Постанова від 05.06.2025 по справі 910/3370/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 року

м. Київ

cправа № 910/3370/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» - Байда В.В., адвокат (дов. від 17.04.2025),

відповідача - Антимонопольного комітету України -не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз»

на рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2024 (суддя Щербаков С.О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 (головуючий суддя: Пономаренко Є.Ю., судді: Барсук М.А., Кропивна Л.В.)

у справі № 910/3370/21

за позовом акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» (далі - АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз»)

до Антимонопольного комітету України (далі - АМК, Комітет)

про визнання недійсним та скасування рішення в частині.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» звернулося до суду з позовом до Комітету про визнання недійсними та скасування пунктів 1, 2, 11 рішення АМК від 24.12.2020 № 810-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (далі - Рішення АМК).

Позовна заява мотивована, зокрема тим, що Рішення АМК прийнято: за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи; при недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; за невідповідності висновків, викладених у Рішенні АМК, обставинам справи; з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.12.2024 зі справи № 910/3370/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані з посиланням на те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210), з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, та під час розгляду АМК справи було всебічно, повно та об`єктивно розглянуто її обставини, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання оспорюваного рішення недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій у справі, АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, згідно з якою просить Суд скасувати судові рішення попередніх інстанцій, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи про застосування судом апеляційної інстанції норм права, зокрема абзацу восьмого статті 1, частини другої статті 12, частин першої та другої статті 13, статті 52 Закону № 2210, пункту 2.1 розділу 2, пунктів 3.1-3.4 розділу 3, пунктів 4.1-4.4 розділу 4, пункту 5.1 розділу 5, пунктів 6.1-6.3 розділу 6, пункту 7.1 розділу 7, пунктів 8.1-8.6 розділу 8, пунктів 9.1, 9.2 розділу 9, пунктів 10.1-10.3 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб`єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням АМК від 05.03.2002 № 49-р (далі - Методика № 49-р), пункту 11 частини першої статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 910/2320/20, від 10.09.2020 у справі № 910/23375/17, від 01.10.2020 у справі № 908/540/19, від 05.07.2022 у справі № 910/15541/19, від 05.03.2020 у справі № 910/2921/19, від 15.07.2021 у справі № 910/14493/18 та постанові Вищого господарського суду України від 21.01.2012 у справі № 25/2019.

Скаржник також посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме Методичних рекомендацій щодо застосування поняття контролю (затверджених рішенням АМК від 01.11.2018 та відповідно до пункту 4 статті 52 Закону № 2210).

З посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушено норми процесуального права, а саме приписи статей 2, 7, 11, 13, 42, 73-80, 86, 98-107, 236, 237, 238, 269, 275, 277 ГПК України, оскільки судом не були досліджені зібрані у справі докази (висновок експертів від 05.09.2024 за результатами проведеної комплексної судової економічної, товарознавчої та інженерно-технічної експертизи, призначеної судом); не було призначено з власної ініціативи суду додаткову експертизу (якщо на думку суду висновок експертів був неповним або неясним); не розглянуто клопотання про долучення до матеріалів справи копії висновку експертів від 10.09.2021 № 9791 комплексної судової товарознавчої, економічної та інженерно-технічної експертизи, клопотання про приєднання до матеріалів справи наочних матеріалів, про долучення матеріалів справи судової практики; зроблений судом висновок про правомірність Рішення АМК ґрунтувався на неналежних доказах (матеріалах справи АМК, в яких відсутній звіт про результати проведеного дослідження).

Доводи інших учасників справи, розгляд заяв, клопотань

АМК у відзиві на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечив, з посиланням, зокрема на їх необґрунтованість, просить Суд провадження за касаційною скаргою АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» закрити; у разі розгляду касаційної скарги по суті, касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Ухвалою від 02.06.2025 зі справи задоволено заяву АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» про участь в судовому засіданні у справі № 910/3370/21 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Згідно з розпорядженням Заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 03.06.2025 № 32.2-01/1007 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 910/3370/21, у зв`язку з тим, що згідно з рішенням зборів суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2025 № 10 суддю Ємця А.А. обрано до Великої Палати Верховного Суду.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.

