Постанова від 11.06.2025 по справі 916/4315/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2025 р. Справа№ 916/4315/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Котовська Т.О.;

від відповідача 1: Васильєв Ю.Ю.;

від відповідача 2: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 року (повний текст рішення складено 15.04.2025 року)

у справі №916/4315/24 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекарт-Прилад"

2) Одеської обласної державної адміністрації

про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Одеської області із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекарт-Прилад» (далі - відповідач 1) та Одеської обласної державної адміністрації (далі - відповідач 2) про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним укладеного між сторонами спрощеним способом договору про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Телекарт-прилад» брухту рейкового (вид 510) у кількості 55,9 тон для виготовлення протитанкових їжаків для потреб територіальної оборони м. Одеси, оформленого за усною вказівкою Одеської обласної державної адміністрації та Актом від 01.03.2022 року.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 01.10.2024 року передано матеріали позовної заяви Акціонерного товариства «Українська залізниця» в електронній формі для розгляду за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ст.ст. 86, 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, представник скаржника зазначив, що матеріали справи не містять підтвердження власного волевиявлення Акціонерного товариства на добровільну та безоплатну передачу брухту рейкового (вид 510) у кількості 55,9 відповідачеві 1, в незалежності мети такої передачі.

При цьому, за твердженням скаржника, в постанові Південно-Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 року у справі № 916/4190/23 був встановлений факт укладання господарського договору у спрощений спосіб.

Крім того, скаржник зауважив, що спірний акт зі сторони позивача був підписаний особою, яка не наділена повноваженнями на вчинення правочину з безоплатного відчуження майна. Тобто, укладений у спрощений спосіб господарський договір між сторонами (за постановою від 04.06.2024 року Південно-Західного апеляційного господарського суду по справі №916/4190/23) укладався з порушенням вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, що свідчить про його недійсність згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суд від 02.05.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 року у справі №916/4315/24.

21.05.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача 1 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого представник відповідача 1 просив суд залишити апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" без задоволення, а зазначене судове рішення без змін.

При цьому, представник відповідача 1 у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що металобрухт перероблявся останнім на протитанкові їжаки та одразу ж передавався Одеській обласній державній адміністрації для послідуючого розподілення та передачі силам оборони України.

Дана інформація підтверджується листом Одеської обласної (військової) адміністрації від 15.03.2024 року № 39-А3/124.

Так, із вищевказаного листа, зокрема, вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Телекарт-Прилад" ніколи не було зберігачем або кінцевим набувачем майна (брухту). Брухт лише власним коштом та ресурсом перероблявся на протитанкові їжаки за завданням Одеської обласної (військової) адміністрації, та одразу отримувався нею ж для розподілу між військовими формуваннями Одеської області.

Крім того, представник відповідача 1 зауважив, що належних та допустимих доказів фактичного володіння Відповідачем спірним майном саме у вигляді рейкового металобрухту, а не протитанкових їжаків, - ні на час вирішення спору, ні під час його розгляду судами першої та апеляційної інстанції - учасниками спору, зокрема і позивачем, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції - не надано.

Представник позивача в судовому засіданні 11.06.2025 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва скасувати.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні 11.06.2025 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні. Рішення Господарського суду міста Києва залишити без змін.

Представник відповідача 2 в судове засідання 11.06.2025 року Північного апеляційного господарського суду не прибув. Про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа (наявна в матеріалах справи).

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2022 року між Начальником дистанції колії Одеса-сортувальна Акціонерного товариства «Українська залізниця» та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекарт-прилад» було складено Акт про те, що згідно з вказівкою Одеської обласної адміністрації, дистанцією Одеса-Сортувальна було відвантажено рейки на підприємство Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекарт-прилад» для виготовлення «їжаків» на потреби територіальної оборони.

Так, в цілому було відвантажено рейку Р65 в кількості 861,8 м. нитки, що складає 55,9 т.

Вказаний Акт від 01.03.2022 року підписано та скріплено печатками позивача та відповідача 1.

Позивач звернувся до відповідача із Листом № 04/1486 від 24.11.2022 року, у якому просив повернути рейковий металобрухт, а в разі неможливості повернення просив надати адреси куди його було направлено, на який відповідач 1 надав відповідь вих. № 1254 від 11.09.2023 року, у якій зазначив, що на прохання позивача рейковий металобрухт в лютому-березні 2022 року був перероблений на протитанкові їжаки, які були передані Одеській обласній державній (військовій) адміністрації.

У вересні 2023 року Акціонерне товариство «Укрзалізниця» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекарт-Прилад" повернути безпідставно набуте майно - Металобрухт, на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 року по справі №916/4190/23 скасовано рішення Господарського Одеської області від 19.03.2024 року та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства «Укрзалізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекарт-Прилад" про повернення безпідставно набутого майна відмовлено.

