Рішення від 02.06.2025 по справі 502/2142/21

Справа № 502/2142/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2025 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області

у складі:

головуючого судді Балан М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Урсул Г.К.,

прокурора Лепетюк М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом

Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі:

Одеської обласної державної адміністрації

до

Ізмаїльської районної державної адміністрації,

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»

в особі філії «Ізмаїльське лісове господарство»,

Дунайський біосферний заповідник Національної академії наук України

про

визнання незаконним та скасування розпорядження районної державної адміністрації,

скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності,

визнання недійсним договору дарування земельної ділянки та скасування рішення приватного нотаріуса,

припинення прававласності наземельну ділянку,

скасування державної реєстрації земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В :

21.12.2021 року до Кілійського районного суду Одеської області надійшов позов Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі: Одеської обласної державної адміністрації до Ізмаїльської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державне підприємство «Ізмаїльське лісове господарство», Дунайський біосферний заповідник Національної академії наук України про визнання незаконним розпорядження райдержадміністрації, скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

В обґрунтування поданого позову з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 03.04.2023 р. вказано, що пунктом 1, 2.3 рішення Приморської сільської ради від 29.05.2007 № 150 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду та надано ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 3 га в довгострокову оренду строком на 49 років із земель рекреаційного призначення на території Приморської сільської ради для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку. На підставі вказаного рішення між Приморською сільською радою та ОСОБА_4 19.06.2007 укладено договір оренди земельної ділянки площею 3 га, яка знаходиться на території Приморської сільської ради в межах населеного пункту, для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку строком на 49 років, зареєстрований у Кілійському районному відділі Одеської філії ЦДЗК, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 19.06.2007 за №040752200004.

Рішенням Приморської сільської ради від 06.01.2011 №39 достроково розірвано договір оренди земельної ділянки від 19.06.2007, припинено ОСОБА_4 право користування земельною ділянкою.

На підставі додаткової угоди, укладеної 06.01.2011 між Приморською сільською радою та ОСОБА_4 , договір оренди земельної ділянки від 19.06.2007 визнано достроково розірваним.

При цьому, відомості щодо реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку, а також щодо укладення та розірвання договору оренди через п`ять років також внесено і до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, рішенням державного реєстратора Кілійської районної державної адміністрації Заєва О.І. від 21.07.2016 № 30577669 проведено державну реєстрацію права власності за Приморською сільською радою на земельну ділянку площею 3 га з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення (РНОНМ 978725051223, номер запису про право власності 15519654).

В подальшому на підставі рішення Приморської сільської ради від 12.10.2018 № 424 здійснено поділ земельної ділянки площею 3 га з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199, внаслідок якого у Державному земельному кадастрі 15.04.2019 проведено державну реєстрацію 31 новосформованої земельної ділянки, у тому числі і земельної ділянки площею 0,1 га для індивідуального дачного будівництва з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029.

Після чого, рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Вилківської міської ради Ізотової О.О. від 02.10.2020 № 54374893 проведено державну реєстрацію права державної власності за Кілійською районною державною адміністрацією на земельну ділянку з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 (РНОНМ 2183522651223, номер запису про право власності 38472504).

Далі, розпорядженням Кілійської районної державної адміністрації від 01.12.2020 № 189 надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться на території Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області за межами населеного пункту.

На підставі вказаного розпорядження рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Кілійської міської ради Соловйової І.А. від 22.01.2021 №56258901 проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 (номер запису про право власності 40217382, дата державної реєстрації 18.01.2021).

В подальшому ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого 04.03.2021 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лукашевою Н.А., здійснено відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_2 . Рішенням приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Лукашевої Н.А. від 04.03.2021 № 56935172 проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку (номер запису про право власності 40845713).

Таким чином, ОСОБА_2 04.03.2021 набуто право власності на земельну ділянку площею 0,1 га для індивідуального дачного будівництва з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029.

Водночас, за результатами вивчення питання законності відведення вказаної земельної ділянки установлено, що земельна ділянка надана відповідачу із земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», знаходиться на території Дунайського біосферного заповідника та сформована в порушення приписів земельного законодавства.

У зв`язку з цим, наявні підстави для визнання судом незаконним та скасування розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 01.12.2020 №189, визнання недійсним договору дарування, скасування рішень державних реєстраторів, припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Про належність земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 до земель державного лісового фонду свідчить інформація Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства від 17.05.2021 № 04-01-19/371, відповідно до якої земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 розташована на землях державного лісового фонду Вилківського лісництва (відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013 року) та перебуває у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство».

Крім того, відповідно до листа ВО «Укрдержліспроект» від 29.04.2021 № 357 земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013 року знаходиться в межах 1 кварталу Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство».

Також відповідно до даних лісового кадастру Публічної кадастрової карти України спірна земельна ділянка розташована на землях державного лісового фонду (викопіювання додається).

Оскільки спірна земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Листом Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства від 20.05.2021 №2 04-01-19/384 повідомлено, що документами, які підтверджують право власності ДП «Ізмаїльське лісове господарство» на землі Вилківського лісництва є Проєкт організації та розвитку лісового господарства ДП «Ізмаїльське лісове господарство» у складі пояснювальної записки, таксаційного опису, відомостей поквартальних підсумків, карти- схеми лісонасаджень ДП «Ізмаїльське лісове господарство».

Відповідно до ч. 1, 9, 10 ст. 149 ЗК України, у редакції станом на 01.12.2020, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ліси для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч. 8 ст. 122 ЗК України, у редакції станом на 01.12.2020, Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п. 5 ст. 27 ЛК України Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Отже, вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності площею 0,1 га, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», і надання у власність такої земельної ділянки станом на 01.12.2020 належало до повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 164 Земельного кодексу України складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб.

Водночас, відповідно до листа Секретаріату Кабінету Міністрів України від 05.07.2021 № 21540/0/2-21 рішення про вилучення, припинення права постійного користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство», відведення або зміну цільового призначення ділянки із зазначеним кадастровим номером будь-яким фізичним або юридичним особам не приймалося.

Крім того, відповідно до листа ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 11.05.2021 № 86 дозвіл на вилучення з постійного користування земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 ДП «Ізмаїльське лісове господарство» не надавало і підстав для вилучення даної земельної ділянки немає.

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Вказане беззаперечно свідчить, що передана Кілійською районною державною адміністрацією з державного лісового фонду земельна ділянка на момент прийняття оспорюваного розпорядження та на теперішній час належить до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувала і на даний час перебуває у постійному користуванні

ДП «Ізмаїльське лісове господарство» та належить до земель державного лісового фонду, розпорядження якими на час прийняття спірного розпорядження мав здійснювати Кабінет Міністрів України.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної власності - Кабінету Міністрів України означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у власність земельної ділянки. Відсутність заперечення користувача земельної ділянки проти її вилучення не свідчить про належний спосіб вилучення цієї ділянки із земель лісогосподарського призначення, а також про те, що був вияв волі повноважної особи на її відчуження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Окрім того, відведення за рахунок державного лісового фонду земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 площею 0,1 га супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення всупереч вимогам земельного законодавства без необхідних погоджень відповідних державних органів.

Вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, лісового, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Таким чином з урахуванням інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 05.07.2021 №2 21540/0/2-21 про те, що рішення про зміну цільового призначення ділянки із зазначеним кадастровим номером не приймалося, вказане переконливо свідчить про те, що внаслідок прийняття усупереч вимог земельного та лісового законодавства України Кілійською районною державною адміністрацією спірного розпорядження від 01.12.2020 № 189, фактично незаконно вилучено та змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029.

Більш того, пунктом «ґ» частини 4 статті 84 ЗК України установлено пряму заборону на передачу із державної у приватну власність земель лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Такі випадки визначені ст. 56 ЗК України, ст. 12 ЛК України, якими передбачено, що громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

У чинному законодавстві відсутнє визначення терміну «замкнена земельна ділянка лісогосподарського призначення». Проте, у правовій доктрині висловлено низку думок із цього приводу.

Зокрема, замкненою є така ділянка, де лісові насадження на цій земельній ділянці відокремлені з усіх сторін від лісових насаджень, що ростуть на суміжних земельних ділянках, природними чи штучно створеними просіками, елементами рельєфу (схилами, водоймами та ін.) тощо ( ОСОБА_5 . Права на лісові земельні ділянки за новим Лісовим кодексом України. Земельне право України. 2006. № 6. С. 15-26).