АМК за результатами розгляду антимонопольної справи № 128-26.13/104-19, розпочатої за заявами державного підприємства «Жулянський машинобудівний завод "Візар"» та державного підприємства Завод «Генератор» (заявники), 24.12.2020 прийняв оскаржуване рішення, в якому:

- визнав, що група суб`єктів господарювання (далі - група РГК) в особі 18 акціонерних товариств-операторів ГРМ, у тому числі АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», у період з 2016 до 2018 року займала монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій відповідних міст (крім певних міст, смт та сіл), у тому числі міста Кривий Ріг та Криворізького району Дніпропетровської області, де розташовані газорозподільні системи (ГРМ), що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації з часткою 100% (пункт 1);

- виснував, що дії групи РГК, які полягали у висуванні в період з 11.11.2016 по 10.07.2018 додаткових необґрунтованих вимог щодо обов`язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи «Prozorro», що призвели до ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання та були б неможливими за умов існування значної конкуренції, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з розподілу природного газу в межах визначених територій, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації (пункт 2);

- наклав, зокрема на АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» штраф у розмірі 12 454 816,00 грн за порушення, визначене в пункті 2 резолютивної частини цього рішення (пункт 11).

У рішення АМК, зокрема встановив, що:

AT «Дніпрогаз», позивач (АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз»), AT «Харківміськгаз», AT «Харківгаз» опосередковано пов`язані відносинами контролю та входять до складу однієї групи суб`єктів господарювання (група-1);

AT «Вінницягаз», АТ «Волиньгаз», АТ «Житомиргаз», AT «Закарпатгаз», AT «Запоріжгаз», AT «Київоблгаз», AT «Дніпропетровськгаз», AT «Львівгаз», AT «Миколаївгаз», AT «Рівнегаз», АТ «Сумигаз», AT «Івано-Франківськгаз», AT «Хмельницькгаз», AT «Чернівцігаз», АТ «Чернігівгаз», AT «Луганськгаз», AT «Тисменицягаз» опосередковано пов`язані відносинами контролю та входять до складу однієї групи суб`єктів господарювання (група-2).

Протягом 2016-2019 років більшість членів спостережної ради акціонерних товариств групи-1 та акціонерних товариств групи-2 були одні і ті ж самі фізичні особи, а саме: Ушанов І. Ю., Іан Бьорд, Мількевіч В. П.

При цьому посаду голови наглядових рад протягом 2016-2017 років у зазначених суб`єктах господарювання обіймала фізична особа - громадянин Великої Британії Девід Ентоні Ховард Браун.

Оскільки наглядова рада є колегіальним органом, до складу якого входять особи, які здійснюють захист прав акціонерів товариства, контролюють та регулюють діяльність виконавчого органу (правління) та визначають поточні напрями діяльності товариства, АМК виснував, що, зважаючи на компетенцію та повноваження наглядових рад у товариствах групи РГК, обіймання одними й тими ж фізичними особами посад голови та членів наглядових рад у зазначених товариствах свідчить про наявність відносин контролю між цими товариствами.

При досліджені монопольного (домінуючого) становища групи РГК АМК зазначив, що:

об`єктами аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища є група РГК в особі 19 акціонерних товариств - операторів ГРМ;

товар, щодо якого визначається монопольне (домінуюче) становище, - послуги з розподілу природного газу;

товарні межі ринку - послуга з розподілу природного газу;

територіальними (географічними) межами ринку послуг з розподілу природного газу є, зокрема місто Кривий Ріг (крім житлового масиву Інгулець Інгулецького району) та Криворізький район Дніпропетровської області, де оператор ГРМ - АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» надає послуги з розподілу природного газу на підставі ліцензії в межах територій, де розташована ГРМ, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації названого товариства, тобто територія його ліцензійної діяльності;

часові межі ринку послуги з розподілу природного газу визначені в один рік, при цьому діяльність відповідача в антимонопольній справі досліджувалася за період з 2016 року до 2018 року;

бар`єрами вступу на ринок є адміністративні, організаційні, економічні обмеження, пов`язані з необхідністю отримання ліцензії на розподіл природного газу, наявності у потенційного конкурента у власності чи користуванні газорозподільчої системи, значних капіталовкладень в будівництво газорозподільчої системи; бар`єри, що пов`язані з ефектом масштабу внаслідок технологічних особливостей надання такої послуги;

установлення монопольного становища - у 2016-2018 роках ліцензії на право здійснення діяльності з розподілу природного газу мали 48 операторів ГРМ станом на 31.12.2016 та 46 операторів ГРМ у 2017 та 2018 роках.

