Рішення від 10.06.2025 по справі 640/15168/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 640/15168/20

10 червня 2025 рокум.Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грицюка Р.П., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничо-поліграфічне підприємство "Техніка" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничо-поліграфічне підприємство «Техніка» (далі позивач, ТОВ «ВПП «Техніка») звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15.04.2020 №06392615050106 і №06402615050106.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що підставою для винесення оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень стало те, що відповідач дійшов висновку про відсутність реально вчинених господарських операцій з постачання товару та, як наслідок, юридичну дефектність відповідних первинних документів, що не дозволяє формувати дані податкового обліку. У зв`язку з чим на порушення п.198.2. п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України ТОВ «ВПП «Техніка» віднесено до складу податкового кредиту по операціях з ТОВ «Денвіль» суму ПДВ у розмірі 131667,00 грн за грудень 2017 року, а також занижено податок на прибуток на суму 11850,00 грн за 2017 рік. Отже, підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень стало невизнання контролюючим органом господарських операцій між позивачем та ТОВ "Денвіль", а саме: в акті перевірки уповноважені особи відповідача дійшли висновків про безтоварність вчинених операцій між підприємствами та відсутності первинної документації, яка б підтверджувала реальність вчинених господарських операцій щодо постачання товару. Однак, позивач вважає, вищезазначені висновки відповідача хибними, вказує, що на підтвердження господарських операцій надано достатньо первинних документів щодо ТОВ "Денвіль". Вважає, що висновки відповідача є неправильними і відповідно спірні рішення, винесені на їх основі, підлягають до скасування.

Відповідач заперечує проти позовних вимог, зазначаючи, що позивачем не підтверджено реальність господарських операцій з контрагентом ТОВ «ДЕНВІЛЬ», а саме виконання робіт щодо ручного склеювання, збирання, комплектування та пакування рекламних конструкцій. При цьому відповідачем зазначено, що згідно АІС «Податковий блог» форма 20-ОПП платником не подано фінансові квартальні та річні звіти за 2016-2018 роки, звітність форми 1-ДФ, що свідчить про відсутність трудових ресурсів.

Також просив звернути увагу, що стосовно ТОВ «ДЕНВІЛЬ» розпочато кримінальне провадження №32017110000000062 за ст.205 КК України від 22.11.2017.

Окрім того, відповідач вказав, що ТОВ «ДЕНВІЛЬ» не має трудових ресурсів, основних фондів, виробничих, складських потужностей, об`єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що з 13.03.2020 до 17.03.2020 на підставі направлень від 13.03.2020, виданих ГУ ДПС у м. Києві №409/26-15-05-01-06, відповідно до п.п. п.п.78.1,4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на підставі наказу ГУ ДПС у м. Києві від 12.03.2020 №2773 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ВПП «Техніка».

За результатами перевірки складено акт перевірки від 23.03.2020 №213/26-15-05-01-06/37395580, згідно з висновками якого, перевіркою встановлено зокрема порушення ТОВ «ВПП «Техніка» п.134.1 ст.134, п.198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, у результаті чого було занижено податок на прибуток за 2017 рік на суму 118500 грн, завищено податковий кредит з податку на додану вартість за грудень 2017 року на загальну суму 131667,00 грн.

На підставі акта перевірки від 23.03.2020 №213/26-15-05-01-06/37395580 ГУ ДПС у м. Києві були прийняті:

- податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 15.04.2020 №06402615050106, яким ТОВ «ВПП «Техніка» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 177750,00 грн, з яких за податковими зобов`язанням - 118500,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 59250,00 грн;

- податкове повідомлення-рішення форми «В4» від 15.04.2020 №06402615050106, яким ТОВ «ВПП «Техніка» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 131667,00 грн.

Не погодившись із вказаними податковими повідомленням-рішеннями ТОВ «ВПП «Техніка» звернулось до суду з даним адміністративним позовом.