Так, за твердженням позивача, правочин на відчуження металобрухту був вчинений представником Акціонерного товариства «Укрзалізниця» за відсутності відповідного доручення на укладення договору дарування з встановленням імені обдаровуваного та за відсутності волевиявлення позивача, в особі її органів (загальні збори; наглядова рада; правління), що суперечить ст.ст. 207, 720 Цивільного кодексу України, а також суперечить ч. 4 ст. 10 Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», п.п. 11, 14 Порядку розпорядження майном та п.п. 34, 35 Статуту Акціонерного товариства «Укрзалізниця», оскільки зазначені нормативні акти не передбачають можливості безоплатного відчуження майна Акціонерного товариства «Укрзалізниця», в зв`язку з чим позивач просить визнати недійсним укладений Акціонерним товариством «Українська залізниця», Одеською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телекарт-Прилад" спрощеним способом договір про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Телекарт-Прилад" брухту рейкового (вид 510) у кількості 55,9 тон для виготовлення протитанкових їжаків для потреб територіальної оборони м. Одеси, оформленого вказівкою Одеської обласної державної адміністрації та актом від 01.03.2022 року та в якості наслідків недійсності правочину повернути брухт рейковий (вид 510) у кількості 55,9 тон вартістю 442728 грн., у т.ч. 73788 грн. ПДВ, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодекс України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частинами 1 та 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Так, предметом заявлених Акціонерним товариством «Українська залізниця» позовних вимог є вимоги про визнання недійсним укладеного Акціонерним товариством «Українська залізниця», Одеською обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телекарт-Прилад" у спрощений спосіб договору про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Телекарт-Прилад" брухту рейкового (вид 510) у кількості 55,9 тон для виготовлення протитанкових їжаків для потреб територіальної оборони м. Одеси, оформленого за усною вказівкою Одеської обласної державної адміністрації та актом від 01.03.2022 року та в якості наслідків недійсності правочину повернути від Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекарт-Прилад" на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» брухт рейковий (вид 510) у кількості 55,9 тон вартістю 442728 грн., у т.ч. 73788 грн. ПДВ.

Як було встановлено судом вище, рішенням Господарського суду Одеської області від 19.03.2024 року у справі №916/4190/23 позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекарт-Прилад" задоволено повністю; зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Телекарт-Прилад" повернути безпідставно набуте майно вартістю 442 728,00 грн позивачу; стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 2 684 грн.

Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекарт-Прилад" на рішення Господарського суду Одеської області від 19.03.2024 року у справі №916/4190/23 задоволено, рішення Господарського Одеської області від 19.03.2024 року у справі №916/4190/23 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекарт-Прилад" про повернення безпідставно набутого майна відмовлено, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Телекарт-Прилад" судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4026,00 грн.

При цьому, Південно-Західним апеляційним господарським судом у постанові від 04.06.2024 встановлено наступне:

- оцінивши наявні у справі докази, судова колегія зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, що спірне майно у вигляді рейок металобрухту відповідач отримав від позивача у власність або будь-яке інше майнове право;

- колегія суддів вважає, що позивачем у даній справі жодним чином не доведено, що спірне майно було залишено у відповідача у власності по справі і знаходиться в нього станом на момент вирішення спору;

- належних та допустимих доказів фактичного володіння відповідачем спірним майном саме у вигляді рейкового металобрухту, а не протитанкових їжаків, - ні на час вирішення спору, ні під час його розгляду судами першої та апеляційної інстанції - учасниками спору, зокрема і позивачем, ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції - не надано;

- з урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Телекарт-Прилад" не є особою, яка без належних правових підстав набула та фактично володіє спірним майном, яке позивач просить повернути останньому в натурі;

- разом з тим, з`ясування правової підстави передачі спірного майна або її відсутність, а також наявність або відсутність порушеного права позивача має вирішуватися за участю особи, на користь якої це майно передавалося;

- як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, підставою для передачі металобрухту була вказівка Одеської обласної адміністрації, відповідно до якої з метою виготовлення протитанкових їжаків, було передано брухт рейковий для потреб Територіальної оборони області, на підставі чого між сторонами у справі було складено відповідний акт довільної форми від 01.03.2022 року.

- отже, позивач своїми конклюдентними діями (зовнішній прояв волі) прийняв пропозицію Одеської обласної адміністрації щодо надання металобрухту відповідачеві для виготовлення противотанкових їжаків для потреб територіальної оборони міста Одеси.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що у постанові Південно-Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 року було встановлено факт укладення Правочину щодо дарування, оскільки останнє не відповідає змісту означеної постанови.