Замкненими земельними ділянками є такі земельні ділянки лісогосподарського призначення, які відокремлені природними розривами (пустирями, болотами, ярами) та (або) юридично встановленими межами її територій, тобто ізольовані від основного масиву земель лісогосподарського призначення (Земельний кодекс України: науково-практичний коментар / ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ін.; за ред.: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .. 4-е вид., доп. Харків: Одіссей, 2008. 624 с).

Згідно даних Державного земельного кадастру та Публічної кадастрової карти вбачається, що лісова ділянка, передана у власність ОСОБА_1 , не є замкненою, а є частиною лісового масиву.

Таким чином, спірна земельна ділянка на момент її відведення перебувала у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», відносилась до земель державного лісового фонду, разом з тим, земельну ділянку з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 відведено у приватну власність неуповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення, оскільки Кабінет Міністрів України рішень про зміну цільового призначення земельної ділянки та її відведення у приватну власність не приймав, що підтверджується листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 05.07.2021 № 21540/0/2-21.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду

Указом Президента України від 10.08.1998 № 861/98 із змінами, внесеними згідно з Указами Президента від 10.06.2033 № 502/2003, від 02.02.2004 № 117/2004, створено у Кілійському районі Одеської області на базі природного заповідника «Дунайські плавні» Дунайський біосферний заповідник і підпорядковано його Національній академії наук України. Установлено площу Дунайського біосферного заповідника у розмірі 46402,9 га з акваторією Чорного моря, у тому числі 22662 га, що надаються йому в постійне користування, та 23740,9 га, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів.

З Указу Президента України вбачається, що до земель, які надано у постійне користування Дунайському біосферному заповіднику включено, зокрема, землі площею 7143 га Ізмаїльського державного лісогосподарського підприємства. До складу Дунайського біосферного заповідника без вилучення у Ізмаїльського державного лісогосподарського підприємства також включено 11575 га земель.

Рішенням Міжнародної координаційної програми «Людина та біосфера» біосферний резерват «Дельта Дунаю» (Румунія/Україна) Дунайський біосферний резерват (українська складова) визнаний залученим до Всесвітньої мережі біосферних резерватів, що посвідчено сертифікатом ЮНЕСКО від 02.02.1999.

На теперішній час межі Дунайського біосферного заповідника не встановлені в натурі.

Отже, враховуючи положення ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», для визначення меж вказаного об`єкта природно-заповідного фонду необхідно керуватися проєктом створення Дунайського біосферного заповідника, зокрема первинними документи, які стали підставою для створення біосферного заповідника.

Аналогічний висновок щодо застосування ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» міститься у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 820/5402/16 (пункт 23).

Відповідно до листа Дунайського біосферного заповідника НАН України від 26.04.2021 № 100-01/21 до складу біосферного заповідника включені всі без винятку землі Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство» загальною площею 11575 га. Межі Вилківського лісництва, визначені на місцевості на підставі відповідних матеріалів лісовпорядкування, стали відповідно і зовнішніми межами Дунайського біосферного заповідника.

Як вбачається з Проєкту створення Дунайського біосферного заповідника, наданого згідно листа Дунайського біосферного заповідника НАН України від 08.07.2021 № 157-01/21, Ізмаїльський Держлісгосп у 1997 році за матеріалами лісовпровадження 1993-1994 років надав згоду на передачу Стенцівських плавнів в Кілійському районі Вилківського лісництва з виключенням з Держлісгоспу загальною площею 7143 га, без виключення земель із складу Ізмаїльського Держлісгоспу - площею 11575 га. Згода на передачу земель держлісгоспу надана для розширення заповідника «Дунайські плавні» та створення на його базі біосферного заповідника.

Згідно з інформацією ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 19.05.2021 № 99 на території Ізмаїльського району в Державному лісовому фонді України, який знаходиться в підпорядкуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» Вилківське лісництво, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013 року знаходиться Дунайський біосферний заповідник площею 11256,2 га (квартали № 1-16, 24-40).

Відповідно до листа ДП «Ізмаїльське лісове господарство» від 16.07.2021 № 133 підставою формування кварталу 40 Вилківського лісництва було виділення кварталу 1 площу якого складають плавні та болота, землі, зайняті пісками, для яких плануються інші лісогосподарські заходи. Згідно матеріалів лісовпорядкування 1993-1994 та 2003-2004 років площа кварталу 1 Вилківського лісництва складала 386 га. При лісовпорядкуванні 2013-2014 років для кращого планування лісогосподарських робіт з кварталу 1 для створення кварталу 40 було виділено площу 29 га. Згідно матеріалів лісовпорядкування 2013-2014 років площа кварталу 1 складає 374,1 га. Зміна площі сталася за рахунок зміни площ інших кварталів. Зовнішні межі Вилківського лісництва з моменту створення Дунайського біосферного заповідника не змінювались.

Як зазначалось вище про належність земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 до земель державного лісового фонду свідчить інформація Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства від 17.05.2021 № 04-01-19/371 та ВО «Укрдержліспроект» від 29.04.2021 № 357, відповідно до якої земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 згідно з матеріалами лісовпорядкування 2013 року знаходиться в межах 1 кварталу Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство».

Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013 року знаходиться в межах 1 кварталу Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство», така земельна ділянка одночасно перебуває в межах Дунайського біосферного заповідника.

Вказане також підтверджується відомостями Публічної кадастрової карти України.

Водночас, відповідно до п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду.

Природні території та об`єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об`єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об`єктів, що визначаються законодавством України.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду та землі лісового фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Велика ПалатаВерховного Судуу постановахвід 28.11.2018у справі№ 504/2864/13-ц(п.71),від 12.06.2019у справі№2487/10128/14-ц(п.81)та від07.04.2020у справі№ 372/1684/14-ц(п.96)висловила правовівисновки проте,що набуттяправ громадянамита юридичнимиособами наземлі зобмеженим оборотомвсупереч вимогам Земельногокодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Таким чином, земельна ділянка, яка відведена у власність ОСОБА_1 та в подальшому відчужена на користь ОСОБА_2 , знаходиться у межах Дунайського біосферного заповідника та з урахуванням ст. 3, 7 Закону України «Про природно- заповідний фонд України», ст. 3, 5 Закону України «Про екологічну мережу України» є територією та об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, що відповідно до приписів п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України унеможливлює набуття на неї права приватної власності.

Як зазначалось вище спірна земельна ділянка сформована за рахунок поділу земельної ділянки площею 3 га з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199.

Первинне відведення земельної ділянки площею 3 га здійснено відповідно до рішення Приморської сільської ради від 29.05.2007 № 150 - ОСОБА_4 згідно договору оренди від 19.06.2007.

На час розпорядження Приморською сільською радою вказаною земельною ділянкою діяли положення Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», відповідно до частини 1 статті 6 якого при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об`єктами, що мають національне та загальнодержавне значення, землі лісового фонду за межами населених пунктів.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗК України, у редакції станом на 29.05.2007, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Відповідно до листа Вилківської міської ради від 01.07.2021 № 2005/02- 13 спірна земельна ділянка розташована за межами с. Приморське.

Таким чином, враховуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199 знаходилась за межами населеного пункту, на землях лісового фонду та під об`єктом природно-заповідного фонду (Дунайським біосферним заповідником), така земельна ділянка відносилась до земель державної власності, а відтак у Приморської сільської ради були відсутні повноваження щодо затвердження проєкту землеустрою та розпорядження такою земельною ділянкою.

Аналогічно з цих самих підстав Приморська сільська рада не мала б набувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права комунальної власності на вказану земельну ділянку згідно рішення державного реєстратора Кілійської районної державної адміністрації Заєва О.І. від 21.07.2016 №2 30577669, а також здійснювати поділ цієї земельної ділянки на підставі рішення Приморської сільської ради від 12.10.2018 № 424.

Внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199 утворено 31 земельну ділянку, зокрема і земельну ділянку з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029, відомості про яку внесено до Державного земельного кадастру.

Згідно з ч. 2, 6 ст. 791 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється, зокрема шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Пунктами 1.2., 1.4. Класифікації видів цільового призначення земель (далі - КВЦПЗ), затвердженої наказом Державногокомітету Україниіз земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, передбачено, що код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Як вбачається з технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку на підставі рішення Приморської сільської ради від 12.10.2018 № 424 здійснено поділ земельної ділянки площею 3 га з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199, цільове призначення якої: для будівництва та експлуатації бази відпочинку (код 07.01 КВЦПЗ).

Первинну державну реєстрацію земельної ділянки здійснено державним кадастровим реєстратором відділу у Кілійському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Чернієнком А.Р. 15.04.2019 та внесено відомості до Державного земельного кадастру про земельну ділянку з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення» (код 07.01 КВЦПЗ).

Натомість 04.09.2020 державним кадастровим реєстратором відділу у Кілійському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Чернієнком А.Р. внесено зміни у відомості про цільове призначення земельної ділянки, змінивши цільове призначення земельної ділянки на «для індивідуального дачного будівництва» (код 07.03 КВЦПЗ).

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 30.08.2021 № 10-15-0.82-6027/2-21 та листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 07.09.2021 № 10-28- 0.212-11088/2-21 документації із землеустрою, на підставі яких внесені зміни у цільове призначення земельних ділянок, відсутні.

Таким чином, державним кадастровим реєстратором в порушення ч. 6 ст. 791 ЗК України за відсутності документації із землеустрою, безпідставно шляхом внесення недостовірних відомостей до Державного земельного кадастру здійснено незаконну зміну цільового призначення спірної земельної ділянки з «для будівництва та експлуатації об`єктів рекреаційного призначення» (код 07.01 КВЦПЗ) на «для індивідуального дачного будівництва» (код 07.03 КВЦПЗ).

Після державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029, незважаючи на те, що поділ первинної земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199 здійснювався саме Приморською сільською радою як власником земельної ділянки комунальної власності, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішенням державного реєстратора виконавчого комітету Вилківської міської ради Ізотової О.О. від 02.10.2020 № 54374893 проведено державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за Кілійською районною державною адміністрацією (РНОНМ 2183522651223, номер запису про право власності 38472504), яка жодного відношення до поділу земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199 не мала.

Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі поділу, об`єднання об`єктів нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна.

У разі поділу об`єкта нерухомого майна або виділу частки з об`єкта нерухомого майна відповідний розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються, а реєстраційний номер цього об`єкта скасовується. На кожний новостворений об`єкт нерухомого майна відкривається новий розділ Державного реєстру прав та формується нова реєстраційна справа, а також присвоюється новий реєстраційний номер кожному з таких об`єктів.

Разом з тим, при проведенні державної реєстрації права власності за Кілійською районною державною адміністрацією на новосформовану земельну ділянку з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 державним реєстратором не вжито заходів щодо внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про закриття розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи на земельну ділянку з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199 (РНОНМ 978725051223), право власності на яку з 21.07.2016 залишається зареєстрованим за Приморською сільською радою до теперішнього часу.

Таким чином, станом на момент передачі Кілійською районною державною адміністрацією земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та на даний час у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно залишаються чинною та нескасованою державна реєстрація права власності Приморської сільської ради на земельну ділянку з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199, до складу якої входить земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно доч.2та 3 ст.152ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків та застосування інших, передбачених законом, способів.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісового фонду, а також землями під об`єктами природно-заповідного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а, отже, і нового володільця.

У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним розпорядження Кілійської районної державної адміністрації, яким земельну ділянку вилучено із державної власності, скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Такий спосіб захисту у повному обсязі відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.

Відповідно до ст. 50 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону.

Також варто зазначити, що залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовані ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених, зокрема, у її постановах від 30.05.2018 у справі № 923/466/17, від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 19.03.2019 у справі № 906/920/16, вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно зі статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникли в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень, а відтак рішення органу державної влади або місцевого самоврядування, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Таким чином, Одеською обласною прокуратурою порушується перед судом питання щодо визнання незаконним та скасування розпорядженням Кілійської районної державної адміністрації від 01.12.2020 № 191.

Отже підставами для визнання незаконним та скасування акта райдержадміністрації є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов`язковою умовою визнання акта незаконним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 927/580/19, від 14.01.2020 у справі № 910/15058/18, від 15.01.2020 у справі № 925/361/19, від 05.12.2019 у справі № 914/73/18.

Отже, розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 01.12.2020 № 189, яким надано ОСОБА_1 у власність спірну земельну ділянку, не ґрунтується на законі та підлягає визнанню незаконним та скасування судом.

За змістом ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з п. 5,10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка входить до складу земель державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», а також є територією Дунайського біосферного заповідника, вказане унеможливлює набуття права приватної власності на таку земельну ділянку, а відтак договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає визнанню судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав та їх обтяжень у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права користування на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю (у даному випадку на земельну ділянку природно- заповідного фонду) за особою, яка протиправно його використовує, є перешкодою у реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Відповідно до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 18.11.2020 у справі №154/883/19, ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений (постанова Великої палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17).

З урахуванням викладеного, з метою реального поновлення інтересів держави у спірних правовідносинах доцільним є обрання способу захисту порушеного права у вигляді скасування рішення державного реєстратора виконавчого комітету Кілійської міської ради Соловйової І.А. від 22.01.2021 № 56258901, рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Лукашевої Н.А. від 04.03.2021 № 56935172 та припинення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

У відповідності до ч. 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Відповідно до п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №2 1051, державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

З огляду на незаконність державної реєстрації спірної земельної ділянки з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, реєстрації речових прав за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відсутність підстав для реєстрації таких прав за їх дійсним власником - Одеською обласною державною адміністрацією, на підставі ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч. 13 ст. 79-1 ЗК України, належним додатковим способом захисту інтересів держави є також заявлення вимоги про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 204 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері охорони навколишнього природного середовища належить забезпечення реалізації державної політики у сфері заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, здійснення управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду України на відповідній території.

Таким чином, Одеська обласна державна адміністрація, як орган виконавчої влади, яким реалізується право на землю державної власності, а також як державний орган управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, уповноважена на звернення до суду з позовною заявою про визнання незаконним розпорядження Кілійської районної державної адміністрації, скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись докомпетентного органудо поданняпозову впорядку,передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

З метою встановлення підстав для представництва інтересів держави в суді обласною прокуратурою скеровано до Одеської обласної державної адміністрації лист від 05.07.2021 № 15/3/1-791вих-21.

Одеською обласною державною адміністрацією листом від 30.07.2021 № 7051/1/01-46/6798/2-21 поінформовано, що заходи щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема, шляхом звернення до суду з позовами про визнання незаконними розпоряджень голови райдержадміністрації, визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів про реєстрацію права власності, припинення права власності на земельні ділянки облдержадміністрацією не вживались. Також повідомлено, що облдержадміністрація не заперечує щодо вжиття органами прокуратури відповідних заходів представницького характеру.

Обставини бездіяльності Одеської обласної державної адміністрації свідчать також і відомості Єдиного державного реєстру судових рішень, які підтверджують, що з моменту набуття відповідачем права власності на спірну земельну ділянку Одеською обласною державною адміністрацією заходи щодо звернення з відповідним позовом до суду не вживались.

Факт незвернення до суду відповідного органу влади з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав захистити інтереси громадян, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян та звернення до суду з таким позовом.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.

Таким чином, Одеська обласна державна адміністрація обізнана про необхідність захисту інтересів держави та мала відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжила, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначеного уповноваженого органу влади.

Ураховуючи, що спір у цій справі виник щодо особливо цінних земель, тобто земель, яким державою, через їх характеристики надається особливий статус, такі землі задовольняють публічний інтерес та підлягають підвищеній охороні, а тому у разі виявлення правопорушень при використанні таких земель, усі уповноважені органи, зокрема, і прокурор, зобов`язані діяти невідкладно. Подібний за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 927/468/20.

Так, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор в даних правовідносинах із дотриманням належної процедури, реалізуючи представницькі повноваження, виконує субсидіарну роль та замінює в судовому провадженні суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту.

На підставі вищезазначеного прокурор просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 01.12.2020 року № 189 «Про надання у власність земельної ділянки державної власності гр. ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва».

- скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Кілійської міської ради Одеської області Соловйової Ірини Анатоліївни від 22.01.2021 року № 56258901 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0029 (РНОНМ 2183522651223, номер запису про право власності 40217382).

- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0029, укладений 04.03.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лукашевою Наталею Анатоліївною.

- скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Лукашевої Наталі Анатоліївни від 04.03.2021 № 56935172 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0029 (РНОНМ 2183522651223, номер запису про право власності 40845713).

- припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0029 (РНОНМ 2183522651223, номер запису про право власності 40845713).

- витребувати на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0029.

- скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0029.

- стягнути з відповідачів на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір.

Ухвалою судді Кілійського районного суду Одеської області від 14.03.2022 року, прийнято позов до розгляду, відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області від 04.07.2023 року в підготовчому судовому засіданні залучено Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Ізмаїльське лісове господарство» в якості правонаступника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмету спору до участі у справі № 502/2142/21, виключивши при цьому з учасників справи Державне підприємство «Ізмаїльське лісове господарство».