Позивач зазначає, що висновки, викладені в акті перевірки від 23.03.2020 №213/26-15-05-01-06/37395580 про безтоварність та нереальність господарських операцій з ТОВ "Денвіль", є протиправними, оскільки їх реальність підтверджується відповідними первинними документами, зокрема, договором №1/12-2017 від 01.12.2017 з додатками 1, 2, актами виконаних робіт № 10/12 від 05.12.2017 на суму 450401,04 грн і №1/12 від 01.12.2017 на суму 339600,00 грн, платіжними дорученнями від 22.12.2017.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає про таке.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість регулюється Розділом V Податкового кодексу України. Зокрема, відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками-суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України унормовано, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

За визначеннями, що містяться у статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарська операція-це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

У частині другій статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону № 996-XIV).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Так, судом встановлено, що 01.12.2017 між позивачем та ТОВ "Денвіль" укладено договір про виконання робіт/надання послуг/поставки №1/12-2017, згідно з яким постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, поставити і передати у власність покупця поліграфічну продукцію у кількості 10000 шт пакування ТМ «Торчин», а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, передбачених цим Договором, прийняти та оплатити товар.

На виконання умов договору ТОВ "Денвіль" 01.12.2017 і 05.12.2017 поставлений товар на загальну суму 339600,00 грн і 450401,04 грн відповідно та складено податкові накладні №1 від 01.12.2017 і № 10 від 05.12.2017.

Придбані у ТОВ "Денвіль" поліграфічну продукцію ТОВ «ВПП «Техніка» використало у власній господарській діяльності, на підтвердження чого позивачем надано договори з ТОВ «Нестле Україна» та первинні бухгалтерські документи.

У той же час, висновки відповідача про порушення позивачем вимог ПК України ґрунтуються на тому, що в ході проведення перевірки контролюючим органом встановлено, що фактично поставка поліграфічної продукції від ТОВ "Денвіль" не відбулася. Крім того, за фактом фіктивновного підприємцництва ТОВ «Денвіль» розпочато кримінальне провадження №3201710000000062 за статтею 205 КК України. Приймаючи до уваги відсутність поставки товару, а також враховуючи ознаки фіктивності ТОВ "Денвіль", податковий орган дійшов висновку про сумнівність та нереальність господарської операції.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 29.08.2019 у справі №804/5163/16, висновки судів про товарність господарських операцій і про те, що вони підтверджуються первинними бухгалтерськими та іншими документами не можна вважати повними, всебічними та обгрунтованими не з`ясувавши участь контрагентів у ланцюгу постачання та їх дійсний вплив на правові наслідки спірних операцій.

У постанові Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 813/2975/15 звернуто увагу на необхідність дослідження реальної можливості контрагентів платника податку поставити спірні товари з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів), понесення ними витрат, пов`язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо). При цьому слід перевірити, якими силами та засобами виконувались спірні поставки, хто виступав їх конкретними виконавцями тощо.

Згідно правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 21.08.2019 у справі №814/299/18, повідомлені контролюючим органом фактичні обставини, що ставлять під сумнів реальний характер поставки товару контрагентом позивача, мають бути перевірені та отримати належну оцінку судами, так як стосуються безпосередньо предмету доказування у межах спірних відносин і мають істотне значення для вирішення спору.

Верховний Суд у постанові від 09 квітня 2019 року у справі №П/811/118/17 вказав, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

З метою дослідження фактичного виконання господарських операцій необхідно аналізувати умови договорів позивача з контрагентами, а також досліджувати всі первинні бухгалтерські документи складені за результатом таких операцій. При цьому, відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, матеріалами справи підтверджується, що органами фіскальної служби здійснювалося досудове розслідування по кримінальному провадженню №320171100000000062 за фактом створення невстановленими особами на території Київської області низки суб`єктів господарської діяльності з ознаками фіктивності, в тому числі ТОВ "Денвіль", за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України.

Як вбачається з акту перевірки від 23.03.2020, згідно протоколу допиту свідка від 28.12.2017 ОСОБА_1 , останній за грошову винагороду зареєстрував підприємство без наміру здійснювати господарську діяльність. Печатки підприємства та електронного цифрового підпису не отримував, податкових декларацій де податкових органів не складав та не подавав, документів на адресу інших контрагентів не складав та не підписував, до фінансово-господарської діяльності ТОВ "Денвіль" відношення не мав.

Отже, податкові та видаткові накладні, виписані ТОВ "Денвіль" протягом грудня 2017 року підписані Кіщенком Д.В., який заперечує свою участь у підписанні будь-яких первинних документів.

Крім того, СУ ФР ГУ ДФС у Київській області у ході досудового розслідування встановлено, що у ТОВ "Денвіль" відсутні власні чи орендовані офісні та виробничі потужності, складські приміщення, необхідні для зберігання ТМЦ, а також відсутні наймані працівники.

Згідно акту, за результатами проведеного аналізу ланцюгів постачання ТОВ "Денвіль" з використанням бази даних Єдиний реєстр податкових накладних, встановлено, що зазначений контрагент у спірний період придбавав «напій слабоалкогольний, напій енергетичний, слабоалкогольні напої, фрукти та овочі, інвентар для настільного тенісу та інше». У той же час, здійснив реєстрацію податкових накладних за номенклатурою «електичне устаткування, натрієва селітра, катоди мідні, будівництво гуртожитку для військовослужбовців».

Органами економічної безпеки встановлено, що ТОВ "Денвіль" має ознаки "фіктивності", зокрема: податкова звітність в повному обсязі службовими особами з моменту створення не подавалась; виробничі потужності та наймані працівники відсутні; суб`єкт господарювання зареєстрованийі за адресами масової реєстрації; доходи службові особи не отримували.

Аналізуючи господсрську операцію з придбання позивачем послуг ТОВ «Денвіль», суд звертає увагу на те, що предметом укладеного договору 01.12.2017 було виконання робіт щодо ручного склеювання, збирання, комплектування та пакування рекламних конструкцій. Згідно додатку 2 до договору від 01.12.2017 ТОВ «Денвіль» зобов`язувалося поставити і передати у власність покупця поліграфічну продукцію у кількості 10000 шт пакування з нанесенням знаків ТМ «Торчин». Такі роботи позивачем були прийняті у день укладення договору 01.12.2017, про що свідчить акт приймання від 01.12.2017.

Отже, виконання ТОВ «Денвіль» за один день - 01.12.2017 значного обсягу робіт з ручного збирання продукції за відсутності найманих працівників, відповідного поліграфічного обладнання і складського приміщення, є сумнівним та не підтверджується жодним письмовим доказом.

Ба більше, рішеннями судів у справах №806/1662/18, №240/3756/19 не підтверджено обставини зайняття ТОВ «Денвіль» господарською діяьністю у спірний період.

У той же час, позивачем до позовної заяви долучені письмові докази щодо здійснення господарської діяльності з виготовлення безпосередньо ТОВ «ВПП «Техніка» поліграфічної продукції на замовлення ТОВ «Нестле Україна» торгової марки «Торчин» з 2014 року, про що свідчать відповідні договори, видаткові накладні і ТТН.

Таким чином, вищенаведене свідчить про неможливість проведення будь-яких господарських операцій з даним суб`єктом господарювання, в тому числі, пов`язаних із постачанням ТМЦ.

Водночас, зі змісту акта слідує, що ТОВ "Денвіль" реалізовувало товарно-матеріальні цінності в адресу інших суб`єктів господарювання, тим самим безпідставно формувало їм податковий кредит з ПДВ, та надавало можливість ухилятися від сплати податків. Проте, ТМЦ, реалізовані ТОВ "Денвіль", останнє не придбавало, та не було їх виробником. Встановлено, що функціонування протиправної схеми з незаконного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат для підприємств реального сектору економіки, та подальшого обготівковування грошових коштів, отриманих від такої діяльності, здійснювалося з використанням розрахункових рахунків ТОВ "Денвіль".

Наведені обставини також стверджуються рішеннями судів у справах №806/1662/18, №240/3756/19.

Суд враховує викладений в постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №826/747/13-а висновок про те, що хоча й факт порушення кримінальної справи щодо керівників контрагента позивача не вказує на наявність обставин, які не потребують доказуванню, разом з тим, зазначені обставини підлягають врахуванню з огляду на те, що в податкових накладних, прийнятих до обліку, з цим контрагентом, зазначене прізвище саме цієї особи.

