям.

Також додаткові пояснення представника позивача містять заперечення щодо витрат відповідача на правничу допомогу.

25.06.2024 до суду від представника відповідача надійшло клопотання про призначення судової інженерно-технічної експертизи.

Ухвалою від 24.07.2024 Господарський суд Черкаської області призначив судову інженерно - технічну експертизу в справі № 925/584/24, доручив її проведення Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. На час проведення експертизи провадження у справі зупинено та направлено матеріали справи до експертної установи.

Ухвалою від 20.09.2024 Господарський суд Черкаської області погодив більш тривалий термін проведення експертизи понад 90 календарних днів. Задовольнив клопотання судового експерта про надання матеріалів, необхідних для виконання експертизи, зобов`язав Комунальне підприємство "Монастирищенське виробниче управління житлово-комунального господарства" надати їх до суду.

06.11.2024 від експертної установи надійшов лист від 05 листопада 2024 № 1592/1059-4-24/23 про залишення без виконання ухвали суду від 24 липня 2024 року у зв`язку з несплатою рахунку № 3856 від 28.08.2024 за проведення експертизи.

Ухвалою від 14.11.2024 Господарський суд Черкаської області поновив провадження у справі, судове засідання призначив на 10 год. 00 хв. 28 листопада 2024 року.

15.11.2024 представник відповідача подав до суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме 10 паспортів свердловин, які знаходяться на балансі комунального підприємства Монастирищенське виробниче управління житлово-комунального господарства.

У судовому засіданні, що відбулося 28.11.2024, представник відповідача просила призначити інженерно - технічну експертизу на 10 свердловин.

Ухвалою від 28.11.2024 Господарський суд Черкаської області призначив судову інженерно - технічну експертизу в справі № 925/584/24, доручив її проведення Черкаському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, на час проведення експертизи провадження у справі зупинив.

07.01.2025 від завідувачки Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли до суду матеріали справи № 925/584/24 та клопотання № 18/1544-4-24/23 від 06.01.2025 про погодження строку проведення експертизи, клопотання експерта від 03.01.2025 про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи.

01.04.2025 до суду надійшов висновок експерта Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 732/24-23 від 28.03.2025 та матеріали справи № 925/584/24.

Ухвалою від 04.04.2025 Господарський суд Черкаської області поновив провадження у справі, судове засідання призначив на 10 год. 30 хв. 29.04.2025.

14.04.2025 від представника позивача надійшли додаткові пояснення.

17.04.2025 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, оскільки ухвалою суду від 15.04.2025 представнику позивача відмовлено у задоволенні клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції у зв`язку із зайнятістю судової зали для проведення відеоконференції.

У судовому засіданні, представник відповідача щодо клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи на іншу дату зазначив, що це не поважна причина неявки представника позивача, позивач є юридичною особою і міг направити представника в судове засідання, просив відмовити у задоволенні клопотання, це вже не перша неявка представника позивача у судове засідання.

Суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Відповідно до статті 202 ГПК України, суд розглядає справу за відсутності учасника справи або його представника, якщо його було належним чином повідомлено про судове засідання.

З огляду на викладене суд дійшов висновку відмовити в задоволенні клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, оскільки позивач мав можливість направити представника в судове засідання.

Враховуючи, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, суд, відповідно до ст. 202 ГПК України, визнав за можливе розглянути справу за відсутності позивача за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог, оскільки вони є безпідставними. Підтримав подану ним заяву про розподіл судових витрат, просив її задовольнити, також просив відшкодувати судові витрати за проведення судової експертизи.

В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 30.04.2025 ухвалено судове рішення, підписана вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши заперечення представника відповідача, суд встановив таке.

Наказом № 06-27/462 від 08.06.2021 Державної екологічної інспекції Центрального округу «Про проведення планової перевірки Комунального підприємства "Монастирищенське виробниче управління житлово-комунального господарства" (а.с. 38), відповідно до направлення № 06-28/448 від 08.06.2021, уповноважених працівників інспекції направлено до Комунального підприємства "Монастирищенське виробниче управління житлово-комунального господарства" (далі по тексту відповідач) для здійснення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства у період з 24.06.2021 по 25.06.2021.