Ухвалою Кілійського районного суду Одеської області суду від 22.11.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Прокурор Ізмаїльської окружної прокуратури Лепетюк М.В., в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та з підстав, наведених в позовній заяві, просив задовольнити позов.

Представник відповідача Ізмаїльської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, у поданому клопотанні від 02.06.2025 року просив розглянути справу без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судові засідання не з`являвся, про поважність причин неявки суд не повідомляв, будь-яких заяв або клопотань на адресу суду від нього не надходило.

Відповідач ОСОБА_2 будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, в судові засідання не з`являлась, про поважність причин неявки суд не повідомляла, будь-яких заяв або клопотань на адресу суду від неї не надходило.

Представник третьої особи Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Ізмаїльське лісове господарство», в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, письмових клопотань не надав.

Представник третьої особи - Дунайського біосферного заповідника Національної академії наук України в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, письмових клопотань не надав.

Заслухавши прокурора, дослідивши подані учасниками справи заяви, в процесі встановлення обставин справи та перевірки їх доказами, судом встановлено наступні юридичні факти та відповідні їм правовідносини:

Згідно Архівного Витягу з рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області № 150-V-VII від 29.05.2007 року, встановлено, що вказаним рішенням затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок в довгострокову оренду суб`єктам підприємницької діяльності фізичним та юридичним особам на території Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області. Надано суб`єктам підприємницької діяльності фізичним особам та юридичним особам в довгострокову оренду земельні ділянки за рахунок земельного земель рекреаційного призначення, які перебувають у запасі Приморської сільської ради: ОСОБА_4 земельну ділянку загальною площею 3,00 га в довгострокову оренду строком на 49 років із земель рекреаційного призначення на території Приморської сільської ради для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку /а.с. 94, Т.1/.

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 19.06.2007 року, укладеного між «Орендодавцем» - Приморською сільською радою в особі сільського голови ОСОБА_11 , з одного боку та «Орендарем» - фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 встановлено, що сторони уклали договір за яким Орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку із земель рекреаційного призначення, яка знаходиться на території Приморської сільської ради в межах населеного пункту. Відповідно до п. 2.1 Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 3, 00 га. Згідно п. 3.1 Договору, Договір укладено на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Згідно п. 4.1 Договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 30000 гривень за рік. Відповідно до п. 5.1 Договору, земельна ділянка передається в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку. Цільове призначення земельної ділянки землі рекреаційного призначення. Згідно п. 6.1 передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення. Підставою розроблення проекту відведення земельної ділянки є рішення ІІІ сесії V скликання Приморської сільської ради від 22.08.2016 року № 46-V-ІІІ. Відповідно до п. 6.3 Договору, інші умови передачі земельної ділянки в оренду заборона зміни цільового використання. Згідно п. 6.4 Договору, передача земельної ділянки в оренду здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі /а.с. 95-98, Т.1/.

Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 19.06.2007 року, який є Додатком до Договору оренди земельної ділянки від 19.06.2007 року, встановлено, що Орендодавець передав, а Орендар прийняв у довгострокову оренду строком на 49 років земельну ділянку, розташовану на землях Приморської сільської ради загальною площею 3,00 га, у тому числі: рекреаційного призначення 3,00 га /а.с. 99, Т.1/.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 263274025 від 25.06.2021 року встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером : 5122383000:02:001:0199, площею 3 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку, яка знаходиться за адресою: Одеська область, Кілійський район, с/рада Приморська, на підставі договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 19.06.2007 року, видавник: Приморська сільська рада Кілійського району Одеської області перебуває в оренді ОСОБА_4 , строк дії: 49 років, з правом пролонгації /а.с. 89-93, Т.1/.

Згідно архівного витягу з Рішення Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області № 39-VI-ІІ від 06.01.2011 року, встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_4 про припинення права користування земельною ділянкою, вирішено розірвати достроково з ОСОБА_4 договір оренди земельної ділянки зареєстрованим за № 040752200004 від 19.06.2007 року на території Приморської сільської ради. Припинено ОСОБА_4 право користування земельною ділянкою площею 3,0 га на території Приморської сільської ради для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку. Зараховано земельну ділянку площею 3,0 га до земель запасу рекреаційного призначення Приморської сільської ради /а.с. 103, Т.1/.

Відповідно до Додаткової угоди про дострокове розірвання договору оренди від 19.06.2007 року зареєстрованого за № 040752200004, встановлено, що Договір оренди земельної ділянки площею 3,000 га від 19.06.2007 року, зареєстрованого у Кілійському відділі Одеської регіональної філії центру Державного земельного кадастру за № 040752200004 (кадастровий номер 5122383000:02:001:0199), згідно рішення Приморської сільської ради № 39-VI-ІІ від 06.01.2011 року визнано достроково розірвано. Сторони підтвердили відсутність будь-яких претензій стосовно виконання зазначеної додаткової угоди /а.с. 104, Т.1/.

Рішенням Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області № 424-VII-ХХХІ від 12.10.2018 року надано дозвіл виконавчому комітету Приморської сільської ради на виготовлення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності площею 3,000 га за кадастровим номером: 5122383000:02:001:0199, яка знаходиться на території с. Приморське Кілійського району Одеської області /а.с. 111, Т.1/.

Згідно заяви від 03.03.2019 року, поданої головою Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області на ім`я директора ПП «Тайзер Експо Україна» встановлено, що заявник просить виконати комплекс робіт по складанню технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області для будівництва, експлуатації та обслуговування бази відпочинку, що розташована за адресою: Одеська область, Кілійський район, Приморська сільська рада та внесенню інформації в базу даних автоматизованої системи державного земельного кадастру /а.с. 107, Т.1/.

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ -5115038532020 від 04.09.2020 року, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим № 5122383000:01:002:0029, площею 0,1000 га, знаходиться за адресою: Одеська область, Кілійський район, Приморська сільська рада, цільове призначення: 07.03 Для індивідуального дачного будівництва, категорія земель: Землі рекреаційного призначення, форма власності державна власність /а.с. 78-82, Т.1/.

Розпорядженням Кілійської районної державної адміністрації № 189 від 01.12.2020 року, надано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером: 5122383000:01:002:0029 для індивідуального дачного будівництва, яка знаходиться на території Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області за межами населеного пункту /а.с. 77, Т.1/.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майн щодо об`єкта нерухомого майна № 261498761 від 14.06.2021 року встановлено, що земельна ділянка за кадастровим № 5122383000:01:002:0029, площею 0,1 га на підставі розпорядження про надання у власність земельної ділянки державної власності для індивідуального дачного будівництва, серія та номер: 189, виданий 01.12.2020 року, видавник: Кілійська районна державна адміністрація, на праві приватної власності належить ОСОБА_1 ,/а.с. 73-76, Т.1/.

Згідно договору дарування земельної ділянки від 04.03.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лукашевою Н.А. та зареєстрованого в реєстрі за №56 встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іменований як «Дарувальник», з однієї сторони та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , іменована як «Обдаровуваний», з іншої сторони, уклали цей договір про наступне. Згідно п. 1.1-1.6. Договору, Дарувальник передає безоплатно у власність Обдаровуваному, а Обдаровуваний приймає в дар земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0029, яка належить ОСОБА_12 . Місце розташування Земельної ділянки: Одеська область, Кілійський район,Приморська сільська рада (за межами населеного пункту).Цільове призначення (використання) Земельної ділянки: для індивідуального дачногобудівництва. Категорія земель: землі рекреаційного призначення.Земельна ділянка набувається із земель приватної власності без змін її меж та цільового призначення. Згідно якісної характеристики земель, усього земель 0,1000 га, у тому числі за земельними угіддями: землі, які використовуються для відпочинку та оздоровлення - 0,1000 га. Належність Дарувальнику права власності на Земельну ділянку перевірено нотаріусом на підставі відомостей, що містяться в Державному реєстрі прав, отримання яких підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованою Лукашевою Н.А. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, від 04.03.2021, номер 246894630, яка долучається до матеріалів нотаріальної справи. Земельна ділянка належить ОСОБА_12 на праві власності. Право власності зареєстровано державним реєстратором Виконавчого комітету Кілійської міської ради Одеської області Соловйовою Іриною Анатоліївною 18.01.2021 року, номер запису про право власності: 40217382, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майца 2183522651223.Земельна ділянка зареєстрована Відділом у Кілійському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 15.04.2019 року, /а.с. 83-86, Т.І/.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майн щодо об`єкта нерухомого майна № 261498761 від 14.06.2021 року встановлено, що земельна ділянка за кадастровим № 5122383000:01:002:0029, площею 0,1 га на підставі договору дарування, земельної ділянки, серія та номер 56, виданий 04.03.2021, видавник: Лукашева Н.А., приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу, на праві приватної власності належить ОСОБА_2 , номер запису про право власності/довірчої власності: 40845713, /а.с. 73-76, Т.1/.

