Рішення

від 10.06.2025 по справі 300/1437/25

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2025 р. справа № 300/1437/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Біньковської Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бойчук Н.В., звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, Військової частини НОМЕР_1 відповідно до змісту якого просить: визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_2 в частині мобілізації та направлення для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 ; визнати протиправними та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №344 від 03 грудня 2024 року в частині зарахування до списків особового складу частини та іншого, що стосується ОСОБА_1 ; визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправною та зобов`язати надати відстрочку від військової служби у зв`язку з релігійними переконаннями на підставі ст. 35 Конституції України для проходження альтернативної (невійськової) служби; визнати бездіяльність Верховинської районної державної адміністрації Верховинської районної військової адміністрації Івано-Франківської області протиправною та зобов`язати направити на проходження альтернативної (невійськової) служби.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 є членом Церкви Адвентистів Сьомого Дня з 2013 року. За своїм віровченням та зареєстрованим статутом релігійна громада, до якої належить ОСОБА_1 , відноситься до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. ОСОБА_1 вирішив реалізувати своє право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою. З метою реалізації цього права 12 грудня 2024 року позивач звернувся з заявою до Верховинської районної державної адміністрації, Верховинської районної військової адміністрації Івано-Франківської області про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку з релігійними переконаннями. Проте, право на альтернативну (невійськову) службу не було реалізовано, ОСОБА_1 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 02 грудня 2024 року мобілізовано та направлено для проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 № 344 від 03 грудня 2024 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення. Позивач вважає, що діючим законодавством України питання заміни військової служби на альтернативну (невійськову) службу під час воєнного стану не врегульовано. В спірному випадку можливо застосувати аналогію закону із ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані через певні сімейні обставини або інші поважні причини. ОСОБА_1 стверджує, що повинен був отримати відстрочку від проходження військової служби і бути направлений спеціально утвореним підрозділом державної адміністрації на проходження альтернативної (невійськової) служби. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду повернуто Верховинській районній державній адміністрації Івано-Франківської області відзив на позовну заяву від 24.03.2025 без розгляду.

Військова частина НОМЕР_1 скористалася правом подання відзиву на позов. Зазначає, що відповідно до поіменного списку військовозобов`язаних, які призвані і відправлені ІНФОРМАЦІЯ_3 у складі команди НОМЕР_1 №3/1/6843 від 02.12.2024, до Військової частини НОМЕР_1 прибув солдат ОСОБА_1 , який згідно висновку військово-лікарської комісії придатний до військової служби. Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №344 від 03.12.2024 до пункту постійної дислокації АДРЕСА_1 прибув військовослужбовець за призовом під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 . Вважає, що позивач набув статусу військовослужбовця у ІНФОРМАЦІЯ_4 ще до прибуття у Військову частину НОМЕР_1 для проходження військової служби. Також зазначає, що відсутні підстави для визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №344 від 03.12.2024 у частині зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та призначення на посаду ОСОБА_1 . Просить в задоволенні позову відмовити (а.с.54).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у відзиві на позов зазначив, що ОСОБА_1 є громадянином України, а відтак користується правами та має обов`язки згідно Конституції України. Станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діє воєнний стан та оголошена загальна мобілізація. Стверджує про відсутність підстав для надання відстрочки у зв`язку зі релігійними переконаннями, оскільки ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачає надання відстрочки на підставі релігійних переконань чи приналежності до певної релігійної організації. Альтернативна служба, а саме її застосування, є заміщенням проходження строкової військової служби в мирний час, заміна військової служби альтернативною (невійськовою) під час війни, українським законодавством не передбачена. Законодавством не передбачено права на проходження альтернативної (невійськової) служби діючим військовослужбовцям, призваним за призовом під час мобілізації, зокрема, не встановлено такої підстави для звільнення з військової служби, як у зв`язку з релігійними переконаннями для проходження альтернативної (невійськової) служби. Просить в задоволенні позову відмовити (а.с.67).

Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними в справі матеріалами.

Суд, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, встановив наступне.

За змістом довідки від 02.12.2024 №6835 ІНФОРМАЦІЯ_1 №274/11/1871 військово-лікарської комісії ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби (а.с.76).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.12.2024 №252 «Про призов на військову службу військовозобов`язаних по загальній мобілізації» ОСОБА_1 призваний по загальній мобілізації до Військової частини НОМЕР_1 (а.с.81).

