Постанова від 10.06.2025 по справі 580/5110/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/5110/24 Суддя (судді) першої інстанції: Трофімова Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Вівдиченко Т.Р.

Кузьмишина О.М.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «ДЖО» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Малого приватного підприємства «ДЖО» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

УС Т А Н О В И В:

Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося з позовом до Малого приватного підприємства «ДЖО», у якому просило суд стягнути з МПП «ДЖО» 50692,42грн. адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2023 році та 709,80грн. пені за несвоєчасну сплату санкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, та не сплачено самостійно адміністративно-господарські санкції та пеню, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалене рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзивів на апеляційні скарги, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 09 вересня 2024 року.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року продовжено строк розгляду адміністративної справи на розумний строк, достатній для всебічного та повного розгляду справи та на підставі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем, за порушення МПП «ДЖО» нормативу створення робочих місць для осіб з інвалідністю згідно ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», нараховано адміністративно-господарські санкції в сумі 50692,42 грн., про що відповідача повідомлено листом про оплату розрахунку від 13.03.2024 №274/01-28. У зв`язку з несплатою штрафу в строк до 15.04.2024 позивачем станом на 20.05.2024 нарахована пеня за порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій за 35 днів прострочення за обліковою ставкою НБУ - 13,5% (одноденна - 0.04%).

Вважаючи, що відповідачем не виконано вимоги ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому просив застосувати до відповідача адміністративно-господарські санкції та стягнути пеню.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідачем не було виконано вимоги Закону №875-XII, зокрема, не створено робоче місце для осіб з інвалідністю, не подано звітність про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто не вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України від 21.03.1991№875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-XII), який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Статтею 17 Закону №875-XII встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 19 Закону №875-XII передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Частиною 1 статті 20 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Приписи частини другої статті 20 вказаного Закону визначають, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, діючим законодавством встановлюється обов`язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

Разом з тим, законом також передбачено випадки, у яких суб`єкт господарювання звільняється від відповідальності за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Так, загальні засади відповідальності учасників господарський відносин, зокрема і підстави для звільнення від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що передбачені адміністративно-господарські санкції), регламентовано главою 24 Господарського кодексу України (далі - ГК).

Відповідно до частини першої статті 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 ГК вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

За наведеного, у цій справі необхідно перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, яке полягає у не забезпеченні середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

Так, згідно з частиною першою статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону №875-XII Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Тобто забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Стаття 18 Закону №875-XII не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві (постанова Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №825/1790/18).

Разом з тим, частиною третьою статті 18 вказаного Закону №875-XII чітко визначені обов`язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VІ роботодавці зобов`язані, серед іншого: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Отже, законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.

Верховний Суд у постанові від 22.10.2020 по справі № 1.380.2019.003187 наголосив на тому, що виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавцем полягає рівною мірою у виконанні ним таких активних дій: виділення та створення робочих місць; надання державній службі зайнятості інформації; звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Такі активні дії є обов`язком роботодавця, які мають виконуватись у належний спосіб та у строки, встановлені чинним законодавством.

Наведене дає підстави для висновку, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для них, є відповідний звіт, поданий державній службі зайнятості.

Тобто, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії, підприємство фактично вживає усіх залежних від нього та передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у постанові від 25.07.2022 по справі №160/4187/19.

Обов`язок підприємств щомісяця подавати центрам зайнятості дані про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів був встановлений Законом України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 №803-XII, який втратив чинність 01.01.2013, а тому з цієї дати 01.01.2013 періодичність подання звітності не регламентована.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Порядок про подання звітності форми № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі - Порядок №316), цей порядок діяв до 06.07.2022 - дня набрання чинності наказом Міністерства економіки України 12.04.2022 №827-22 «Про затвердження форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» (далі - Порядок №827-22).

Пункт 3 Розділу 1 Порядку №316 передбачав, що форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. На підставі п.5 Розділу Порядку №316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до пункту 9 Інструкції щодо заповнення форми звітності №10-ПОІ (річна) «Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю», затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України №591 від 27.08.2020, дані щодо середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу (рядок 01), середньооблікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність (рядок 02), та кількості осіб з інвалідністю, які повинні працювати на робочих місцях (рядок 03), відображаються в цілих одиницях. Якщо при обчисленні виникає дробове число, застосовується правило заокруглення до цілого: якщо після коми число від 1 до 4, заокруглення відбувається в бік зменшення, від 5 до 9 - в бік збільшення.

Підсумовуючи викладені норми, суд апеляційної інстанції зазначає, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону №875-XII. Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 11 осіб, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», повинна складати 1 особу.

Розрахунком підтверджено працевлаштування 0 осіб з інвалідністю на підприємстві.

Таким чином 1 робоче місце, що призначене для осіб з інвалідністю залишається не зайнятими.

Доказів стосовно створення робочого місця для 1 особи з інвалідністю, подання відповідної звітності для інформування про створення такої вакантної посади, звернення осіб з інвалідністю за працевлаштуванням на підприємстві, або самостійного повідомлення підприємством не було надано.

Окрім того, колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що Черкаською філією Черкаського обласного центру зайнятості листом від 01.04.2024 №18.10.3-17/87повідомлено позивача на його запит, що протягом 2023 року відповідачем одноразово подано звітність форми 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» до філії Черкаського обласного центру.

Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом «Про зайнятість населення» та Наказом № 316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом №875-ХІІ та Порядком №70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Отже, чинним законодавством (пунктом 3 Розділу 1 Порядку №316) чітко передбачено, що форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 11 осіб, таким чином середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Малого приватного підприємства «ДЖО» складає 1 особа.

Доказів стосовно створення робочого місця для осіб з інвалідністю, подання відповідної звітності для інформування про створення такої вакантної посади, звернення осіб з інвалідністю за працевлаштуванням на підприємстві, або самостійного повідомлення підприємством не було надано.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (далі - Порядок №70), роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Отже, відповідач не подавав до Фонду форму № 3-ПН, як то передбачено вищенаведеними нормами закону, оскільки такі форми мають заповнюватися роботодавцями та подаватися до базового центру зайнятості незалежно не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Тобто, відповідно до положень пункту 3 Розділу 1 Порядку №316 відповідач мав повідомити позивача про наявність відкритої вакансії для осіб з інвалідністю подавши форму № 3-ПН у строк не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

З приводу доводів відповідача про те, що облікова кількість штатних працівників 01.01 2023 року складала 7 осіб, колегія суддів зазначає, що вказане спростовується даними Централізованого банку даних з проблем інвалідності (далі - ЦБІ), які долучені до матеріалів справи.

Та крім того, складеними підприємством податковими розрахунками сум доходу , нарахованого(сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб( а.с.71-80), якими підтверджується, що облікова кількість працівників відповідача в січні становила 11 осіб і протягом 2023 року зростала.

Колегія суддів враховує, що при обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 Інструкції 286, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв`язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (пп. 3.2.2 Інструкції № 286).

Інструкція № 286 містить вичерпний перелік осіб, які не враховуються до середньооблікової та облікової чисельності і до цього переліку не входять мобілізовані працівники, а отже, за вказаних умов вони включаються до середньооблікової кількості штатних працівників.

Отже, відповідно до наданих відповідачем даних до податкової служби, середньооблікова кількість штатних працівників у звітному 2023 становить 11 осіб.

Відтак, колегія суддів наголошує, що відповідачем жодними доказами не спростовано висновок позивача про невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Колегія суддів , звертає увагу, що згідно листа Черкаської філії Черкаського обласного центру зайнятості від 01.04.2024 №18.10.3-17/87, протягом 2023 року до центру зайнятості відповідачем було надано лише один звіт за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) на посаду «водій автотранспортних засобів» з відміткою про необхідність працевлаштування учасника бойових дій, що не є повідомленням про створення робочого місця для особи з інвалідністю.

Так, на дану вакансію був направлений та працевлаштований ОСОБА_1 , учасник бойових дій (у тому числі особа з інвалідністю).Разом з тим, що не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 працював з 11.07.2023 по 14.11.2023, тобто протягом 5 місяців, що є недостатнім для зарахування нормативу.

Стосовно роботи у відповідача громадянина ОСОБА_2 , протягом січня -грудня 2023, який має тяжку хворобу. Колегія суддів зазначає, що наявність будь яких хвороб у працівників, яким відповідно до чинного законодавства не встановлено інвалідність, не може вважатися виконанням нормативу для відповідача.

Крім того, щодо працевлаштування громадянина ОСОБА_3 , який є особою з інвалідністю, то колегія суддів зазначає, що він працевлаштований до відповідача лише у 2024 році. Отже, дане питання не є предметом спору та розгляду.

Суд першої інстанції вірно вказав, що відповідачем не було вжито всіх можливих заходів по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до нормативів встановлених Законом.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2023 році осіб з інвалідністю та самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції та пеню за одне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте ними, тому позивачем правомірно складено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік в розмірі 50 692,42 грн., а також пені, нарахованої за не сплачену вчасно суму адміністративно-господарських санкцій, в розмірі 709,80 грн.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «ДЖО» залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: Т.Р. Вівдиченко

О.М. Кузьмишина

(повний текст постанови складено 10.06.2025р.)