Товариства у складі групи РГК, у тому числі АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», протягом 2016-2018 років виступали суб`єктами природних монополій та були єдиними суб`єктами господарювання, які здійснювали діяльність з розподілу природного газу в межах територій ліцензійної діяльності, тобто інші оператори ГРМ не є конкурентами групи РГК на ринку таких послуг в межах території, де розташовані ГРМ, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації, а отже, група РГК є єдиним суб`єктом господарювання, який може надавати такі послуги в межах території ліцензійної діяльності.

Вказане стало підставою для висновків АМК, що група РГК в особі 19 акціонерних товариств-операторів ГРМ, у тому числі АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», протягом 2016-2018 років займала монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій відповідних міст (крім певних міст, смт та сіл), у тому числі міста Кривий Ріг та Криворізького району Дніпропетровської області, де розташовані газорозподільні системи (ГРМ), що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації, із часткою 100%, що відображено у пункті 1 резолютивної частини оспорюваного рішення.

Підґрунтям для висновків, викладених у пункті 2 резолютивної частини оспорюваного рішення, про зловживання групою РГК монопольним (домінуючим) становищем стали такі з`ясовані АМК обставини.

Комітетом встановлено, що на засіданні НКРЕКП 01.09.2016 прийнято протокольне рішення про неврахування з 01.09.2016 як цільового використання сум коштів, передбачених структурою тарифів на виконання інвестиційних програм та інші матеріальні витрати для забезпечення провадження ліцензійної діяльності, які були витрачені ліцензіатами на закупівлю товару (товарів), послуги (послуг) без дотримання принципів здійснення закупівель, а саме:

- якщо вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує 1 000 000 грн, а робіт - 5 000 000 грн без використання електронної системи «ProZorro»;

- якщо вартість предмета закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) менше 1 000 000 грн, а робіт - 5 000 000 грн без використання електронної системи «ProZorro», або шляхом звітування про укладені договори в системі електронних закупівель.

На виконання зазначеного протокольного рішення НКРЕКП, з метою забезпечення комерційного обліку природного газу для побутових споживачів при наданні послуг з розподілу природного газу, група РГК в особі товариств, починаючи з вересня 2016 року, здійснювала закупівлю лічильників природного газу з використанням процедур закупівель, визначених Законом України «Про публічні закупівлі».

Група РГК в особі 19 акціонерних товариств-операторів ГРМ, у тому числі АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», протягом 2016-2018 років була значним покупцем побутових лічильників природного газу, оскільки оператори ГРМ придбали понад 810 тис. шт. побутових лічильників природного газу, з яких понад 644 тис. шт. лічильників придбали оператори ГРМ, що входять до складу групи РГК, і це становить близько 80% від загальної кількості придбаних операторами ГРМ лічильників газу; оператори ГРМ, що входять до складу групи ГРК, та споживачі, приєднані до їх газорозподільних систем, придбали понад 864 тис. шт. лічильників газу, що становить близько 78% від загальної кількості придбаних лічильників газу.

У цей період група РГК у тендерній документації, у тому числі АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», за проведеними закупівлями лічильників природного газу висувала до учасників торгів, зокрема вимогу щодо обов`язкової наявності протоколу випробування за програмою РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком і пропозиції тих учасників, які не надавали такого протоколу випробування з позитивним висновком, були відхилені.

Разом з тим програма РМ 081/39.434-2014, розроблена у 2014 році ДП «Укрметртестстандарт» на замовлення AT «Дніпрогаз», не є обов`язковим документом згідно із законодавством та розроблена виключно для добровільного застосування з метою підготовки рекомендацій щодо особливостей експлуатації типових лічильників газу організаціями, що здійснюють їх експлуатування, а також може бути застосована для розробки рекомендацій виробниками лічильників у частині доопрацювання або оптимізації їх технічних та метрологічних характеристик (лист від 15.08.2018 ДП «Укрметртестстандарт»).

Лічильники відповідних типорозмірів виробництва, зокрема державного підприємства «Жулянський машинобудівний завод "Візар"» та державного підприємства Завод «Генератор» внесені до реєстру затверджених типів вимірювальної техніки, в якому міститься інформація щодо сертифікованих і затверджених виробів та моделей лічильників природного газу, які можуть використовуватися споживачами для обліку газу, відповідно, можуть використовуватися для обліку природного газу, спожитого побутовими споживачами.

При цьому АМК вказав, що в переліку нормативних документів, які визначають обсяг обов`язкових випробувань лічильників газу, випробування щодо вимог протоколу РМ 081/39.434-2014 відсутні, а випробування лічильників відповідно до ДСТУ OIML R 137-1-2:2014 не є обов`язковим.