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлена в рішенні, у зв`язку з чим відсутня необхідність встановлення їх повторно, піддаючи сумніву стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Щодо твердження скаржника, що спірний акт зі сторони позивача був підписаний особою, яка не наділена повноваженнями на вчинення правочину з безоплатного відчуження майна. Тобто, укладений у спрощений спосіб господарський договір між сторонами (за постановою від 04.06.2024 року Південно-Західного апеляційного господарського суду по справі №916/4190/23) укладався з порушенням вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, що свідчить про його недійсність згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, колегія суддів відзначає наступне.

Так, указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, із подальшим продовженням строку дії воєнного стану.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є: Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» від 17.05.2012 № 4765-VІ примусове відчуження майна позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» про примусове відчуження або вилучення майна складається акт. Бланк акта про примусове відчуження або вилучення майна (далі акт) виготовляється за єдиним зразком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. В акті зазначаються: 1) назва військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження або вилучення майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення; 2) відомості про власника (власників) майна: для юридичних осіб повне найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код; для фізичних осіб - прізвище, ім`я, по батькові, постійне місце проживання та ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, крім осіб, які з релігійних або інших переконань відмовилися від ідентифікаційного номера, про що мають відповідну відмітку у паспорті; 3) відомості про документ, що встановлює право власності на майно (у разі наявності); 4) опис майна, достатній для його ідентифікації. Для нерухомого майна відомості про місцезнаходження (адреса), для рухомого майна (наземні, водні та повітряні транспортні засоби) відомості про реєстраційний номер транспортного засобу, марку, модель, номер шасі, рік випуску та інші реєстраційні дані; 5) сума виплачених коштів (у разі попереднього повного відшкодування вартості майна).

Акт підписується власником майна або його законним представником і уповноваженими особами військового командування та органу, що погодив рішення про примусове відчуження майна, або військового командування чи органу, що прийняв таке рішення, і скріплюється печатками військового командування та/або зазначених органів (ч. 2 ст. 7 Закону № 4765-VІ).

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» право державної власності на майно виникає з дати підписання акта.

Оцінка майна, що підлягає примусовому відчуженню, проводиться у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність (ч. 1 ст. 8 Закону № 4765-VІ).

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та введенням в Україні воєнного стану на підставі вказівки Одеської обласної адміністрації для потреб оборони країни для подолання неспровокованого нападу російської федерації, з метою виготовлення протитанкових їжаків, було передано брухт рейковий для потреб Територіальної оборони області, на підставі чого між позивачем та відповідачем 1 було складено відповідний акт довільної форми від 01.03.2022 року.

При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем 1 відсутні зобов`язальні правовідносини щодо передачі спірного майна, оскільки означений Акт не є договором дарування, як про це помилково зазначає позивач, оскільки суперечить визначенню договору дарування, яке викладено у ч. 1 ст. 717 Цивільного кодексу України, відповідно до якого за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність, з огляду на відсутність у власності відповідача 1 такого майна, що встановлено при розгляді справи № 916/4190/23 та не підлягає повторному доведенню, з огляду на приписи ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Як встановлено Південно-Західним апеляційним господарським судом у постанові від 04.06.2024 року у справі №916/4190/23, позивач своїми конклюдентними діями (зовнішній прояв волі) прийняв пропозицію Одеської обласної адміністрації щодо надання металобрухту відповідачеві для виготовлення протитанкових їжаків для потреб територіальної оборони міста Одеси.

Крім того, з постанови Південно-Західного апеляційного господарського суду від 04.06.2024 року у справі №916/4190/23 вбачається наступне:

- 05.12.2022 позивач звернувся листом №НЗІ-509/141 від 05.12.2022 року до ОК "Південь", в якому зазначив, що через загрозу висадки морського десанту країни-терориста у м. Одеса та Одеській області низкою регіональних підприємств таких як ТОВ «Квазар-1», ТОВ «Інкрафт марін», ТОВ «АЛАТЕКС», ТОВ «Крафт», ТОВ «Телекарт-Прилад» та участю волонтерів було організовано виготовлення протитанкових їжаків із залізничних рейок марок Р-50, Р-65 для захисту та укріплення кордонів м. Одеси та Одеської області, а також об`єктів критичної інфраструктури. Протягом березня місяця поточного року виробничими підрозділами регіональної філії «Одеська залізниця» та Одеської дирекції філії «Центр будівництва та ремонту колії» АТ «Укрзалізниця» для потреб Територіальної оборони області, з метою виготовлення протитанкових їжаків, було передано брухт рейковий (вид 500, 510), зокрема, ТОВ «Телекарт-Прилад». Таким чином, регіональною філією «Одеська залізниця» сумісно з філією «Центр будівництва та ремонту колії» АТ «Укрзалізниця» для виготовлення протитанкових їжаків було передано брухт рейковий (вид 500,510) у загальній кількості 502,0 тн.;

- у листі №НЗІ-509/141 від 05.12.2022 року зазначено, що з огляду на дати передачі брухту рейкового у кількості 502,0 тн., які припадають на початок вторгнення ворожих військ країни-терориста, з метою якнайшвидшого реагування та сприяння захисникам м. Одеси та Одеської області в обороні нашого міста та області, вказане майно передавалось в оперативному порядку для укріплення кордонів міста та області без рішення Одеської обласної військової адміністрації та військового командування «Південь».