За результатами проведеної перевірки уповноваженими працівниками позивача складено акт проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів № 42/3/2/2021 від 24.06.2021 (а.с. 10 27).

Інспекцією у акті перевірки зафіксовано, що підприємство використовувало водні ресурси за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) із свердловини у період з 01.01.2019 по 24.06.2021, що є порушенням ст. 16,19,21,23 Кодексу України «Про надра», що були чинні в момент здійснення перевірки. Згідно з інформацією у звітах про використання води за формою № 2-ТП водгосп (річна) за 2019-2021 роки Комунальним підприємством Монастирищенським виробничим управлінням житлово комунального господарства, наданої Регіональним офісом водних ресурсів у Черкаській області, зазначено, що зі свердловин у період з 01.01.2019 по 31.05.2021 підприємством забрано 815 500 м2.

08.03.2024 позивачем на адресу відповідача було направлено листом № 02.1-08/1073 претензію за № 14/07-14/24, в якій запропоновано відповідачу відшкодувати збитки в розмірі 769424,25 грн. На дану претензію відповідачем надіслано на адресу позивача відповідь, в якій зазначено, що Державна екологічна інспекція Центрального округу не уповноважена законодавчо на здійснення перевірок, а тому претензію відповідач не визнає.

Отже, вимоги претензії щодо відшкодування завданої шкоди відповідачем у добровільному порядку не виконано. Зазначене стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» природні ресурси України є власністю Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України, цим та іншими законами України. Громадяни України мають право користуватися природними ресурсами України відповідно до цього та інших законів.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві ради та виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, державні органи по охороні навколишнього природного середовища і використанню природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Відповідно до пункту а) частини першої статті 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» одним з основних принципів охорони навколишнього природного середовища є пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов`язковість додержання екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності.

Згідно з статтею 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» у разі використання підземних вод для питного водопостачання відповідне підприємство повинне одержати згідно з законом дозвіл на користування надрами.

Відповідно до статей 46, 48 Водного кодексу України, водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 44, ч. 1 ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється лише на підставі дозволу.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 49 Водного кодексу України дозвіл на спеціальне водокористування видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства. Видача (переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється безоплатно.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра, надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Згідно з ст. 21 Кодексу України про надра (чинна редакція на момент здійснення перевірки), надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, крім випадків, передбачених ст. 23 цього Кодексу, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

За самовільне використання водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) передбачена відповідальність у вигляді відшкодування шкоди, розмір якої визначається за формулою відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів», затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 № 389.

Отже, чинним законодавством передбачено обов`язок отримання господарюючими суб`єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Разом з тим, статтею 23 Кодексу про надра закріплено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, а також підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Тобто, вказана норма звільняє землевласників та землекористувачів від обов`язку отримувати саме спеціальний дозвіл на користування надрами за умови не перевищення добового ліміту видобування підземних вод із кожного з водозаборів 300 кубічних метрів на добу.

Видобування підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами можливе у випадках здійснення видобування в межах наданих землевласникам і землекористувачам земельних ділянок, при видобуванні підземної води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, а також коли продуктивність водозаборів підземних вод не перевищуватиме 300 кубічних метрів на добу.

Судом встановлено, що предметом позову у цій справі є вимога Державної екологічної інспекції Центрального округу про стягнення з Комунального підприємства "Монастирищенске виробниче управління житлово-комунального господарства" шкоди, заподіяної державі порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок видобування підземних вод без спеціального дозволу понад встановленого статтею 23 Кодексу України про надра обсягу добового видобування.

За змістом статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини.

Статтями 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та статтями 110, 111 Водного кодексу України встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Суд зазначає, що дії (бездіяльність) відповідача, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, шкода та причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою за заподіянням шкоди є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність елементів делікту свідчить про відсутність складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що відповідачем заподіяно шкоду державі внаслідок самовільного користування надрами (підземною водою) із свердловини у період з 01.01.2019 по 31.12.2021 за відсутності відповідного дозволу. Позивач на підтвердження своїх доводів зазначив про те, що наявні на балансі відповідача 20 свердловин є одним водозабором. Відповідач, не погоджуючись з такими твердженнями позивача у відзиві на позов зазначив, що кожна з 20 свердловин відповідача знаходиться на окремих земельних ділянках, які належать відповідачу на праві постійного користування, є окремими водозаборами.

В додаткових поясненнях відповідачем зазначено, що в період часу за який заявлено позовні вимоги, саме з 01.01.2019 по 31.06.2021 підприємством здійснювався забір водних ресурсів (води) з 10 свердловин (водозабірних споруд).

Згідно Технологічного регламенту з виробництва питної води комунального підприємства «Монастирищенське виробниче управління житлово- комунального господарства» ТР 36.0-033570091-001:2023 на сторінці 18 зазначена Схема водопостачання м. Монастирище. На даній схемі вказано, що подача води споживачам здійснюється з окремих водозабірних споруд.

Відстань від свердловин № 4,5,6 Дубрівського водозабору до станції II підйому та водонапірної вежі становить 5 км. Відстань від свердловин № 850, 808, 803, 856 Летичівського водозабору становить 2 км.

Свердловина № 114 знаходиться адресою: вул. Соборна, м. Монастирище, здійснює забір води та подає її в окремо розміщену башню «Рожновського», яка розміщена від свердловини на відстані 500 м. та підключена до загальної системи централізованого водопостачання.

Свердловина № 148 знаходиться за адресою: провулок Черняховського, м. Монастирище, здійснює забір води та подає її в окремо розміщену башню «Рожновського», є розміщеною від свердловини на відстані 100 м. та підключена до загальної системи централізованого водопостачання.

Свердловина № 1323 знаходиться за адресою: вул. Соборна, с. Нове Місто, також здійснює забір води та подає її в окремо розміщену башню «Рожновського», є розміщеною від свердловини на відстані 50 м. та підключена до загальної системи централізованого водопостачання.

Свердловини № 4, № 5, № 6 знаходяться за адресою: с. Дібрівка. Уманського р-ну, Черкаської обл., здійснює забір води та подає її на фільтра знезалізнення, які встановлені на станції II підйому.

Свердловини № 850, 808, 856, 803 знаходяться за адресою: с. Летичівка, Уманського р-ну, Черкаської обл. здійснюють забір води та подають її на станцію II підйому.

Відповідач наголошує, що свердловини, з яких здійснювався забір води є віддаленими одна від одної. Зокрема відстань від Свердловини № 114 до свердловини № 1323 становить 2 км.; від свердловини № 114 до свердловин с. Дібрівка № 4, № 5, № 6 становить 7 км. Свердловини с. Летичівки № 850. № 808, № 803, № 856 знаходяться на відстані 2 км. від свердловин, які знаходяться в м. Монастирище.

Зазначене зумовило необхідність встановлення факту дотримання (перевищення) добового обсягу видобування підземних вод із кожного з водозаборів (свердловин). Тому суду необхідно було встановити чи є 10 водозабірних свердловин, які знаходяться на балансі відповідача, окремими водозаборами.

Для встановлення цих обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, необхідні спеціальні знання, тому Господарський суд Черкаської області призначив судову інженерно - технічну експертизу в справі № 925/584/24.

Згідно висновку проведеної судової інженерно-технічної експертизи, експерт відповідаючи на поставлене питання встановив, що водозабірні свердловини: № 3000 (6), № 3000 (5), № 2902 (4), № 103(803), № 808, № 856, № 850, № 114, № 148ре, № 1323, які знаходяться на балансі комунального підприємства «Монастирищенське виробниче управління житлово- комунального господарства» є окремими водозабірними спорудами, оскільки кожна свердловина є окремою виробкою, розташована на окремій земельній ділянці з визначеними межами, має різні характеристики та конструктивні відмінності між свердловинами, та не має впливу при роботі на інші досліджувані свердловини, а сам водозабор є окремим на кожній з досліджуваних свердловин, оскільки це є процес, який відбувається на кожній свердловині окремо.

До такого висновку експерт дійшов в результаті дослідження представлених об`єктів (10 артезіанських свердловин), з урахуванням наступного:

-досліджувані свердловини є вертикальними виробками, за конструкцією складаються з обсадних труб різного діаметру та фільтруючих елементів;

-наявна в наданих на дослідження інформація стосовно водоносних горизонтів свердловин є не повною та малоінформативною;

-свердловини № 3 000 (6), № 3 000 (5), № 2902 (4) розташовані в межах Дібрівки, знаходяться на різних земельних ділянках та віддалені одна від одної, мають відносно однакову глибину, та різні статичний та динамічний рівні води в свердловинах;

-свердловини № 103(803), № 808, № 856, № 850 розташовані в межах Летичівки, знаходяться на різних земельних ділянках та віддалені одна від одної, мають різну глибину, та різні статичний та динамічний рівні води в свердловинах;

-свердловини № 114, № 148ре, № 1323 розташовані в межах міста Монастирище, знаходяться на різних земельних ділянках та віддалені одна від одної, мають різну глибину, та різні статичний та динамічний рівні води в свердловинах;

-всі досліджувані свердловини знаходяться на різних земельних ділянках та віддалені одна від одної на відстань (розраховано за даними географічних координат), яка виключає вплив свердловин одна на одну;

-кожна свердловина є окремою спорудою, має незалежну (від інших свердловин) конструкцію та обладнана власними приладами для подачі води на поверхню та вимірювання обсягу відібраної води;

-кожна свердловина, її надземна частина, розміщена в окремій будівлі, та обмежена власною зоною санітарної охорони.

Відповідно до п. 1.5.4. Інструкції із застосування Класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр до родовищ питних і технічних підземних вод, яка затверджена наказом Державної комісії України по запасах корисних копалин при комітеті України з питань геології та використання надр за № 23 від 04.02.2000, зазначено, що водозабір - споруда або пристрій для забору води з водного об`єкта. Водозабір підземних вод може складатися з однієї або групи компактно розміщених водозабірних споруд (свердловин, колодязів, каптажів).

Відповідно до ст. 1 Гірничого закону свердловини - це циліндрична гірнича виробка, створена бурами або іншими буровими інструментами.

Відповідно до ст. 1 та ст. 48 Водного кодексу України зазначено, що водозабором є споруда або пристрій для забору води з водного об`єкта.

Відповідно до звітів наданих Регіональним офісом водних ресурсів у Черкаській області про використання води за (форма № 2ТП-водгосп (річна) відповідач здійснив забір підземної води з 20 свердловин у загальній кількості: у 2019 році 331,0 тис. м. куб.; у 2020 році 335,3 тис. м. куб.; у 2021 році 358,2 тис. м. куб. (а.с. 32 37).

Відповідно до довідки № 156 від 28.10.2024 комунального підприємства «Монастирищенське виробниче управління житлово- комунального господарства» щодо об`єму піднятої води з кожного з водозабору (за спірний період часу) судом встановлено, що підприємством не перевищено середньодобового ліміту використання підземних вод із кожного з водозаборів, відповідно не порушено вимоги статті 23 Кодексу України «Про надра» (а.с. 220).

Суд зазначає, що призначення у даній справі експертизи зумовлено з`ясуванням питання щодо обсягів добового обсягу видобування підземних вод відповідачем із водозаборів, які знаходяться на балансі комунального підприємства «Монастирищенське виробниче управління житлово- комунального господарства», що входить до предмету доказування у даній справі, та з метою встановлення факту додержання відповідачем вимог законодавства під час видобування підземних вод.

Положеннями статті 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).

Частинами 1-3 статті 98 ГПК України унормовано, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Разом з тим, суд зазначає, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 ГПК України).

Однак, зважаючи на наявність спору щодо встановлення та документального підтвердження кількості водозабірних споруд (свердловин), що знаходяться на балансі комунального підприємства «Монастирищенське виробниче управління житлово - комунального господарства», з яких було здійснено видобуток підземних вод, добовий обсяг яких входить до предмету дослідження та доказування у цій справі з урахуванням предмету та підстав позову, заперечення відповідача, фактів, на які учасники справи посилаються в додаткових поясненнях, суд приймає висновок експерта як доказ у справі, який підтверджує наявність на балансі відповідача 10 свердловин, що є різними водозаборами.