Отже, за висновками АМК, протягом 2016-2018 років група РГК у складі акціонерних товариств - операторів ГРМ, у тому числі АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз», з метою виконання функцій із забезпечення комерційного обліку природного газу, що є складовою послуг з розподілу природного газу, при закупівлях побутових лічильників природного газу з використання електронної системи «Prozorro» встановлювала додаткові необґрунтовані вимоги щодо наявності в учасника закупівель протоколу випробування за програмою РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком (яка не є обов`язковим документом згідно із законодавством України).

Вказане, за висновком АМК, призвело до ущемлення інтересів виробників, лічильники яких не пройшли випробування за програмою РМ 081/39.434-2014, що полягає у такому.

Програма РМ 081/39.434-2014 є інтелектуальною власністю AT «Дніпрогаз», оскільки розроблена у 2014 році на його замовлення та за його кошти, тому ДП «Укрметртестстандарт» відмовляло, зокрема, державному підприємству «Жулянський машинобудівний завод "Візар"» та державному підприємству Завод «Генератор» у доступі до цієї програми для проведення випробувань, а AT «Дніпрогаз» на запит від 02.08.2017 державного підприємства Завод «Генератор» стосовно ознайомлення з програмою відповіді не надало.

Водночас відсутність у виробників побутових лічильників газу протоколу випробувань за програмою РМ 081/39.434-2014 було перешкодою для участі у тендерах на закупівлю побутових лічильників газу, проведених групою РГК, а отже, суб`єкти господарювання були обмежені в можливості провести випробування за програмою РМ 081/39.434-2014 та отримати позитивний висновок задля прийняття їх тендерних пропозицій замовниками закупівель.

За таких обставин, висування групою РГК необґрунтованих вимог щодо обов`язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи «Prozorro» призвело до ущемлення інтересів виробників лічильників, які не пройшли випробування за вказаною програмою, порівняно з іншими виробниками, лічильники яких пройшли випробування за цією програмою, оскільки група РГК у період з 2016 року до 2018 року під час виконання функцій із забезпечення комерційного обліку природного газу, що є складовою послуг з розподілу природного газу, штучно створила неконкурентні переваги лічильникам Самгаз та Gallus порівняно з лічильниками інших виробників.

При цьому група РГК здійснювала закупівлю лічильників Самгаз та Gallus як через електронну систему «Prozorro», так і шляхом укладення договорів купівлі-продажу. У разі здійснення закупівлі побутових лічильників газу через електронну систему «Prozorro», група РГК висувала обов`язкову вимогу щодо наявності протоколу випробування за програмою РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком, випробовування за яким пройшли лише лічильники Самгаз та Gallus, які реалізовувало ТОВ «Айметер», що також було переможцем у деяких процедурах закупівель побутових лічильників газу, проведених групою РГК. При цьому інші оператори ГРМ, які не входять в групу РГК, протягом спірного періоду здійснювали закупівлю побутових лічильників природного газу переважно іншого виробництва, ніж лічильники Самгаз та Gallus.

АМК також вказав, що оператор ГРМ як суб`єкт природної монополії, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку розподілу природного газу, мав здатність визначати та суттєво впливати на умови обороту побутових лічильників, що використовуються для забезпечення комерційного обліку споживання природного газу населенням, яке проживає у квартирах та приватних будинках, у тому числі, не допускати, усувати та обмежувати конкуренцію, зокрема мав здатність:

- диктувати свої умови під час закупівлі побутових лічильників, а саме встановлювати в тендерній документації вимоги щодо наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014, виконання яких заявниками та іншими суб`єктами господарювання, які здійснюють реалізацію побутових лічильників газу, було неможливим у зв`язку з наявністю перешкод в ознайомлені з цією програмою та, відповідно, відсутністю можливості провести випробування та отримати протокол з позитивним висновком;

- обмежувати конкуренцію на ринку побутових лічильників газу шляхом внесення до тендерної документації на закупівлю побутових лічильників необґрунтованих вимог та, як наслідок, витісняти з ринку побутових лічильників газу заявників та інших суб`єктів господарювання, які здійснюють реалізацію побутових лічильників газу, що підтверджується неможливістю взяття такими суб`єктами господарювання участі в закупівлях через відсутність в останніх протоколу за програмою РМ 081/39.434-2014 з позитивним висновком, та після відміни оператором ГРМ зазначеної вимоги - через відсутність досвіду виконання аналогічних договорів, а також створювати суб`єктам господарювання, які мають намір виробляти та реалізовувати лічильники в Україні, бар`єри вступу на ринок.