Отже, хоча надані позивачем первинні документи і відповідають зовнішнім формальним ознакам, проте не відображають реального руху товарно-матеріальний цінностей між ТОВ «ВПП «Техніка» та постачальником ТОВ "Денвіль".

Водночас, визначальним фактором, який дає підстави для відображений господарської операції в даних податкового обліку є не підписання бухгалтерських документів, а факт руху активів платника податків та рух його капіталу.

Так, первинні документи контрагента є неналежними, оскільки такі підписані директором, який фактично ніякого відношення до діяльності ТОВ "Денвіль" не має, фінансово-господарською діяльністю не займався, адміністративно-розпорядчі функції керівника підприємства не виконував.

Вказані обставини свідчать про те, що факт приймання-передачі, товару ТОВ «ВПП «Техніка» від контрагента ТОВ "Денвіль" документально не підтверджується, оскільки в даному випадку має місце дефект у правовому статусі контрагента (відсутність повноважень особи на складання первинних документів).

З урахуванням наведених обставин у сукупності, суд приходить до висновку, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Денвіль" згідно договору від 01.12.2017 не підтверджується наданими під час перевірки та долученими до матеріалів адміністративної справи первинними документами. Отже, позивач не мав права формувати податкову звітність з ПДВ за результатами операцій з ТОВ "Денвіль", реальність яких достеменно не підтверджена. Тому, висновки акта перевірки №213/26-15-05-01-06/37395580 від 23.03.2020 є обґрунтованими, а прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення-правомірними.

За умовами ділового звичаю при виборі контрагента суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація контрагента, його платоспроможність, а також ризик невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому, свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової інспекції не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників.

А відтак доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

Разом з цим, під час розгляду цієї справи позивачем не подано доказів щодо перевірки ділової репутації контрагента, не наведено конкретних обставини укладення та виконання договорів. І хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит в силу відсутності документів, що мають силу первинних документів.

Отже, з урахуванням наведеного у сукупності слід зазначити, що під час розгляду справи суду не надано тих відомостей і документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх реальне виконання.

Таким чином, перевіривши реальність виконання вказаного вище договору, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий кодекс України у взаємозв`язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов`язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та витрат.

Окремо суд зауважує, що наявність укладеного між учасниками господарської операції господарського договору, або відсутність визнання такого договору недійсним, або нікчемним саме по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов`язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Суд встановив, що надані первинні документи є неналежними, оскільки такі документи підписані особою, яка дала покази про непричетність до діяльності контрагента позивача, фактично ніякого відношення до діяльності ТОВ "Денвіль" не має, фінансово-господарською діяльністю не займалася, адміністративно-розпорядчі функції керівника підприємства не виконувала. Операції між позивачем та ТОВ "Денвіль" не мали реального характеру, фактично перевіркою встановлено лише документування операцій, які стосуються лише факту перерахування грошових коштів без мети реального настання правових наслідків, з метою зниження об`єкту оподаткування, несплати податків.

Ураховуючи зазначені встановлені обставини у даній справі, суд не може погодитись із доводами позивача про підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ним та ТОВ "Денвіль".

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що твердження відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а відтак, податкові повідомлення-рішення є законними і підстави для їх скасування відсутні.

Ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ПК України, а отже, відсутні підстави для скасування даних податкових повідомлень-рішень та у позові слід відмовити.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06.12.2023 у справі №806/1662/18.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, судові вирати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничо-поліграфічне підприємство "Техніка" до Головного управління ДПС у м. Києві відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 10 червня 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Видавничо-поліграфічне підприємство "Техніка" (місцезнаходження: вул. Кримського Академіка, 27, м. Київ, 03142, код ЄДРПОУ 37395580);

відповідач:

- Головне управління ДПС у м. Києві (місцезнаходження: вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116, код ЄДРПОУ 44116011).

Головуючий суддяГрицюк Р.П.