А тому суд вважає, що у даній справі документально доведений факт видобування відповідачем підземних вод із свердловин: № 3000 (6), № 3000 (5), № 2902 (4), № 103(803), № 808, № 856, № 850, № 114, № 148ре, № 1323, що є різними водозаборами, у обсязі менше ніж 300 куб метрів на добу з кожної свердловини. В такому разі отримання спеціального дозволу не вимагається.

Разом з тим, порушення з боку відповідача встановлені в Акті проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів № 42/3/2/2021 від 24.06.2021, не знайшли свого підтвердження в матеріалах даної справи та спростовуються фактами встановленими в мотивувальній частині даного рішення.

Зазначене є підставою для висновку про відсутність у спірних правовідносинах складу правопорушення, передбаченого статтею 1166 ЦК України та статтями 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Враховуючи приписи статті 23 Кодексу України про надра, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача шкоди заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, зокрема, бездозвільного видобування підземних вод, є неправомірними, та такими, що не підтверджені матеріалами справи та дійсними обставинами спору, адже за фактичними обсягами забору підземних вод за 2019 - 2021 роки з кожного водозабору (свердловини - № 3000 (6), № 3000 (5), № 2902 (4), № 103(803), № 808, № 856, № 850, № 114, № 148ре, № 1323), відповідач не перевищував встановленого статтею 23 Кодексу України про надра добового ліміту водовидобутку.

Приписами ч. 4 ст. 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд (Касаційний господарський суд) в постанові від 11.01.24 у справі № 922/618/22 дійшов висновків:

« 43. Верховний Суд неодноразово зазначав, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

44. Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

45. Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка заподіяла шкоду. Для відшкодування заподіяної шкоди необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, вину заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

46. Водночас у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

50. Зокрема, згідно з положеннями статті 21 Кодексу України про надра (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на підставі спеціальних дозволів надаються у користування надра для видобування, зокрема, підземних вод (крім мінеральних), крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, згідно з частиною 1 якої землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати підземні води (крім мінеральних) для всіх потреб, крім виробництва фасованої питної води, за умови, що обсяг видобування підземних вод із кожного з водозаборів не перевищує 300 кубічних метрів на добу.»

У справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) Європейський суд з прав людини констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

Керуючись практикою Європейського Суду з прав людини, суд зазначає, що у Рішенні «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) Високий Суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються відомості про розподіл судових витрат.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Відповідно до ст. 129 ГПК України при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача.

У статті 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України, представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ч. 1 ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відзиві представником відповідача наведено орієнтовний (попередній) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікує понести, у зв`язку з розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 28 000,00 грн, а також інших судових витрат в разі їх наявності.

28.04.2025 представник відповідача подав через систему Електронний суд в Господарський суд Черкаської області заяву про стягнення судових витрат, до заяви додав копії: договору про надання правової допомоги від 16.05.2024; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЧК № 000624 Сизько Б.Б., платіжної інструкції № 2654 від 22.05.2024, довіреності від 12.04.2025.

На підставі викладеного, суд вбачає, що заява про розподіл судових витрат з доданням доказів понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи були подані у строк, передбачений ч. 8 ст. 129 ГПК України.

Із матеріалів справи вбачається, що 16.05.2024 між відповідачем і адвокатом Сизьком Б.Б. укладено договір про надання правничої допомоги.

Відповідно до п. 1 Договору замовник доручає, виконавець приймає на себе зобов`язання надати наступну правничу допомогу

підготувати відзив на позовну заяву Державної екологічної інспекції Центрального округу про стягнення 769 424, 25 грн,

здійснити представництво інтересів замовника у Господарському суді Черкаської області при розгляді справи № 925/584/24 за позовом Державної екологічної інспекції Центрального округу до Комунального підприємства "Монастирищенське виробниче управління житлово-комунального господарства" про стягнення 769 424, 25 грн.

Відповідно до п. 2 Договору фіксований розмір гонорару виконавця (адвоката) становить 28 000,00 грн.

22.05.2024 відповідач на виконання умов договору сплатив адвокату Сизьку Б.Б. фіксований розмір гонорару 28 000,00 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 2654.

29.05.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Також адвокатом Сизьком Б.Б. здійснено представництво інтересів відповідача у Господарському суді Черкаської області при розгляді справи № 925/584/24.

Відповідно до ч.ч. 4, 5, 6 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката Сизька Б.Б. до справи позивач не надав. В запереченнях щодо витрат на правничу допомогу представник позивача зазначив, що відповідачем не надано договір про надання правничої допомоги, також не надано квитанцію щодо сплати гонорару. Між тим, дослідивши додані до заяви про стягнення судових витрат, які відповідач поніс у зв`язку з розглядом даної справи докази суд не встановив недотримання відповідачем (його представником) вимог частини третьої статті 126 ГПК України.

Поряд з цим, аналіз наведених норм частини четвертої статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає суду підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд звертає увагу, що представник позивача не обґрунтував та не надав суду доказів, які свідчили б про неспівмірність, нерозумність та/або нереальність заявлених до стягнення витрат, що не спростовує зробленого судом висновку про співмірність, пропорційність До заяви про стягнення судових витрат, які відповідач поніс у зв`язку з розглядом даної справи представником відповідача долучено копію договору про надання правничої допомоги, копію платіжної інструкції № 2654 від 22.05.2024 про сплату адвокату Сизьку Б.Б. фіксований розмір гонорару 28 000,00 грн.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази надання адвокатом Сизьком В.В. відповідачу професійної правничої допомоги у даній справі, з урахуванням погодженої вартості послуг з надання правничої допомоги, підтвердження доказів фактичної оплати наданих послуг, дають суду достатні підстави для покладення витрат відповідача на отримання професійної правничої допомоги адвоката на позивача.

Також представник відповідача просив стягнути з позивача витрати на підготовку експертного висновку на замовлення сторони в розмірі 41650,40 грн.

З матеріалів справи судом встановлено, що ухвалою від 28.11.2024 Господарський суд Черкаської області призначив судову інженерно - технічну експертизу в справі № 925/584/24, доручив її проведення Черкаському відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, на час проведення експертизи провадження у справі зупинив. Обов`язок оплати експертизи покладено на комунальне підприємство "Монастирищенське виробниче управління житлово-комунального господарства". Повідомлено сторони, що питання про розподіл витрат на проведення судової експертизи буде вирішено під час прийняття рішення у справі відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

07.01.2025 від завідувачки Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли до суду матеріали справи № 925/584/24 та рахунок № 24 від 03.01.2025 за проведення експертизи № 732/24-23.

01.04.2025 до суду надійшов висновок експерта Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 732/24-23 від 28.03.2025 та матеріали справи № 925/584/24.

12.02.2025 відповідачем відповідно до платіжної інструкції № 3532 сплачено 41650,40 грн, призначення платежу - рахунок № 24 від 03.01.2025 за проведення експертизи № 732/24-23 (копія міститься в матеріалах справи).

За обставин даної справи суд вбачає, що в матеріалах справи № 925/584/24 наявний висновок експерту Черкаського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28.03.2025 № 732/24-23 за результатами проведення комплексної судової будівельно- технічної експертизи, призначеної ухвалою суду від 28.11.2024, із зобов`язанням оплати витрат на проведення експертизи відповідачем.

Статтею 15 ГПК України встановлено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 101 ГПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

Згідно з ч. 1 ст. 127 ГПК України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Отже, суд вважає, що в даному випадку відповідач наділений процесуальним правом на відшкодування судових витрат на підставі ч.ч.4, 5 ст. 129 ГПК України.

Стаття 123 віднесена до глави 8 Господарського процесуального кодексу, нею визначено види судових витрат. За її змістом судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відтак, з огляду на викладені обставини справи і норми ч. 3 ст. 123, ч.ч.4, 5 ст. 129 ГПК України, відшкодуванню відповідачу підлягають його витрати на проведення експертизи у розмірі 41650,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 124, 126, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Державної екологічної інспекції Центрального округу (вул. Коцюбинського, 6, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 42149108) на користь Комунального підприємства "Монастирищенське виробниче управління житлово-комунального господарства" (вул. Санаторна, 7, м. Монастирище, Уманський район, Черкаська область, 19101, код ЄДРПОУ 03357091) 28000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, 41650,40 грн витрат на проведення експертизи.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення.

Повне рішення складене та підписане 10 червня 2025 року.

Суддя О.В. Чевгуз