- враховуючи викладене, з метою приведення у відповідність складених актів до вимог чинного законодавства та дотримання положень Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», переконливе АТ «Укрзалізниця» у наведеному листі просила ухвалити рішення про вилучення брухту рейкового (вид 500,510) для виготовлення протитанкових їжаків у березні місяці 2022 року: - у виробничих підрозділів регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця»: «Одеський головний матеріально-технічний склад» у кількості 101,86 тн., «Дистанція колії Одеса-Сортувальна» у кількості. 79,84 тн., «Одеська дистанція колії» у кількості 168,81 ти. (загальна кількість 350,51 ти.); - у структурного підрозділу «Усагівська колійна машинна станція» філії «Центр будівництва та ремонту колії» АТ «Укрзалізниця» у кількості 151,49 тн.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач у власному листі №НЗІ-509/141 від 05.12.2022 року підтвердив обставину передачі металобрухт для виготовлення їжаків, які в подальшому були передані саме для потреб територіальної оборони, та просило ухвалити рішення про вилучення майна, не відповідає попередній поведінці та стверджує про передачу майна на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекарт-прилад» за договором дарування, укладеним у спрощений спосіб, який за доводами позивача підлягає визнанню недійсним.

Означене свідчить про суперечливість поведінки позивача у правовідносинах з відповідачем 1, та його недобросовістність під час вирішення питання щодо передачі брухту рейкового для виготовлення протитанкових їжаків для захисту та укріплення кордонів м. Одеси та одеської області, а також об`єктів критичної інфраструктури.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17 розтлумачено застосування доктриниcontra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Принцип добросовісності це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Аналіз ч. 2 ст. 13 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства.

Тлумачення названих положень Цивільного кодексу України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто, цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.11.2021 року у справі №910/8482/18 (910/4866/21).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі названої доктрини міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.06.2022 року у справі №910/9397/20, від 04.08.2021 року у справі №185/446/18, від 07.10.2020 року у справі №450/2286/16-ц.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що листом № 39-А3/124 від 12.03.2024 року Одеська обласна держава адміністрація підтвердила той факт, що з метою відсічі збройної агресії проти України, на прохання обласної державної (військової) адміністрації Товариство з обмеженою відповідальністю «Телекарт-прилад» здійснювало зварювання елементів невибухових загороджень, а саме протитанкових їжаків для потреб військових формувань Одеської області з матеріалів (рейкового металобрухту) наданих АТ «Укрзалізниця». Також, відповідач 2 повідомив, що отримувачами протитанкових їжаків є підрозділи Сил оборони.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 року у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 року у справі № 924/233/18

Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог не є більш вірогідними ніж докази, подані відповідачем на їх спростування. Факт передачі позивачем на користь відповідача майна згідно з актом від 01.03.2022 року у добровільному порядку підтверджений матеріалами справи та скаржником не спростований.

При цьому, колегія суддів відзначає, що матеріали справи не мітять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів укладення будь-якого договору (договір дарування, тощо), яким би спірне майно передавалося у власність відповідача 1, а тому у останнього не виникло обов`язку повернення майна.

Твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що матеріали справи не містять підтвердження власного волевиявлення Акціонерного товариства на добровільну та безоплатну передачу брухту рейкового (вид 510) у кількості 55,9 відповідачеві 1, в незалежності мети такої передачі, колегія суддів не визнає переконливими доводами.

Пори цьому, враховуючи, що рішення про передачу майна було прийнято АТ «Українська залізниця» у добровільному порядку, посилання скаржника на відсутність рішень наглядової чи іншої ради про передачу такого майна не спростовують вищевикладених висновків суду.

Так, передача структурними підрозділами Акціонерного товариства «Українська залізниця» металобрухту для виготовлення їжаків на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Телекарт-прилад» за відсутності рішень, прийняття яких згідно з внутрішніми правилами АТ «Українська залізниця» передує відчуженню майна, не може бути підставою для задоволення заявленого у межах даної справи позову.

З огляду на викладене та враховуючи факт передачі позивачем на користь відповідача майна згідно з актом від 01.03.2022 року у добровільному порядку, та відсутності договору, як такого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладене ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано висновки щодо всіх суттєвих доводів скаржників із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача 1 викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 року у справі №916/4315/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 року у справі №916/4315/24 залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи №916/4315/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядки та строки, передбачені ст. ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун

Дата підписання 12.06.2025 року.