ІНФОРМАЦІЯ_3 складено акт про відмову від підпису від 03.12.2024, яким засвідчено факт відмови від підпису власника військового квитка серії НОМЕР_2 , картки обстеження та медичного огляду, довідки №274/11/1871 військово-лікарської комісії ОСОБА_1 (а.с.82).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.12.2024 №344 ОСОБА_1 з 03.12.2024 зараховано до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення, з 04.12.2024 зараховано на котлове забезпечення та слід вважати таким, що з 03.12.2024 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою (а.с.39).

У довідці Церкви Адвентистів Сьомого Дня від 04.12.2024 №913 зазначено, що ОСОБА_1 дійсно є членом Церкви Адвентистів Сьомого Дня з 2013 року. Він є вірянином Церкви Адвентистів Сьомого Дня громади м. Косів, Косівського району, Івано-Франківської області. Віровчення церкви Адвентистів сьомого дня не допускає користування зброєю, а виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням. Церкви Адвентистів Сьомого Дня входить до Переліку релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066 (а.с.32).

12.12.2024 позивач звернувся до Верховинської районної державної (військової) адміністрації із заявою про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку із релігійними переконаннями (а.с.36).

Верховинська районна державна (військова) адміністрація листом від 10.01.2025 №Н-84, адресованого ОСОБА_1 , повідомила, що альтернативна служба, а саме її застосування, є заміщенням проходження строкової військової служби в мирний час, заміна військової служби альтернативною (невійськовою) під час війни українським законодавством не передбачена. В умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61,62, 63 Конституції України. Вказано, що заява ОСОБА_1 не розглядалась на засіданні дорадчого органу, так як альтернативна (невійськова) служба під час воєнного стану не визначена і оскільки на альтернативну службу можуть бути направлені лише громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу (а.с.37).

ІНФОРМАЦІЯ_3 листом від 17.02.2025 №1/1/1112, адресованого адвокату позивача за результатами розгляду адвокатського запиту від 10.02.2025, повідомив про те, що відповідно до норм ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень. Альтернативна служба, а саме її застосування, є заміщенням проходження строкової військової служби в мирний час, заміна військової служби альтернативною (невійськовою) під час війни, українським законодавством не передбачена. Такого поняття як альтернативна невійськова служба під час дії військового стану існувати не може. Документів (на фізичних або електронних носіях), які б підтверджували право на відстрочку згідно вимог ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ОСОБА_1 не надавалося (а.с.34).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

За змістом статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Положеннястатті 35 Конституції України кореспондуються з положеннями статті 9 Свобода думки, совісті і релігії Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Згідно з положеннями статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами та діє станом на дату прийняття рішення у цій справі.

За приписами пункту 18 частини 2 статті 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (надалі також - Закон № 389-VIII) військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють, зокрема, повноваження із забезпечення організації призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу та альтернативну (невійськову) службу, направлення для проходження базової військової служби, підготовки молоді до військової служби; сприяння в організації навчальних (перевірочних) та спеціальних військових зборів; забезпечення доведення до підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, а також населення розпорядження керівника місцевої державної адміністрації (військової, військово-цивільної) або керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки про проведення заходів мобілізації чи виклик військовозобов`язаних та резервістів до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Указом Президента України від 24.02.2022 №65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, оголошено проведення загальної мобілізації. Згідно з цим Указом призову на військову службу за мобілізацією підлягають військовозобов`язані та резервісти.

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (надалі також - Закон №3543-ХІІ) з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій. На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

За змістом статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону. Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Громадяни, які перебувають у запасі і не призвані на військову службу або не залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, під час мобілізації можуть бути відповідно до закону залучені до виконання робіт, які мають оборонний характер.

Відповідно до пункту 1 Положення "Про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 за №154 (надалі також - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно із пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, взаємодіють з місцевими держадміністраціями з питань залучення громадян на військову службу та проходження громадянами альтернативної (невійськової) служби, здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку).

У відповідності із частини 1 статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (надалі також - Закон №2232-ХІІ, в редакції, станом на час спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

При цьому, частиною 1 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частиною 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов`язок включає проходження військової служби: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За змістом частин 1, 2 статті 15 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку. Зазначені громадяни України можуть один раз обрати рік проходження базової військової служби до досягнення ними 24-річного віку. Громадяни України, які перебувають на військовому обліку призовників, у добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбаченихчастиною першоюстатті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.

За приписами пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану на підставах:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі;

г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

д) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу);

е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу);

з) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

Поряд з цим, частиною 4 статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".

Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" (надалі також - Закон №1975-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №1975-ХІІ альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Згідно із статті 2 Закону №1975-ХІІ право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Частиною 1 статті 4 Закону №1975-ХІІ передбачено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки) (ч. 2 ст. 4 Закону №1975-ХІІ).

Відповідно до ст. 5 Закону №1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

За змістом статті 9 Закону №1975-ХІІ для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені у статті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву. У разі призову на військові збори громадян, які після проходження строкової військової служби набули релігійних переконань і належать до діючих згідно із законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, вони не пізніше семи календарних днів від дня одержання повістки територіального центру комплектування та соціальної підтримки про призов на військові збори подають особисто до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації заяву про звільнення від призову на ці збори.

Порядок направлення на альтернативну службу регламентуєтьсяРозділом II Закону № 1975-XII.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 1975-XII для вирішення питання про направлення на альтернативну службу громадяни, зазначені устатті 2 цього Закону, після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду проведення призову на строкову військову службу, особисто подають до відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації за місцем проживання мотивовану письмову заяву.

Статтями,10,11,12 Закону № 1975-XIIпередбачено, що відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації зобов`язаний прийняти заяву про направлення на альтернативну службу або про звільнення від призову на військові збори та у письмовій формі повідомити громадянина про дату його явки на засідання відповідного структурного підрозділу місцевої державної адміністрації

Заява про направлення на альтернативну службу розглядається відповідним структурним підрозділом місцевої державної адміністрації протягом календарного місяця після її надходження в присутності громадянина, а заява про звільнення від призову на військові зборипротягом чотирнадцяти календарних днів.

Підставою для відмови громадянину в направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори є: несвоєчасне подання заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори; відсутність підтверджень щодо істинності релігійних переконань; неявка громадянина без поважних причин за викликом до місцевої державної адміністрації для розгляду його заяви про направлення на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори. Відмова у направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори з інших підстав, ніж передбачені у частині третій цієї статті, забороняється. Про відмову у направленні на альтернативну службу або звільненні від призову на військові збори відповідний структурний підрозділ місцевої державної адміністрації сповіщає громадянина у письмовій формі. Рішення про направлення громадянина на альтернативну службу або звільнення від призову на військові збори приймається місцевою державною адміністрацією у разі встановлення істинності релігійних переконань і видається заявникові. Направлення для проходження альтернативної служби видається громадянину після проходження призовної комісії.

10.11.1999 постановою Кабінету Міністрів України за №2066 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (надалі також - Положення №2066).

Відповідно до пунктів 2, 3 Положення № 2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Як встановлено судом, до заяви про заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою у зв`язку із релігійними переконаннями від 12.12.2024, надісланої Верховинській районній державній (військовій) адміністрації, позивач долучив довідку Церкви Адвентистів сьомого дня від 04.12.2024 №913, про те, що ОСОБА_1 дійсно є членом Церкви Адвентистів сьомого дня з 2013 року та вірянином цієї Церкви, віровчення якої не допускає користування зброєю, а виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.1999 за № 2066 затверджено Перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю, до якого віднесено, зокрема Адвентисти сьомого дня.

Позивач підставою для його звільнення з військової служби та заміненою альтернативною (невійськовою) службою, з огляду на пряму норму статті 35 Конституції України, вказує на те, що виконання військового обов`язку суперечить його, як віруючого церкви Адвентистів сьомого дня, релігійним переконанням громадянина, які не допускають користування зброєю.

Суд зауважує, що норми Положення №2066 не регламентують "звільнення від військового обов`язку під час мобілізації в умовах воєнного стану та заміну його альтернативною службою", відтак не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Норми Порядку №2066 та Закону №1975-ХІІ передбачають звернення із заявою "про направлення на альтернативну службу громадян, які підлягають призову на строкову військову службу". При цьому "звільнення" і "направлення" не є тотожними визначеннями.