Хоча відсутність протоколу за програмою випробування РМ 081/39.434-2014 не була в усіх випадках єдиною умовою відхилення тендерних пропозицій учасників, проте наявність такої вимоги в тендерній документації створювала перешкоди для участі потенційних учасників в оголошених групою РГК тендерах на закупівлю побутових лічильників газу.

Отже, дії групи РГК, які полягали у висуванні в період з 11.11.2016 по 10.07.2018 додаткових необґрунтованих вимог щодо обов`язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014 для участі в тендерах на закупівлю побутових лічильників, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку розподілу природного газу, призвели до ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання та є зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на відповідному ринку.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.08.2021 у справі № 910/3370/21 призначено комплексну судову експертизу, проведення якої доручено атестованим судовим експертам КНДІСЕ.

За результатом проведення комплексної судової економічної, товарознавчої та інженерно-технічної експертизи складено висновок експертів від 05.09.2024, згідно з яким, зокрема, за даними операторів ГРМ, наявних в матеріалах антимонопольної справи, підтверджується, що протягом 2016-2018 років група РГК мала здатність впливати на оборот лічильників в межах господарської діяльності з розподілу природного газу, які здійснюються 40 операторами ГРМ, враховуючи таке:

- група РГК - це 19 суб`єктів господарювання із 45 операторів газорозподільчих мереж ГРМ;

- група РГК здійснює господарську діяльність з розподілу природного газу, яка охоплює 65,4% побутових споживачів від загальної кількості споживачів 40 операторів ГРМ;

- групою РГК придбано 79,2% від загальної кількості побутових лічильників, придбаних 39 операторами ГРМ;

- в межах здійснення господарської діяльності з розподілу газу групою РГК встановлено 71,9% від загальної кількості побутових лічильників, встановлених 40 операторами ГРМ.

За висновком судів попередніх інстанцій, висновком експертів також підтверджується кваліфікація АМК дій групи РГК, зокрема і позивача, які були визнані зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з розподілу природного газу в межах територій, де розташовані газорозподільні системи, що перебувають у їх власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації, оскільки протягом 2016-2018 років група РГК мала здатність впливати на оборот лічильників в межах господарської діяльності з розподілу природного газу, а, отже, мала здатність висувати в період з 11.11.2016 по 10.07.2018 додаткові вимоги щодо обов`язкової наявності протоколу випробування РМ 081/39.434-2014 з позитивними висновками для участі у закупівлях побутових лічильників газу з використанням електронної системи «Prozorro».

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним (скасування) Рішення АМК в оскаржуваній частині.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Для касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення з наведеної підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Правовий висновок - це відповідне тлумачення конкретної норми права щодо її застосування, сформований Верховним Судом з метою правильного та справедливого вирішення спору.

При цьому Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини. Термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст.

Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Верховний Суд не раз наголошував, що:

- підставою для касаційного оскарження судових рішень за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах;

- не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на низку постанов Верховного Суду, а також на постанову Вищого господарського суду України

Так, посилання позивача на постанову Вищого господарського суду України від 21.01.2012 у справі № 25/2019 Суд відхиляє, оскільки за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, які викладені саме в постановах Верховного Суду (Верховного Суду України). Постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

Стосовно справи № 910/23375/17 слід заначити, що у контексті спірних правовідносин, ураховуючи те, що предметом оскарження у ній було рішення АМК, яким відмовлено у розгляді справи за заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктами 1, 4 статті 19, статтею 20, пунктом 8 частини першої статті 50 Закону № 2210 (обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із частиною другою статті 18, статтями 19 і 20 цього Закону № 2210), то правовідносини у справах № 910/3370/21 та № 910/23375/17 не є подібними, з огляду на предмет позову та нормативно-правове регулювання у частині застосованого права.

Що ж до посилань скаржника на постанови Верховного Суду у справах № 910/2921/19, № 908/540/19, № 910/2320/20, № 910/15541/19, № 910/14493/18 необхідно зазначити, що правовідносини у наведених справах є схожими за предметом позову (визнання недійсним/скасування рішення АМК) та нормативно-правовим регулюванням в контексті кваліфікації дій як правопорушення, що полягає у зловживанні монопольним (домінуючим) становищем (стаття 13 Закону № 2210).