Відповідно до листа за вих. № 86 від 11.05.2021 року направленого Державним підприємством «Ізмаїльське лісове господарство» Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства Лісових ресурсів України на адресу Одеської обласної прокуратури встановлено, що земельні ділянки серед яких і ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029, згідно з матеріалами лісовпорядкування 2013 року перебувають в постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство». Також встановлено, що ДП «Ізмаїльське лісове господарство» не давало і підстав для вилучення даних земельних ділянок немає. Кадастрові номери присвоєні без відома ДП «Ізмаїльське лісове господарство». Окрім того вказано, що згідно прикінцевих положень Лісового кодексу України Розділу VIII, пункту 5 «До здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, щодо набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування» /а.с. 113-114, Т.1/.

Згідно листа за вих. № 99 від 19.05.2021 року направленого ДП «Ізмаїльське лісове господарство» Одеського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів на адресу начальника Одеського ООУЛМГ встановлено, що на території Ізмаїльського району в Державному лісовому фонді України, який знаходиться в підпорядкуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» Вилківське лісництво, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013 року знаходиться Дунайський біосферний заповідник площею 11256,2 га. Землі площею 11256,2 га передані в користування Дунайському біосферному заповіднику без вилучення з державного лісового фонду. Згідно прикінцевих положень Лісового кодексу України Розділ VIII п. 5 до одержання державних актів на право постійного користування, документами, що підтверджують це право є планово картографічні матеріали лісовпорядкування. Документи, які підтверджують право власності ДП «Ізмаїльське лісове господарство» Вилківське лісництво на данні ділянки: 1. Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Ізмаїльське лісове господарство»; 2. Проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Ізмаїльське лісове господарство» таксаційний опис, відомості поквартальних підсумків; 3. Карта-схема лісонасаджень ДП «Ізмаїльське лісове господарство» з розміщенням кварталів Вилківського лісництва переданих без вилучення ДБЗ /а.с. 124-125, Т.1/.

Відповідно до листа за вих. № 15/3/1-803вих-21 від 12.07.2021 року направленого Одеською обласною прокуратурою на адресу ДП «Ізмаїльське лісове господарство» встановлено, що Дунайський біосферний заповідник створений відповідно до указу Президента України від 10.08.1998 року № 861/98 «Про створення Дунайського біосферного заповідника». Відповідно до додатків № 1, 2 до Указу, землі площею 22662 га мають бути надані Дунайському біосферному заповіднику у постійне користування, а землі площею 23740,9 га включені до складу біосферного заповідника без вилучення у землекористувачів. Указом Президента України від 02.02.2004 року № 117/2004 розширено територію Дунайського біосферного заповідника за рахунок земель площею 1295 га, які передаються біосферному заповіднику у постійне користування та земель площею 3850 га, які включаються до складу заповідника без вилучення у землекористувачів. Як вбачається з Указу Президента України, до складу Дунайського біосферного заповідника увійшли землі загальною площею 11575 га, що перебувають у користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» без вилучення. Відповідно до матеріалів проекту створення Дунайського біосферного заповідника установлено, що ДП «Ізмаїльське лісове господарство» у 1997 році надало згоду на передачу земель Вилківського лісництва Держлісгоспу без вилучення Дунайському біосферному заповіднику загальною площею 11575 га, відповідно до матеріалів лісовпорядкування 1993-1994 років (квартали 1-16, 24-32, 34-35). На теперішній час згідно чинних матеріалів лісовпорядкування до складу Дунайського біосферного заповідника включено землі Вилківського лісництва Держлісгоспу без вилучення загальною площею 11256,2 га (квартали 1-16, 24-40). Таким чином, вбачається, що площа земель Держлісгоспу, які увійшли до складу Дунайського біосферного заповідника без вилучення, зменшилась на 318,8 га. Також, матеріали лісовпорядкування обліковано 40 квартал Вилківського лісництва, якого не існувало станом на час створення Дунайського біосферного заповідника. На підставі викладеного, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у суді, заступник керівника обласної прокуратури просив надати інформацію та відповідні копії документів /а.с. 132-133, Т.1/.

16.07.2021 року за вих. № 133 ДП «Ізмаїльське лісове господарство» направило заступнику керівника обласної прокуратури лист, яким повідомило, що підставою для зменшення площі земель ДП «Ізмаїльське лісове господарство» на 318,8 га, згідно проекту організації та розвитку лісового господарства є рішення виконкому Вилківської міської ради № 95 від 24.05.2001 року, яким передано в землі запасу Вилківській міській раді 308,9 га та Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.11.2009 року по справі № 2-а-13665/08/1570 передано в землі запасу Приморської сільської ради Кілійського району Вилківське лісництво кв. 1 площа 1.0 га, разом вилучено 309,9 га земель Державного лісового фонду. Визначити площу 8,9 га, на яку зменшилася площа Вилківського лісництва після лісовпорядкування 2013-2014 років не представляється можливим (помилки в роботі лісовпорядкування). Згідно матеріалів лісовпорядкування 1993-1994 років площа Вилківського лісництва складала 18718,0 га. При створені у 1998 році Дунайського біосферного заповідника до його складу увійшла з вилученням із земель Держлісгоспу площа 7143,0 га та без вилучення 11564,0 га (помилки роботи лісовпорядкування на 9,0 га). Підставою формування кв. 40 Вилківського лісництва було виділення з кварталу 1 площу якого складають плавні та болота, земель зайнятих пісками для яких плануються інші лісогосподарські заходи. Згідно матеріалів лісовпорядкування 1993 1994 та 2003-2004 років площа кварталу 1 Вилківського лісництва складала 386,0 га. При лісовпорядкуванні 2013 2014 років для кращого планування лісогосподарських робіт з кварталу 1 для створення кв. 40 було виділено пл. 29,0 га. Згідно матеріалів лісовпорядкування 2013-2014 років площа квартала 1 складає 374,1 га. Зміна площі сталася за рахунок зміни площ інших кварталів. Зовнішні межі Вилківського лісництва з моменту створення Дунайського біосферного заповідника не змінювались /а.с. 134-135, Т.1/.

Відповідно до Додатку № 1 до Указу Президента України від 10.08.1998 року № 861/98 встановлено, що ним визначено перелік землекористувачів, землі яких мають бути надані у постійне користування Дунайському біосферному заповіднику, згідно Додатку №1 до Указу Президента України від 10.08.1998 року № 861/98, в якому вказано, що: Природний заповідник «Дунайські плавні» - 14851 га; включаючи акваторію Чорного моря 5600 га; Ізмаїльське державне лісогосподарське підприємство 7143 га; Колективне сільськогосподарське підприємство імені Мічуріна 668 га; всього 22662 га /а.с. 145-147, Т.1/.

Згідно Додатку № 2 до Указу Президента України від 10.08.1998 року № 861/98 встановлено, що ним передбачено перелік землекористувачів, землі яких включаються до складу Дунайського біосферного заповідника без вилучення у землекористувачів та вказано, що Ізмаїльське державне лісогосподарське підприємство 11575 га; Вилківське рибогосподарсько-аграрне колективне підприємство 2648 га; Колективне сільськогосподарське підприємство «Прикордонник» - 2333,7 га; Порт «Усть Дунайський» - 498 га; Акваторія Чорного моря (із збереженням традиційного промислу риби) 6686, 2 га. Всього 23740, 9 га /а.с. 148, Т.1/.

Відповідно до листа за вих. № 15/3/1-478вих-21 від 20.04.2021 року направленого заступником керівника Одеської обласної прокуратури на адресу ВО «Укрдержліспроект» встановлено, що представник прокуратури просив надати копії документів на відповідні земельні ділянки, серед яких міститься земельна ділянка з кадастровим номером: 5122383000:01:002:0029, які розташовані на території Ізмаїльського району Одеської області з долученням відповідних топографічних планів, ортофопланів, геодезичних планів тощо, а також ґрунтовану інформацію щодо вилучення із постійного користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство» земельних ділянок, серед яких вказана спірна земельна ділянка. Окрім того, також витребовувалась інформація щодо того чи перебували земельні ділянки у складі земель, що перебували у постійному користуванні державного підприємства та чи вирішувалось питання щодо їх вилучення /а.с. 157-159, Т.1/.

06.05.2021 року до Одеської обласної прокуратури надійшов лист від Дунайського біосферного заповідника, яким встановлено, що на переважну частину земель, які передані ДБЗ в постійне користування, а саме на 19026, 62 га, оформлено державний акт серії ІІ-ОД № 001676 від 24.02.2000 року. До цих земель увійшли, згідно Указу Президента України від 10.08.1998 року № 861 землі колишнього природного заповідника «Дунайські плавні», а також територія Стенцівсько-Жебриянівських плавнів. На передану заповіднику у постійне користування однокілометрову смугу Чорного моря державний акт не оформлявся, так як чинним законодавством не передбачена процедура видачі державних актів на земельні ділянки, вкриті морем. Межі Дунайського біосферного заповідника встановлені в натурі. Як і межі ще природного заповідника «Дунайські плавні», так і межі з боку Чорного моря вже біосферного заповідника, на місцевості ніякими знаками не визначені, оскільки технічно це зробити практично неможливо. До складу ДБЗ включені всі без винятку землі Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство» загальною площею 11575 га. Межі Вилківського лісництва, визначені на місцевості на підставі відповідних матеріалів лісовпорядкування, стали відповідно і зовнішніми межами ДБЗ. Формування території ДБЗ в межах сучасної площі, а саме 50252, 9 га, здійснювалось на підставі реалізації постанови Уряду 1981 року і двох Указів Президента України (1998 року та 2004 року). Щодо проекту організації території ДБЗ, то він був розроблений Українським науково дослідним інститутом екологічних проблем (м. Харків) при активній участі науковців ДБЗ і затверджений наказом Мінприроди України від 04.10.2010 року № 435. В жовтні 2020 року термін дії зазначеного Проекту закінчився і зараз розробляється новий. Також вказано, що попереднє зонування території ДБЗ було визначене ще у «Тимчасовому Положенні про ДБЗ», затвердженого наказом Мінприроди України в жовтні 1998 року /а.с. 166-170, Т. 1/.

Відповідно до наказу Міністерства охорони навколишнього природнього середовища України № 435 від 04.10.2010 року, затверджено Проект організації території та охорони природних комплексів Дунайського біосферного заповідника /а.с. 180, Т.1/.

Згідно листа за вих. № 15/3/1-753вих-21 від 23.06.2021 року Одеської обласної прокуратури направленого до Кабінету Міністрів України вбачається, що з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави у суді, представник прокуратури просив надати інформацію чи приймалось Кабінетом Міністрів України рішення про вилучення, припинення права постійного користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство», відведення або зміну цільового призначення вищевказаних ділянок будь яким фізичним або юридичним особам /а.с. 162-164, Т.1/.

05.07.2021 року за вих. № 21540/0/2-21 від 05.07.2021 року від Секретаріату Кабінету Міністрів України на адресу Одеської обласної прокуратури надійшло повідомлення, яким встановлено, що Кабінетом Міністрів рішення про вилучення, припинення права постійного користування державним підприємством «Ізмаїльське лісове господарство», відведення або зміну цільового призначення ділянок із зазначеними кадастровими номерами будь-яким фізичним або юридичним особам, не приймалось /а.с. 165, Т.1/.

30.08.2021 року за вих. № 10-15-0.82-6027/2-21 Головним Управлінням Держгеокадастру в Одеській області направлено лист до Прокуратури Одеської області, в якому зазначено, що у Державному земельному кадастрі наявні відомості щодо земельної ділянки з кадастровим номером: 5122383000:02:001:0199, цільове призначення 07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення. Також, в порядку інформаційного обміну від органів державної реєстрації прав до Державного земельного кадастру надійшли відомості про державну реєстрацію від 15.07.2016 року права комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5122383000:02:001:0199 за Приморською сільською радою Кілійського району Одеської області. Крім того, у Державному земельному кадастрі наявні відомості щодо поділу 15.04.2019 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, яка розроблена відповідно до рішення Приморської сільської ради від 12.10.2018 року № 424-VII-ХХХІ, земельної ділянки 5122383000:02:001:0199. В результаті утворено земельні ділянки за кадастровими номерами, серед яких і земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029, з цільовим призначенням 07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення. Також, за даними Відділу № 2 управління в Ізмаїльському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, у вересні 2020 року державним кадастровим реєстратором внесені зміни до державного земельного кадастру про цільове призначення земельних ділянок, серед яких і земельна ділянка за кадастровим номером 5122383000:01:002:0029, внаслідок чого змінено цільове призначення з «07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення» на «07.03 для індивідуального дачного будівництва». Згідно інформації наданої Відділом, у відділі відсутня документація із землеустрою, на підставі яких внесені зміни у цільове призначення земельних ділянок, а також до Державного фонду документації із землеустрою, що ведеться відділом не надходило /а.с. 193-194, Т.1/.

Відповідно до листа за вих. № 10-28-0.212-11088/2-21 від 07.09.2021 року направленого Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру на адресу Одеської обласної прокуратури встановлено, що за інформацією Головного управління Держгеокадастру в Одеській області відомості про земельні ділянки з кадастровими номерами, серед яких і земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029, із цільовим призначенням 07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, внесено до Державного земельного кадастру 15.04.2019 року на підставі розробленої ПП «Тайзер Експо Україна», технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок комунальної власності Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області. Згідно з матеріалів зазначеної документації із землеустрою формування земельних ділянок відбувалося на підставі рішення 31 сесії Приморської сільської ради VII скликання від 12.10.2018 року № 424 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності» за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером: 5122383000:01:002:0199 (цільове призначення 07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, форма власності комунальна), яка перебувала на той час у власності Приморської сільської ради Кілійського району Одеської області. У подальшому Державним кадастровим реєстратором Відділу у Кілійському районі ГУ Держгеокадастру в Одеській області ОСОБА_13 , за заявами про внесення виправлених відомостей до Державного земельного кадастру у відомості ДЗК щодо земельних ділянок, внесено зміни. Так, 04.09.2020 року за заявами внесено зміни про цільове призначення та форму власності земельних ділянок, серед яких земельна ділянка з кадастровим номером: 5122383000:01:002:0029 цільове призначення змінено з «07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення» на «07.03 для індивідуального дачного будівництва», форму власності змінено з «комунальна» на «державна». Також вказано, що Головне управління проінформувало, що у відділі відсутня документація із землеустрою, на підставі якої внесено зазначені зміни Державним кадастровим реєстратором відділу ОСОБА_13 , /а. с. 195-197, Т.1/.

12.10.2021 року прокурором у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 12.03.2021 р. за № 42021161300000014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, надано дозвіл прокурорам Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області та Одеської обласної прокуратури, які відповідно до розподілу обов`язків здійснюють представництво інтересів держави в суді, використовувати копії документів та інформацію, що міститься в матеріалах відповідного кримінального провадження /а.с. 220, Т. 1/.

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 02.09.2022 року по справі № 947/13883/22, який набрав законної сили 03.10.2022 року, ОСОБА_13 , який обіймав посаду державного кадастрового реєстратора відділу у Кілійському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 3 ст. 362, ч. 3 ст. 368-4 КК України, зокрема за вчинення протиправних дій щодо зміни інформації стосовно земельних ділянок, в тому числі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 /а.с. 73-113, Т. 3/.

27.06.2022 року прокурором у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 06.07.2021 р. за № 42021160000000331 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 364 КК України, надано дозвіл прокурорам Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області та Одеської обласної прокуратури, які відповідно до розподілу обов`язків здійснюють представництво інтересів держави в суді, використовувати копії документів та інформацію, що міститься в матеріалах відповідного кримінального провадження /а.с. 75, Т. 2/.

27.06.2022 року прокурором у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 21.06.2022 р. за № 12022160000000412 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 362, ч. 3 ст. 362, ч. 3 ст. 368-4 КК України, надано дозвіл прокурорам Ізмаїльської окружної прокуратури Одеської області та Одеської обласної прокуратури, які відповідно до розподілу обов`язків здійснюють представництво інтересів держави в суді, використовувати копії документів та інформацію, що міститься в матеріалах відповідного кримінального провадження /а.с. 78, Т. 2/.

Згідно висновку експертів № 22-146/191, складеного 29.03.2022 року за результатами проведення земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи: «1. Ринкова вартість земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 станом на 18.01.2021 становить 316516, 80 грн.; 2. Площа земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029, що розташована за адресою: Одеська область, Кілійський район, Приморська сільська рада, складає 0,1000 га.; 3. Земельна ділянка з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 накладається на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» - квартал 1 відповідно до матеріалів лісовпорядкування 2013 року. Площа накладання складає 100 %» /а.с. 82-115, Т. 2/.

При розгляді і вирішенні справи судом враховано наступні положення законодавства:

Згідно з ч. 1ст. 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1статті 4 ЦПК Українивизначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зіст. 11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ч. 1ст. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 1ст. 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. 4. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятих 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів (далі Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЗК України (у редакції Закону України від 28.04.2021 року № 1423-ІХ та чинної з 27.05.2021 року) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, з системного аналізу статей 122 та 149 ЗК України вбачається, що повноваженнями щодо вилучення земельних ділянок із земель державної власності, наданих у постійне користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство», що знаходяться за межами населених пунктів, з 27.05.2021 року наділена саме Одеська обласна державна адміністрація.

Крім того, відповідно до ч. 3, 5 ст. 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

05.07.2021 року Одеською обласною прокуратурою за вих. № 15/3/1-791вих-21 на адресу Одеської обласної державної адміністрації направлено повідомлення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про порушення інтересів держави, в якому зазначено, що за результатами опрацювання відомостей Публічної кадастрової карти України, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що Кілійською районною державною адміністрацією здійснено відведення у власність громадян земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва із земель, що знаходяться у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» та входять в межі ДБЗ. Між тим, повноваження щодо вилучення та розпорядження землями, що перебувають у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», належать Одеській обласній державній адміністрації. З метою встановлення наявності підставі для представництва інтересів держави у суді, прокурор просив у 14-ти денний термін з моменту отримання запиту повідомити обласну прокуратуру про обізнаність обласної державної адміністрації щодо порушення законодавства при прийнятті Кілійською районною державною адміністрацією вказаних розпоряджень, а також вжиті заходи до захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, зокрема шляхом звернення до суду з позовами про визнання незаконними розпоряджень райдержадміністрації, визнання незаконними та скасування рішень державних реєстраторів про реєстрацію права власності, припинення права власності на земельні ділянки. Також прокурор просив повідомити, чи планується в подальшому вжиття заходів та яких саме до усунення вище перелічених порушень та повернення земель лісового фонду і частини території Дунайського біосферного заповідника державі /а.с. 65-69, Т. 1/.

30.07.2021 року за вих. № 7051/1/01-46/6798/2-21 Одеською обласною адміністрацією на адресу Одеської обласної прокуратури направлено лист в якому повідомлено, що адміністрація не заперечує щодо вжиття органами прокуратури відповідних заходів представницького характеру /а.с. 70, Т. 1/.

01.11.2021 року за вих. № 12-159вих-21 Одеською обласною прокуратурою до Одеської обласної державної адміністрації направлено повідомлено, згідно якого адміністрацію повідомлено, що обласною прокуратурою підготовлено позовну заяву про визнання незаконним розпорядження райдержадміністрації, визнання недійсним договору дарування, скасування рішень державних реєстраторів, припинення права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки /а.с. 71-72, Т. 1/.

У зв`язку з викладеним суд приходить до висновку про належний та передбачений законом порядок звернення прокурора до суду з відповідним позовом.

Статтею 13 Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

У відповідності до ст. 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі ст. 2 ЗК України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Статтею 3 ЗК України передбачено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Статтею 80 ЗК України до суб`єктів права власності на землю віднесено, зокрема, громадян та юридичних осіб на землі приватної власності.

Згідно з п. «б» ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно з п. п. «г» п. 4 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» у державній власності залишаються усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Статтею 57 ЗК України визначено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Оскільки спірна земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства у частині використання й охорони лісового фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Статтею 1 Лісового кодексу України (далі ЛК України) визначено, що ліс тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

За змістом статті 35 ЛК України організація лісового господарства передбачає, зокрема проведення лісовпорядкування.

Відповідно до статті 45 ЛК України лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЛК України лісовпорядкування є обов`язковим на всій території України та ведеться державними лісовпорядними організаціями за єдиною системою в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства.

Згідно з ч. 1, 4, 5 ст. 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно з п. 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до здійснення державної реєстрації права постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними ділянками лісогосподарського призначення, що до набрання чинності цим Кодексом передані їм на такому праві, це право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Таким чином, планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, про що неодноразово висловлено судами вищої інстанції, зокрема у постановах Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 6-196цс15 від 24.12.2014 у справі № 6-212цс14, від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14, у правових висновках Верховного Суду, викладених в постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі 488/5476/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 369/16418/18, від 30.09.2020 у справі № 363/669/17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та від 13.06.2018 у справі № 369/1777/13-ц.

Відповідно до ч. 1, 9, 10 ст. 149 ЗК України, у редакції станом на 01.12.2020 року, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ліси для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч. 8 ст. 122 ЗК України, у редакції станом на 01.12.2020 року, Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п. 5 ст. 27 ЛК України Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності.

Отже, вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності площею 0,1 га, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», і надання у власність такої земельної ділянки станом на 01.12.2020 належало до повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 164 Земельного кодексу України складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб.

Крім того, Законом України від 28.04.2021 року № 1423-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» внесено зміни до Земельного кодексу України, у тому числі викладено у новій редакції статтю 149 ЗК України.

Так, за ч. 1 ст. 149 ЗК України (у редакції Закону України від 28.04.2021 № 1423-ІХ та чинної з 27.05.2021 року) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Таким чином, з системного аналізу статей 122 та 149 ЗК України вбачається, що повноваженнями щодо вилучення земельних ділянок із земель державної власності, наданих у постійне користування ДП «Ізмаїльське лісове господарство», що знаходяться за межами населених пунктів, з 27.05.2021 року наділена саме Одеська обласна державна адміністрація.

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Вказане беззаперечно свідчить, що передана Кілійською районною державною адміністрацією з державного лісового фонду земельна ділянка на момент прийняття оспорюваного розпорядження та на теперішній час належить до земель державної власності лісогосподарського призначення, перебувала і на даний час перебуває у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство» та належить до земель державного лісового фонду, розпорядження якими на час прийняття спірного розпорядження мав здійснювати Кабінет Міністрів України.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної власності Кабінету Міністрів України означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у власність земельної ділянки. Відсутність заперечення користувача земельної ділянки проти її вилучення не свідчить про належний спосіб вилучення цієї ділянки із земель лісогосподарського призначення, а також про те, що був вияв волі повноважної особи на її відчуження (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Окрім того, відведення за рахунок державного лісового фонду земельної ділянки з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 площею 0,1 га супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення, всупереч вимогам земельного законодавства без необхідних погоджень відповідних державних органів.

За статтею 21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Аналогічна правова позиція викладена у висновках Великої Палати Верховного Суду в постанові від 30.05.2018 у справі №368/1158/16-ц, постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №707/2172/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 виклала висновок про те, що положення розділу ІІ «Землі України» ЗК України свідчать, що саме цільове призначення ділянки покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель, при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

У постанові від 03.09.2020 року у справі № 911/3306/17 Верховний Суд вказав, що держава, втручаючись у права щодо земельних ділянок, зокрема тих, які перебувають під посиленою правовою охороною, захищає загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні майна не на шкоду людині та суспільству і ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок.

Тобто вирішення питання зміни цільового призначення ділянок не обмежене власним розсудом компетентного органу, оскільки при прийнятті відповідного рішення належить керуватися вимогами земельного, лісового, природоохоронного та іншого законодавства і діяти з урахуванням загальних інтересів.

Таким чином з урахуванням інформації Секретаріату Кабінету Міністрів України від 05.07.2021 року № 21540/0/2-21 про те, що рішення про зміну цільового призначення ділянки із зазначеним кадастровим номером не приймалося, вказане переконливо свідчить про те, що внаслідок прийняття всупереч вимог земельного та лісового законодавства України Кілійською районною державною адміністрацією спірного розпорядження від 01.12.2020 року № 189, фактично незаконно вилучено та змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029.

Таким чином, спірна земельна ділянка на момент її відведення перебувала у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», відносилась до земель державного лісового фонду. Разом з тим, земельну ділянку з кадастровим номером 5122383000:01:002:0029 відведено у приватну власність неуповноваженим органом та всупереч порядку зміни цільового призначення із земель лісогосподарського призначення на землі рекреаційного призначення.

Разом з тим слід зазначити, що, як встановлено вище, всі без винятку землі Вилківського лісництва ДП «Ізмаїльське лісове господарство» загальною площею 11575 га входять до Дунайського біосферного заповідника НАН України.

За статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» збереження території та об`єктів природно-заповідного забезпечується шляхом додержання вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планувальної документації, землевпорядкування, лісовпорядкування, здійснення оцінки впливу на довкілля.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» біосферні заповідники є природоохоронними, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що утворюються з метою збереження у природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропогенних факторів.

Водночас, відповідно до п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під об`єктами природно-заповідного фонду.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Згідно з статтями 60, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій охороні підлягають природні території та об`єкти, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ.

Природні території та об`єкти, що підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об`єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об`єктів, що визначаються законодавством України.

Ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об`єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об`єктом природно-заповідного фонду України.

Крім того, статтею 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду, землі водного фонду є складовою екомережі.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду та землі лісового фонду наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 ЦК України належать до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц (п. 71), від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 81) та від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 96) висловила правові висновки про те, що набуття прав громадянами та юридичними особами на землі з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Таким чином, земельна ділянка, яка відведена у власність ОСОБА_3 , знаходиться у межах Дунайського біосферного заповідника та з урахуванням ст. 3, 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», ст. 3, 5 Закону України «Про екологічну мережу України» є територією та об`єктом природно-заповідного фонду України та екологічною мережею України, що відповідно до приписів п. «г» ч. 4 ст. 84 ЗК України унеможливлює набуття на неї права приватної власності.

Крім того, формування (державна реєстрація) земельної ділянки здійснювалось за відсутності відповідного проекту землеустрою, що суперечить вимогам земельного законодавства України, так як формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

У даному випадку, вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду негаторного позову в порядку, визначеному ст. 391 ЦК України з метою усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним розпорядження Кілійської районної державної адміністрації, яким земельну ділянку вилучено із державної власності, скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Такий спосіб захисту у повному обсязі відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.

Використання згаданого способу захисту якнайкраще забезпечить відновлення відповідних прав та інтересів держави, оскільки ці позовні вимоги за своєю правовою природою є вимогами про усунення перешкод у користуванні майном і правовим наслідком їх задоволення є створення державі належних умов і можливостей для повноцінного використання та розпорядження землями під об`єктами природно-заповідного фонду. Вказані вимоги у сукупності направлені на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні державною власністю та охоплюються єдиним способом, визначеним ст. 391 ЦПК України та ч. 2 ст. 152 ЗК України, та є засобами реагування на триваюче порушення права державної власності.

При ухваленні у цій справі рішення суд керується статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, критерії сумісності заходу втручання У право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право на мирне володіння майном передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право на мирне володіння майном особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Територія, на якій розташована спірна земельна ділянка, має особливий правовий режим, який серед іншого включає в себе заборону передачі земельних ділянок у приватну власність, оскільки входить до земель лісового фонду та території природно-заповідного фонду Дунайського біосферного заповідника.

Відповідні приписи національного законодавства (п. «в», «г» ч. 4 ст. 83, п. «г», «ґ» ч. 4 ст. 84 ЗК України) щодо неможливості передачі таких земель у приватну власність є доступними, чіткими та передбачуваними.

Вказане узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 № 357/9328/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року чітко визначає, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Окрім того, Європейський суд з прав людини розглядаючи справу № 34044/02 «Депаль проти Франції» (рішення від 29.03.2010) підтвердив, що політика облаштування території і охорона навколишнього природного середовища, де переважаюче місце займає загальносуспільний інтерес, надає державі більш широку свободу дій, а ніж при врегулюванні приватних правовідносин (п. 83-84). У зв`язку з цим право вирішувати, які саме заходи необхідно вживати для захисту земель, належить, в першу чергу, національній владі (п. 87, 92, 93).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Крім того, Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовав, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, та передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За змістом ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з п. 5, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Таким чином, враховуючи, що спірна земельна ділянка входить до складу земель державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні ДП «Ізмаїльське лісове господарство», а також є територією Дунайського біосферного заповідника, вказане унеможливлює набуття права приватної власності на таку земельну ділянку, а відтак договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним.

Також суд враховує положення ст. 346 ЦК України, які визначають підстави припинення права власності.

Так, згідно ч. 2 вказаної статті, крім підстав визначених в ч. 1 даної статті, право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Положення ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом, передбачали, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цих речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Саме у зв`язку з цим, а також з посиланням на релевантну на той час з посиланням на відповідні положення Закону судову практику прокурором, серед іншого, було заявлено позовну вимогу про припинення права власності одночасно з позовними вимогами про скасування рішення державного реєстратора Тобто, відповідна вимога узгоджувалась із положеннями ч. 2 ст. 346 ЦК України, як прямо передбачена відповідним вищевказаним Законом.

Разом з тим, чинна редакція ч. 3 ст. 26 вказаного Закону передбачає, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, на момент ухвалення рішення положення ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не містять приписів щодо необхідності одночасного припинення судовим рішенням речового права при скасуванні рішення державного реєстратора.

Тобто, на даний час, позовна вимога про припинення права власності не узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 346 ЦК України, а припинення права власності в порядку, передбаченому ст. 26 вищевказаного Закону має здійснюватися «автоматично» на підставі судового рішення про скасування відповідного рішення державного реєстратора.

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог прокурора за виключенням позовної вимоги про припинення права власності.

Згідно «Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 р. № 1321, встановлено, що перехід повноважень, прав та обов`язків (публічно-владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється: у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з моменту утворення комісії з реорганізації райдержадміністрації, що припиняється (далі - комісія з реорганізації).

Відповідно до Розпорядження Одеської обласної державної адміністрації № 34/од-2021 року від 16.01.2021 року, відповідно до статті 106 Цивільного кодексу України, абз. 5 частини 2 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», статті 7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1321 «Про затвердження Порядку здійснення заходів шодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав, та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються», розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року №1635-р «Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій», утворено комісію з реорганізації та затверджено їхній персональний склад.

Згідно Переліку районних державних адміністрацій, що реорганізуються шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 р. № 807-IX, викладеному в Додатку 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 р. № 1635-р, встановлено, що повноваження Кілійської районної державної адміністрації у зв`язку з приєднанням, передано Ізмаїльській районній державній адміністрації.

Таким чином, враховуючи, що на час звернення прокурора з позовом утворено комісію з реорганізації Кілійської райдержадміністрації, тому саме Ізмаїльська районна державна адміністрація є належним відповідачем по справі.

При вирішенні питання про стягнення судового збору з відповідачів, суд враховує положення ч. 9 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. У зв`язку з цим, враховуючи, що вказаний спір виник, зокрема, внаслідок неправильних дій Кілійської районної державної адміністрації, судові витрати у вигляді судового збору за 5 задоволених позовних вимог немайнового характеру та одну позовну вимогу майнового характеру мають бути повністю покладені на співвідповідача Ізмаїльську районну державну адміністрацію, як є правонаступника Кілійської районної державної адміністрації.

Керуючись ст. ст. 16, 21, 346, 387, 393 ЦК України, ст. ст. 1-3, 21, 81, 84, 116, 122, 149 ЗК України, ст.ст. 12, 27, 45, 47, 48, 57 ЛК України, ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 6-13,81,89, 133,141,258,259,263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Кілійської районної державної адміністрації від 01.12.2020 року № 189 «Про надання у власність земельної ділянки державної власності гр. ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва».

Скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Кілійської міської ради Одеської області Соловйової Ірини Анатоліївни від 22.01.2021 року № 56258901 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0029 (РНОНМ 2183522651223, номер запису про право власності 40217382).

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0029, укладений 04.03.2021 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лукашевою Наталею Анатоліївною.

Скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Лукашевої Наталі Анатоліївни від 04.03.2021 № 56935172 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0029 (РНОНМ 2183522651223, номер запису про право власності 40845713).

Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1 га, кадастровий номер 5122383000:01:002:0029.

В задоволенні позовної вимоги про припинення права власності відмовити.

Стягнути з Ізмаїльської районної державної адміністрації на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір в сумі 33352,75 грн. за подачу позову на рахунок Одеської обласної прокуратури за наступними реквізитами: отримувач коштів - Одеська обласна прокуратура (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3); код отримувача за ЄДРПОУ: 03528552; рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно ст.284ЦПК Українизаочне рішенняможе бутипереглянуте судом,щойогоухвалив,за письмовоюзаявоювідповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 11.06.2025 року.

Суддя Кілійського районного суду М. В. Балан