Більш того, Законом № 3633-IX від 11.04.2024 внесено зміни до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", зокрема в тексті Закону слова "строкова військова служба" в усіх відмінках замінено словами "базова військова служба" у відповідному відмінку.

Із системного аналізу вказаних норм слідує, що альтернативна служба це служба, яка запроваджується замість проходження саме базової (строкової) військової служби.

Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян, а Законом №3543-ХІІ не передбачено право заміни військової служби на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації в особливий період. Разом з цим в Законі України "Про альтернативну (невійськову) службу" вказано, що в умовах воєнного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби.

Отже, законодавством не передбачено проходження альтернативної (невійськової) служби під час мобілізації в умовах воєнного стану замість проходження військової служби, не встановлено такої підстави для звільнення з військової служби в умовах воєнного стану, як у зв`язку з релігійними переконаннями для подальшого проходження альтернативної (невійськової) служби.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Суд не вдається до аналізу рішень Європейського Суду з прав людини в контексті відмови від військової служби через релігійні переконання, на які покликається позивач у позові, оскільки жодне з рішень цього Суду не стосувалося оцінки дій держави і громадянина в контексті такої масштабної війни, яка ведеться проти України з урахуванням ресурсів обох держав, характеру нападів, кількості обстрілів, кількості порушень норм міжнародного гуманітарного права та кількості вчинюваних державою-агресором воєнних злочинів.

Суд звертає увагу і на той факт, що наступ на Україну носить широкомасштабний характер, протяжність військового нападу сягнула більшої частини кордону всієї України, включаючи тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим.

Відтак в Україні було оголошено загальну військову мобілізацію всіх військовозобов`язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час (як у справах Європейського Суду з прав людини), а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожої збройної агресії.

Саме військова служба за мобілізацією на цей момент є першочерговим заходом з метою забезпечення національних інтересів держави, оскільки є нагальною потребою в умовах неспровокованого військового нападу з боку РФ. Тобто мобілізація з боку держави України є єдинонеобхідним та невідкладним заходом для запобігання агресії іншої держави, а сама ж держава по суті вже тривалий період часу перебуває у стані «оборонної війни».

Під час мобілізації військовозобов`язаних можливість проходження альтернативної служби виключається, оскільки сама по собі мобілізація має на меті не просто несення військової служби, а захист Батьківщини від військового вторгнення іншої держави.

На переконання суду, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку усіма громадянами України, в тому числі й членами Церкви Адвентистів Сьомого Дня. Військовий напад на державу та, відповідно, самооборона проти такої агресії є тим винятковим випадком, який дозволяє державі впроваджувати певні пропорційні обмеження для можливості відмови від військової служби з релігійних мотивів, за яким не можна вести мову про порушеннястатті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже і сама Україна є підписантом вказаної Конвенції, а відтак, якщо її існування поставлено під загрозу внаслідок військового нападу, то очевидним є те, що держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15.04.2025 в справі № 573/406/24.

Аргументи позивача про те, що релігійні переконання не дозволяють користуватися зброєю, виконувати військовий обов`язок, суд не може оцінити як такі, які настільки обмежують можливість сповідувати певну віру, що виключають можливість виконання військовозобов`язаним громадянином України свого обов`язку по мобілізації під час воєнного стану.

Таким чином, всупереч доводів позовної заяви, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.

Жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

За змістом частини першої статті 2, частини першої статті 5 КАС України судовому захисту підлягає саме порушене право.

Приписами частини першої статті 9, частини першої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративному процесі позивач, який не є суб`єктом владних повноважень, в межах принципу змагальності повинен довести суду факт порушення його права відповідачем.

В цій справі, з огляду на викладені вище висновки, позивачем не доведено суду факту порушення його права, за захистом якого він звернувся до суду з цим позовом.

Натомість відповідачі, за обставин цієї справи, та поданих суду доказів, у спірних відносинах діяли правомірно, тобто з дотриманням критеріїв, які встановлені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Підсумовуючи наведене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, відтак, в задоволенні позову слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.