Водночас алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, з урахуванням підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Отже, кожна справа за участю органів АМК є індивідуальною, що обумовлено, окрім правової кваліфікації дій, яку здійснює АМК, у тому числі, різним правовим регулюванням правовідносин певного ринку, особливостей товару, так і на підставі тих обставин, фактів, доказів, які АМК досліджує та оцінює у своєму рішенні, і які в подальшому досліджуються та оцінюються судом через призму статті 59 Закону № 2210.

Так, у справі № 910/2921/19 предметом розгляду були вимоги про визнання недійсним рішення АМК, згідно з яким визнано, що суб`єкт господарювання займав монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку оптової реалізації спирту етилового ректифікованого, а кваліфікація порушення стосувалася його дій, які полягають у безсистемному встановленні дискримінаційних цін для покупців спирту етилового ректифікованого сорту «Люкс», незалежно від обсягів придбання спирту чи будь-яких інших об`єктивних критеріїв.

У справі № 908/540/19 суди розглядали позовні вимоги про визнання недійсними пунктів рішення АМК, згідно з яким позивача визнано таким, що займає монопольне становище на ринку послуг з надання інтернет-операторам доступу до інфраструктури об`єктів електроенергетики, шляхом надання у користування опор повітряних ліній електропередач, які знаходяться у його власності, для сумісного підвішування на них телекомунікаційних мереж, а дії позивача зі встановлення економічно необґрунтованої вартості таких послуг кваліфіковано як зловживання монопольним становищем.

У справі № 910/2320/20 розглядався спір про визнання недійсним рішення АМК, яким визнано, що група суб`єктів господарювання за результатами діяльності в період з грудня 2015 року до серпня 2019 року займала монопольне (домінуюче) становище на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам у межах території ліцензійної діяльності та визнано дії цієї групи, які полягають у донарахуванні об`ємів використаного побутовими споживачами природного газу понад обсяги, визначені лічильниками, при здійсненні комерційних розрахунків, за різного застосування норм законодавства учасниками й регулятором цих відносин із жовтня 2018 року до серпня 2019 року, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку комплексної послуги з розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам.

У справі № 910/15541/19 розглядався спір про визнання недійсним рішення АМК, згідно з яким визнано, що суб`єкт господарювання у складі низки товариств займав монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку первинної реалізації азотних мінеральних добрив, а дії суб`єкта господарювання, які полягають у:

внутрішньогруповому маніпулюванні цінами на природний газ, що могло призвести до встановлення необґрунтованого рівня цін реалізації азотних мінеральних добрив через штучне завищення собівартості виробництва цих добрив і, як наслідок, до ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (покупців), визнано порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210;

зупиненні виробництва азотних мінеральних добрив під час сезону весняно-польових робіт та його невідновлені, що призвело до недопоставки азотних мінеральних добрив суб`єктам господарювання-покупцям, -

кваліфіковано як порушення за пунктом 2 статті 50, пунктом 4 частини другої статті 13 Закону № 2210, у вигляді обмеження виробництва, що може завдати шкоди покупцям.

Предметом розгляду справи 910/14493/18 було визнання недійсним рішення АМК, згідно з яким визнано, що протягом 2009 - 2017 років ПАТ «СК «Перша» займало монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку добровільного страхування цивільної відповідальності міжнародних автоперевізників - користувачів книжок МДП; визнано дії ПАТ «СК «Перша» зі встановлення обмежень з надання послуги добровільного страхування цивільної відповідальності міжнародних автоперевізників - користувачів книжок МДП, а саме, надання її через одного страхового агента - ТОВ «Сервіс АсМАП України» протягом 2015 - 2016 років порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку добровільного страхування цивільної відповідальності міжнародних автоперевізників - користувачів книжок МДП, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Натомість у справі, судові рішення в якій переглядаються, позивача - оператора ГРМ у складі групи РГК визнано таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з розподілу природного газу, а кваліфікація порушення законодавства про захист економічної конкуренції за пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з розподілу природного газу, здійснювалася щодо дій, які полягали у висуванні до учасників закупівель додаткових необґрунтованих вимог щодо обов`язкової наявності протоколу випробування з позитивними висновками за програмою РМ 081/39.434-2014 для участі в закупівлях побутових лічильників газу.

Суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову з підстав відсутності порушень Комітетом у застосуванні статей 12, 13, 50 Закону № 2210 та положень Методики під час прийняття оспорюваного рішення, правильного встановлення меж ринку надання послуг, обґрунтованості висновків відповідача про монопольне становище позивача в складі групи РГК, його зловживання цим становищем та порушення законодавства про захист економічної конкуренції з огляду на неправомірність та необґрунтованість названої додаткової вимоги.

Проаналізувавши судові рішення Верховного Суду у справах № 910/2320/20, № 908/540/19, № 910/15541/19, № 910/2921/19, № 910/14493/18, Суд дійшов висновку, що застосування судами у цій справі норм матеріального права, на порушення яких покликається скаржник, не суперечить жодному з висновків суду касаційної інстанції у зазначених справах суду касаційної інстанції, також суди не здійснили й іншого тлумачення цих норм права, а їх застосування у цій справі залежало від встановлених і доведених обставин справи, а також оцінки наданих суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу.

Отже, відсутні підстави для закриття касаційного провадження в силу приписів пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, водночас підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Касаційне провадження у цій справі також відкрито на підставі пунктів 3 і 4 частини другої статті 287 ГПК України, а тому слід розглядати доводи касаційної скарги з посиланням на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України у їх логічному взаємозв`язку.

Так, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме Методичних рекомендацій щодо застосування поняття контролю (затверджених рішенням АМК від 01.11.2018 та відповідно до пункту 4 статті 52 Закону № 2210).

Стосовно наведеного Суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Методичні рекомендації мають на меті забезпечити єдність підходів у застосуванні поняття контролю, що міститься в абз. 4 статті 1 Закону України № 2210, не містять норм права та мають рекомендаційний характер, а, отже, не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 236 ГПК України, що свідчить про відсутність підстав для формулювання Судом висновку щодо застосування Методичних рекомендацій. До аналогічних висновків Верховний Суд дійшов, зокрема у постановах від 22.04.2025 зі справи № 910/3408/21, від 06.05.2025 зі справи № 910/3422/21, від 08.05.2025 зі справи № 910/3359/21.

У цьому випадку щодо статті 1 Закону № 2210 у контексті визначення поняття контролю Верховний Суд зазначає таке.

Рішення про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу приймаються органами АМК відповідно до статті 52 Закону № 2210, яка передбачає накладення штрафів на суб`єктів господарювання за порушення, передбачені, зокрема пунктом 2 статті 50 цього Закону.

Відповідно до частини другої статті 52 Закону № 2210 (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного рішення) за порушення, передбачені, зокрема пунктом 2 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до 10% доходу (виручки) суб`єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Слід зазначити, що стаття 52 Закону № 2210 не містить четвертого пункту (як помилково зазначає скаржник), проте відповідно до частини четвертої статті 52 цього Закону (у наведеній вище редакції) у разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб - суб`єктів господарювання, які входять до групи, що визнається суб`єктом господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним суб`єктом господарювання, та/або мають права, без яких вчинення порушення було б неможливим, та/або отримали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб`єкт господарювання в особі юридичних та/або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди. Під вигодою вважається, зокрема, можливість впливати на діяльність інших юридичних та/або фізичних осіб - суб`єктів господарювання, одержання частини їх прибутку.

Разом з тим до складу групи в розумінні статті 1 Закону № 2210 входять лише особи, причетні саме до неправомірної антиконкурентної поведінки (які або безпосередньо вчиняли порушення, або сприяли його вчиненню). Автономність поведінки такої групи полягає у спільному (усіма членами групи, але окремо від будь-яких непричетних осіб) вчинені певного порушення. При цьому відносини контролю мають бути пов`язані виключно з неправомірною поведінкою - вчиненням порушення членами такої групи, що входить до предмета доказування саме зі сторони АМК. Звичайний корпоративний контроль сам по собі не має наслідком визнання пов`язаних ним осіб членами групи в розумінні статті 1 Закону.

Особи, не причетні до порушення (хоча й пов`язані корпоративними відносинами), включенню до складу названої групи та притягненню до відповідальності не підлягають (подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01.02.2022 у справі № 910/12464/18).

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій не встановлено неправильного застосування Комітетом приписів частини четвертої статті 52 Закону № 2210, водночас розмір накладеного на позивача штрафу не перевищує 10% доходу (виручки) цього товариства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за 2019 рік, що свідчить про правильність застосування судами попередніх інстанцій приписів статті 52 Закону № 2210.

Отже, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посилання на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження.

