Постанова від 03.06.2025 по справі 352/3030/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий суддя у першій інстанції: Струтинський Р.Р.

03 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 352/3030/24 пров. № А/857/15261/25Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого судді:Бруновської Н.В.

суддів:Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

за участю секретаря судового засідання:Пославського Д.Б.

представника апелянта:Карпаш Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2025 року у справі № 352/3030/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,-

ВСТАНОВИВ:

21.11.2024р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, у якому просив суд:

-скасувати постанову про адміністративне правопорушення №ПЗ/ІФ/14080/00140/П/ПТ/ПС від 14.11.2024р.;

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції, апелянт Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07.04.2025р. скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити.

Представник апелянта Карпаш Г.В. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала з підстав у ній зазначених та просила суд таку задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасника процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

14.11.2024р. постановою Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №ПЗ/ІФ/14080/00140/П/ПТ/ПС в справі про адміністративне правопорушення на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.188-6 КУпАП.

Так, в оскаржуваній постанові зокрема зазначено, що ОСОБА_1 будучи в.о. директором Вищого професійного училища №13 допустив невиконання законних вимог посадової особи Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, а саме: вимоги п.1 припису від 27 серпня 2024 року №ПЗ/ІФ/11120/005/П не виконав.

Крім того, позаплановим заходом державного нагляду (контролю) встановлено, що наказом №35 від 15.02.2021р. ОСОБА_2 призначено з 03.03.2021р. - 05.05.2021р. за сумісництвом на посаду «викладач ПДР, ОБР, ЕТЗ» та на посаду «спеціаліст з практичного керування ТЗ».

Однак, з наказом №35 від 15.02.2021р. та посадовими інструкціями за вищевказаними посадами ОСОБА_2 не ознайомлено. Т

Таким чином, у порушення вимог ст.29 КЗпП України ОСОБА_2 до початку роботи не поінформовано про трудову функцію, яку він зобов`язаний виконувати, права та обов`язки, умови праці не роз`яснено.

Приписом Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 27 серпня 2024 року №ПЗ/ІФ/11120/005/П в.о. директора ОСОБА_1 зобов`язано усунути та забезпечити дотримання вимог законодавства про працю в подальшому.

Проте, під час проведення позапланової перевірки ОСОБА_1 не представив підтверджуючих документів щодо усунення виявлених порушень, припис від 27.08.2024р. не виконав.

ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

ст.8 КУпАП визначено, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Тобто, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

ст.259 КЗпП України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.188-6 КУпАП відповідальність за невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, або його територіальних органів щодо усунення порушень законодавства про працю, зайнятість населення та загальнообов`язкове державне соціальне страхування або недопущення посадових осіб цих органів до здійснення заходів державного нагляду (контролю), підстави яких визначені законом.

22.11.2022р. Розпорядженням міського голови №365/1-с ОСОБА_1 призначено виконуючим обов`язки директора ВПУ №13.

Зокрема, навчальним планом підготовки кадрів масових технічних професій передбачалось навчання учнів за програмою підготовки водії транспортних засобів категорії «В».

16.09.2019р. наказом ВПУ №13 за №29-к ОСОБА_2 призначений на посаду механіка Вищого професійного училища №13. 29.01.2021р. у зв`язку з відкриттям курсів водіїв категорії «В», наказом №15 ОСОБА_2 призначено завідуючим кабінету №41.

Наказом ВПУ №13 за №34 від 15.02.2021р. ОСОБА_2 призначено відповідальним за організацію набору та здійснення навчання підготовки курсу водіїв категорії «В».

Крім того, 15.02.2021р. наказом ВПУ №13 за №35 ОСОБА_2 призначено по строковому трудовому договору за сумісництвом з 03.03.2012р. - 05.05.2021р. на посади «викладач ПДР, ОБР та ЕТЗ» - 96 годин; - «спеціаліст з практичного керування ТЗ» - 80 год.

29.10.2021р. видано наказ ВПУ №13 за №190, яким ОСОБА_2 зобов`язано розподілити залишок годин, які не виїздили учні закріплені за автомобілем «Вольво 7402,4 ЖЛ», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Наказом ВПУ №13 за №5-к від 23.02.2024р. ОСОБА_2 звільнено з посади механіка за угодою сторін.

30.07.2024р. ОСОБА_2 подав до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці звернення, яке є підставою для проведення щодо ВПУ №13 в період: 21.08.2024р. - 27.08.2024р. позапланової перевірки на предмет дотримання вимог законодавства про працю відповідно до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», КЗпП України.

Уповноваженою посадовою особою Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці винесено припис №ПЗ/ІФ/11120/005/П, від 27.08.2024р. яким зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити дотримання норм законодавства про працю та усунути порушення.

27.08.2024р. на підставі зазначеного припису, уповноваженою посадовою особою Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення №ПЗ/ІФ/11120/005/П/ПТ за ч 1 ст. 41 КУпАП- порушення трудового законодавства, зокрема ст.29 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про організацію трудової діяльності в умовах воєнного стану».

19.09.2024р. Постановою Івано-Франківського міського суду у справі №344/16013/24, яка набрала законної сили 01.10.2024р., провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП. Зокрема, судом установлено відсутність порушень з боку ОСОБА_1 вимог ст.29 КЗпП та ст.7 Закону України «Про організацію трудової діяльності в умовах воєнного стану».

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що ч.4 ст. 78 КАС України чітко визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Проте, на підставі абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», в період: 29.10.2024р.-07.11.2024р. уповноваженою посадовою особою Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці щодо ВПУ №13 проведено позапланову перевірку на предмет дотримання вимог законодавства про працю відповідно до Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», КЗпП України.

Тобто, вдруге проведено позапланову перевірку на предмет виконання припису №ПЗ/ІФ/11120/005/П від 27.08.2024р.

07.11.2024р. за результатами перевірки, складено акт №ПЗ/ІФ/14080/005, яким встановлено невиконання позивачем вимог п.1, п.2 припису від 27 серпня 2024 року №ПЗ/ІФ/11120/005/П.

07.11.2024р. головний державний інспектор відділу з питань праці західного напрямку управління інспекційної діяльності в Івано-Франківській області Білоголовський О. І. щодо ОСОБА_1 склав протокол про адміністративне правопорушення №ПЗ/ІФ/14080/005/П/ПТ за ст.188-6 КУпАП.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що з 17.09.2019р. та до звільнення ОСОБА_3 перебував в трудових відносинах з Вищим професійним училищем №13 на посаді механіка, та по сумісництву викладача Правил дорожнього руху, а з 03.03.2021р. періодично, по мірі формування та реєстрації груп учнів щодо практичної підготовки водіїв категорії «В», паралельно займав ще посади викладача та спеціаліста по водінню автотранспортних засобів по сумісництву. Штатним розписом ВПУ №13 та тарифікаційними списками не передбачено посади «Керівника курсів водіїв». Тобто на ОСОБА_3 покладено лише виконання певних обов`язків, а сам договір про роботу за сумісництвом керівником ВПУ з ОСОБА_3 не укладався, а також окремо не визначалась тривалість робочого часу, порядок оплати праці, та надання відпустки.

Вказані обставини встановлені рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 квітня 2024 року у справі №344/1526/24 за позовом ОСОБА_2 до Вищого професійного училища №13 про зобов`язання нарахувати та виплатити заробітну плату, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16 липня 2024 року, тобто повторному доказуванню не підлягають.

ч.1, ч.2 ст.23 КЗпП України, встановлено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

В ст.29 КЗпП України, видно, що роботодавець зобов`язаний в узгоджений із працівником спосіб поінформувати працівника про місце роботи (інформація про роботодавця, у тому числі його місцезнаходження), трудову функцію, яку зобов`язаний виконувати працівник (посада та перелік посадових обов`язків), дату початку виконання роботи.

Зазначена норма встановлює обов`язок роботодавця до початку роботи працівника лише за укладеним трудовим договором.

ст.102-1 КЗпП (в редакції від 05.02.2021р.) визначено, що сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця - фізичної особи. Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

В даному випадку згідно наказу ВПУ № 13 за №35 від 15.02.2021р. з ОСОБА_2 трудових договорів у будь-якій формі щодо виконання ним обов`язків керівника курсів водіїв не укладалось, і цим же наказом ОСОБА_2 одночасно призначений за сумісництвом викладачем ПДР, ОБР та ЕТЗ, а також спеціалістом з практичного керування ТЗ. Тому, з огляду на вказані обставини в адміністрації Вищого професійного училища №13 м. Івано-Франківська не було окремо обов`язку інформувати ОСОБА_2 під розписку про умови праці, роз`яснювати йому права та обов`язки, пільги й компенсації на цих посадах.

Отже, ВПУ №13 не порушив вимоги ч.1 ст.29 КЗпП.

Аналогічно позивач та адміністрація ВПУ №13 в цілому, не порушили стосовно ОСОБА_2 вимоги ч.1 ст.7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», про який йде мова у приписі інспектора праці ОСОБА_4 від 27 серпня 2024 року, оскільки неможливо було в лютому та жовтні 2021 року, видаючи вказані по ВПУ накази №35 і №190 порушити норми Закону, який був прийнятий 15.03.2022р., тобто набагато пізніше.

Разом з тим, колегія суддів наголошує та звертає увагу контролюючого органу, що на момент складення припису 27.08.2024р., так і на час складення акту 07.11.2024р. за результатами позапланової перевірки на предмет виконання припису від 27.08.2024р., усунути та забезпечити дотримання вимог законодавства про працю фактично виконати було неможливо, оскільки 23.02.2024р. за угодою сторін ОСОБА_2 звільнений з роботи.

п.1 ст.247 КУпАП передбачено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, зокрема, відсутність події і складу адміністративного правопорушення. Тобто наявність події адміністративного правопорушення є обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності, яка доводиться шляхом надання доказів.

Зважаючи на вищевикладені обставини, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці не довів правомірності свого рішення, а вказані в такому обставини спростовані рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 квітня 2024 року у справі №344/1526/24, яке набрало законної сили.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Стосовно доводів апелянта на значно завищений розмір витрат на правову допомогу, колегія суддів звертає увагу на таке.

ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В ст.134 КАС України видно, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

ч.1, ч.7 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями ч.3 ст.143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно положеннями ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновків про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України».

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинні бути доведені стороною у справі. При цьому, складність справи є не єдиним критерієм для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

п.3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Водночас, адвокат самостійно визначається зі стратегією захисту інтересів свого клієнта та алгоритмом дій задля задоволення вимог останнього та найкращого його захисту.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції дійшов висновків, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України". У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

п.3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Крім того, слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

В матеріалах даної справи наявні належним чином складенні оформленні та підписанні, документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивач надав договір №39/11-2024 про надання правової допомоги від 15.11.2024р., додаткову угоду №1 до договору про надання правової допомоги, в якій визначено вартість послуг (гонорару) у розмірі 5000 грн., акт приймання-передачі наданих послуг від 14.02.2025р., копію платіжної інструкції 0.0.4198647932.1 на суму 5000 грн.

З урахуванням задоволення позовної заяви, того, що відповідач висловлював заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу в сумі 10000 грн, про яку зазначалось як орієнтовна сума очікуваних витрат позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторони, а отже слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст. 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення, а Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 квітня 2025 року у справі № 352/3030/24 без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель Повне судове рішення складено 11.06.2025р.