Слід зазначити, що скаржник у касаційній скарзі посилався також на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи про те, що судом не були досліджені зібрані у справі докази (висновок експертів від 05.09.2024 за результатами проведеної комплексної судової економічної, товарознавчої та інженерно-технічної експертизи, призначеної судом); не було призначено з власної ініціативи суду додаткову експертизу (якщо на думку суду висновок експертів був неповним або неясним); не розглянуто клопотання про долучення до матеріалів справи копії висновку експертів від 10.09.2021 № 9791 комплексної судової товарознавчої, економічної та інженерно-технічної експертизи, клопотання про приєднання до матеріалів справи наочних матеріалів, про долучення матеріалів справи судової практики; зроблений судом висновок про правомірність Рішення АМК ґрунтувався на неналежних доказах (матеріалах справи АМК, в яких відсутній звіт про результати проведеного дослідження).

Стосовно наведеного Суд зазначає таке.

Посилання скаржника на те, що судом не були досліджені зібрані у справі докази (висновок експертів від 05.09.2024 за результатами проведеної комплексної судової економічної, товарознавчої та інженерно-технічної експертизи, призначеної судом) спростовується за змістом судових рішень попередніх інстанцій, у яких суди дослідили та надали оцінку висновку експертів від 05.09.2024 за результатами проведеної комплексної судової економічної, товарознавчої та інженерно-технічної експертизи.

Стосовно твердження скаржника про те, що судом не було призначено з власної ініціативи суду додаткову експертизу (якщо на думку суду висновок експертів був неповним або неясним), то Суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 98 ГПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Верховний Суд виходить з того, що відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Водночас положеннями статті 107 ГПК України передбачено, що якщо висновок експерта є неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). За наявності сумнівів у правильності висновку експерта (необґрунтованість, суперечність з іншими матеріалами справи тощо) за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити повторну експертизу, доручивши її проведення іншим експертам.

З огляду на викладене для призначення та проведення додаткової експертизи обов`язковою умовою є неповнота або неясність попереднього висновку експерта, що судами у цій справі не встановлено.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того, призначення експертизи є правом, а не обов`язком суду. При цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи (аналогічні висновки Верховного Суду містяться у постановах від 16.12.2020 у справі № 916/2740/19, від 06.09.2022 у справі № 924/898/21, від 02.11.2022 у справі № 915/442/21).

Що ж стосується доводу скаржника з посиланням на те, що судом апеляційної інстанції не розглянуто клопотання про долучення до матеріалів справи копії висновку експертів від 10.09.2021 № 9791 комплексної судової товарознавчої, економічної та інженерно-технічної експертизи, клопотання про приєднання до матеріалів справи наочних матеріалів, про долучення матеріалів справи судової практики, то Суд зазначає таке.

Суд апеляційної інстанції у постанові від 24.02.2025 з посиланням на приписи статті 269 ГПК України та зазначаючи про недоведеність скаржником неможливості подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, обґрунтував підстави, за яких додаткові докази не прийняті на стадії апеляційного перегляду.

Отже, суд апеляційної інстанції навів обґрунтування та мотиви, з яких ним на стадії апеляційного перегляду не прийняті додаткові докази, що узгоджується з приписами статті 269 ГПК України.

Верховний Суд виходить з того, що міра та обсяг, якими обґрунтовує суд свої мотиви, залежить від характеру рішення і перебуває поза межами перевірки Верховним Судом з огляду на приписи статей 300, 310 та частини другої статті 311 ГПК України.

Що ж до покликання скаржника на неналежні докази, то Верховний Суд виходить з того, що неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття (постанова Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/13647/19).

Верховний суд зауважує, що підстави касаційного оскарження щодо порушення норм процесуального права, визначені у статті 310 ГПК України, в аспекті доводів касаційної скарги не свідчать, що є належні обґрунтування порушення таких норм, а фактично зводяться до переоцінки доказів.

Верховний Суд зазначає, що в загальному наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій надано оцінку поданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві Комітету на касаційну скаргу, в тій частині, яка узгоджується з вказаними вище міркуваннями Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції за доводами касаційної скарги відсутні.

Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Інші покликання скаржника, які наведені ним у касаційній скарзі, не охоплюються означеними ним підставами касаційного оскарження та не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та/або неправильне застосування норм матеріального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи доводи касаційної скарги, межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.

Судові витрати

Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд залишає касаційну скаргу АТ «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Криворіжгаз» залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2025 у справі № 910/3370/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова